Document No. 87701150

справа № 757/44498/19-к

провадження №11-сс/991/6/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

Іменем України

12 лютого 2020 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді Чорної В.В.,

суддів Павлишина О.Ф., Никифорова А.С.,

при секретарі судового засідання Гецко І.В.,

за участіосіб, які подали апеляційні скарги:

адвоката Гольдарба Я.Ю.,

адвоката Попкова П.О.,

прокурора -Жовмір І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката Гольдарба Якова Юрійовича в інтересах третьої особи, на майно якої накладено арешт - ОСОБА_1 , та адвоката Попкова Павла Олександровича - захисника ОСОБА_2 , підозрюваного у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ст. ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 368, ч. 3 ст. 368-2, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 375, ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 376-1 КК України у кримінальному провадженні №42017000000000394, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.02.2017 р., на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21.08.2019 р. про накладення арешту на майно,-

ВСТАНОВИЛА:

04 вересня 2019 року адвокат Попков П.О., який є захисником підозрюваного ОСОБА_2 , звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на зазначену ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва.

На підставі ухвали Київського апеляційного суду від 14.11.2019 р. апеляційну скаргу разом з матеріалами апеляційного провадження передано на розгляд Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду за підсудністю.

Крім того, 25 листопада 2019 року адвокат Гольдарб Я.Ю. в інтересах третьої особи, на майно якої накладено арешт - ОСОБА_1 , також звернувся до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою на вищезазначену ухвалу слідчого судді.

Ухвалою від 29.01.2020 р. постановлено розгляд за апеляційними скаргами адвокатів Гольдарба Я.Ю. (номер провадження 11-сс/991/214/19, новий номер провадження № 11-сс/991/6/20) та Попкова П.О. (номер провадження 11-сс/991/НОМЕР_1/19, новий номер провадження № 11-сс/991/7/20) здійснювати в одному провадженні.

1. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21.08.2019 р. про накладення арешту на майно частково задоволено клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора групи прокурорів Генеральної прокуратури України Жовмір І.І. про накладення арешту на майно, та накладено арешт на нерухоме майно, яке належить на праві власності юридичним та фізичним особам, у тому числі ОСОБА_1 , із забороною розпорядження (у тому числі відчуження). В частині встановлення заборони користування та визначення порядку зберігання вказаного майна, що є речовим доказом у кримінальному провадженні, а саме передання його в управління Національному агентству з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів - відмовлено.

Сдідчий суддя, постановляючи оскаржувану ухвалу, дійшов висновку, що майно, на яке накладається арешт із забороною розпорядження, відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, набуте протиправним шляхом, визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, належить на праві власності тертім особам, які повинні були знати, що вказане майно відповідає ознакам, зазначеним у п.п. 1 - 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України, як таке, що одержане внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна, та метою накладення арешту є забезпечення збереження речових доказів та забезпечення спеціальної конфіскації майна.

При цьому, слідчий суддя погодився з доводами клопотання щодо фактичних обставин набуття вищезазначеного майна, встановлених органом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000000394 за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 368, ч. 3 ст. 368-2, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 375, ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 376-1 КК України, та ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 376-1 КК України.

Зокрема, під час досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні встановлено, що ОСОБА_2 у період з серпня 2008 р. по квітень 2012 року, перебуваючи на посадах голови Донецького апеляційного господарського суду, а згодом - голови Вищого господарського суду України, вчинив ряд умисних корисливих злочинів, частину яких - діючи у складі створеної ним злочинної організації. Отримавши за вищевказаних обставин незаконну матеріальну винагороду в особливо великих розмірах у вигляді готівкових коштів, реалізуючи свій злочинний план, погоджений з усіма членами злочинної організації, з метою подальшої легалізації грошових коштів, отриманих злочинним шляхом, придбав елітне нерухоме майно житлового та комерційного призначення на території України, а також в інших країнах Європи, для отримання грошових прибутків від їх використання, у тому числі здачі в оренду. Переслідуючи мету приховати наявні грошові кошти незаконного походження, ОСОБА_2 залучив до вчинення легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, осіб, з якими у нього склалися довірчі стосунки, та які не були пов`язані з ним близькими родинними стосунками, а отже він не повинен був вносити до своєї декларації про майновий стан відомості про ці витрати, доходи, корпоративні права тощо.

