Справа № 991/11529/26

Провадження №11-сс/991/759/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 рокум. КиївАпеляційна палата Вищого антикорупційного суду колегією суддів у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження: підозрюваний ОСОБА_5 , захисник підозрюваного ОСОБА_5 та представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , прокурор ОСОБА_8 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги захисника підозрюваного ОСОБА_5 та представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 14.09.2026 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42023102060000235,

ВСТАНОВИЛА:

Історія провадження

1.Детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023102060000235 від 10.10.2023.

2.14.09.2026 до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання детектива НАБУ про накладення арешту на майно (квартиру АДРЕСА_1 ), право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_6 та належить підозрюваному ОСОБА_5 з обмеженням права розпорядження та відчуження.

3.Ухвалою слідчого судді від 14.09.2026 клопотання задоволено, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 з обмеженням права розпорядження та відчуження.

4.24.10.2026 на зазначену ухвалу, як захисник підозрюваного, адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу через систему «Електронний суд» з клопотанням про поновлення строку апеляційного оскарження.

5.26.10.2026 на зазначену ухвалу, як представник власника майна, адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу через систему «Електронний суд» з клопотанням про поновлення строку апеляційного оскарження.

Короткий зміст і мотиви ухвали слідчого судді

6.Оскаржуваною ухвалою: (1) задоволено клопотання детектива; (2) накладено арешт на майно, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що належить підозрюваному ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , PHOKПП НОМЕР_2 , з обмеженням права на розпорядження таким майном та його відчуження, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2941544880000); (3) заборонено будь-яким реєстраторам органів державної реєстрації, приватним та державним нотаріусам, вчиняти будь-які дії, пов`язані із проведенням державної реєстрації (перереєстрації, поділу, виділу, тощо) права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна.

7.Ухвала мотивована таким: (1) на даний час здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42023102060000235 в межах якого ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 191 КК України; (2) встановлено наявність обґрунтованої підозри; (3) зазначену квартиру ОСОБА_6 набула 23.05.2024 від свого чоловіка ОСОБА_5 на підставі договору дарування; (4) відчужуючи 23.05.2024 належну квартиру на користь дружини, ОСОБА_5 ймовірно діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами з метою ухилення можливого арешту та/або конфіскації належного йому майна, а тому у вказаному правочині наявні ознаки фраудаторного, оскільки договір дарування укладено після початку досудового розслідування 10.10.2023. Також ОСОБА_5 в межах кримінального провадження був допитаний як свідок 13.12.2023, а тому міг усвідомлювати можливість встановлення в ході досудового розслідування обставин, які у подальшому можуть стати підставою для повідомлення про підозру; (5) оскільки санкція ч. 5 ст. 191 КК України передбачає покарання у виді конфіскації майна, а шкода завдана кримінальним правопорушенням є істотною та становить 137 432 739, 30 грн, накладення арешту на майно є необхідним задля запобігання можливості його відчуження з метою забезпечення конфіскації як виду покарання та відшкодування шкоди завданою кримінальним правопорушенням; (6) пов`язані із накладенням арешту обмеження є виправданими, співмірними із завданнями кримінального провадження та пропорційними меті, з якою такi обмеження застосовуються.

Вимоги і короткий зміст апеляційної скарги адвоката ОСОБА_7 , як захисника підозрюваного

8.В апеляційній скарзі захисник просить: (1) поновити строк апеляційного оскарження; (2) скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання детектива про арешт майна у повному обсязі.

9.Клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження обґрунтоване тим, що ухвала слідчим суддею постановлена без участі підозрюваного ОСОБА_5 , інших учасників та їх представників та отримана підозрюваним тільки 19.10.2026. Апеляційна скарга подана в межах 5-ти денного строку від дати отримання ухвали, а тому наявні підстави для поновлення строку апеляційного оскарження.

