Document No. 86396988

Справа № 760/7590/19

Провадження №11-сс/991/227/19

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді Боднара С.Б.

суддів Панаіда І.В., Панкулича В.І.

за участю:

секретаря судового засідання Дубини Т.Ю.

підозрюваного ОСОБА_1

захисника Щербини О.В.

прокурора Подгорець С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу захисника Щербини Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 14.11.2019, якою частково задоволено клопотання старшого детектива П`ятого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Яреми Віктора Васильовича, погодженого прокурором шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціальної антикорупційної прокуратури Подгорцем С.В., про арешт майна ОСОБА_1 , а саме автомобіля Nissan Murano д.н.з. НОМЕР_1 2013 року випуску, шляхом накладення заборони на відчуження та розпорядження цим майном, у кримінальному провадженні № 12016100000001664, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.10.2016 за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 14 листопада 2019 року частково задоволено клопотання старшого детектива П`ятого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Яреми В.В. про арешт майна в межах кримінального провадження № 12016100000001664 від 08.10.2016 за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України.

Накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_1 , а саме автомобіль Nissan Murano д.н.з. НОМЕР_1 2013 року випуску шляхом накладення заборони на відчуження та розпорядження цим майном.

В іншій частині в задоволенні клопотання відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, захисник Щербина О.В., який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 , звернувся до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду про арешт майна від 14 листопада 2019 року у справі № 760/7590/19 та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про накладення арешту на майно ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала слідчого судді є необгрунтованою та незаконною, постановленою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. На думку захисника Щербини О.В., підозра, що оголошена ОСОБА_1 , є необгрунтованою та такою, що не відповідає матеріалам кримінального провадження; слідчим суддею під час оцінки обгрунтованості підозри грубо порушено вимоги процесуального права, не наведено жодного вагомого доказу, чи переконливого факту, що підтверджував би причетність ОСОБА_1 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України; в оскаржуваній ухвалі слідчого судді від 14 листопада 2019 року відсутні відомості про вартість майна, як основного критерію для встановлення рівня розумності та співрозмірності обмеження права власності.

В судове засідання з`явились підозрюваний ОСОБА_1 , захисник Щербина О.В. та прокурор Подгорець С.В.

Заслухавши суддю-доповідача, думку підозрюваного ОСОБА_1 , захисника Щербини О.В., які підтримали подану апеляційну скаргу та просили задовольнити її в повному обсязі, прокурора Подгорця С.В., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника Щербини О.В., не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 395 КПК України, ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її проголошення, а у випадку якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що ухвала Вищого антикорупційного суду від 14 листопада 2019 року у справі № 760/7590/19 була постановлена без виклику ОСОБА_1 та його захисників, а її копія була отримана ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 22 листопада 2019 року, апеляційна скарга подається в межах строку на апеляційне оскарження.

Як вбачається з матеріалів провадження, Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбаченихч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209КК України.

11 листопада 2019 року заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницьким Н.І. було повідомлено ОСОБА_1 про підозру у пособництві у заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, тобто у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України (а.с. 8-29).

12 листопада 2019 року старший детектив П`ятого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Ярема В.В., за погодженням із прокурором шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціальної антикорупційної прокуратури Подгорцем С.В., звернувся до Вищого антикорупційного суду з клопотанням про накладення арешту на майно ОСОБА_1 , а саме на зареєстрований за ним автомобіль Nissan Murano д.н.з. НОМЕР_1 2013 року випуску, а також на автомобіль Infiniti FX35 д.н.з НОМЕР_2 року випуску, який зареєстрований за його дружиною ОСОБА_2 та перебуває, як зазначено в клопотанні, в їх спільній сумісній власності.

Як вбачається з клопотання детектива, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 , будучи заступником голови правління ПАТ «ВіЕйБі Банк», діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб зі службовими особами Національного банку України, сприяв протиправному вибуттю з володіння Національного банку України під виглядом отримання стабілізаційного кредиту з передачею завідомо неліквідного забезпечення та обернення на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» грошових коштів в сумі 1 200 000 000 гривень, що більш ніж в 600 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину і є особливо великим розміром, унаслідок чого державі в особі Національного банку України завдано відповідної шкоди (а.с. 1-5).

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 14 листопада 2019 року зазначене клопотання було частково задоволено та накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_1 , а саме автомобіль Nissan Murano д.н.з. НОМЕР_1 2013 року випуску шляхом накладення заборони на відчуження та розпорядження цим майном. В іншій частині в задоволенні клопотання відмовлено.

