Справа № 991/9337/26

Провадження № 11-кп/991/190/26

У Х В А Л А

29 жовтня 2026 року м. Київ

Суддя-доповідач Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 перевірив апеляційні скарги Громадської організації «Центр громадських ініціатив та публічного контролю» та ОСОБА_2 на вирок Вищого антикорупційного суду від 23.09.2026, ухвалений на підставі угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52026000000000266, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України (далі - КК),

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

1. До Вищого антикорупційного суду 16.07.2026 надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52026000000000266 разом з угодою про визнання винуватості, укладеною того ж дня між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі-САП) та обвинуваченим ОСОБА_3 за участю захисника.

2. Відповідно до формулювання обвинувачення, наведеного в угоді, ОСОБА_3 інкриміновано те, що у період з 06.03.2014 по червень 2014 року він використав службове становище, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді збитків державі в розмірі 817 052 406,75 грн, а також те, що у період з 06.03.2014 по 02.05.2018 він брав участь у злочинній організації. Ці дії кваліфіковано за ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 255 КК.

3. Після відводів і самовідводів суддів протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 14.09.2026 кримінальне провадження передано судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_4 , яка ухвалою від 15.09.2026 призначила підготовче судове засідання. Угоду розглянуто в закритому підготовчому судовому засіданні.

Короткий зміст вироку суду першої інстанції

4. Вироком Вищого антикорупційного суду від 23.09.2026 затверджено угоду про визнання винуватості від 16.07.2026, ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 255 КК, і призначено йому узгоджене сторонами покарання із застосуванням ст. 69 і ч. 1 ст. 70 КК: остаточно основне покарання у виді штрафу в розмірі 850 000 грн, додаткові покарання у виді штрафу в розмірі 17 000 грн і позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, на державних та комунальних підприємствах, в установах та організаціях строком на 1 рік, без конфіскації майна. Угодою також передбачено часткове відшкодування шкоди: 600 000 000 грн до Державного бюджету України етапами протягом 30 місяців, 100 000 000 грн Благодійній організації «Благодійний фонд «Спільнота Стерненка» та майно для потреб військових частин вартістю 400 000 000 грн через Благодійну організацію «Міжнародний благодійний фонд «Повернись живим».

5. Суд першої інстанції дійшов висновку, що умови угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) і КК, відповідають інтересам суспільства, не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб, а укладення угоди є добровільним. У вироку роз`яснено, що він може бути оскаржений в апеляційному порядку з урахуванням особливостей, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК. Зміст вироку наведено за витягом з нього, який апелянти долучили до апеляційних скарг.

Короткий зміст апеляційних скарг

6. Громадська організація «Центр громадських ініціатив та публічного контролю» (далі-громадська організація) в апеляційній скарзі, підписаній ОСОБА_5 на підставі довіреності від 21.10.2026, просить відкрити апеляційне провадження, задовольнити апеляційну скаргу, скасувати вирок Вищого антикорупційного суду від 23.09.2026 та направити кримінальне провадження № 52026000000000266 до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку.

7. Своє право на апеляційне оскарження громадська організація обґрунтовує тим, що п. 2 ч. 7 ст. 474 КПК визнає невідповідність умов угоди інтересам суспільства підставою для відмови в її затвердженні, однак ч. 4 ст. 394 КПК не дає ні обвинуваченому, ні прокурору права оскаржити вирок з цієї підстави. На думку апелянта, через це виникає прогалина, за якої незаконний вирок не може оскаржити ніхто. Прокурор представляє державу, інтереси якої не тотожні інтересам суспільства, тому суб`єктом, зацікавленим у контролі за дотриманням інтересів суспільства, є саме суспільство.

8. Апелянт також зазначає, що обмеження права на оскарження, встановлені ст. 473 КПК, стосуються лише сторін угоди та потерпілого; п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК робить перелік суб`єктів оскарження невичерпним; ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, що підтверджено рішеннями Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007 і від 25.04.2012 № 11-рп/2012; закон прямо не забороняє оскаржувати вирок на підставі угоди «представникам суспільства», а до приватних осіб застосовується принцип «дозволено усе, що прямо не заборонено законом». Заявник послався на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах Association Burestop 55 and Others v. France та KlimaSeniorinnen v. Switzerland, на свої статутні цілі, серед яких впровадження антикорупційної політики і громадський контроль, а також на постанову Верховного Суду України від 03.03.2016.