10.Доводи апеляційної скарги полягають в наступному: (1) квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 23.05.2024, а тому відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України є її особистою приватною власністю; (2) слідчий суддя необґрунтовано визнав договір дарування "очевидно недобросовісним" на тій підставі, що він був укладений "у короткий проміжок часу" після того, як ОСОБА_5 був допитаний як свідок 13.12.2023. Докази того, що на момент укладення договору дарування підозрюваний знав або міг знати про конкретну підозру та про наміри щодо конфіскації, відсутні; 3) підозра ОСОБА_5 повідомлена лише 11.09.2026 , тобто більш ніж через два роки після укладення договору дарування; 4) арешт неправомірно накладено на житло власниці, яка не є підозрюваною у кримінальному провадженні і не притягається до відповідальності.

Вимоги і короткий зміст апеляційної скарги адвоката ОСОБА_7 , як представника власника майна

11.В апеляційній скарзі захисник просить: (1) поновити строк апеляційного оскарження; (2) скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання детектива про арешт майна у повному обсязі.

12.Клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження обґрунтоване тим, що ухвала слідчим суддею постановлена без участі власника майна ОСОБА_6 , інших учасників та їх представників та отримана власником арештованого майна тільки 19.10.2026. Апеляційна скарга подана в межах 5-ти денного строку від дати отримання ухвали, а тому наявні підстави для поновлення строку апеляційного оскарження..

13.Доводи апеляційної скарги полягають в наступному: (1) квартира на яку накладено арешт є власністю ОСОБА_6 , а тому арешт з метою конфіскації майна як виду покарання не може бути накладений на майно особи, яка не є підозрюваною; (2) слідчий суддя вийшов за межі своїх повноважень, фактично визнавши договір дарування недійсним; (3) обставини, з яких виходив слідчий суддя, не свідчать про фраудаторність правочину; (4) порушено право власника майна; (5) відсутні підстави для арешту з метою забезпечення відшкодування шкоди; (6) квартира на яку накладено арешт не є речовим доказом та не підлягає спеціальній конфіскації; (6) арешт є непропорційним втручанням у право власності ОСОБА_6 .

Позиції учасників судового провадження

14.Захисник підозрюваного ОСОБА_5 та представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 підтримав вимоги апеляційних скарг та просив їх задовольнити. Також пояснив, що підозрюваний подарував дружині квартиру, оскільки в той час його могли мобілізувати до Збройних Сил України, а тому він не зміг би подати позов про відшкодування шкоди, якщо б квартира була знищена внаслідок обстрілів. Також в тексті оскаржуваної ухвали є неточності в зазначенні дати договору дарування.

15.Підозрюваний ОСОБА_5 підтримав вимоги апеляційних скарг та просив їх задовольнити. Окрім цього пояснив, що причиною дарування квартири на ім`я дружини було те, що його могли мобілізувати, в нього деякий час не було бронювання, і таким чином він намагався захистити своє майно.

16.Прокурор ОСОБА_8 заперечував проти задоволення апеляційних скарг захисника та представника власника майна. Крім того пояснив, що після допиту ОСОБА_5 в якості свідка по кримінальному провадженню, він розумів про можливість пред`явлення йому підозри, що підтверджується результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, якими зафіксовано його розмову з батьком ОСОБА_10 . З розмови вбачається, що він був обізнаний з обставинами кримінального правопорушення, а отже і усвідомлював наслідки. Фактично він розповів батьку те, що вказано у повідомленій йому підозрі. Санкція статті, в якій підозрюється ОСОБА_5 передбачає конфіскацію як вид покарання. Хоча на даний час не пред`явлено цивільний позов, він буде заявлено в майбутньому. ОСОБА_5 усвідомлюючи можливі наслідки для себе, через кілька місяців після розмови з батьком укладає договір дарування квартири на користь дружини. Слідчий суддя наклав арешт, який є тимчасовим та співмірним. Він не позбавляє підозрюваного та його дружину у праві користування квартирою.

17.Інші учасники судового провадження в судове засідання не прибули. Враховуючи, що такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду заяви та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, їх неприбуття не перешкоджає проведенню розгляду апеляційної скарги (частина 4 статті 405 КПК України).

Оцінка та мотиви суду

18.Заслухавши суддю - доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_7 , прокурора ОСОБА_8 , перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Щодо поновлення захиснику строку на апеляційне оскарження

19.Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом 5-ти днів з дня її оголошення (пункт 3 частини 2 статті 395 КПК).

