Справа № 991/12125/26

Провадження № 1-кп/991/118/26

 

 

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

13 жовтня 2026 року м. Київ

Вищий антикорупційний суд у складі судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянувши у закритому в частині судовому засіданні обвинувальний акт та угоду про визнання винуватості від 28.09.2026 в об`єднаному кримінальному провадженні (№52025000000000084 від 19.02.2025 та № 52025000000000074 від 14.02.2025), за обвинуваченням

громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , освіта вища, розлучений, має на утриманні двох малолітніх дітей, працює заступником директора ТОВ «Інтеро»

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27 ч.5 ст.191, ч.3 ст.209 КК України,

 

В С Т А Н О В И В:

 

На розгляд Вищого антикорупційного суду надійшла угода про визнання винуватості, укладена між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 .

 

1. Щодо закритого в частині судового засідання

1.1. Захисник ОСОБА_6 заявив клопотання про розгляд справи про розгляд справи у закритому судовому засіданні, оскільки під час розгляду угоди будуть розкриті умови угоди та зобов`язання щодо співпраці обвинуваченого зі стороною обвинувачення в частині надання показань щодо інших осіб, досудове розслідування щодо яких триває. Ураховуючи відомості, які можуть бути з`ясовані щодо інших осіб під час судового засідання, є необхідність забезпечити безпеку для обвинуваченого та збереження таємниці досудового розслідування.

Захисник ОСОБА_5 підтримав клопотання про закритий судовий розгляд. Обвинувачений ОСОБА_4 поклався на розсуд суду. Прокурор ОСОБА_3 підтвердив наявність інформації, яка містить таємницю досудового розслідування, а також зазначив про можливість розгляду угоди в закритому судовому засіданні в частині.

1.2. Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства є гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Відповідно до ч.2 ст.27 КПК України суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини у разі, якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом; необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

При цьому положення щодо ухвалення рішення про закритий розгляд справи не є імперативними і не зобов`язують суд ухвалити таке рішення, а лише надають йому відповідну можливість з огляду на необхідність зберігати баланс між відкритістю судового розгляду і захистом прав осіб, що беруть у ньому участь.

1.3. Виконання Судом у провадженні на підставі угоди про визнання винуватості передбаченого законом обов`язку не зводиться до формального оголошення тексту угоди та отримання від обвинуваченого відповіді про згоду з її умовами. За змістом процедури, визначеної ст.474 КПК України, суд має забезпечити можливість отримання від обвинуваченого відповідей, які можуть стосуватися фактичних обставин кримінального правопорушення, його ролі у вчиненні кримінального правопорушення, характеру та обсягу сприяння стороні обвинувачення, а також інших відомостей, що мають значення для оцінки укладеної угоди.

Водночас частина фактичних обставин, про які обвинувачений може повідомити під час виконання судом вимог ст.474 КПК України, стосується не лише кримінального правопорушення, щодо якого угода є предметом судового розгляду, а й іншого кримінального правопорушення, досудове розслідування якого на цей час не завершено. За таких обставин повідомлення обвинуваченим у відкритому судовому засіданні відповідних відомостей об`єктивно може призвести до розголошення інформації, отриманої та сформованої у межах іншого кримінального провадження, досудове розслідування якого триває.

При цьому відповідно до ч.1 ст.222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, у якому вони визнають можливим. Таким чином, закон установлює спеціальний режим охорони відомостей досудового розслідування, який продовжує діяти до моменту їх правомірного розкриття у передбаченому законом порядку.

Таємниця досудового розслідування охоплюється поняттям інформації, доступ до якої обмежується законом. Зокрема, ст.8 Закону України «Про доступ до публічної інформації» прямо відносить до таємної інформації відомості, що містять таємницю досудового розслідування. У судовій практиці також визнається, що положення ст.222 КПК України встановлюють спеціальний режим охорони таких відомостей, а можливість їх розголошення у відкритому судовому засіданні є підставою для застосування п.4 ч.2 ст.27 КПК України.

1.4. Суд враховує, що необхідність забезпечення конфіденційності стосується не абстрактної можливості розголошення будь-яких відомостей про інше кримінальне провадження. Вона обумовлена конкретним характером відомостей, які можуть бути повідомлені обвинуваченим саме під час судової перевірки угоди про визнання винуватості. Тобто ризик розголошення виникає безпосередньо у зв`язку з виконанням судом покладеного на нього законом обов`язку перевірити передбачені ст.474 КПК України обставини.

1.5. Суд також враховує, що особливістю цього кримінального провадження є те, що угода про визнання винуватості укладена стосовно декількох подій, частина з яких отримала своє втілення в угоді до завершення досудового розслідування. Отже, у разі відмови Суду в затвердженні угоди кримінальні провадження щодо відповідних кримінальних правопорушень мають повернутися на стадію досудового розслідування, що зумовить необхідність подальшого збирання та перевірки доказів, а також проведення інших процесуальних в тому числі слідчих (розшукових) дій. За таких обставин розголошення під час судового засідання відомостей про фактичні обставини цих правопорушень, наявні докази та відомі стороні обвинувачення напрямки розслідування може передчасно оприлюднити інформацію, яка надалі матиме значення для доказування, і створити передумови для протидії встановленню обставин кримінальних правопорушень. Відтак необхідність забезпечення конфіденційності таких відомостей безпосередньо зумовлена можливістю продовження досудового розслідування в разі незатвердження угоди та потребою зберегти умови для його ефективного здійснення.

1.6. За таких умов забезпечення гласності судового розгляду має бути узгоджене з іншим процесуальним обов`язком держави - забезпечити встановлений законом режим охорони відомостей досудового розслідування. Відкритість судового засідання не може тлумачитися як підстава для публічного розкриття інформації, щодо якої законом встановлено спеціальний порядок доступу.

1.7. Отже, з огляду на характер питань, які відповідно до ст.474 КПК України підлягають з`ясуванню судом при розгляді угоди про визнання винуватості, та беручи до уваги, що відповіді обвинуваченого можуть містити відомості про фактичні обставини кримінальних правопорушень, досудове розслідування яких триває, Суд доходить висновку про наявність підстав для проведення відповідної частини судового засідання у закритому режимі.

Таке рішення не має на меті обмеження принципу гласності судового провадження чи приховування від громадськості самого факту розгляду угоди. Його метою є виключно недопущення розголошення відомостей, щодо яких законом установлено спеціальний режим охорони, та забезпечення належного балансу між принципом гласності судового провадження і необхідністю збереження таємниці досудового розслідування.

1.8. При цьому проведення судового засідання в закритому режимі не перешкоджає оприлюдненню судового рішення, ухваленого за результатами цього судового засідання, із дотриманням установлених законом вимог щодо захисту інформації, розголошення якої може зашкодити інтересам досудового розслідування. Отже, обмеження гласності стосується лише порядку проведення судового розгляду та не виключає доступу суспільства до результатів здійснення правосуддя, забезпечуючи водночас належний баланс між принципом відкритості судового процесу та необхідністю збереження конфіденційності відомостей, передчасне розголошення яких може негативно позначитися на подальшому розслідуванні.

 

2. Формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, які передбачають кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується особа

2.1. Щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27 ч.5 ст.191 КК України

2.1.1. У період не пізніше жовтня 2021 по травень 2023 року ОСОБА_4 створив організовану групу, яка заволоділа коштами АТ «Укрзалізниця» під час проведення закупівель товарної продукції, необхідної для ведення операційної діяльності Товариства. У цей період ОСОБА_4 залучив до організованої групи свого знайомого ОСОБА_1, визначивши за ним панівне місце у функціонуванні «Бек-Офісу» та наділивши його повноваженнями з підбору інших учасників групи, ведення перемовин з постачальниками, накопичення предмета заволодіння та отримання звітів від інших учасників.

Упродовж листопада 2021 року - травня 2023 року для сприяння організованій групі у вчиненні злочинів спільно з ОСОБА_1 ОСОБА_4 епізодично залучав ОСОБА_2, який обіймав посаду заступника директора апарату з економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця».

2.1.2. У період з липня 2021 року по 11 липня 2022 року ОСОБА_4 спільно з учасниками організованої групи у складі ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у взаємодії з організованою групою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у складі ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 організував заволодіння коштами АТ «Укрзалізниця» під час публічних закупівель за договором від 01.09.2021 № ЦЗВ 02 03921-01 на загальну суму 97 444 504,90 грн (з ПДВ).

2.1.3. У період з травня 2022 року по 29 серпня 2022 року ОСОБА_4 спільно з учасниками організованої групи у складі ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та у взаємодії з організованою групою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у складі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 та інших невстановлених осіб організував заволодіння коштами АТ «Укрзалізниця» під час публічних закупівель за договором від 18.05.2022 № ЦЗВ-02-00522-01 на загальну суму 44 161 855,37 грн.

2.1.4. У період з квітня 2022 року по грудень 2023 року ОСОБА_4 із ОСОБА_1 та за пособництва, зокрема, ОСОБА_1 організував виконання ОСОБА_4 заволодіння грошима АТ «Укрзалізниця» під час закупівлі 9 трансформаторів силових виробництва АТ «Чирчицький трансформаторний завод» (Республіка Узбекистан) у ТОВ «Узелектро» (кінцевий бенефіціарний власник - ОСОБА_12) на загальну суму 95 098 583,32 грн без ПДВ.

2.1.5. ОСОБА_4 організував через підпорядкованих йому працівників «І» ДЗНД СБ України складання листа від 30.09.2022 № 5/7/8/1-12487 «Щодо загроз державній безпеці», який він особисто підписав, і забезпечив його направлення до АТ «Укрзалізниця». Вказаний лист дискримінував конкурента ТОВ «Узелектро» - ТОВ «СП «Стан-Комплект» та унеможливив розгляд й оцінку його економічно вигіднішої пропозиції. Крім цього, ОСОБА_4 не забезпечив вжиття заходів підпорядкованими йому оперативними співробітниками щодо здійснення аналогічних дій стосовно ТОВ «Узелектро».

2.1.6. Не пізніше жовтня 2022 року ОСОБА_4 забезпечив знайомство підпорядкованого ОСОБА_11 з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з метою сприяння їм шляхом використання своїх службових повноважень у здійсненні злочинної діяльності на АТ «Укрзалізниця» у складі організованої групи та контролю, координації діяльності залучених до організованої групи осіб, а також передачі важливої інформацію за діяльності АТ «Укрзалізниця».

2.1.7. 09 лютого 2023 року ОСОБА_4 погодив, а 15 лютого 2023 року отримав через ОСОБА_11 грошові кошти у розмірі 50 000 доларів США (частина предмета заволодіння), передані від ОСОБА_3 в якості власної винагороди за організацію вчинення і підготовку злочину та подальше сприяння протиправній діяльності учасників організованої групи з використанням владних повноважень службової особи Служби безпеки України.

2.1.8. Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що у період з липня 2021 року по грудень 2023 року у місті Києві, в умовах воєнного стану, як організатор створеної ним організованої групи, шляхом зловживання службовим становищем через підпорядкованих йому учасників групи організував заволодіння коштами АТ «Укрзалізниця» за договором від 01.09.2021 № ЦЗВ 02 03921-01 на суму 97 444 504,90 грн (з ПДВ), за договором від 18.05.2022 № ЦЗВ-02-00522-01 на суму 44 161 855,37 грн (повторно) та під час закупівлі 9 трансформаторів силових виробництва АТ «Чирчицький трансформаторний завод» (Республіка Узбекистан) у ТОВ «Узелектро» на суму 95 098 583,32 грн без ПДВ (повторно), які протиправно обернуто на користь ТОВ «Торговий дім «Укркабель-Київ», ТОВ «Торговий дім «Кабель Центр», ТОВ «Узелектро» та співучасників злочину.

 

2.2. Щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.209 КК України

2.2.1.У період не пізніше жовтня 2021 року по 2024 року ОСОБА_4 здійснив ряд дій з використанням підставних (номінальних власників) з майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, зокрема з коштами, отриманими від представників компаній-постачальників товарів, робіт, послуг для АТ «Укрзалізниця».

2.2.2. Так, ОСОБА_4 здійснив легалізацію коштів, одержаних злочинним шляхом, у розмірі 6 190 000 грн через придбання нерухомості на номінального власника ОСОБА-12 і став фактичним власником квартири АДРЕСА_2 .