9. По суті вироку громадська організація стверджує, що суд першої інстанції перевірив угоду формально: не звернув уваги на включення до неї умов, не передбачених ст. 472 КПК, зокрема обов`язку перерахувати кошти благодійним організаціям, що могло бути наслідком обіцянок у розумінні ч. 6 ст. 474 КПК; допустив погодження розміру шкоди сторонами замість беззастережного визнання обвинувачення; неправильно оцінив відповідність угоди інтересам суспільства, оскільки штраф є непропорційно м`яким покаранням з огляду на розмір шкоди понад 800 000 000 грн, інфляцію та зміну курсу валют після 2014-2018 років. Апелянт також вказує, що прокурор повторно звернувся з угодою після того, як суд уже відмовив у її затвердженні.

10. ОСОБА_2 в апеляційній скарзі від 19.10.2026 заявив ті самі вимоги й навів по суті ті самі доводи, що й громадська організація. Додатково він зазначив, що суспільство, як і будь-яка особа, не може бути позбавлене права на звернення до суду в разі порушення його прав та законних інтересів, а також що суспільство утримує САП коштом податків і розраховує на належне підтримання обвинувачення.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

11. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , підписану кваліфікованим електронним підписом, надіслано на офіційні адреси електронної пошти Вищого антикорупційного суду та Апеляційної палати 20.10.2026; того ж дня її зареєстровано у Вищому антикорупційному суді.

12. Апеляційну скаргу громадської організації направлено поштою 21.10.2026 і зареєстровано у Вищому антикорупційному суді 26.10.2026.

13. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2026 для розгляду апеляційних скарг визначено колегію суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі судді-доповідача ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

14. Вирок проголошено 23.09.2026. Обидві апеляційні скарги подано в межах тридцятиденного строку, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК, з урахуванням ч. 1 ст. 116 КПК.

Мотиви суду

15. Згідно з ч. 1 ст. 398 КПК, отримавши апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її на відповідність вимогам ст. 396 КПК і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

16. Питання про те, чи подала апеляційну скаргу особа, яка має право її подавати, суддя-доповідач вирішує до відкриття апеляційного провадження. За п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Щодо нормативного регулювання права на оскарження вироку на підставі угоди

17. Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

18. Згідно з ч. 1 ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Частиною 2 цієї статті гарантовано право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

19. Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ч. 1 ст. 393 КПК. За п. 10 цієї частини апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

20. Вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому КПК, з підстав, передбачених ст. 394 КПК (ч. 4 ст. 475 КПК). Відповідно до ч. 4 ст. 394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

21. Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 18.05.2020 у справі № 639/2837/19 (провадження № 51-5394кмо19) погодилася з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 03.03.2016 у справі № 5-347кс15, про те, що інша особа має право оскаржити вирок на підставі угоди, якщо він стосується її прав, свобод та інтересів (ч. 2 ст. 24 КПК), і конкретизувала цей висновок: суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог ст. 398 КПК питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи на вирок на підставі угоди, має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на цю конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють з упевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.

22. Такого ж підходу Касаційний кримінальний суд Верховного Суду дотримався в ухвалі від 12.10.2026 у справі № 991/1692/24 (провадження № 51-3066ск26), якою відмовив у відкритті касаційного провадження на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21.07.2026 про повернення апеляційної скарги іншої особи на вирок на підставі угоди. Суд зазначив, що ч. 4 ст. 394 КПК встановлює спеціальний, вичерпний перелік суб`єктів, які мають право на апеляційне оскарження вироку, ухваленого на підставі угоди про визнання винуватості, а застосування ч. 2 ст. 24 КПК не може нівелювати спеціальний порядок оскарження таких вироків, оскільки ця норма гарантує право на перегляд судового рішення лише в межах процесуальних правил, встановлених законом.

23. Водночас, вирішуючи питання про право особи на апеляційне оскарження, суддя-доповідач не досліджує матеріали провадження і не оцінює угоду по суті: така оцінка виходить за межі ст. 398-401 КПК (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.11.2024 у справі № 991/8546/23, провадження № 51-1627км24).

Щодо права громадської організації та ОСОБА_2 на апеляційне оскарження вироку

24. Громадська організація та ОСОБА_2 не є сторонами угоди, не брали участі в судовому провадженні в суді першої інстанції і не належать до кола осіб, визначених ч. 4 ст. 394 КПК.

25. Вирок не містить даних, які прямо вказують на громадську організацію чи на ОСОБА_2 або дозволяють їх ідентифікувати, і не вирішує питань про їхні права, обов`язки чи майно. Апелянти цього й не стверджують. Свою заінтересованість вони пов`язують з інтересом суспільства в пропорційному покаранні за корупційні кримінальні правопорушення, тобто з інтересом, який однаковою мірою належить кожному члену суспільства.