20.Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому статтею 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення (абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України)

21.Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі № 4910/16/19-к виснував, що за загальним правилом строк, передбачений пунктом 3 частини 2 статті 395 КПК, обчислюється з дня оголошення судового рішення. Виключенням із цього правила є випадок якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує. У такому разі строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення. Подібні висновки також містяться в постанові Верховного Суду від 15.10.2026 у справі № 991/6266/21.

22.По справі встановлено: (1) 14.09.2026 слідчий суддя розглянувши клопотання про арешт майна, без повідомлення власника майна та підозрюваного, постановив оскаржувану ухвалу (а. с. 5-16 т.3); (2) ухвала отримана власником арештованого майна ОСОБА_6 та підозрюваним ОСОБА_5 19.10.2026 (а. с. 26-27 т. 3); (3) апеляційні скарги направлені ОСОБА_7 до суду 24.10.2026 та 26.10.2026 (наступний після вихідного робочий день), тобто в межах п`ятиденного строку з дня отримання ОСОБА_6 та ОСОБА_5 оскаржуваної ухвали, при цьому апелянт порушує клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.

23.Зважаючи на встановлені обставини, відповідно до положень ч. 3 ст. 395 КПК України, колегія суддів доходить висновку, що строк для подачі апеляційних скарг не є пропущеним. Відтак відсутні підстави для вирішення питання про його поновлення.

Вирішення апеляційних скарг по суті

24.Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

25.Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали судового провадження, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

26.Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом (ч. 1 ст. 16 КПК України).

27.Загальний порядок застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі і арешту майна, викладений у статтях 131, 132 КПК України.

28.Так, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна (ст. 131 КПК України).

29.Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому КПК України порядку.

30.Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження, а метою, крім іншого, забезпечення збереження речових доказів.

31.Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч.2 ст.170 КПК України); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК України); 3) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст. 170 КПК України); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

32.Застосування заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема і арешту майна, можливе за таких умов: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням (ч. 3 ст. 132 КПК України).

33.Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

34.Отже, використане законодавцем формулювання «існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості» вказує на те, що для застосування такого заходу забезпечення провадження як арешт майна достатньо, щоб сторона обвинувачення довела не факт повідомлення певній особі про підозру, а лише наявність відомостей, котрі можуть свідчити про сам факт вчинення кримінального правопорушення.

35.Як вбачається з матеріалів судового провадження, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023102060000235 від 10.10.2023 в межах якого 11.09.2026 повідомлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 191 КК України. Інкриміноване підозрюваному кримінальне правопорушення стосується обставин реалізації протиправної схеми по заволодінню коштами комунального підприємства пов`язаної з міжнародною доставкою вагонів метрополітену в розмipi 137 432 739, 30 грн.

36.Санкція ч. 5 ст. 191 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волi на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певнi посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. Тобто конфіскація майна, в разі ухвалення обвинувального вироку, є обов`язковою.

37.Відповідно до ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України.

38.Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.

39.Згідно з ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.

40.Оскаржуваною ухвалою слідчого судді накладено арешт з обмеженням права розпорядження та відчуження на майно, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_6 , а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2941544880000).

41.Із матеріалів справи вбачається, що підозрюваний ОСОБА_5 із 30 серпня 1997 року і дотепер перебуває у шлюбі з ОСОБА_6 (а. с. 86-88 т. 1). Відомостей про те, що шлюб між ними розірвано, матеріали справи не містять.

42.Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

43.Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

44.Тобто, ст. 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

45.У свою чергу, перелік майна до якого застосовується механізм особистої приватної власності дружини, чоловіка, визначено главою 7 СК України, та є вичерпним.

46.Під час апеляційного розгляду колегією суддів на підставі доказів, які містяться в матеріалах провадження та долучених до апеляційних скарг доказів встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2941544880000), набута ОСОБА_6 у власність на підставі договору дарування № 686 від 23.05.2024 року. Водночас, як вбачається з копії зазначеного договору, попереднім власником квартири з 09.04.2003 був її чоловік, підозрюваний ОСОБА_5 (а. с. 94-95 т. 1);

47.Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

48.Отже, з огляду на набуття права власності на зазначену квартиру на підставі договору дарування, за загальним правилом вона є особистою приватною власністю.