2.2.3. За пособництва ОСОБА_18 ОСОБА_4 здійснив легалізацію коштів, одержаних злочинним шляхом, у розмірі:

- 46 584 000 грн через придбання нерухомості на номінального власника ОСОБА_13 і став фактичним власником нежитлових приміщень №1-5 (групи приміщень НОМЕР_19) в літ.А в будинку АДРЕСА_3 , загальною площею 192,9 кв.м; №1-3 (групи приміщень № 334) в літ.А, в будинку АДРЕСА_3 , загальною площею 52,9 кв.м; №1-3 (групи приміщень № НОМЕР_20) в літ.А в будинку АДРЕСА_3 , загальною площею 114 кв.м.

- 24 240 000 грн, використовуючи довірених осіб ОСОБА_16 як номінального власника та ОСОБА_15 як представника за довіреністю, та отримав можливість через ОСОБА_13 вільно розпоряджатися квартирою АДРЕСА_4 (загальною площею 161,60 кв.м) та групою нежитлових приміщень №3 у будинку АДРЕСА_5 , (загальною площею 114,70 кв.м).

- 9 685 000 грн через придбання нерухомості на номінального власника ОСОБА_14 та подальший продаж двох квартир, а саме НОМЕР_18 в будинку АДРЕСА_6 , (загальною площею 77,4 кв.м) та АДРЕСА_7 в будинку АДРЕСА_6 (загальною площею 77,7 кв.м).

- 30 245 000 грн через придбання нерухомості на номінального власника ОСОБА_17 і став фактичним власником чотирьох квартир в будинку АДРЕСА_8 , а саме: НОМЕР_5 загальною площею 81,30 кв.м; АДРЕСА_9 загальною площею 102,30 кв.м; АДРЕСА_10 загальною площею 102,30 кв.м.

2.2.4. ОСОБА_4 здійснив легалізацію коштів, одержаних злочинним шляхом, у розмірі 38 951 000 грн через придбання нерухомості на номінального власника ОСОБА_13 і став фактичним власником пентхаусу АДРЕСА_11 , розташований на 16-17 поверхах, загальною площею 444,60 кв.м.

2.2.5. У період з 10.05.2022 до 30.11.2022 ОСОБА_4 здійснив легалізацію коштів, одержаних злочинним шляхом, у розмірі 17 931 372 грн шляхом організації здійснення у цей період фінансових операцій із переведення готівкових коштів у безготівкову форму під виглядом надходження грошової виручки від операційної з діяльності ФОП ОСОБА_13 та ФОП ОСОБА_17 з використанням довіреної особи ОСОБА_15.

2.2.6. ОСОБА_4 здійснив легалізацію коштів, одержаних злочинним шляхом, у розмірі 76 348 945? грн через придбання нерухомості на номінального власника ОСОБА_13 і став фактичним власником:

- квартири АДРЕСА_12 ;

- квартири АДРЕСА_13 ,

- готельного номеру АДРЕСА_25.

2.2.7. У період не пізніше травня 2022 року і до 2024 року ОСОБА_4 за попередньою змовою з ОСОБА_1 здійснив легалізацію коштів, одержаних злочинним шляхом, у розмірі 5 800 000 доларів США, що становить 211 700 000 грн (відповідно до середнього курсу Національного банку України у 2023 році) шляхом проведення фінансово-господарських операцій із придбання активів, необхідних для забезпечення ведення підприємницької діяльності групи компаній «Сібкор» (у подальшому «Гранова») з купівлі зернових культур, їх зберігання, переміщення, продажу в режимі експорту морським шляхом та отримання прибутку.

З цією метою ОСОБА_4 придбав:

- 30 березня 2023 року за готівку - навантажувачі JCB у кількості 3 одиниць на загальну суму 400 000,00 доларів США;

- з червня по жовтень 2023 року - 223 контейнери 20-футові для перевезення сипучих вантажів за 1 863 888 доларів США;

- зернові культури у фермерських господарствах на суму 3 000 000 доларів США та вклав додатково 536 112,33 доларів США для фінансування цієї підприємницької діяльності.

2.2.8. Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що у період з 2021 року по 2024 рік за попередньою змовою групою осіб набув, володів, використовував, розпоряджався майном, щодо якого обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, у тому числі здійсненні фінансової операції, вчинення правочину з таким майном, зміни форми (перетворення) такого майна, а також у вчиненні дій, спрямованих на приховування, маскування походження такого майна, володіння ним, права на таке майно, джерела його походження, на загальну суму 461 875 317 грн.

 

3. Відомості про укладену між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_4 угоду про визнання винуватості

3.1. Угода про визнання винуватості, яка є предметом розгляду, укладена 28.09.2026 між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 за участю захисника ОСОБА_5 . У ній наведено формулювання обвинувачення та правову кваліфікацію дій ОСОБА_4 із зазначенням статей Закону України про кримінальну відповідальність, що є тотожними до наведених в обвинувальному акті.

3.2. За змістом угоди ОСОБА_4 повністю та беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому в обвинувальному акті кримінальних правопорушень.

3.3. При укладенні угоди прокурор врахував:

- беззаперечне визнання обвинуваченим своєї винуватості в інкримінованих кримінальних правопорушеннях;

-надання обвинуваченим викривальних показань стосовно себе та підтверджених доказами детальних, значних за обсягом та релевантних для кримінального провадження викривальних показань стосовно участі інших осіб у вчиненні цього кримінального правопорушення;

- характер і тяжкість кримінальних правопорушень, інкримінованих обвинуваченому;

-наявність суспільного інтересу у швидшому судовому провадженні, яке забезпечить повне, своєчасне та невідворотне покарання за вчинення кримінальних правопорушень, а також у викритті ним інших осіб з метою забезпечення 1) притягнення до відповідальності кожного, хто вчинив кримінальне правопорушення, та 2) спеціальної конфіскації активів у дохід держави;

-наявність суспільного інтересу в запобіганні повторному вчиненню кримінальних правопорушень обвинуваченим та іншими особами.

3.4. Сторони дійшли згоди про перерахування обвинуваченим особисто або третіми особами шкоди, заподіяної АТ «Укрзалізниця» кримінальним правопорушенням, у сумі 60 000 000 грн (шістдесят мільйонів гривень) упродовж 12 (дванадцяти) місяців після набрання вироком законної сили на підставі цієї угоди на рахунок АТ «Укрзалізниця» із призначенням платежу «Відшкодування заподіяної шкоди (завданих збитків) у кримінальному провадженні № 52025000000000084 ( ОСОБА_4 )».

3.5. Сторони також дійшли згоди про перерахування обвинуваченим особисто або третіми особами на рахунок фонду БО «МБФ «Повернись живим» грошової суми у розмірі 80 000 000 грн (вісімдесят мільйонів гривень) із призначенням платежу: благодійна допомога для збиття розвідувальних та ударних дронів ( ОСОБА_4 , кримінальне провадження №№ 52025000000000074, 52025000000000084) упродовж 12 (дванадцяти) місяців після набрання законної сили вироком на підставі цієї угоди, з яких:

- 20 000 000 грн упродовж 3 (трьох) місяців після набрання вироком законної сили вироком;

- 20 000 000 грн упродовж 6 (шести) місяців після набрання вироком законної сили.

3.6. Сторони узгодили призначення ОСОБА_4 покарання:

- за ч.3 ст.27 ч.5 ст.191 КК України 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських повноважень у військових формуваннях та правоохоронних органах, на строк 3 роки та зі штрафом 12 (дванадцять) мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 204 000 000 грн;

- за ч.3 ст.209 КК України із застосуванням положень ч.1 ст.69 КК України 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських повноважень у військових формуваннях та правоохоронних органах, на строк 2 роки.

На підставі ч.1 ст.70 КК України сторони погодили остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських повноважень у військових формуваннях та правоохоронних органах, на строк 3 роки та зі штрафом 12 (дванадцять) мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 204 000 000 грн.

Керуючись положеннями ст.77 КК України, сторони узгодили не застосувати додаткове покарання у виді конфіскації майна.

З урахуванням ч.2 ст.75 КК України сторони узгодили звільнити ОСОБА_4 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст.53 КК України з урахуванням майнового стану особи та узгодженого розміру штрафу сторони погодили призначити штраф із розстрочкою виплати на один рік та сплати по 51 000 000 грн щоквартально з моменту набрання вироком законної сили.

3.7. Згідно з ч.1 ст.96-2 КК України сторони погодилися на спеціальну конфіскацію в дохід держави майна, на яке накладено арешт ухвалами слідчих суддів Вищого антикорупційного суду від 24.04.2024 у справі №991/3374/24 та від 24.06.2024 у справі №991/5356/24, вартість якого становить 30 245 000 грн, а саме:

-квартири АДРЕСА_14 , реєстраційний номер: 2596734480000;

-квартири АДРЕСА_15 , реєстраційний номер: 2436254280000;

- квартири АДРЕСА_16 , реєстраційний номер: 2436155380000.

Крім цього, сторони погодилися на спеціальну конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості наступного майна:

-квартири АДРЕСА_2 вартістю 6 190 000 грн (арештована ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.04.2024 у справі №991/3374/24);

-квартири АДРЕСА_11 вартістю 38 951 000 грн (арештована ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 01.08.2024 у справі №991/6589/24);

-квартири АДРЕСА_4 вартістю 8 543 000 грн (арештована ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.04.2024 у справі №991/3374/24);

-групи нежитлових приміщень АДРЕСА_5 вартістю 15 697 000 грн (арештована ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.04.2024 у справі №991/3374/24);

-нежитлових приміщень АДРЕСА_17 вартістю 46 584 000 грн (арештовані ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.04.2024 у справі №991/3374/24);

-9 685 000 грн, які використано для придбання квартир АДРЕСА_18 та АДРЕСА_19 ;

-17 931 372 грн, які використано під виглядом надходження грошової виручки від операційної діяльності Мережі 365 за ФОП ОСОБА_13 та ФОП ОСОБА_17;

-2 900 000 доларів США, що становить 105 850 000 грн станом на час вчинення злочину, вкладені ОСОБА_4 у господарську діяльність з експорту зернових культур групи компаній «Гранова»;

-квартири АДРЕСА_12 вартістю 1 107 573 дирхам, що становить 8 544 393 грн станом на час вчинення злочину (арештована ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02.01.2026 у справі №991/8/26);

-квартири АДРЕСА_13 вартістю 1 113 392 дирхам, що становить 8 499 736 грн станом на час вчинення злочину (арештована ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02.01.2026 у справі №991/8/26);

-готельного номеру АДРЕСА_26, вартістю 7 655 000 дирхам, що становить 59 304 816 грн станом на час вчинення злочину (арештований ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02.01.2026 у справі №991/8/26).

Загальна сума грошових коштів, щодо спеціальної конфіскації якої погодилися сторони угоди, становить 325 780 317 грн. Її перерахування у дохід держави обвинувачений повинен забезпечити особисто або третіми особами упродовж 18 місяців після набрання вироком законної сили на рахунок Казначейства України із призначенням платежу «Надходження конфіскованої національної та іноземної валюти за матеріалами правоохоронних й інших уповноважених органів ( ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №52025000000000074, 52025000000000084)».

 

4. Позиції учасників судового провадження

4.1. Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначив про відповідність умов угоди вимогам законодавства і просив її затвердити. Підтвердив добровільність укладання угоди сторонами. Наголосив, що умови угоди у повному обсязі відповідають інтересам суспільства в частині забезпечення швидкого судового провадження з дотриманням прав обвинуваченого. У частині суспільного інтересу прокурор акцентував на забезпеченні швидкої спеціальної конфіскації частини активів та їх грошового еквіваленту.

Зазначив, що сторонами враховано призначення остаточного покарання за сукупністю особливо тяжких злочинів шляхом їх поглинання, а значний розмір штрафу відображає суспільну небезпеку вчиненого діяння. Пояснив, що частина об`єктів, які придбані за рахунок легалізації коштів, одержаних внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, і які відповідно до угоди підлягають спеціальній конфіскації, наразі відсутня, а деякі об`єкти перебувають під юрисдикцією інших держав.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

Додатково прокурор уточнив про існування двох джерел легалізації коштів: перше - внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.191 КК України, яке безпосередньо визначено в угоді, а друге джерело висвітлене в обвинувальному акті без предикатного діяння, що ускладнює процес доказування.