26. Такий загальний суспільний інтерес не є інтересом особи в розумінні ч. 2 ст. 24 КПК, з яким закон пов`язує право іншої особи на перегляд вироку. КПК не передбачає права будь-якої особи чи громадського об`єднання оскаржувати вирок в інтересах суспільства загалом.

27. Щодо доводу апелянтів про невичерпність переліку суб`єктів оскарження з огляду на п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК суддя-доповідач зазначає, що ця норма наділяє правом на апеляційне оскарження інших осіб лише «у випадках, передбачених цим Кодексом». Вона відсилає до спеціальних положень КПК і сама по собі права на оскарження не створює. Положення, яке надавало б громадському об`єднанню чи громадянину право оскаржити вирок в інтересах суспільства, КПК не містить, а ч. 2 ст. 24 КПК пов`язує право іншої особи з тим, що вирок стосується її власних прав, свобод чи інтересів.

28. Посилання на ст. 473 КПК не підтверджує права апелянтів на оскарження. Ця стаття визначає наслідки укладення та затвердження угоди для осіб, які її уклали, і для потерпілого. З того, що вона не обмежує прав інших осіб, не випливає, що такі права існують: право на апеляційне оскарження має ґрунтуватися на нормі, яка його надає, а порядок кримінального провадження визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 КПК).

29. Щодо застосування до приватних осіб принципу «дозволено усе, що прямо не заборонено законом». Частина 1 ст. 19 Конституції України гарантує, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, але не створює процесуальних повноважень, яких закон не надає. Натомість суд відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відкриття апеляційного провадження за скаргою особи, якій закон не надає права на оскарження, виходило б за ці межі.

30. Доводи апелянтів про порушення їхнього права на апеляційний перегляд, гарантованого ст. 129 Конституції України, також є необґрунтованими. Конституційний Суд України в Рішенні від 25.04.2012 № 11-рп/2012, на яке посилаються апелянти, розглядав право на оскарження судових рішень як складову конституційного права особи на судовий захист, тобто на захист її власних прав. Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 14.10.2026 № 12-р(II)/2026 зазначив, що право на судовий захист, зокрема в аспекті доступу до суду апеляційної інстанції, не є абсолютним (підпункт 4.2 пункту 4 мотивувальної частини). Апелянти не вказали, які їхні власні права чи інтереси порушено вироком.

31. Щодо доводу про прогалину в законі, за якої відповідність угоди інтересам суспільства не може бути перевірена в апеляційному порядку, суддя-доповідач зазначає таке. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1311 Конституції України прокуратура здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді. Згідно з пп. 3, 4 ч. 1 ст. 470 КПК прокурор при вирішенні питання про укладення угоди зобов`язаний враховувати наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень, а також у запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень. Відповідність умов угоди інтересам суспільства перевіряє суд, який затверджує угоду (п. 2 ч. 7 ст. 474 КПК).

32. Отже, захист інтересів суспільства при укладенні угоди законодавець поклав на прокурора і на суд першої інстанції, а коло суб`єктів і підстави оскарження вироку на підставі угоди визначив вичерпно в ч. 4 ст. 394 КПК. Чи є така модель достатньою, вирішує законодавець. Суд не може доповнити її, визнавши суб`єктом апеляційного оскарження особу, якій закон такого права не надає: це суперечило б ч. 1 ст. 1 КПК і ч. 2 ст. 19 Конституції України. Твердження апелянтів про те, що прокурор представляє лише державу, на цей висновок не впливає.

33. Обмеження кола суб`єктів оскарження вироку на підставі угоди не означає, що суспільний інтерес залишається без захисту. Закон захищає його інституційно: прокурор, який підтримує публічне обвинувачення, зобов`язаний враховувати суспільний інтерес при укладенні угоди, а суд не може затвердити угоду, умови якої цьому інтересу не відповідають. Угода має сенс як процесуальний інструмент лише за умови стабільності її результату. Якщо вирок на її підставі міг би оскаржити будь-хто з мотивів незгоди з умовами, угода втратила б визначеність, заради якої законодавець її запровадив.

34. Повернення апеляційних скарг не є оцінкою законності вироку, відповідності угоди інтересам суспільства чи співмірності призначеного покарання. Суддя-доповідач цих питань не вирішує. Незгода членів суспільства з результатом конкретного кримінального провадження може бути висловлена публічно і може стати підставою для законодавчих змін щодо меж угод у провадженнях про корупційні кримінальні правопорушення, але не породжує процесуального права на перегляд вироку, який не стосується прав осіб, що його оскаржують.