49.Учасники цивільних правовідносин зобов`язані діяти добросовісно та здійснювати свої права відповідно до їх призначення, з дотриманням засад справедливості й розумності. Зловживання правом не допускається, зокрема шляхом використання формально правомірних цивільно-правових механізмів для приховування майна, уникнення виконання обов`язків або ухилення від юридичної відповідальності. Відтак, сама лише відповідність правочину формальним вимогам закону не виключає необхідності оцінки його дійсної мети та обставин укладення в сукупності з іншими доказами.

50.13.12.2023 ОСОБА_5 допитувався у вказаному кримінальному провадженні як свідок, а тому усвідомлював можливість встановлення в ході досудового розслідування обставин, які у подальшому можуть стати підставою для повідомлення про підозру.

51.Про усвідомлення ОСОБА_5 для себе потенційних ризиків під час проведення досудового розслідування свідчать також результати проведених в межах кримінального провадження негласних слідчих (розшукових) дій, що відображені в протоколі від 15.01.2024, де зафіксовано телефонну розмову ОСОБА_5 з батьком ОСОБА_10 від 27.10.2023, під час якої він повідомляє батьку про обставини проведеного з ним допиту в якості свідка та висловлює своє занепокоєння з приводу своєї участі в організації транспортування вагонів для метрополітену по завищеним цінам (на даний час є предметом досудового розслідування). Зокрема про те, що транспортування вагонів по 3 млн. за одиницю є явно завищеною ціною «…просто не понятно, 3 миллиона один вагон. Это посчитать, ну как это вот? Блин, стоит это 3 миллиона? Я понять не могу. Ну как это блин, 3 миллиона…», а також те, що інші учасники могли це зробити за меншу ціну «…одна контора написала, что мы могли бы это сделать за 6-8 тысяч евро,….». При цьому розповідає, що він займався моніторингом учасників міжнародних вантажних перевезень, результати моніторингу учасників (якого він фактично не проводив) «…в этом, конечно загвоздка, пап, где я их взял…» передавались у відповідні служби, він ставив свої підписи в документах та сказав батьку «…Понимаеш? Вот в этом загвоздка…Но это…не знаю доказуемо или нет?...» (а. с. 283-286 т. 2).

52.Виходячи з викладеного, слушними є доводи прокурора про те, що після допиту ОСОБА_5 в якості свідка, зважаючи на високу обізнаність з обставинами кримінального провадження, існувала висока імовірність усвідомлення ним набуття статусу підозрюваного в кримінальному провадженні.

53.Твердження адвоката в апеляційних скаргах, що на момент дарування квартири ОСОБА_5 не був в статусі підозрюваного, а тому діяв виключно добросовісно, не заслуговують на увагу, оскільки відсутність в особи формального статусу підозрюваного на момент відчуження квартири сама по собі не виключає можливості оцінювати потенційні для себе ризики в контексті обставин кримінального провадження, що вже здійснювалося.

54.Як встановлено, договір дарування укладено вже після початку досудового розслідування та проведення за участю ОСОБА_5 процесуальної дії в межах відповідного кримінального провадження. Така послідовність подій має істотне значення для оцінки обставин відчуження нерухомого майна, оскільки свідчить про те, що на момент його безоплатного відчуження дружині підозрюваний (перебуваючи на той час в статусі свідка) уже був залучений до кримінального провадження та, з огляду на обставини допиту та результати проведених негласних слідчих (розшукових) дій, був обізнаний про здійснення досудового розслідування та про обставини кримінального правопорушення.

55.За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що правочин щодо дарування має ознаки фраудаторності. Як встановлено, на момент укладення договору дарування існувала висока імовірність усвідомлення ОСОБА_5 набуття ним статусу підозрюваного, якого він в подальшому і набув, та можливих негативних наслідків, зокрема і матеріального характеру.

56.На переконання колегії суддів, значення має не лише факт укладення договору дарування, а й сукупність обставин, за яких його було вчинено: відчуження відбулося після початку кримінального провадження, було безоплатним, а набувачем майна стала дружина підозрюваного ОСОБА_5 . За наявності встановлених матеріалами провадження обставин, які підтверджують обізнаність підозрюваного щодо предмета розслідування, вони дають підстави вважати, що передання квартири дружині могло мати на меті уникнення потенційної конфіскації в майбутньому.