Прокурор також пояснив, що під час визначення розміру часткового відшкодування шкоди, завданої злочином, сторонами враховано, що частина заподіяної шкоди вже відшкодована, а інша частина повинна бути відшкодована іншими обвинуваченими, з якими укладено угоди про визнання винуватості. Залишок шкоди, що підлягає відшкодуванню, стосується обвинувачених по іншим епізодам, щодо яких здійснюється загальний судовий розгляд.

4.2. Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні повідомив обставини вчиненого кримінального правопорушення, підтвердив, що усвідомлює суть висунутого йому обвинувачення, визнає вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень і не заперечує фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті і в угоді про визнання винуватості. Зазначив, що самостійно виступив із ініціативою укласти угоду про визнання винуватості.

Підтвердив, що укладання угоди про визнання винуватості носить добровільний характер, а виконання взятих на себе за угодою зобов`язань є реальним. Зазначив, що обізнаний про вид та розмір покарання, яке йому буде призначено у випадку затвердження угоди, погоджується на призначення такого покарання, а також підтвердив, що усвідомлює правові наслідки призначення такого покарання.

Обвинувачений також підтвердив, що цілком розуміє наявність у нього права на повний судовий розгляд, у якому прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують; права мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; права допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення; права подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь.

Підтвердив спроможність (за рахунок власних коштів або третіх осіб) 1) відшкодувати заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду у розмірі 60 000 000 грн та 2) перерахувати 80 000 000 грн на потреби ЗСУ у строки, передбачені в угоді. Крім цього підтвердив спроможність забезпечити перерахування особисто або за рахунок третіх осіб грошової суми у розмірі 325 780 317 грн в дохід держави згідно з ч.2 ст.96-2 та ч.1 ст.96-2 КК України. Обвинувачений зазначив, що виконання майнових зобов`язань буде виконано у тому числі за рахунок третіх осіб, з якими вже наявні усні домовленості з цього приводу.

Зазначив, що обізнаний із наслідками ненадходження узгоджених сум коштів на рахунки, вказані в угоді про визнання винуватості.

Підтвердив розуміння наслідків укладення та затвердження угоди, визначених у ст.473 КПК України, а також наслідків її невиконання, передбачених ст.476 КПК України.

Просив Суд затвердити угоду про визнання винуватості.

4.3. Захисники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтримали угоду про визнання винуватості, зазначили про добровільність її укладення. Укладена угода про визнання винуватості повністю відповідає вимогам КПК України. Правову кваліфікацію дій обвинуваченого захисники вважають правильною, скарги на дії детективів НАБУ і прокурорів САП відсутні. Вказали на те, що фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, відповідають наявним у матеріалах кримінального провадження.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

Загальна сума, що підлягає виплаті на підставі угоди про визнання винуватості, становить більше 400 000 000 грн і буде виплачена протягом певного періоду, погодженого сторонами. Інша частина зараховується 1) у результаті реалізації механізму спеціальної конфіскації, 2) за рахунок коштів роботодавця ОСОБА_4 та 3) інших приватних осіб. Сторона захисту не заявляє клопотання про скасування арешту майна, яке підлягає спеціальній конфіскації у грошовому еквіваленті, що слугує гарантією виконання обвинуваченим взятих на себе зобов`язань.

 

5. Мотиви, з яких Суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам законодавства і ухваленні вироку, а також положення законодавства, якими він керувався

При вирішенні питання щодо можливості затвердження угоди суд має встановити, що укладена сторонами угода відповідає вимогам законодавства і відсутні підстави для відмови в її затвердженні.

Дослідивши зміст угоди про визнання винуватості, заслухавши думки прокурора, обвинуваченого, його захисників, Суд дійшов таких висновків.

 

5.1. Щодо відповідності умов угоди вимогам КПК України та КК України

5.1.1. Відповідно до ч.2 ст.469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або обвинуваченого. Угода про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим може бути укладена у кримінальному провадженні щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи (осіб) у вчиненні будь-якого корупційного кримінального правопорушення чи кримінального правопорушення, пов`язаного з корупцією, та якщо інформація щодо вчинення такою особою (особами) кримінального правопорушення буде підтверджена доказами, і за умови повного або часткового (з урахуванням характеру та ступеня участі особи у вчиненні злочину) відшкодування підозрюваним або обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо такі збитки або шкода були завдані) (п.2 ч.4 ст.469 КПК України).

Санкція ч.5 ст.191 КК України, інкримінованої обвинуваченому, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. Зазначене кримінальне правопорушення згідно з приписами ст.45 КК України є корупційним кримінальним правопорушенням.

5.1.2. Згідно з п.9 ч.2 ст.52 КПК України у разі укладення угоди про визнання винуватості участь захисника є обов`язковою та забезпечується з моменту ініціювання угоди. Суд встановив, що угода між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_4 складена та підписана 28.09.2026 у присутності його захисника - адвоката ОСОБА_5 , про що свідчить його підпис. У судовому засіданні сторони підтвердили участь захисника із моменту ініціювання угоди.

5.1.3. Вимоги до змісту угоди про визнання винуватості закріплені у ст.472 КПК України. Суд встановив, що подана на розгляд угода відповідає формальним і змістовним вимогам, оскільки містить усі необхідні реквізити та обставини. Вона містить формулювання обвинувачення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність. Сформульоване в угоді обвинувачення відображає істотні фактичні обставини, які є тотожними викладу обставин в обвинувальному акті, і підтверджені в судовому засіданні обвинуваченим.

Суд встановив, що правова кваліфікація діяння є правильною. Кримінально-правова оцінка дій обвинуваченого, викладена в угоді, відповідає ознакам, встановленим у нормах закону про кримінальну відповідальність.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 підтвердив кожну із обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується та які викладені в угоді. У присутності захисників визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину. Обвинувачений і захисник у судовому засіданні погодилися з кваліфікацією дій, зазначеною в обвинувальному акті і угоді.

Умовами угоди узгоджена співпраця обвинуваченого зі стороною обвинувачення, яка полягає у наданні достовірних викривальних показань стосовно відомих йому обставин вчинення кримінальних правопорушень та співучасті у них інших осіб під час судового розгляду у кримінальних провадженнях

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

5.1.4. В угоді зазначені враховані прокурором обставини, зокрема, беззастережне визнання обвинуваченим своєї винуватості, ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидкого судового провадження, викритті ним інших осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, а також забезпечення спеціальної конфіскації їх активів у дохід держави.

5.1.5. Згідно з абз.5 ч.4 ст.469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

З огляду на завдання шкоди лише державним і суспільним інтересам вимоги абз.5 ч.4 ст.469 КПК України в угоді дотримано.

5.1.6. Суд також встановив дотримання умови про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Обвинувачений прийняв на себе зобов`язання відшкодувати завдану шкоду в розмірі 60 000 000 грн на рахунок АТ «Укрзалізниця», яка за поясненнями сторін визначена пропорційно до дій обвинуваченого в загальному механізмі вчинення злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України.

Часткове відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, має істотне значення під час укладення угоди про визнання винуватості, оскільки засвідчує спрямованість узгоджених сторонами умов на реальне усунення хоча б частини негативних наслідків кримінального правопорушення. Відшкодування шкоди надає визнанню винуватості практичного виміру: особа не лише погоджується з юридичною оцінкою своєї поведінки та приймає передбачені угодою правові наслідки, а й вчиняє конкретні дії, спрямовані на відновлення порушених майнових інтересів потерпілої сторони або держави.

Прийняття обвинуваченим обов`язку відшкодувати завдану шкоду демонструє, що домовленості сторін не обмежуються формальним визнанням своєї винуватості, а передбачають конкретний майновий результат досягнутого компромісу. При цьому часткове відшкодування саме собою не усуває наслідків злочину та не може прирівнюватися до повного поновлення порушених прав, однак є обставиною, яку Суд враховує під час оцінки змісту угоди, її спрямованості та реалістичності погоджених зобов`язань.

5.1.7. В угоді обвинуваченому відведена роль організатора злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КПК України, що вимагає від Суду додаткової перевірки на предмет дотримання умови про викриття ним іншого організатора корупційного кримінального правопорушення або кримінального правопорушення, пов`язаного з корупцією (абз.3 п.3 ч.4 ст.469 КПК України).

В цьому випадку така умова дотримана. Відповідно до умов угоди обвинувачений зобов`язаний надати викривальні показання щодо ролі

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

5.1.8. Відповідно до п.6 ч.2 ст.470 КПК України у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину, досудове розслідування якого здійснюється детективами Національного антикорупційного бюро України або яке було направлено до суду прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, укладення угоди про визнання винуватості здійснюється за погодженням із заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (особою, яка виконує його обов`язки). Угода, що є предметом розгляду, погоджена заступником Генерального прокурора - керівником САП ОСОБА_8 .

Відтак невідповідності умов угоди вимогам КПК України та КК України Суд не встановив.

 

5.2. Щодо відповідності умов угоди інтересам суспільства

5.2.1. Відповідно до п.2 ч.7 ст.474 КПК України суд відмовляє у затвердженні угоди у разі невідповідності її умов інтересам суспільства. Запроваджуючи зазначену підставу для відмови у затвердженні угоди, законодавець виходив із того, що угода про визнання винуватості є винятком із загального порядку здійснення кримінального провадження, за якого судове рішення ухвалюється після повного судового розгляду із безпосереднім дослідженням усіх доказів. Саме тому можливість досягнення сторонами процесуального компромісу обумовлена не лише їхньою взаємною згодою, а й існуванням більш вагомого публічного інтересу, який виправдовує відступ від загальної процедури. Отже, перевірка відповідності угоди інтересам суспільства є не формальністю, а одним із ключових елементів судового контролю за законністю її укладення.

5.2.2. Під суспільним інтересом у кримінальному процесі слід розуміти сукупність публічних благ та цінностей, без забезпечення яких неможливе стабільне функціонування демократичної правової держави, належний рівень захисту прав людини, підтримання правопорядку та довіри суспільства до правосуддя. Такі інтереси визнаються державою, охороняються правом і реалізуються через діяльність органів кримінальної юстиції.

У кримінальному провадженні суспільний інтерес знаходить своє нормативне відображення насамперед у завданнях кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України. Його зміст полягає у забезпеченні захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження, здійсненні швидкого, повного й неупередженого судового розгляду, а також у забезпеченні того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності відповідно до ступеня своєї вини, а жодна невинувата особа не зазнала кримінального переслідування чи необґрунтованого процесуального примусу.

Водночас у контексті інституту угод про визнання винуватості суспільний інтерес набуває особливого змісту. Він полягає не у самому лише скороченні тривалості судового провадження або економії процесуальних ресурсів. Такі наслідки є лише похідними. Визначальним є те, що відмова від проведення повного судового розгляду повинна компенсуватися досягненням інших суспільно значущих цілей кримінального судочинства, які за конкретних обставин є більш вагомими, ніж необхідність дослідження всіх доказів у загальному порядку.

Саме тому суспільний інтерес не може ототожнюватися із процесуальними інтересами прокурора чи обвинуваченого або їхнім бажанням завершити провадження шляхом компромісу. Досягнення домовленості між сторонами є лише передумовою укладення угоди, тоді як встановлення її відповідності інтересам суспільства є самостійним обов`язком суду.

5.2.3. Істотне значення в частині визначенні суспільного інтересу має передбачена угодою співпраця обвинуваченого з органами досудового розслідування та/або прокурором, адже така співпраця спрямована на встановлення інших учасників заволодіння грошовими коштами державного підприємства під час здійснення закупівель та подальшої легалізації коштів, а також викриття іншого кримінального правопорушення, яке підслідне Національному антикорупційному бюро України.

Обвинувачений підтвердив добровільність надати правдиві показання щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень і ролі та функцій іншого співорганізатора,

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

Таке процесуальне співробітництво має самостійну суспільну цінність, оскільки сприяє встановленню об`єктивних обставин кримінального правопорушення, забезпечує повне дослідження діяльності усіх його учасників та підвищує ефективність кримінального переслідування осіб, які можуть бути причетними до вчинення інкримінованих злочинів.