35. Наведені апелянтами рішення ЄСПЛ їхнього права на апеляційне оскарження не підтверджують. Рішення у справах Association Burestop 55 and Others v. France та KlimaSeniorinnen v. Switzerland ухвалено у спорах екологічного та кліматичного характеру, у яких оцінювалося право об`єднань захищати права своїх членів або власні права, а не у кримінальному провадженні щодо іншої особи. Щодо кримінального провадження ЄСПЛ сформулював інший підхід: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує права на «приватну помсту» чи на actio popularis, і право на кримінальне переслідування або засудження третіх осіб не може існувати самостійно (Perez v. France [GC], заява № 47287/99, § 70, 12.02.2004).

36. Статутні цілі громадської організації, зокрема здійснення громадського контролю та впровадження антикорупційних ініціатив, не надають їй статусу учасника кримінального провадження і не створюють права на апеляційне оскарження вироку. Процесуальні права в кримінальному провадженні визначаються КПК, а не установчими документами юридичної особи.

37. Постанова Верховного Суду України у справі № 5-347кс15, на яку посилається громадська організація, не підтверджує її позиції. Висновок у цій постанові прямо обумовлено тим, що судове рішення стосується прав, свобод та інтересів іншої особи. Касаційний кримінальний суд Верховного Суду в ухвалі від 12.10.2026 у справі № 991/1692/24 також звернув увагу, що у справі № 5-347кс15 йшлося про вирок, який містив дані, що дозволяли ідентифікувати третю особу, і свідчив про безпосереднє втручання в її права. У цьому провадженні таких обставин немає.

38. Довід ОСОБА_2 про те, що будь-яка особа, не може бути позбавлене права на звернення до суду, не враховує, що сам апелянт звернувся до суду як фізична особа, не зазначивши, яких його прав чи інтересів стосується вирок. Сплата податків, з яких фінансується САП, такого зв`язку не створює.

Щодо доводів апеляційних скарг по суті вироку

39. Доводи апелянтів про включення до угоди умов, не передбачених ст. 472 КПК, про погодження розміру шкоди сторонами, про добровільність угоди, про невідповідність її умов інтересам суспільства та про повторне звернення прокурора з угодою стосуються законності вироку. Вони можуть бути предметом апеляційної перевірки лише за скаргою особи, яка має право її подати, і в межах підстав, визначених ч. 4 ст. 394 КПК.

40. Оскільки апеляційні скарги подали особи, які такого права не мають, ці доводи суддею-доповідачем по суті не оцінюються. Їх оцінка на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження виходила б за межі ст. 398-401 КПК. Висновок судді-доповідача ґрунтується виключно на відсутності в апелянтів права на апеляційне оскарження і не містить оцінки законності вироку.

41. Підстав для відмови у відкритті провадження за ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач не вбачає. Вирок на підставі угоди підлягає апеляційному оскарженню, а перешкода для його перегляду в цьому випадку полягає не у виді рішення і не в підставах оскарження, а в тому, що скарги подали особи, які не мають права на апеляційне оскарження. Для такої ситуації КПК передбачає повернення апеляційної скарги.

Висновки суду за результатами перевірки апеляційних скарг

42. Вирок Вищого антикорупційного суду від 23.09.2026 щодо ОСОБА_3 не стосується прав, свобод чи інтересів громадської організації та ОСОБА_2 . Вони не належать до кола осіб, визначених ч. 4 ст. 394 КПК, і не є іншими особами в розумінні п. 10 ч. 1 ст. 393, ч. 2 ст. 24 КПК.

43. Отже, апеляційні скарги подали особи, які не мають права подавати апеляційну скаргу, і на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК вони підлягають поверненню. Копія ухвали про повернення апеляційної скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами (ч. 5 ст. 399 КПК).

44. Керуючись ст. 24, 116, 393, 394, 395, 398, 399, 424, 426, 475, 532 КПК, суддя-доповідач

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Громадської організації «Центр громадських ініціатив та публічного контролю» на вирок Вищого антикорупційного суду від 23.09.2026 щодо ОСОБА_3 повернути особі, яка її подала.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на вирок Вищого антикорупційного суду від 23.09.2026 щодо ОСОБА_3 повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали разом з апеляційними скаргами та усіма доданими до них матеріалами невідкладно надіслати особам, які їх подали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її постановлення.

Суддя ОСОБА_1