Згідно вказаної ухвали, слідчий суддя дійшла висновку про необхідність накладення арешту на вказане майно з підстав, передбачених ст. 170 КПК України. Прийняте рішення мотивоване тим, що викладенні в клопотанні доводи про необхідність накладення арешту на вказане в ньому майно, з метою забезпечення можливої конфіскації є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки незастосування арешту може призвести до його відчуження.

Колегія суддів погоджується з такими висновками слідчого судді.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є арешт майна.

У відповідності до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Так ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті, тобто з метою конфіскації майна, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд, у випадку, передбаченому Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Як вбачається з наданих суду матеріалів, ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, санкція якої передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Відповідно до ст. 59 КК України, покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

Частина 11 ст. 170 КПК України вказує, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Доводи апеляційної скарги з приводу відсутності обґрунтованої підозри у зв`язку з відсутністю доказів, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_1 об`єктивно причетний до вчинення інкримінованого йому діяння, є безпідставними з огляду на наступне.

11 листопада 2019 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у пособництві у заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, тобто у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. Відповідно до ст. 12 КК України, ч. 5 ст. 191 КК України є особливо тяжким злочином.

Згідно ч. 1 ст. 276 КПК України, повідомлення про підозру підлягає обов`язковому здійсненню, зокрема у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Детектив Національного антикорупційного бюро України Ярема В.В. у клопотанні про арешт майна від 12.11.2019 року доводить наявність обгрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення, що підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами кримінального провадження.

Додана до клопотання копія повідомлення про підозру свідчить про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Стандарт доказування «обґрунтована підозра» вважається досягнутим, якщо фактів та інформації достатньо, аби переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (рішення ЄСПЛ «Фокс, Кембел і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України»).

При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.

Матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання відчуження майна, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Детективом доведено необхідність накладення арешту на майно, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. Слідчим суддею досліджені обставини, встановлені під час досудового розслідування, і встановлена наявність обґрунтованої підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України

Частина 5 ст. 170 КПК України, визначаючи підстави арешту майна з метою конфіскації, встановлює умову - наявність достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КПК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна. Зважаючи на те, що санкція ч. 5 ст. 191 КК України, яка інкримінується ОСОБА_1 , визначає можливість призначення покарання у виді конфіскації майна, наявні достатні підстави вважати, що суд може призначити таке покарання.

Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що потреби досудового розслідування - забезпечення виконання можливого покарання у виді конфіскації в майбутньому - на даному етапі виправдовують такий ступінь втручання у право власності підозрюваної. Необхідність арешту рухомого майна обґрунтовано обумовлена сукупністю підстав вважати, що таке майно може підлягати конфіскації як виду покарання у випадку прийняття в подальшому відповідного рішення судом.

На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, застосування арешту майна ОСОБА_1 спричинило порушення принципу «справедливої рівноваги» між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Згідно ст. 170 КПК України, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав. Такий захід є лише тимчасовим обмеженням права власності, яке полягає у тимчасовій забороні відчужити майно, що за своєю сутністю є найменш обтяжливим способом арешту та не призведе до порушення конституційних прав особи, яка ним володіє.

Накладення арешту на рухоме майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав і жодним чином не обмежує реалізацію ОСОБА_1 правомочностей щодо володіння та користування цим майном, окрім права відчуження та розпорядження ним. Отже таке обмеження є розумним і співмірним з огляду на завдання кримінального провадження.

З урахуванням досліджених обставин, в цьому кримінальному провадженні потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи. Відповідно до ст. 2 КПК України, завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Отже, таке обмеження є розумним і співмірним з огляду на завдання кримінального провадження.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, особою, яка подала апеляційну скаргу не надано та колегією суддів не встановлено.

При цьому колегія суддів враховує і те, що, у відповідності до вимог абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Надані із клопотанням матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на майно, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.

Істотних порушень вимог Кримінального процесуального кодексу України, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.

У зв`язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, а відтак вважає постановлене ним рішення законним і обґрунтованим та не вбачає підстав для його скасування.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 309, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 14.11.2019, якою частково задоволено клопотання старшого детектива П`ятого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Яреми Віктора Васильовича, погодженого прокурором шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціальної антикорупційної прокуратури Подгорцем С.В., про арешт майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника Щербини Олександра Володимировича - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: С.Б. Боднар

Судді: І.В. Панаід

В.І. Панкулич