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

Крім цього, обвинувачений зобов`язався протягом 2 місяців з дня набрання вироком законної сили викрити (достовірно і детально повідомити) про інше відоме йому кримінальне правопорушення, підслідне Національному антикорупційному бюро України, і сприяння у встановленні усіх обставин його вчинення та подальшому розслідуванні. Повідомлення обвинуваченим відомостей про інше кримінальне правопорушення, не пов`язане з тим, за яке він притягається до кримінальної відповідальності, становить самостійний суспільний інтерес, оскільки сприяє реалізації публічного інтересу у виявленні та розслідуванні злочинної діяльності, встановленні причетних до неї осіб і забезпеченні їхньої відповідальності.

Особливого значення така співпраця набуває у провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, яким часто властиві прихований характер, складні механізми реалізації та розподіл ролей між учасниками. За цих обставин інформація від особи, обізнаної з відповідною злочинною діяльністю, може забезпечити органам правопорядку доступ до відомостей і доказів, отримання яких іншими способами було б істотно ускладнене.

При цьому суспільна цінність такої співпраці не залежить від того, чи пов`язане викрите правопорушення з діянням самого обвинуваченого. Навпаки, виявлення іншого, самостійного епізоду злочинної діяльності розширює межі позитивного результату для суспільства за межі конкретного кримінального провадження. Держава отримує можливість реагувати на правопорушення, про яке без повідомлення обвинуваченого могло б залишитися невідомим, а отже, забезпечувати охорону суспільних відносин, відмінних від тих, яким завдано шкоди інкримінованим йому діянням.

У цьому полягає одна з функцій угоди про визнання винуватості як інструменту процесуальної співпраці: можливість урахувати не лише визнання особою власної вини, а й конкретний внесок у досягнення завдань кримінального провадження та протидію злочинності загалом. Такий підхід дозволяє оцінювати суспільну виправданість угоди з огляду на сукупний результат, якого держава може досягти завдяки співпраці, не обмежуючись наслідками розгляду обвинувачення щодо конкретної особи.

Водночас суспільна значущість повідомленої інформації має бути реальною, а не декларативною. Вона потребує оцінки з урахуванням конкретності та доказового підтвердження відомостей, їхньої придатності для викриття іншого правопорушення, а також співмірності узгодженого покарання тяжкості вчиненого обвинуваченим діяння.

Суспільний інтерес у такій співпраці полягає в отриманні державою самостійного правоохоронного результату - можливості виявити та належним чином розслідувати інше кримінальне правопорушення, яке не пов`язане з діянням, за яке обвинувачений несе відповідальність. Саме цей додатковий результат, за умови його реальності та належної оцінки в контексті всіх обставин справи, також становить значущу підставу для затвердження угоди про визнання винуватості.

Таким чином, кримінальне провадження щодо обвинуваченого за угодою не вичерпується притягненням до відповідальності одного з учасників уже встановленого механізму. За наявності передбачених угодою обов`язків щодо співпраці воно створює процесуальні передумови для подальшого викриття інших осіб, встановлення походження злочинних активів, виявлення майна, у яке вони були трансформовані, та припинення відповідного способу легалізації.

5.2.4. Суд також враховує, що укладення угоди усуває необхідність проведення повного судового розгляду щодо обвинуваченого, оскільки останній беззастережно визнає свою винуватість, не оспорює фактичних обставин кримінального правопорушення, погоджується з їх юридичною кваліфікацією та підтверджує добровільність укладення угоди. Аналогічну правову позицію підтримують його захисники. За таких умов відсутній реальний кримінально-правовий спір щодо обставин пред`явленого обвинувачення, а тому проведення повного судового розгляду виключно з формальних міркувань не сприяло б більш повному досягненню завдань кримінального провадження.

Наслідком затвердження угоди також стане істотне скорочення процесуальних витрат, пов`язаних із необхідністю багаторазового виклику учасників кримінального провадження, дослідження значного обсягу документів та речових доказів, проведення допитів свідків і виконання інших процесуальних дій. Суд підкреслює, що процесуальна економія сама по собі не є достатньою підставою для затвердження угоди. Вона набуває значення суспільного інтересу лише тоді, коли досягається без шкоди для законності, справедливості судового рішення та забезпечення прав учасників кримінального провадження.

У цьому випадку саме така ситуація і має місце, оскільки скорочення судової процедури не пов`язане зі зниженням стандартів судового контролю. Суд перевірив добровільність укладення угоди, усвідомлення обвинуваченим її наслідків, правильність правової кваліфікації кримінальних правопорушень, відповідність узгодженого покарання вимогам кримінального закону та відсутність будь-яких підстав вважати такий процесуальний компроміс несправедливим.

5.2.5. Визначального значення також набуває реалізація механізму спеціальної конфіскації значної кількості дороговартісного майна, частина з якого стягується в грошовому еквіваленті. Суд враховує, що здійснення судового розгляду у загальному порядку могло б істотно ускладнити реальне забезпечення стягнення такого майна, зокрема з огляду на перебування частини активів на території різних юрисдикцій, а також зміни форми їх існування (як до прикладу внесення їх в господарський оборот). За таких обставин швидке виконання механізму спеціальної конфіскації у межах цього кримінального провадження забезпечує реальність стягнення активів, здобутих незаконним шляхом, а також не допускає виникнення фактичних та юридичних перешкод для такого стягнення.

5.2.6. Суд також враховує, що затвердження угоди забезпечує реалізацію одного з основоположних принципів кримінального права - принципу невідворотності кримінальної відповідальності. Обвинувачений визнає свою винуватість, приймає кримінально-правові наслідки вчиненого, бере на себе обов`язок сприяти встановленню обставин кримінального провадження. Такі дії свідчать не лише про процесуальну співпрацю зі стороною обвинувачення, а й про критичне ставлення до власної протиправної поведінки, що є важливим показником можливості його виправлення без застосування більш суворих заходів кримінально-правового впливу.

Крім того, погоджене сторонами покарання забезпечує досягнення як спеціальної, так і загальної превенції. З одного боку, воно покладає на обвинуваченого реальні кримінально-правові наслідки вчиненого, а з іншого - демонструє суспільству, що добровільне визнання винуватості не звільняє особу від кримінальної відповідальності, а лише допускає її реалізацію в особливому процесуальному порядку за умови досягнення цілей кримінального судочинства.

Таким чином, затвердження угоди не є проявом безкарності чи поблажливого ставлення держави до вчинених кримінальних правопорушень, а навпаки, підтверджує невідворотність кримінальної відповідальності та сприяє формуванню у суспільстві поваги до закону й довіри до правосуддя.

З огляду на беззастережне визнання обвинуваченим своєї винуватості, відсутність спору щодо фактичних обставин обвинувачення, його готовність сприяти встановленню істотних для кримінального провадження обставин та досягнення інших суспільно значущих результатів, проведення повного судового розгляду в загальному порядку не забезпечило б більш ефективної реалізації завдань кримінального провадження, ніж затвердження укладеної сторонами угоди.

5.2.7. Отже, у цьому кримінальному провадженні суспільний інтерес полягає у поєднанні декількох взаємопов`язаних результатів: невідворотності кримінальної відповідальності особи, яка є одним із організаторів заволодіння грошовими коштами АТ «Укрзалізниця» та є виконавцем легалізації майна; отриманні від неї інформації, що може мати значення для викриття інших учасників та встановлення повного механізму кримінального правопорушення; отримання відомостей про інше кримінальне правопорушення; забезпечення механізму спеціальної конфіскації як активів, набутих злочинним шляхом, так і сум грошових коштів, витрачених на придбання активів, які станом на час розгляду угоди про визнання винуватості відчужені на користь третіх осіб (отже стягнення яких є неможливим) та процесуальна економія ресурсів за відсутності реального кримінально-правового спору.

За таких обставин затвердження угоди забезпечує не відмову держави від належного кримінально-правового реагування, а його реалізацію в іншій, передбаченій законом процесуальній формі, за якої погоджені сторонами наслідки кореспондують із конкретним внеском обвинуваченого у досягнення завдань кримінального провадження. Саме сукупність зазначених обставин дає Суду підстави дійти висновку, що укладення та затвердження угоди про визнання винуватості у цьому випадку відповідає інтересам суспільства.

 

5.3. Щодо порушення умовами угоди прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб

5.3.1. Відповідно до п.3 ч.7 ст.474 КПК України під час перевірки угоди про визнання винуватості суд зобов`язаний встановити, чи не порушують її умови права, свободи чи інтереси сторін кримінального провадження або інших осіб. Така перевірка спрямована на забезпечення того, щоб укладення угоди не стало засобом неправомірного обмеження прав будь-якого учасника кримінального провадження чи інших осіб, а також щоб досягнутий між сторонами компроміс не виходив за межі їх процесуальної автономії.

5.3.2. Дослідивши зміст укладеної угоди, заслухавши пояснення прокурора, обвинуваченого та його захисників, перевіривши добровільність досягнутих домовленостей, Суд встановив, що умови угоди не порушують прав, свобод чи законних інтересів сторін кримінального провадження, не покладають на них обов`язків, не передбачених законом, не позбавляють їх процесуальних гарантій та не містять положень, які могли б створити для будь-якої зі сторін надмірний чи непропорційний тягар. Навпаки, умови угоди є результатом вільного волевиявлення її сторін, відповідають їхнім процесуальним інтересам та не суперечать вимогам кримінального процесуального законодавства.

5.3.3. Так само Суд не встановив, що затвердження угоди будь-яким чином порушує права, свободи чи законні інтереси інших осіб. При цьому Суд виходить із того, що предметом судового розгляду під час затвердження угоди про визнання винуватості є виключно питання відповідності такої угоди вимогам закону та можливості її затвердження. У межах такого провадження суд не вирішує питання про права, обов`язки, законні інтереси чи майно третіх осіб, не встановлює їх цивільно-правового статусу, не визначає обсяг їхніх прав чи обов`язків та не надає остаточної кримінально-правової оцінки діям осіб, які не є стороною відповідної угоди.

5.3.4. Сам по собі факт згадування інших осіб у процесуальних документах сторони обвинувачення, зокрема в обвинувальному акті чи інших матеріалах досудового розслідування, не означає, що вирок, постановлений на підставі угоди про визнання винуватості щодо однієї особи, вирішує питання про права, свободи чи інтереси таких осіб або встановлює їх винуватість. На відміну від вироку суду, обвинувальний акт та інші процесуальні документи сторони обвинувачення відповідно до п.13 ч.1 ст.3, статей 91, 92, 277, 291 КПК України містять лише сформульоване прокурором обвинувачення та виклад фактичних обставин, які, на думку сторони обвинувачення, підлягають доказуванню в суді. Такі відомості не мають преюдиційного значення для інших осіб та не породжують щодо них жодних юридичних наслідків.

5.3.5. Більше того, затвердження угоди про визнання винуватості щодо однієї особи не може розглядатися як встановлення обставин, обов`язкових для розгляду кримінальних проваджень щодо інших осіб. Кожен обвинувачений користується правом на індивідуальний, незалежний і безсторонній судовий розгляд, а його винуватість може бути встановлена виключно обвинувальним вироком суду, ухваленим за результатами дослідження доказів саме у кримінальному провадженні щодо цієї особи. Визнання винуватості одним обвинуваченим не може підміняти собою обов`язок сторони обвинувачення довести винуватість інших осіб у порядку, передбаченому КПК України.

5.3.6. З огляду на наведене, а також з метою безумовного дотримання принципу презумпції невинуватості та недопущення формування уявлення про винуватість осіб, стосовно яких відсутній обвинувальний вирок суду, Суд при викладенні мотивувальної частини цього Вироку виключив (знеособив) усі відомості, які могли б прямо чи опосередковано ідентифікувати інших осіб, окрім обвинуваченого, або створити враження про встановлення їхньої причетності до кримінального правопорушення.

Обставини кримінального правопорушення викладені Судом виключно в тому обсязі, який є необхідним для перевірки відповідності угоди вимогам закону, встановлення фактичних підстав визнання винуватості та з`ясування ролі і дій ОСОБА_4 у механізмі вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень. Наведення таких обставин не може тлумачитися як висновок Суду щодо винуватості, кримінально-правової кваліфікації чи будь-якої іншої юридичної оцінки дій інших осіб.