Орган досудового розслідування дійшов висновку, з яким погодився і слідчий суддя, що діяльність ОСОБА_2 та наближених до нього осіб з легалізації (відмивання) коштів, отриманих злочинним шляхом, була спрямована на приховування, маскування незаконного походження коштів та надання їм вигляду коштів, отриманих у законній спосіб, а отже нерухоме майно, яке належить на праві власності юридичним та фізичним особам, у тому числі ОСОБА_1 , придбано за рахунок коштів, отриманих ОСОБА_2 злочинним шляхом, та на цей час саме він є фактичним власником і вигодонабувачем (бенефіціаром).

Постановою від 25.07.2019 р., відповідно до вимог ст. 98 КПК України, об`єкти нерухомості, які були набуті підозрюваним ОСОБА_2 злочинним шляхом та зареєстровані на праві власності на пов`язаних юридичних та фізичних осіб, у тому числі ОСОБА_1 , визнані речовими доказами у даному кримінальному провадженні.

Враховуючи, що зазначене нерухоме майно може бути відчужене і це призведе до втрати речових доказів, з метою забезпечення завдання кримінального провадження, а саме збереження речових доказів, вжиття заходів щодо спеціальної конфіскації чи конфіскації майна як виду покарання у майбутньому, виникла необхідність у накладенні арешту на майно, набуте внаслідок злочинів, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_2 , та яке перебуває у власності третіх осіб, котрі сприяли легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом.

Саме такі підстави для накладення арешту на нерухоме майно, яке належить на праві власності юридичним та фізичним особам, у тому числі ОСОБА_1 , були наведені у клопотанні, з якими погодився слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі. Приймаючи рішення про арешт майна, слідчий суддя дійшов висновку, що на час розгляду клопотання наявні достатні докази, які об`єктивно підтверджують, що існують факти та інформація, які переконують у тому, що ОСОБА_2 міг вчинити інкриміновані йому органом досудового розслідування злочини.

2. Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

Адвокат Гольдарб Я.Ю., який діє в інтересах третьої особи, на майно якої накладено арешт - ОСОБА_1 , у своїй апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21.08.2019 р. про накладення арешту на майно в частині накладення арешту на майно ОСОБА_1 , та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна відмовити.

Адвокат Попков П.О., який є захисником підозрюваного ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу про накладення арешту на майно, призначивши новий розгляд справи в суді першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги та доповнень до неї адвокат Гольдарб Я.Ю. зазначив, що оскаржувана ухвала спричинила невиправдані обмеження права власності ОСОБА_1 , оскільки прокурор, обґрунтовуючи клопотання, в розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, не оцінив зазначені докази з точки зору їх достатності для прийняття рішення, не врахував відсутність можливості використання майна як доказу у кримінальному провадженні, з огляду на те, що майно, на яке ухвалою накладено арешт, передано в управління Національному агентству з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Крім того, на думку апелянта, слідчий суддя всупереч вимогам ч. 1 ст. 98 КПК України дійшов хибного висновку, що зазначене майно є речовим доказом у кримінальному провадженні, не прийняв до уваги сукупний дохід ОСОБА_1 за період 1998 - 2017 р. Також, вважає, що прокурором не доведено відповідності арештованого майна ознакам, зазначеним у п.п. 1-4 ст. 96-2 КК України, а також необхідності накладення арешту на майно з метою забезпечення його спеціальної конфіскації. Також, прокурором не надано жодних доказів на підтвердження обставин, на які він посилається у клопотанні: придбання ОСОБА_1 нерухомості саме за гроші ОСОБА_2 ; передачі довіреності ОСОБА_5 віт імені ОСОБА_1 на представництво інтересів та укладання договорів відкриття та розпорядження банківськими рахунками саме ОСОБА_6 , який організував та забезпечив видачу зазначеної довіреності; усвідомлення ОСОБА_5 , що гроші на придбання ОСОБА_1 нерухомості належать саме ОСОБА_2 . Крім цього, прокурором не надана оцінка допустимості ряду матеріалів НСРД (копій протоколів, оптичних носіїв), які за своїм змістом не стосуються предмету доказування у кримінальному провадженні та не доводять наявності обставин, зазначених прокурором у клопотанні про накладення арешту.

