Document No. 86395048

Справа № 757/870/18-к

Провадження №11-кп/991/17/19

УХВАЛА

17 грудня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді Панкулича В. І.,

суддів Боднара С. Б., Панаіда І. В.,

за участю секретаря судового засідання Музики Х. І.,

прокурора Васеленкова Б.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.4 ст.368 КК України, на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 10 жовтня 2019 року, якою частково задоволено клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Гречишкіна В.В. про продовження строку тримання ОСОБА_1 під вартою у кримінальному провадженні № 52017000000000733 від 30.10.2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

На розгляді Вищого антикорупційного суду знаходиться кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364, ч.4 ст.368 КК України.

До початку підготовчого судового засідання прокурор подав клопотання про продовження строку тримання ОСОБА_1 під вартою на шістдесят днів з визначенням застави у розмірі 1000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 921 000 гривень.

На думку прокурора існують підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_1 може переховуватися від суду; спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних, експертів чи спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується, у зв`язку з чим менш суворі запобіжні заходи не зможуть запобігти вказаним ризикам.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 10 жовтня 2019 року клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою задоволено частково. ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів по 07 грудня 2019 року включно та визначено заставу у сумі 700 (семисот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1 344 700 (один мільйон триста сорок чотири тисячі сімсот) грн., у випадку внесення якої вважатиметься, що йому обрано запобіжний захід у вигляді застави.

Ухвала мотивована тим, що докази та обставини, на які прокурор посилається у клопотанні, вказують на наявність ризиків незаконного впливу обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні, оскільки вони не допитані судом на час розгляду клопотання. Також ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, вчинених у співучасті за попередньою змовою групою осіб, не має міцних соціальних зв`язків, що свідчить про неможливість запобігання ризику шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

При цьому, суд врахував, що кримінальне провадження передано до суду для розгляду по суті з обвинувальним актом, копія якого вручена ОСОБА_1 Він набув статусу обвинуваченого. З огляду на цю стадію кримінального провадження для вирішення питання запобіжного заходу, його продовження відсутня необхідність оцінки зібраних у справі доказів на підтвердження чи спростування обгрунтованості підозри ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

В апеляційній скарзі на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 10 жовтня 2019 року обвинувачений ОСОБА_1 просить її скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт у нічний час доби за місцем його проживання: АДРЕСА_1 .

Вказує, що ризики, передбачені ст.177 КПК України не підтверджені прокурором у судовому засіданні. Заперечення захисника по чотирьох ризиках судом були прийняті, проте суд не в повній мірі з`ясував дані про його матеріальний стан та наявність соціальних зв`язків.

Обвинувачений та захисник, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання втретє не з`явилися, про причини неявки не повідомили, клопотань про відкладення розгляду скарги не подавали. Обвинувачений, який знаходиться під вартою, не подавав заяв про бажання особистої участі в судовому засіданні. За таких обставин колегією суддів вирішено розглянути апеляційну скаргу у відсутність обвинуваченого та його захисника.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав до задоволення апеляційної скарги з таких причин.

Відповідно до ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є, серед іншого, запобігання спробам обвинуваченого незаконно впливати на свідка у цьому ж кримінальному провадженні.

Дійсно, як зазначає обвинувачений в апеляційній скарзі, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність прокурором ризиків, передбачених ст.177 КПК України, окрім одного, ризику незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні. Цей ризик суд визнав наявним та обґрунтував належним чином свій висновок відносно нього, в тому числі, і щодо неможливості запобігти йому застосуванням більш м`якого запобіжного заходу. Колегія повністю погоджується з наведеними в судовому рішенні та вищевикладеними мотивами суду першої інстанції. Жодних заперечень щодо обґрунтованості такого рішення в цій частині обвинувачений в апеляційній скарзі не наводить, а тому колегія суддів вважає, що запобіжний захід у вигляді тримання обвинуваченого під вартою застосований до нього у відповідності до вимог ст.ст.177, 183 КПК України.

З посиланням ОСОБА_1 на те, що суд не врахував його майновий стан, колегія не погоджується, оскільки для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою це не мало значення, а при визначенні застави - суд істотно зменшив її суму, порівняно з раніше визначеною та на якій наполягав прокурор, а саме: з 1000 (однієї тисячі) до 700 (семисот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Не навів ОСОБА_1 і переконливих доводів про те, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність у нього міцних соціальних зв`язків.

Оцінюючи оскаржувану ухвалу в цілому як законну та обґрунтовану, колегія суддів критично ставиться до посилання суду на те, що обвинуваченому слід не продовжити строк тримання під вартою, а обрати запобіжний захід у відповідності до ч.3 ст.315 КПК України. Таке застосування зазначеного положення закону є в певній мірі помилковим, оскільки суд не врахував належним чином зміст Рішення Конституційного Суду України від 23.11.2017 року у справі № 1-28/2017 року, яким визнано неконституційним положення третього речення частини третьої статті 315 КПК України.

За змістом цього Рішення Конституційного Суду України відповідне положення ст.315 КПК України визнано неконституційним тому, що передбачало продовження строків раніше обраного обвинуваченому запобіжного заходу без ініціювання такого питання учасниками кримінального провадження та без відповідного судового рішення (автоматично). При цьому, Конституційний Суд України не тільки не піддав сумніву право учасників кримінального провадження, зокрема, прокурора звертатися до суду з клопотанням про продовження раніше обраного обвинуваченому запобіжного заходу на підставі ч.3 ст.315 КПК України, а навпаки, зазначив, що у такий спосіб це питання повинно вирішуватися судом, так само як і питання про обрання, зміну чи скасування запобіжного заходу.

Таким чином, на підставі ч.3 ст.315 КПК України суд має право і зобов`язаний розглянути ініційоване, зокрема, прокурором питання продовження раніше обраного обвинуваченому запобіжного заходу, в тому числі, у вигляді тримання під вартою.

Оскільки у даному кримінальному провадженні помилка суду носить формальний характер, не призвела до неправильного застосування ст.315 КПК України, не вплинула на правильність судового рішення по суті стосовно необхідності подальшого тримання обвинуваченого під вартою, колегія не вбачає підстав до скасування оскаржуваної ухвали.

Керуючись ст.ст. 177, 183, 315, 407, 418, 532 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Ухвалу Вищого антикорупційного суду від 10 жовтня 2019 року, якою частково задоволено клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Гречишкіна В.В. про продовження строку тримання ОСОБА_1 під вартою у кримінальному провадженні № 52017000000000733 від 30.10.2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. І. Панкулич

Судді С. Б. Боднар

І. В. Панаід