5.3.7. Аналогічно Суд не надає жодної оцінки діям інших осіб, які згадуються у цьому Вироку, а також передчасно не досліджує роль іншого організатора цього та/або іншого кримінального правопорушення, показання щодо яких обвинувачений зобов`язується у подальшому надати. Адже питання щодо їхньої причетності до кримінального правопорушення, форми вини, обізнаності про можливу реалізацію протиправної схеми чи інших обставин, що входять до предмета доказування, не є предметом розгляду цього кримінального провадження та можуть бути встановлені виключно за результатами судового розгляду відповідних кримінальних проваджень із дотриманням усіх гарантій права на справедливий суд.

 

5.4. Щодо добровільності укладення угоди

5.4.1. Відповідно до п.4 ч.7 ст.474 КПК України під час вирішення питання про затвердження угоди суд зобов`язаний переконатися, що її укладення є добровільним. Добровільність є однією з фундаментальних умов допустимості інституту угод у кримінальному провадженні, оскільки визнання винуватості та пов`язана з цим відмова особи від реалізації повного комплексу процесуальних прав можуть бути наслідком виключно її вільного та усвідомленого волевиявлення. Перевірка добровільності не обмежується лише формальним підтвердженням сторонами відсутності примусу. Суд повинен встановити, що рішення про укладення угоди було прийнято обвинуваченим самостійно, після належного розуміння її змісту, правових наслідків та процесуальних обмежень, які виникають у зв`язку із затвердженням угоди судом, а також за відсутності будь-якого незаконного фізичного, психологічного чи іншого впливу, здатного поставити під сумнів свободу волевиявлення.

5.4.2. Під час судового засідання Суд безпосередньо з`ясував позицію обвинуваченого ОСОБА_4 щодо обставин укладення Угоди. Обвинувачений підтвердив, що сам ініціював укладення угоди, уклав її добровільно, повністю усвідомлюючи її зміст, правові наслідки та характер взятих на себе зобов`язань. Він зазначив, що умови Угоди погоджені сторонами спільно, відповідають його волевиявленню та не потребують будь-яких змін чи уточнень.

Обвинувачений та його захисники також підтвердили відсутність будь-якого незаконного впливу з боку органу досудового розслідування, прокурора чи інших осіб. Зокрема, вони повідомили про відсутність будь-якого фізичного або психологічного примусу, погроз, насильства, обману, незаконних обіцянок, введення в оману чи інших обставин, які могли б вплинути на свободу прийняття рішення щодо укладення угоди. Крім того, сторона захисту зазначила, що не має жодних скарг на рішення, дії чи бездіяльність детективів або прокурорів під час досудового розслідування, які могли б свідчити про здійснення неправомірного тиску з метою схилення обвинуваченого до укладення угоди.

Окремо Суд перевірив добровільність погодження обвинуваченим додаткового зобов`язання, передбаченого Угодою. ОСОБА_4 підтвердив, що добровільно погодився на перерахування 80 000 000 грн на потреби ЗСУ, усвідомлює зміст цього обов`язку, його майнових наслідків та підтвердив реальну можливість його виконання у погодженому сторонами порядку. Крім цього, підтвердив добровільність перерахування грошового еквіваленту майна у загальній сумі 325 780 317 грн, яке підлягає спеціальній конфіскації.

5.4.3. Прокурор також підтвердив, що всі умови угоди були предметом спільного обговорення сторін, досягнуті шляхом взаємного волевиявлення та без застосування будь-яких незаконних засобів впливу. За твердженням прокурора, укладення угоди стало результатом реалізації сторонами передбаченого кримінальним процесуальним законом права на процесуальний компроміс.

5.4.4. Під час безпосереднього спілкування з обвинуваченим Суд не встановив жодних обставин, які могли б свідчити про нерозуміння ним змісту угоди, сумніви щодо власної позиції або небажання підтримувати досягнуті домовленості. Поведінка обвинуваченого, його відповіді на запитання Суду, а також узгодженість позиції із захисником свідчать про послідовність, усвідомленість і добровільність прийнятого рішення.

5.4.5. Враховуючи пояснення сторін кримінального провадження, результати безпосередньої перевірки Судом волевиявлення обвинуваченого, відсутність будь-яких даних про застосування до нього незаконного впливу, а також відсутність будь-яких інших обставин, які могли б викликати обґрунтований сумнів у свободі його волевиявлення, Суд дійшов висновку, що угода про визнання винуватості укладена добровільно, на основі вільного, усвідомленого та взаємного волевиявлення сторін, а тому відповідає вимогам п.4 ч.7 ст.474 КПК України.

5.4.6. Суд враховує, що добровільність означає не лише відсутність незаконного примусу, а й наявність реальної процесуальної альтернативи. Обвинувачений міг відмовитися від укладення угоди та наполягати на розгляді обвинувального акта в загальному порядку з дослідженням усіх доказів, допитом свідків і реалізацією всіх процесуальних прав, однак свідомо обрав інший, передбачений законом спосіб завершення кримінального провадження. Суд переконався, що вибір обвинуваченим порядку кримінального провадження був справді вільним, а не вимушеним.

 

5.5. Щодо можливості виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань

5.5.1. Відповідно до п.5 ч.7 ст.474 КПК України суд не вправі затвердити угоду про визнання винуватості, якщо існують обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений об`єктивно не зможе виконати взяті на себе за угодою зобов`язання. Отже, предметом перевірки суду є не гарантія їх безумовного майбутнього виконання, а наявність реальної можливості їх виконати та відсутність очевидних обставин, які б свідчили про неможливість реалізації погоджених сторонами умов. Така перевірка здійснюється з урахуванням характеру кожного із зобов`язань, їх обсягу, змісту та об`єктивної здійсненності. Сам по собі факт того, що окремі зобов`язання мають виконуватися після затвердження Угоди, не свідчить про їх неможливість, якщо відсутні дані, які б обґрунтовано ставили під сумнів здатність обвинуваченого їх виконати.

5.5.2. Зі змісту угоди вбачається, що обвинувачений ОСОБА_4 взяв на себе обов`язки:

- повністю та беззастережно визнати свою винуватість в обсязі пред`явленого обвинувачення;

- надавати під час судового розгляду повні, правдиві й послідовні показання щодо власної участі та участі інших обвинувачених у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

5.5.3. В судовому засіданні обвинувачений підтвердив обставини сформульованого обвинувачення, беззастережно визнав свою винуватість, надав показання щодо власної ролі у вчиненні кримінальних правопорушень, підтвердив викладені в угоді фактичні обставини та висловив щире каяття у вчиненому. Отже, у цій частині взяті на себе зобов`язання вже реалізовані.

Крім того, обвинувачений у судовому засіданні підтвердив свою готовність і надалі виконувати умови угоди, зокрема співпрацювати зі стороною обвинувачення у кримінальних провадженнях

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

Суд не встановив будь-яких об`єктивних обставин, які б свідчили про неможливість виконання ним цього зобов`язання.

5.5.4. Суд також врахував, що обов`язок надавати правдиві показання є особистим процесуальним обов`язком обвинуваченого, виконання якого залежить насамперед від його власного волевиявлення та добросовісної процесуальної поведінки. Під час судового засідання поведінка обвинуваченого, його відповіді на запитання Суду та підтвердження готовності дотримуватися умов угоди не викликали сумнівів щодо реальності виконання цього зобов`язання.

5.5.5. Окремо Суд перевірив можливість виконання обвинуваченим майнового зобов`язання, передбаченого угодою. ОСОБА_4 підтвердив фінансову спроможність перерахувати (як особисто, так і за рахунок коштів третіх осіб):

- 60 000 000 грн на рахунок АТ «Укрзалізниця» як відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди;

- 80 000 000 грн на визначену угодою благодійну мету на рахунок БО «МБФ «Повернись живим».

Суд перевірив наведені сторонами відомості та не встановив обставин, які б свідчили про очевидну неможливість виконання цих зобов`язань або їх завідомо нереальний характер. Отже, передбачені угодою суми є визначеними, спосіб їх сплати - зрозумілим і прозорим, а можливість виконання - такою, що може бути перевірена.

5.5.6. Суд враховує, що обвинувачений зобов`язався відшкодувати завдану злочином шкоду протягом дванадцяти місяців після набрання вироком законної сили. За таких обставин значення має не лише сума, зафіксована в угоді про визнання винуватості, а й конкретні строки визначеного зобов`язання компенсації шкоди та порядок його виконання. Узгодження графіка відшкодування дає змогу перевести обов`язок відшкодування завданої шкоди у площину послідовних і контрольованих майнових зобов`язань, виконання яких може бути перевірене на відповідних етапах. Такий підхід враховує як необхідність реального відновлення порушених майнових інтересів, так і можливість виконання обвинуваченим узятих на себе зобов`язань без покладення на нього вимог, які за своїм обсягом або строками могли б виявитися нереалістичними.

5.5.7. Суд вважає за необхідне окремо оцінити допустимість включення до угоди про визнання винуватості обов`язку обвинуваченого перерахувати 80 000 000 грн на рахунок благодійної організації МБФ «Повернись живим» з огляду на приватноправовий статус її одержувача та правову природу такого майнового зобов`язання.

Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» визначає благодійну організацію як юридичну особу приватного права, а благодійну діяльність - як добровільну особисту та/або майнову допомогу для досягнення визначених законом цілей. Отже, приватноправовий статус благодійної організації є закономірним наслідком обраної форми організації благодійної діяльності та сам собою не може свідчити про неналежність такої організації бути одержувачем майнової допомоги.

Суд виходить із того, що обвинувачений вправі самостійно розпоряджатися належними йому коштами та здійснити благодійний внесок на користь БО «МБФ «Повернись живим» незалежно від укладення угоди про визнання винуватості. Водночас можливість вчинити певну дію поза межами кримінального провадження не виключає того, що особа може добровільно взяти на себе відповідне зобов`язання в межах досягнутих із прокурором домовленостей. Формалізація такого зобов`язання в угоді надає йому визначеності щодо суми, одержувача, цільового призначення та порядку виконання, а також дає змогу перевірити його зміст під час вирішення питання про затвердження угоди. Інакше кажучи, самостійне право особи здійснити благодійний внесок і можливість зафіксувати намір його здійснення як погоджену умову угоди перебувають у логічному зв`язку, а не виключають одне одного. Якщо обвинувачений, усвідомлюючи зміст та наслідки укладення угоди, добровільно погоджується спрямувати частину належних йому коштів на визначену суспільно корисну мету, саме по собі закріплення такого зобов`язання в тексті угоди не змінює правової природи благодійного внеску, не перетворює його на незаконний платіж. Вирішальним є те, чи відповідає погоджена умова вимогам закону, чи не порушує вона прав інших осіб та чи не використовується для обходу встановлених законом обмежень.

При цьому Суд розмежовує добровільне майнове зобов`язання, яке обвинувачений приймає на себе внаслідок погодження умов угоди, та примусове вилучення майна на підставі владного рішення. У цьому випадку обов`язок перерахувати 80 000 000 грн не встановлюється державою як загальнообов`язковий платіж на користь приватної юридичної особи, не є штрафом, податком, збором чи конфіскацією майна. Його підставою є волевиявлення обвинуваченого, виражене в угоді, яку суд перевіряє відповідно до ст.474 КПК України. Затвердження угоди не наділяє благодійну організацію владними повноваженнями щодо обвинуваченого, а лише надає юридичного значення погодженим сторонами умовам у межах установленої законом процедури.

Суд також бере до уваги, що відповідний благодійний внесок має самостійне правове та фактичне призначення й не підміняє обов`язку обвинуваченого відшкодувати завдану кримінальним правопорушенням шкоду в розмірі 60 000 000 грн протягом 12 місяців із дня набрання вироком законної сили. Ці зобов`язання відрізняються за підставами, змістом і метою: відшкодування шкоди спрямоване на поновлення порушених майнових прав, тоді як благодійний внесок передбачає надання майнової допомоги для досягнення визначеної суспільно корисної мети. Тому виконання одного з них не замінює виконання іншого.

Істотне значення для оцінки погодженої умови має конкретне цільове призначення платежу. Згідно з угодою, кошти мають бути перераховані на рахунок БО «МБФ «Повернись живим» із зазначенням у платіжному документі призначення: «благодійна допомога для збиття розвідувальних та ударних дронів». Таким чином, сторони визначили не лише суму та одержувача коштів, а й мету їх спрямування, яка відповідає суспільно корисному характеру благодійної діяльності. Це дає змогу відмежувати погоджений внесок від передачі коштів на задоволення приватного майнового інтересу конкретної особи та оцінити його в контексті суспільного інтересу, якого стосується відповідна допомога.

