- Presiding judge (HACC AC) : Hlotov M.S.
24 жовтня 2019 року Справа № 760/17670/19
Провадження №11-сс/991/69/19
ОКРЕМА ДУМКА
судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Глотова М. С.
до ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду
від 24 жовтня 2019 р.
24 жовтня 2019 року місто Київ
I. Зміст прийнятого рішення.
1.1. Колегією суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду 24 жовтня 2019 року постановлено ухвалу про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 жовтня 2019 року у провадженні № 1-кс/991/955/19.
1.2. Зокрема, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду своєю ухвалою скасувала ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 жовтня 2019 року та направила матеріали скарги до Вищого антикорупційного суду для вирішення питань, визначених ст. 34 Кримінального процесуального кодексу України. Решту вимог апеляційної скарги було залишено без задоволення.
II. Позиція щодо того, яке рішення необхідно було прийняти.
2.1. З рішенням Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду в частині скасування ухвали слідчого судді від 09 жовтня 2019 року та направлення матеріалів скарги до Вищого антикорупційного суду загалом погоджуюся.
2.2. Однак, не можу погодитися із вищезазначеним рішенням в частині, яка стосується направлення матеріалів скарги до Вищого антикорупційного суду для вирішення питань, визначених ст. 34 Кримінального процесуального кодексу України. Адже, вважаю, що Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду повинна була матеріали за скаргою ОСОБА_1 повернути до Вищого антикорупційного суду не для вирішення питань, визначених ст. 34 Кримінального процесуального кодексу України, а для виконання вимог ст. ст. 306, 307 Кримінального процесуального кодексу України. Оскільки зазначеного зроблено не було, то керуючись ч. 3 ст. 375 Кримінального процесуального кодексу України цією окремою думкою висловлюю власну незгоду з постановленою ухвалою у вищевказаній частині, а також із окремими мотивами, якими у відповідній частині обґрунтовується прийняте рішення.
III. Обґрунтування незгоди з мотивами, покладеними в обґрунтування прийнятого рішення, та рішенням в частині.
3.1. Не можу погодитися з думкою більшості колегії, зазначеною в мотивувальній частині постановленої ухвали, в тому, що вказане кримінальне провадження не підпадає під статті, які визначені приміткою до ст. 45 Кримінального кодексу України та є корупційними злочинами, у зв`язку з чим відсутні умови, передбачені цією нормою, які згідно зі ст. 33-1 Кримінального процесуального кодексу України визначають предметну підсудність Вищого антикорупційного суду.
3.1.1. В цілому я не можу заперечити того, що відповідно до ст. 33-1 Кримінального процесуального кодексу України Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-1 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.
3.1.2. Беззаперечно й те, що згідно з приміткою до ст. 45 Кримінального кодексу України корупційними злочинами відповідно до цього Кодексу вважаються злочини, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочини, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу.
3.1.3. Тому, здійснення судового контролю за досудовим розслідуванням, яке стосується кримінального правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена ч. 3 ст. 382 Кримінального кодексу України, та дотриманням прав особи у кримінальному провадженні щодо розслідування невиконання судового рішення службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, за формальними ознаками (якщо оцінювати лише зміст оскаржуваної постанови про закриття кримінального провадження) справді не відноситься до підсудності Вищого антикорупційного суду.
3.1.4. Однак, я переконаний, що виходячи із завдань кримінального провадження (захищати особу, суспільство та державу від кримінальних правопорушень, охороняти права, свободи та законні інтереси учасників кримінального провадження)і таких загальних засад кримінального провадження як верховенство права (ч. 1 ст. 8), повага до людської гідності (ч. 1 ст. 11), доступу до правосуддя (ч. 1 ст. 21), змагальності сторін (ч. 1 і ч. 2 ст. 22) слідчий суддя не вправіпри розгляді скарги людини на рішення детектива Національного антикорупційного бюро України, підходити до розгляду суто формально.