57.Крім того, наведені підозрюваним пояснення щодо мотивів укладення договору дарування квартири на користь дружини є непереконливими та нелогічними з огляду на їх зміст і встановлені обставини. Зокрема, посилання сторони захисту на те, що в разі мобілізації підозрюваний не матиме можливості самостійно звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої квартирі внаслідок ракетного удару чи інших воєнних дій під час його можливого проходження війсьової служби, не пояснює об`єктивної необхідності відчуження належного йому майна шляхом дарування. Сам по собі факт можливого проходження військової служби не свідчить про неможливість реалізації права на судовий захист, зокрема за допомогою представника, та не обумовлює необхідності зміни власника нерухомого майна.

58.При цьому такі пояснення слід оцінювати в сукупності з обставинами укладення правочину, зокрема з тим, що на момент відчуження квартири підозрюваний був обізнаний про здійснення щодо нього досудового розслідування та можливість притягнення до кримінальної відповідальності. За таких обставин наведена версія щодо мотивів дарування квартири не дає переконливого пояснення обранню саме такого способу розпорядження майном та не спростовує висновку слідчого судді про наявність ознак фраудаторності правочину.

59.Колегія суддів відхиляє доводи адвоката ОСОБА_7 про те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України), а тому слідчий суддя під час вирішення питання про арешт майна позбавлений можливості дійти висновку про наявність в правочині (в даному випадку договорі дарування) ознак фраудаторності. Арешт не означає визнання правочину (договору дарування) недійсним, не припиняє права власності обдарованої особи. Це тимчасовий захід, спрямований на запобігання відчуженню майна за наявності визначених КПК України підстав.

60.З огляду на встановлені обставини, не заслуговують на увагу також доводи адвоката, що арешт на квартиру, що зареєстрована за ОСОБА_6 на підставі договору дарування від підозрюваного, може бути накладений виключно з метою збереження речових доказів (ч.3 ст.170 КПК України), або з метою спеціальної конфіскації (ч.4 ст.170 КПК України).

61.За таких обставин, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність накладення арешту на квартиру з метою забезпеченням конфіскації як виду покарання, оскільки відчужуючи належну йому квартиру на користь дружини, ОСОБА_5 ймовірно діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами з метою ухилення можливої конфіскації.

62.Крім того, колегія суддів погоджується з висновками встановленими слідчим суддею, що розмір шкоди завданий кримінальним правопорушенням, а це 137 432 739, 30 грн, є істотним і зумовлює необхідність вжиття належних заходів для забезпечення реального, а не лише формального виконання можливого судового рішення в частині її відшкодування.

63.При вирішенні питання щодо достатності підстав для накладення арешту на зазначене у клопотанні на нерухоме майно з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, слідчим суддею взято до уваги що: (1) ОСОБА_11 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 KK України; (2) зазначене у клопотанні майно належить ОСОБА_5 , а його відчуження містить ознаки фраудаторності; (3) вартість квартири, на яку просить накласти арешт детектив явно є співмірною із розміром шкоди, завданої від імовірного вчинення кримінальних правопорушень.

Щодо доводів апеляційних скарг стосовно неспівмірності обмеження права власності

64.Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею (абзац 3 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012).

65.У § 44 рішення Lavrechov v. the Czech Republic від 20.06.2013 (заява № 57404/08) ЄСПЛ наголошує, що для того щоб втручання було сумісним із положенням першого речення частини першої статті 1 Протоколу № 1, воно повинно бути законним, задля загального (суспільного) інтересу та пропорційним, тобто воно повинно мати «справедливий баланс» між вимогами загальних інтересів громади та вимогами захисту основних прав особи (див., зокрема, Beyeler v. Italy, заява № 33202/96, § 107, та Gladysheva v. Russia, заява № 7097/10, 06.12.2011, § 75). Оцінюючи пропорційність втручання, суд повинен враховувати, з одного боку, важливість переслідуваної мети, а з іншого - тягар, який покладається на заявника, включаючи характер втручання, поведінку заявника та поведінку органів державної влади (див. Yildirim v. Italy, заява № 38602/02, та Forminster Enterprises Limited v. Czech Republic, заява № 38238/04, 09.10.2008, § 75).