За таких умов Суд не вбачає підстав розглядати приватноправовий статус благодійної організації як перешкоду для включення відповідного зобов`язання до угоди. В іншому випадку добровільне спрямування коштів на суспільно корисну мету втрачає допустимість лише через те, що їх одержувачем є юридична особа приватного права, хоча законодавство про благодійну діяльність прямо передбачає участь таких юридичних осіб у відповідних правовідносинах.

Водночас Суд враховує, що відповідно до ст.474 КПК України угода може бути затверджена лише за умови, що її положення відповідають вимогам закону, не порушують прав та інтересів сторін чи інших осіб, відповідають інтересам суспільства, а взяті обвинуваченим зобов`язання є реально виконуваними. Тому суспільно корисна мета благодійного внеску сама собою не звільняє суд від перевірки законності відповідної умови. У цьому випадку сума платежу, його одержувач і цільове призначення визначені, виконання зобов`язання може бути підтверджене платіжними документами, а обставин, які б свідчили про спрямування коштів на задоволення незаконного приватного інтересу, порушення прав третіх осіб або обхід установлених законом процедур, Суд не встановив.

5.5.8. Суд виходить із того, що перевірка можливості виконання угоди не означає встановлення факту її повного виконання на момент постановлення вироку. Закон вимагає від суду оцінити лише те, чи є погоджені сторонами зобов`язання реально здійсненними та чи відсутні об`єктивні перешкоди для їх виконання. Питання належного виконання угоди після її затвердження, а також наслідки можливого невиконання окремих її умов вирішуються у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом.

5.5.9. З урахуванням змісту угоди, пояснень обвинуваченого, його поведінки під час судового розгляду, часткового фактичного виконання взятих на себе зобов`язань та відсутності будь-яких об`єктивних даних, які б свідчили про неможливість виконання решти погоджених сторонами умов, Суд дійшов висновку про реальну можливість виконання ОСОБА_4 усіх взятих на себе за угодою зобов`язань. Очевидної неможливості їх виконання, яка відповідно до п.5 ч.7 ст.474 КПК України унеможливлювала б затвердження угоди, Судом не встановлено.

 

5.6. Щодо відповідності умов угоди вимогам закону в частині призначення покарання

5.6.1. За приписами ст.472 КПК України суттєвою умовою, яку має містити угода про визнання винуватості, є узгоджене сторонами угоди покарання, а також звільнення обвинуваченого від його відбування з випробуванням (у випадку досягнення такої домовленості). Відтак, Суд має перевірити узгоджене між прокурором та обвинуваченим покарання на предмет відповідності вимогам закону, а також можливість звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

5.6.2. Разом із тим погодження сторонами виду та розміру покарання саме по собі не є достатньою підставою для його призначення судом. На відміну від сторін кримінального провадження, які реалізують своє право на досягнення процесуального компромісу, суд не є учасником відповідних домовленостей і не пов`язаний ними безумовно. Обов`язок суду полягає у здійсненні самостійної перевірки того, чи відповідає узгоджене сторонами покарання вимогам кримінального та кримінального процесуального законодавства, чи не виходить воно за межі санкції відповідної статті закону України про кримінальну відповідальність, чи допускається законом застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, а також чи відсутні інші законодавчі перешкоди для затвердження таких домовленостей.

Перевіряючи зазначені обставини, Суд виходить із того, що затвердження угоди не означає автоматичного погодження із запропонованим сторонами покаранням. Судове рішення у будь-якому випадку має ґрунтуватися на вимогах закону та принципах кримінального судочинства, а узгоджене сторонами покарання повинно відповідати загальним засадам призначення покарання, встановленим Кримінальним кодексом України, забезпечувати реалізацію його мети та не суперечити інтересам суспільства.

5.6.3. Отже, предметом перевірки Суду є не лише формальна наявність у тексті угоди домовленості щодо покарання, а й її відповідність вимогам кримінального закону, допустимість застосування погоджених сторонами положень про звільнення від відбування покарання з випробуванням, а також законність усіх правових наслідків, які сторони пов`язують із затвердженням угоди.

5.6.4. Відповідно до ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з ч.5 ст.65 КК України у випадку затвердження вироком угоди про визнання винуватості суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.

Причому, відповідно до ч.5 ст.68 КК України при призначенні покарання співучасникам кримінального правопорушення Суд, керуючись положеннями ст. 65-67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні кримінального правопорушення.

5.6.5. Відповідно до ч.2 ст.4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Санкція ч.5 ст.191 КК України (в редакції чинній на момент вчинення кримінального правопорушення, яка є незмінною в частині санкції на момент розгляду) передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Санкція ч.3 ст.209 КК України (в редакції чинній на момент вчинення кримінального правопорушення, яка є незмінною в частині санкції на момент розгляду) передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

5.6.6. Сторони узгоджено призначення покарання:

- за ч.3 ст.27 ч.5 ст.191 КК України - 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських повноважень у військових формуваннях та правоохоронних органах, на строк 3 роки та зі штрафом 12 (дванадцять) мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 204 000 000 грн;

- за ч.3 ст.209 КК України із застосуванням положень ч.1 ст.69 КК України - 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських повноважень у військових формуваннях та правоохоронних органах, на строк 3 роки.

Остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень сторони узгодили шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських повноважень у військових формуваннях та правоохоронних органах, на строк 3 роки та зі штрафом 12 (дванадцять) мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абзац 2 ч.3 ст.53 КК України), що становить 204 000 000 грн.

Ураховуючи можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства, сторонами узгоджено звільнення ОСОБА_4 на підставі ч.2 ст.75 КК України від відбування основного покарання у виді 8 років позбавлення волі з випробуванням.

Сторони також погодили не застосовувати до ОСОБА_4 покарання у виді конфіскації майна.

5.6.7. Затверджуючи угоду із погодженим основним покаранням у виді 5 років позбавлення волі за ч.3 ст.209 КК України, Суд виходить із такого. Відповідно до ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК України. Наведене положення передбачає можливість індивідуалізації покарання у випадках, коли застосування мінімальної межі санкції з огляду на конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення та дані про особу винного не відповідало б належному співвідношенню між тяжкістю вчиненого правопорушення і призначеним покаранням. При цьому закон пов`язує можливість такого відступу не з наявністю якоїсь однієї наперед визначеної обставини, а із сукупністю обставин, які у своєму взаємозв`язку істотно впливають на оцінку ступеня тяжкості вчиненого.

Стаття 69 КК України не містить застереження щодо неможливості її застосування при затвердженні угоди про визнання винуватості. Навпаки, відповідно до ст. 472, 474 та 475 КПК України питання про узгоджений сторонами вид і розмір покарання є одним із предметів судової перевірки при затвердженні такої угоди.

Застосування ст.69 КК України потребує встановлення саме сукупності обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Тому кожна з установлених у цьому кримінальному провадженні обставин підлягає оцінці не ізольовано, а у взаємозв`язку з іншими обставинами, характером участі обвинуваченого та його поведінкою після вчинення кримінального правопорушення.

Суд бере до уваги щире каяття ОСОБА_4 , на що вказує зокрема: (1) беззастережне визнання своєї вини в судовому засіданні; (2) надання ним відповідей на всі запитання суду щодо обставин вчинення інкримінованого кримінального правопорушення: (3) негативне ставлення обвинуваченого щодо вчинення кримінального правопорушення; (4) бажання виправити свою поведінку, в тому числі шляхом сприяння досудовому розслідуванню і судовому розгляду в інших кримінальних провадженнях; (5) готовність понести покарання, обумовлене в угоді. Таке ставлення особи після вчинення кримінального правопорушення має значення при визначенні її суспільної небезпечності та оцінці можливості досягнення цілей покарання без призначення покарання в межах мінімальної межі, встановленої санкцією ч.3 ст.209 КК України.

Суд також враховує добровільне перерахування ОСОБА_4 коштів, внесених як заставу, у розмірі 30 000 000 грн на підтримку Збройних Сил України. Це не змінює правової оцінки вчиненого та не є підставою для зниження порогу мінімального покарання. Водночас у сукупності з іншими встановленими обставинами вона характеризує ставлення обвинуваченого до вчиненого, його посткримінальну поведінку та готовність добровільно спрямовувати власні ресурси на суспільно значущу мету, а тому підлягає врахуванню при індивідуалізації покарання.

Суд бере до уваги відомості, які характеризують обвинуваченого: раніше не судимий, має роботу, стабільний дохід, має на утриманні двох малолітніх дітей. Додатково Суд враховує відсутність обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання.

У сукупності наведені обставини свідчать про наявність істотних індивідуальних особливостей кримінально-правової ситуації ОСОБА_4 , які мають бути враховані при призначенні покарання.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч.2 ст.50 КК України). Орієнтація на необхідність призначення найсуворішого виду і розміру покарання виключно з точки зору вчинення особливо тяжких кримінальних правопорушень без врахування усієї сукупності правових наслідків засудження не відповідало б вимогам пропорційності в демократичному правовому суспільстві.

У світлі обставин цієї справи ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні двох особливо тяжких кримінальних правопорушеннях. При цьому застосування положень ст.69 КК України не може оцінюватися ізольовано від інших наслідків та загального обсягу обмежень та майнових обтяжень.

Так, сторонами узгоджено остаточне основне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, штраф у максимально можливому розмірі (12 мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), а також застосування спеціальної конфіскації активів та/або їх вартості.

Сукупність наведених обставин свідчить про можливість забезпечити досягнення мети покарання, визначеної ст.50 КК України, навіть з урахуванням пільгових положень кримінального закону (ст.69 КК України) під час призначення покарання за ч.3 ст.209 КК України.

5.6.8. Додаткове покарання у виді штрафу може бути призначене у разі, коли воно не передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, виключно у випадку затвердження судом угоди про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, та за умови узгодження сторонами угоди додаткового покарання у виді штрафу.

Розмір штрафу узгоджується сторонами угоди та призначається судом від двохсот сімдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до дванадцяти мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у разі вчинення особливо тяжкого злочину (ч.3 ст.53 КК України).

Як зазначено вище, Сторони узгодили призначити додаткове покарання у виді штрафу у розмірі 12 мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 204 000 000 грн і відповідає вимогам чинного законодавства.

5.6.9. Згідно з ч.4 ст.53 КК України з урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року. Сторони погодили призначення штрафу із розстрочкою виплати на один рік та сплати по 51 000 000 грн щоквартально з моменту набрання вироком законної сили. Отже, законодавець прямо передбачив можливість поетапного виконання цього виду покарання, не обмежуючи її певним розміром штрафу чи необхідністю попереднього звернення засудженого з окремим клопотанням після набрання вироком законної сили. Визначальним є встановлення підстав для застосування розстрочення та дотримання передбачених законом часових меж.

Суд виходить із того, що розстрочення виплати штрафу є складовою порядку виконання призначеного покарання, а не самостійним заходом, застосування якого можливе виключно після виникнення труднощів із його сплатою. Зміст ч.4 ст.53 КК України не дає підстав пов`язувати вирішення цього питання винятково з обставинами, що виникли після постановлення вироку. Навпаки, якщо під час призначення покарання суд має достатні підстави врахувати майновий стан особи та визначити доцільність сплати штрафу частинами, таке рішення може бути прийняте безпосередньо у вироку. Такий підхід є обґрунтованим і в разі затвердження угоди про визнання винуватості, адже за наявності належних підстав погоджений сторонами графік платежів дає змогу заздалегідь визначити обсяг і періодичність виконання покарання, забезпечує правову визначеність та усуває необхідність повторного звернення до суду для вирішення питання, яке може бути вирішене під час постановлення вироку.

Слід також зазначити, що майновий стан особи необхідно оцінювати не ізольовано, а у співвідношенні з розміром призначеного штрафу, оскільки саме їх співвідношення дає змогу визначити реальну можливість виконання покарання та доцільність його поетапної сплати. Суд бере до уваги, що майновий стан обвинуваченого загалом не свідчить про його неспроможність виконувати значні майнові зобов`язання. Водночас ця обставина сама собою не виключає застосування розстрочення. Визначальним є те, що узгоджений штраф становить 204 000 000 грн, тобто є значним за абсолютним розміром майновим обтяженням. Навіть за наявності достатніх майнових ресурсів сплата такої суми одноразово та її сплата частинами впродовж року становлять різні за фінансовим навантаженням моделі виконання покарання. Отже, розстрочення в цьому випадку не зумовлене встановленням майнової неспроможності обвинуваченого як такої. Його доцільність визначається співвідношенням установленого майнового стану особи та винятково значного розміру штрафу, що дає підстави для визначення порядку його сплати частинами без зміни загального обсягу покарання. Такий підхід забезпечує врахування майнового стану обвинуваченого відповідно до прямої вказівки закону, водночас зберігаючи обов`язковість виконання призначеного покарання в повному обсязі.