3.1.5. Оскільки в протилежному випадку застосування подібного формалістичного підходу слідчим суддею створює сприятливі умови для зловживань з боку окремих співробітників органів, уповноважених вносити відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ризик умисного визначення невірної попередньої кваліфікації дій осіб), приймати рішення про об`єднання матеріалів досудового розслідування (ризик умисного безпідставного неприйняття рішення про об`єднання в одному провадженні матеріалів різних досудових розслідувань, які стосуються однієї особи і беруть свій початок з одних й тих самих подій, але попередньо кваліфіковані за різними статтями Кримінального кодексу України), приймати рішення про закриття кримінального провадження (ризик невнесення повної інформації про кримінальне провадження до тексту постанови про закриття такого провадження на стадії досудового розслідування).
3.1.6. Впевнений, що навіть гіпотетична наявність можливості в детектива Національного антикорупційного бюро України вчинити одну із зазначених вище як «ризики» дій вже само по собі зобов`язує слідчого суддю ставитися до скарг особи на закриття кримінального провадження не суто формально, а повно і всебічно з`ясовувати зміст обставин кримінального провадження, про якій йдеться в скарзі. Але здійснити таке з`ясування обставин без виконання вимог ст. 306, 307 Кримінального процесуального кодексу України (без призначення до розгляду скарги по суті з витребуванням матеріалів кримінального провадження, яке було закрито, та їх безпосереднього дослідження у змагальному судовому процесі), на моє переконання, не можливо.
3.1.7. Вважаю, що у відносинах, коли людина оспорює рішення співробітника державного правоохоронного органу, наділеного владними повноваженнями, який має повний доступ до інформації про конкретне кримінальне провадження, на відміну від звичайної людини, слідчий суддя повинен всебічно та повно дослідити чи судовий контроль за досудовим розслідуванням кримінального правопорушення, закриття кримінального провадження щодо якого оскаржується, безспірно не відноситься до його підсудності як слідчого судді Вищого антикорупційного суду. Адже, в конкретному випадку лише суддяя здатен захистити права людини в її спорі з державою в особі конкретного співробітника державного правоохоронного органу. І такий захист має бути ефективним. Проте цього, на мою думку, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду при постановленні 09 жовтня 2019 року ухвали про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 не зробив, за формальними ознаками оцінивши скаргу людини як непідсудну йому. Але правосуддя, в тому числі в частині здійснення своїх повноважень слідчим суддею, має бути не формальним, а справедливим за своїм змістом.
3.1.8. Із огляду на вищенаведені аргументи, на мою думку, на підставі досліджених у судовому засіданні матеріалів судового провадження №11-сс/991/69/19 (справа №760/17670/19) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 жовтня 2019 року в провадженні № 1-кс/991/955/19 колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду під час розгляду скарги 24 жовтня 2019 року була позбавлена можливості об`єктивно за відсутності жодних сумнівів з`ясувати чи кримінальне провадження №52019000000000296 стосувалося лише обставин вчинення кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 382 Кримінального кодексу України, чи воно стосувалося вчинення злочину, відповідальність за вчинення якого передбачена не лише ч. 3 ст. 382 Кримінального кодексу України, а й ст. 170, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 396, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27 Кримінального кодексу України.
3.1.9. Оскільки, з одного боку, в матеріалах судового провадження №11-сс/991/69/19 (справа №760/17670/19) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 жовтня 2019 року відсутні оригінал чи хоча б копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань та копії матеріалів такого кримінального провадження №52019000000000296 від 09 квітня 2019 року. Також вматеріалах судового провадження №11-сс/991/69/19 (справа №760/17670/19) відсутня копія ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року по справі №760/7921/19.
3.1.10. Разом з тим, з іншого боку, в матеріалах судового провадження №11-сс/991/69/19 (справа №760/17670/19) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 жовтня 2019 року міститься копія заяви апелянта, з якої вбачається, що він звертався до Національного антикорупційного бюро України із заявою про вчинене кримінальне правопорушення. У своїй заяві він ставив питання про необхідність внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінальних правопорушень, відповідальність за вчинення яких передбачена ст. 170, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 382, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 396, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27 Кримінального кодексу України, та про необхідність почати досудове розслідування у зв`язку з повідомленими ним фактами.
3.1.11. Тобто, з урахуванням вищенаведеного, кримінальне провадження №52019000000000296, закриття якого слідчому судді оскаржував ОСОБА_1 , могло стосуватися не лише розслідування фактів вчинення кримінального правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена ч. 3 ст. 382 Кримінального кодексу України, але й розслідування у сукупності із зазначеним вчинення кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена ст. 170, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 396, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27 Кримінального кодексу України.