66.Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права особи, оскільки є необхідним і пропорційним. Арешт накладено без заборони користування квартирою, а тому відсутні негативні наслідки від його застосування як для самого підозрюваного, так i для інших осіб,а саме власника майна. Разом з тим, заборона відчуження та розпорядження відповідним майном с обґрунтованою та виправданою з огляду на встановлений ризик передачі зазначеного майна на користь інших осіб, що унеможливить досягнення заявленої мети арешту.

67.Крім того, таке втручання є тимчасовим, стосуватиметься виключно конкретного майна, у користуванні яким ні підозрюваний, ні його дружина не обмежені, що вказує на співрозмірність обмеження права розпорядження та відчуження квартири завданням кримінального провадження.

Щодо інших доводів

68.В апеляційних скаргах та під час судового засідання сторони наводили також інші аргументи, які не потребують детального аналізу. У цьому провадженні Суд надав відповіді на всі вагомі аргументи сторін. Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди наводити підстави своїх рішень, однак цей обов`язок не може розумітися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент, висунутий стороною. Обсяг такого обов`язку залежить від характеру рішення, складності справи, змісту доводів сторін та правових питань, які підлягають вирішенню. Водночас сторони судового провадження мають право очікувати отримання конкретної та чіткої відповіді на ті доводи, які є вирішальними для результату провадження (рішення у справах «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, § 29-30; «Garcia Ruiz v. Spain» від 21 січня 1999 року, § 26; «Hiro Balani v. Spain» від 9 грудня 1994 року, § 27; «Hadjianastassiou v. Greece» від 16 грудня 1992 року, § 33; «Van de Hurk v. the Netherlands» від 19 квітня 1994 року, § 61).

69.ЄСПЛ також наголошує, що суд вищої інстанції може, за певних обставин, погодитися з мотивами, наведеними судом нижчої інстанції, та не зобов`язаний повторювати їх у повному обсязі. Водночас такий суд має належним чином розглянути основні питання, поставлені перед ним, і надати відповідь на доводи, які мають істотне значення для результату провадження (рішення у справах «Helle v. Finland» від 19 грудня 1997 року, § 60).

70.Отже, з огляду на наведені стандарти мотивування судових рішень, апеляційний суд не зобов`язаний надавати окрему та детальну відповідь на кожен довід апеляційної скарги, якщо такі доводи не мають самостійного вирішального значення для результату провадження, а їх зміст охоплюється наданою судом оцінкою встановлених обставин, доказів і правових підстав рішення суду першої інстанції.

71.Водночас апеляційний суд зобов`язаний надати належну оцінку доводам, які стосуються вирішальних обставин справи, законності та допустимості доказів, істотних порушень процесуальних прав або інших питань, здатних вплинути на правильність судового рішення. Саме тому відсутність у судовому рішенні окремої відповіді на кожен довід апеляційної скарги сама по собі не свідчить про порушення вимог щодо мотивування судового рішення, якщо судом розглянуто основні питання, поставлені перед ним, та наведено достатні й зрозумілі мотиви щодо обставин і правових підстав, які мають значення для вирішення справи.

72.У цій справі апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги в межах, необхідних для вирішення питання про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Доводи, які мають істотне значення для результату провадження, отримали належну оцінку, тоді як інші доводи не спростовують установлених судом обставин, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та не зумовлюють необхідності надання окремої детальної відповіді на кожен із них.

Висновки суду

73.В силу вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду скарги на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

74.Враховуючи, що під час апеляційного розгляду не встановлено порушень норм кримінального процесуального кодексу України, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, слідчим суддею вірно визначено правові підстави для накладення арешту, а доводи апеляційних скарг свого підтвердження не знайшли, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Відповідно, оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.

75.Керуючись статтями 376, 404, 405, 407, 418, 532 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1 . Апеляційні скарги - залишити без задоволення.

2. Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 14.09.2026 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя ОСОБА_1  Судді ОСОБА_2     ОСОБА_3