За таких обставин за умови підтвердження матеріалами провадження обставин майнового стану обвинуваченого, Суд вважає можливим застосувати розстрочення виплати штрафу безпосередньо у вироку, яким затверджується угода про визнання винуватості. Достатній майновий стан обвинуваченого та значний розмір штрафу не виключають одне одного як обставини, що підлягають оцінці: саме їх співвідношення дає змогу визначити обґрунтований порядок виконання покарання без зменшення його загального розміру та без виходу за межі строку, встановленого законом.

5.6.10. Відповідно до ч.2 ст.75 КК України Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням. Згідно з ч.4 ст.75 КК України іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

Вирішуючи питання про можливість звільнення ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, Суд виходить із такого. Відповідно до ч.1 ст.75 КК України якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, він може звільнити особу від його відбування з випробуванням. Разом з тим, у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості, якщо сторонами угоди узгоджено звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк не більше восьми років або іншого більш м`якого покарання, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Отже, застосування ст.75 КК України передбачає здійснення судом індивідуальної оцінки сукупності обставин, пов`язаних як із вчиненим кримінальним правопорушенням, так і з особою винного та його поведінкою. При цьому призначення покарання у виді позбавлення волі в межах, установлених ч.1 ст.75 КК України, саме по собі не зумовлює застосування випробування, однак відкриває для суду можливість оцінити, чи є реальна ізоляція особи від суспільства необхідною для досягнення цілей покарання.

У цьому кримінальному провадженні сторони узгодили покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років (за вчинення діяння, передбаченого ч.3 ст.27 ч.5 ст.191 КК України) та 5 років (за вчинення діяння, передбаченого ч.3 ст.209 КК України). Таким чином, за формальним критерієм тривалості призначеного основного покарання передбачена ст.75 КК України можливість його застосування наявна.

Оцінюючи можливість виправлення ОСОБА_4 без відбування призначеного покарання, Суд бере до уваги насамперед його особу та спосіб життя. Наведені дані дають Суду підстави вважати, що ізоляція від суспільства для досягнення цілей покарання не є необхідною, а можливість його виправлення може бути реалізована в умовах контролю за його поведінкою протягом іспитового строку.

При цьому Cуд виходить із того, що застосування ст.75 КК України не нівелює призначеного покарання. Вирок із визначенням покарання у виді позбавлення волі та встановленням іспитового строку створює для засудженого юридично визначений період, протягом якого він повинен довести своє виправлення, виконувати покладені судом обов`язки та утримуватися від вчинення нових кримінальних правопорушень. У разі невиконання встановлених законом або судом вимог наслідки такого порушення визначаються кримінальним законом.

5.6.11. Відповідно до ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Відповідно до санкцій ст.191 і ст.209 КК України призначення додаткового покарання у вигляді конфіскації майна є обов`язковим.

Водночас згідно зі ст.77 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо корупційного кримінального правопорушення, кримінального правопорушення, пов`язаного з корупцією, може бути також призначене додаткове покарання у виді конфіскації майна за умови його узгодження сторонами угоди. Як вбачається зі змісту угоди, сторони погодили не застосувати додаткове покарання у виді конфіскації майна. Оскільки таке відповідає вимогам закону, Суд затверджує угоду з такою умовою призначення покарання.

5.6.12. Суд також звертає увагу, що інкримінована стаття передбачає обов`язкове додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади чи займатися певною діяльністю. Ураховуючи, що вчинення кримінального правопорушення безпосередньо пов`язане із діяльністю обвинуваченого та його авторитетом у зв`язку із займаною посадою, Суд дійшов висновку, що призначення покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських повноважень у військових формуваннях та правоохоронних органах (що погоджено сторонами угоди), є виправданим і необхідним.

5.6.13. Відтак Суд дійшов висновку, що узгоджене сторонами покарання за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.27 ч.5 ст.191, ч.3 ст.209 КК України, за своїм видом та розміром відповідає характеру тяжкості вчиненого діяння та особі обвинуваченого, а також загальним засадам його призначення, встановленим законом України про кримінальну відповідальність, і здатне забезпечити досягнення мети призначення покарання.

5.6.14. Суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом (ч.3 ст.75 КК України). З огляду на встановлені обставини Суд встановлює ОСОБА_4 іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки із покладенням таких обов`язків:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

 

6. Висновки суду

З урахуванням зазначених обставин Суд дійшов висновку, що угода про визнання винуватості, укладена між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 , відповідає вимогам закону України про кримінальну відповідальність і кримінального процесуального законодавства. Підстави для відмови в затвердженні угоди, передбачені ч.7 ст.474 КПК України, відсутні, тому Суд затверджує угоду про визнання винуватості шляхом ухвалення вироку та призначає обвинуваченому узгоджене сторонами покарання.

 

7. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку на підставі угоди

7.1. Цивільний позов

У цьому провадженні цивільний позов не заявлений.

 

7.2. Процесуальні витрати

7.2.1. Відповідно до вимог п.13 ч.1 ст.368 та ч.4 ст.374 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат. Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

7.2.2. На підтвердження понесених процесуальних витрат на загальну суму 193 106,40 грн прокурор надав:

-акт здачі-приймання висновку судової експертизи від 13.11.2024 №8835/24-34, відповідно до якого вартість експертизи становить 9 087,36 грн;

-акт здачі-приймання висновку судової експертизи від 13.11.2024 №8833/24-34, відповідно до якого вартість експертизи становить 6 058,24 грн;

-акт здачі-приймання висновку судової експертизи від 19.11.2024 №8838/24-34, відповідно до якого вартість експертизи становить 12 116,48 грн;

-акт здачі-приймання висновку судової експертизи від 25.11.2024 №8836/24-34, відповідно до якого вартість експертизи становить 15 145,60 грн;

-акт здачі-приймання висновку судової експертизи від 03.01.2025 №8837/24-34, відповідно до якого вартість експертизи становить 21 203,84 грн;

-акт здачі-приймання висновку судової експертизи від 06.01.2025 №8834/24-34, відповідно до якого вартість експертизи становить 15 145,60 грн;

-розрахунок вартості проведеного висновку судової експертизи від 20.12.2024 №1041/82601, відповідно до якого вартість експертизи становить 74 970,72 грн;

-договір про закупівлю послуг про проведення висновку судової експертизи від 11.10.2024 №10439, відповідно до якого вартість експертизи становить 39 378,56 грн.

Оскільки ці експертизи стосуються 10 осіб сторони погодили стягнення вказаних процесуальних витрат з обвинуваченого 1/10 вартості витрат, що становить 19 310,60 грн.

7.2.3. Крім цього, прокурор просив стягнути із обвинуваченого ОСОБА_4 процесуальні витрати у розмірі 189 607,8 грн, визначені в обвинувальному акті, що стосуються епізоду легалізації ОСОБА_4 доходів, одержаних злочинним шляхом, зокрема:

- 44 754, 00 грн за проведення експертизи від 06.02.2025 №CE-19-24/73674-ОБ;

- 44 570, 40 грн за проведення експертизи від 18.03.2025 №CE-19-24/73661-ОБ;

- 55 713, 00 грн за проведення експертизи від 06.12.2024 №CE-19-24/58822-ОБ;

- 44 570, 40 грн за проведення експертизи від 23.01.2025 №CE-19-24/70500-ОБ.

Також прокурор зазначив про процесуальні витрати на експертизу від 16.09.2024 №1041/79501 (за договором від 31.07.2024 №339) у розмірі 77999,84 грн. Оскільки ця експертиза стосується 8 осіб (в тому числі тих, що беруть участь у іншому кримінальному провадженні) сторони визначили стягнення з обвинуваченого 1/8 вартості витрат на залучення експертів, що становить 10 000,00 грн.

7.2.4 За таких обставин підлягають стягненню процесуальні витрати у сумі 218 918, 40 грн, що погоджено сторонами угоди під час судового засідання.

 

7.3. Винагорода викривачу

Викривач у цьому кримінальному провадженні відсутній.

 

7.4. Спеціальна конфіскація

Спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених КК України, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього КК України, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1 ст.96-1 КК України).

Спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна (п.1 ч.1 ст.96-2 КК України).

Спеціальна конфіскація застосовується, зокрема, на підставі обвинувального вироку суду (п.1 ч.2 ст.96-1 КК України).

В цьому випадку мова йде про два види об`єктів, що підлягають спеціальній конфіскації за погодженням сторін - об`єкти нерухомого майна, номінальними власниками яких є треті особи, та грошові кошті, витрачені на купівлю нерухомого майна і грошові кошти, які використано для придбання нерухомості, отримано під виглядом надходження грошової виручки, а також вкладені у господарську діяльність.

Так, в угоді про визнання винуватості сторони погодили застосувати спеціальну конфіскацію до:

- квартири площею 183,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_20 , реєстраційний номер: 2596734480000;

- квартири площею 102,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_21 , реєстраційний номер: 2436254280000;

- квартири площею 102,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_22 , реєстраційний номер: 2436155380000.

Загальна вартість цих активів становить 30 245 000 грн.

Крім цього, сторони погодили застосувати спеціальну конфіскацію до грошових коштів у загальному розмірі 325 780 317 грн, що відповідає вартості наступного майна:

- квартири АДРЕСА_2 вартістю 6 190 000 грн (арештована ухвалою від 24.04.2024 у справі №991/3374/24);

- квартири АДРЕСА_11 вартістю 38 951 000 грн (арештована ухвалою від 01.08.2024 у справі №991/6589/24);

- квартири АДРЕСА_4 вартістю 8 543 000 грн (арештована ухвалою від 24.04.2024 у справі №991/3374/24);

- групи нежитлових приміщень АДРЕСА_5 вартістю 15 697 000 грн (арештована ухвалою від 24.04.2024 у справі №991/3374/24);

- нежитлових приміщення АДРЕСА_17 вартістю 46 584 000 грн (арештовані ухвалою від 24.04.2024 у справі №991/3374/24);

- 9 685 000 грн, які використано для придбання квартир АДРЕСА_18 та АДРЕСА_19 ;

- 17 931 372 грн, які використано під виглядом надходження грошової виручки від операційної діяльності Мережі 365 за ФОП ОСОБА_13 та ФОП ОСОБА_17;

- 2 900 000 доларів США, що становить 105 850 000 грн станом на час вчинення злочину, що вкладені ОСОБА_4 у господарську діяльність з експорту зернових культур групи компаній «Гранова»;

- квартири АДРЕСА_12 вартістю 1 107 573 дирхам, що становило 8 544 393 грн станом на час вчинення злочину (арештована ухвалою від 02.01.2026 у справі №991/8/26);

- квартири АДРЕСА_13 вартістю 1 113 392 дирхам, що становило 8 499 736 грн станом на час вчинення злочину (арештована ухвалою від 02.01.2026 у справі №991/8/26);

- готельного номеру АДРЕСА_27 , вартістю 7 655 000 дирхам, що становило 59 304 816 грн станом на час вчинення злочину (арештований ухвалою від 02.01.2026 у справі №991/8/26).

Сторони погодили перерахування грошових коштів (особисто ОСОБА_4 або третіми особами) у розмірі 325 780 317 грн упродовж 18 місяців після набрання вироком законної сили на бюджетний рахунок, визначений в угоді.

Як убачається зі формулювання обвинувачення, погодженого сторонами, обвинувачений, діючи умисно та усвідомлюючи характер і спрямованість спільних дій, вчиняв дії для легалізації активів, отриманих злочинним шляхом. Таке отримання не було самостійною, відокремленою від основного кримінального правопорушення дією, а становило один із елементів реалізації злочинного умислу, спрямованого на можливість вільно розпоряджатися коштами, отриманими зокрема внаслідок вчинення злочину, передбаченого ст.191 КК України.