3.1.12. При цьому, звертаю увагу на те, що у своїх скаргах та заявах, які досліджувалися колегією суддів, ОСОБА_1 вказував, що саме ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року по справі №760/7921/19 Національне антикорупційне бюро України й було зобов`язано внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 170, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 382, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 396, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27 Кримінального кодексу України, закриття кримінального провадження за однією з яких (за ч. 3 ст. 382 Кримінального кодексу України) й оскаржив ОСОБА_1 у даному судовому провадженні.
3.1.13. Однак через не дослідження слідчим суддею Вищого антикорупційного суду матеріалів кримінального провадження №52019000000000296, в яких ймовірно є копія ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року по справі №760/7921/19, колегією суддів не було досліджено й такої ухвали.
3.1.14. У той же час станом на 09 жовтня 2019 року був чинним п. 20-2 Розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, абз. 11 якого передбачає, що «у разі об`єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, серед яких є кримінальні провадження, підсудні Вищому антикорупційному суду, судове провадження здійснює Вищий антикорупційний суд, якщо виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження, які не віднесені до підсудності цього суду, може негативно вплинути на повноту судового розгляду».
3.1.15. Тож, не маючи повної інформації про те за якими саме статтями Кримінального кодексу України, крім ч. 3 ст. 383, у кримінальному провадженні №52019000000000296 були кваліфіковані дії та / або бездіяльність осіб, щодо яких стверджував ОСОБА_1 , слідчий суддя та колегія суддів, яка переглядала його ухвалу, були позбавлені можливості безспірно встановити відсутність у слідчого судді Вищого антикорупційного суду повноважень здійснити судовий контроль за досудовим розслідуванням кримінального правопорушення у такому провадженні.
3.1.16. А тому, вважаю, що колегія суддів прийшла до хибного і передчасного висновку про непідсудність вказаного кримінального провадження за скаргою ОСОБА_1 Вищомуантикорупційномусуду.
3.2. Моя незгода з рішенням більшості колегії щодо направлення матеріалів скарги до Вищого антикорупційного суду для вирішення питань, визначених ст. 34 Кримінального процесуального кодексу України, обґрунтовується таким.
3.2.1. На відміну від ст. ст. 306, 307 Кримінального процесуального кодексу України, вимоги яких слідчий суддя зобов`язаний виконувати при розгляді скарг на рішення детектива Національного антикорупційного бюро України, вирішувати питання, визначені ст. 34 Кримінального процесуального кодексу України, чи не вирішувати відповідні питання - це виключно право, а не обов`язок слідчого судді.
3.2.2. Крім того, більшість колегії суддів при прийнятті рішення у частині «направлення матеріалів скарги до Вищого антикорупційного суду для вирішення питань, визначених ст. 34 Кримінального процесуального кодексу України» не врахувала, що в досліджених матеріалах судового провадження №11-сс/991/69/19 (справа №760/17670/19) містилася копія ухвали колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, постановленої по іншій справі, з якої вбачалося, що по одній зі скарг ОСОБА_1 , отриманих Вищимантикорупційнимсудомне безпосередньо від заявника, а із Солом`янського районного суду міста Києва, як і скарга в даному судовому провадженні, колегія не задовольнила подання слідчого судді про направлення матеріалів за скаргою за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва.
3.2.3. Отже, навіть у випадку подальшого вирішення слідчим суддею Вищого антикорупційного суду в провадженні №11-сс/991/69/19 (справа №760/17670/19) питань, визначених ст. 34 Кримінального процесуального кодексу України, не можна стверджувати буде чи не буде забезпечено в розумні строки судовий контроль за дотриманням прав людини в кримінальному провадженні про яке йдеться.
3.2.4. Разом з тим, судовий контроль за дотриманням прав ОСОБА_1 в кримінальному провадженні №52019000000000296 має бути забезпечений в розумні строки, щоб його права на справедливий судовий розгляд судом, визначеним законом, і на ефективні засоби юридичного захисту, гарантовані відповідно п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не були порушені.
Суддя: М. С. Глотов