- Presiding judge (HACC AC): Hlotov M.S.
02 жовтня 2019 року Справа № 760/24950/19
Провадження №11-п/4911/60/19
ОКРЕМА ДУМКА
судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Глотова М. С.
до ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду
від 02 жовтня 2019 р. у судовій справі №760/24950/19
(провадження № 11-п/4911/60/19)
I. Зміст прийнятого рішення.
1.1. Колегією суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду 02 жовтня 2019 року постановлено ухвалу, якою провадження за поданням слідчого судді Вищого антикорупційного суду про вирішення питання щодо визначення підсудності справи за скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «СВАН-1» (далі - ТОВ «СВАН-1»), на бездіяльність прокурорів Генеральної прокуратури України щодо не розгляду клопотання про вчиненні слідчих дій, було закрито, а матеріали повернуто для розгляду до Вищого антикорупційного суду.
II. Позиція щодо того, яке рішення необхідно було прийняти.
2.1. Вважаю, що Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду повинна була постановити ухвалу або про задоволення або про залишення без задоволення подання слідчого судді Вищого антикорупційного суду про вирішення питання щодо визначення підсудності справи за скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ТОВ «СВАН-1». Оскільки зазначеного зроблено не було, то керуючись ч. 3 ст. 375 Кримінального процесуального кодексу України цією окремою думкою висловлюю власну незгоду з постановленою ухвалою у відповідній частині.
III. Обґрунтування незгоди з прийнятим рішенням.
3.1. Не можу погодитися з думкою більшості колегії в тому, що Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду наділена повноваженням закривати провадження у справі за поданням слідчого судді Вищого антикорупційного суду про вирішення питання щодо визначення підсудності справи за скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ТОВ «СВАН-1», з огляду на нижченаведене.
3.1.1. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». В ст. 6 Конституції України вказано, що «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України». Згідно ст. 124 Конституції України «Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи».
Абз. 2 ч. 3 ст. 34 Кримінального процесуального кодексу України наділяє колегію у складі п`яти суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду повноваженням вирішувати питання про направлення кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду до іншого суду за поданням складу суду, визначеного для розгляду кримінального провадження, або за клопотанням сторін. При цьому відповідна норма вказує про те, що рішення приймається, шляхом постановлення вмотивованої ухвали.
І хоча в поданні слідчого судді Вищого антикорупційного суду у судовій справі №760/24950/19 (провадження № 11-п/4911/60/19) ставиться питання про визначення підсудності, що не передбачено ст. 34 Кримінального процесуального кодексу України для Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, але в сукупності з такого подання і ухвали, на підставі якого його було внесено на розгляд колегії суддів відповідне подання, видно, що йдеться про прохання передати справу за скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ТОВ «СВАН-1», з Вищого антикорупційного суду до Солом`янського районного суду міста Києва.
Отже, колегія у складі п`яти суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду наділена повноваженням вирішити питання за поданням слідчого судді Вищого антикорупційного суду стосовно направлення матеріалів за скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ТОВ «СВАН-1», з Вищого антикорупційного суду до Солом`янського районного суду міста Києва.
3.1.2. Дійсно абз. 2 ч. 3 ст. 34 Кримінального процесуального кодексу України наділяє колегією у складі п`яти суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду повноваженням вирішувати питання про направлення кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду до іншого суду за результатами розгляду отриманого подання. Проте, вказана норма, як і інші статті Кримінального процесуального кодексу України прямо не передбачає, яким саме має бути зміст резолютивної частини відповідної ухвали за результатами розгляду подання, про яке йдеться в абз. 2 ч. 3 ст. 34 Кримінального процесуального кодексу України.
Однак в ч. 6 ст. 9 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що «у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу». П. 2 ч. 1 ст. 7 Кримінального процесуального кодексу України до загальних засад кримінального провадження відносить законність. В свою чергу ч. 1 ст. 9 «Законність» Кримінального процесуального кодексу України передбачає, що «під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства».
Тому, діючи з дотриманням загальних вимог до змісту ухвали суду апеляційної інстанції, на мою думку колегія суддів має застосовувати ті вимоги, які передбачені як п. 3 ч. 1 і ч. 2 ст. 419 «Зміст ухвали суду апеляційної інстанції» Кримінального процесуального кодексу України, так і в силу положень ч. 2 ст. 418 Кримінального процесуального кодексу України передбачені вони й п. 3 ч. 1 ст. 372 «Зміст ухвали» Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України «ухвала суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням : висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги; рішення щодо запобіжного заходу; розподілу процесуальних витрат; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження». А в ч. 2 ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України вказано, що «при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою». Крім того, в п. 3 ч. 1 ст. 372 Кримінального процесуального кодексу України «зазначено про те, що ухвала, що викладається окремим документом, складається з: резолютивної частини із зазначенням висновків суду, строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження».
Усвідомлюючи, що вищевказані положення ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України містяться в главі 31 «Провадження в суді апеляційної інстанції» розділу V «Судове провадження з перегляду судових рішень» Кримінального процесуального кодексу України, вважаю за можливе їх застосування при постановленні ухвали колегією суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду 02 жовтня 2019 року під час вирішення питання за результатами розгляду подання слідчого судді Вищого антикорупційного суду у судовій справі №760/24950/19 (провадження № 11-п/4911/60/19), так як інші статті, які б визначали зміст резолютивної частини ухвали саме суду апеляційної інстанції, в Кримінальному процесуальному кодексі України відсутні. Й саме виходячи з цих норм, колегія суддів мала вирішити подання по суті, а не закривати провадження.
3.1.3. Так само жодною нормою Кримінального процесуального кодексу України прямо не вказано на межі в яких колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду має розглядати питання щодо направлення кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду до іншого суду.
Разом з тим, як зазначено в ч. 6 ст. 9 Кримінального процесуального кодексу України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу. П. 19 ч. 1 ст. 7 Кримінального процесуального кодексу України до загальних засад кримінального провадження відносить диспозитивність. В свою чергу ч. 3 ст. 26 «Диспозитивність» Кримінального процесуального кодексу України передбачає, що «слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом». При цьому, зміст такої загальної засади кримінального провадження як диспозитивність під час відправлення правосуддя судом апеляційної інстанції, на мою думку, фактично втілений в ч. 1 і ч. 4 ст. 404 «Межі перегляду судом апеляційної інстанції» Кримінального процесуального кодексу України, яка передбачає, що: «суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не має права розглядати обвинувачення, що не було висунуте в суді першої інстанції».
Тож, виходячи із положень ч. 3 ст. 26 у взаємозв`язку із ч. 1 і ч. 4 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України, при вирішенні подання колегія суддів мала обмежитися межами змісту подання і ухвали, на підставі якого його було внесено. Й відповідно за результатами розгляду такого подання колегія суддів у судовій справі №760/24950/19 (провадження № 11-п/4911/60/19) мала вирішити лише задовольнити таке подання чи відмовити в його задоволенні. В той же час повноваження закривати провадження за поданням слідчого судді Вищого антикорупційного суду колегія суддів не мала, так як прийнявши подібне рішення вийшла за межі отриманого подання слідчого судді.
Суддя Апеляційної палати
Вищого антикорупційного суду М. С. Глотов