За змістом ст.96-2 КК України спеціальна конфіскація може застосовуватися до коштів, цінностей та іншого майна, одержаних унаслідок учинення кримінального правопорушення, а також до майна, у яке такі активи повністю або частково перетворено. Отже, законодавче регулювання виходить із того, що зміна форми існування майна сама собою не припиняє його юридичного зв`язку з кримінальним правопорушенням. Якщо кошти злочинного походження використано для придбання нерухомості або як інвестиція в розвиток бізнесу, відповідні об`єкти набувають значення похідних активів, правовий режим яких визначається, зокрема, походженням коштів, за рахунок яких їх придбано.

Суд виходить із того, що спеціальна конфіскація визначеного в угоді майна/коштів обумовлена їх безпосереднім зв`язком із кримінальним правопорушенням, оскільки основною метою їх придбання стало надання незаконно отриманим активам легальної форми для можливості подальшого користування ними.

Право власності на об`єкти, щодо яких стверджується про набуття за рахунок коштів злочинного походження, оформлене на третіх осіб, також потребує оцінки з погляду встановлених законом умов спеціальної конфіскації. Реєстрація майна на інших осіб (як це має місце в даному випадку) не зумовлює неможливості його конфіскації. Вирішальне значення мають обставини набуття активу, його зв`язок із кримінальним правопорушенням, характер правовідносин із третьою особою та наявність передбачених законом підстав для втручання в її майнові права. Під час судового розгляду обвинувачений визнав, що відповідне нерухоме майно фактично придбане ним за рахунок грошових коштів, одержаних внаслідок вчинення злочину, а номінальні власники надали заяви про згоду на спеціальну конфіскацію відповідних активів на підставі вироку про затвердження угоди про визнання винуватості.

Щодо спеціальної конфіскації грошових коштів, то законодавець передбачив механізм для запобігання втраті можливості застосування спеціальної конфіскації внаслідок розпорядження відповідним активом. Його призначення полягає в тому, щоб юридичні та фактичні зміни, які відбулися з майном після його набуття, не перешкоджали реалізації кримінально-правових наслідків, установлених законом. В іншому випадку відчуження активу могло б нівелювати можливість його вилучення, хоча майнова цінність, сформована за рахунок злочинних доходів, уже була використана для придбання іншого майна. У цьому кримінальному провадженні зазначені положення мають безпосереднє значення, оскільки одним із результатів легалізації злочинних доходів стало придбання нерухомості з оформленням права власності на третіх осіб, частина якої надалі була відчужена. За таких обставин погоджена сторонами спеціальна конфіскація грошових сум, використаних для придбання відчужених об`єктів, розглядається як передбачений законом спосіб вилучення відповідної майнової вартості, адже наявний зв`язок між коштами, придбаним майном і кримінальним правопорушенням, а також неможливості конфіскації самих об`єктів у встановленому законом порядку.

Отже, погоджені сторонами умови щодо спеціальної конфіскації грошових сум, спрямованих на придбання відчуженої нерухомості та вкладу в господарську діяльність товариства, мають належне правове підґрунтя. Вони дають змогу врахувати фактичну долю активів і визначити правові наслідки відчуження майна, не допускаючи при цьому довільного розширення меж спеціальної конфіскації або необґрунтованого втручання в права третіх осіб.

Наявність правових підстав для такого майнового стягнення водночас має значення для оцінки суспільного інтересу в затвердженні угоди про визнання винуватості. У цьому випадку суспільний інтерес має конкретний майновий вимір і полягає в забезпеченні можливості вилучення активів, пов`язаних із кримінальним правопорушенням, з урахуванням того, що частина придбаної нерухомості та грошових коштів вже вибула з-під контролю обвинуваченого. Погоджений сторонами механізм дає змогу визначити правові наслідки щодо майна, яке збереглося в натурі, та щодо майнової вартості об`єктів, конфіскація яких стала неможливою внаслідок відчуження. З огляду на це затвердження угоди може сприяти досягненню конкретного результату у сфері протидії легалізації злочинних доходів - вилученню майнових активів, пов`язаних із кримінальним правопорушенням, у межах і в спосіб, установленими законом. Такий результат має значення для охорони публічних інтересів, оскільки унеможливлює збереження відповідної майнової вигоди лише через зміну форми активу або подальше розпорядження ним.

Суд також враховує, що відповідно до ч.1 ст.472 КПК України в угоді про визнання винуватості зазначаються, зокрема, умови застосування спеціальної конфіскації. Погодження сторонами угоди про визнання винуватості спеціальної конфіскації у значному грошовому розмірі та визначення порядку її виконання шляхом розстрочення не є перешкодою для затвердження такої угоди. Значний розмір майнового зобов`язання може об`єктивно зумовлювати необхідність його виконання протягом певного періоду, а певне розстрочення дає змогу узгодити обсяг майнового обтяження з реальними можливостями його виконання, водночас забезпечуючи досягнення передбаченої законом мети спеціальної конфіскації. Певний період виконання спеціальної конфіскації не свідчить про послаблення правових наслідків кримінального правопорушення, якщо погоджений сторонами механізм передбачає конкретні строки та порядок сплати, а також забезпечує реальність виконання відповідного зобов`язання. Отже, погоджений сторонами порядок застосування спеціальної конфіскації має належне правове підґрунтя, не суперечить установленим законом умовам та забезпечує реальність виконання відповідного майнового зобов`язання.

При цьому застосування спеціальної конфіскації не є додатковим покаранням обвинуваченого, а становить окремий захід, спрямований на припинення майнових наслідків кримінального правопорушення та недопущення збереження зацікавленими особами майна, пов`язаного з його вчиненням. З урахуванням характеру встановленого зв`язку цих коштів із кримінальним правопорушенням, погодженої сторонами умови угоди про визнання винуватості та положень ст.96-1, 96-2 КК України, Суд вважає наявними правові підстави для застосування до зазначених грошових коштів та об`єктів нерухомості спеціальної конфіскації у власність держави.

 

7.5. Заходи забезпечення кримінального провадження

7.5.1. Запобіжний захід

Згідно з п.1 ч.4 ст.374 КПК України суд при ухваленні вироку серед іншого приймає рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

02 квітня 2024 року ОСОБА_4 був затриманий. Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04.04.2024 у справі №991/2750/24 застосовано до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 31.05.2024 із альтернативою внесення застави у розмірі 30 000 000 грн.

04 квітня 2024 року ОСОБА_4 звільнено з-під варти у зв`язку із внесенням застави.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16.01.2025 у справі №991/134/25 змінено запобіжний захід у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, а заставу у розмірі 30 000 000 грн перераховано на офіційний рахунок фандрайзингової компанії United24.

На час розгляду угоди запобіжний захід щодо обвинуваченого відсутній.

 

7.5.2. Арешт майна

Згідно з ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема у випадку непризначення судом покарання у виді конфіскації майна.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.04.2024 у справі №991/3374/24 накладено арешт на майно з метою:

а) забезпечення конфіскації майна як виду покарання та забезпечення спеціальної конфіскації на:

- квартиру площею 102,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_21 , реєстраційний номер: 2436254280000;

- квартиру площею 102,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_22 , реєстраційний номер: 2436155380000;

- квартиру площею 161,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_24 , реєстраційний номер:404027980000;

- групу нежитлових приміщень №3, об`єкт житлової нерухомості площею 114,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер:383992880000;

- автомобіль MERCEDES-BENZ GLE 63S, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ;

б) забезпечення конфіскації майна як виду покарання на:

- групу нежитлових приміщень площею 432,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_28, реєстраційний номер: 2601419880000;

- квартиру площею 83,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер: 2373958880000;

- автомобіль марки MERCEDES-BENZ E 53 AMG, д.н.з. НОМЕР_3 , VIN НОМЕР_4 .

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 01.08.2024 у справі№991/6589/24 накладено арешт з забороною на відчуження та розпорядження на майно ТОВ «Будспецсервіс», а саме на квартиру АДРЕСА_11 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2530311780000. Метою накладення арешту є забезпечення спеціальної конфіскації майна.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.06.2024 у справі №991/5356/24 накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_20 , реєстраційний номер: 2596734480000. Метою накладення арешту є забезпечення спеціальної конфіскації.

Сторони узгодили залишити в силі арешт, накладений з метою спеціальної конфіскації, на майно, яке підлягає стягненню у грошовому еквіваленті, до моменту виконання умов угоди в частині спеціальної конфіскації грошових коштів.

Арешт, накладений ухвалами слідчих суддів Вищого антикорупційного суду від 24.04.2024 у справі №991/3374/24, від 24.06.2024 у справі №991/5356/24, від 01.08.2024 у справі №991/6589/24 залишити в силі з метою забезпечення спеціальної конфіскації.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.04.2024 у справі №991/3374/24 в частині автомобілів MERCEDES-BENZ GLE 63S, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 та MERCEDES-BENZ E 53 AMG, д.н.з. НОМЕР_3 , VIN НОМЕР_4 скасувати після набрання цим вироком законної сили.

 

7.5.3. Щодо речових доказів і документів

Згідно з ч.9 ст.100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Враховуючи положення ст.100 КПК України та Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду затвердженої Наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби Безпеки України, Верховного суду України, Державної судової адміністрації України, суд вирішує документи, надані сторонами, залишити в матеріалах кримінального провадження.

Речові докази в цьому кримінальному провадженні до суду не подавались.

 

7.6. Підстави для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру відсутні.

 

Керуючись статтями 12, 65-67 КК України, статтями 100, 373-376, 469-475 КПК України, Суд

 

УХВАЛИВ:

1.Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 28.09.2026 між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 у кримінальних провадженнях № 52025000000000084 від 19.02.2025 та № 52025000000000074 від 14.02.2025.

1.1. ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.27 ч.5 ст.191, ч.3 ст.209 КК України.

1.2. Призначити ОСОБА_4 покарання:

- за ч.3 ст.27 ч.5 ст.191 КК України - 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських повноважень у військових формуваннях та правоохоронних органах, на строк 3 роки та зі штрафом 12 (дванадцять) мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 204 000 000 грн;

- за ч.3 ст.209 КК України - 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських повноважень у військових формуваннях та правоохоронних органах, на строк 2 роки.

Остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень призначити шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських повноважень у військових формуваннях та правоохоронних органах, на строк 3 роки зі штрафом 204 000 000 грн.

1.3. Звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання у виді 8 років позбавлення волі з випробуванням, встановити йому іспитовий строк тривалістю 3 роки. Іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку.

1.4. Покарання у виді конфіскації майна не застосовувати.

1.5. Покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

1.6. Розстрочити суму штрафу у розмірі 204 000 000 (двісті чотири мільйони) грн на один рік зі сплатою щоквартально по 51 000 000 (п`ятдесят один мільйон) грн після набрання вироком законної сили.

1.7. Покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських повноважень у військових формуваннях та правоохоронних органах, та покарання у виді штрафу виконуються самостійно.

1.8. Зарахувати у строк покарання ОСОБА_4 строк попереднього ув`язнення з 02.04.2024 (з моменту фактичного затримання) по 04.04.2024 з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

2. Документи, надані сторонами, залишити в матеріалах кримінального провадження.

3. Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів.

4. Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.04.2024 у справі №991/3374/24 в частині автомобіля MERCEDES-BENZ GLE 63S, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 та MERCEDES-BENZ E 53 AMG, д.н.з. НОМЕР_3 , VIN НОМЕР_4 , скасувати після набрання цим вироком законної сили.

5. Застосувати спеціальну конфіскацію, стягнувши на користь держави об`єкти нерухомого майна:

- квартири площею 183,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_20 , реєстраційний номер: 2596734480000;

- квартири площею 102,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_21 , реєстраційний номер: 2436254280000;

- квартири площею 102,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_22 , реєстраційний номер: 2436155380000.

6. Застосувати спеціальну конфіскацію до грошових коштів у розмірі 325 780 317 грн, стягнувши їх на користь держави.

7. Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з урахуванням особливостей, передбачених ч.4 ст.394 КПК України, та обмежень, визначених у ч.2 ст.473 КПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Вищий антикорупційний суд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

8. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

9. Роз`яснити учасникам провадження, що згідно зі ст.476 КПК України у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цього кримінального правопорушення.

10. Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності за ст.389-1 КК України.

 

 

 

Суддя ОСОБА_9