Адвокат Попков П.О., обґрунтовуючи апеляційну скаргу та доповнення до неї, зазначив, що оскаржувана ухвала винесена незаконно з підстав порушення правил територіальної юрисдикції, оскільки клопотання про накладення арешту на майно повинно було розглядатися слідчим суддею Подільського районного суду м. Києва, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. При винесенні оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права, а саме ч. 1 ст. 412 КПК України. Зокрема, копія постанови слідчого від 25.07.2019 р. про визнання нерухомого майна речовими доказами долучена до матеріалів провадження у позапроцесуальний спосіб, а тому безпідставно врахована слідчим суддею. Крім того, розгляд клопотання про накладення арешту на майно, а також виготовлення повного тексту ухвали та її проголошення, згідно з журналом судового засідання, тривало 15 хвилин, що свідчить про неправдивість викладеної у журналі інформації і ставить під сумнів об`єктивність судового розгляду. Також, вважає, що розгляд клопотання без повідомлення підозрюваного, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника проведено без наявних підстав, передбачених кримінальним процесуальним законом, а саме, за відсутності дійсного ризику відчуження майна.

3. Узагальнений виклад позицій інших учасників судового провадження.

В судовому засіданні адвокати Гольдарб Я.Ю., Попков П.О. підтримали подані ними апеляційні скарги, а також апеляційні скарги один одного, та просили їх задовольнити з підстав, наведених у скаргах.

Прокурор Жовмір І.І. наполягав на необгрунтованості апеляційних скарг, просив залишити їх без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді - без змін. Зазначив, що постанова органу досудового розслідування про визнання нерухомого майна речовими доказами долучена до матеріалів судового провадження до постановлення слідчим суддею оскаржуваної ухвали, а тому правомірно врахована слідчим суддею. Підстави стверджувати, що вона долучена незаконним шляхом, відсутні. Крім того, зазначена постанова зазначена як додаток до клопотання Щодо територіальної юрисдикції, вважає, що на запит суду Офісом Генерального прокурора надано підтвердження правомірності звернення з клопотанням саме до Печерського районного суду м. Києва за місцем розташування органу досудового розслідування, та усунуто таким чином наявні розбіжності з цього приводу. Щодо матеріалів НСРД та їх доказового значення, вважає, що зазначене питання стосується оцінки доказів, а тому не охоплюється предметом даного розгляду.

Інші учасники, зокрема, підозрюваний ОСОБА_2 та власник майна ОСОБА_1 , належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційних скарг, поданих адвокатами в їх інтересах, в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. За викладених обставин, враховуючи думку осіб, які подали апеляційні скарги, про можливість розгляду за даною явкою, та у відповідності до ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд проведено без їх участі.

4. Мотиви суду апеляційної інстанції.

Згідно з вимогами ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

Відповідно до ст. 132 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, якщо інше не передбачено пунктом 2 цієї частини, згідно з яким у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, зазначене клопотання повинно подаватися до Вищого антикорупційного суду.

Частиною 3 статті 132 КПК України передбачено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

Частиною 4 статті 170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених п.п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення; 3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного та третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається щодо арешту майна, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає, аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має надати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти такий вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Кримінальним процесуальним кодексом України не визначено поняття обґрунтованої підозри, тому суд, в силу вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», керується практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, обґрунтована підозра є нижчим стандартом доведення, ніж переконання поза розумним сумнівом, та вимагає меншої ваги доказів, ніж для ухвалення обвинувального вироку. Однак, таке переконання суду має бути засновано на об`єктивних фактах. Європейський Суд визначає, що «розумна підозра передбачає існування фактів або інформації, які повинні задовольнити об`єктивного спостерігача в тому, що особа, щодо якої розглядається питання, вчинила злочин. Те, що позначено словом "обґрунтована", залежатиме від усіх обставин» (справа «Фокс, Кемпбел і Хартлі проти Сполученого Королівства», 30 August 1990, § 32).

4.1 Щодо доводів апеляційної скарги адвоката Гольдарба Я.Ю.

Згідно з вимогами ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Виходячи з положень зазначеної норми, а також п. 9-2 ч. 1 ст. 393 КПК України, згідно з якою фізична або юридична особа має право подати апеляційну скаргу у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про долю речових доказів, документів, які були надані суду, а третя особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про спеціальну конфіскацію, колегія суддів за апеляційною скаргою адвоката Гольдарба Я.Ю. перевіряє оскаржувану ухвалу слідчого судді лише в частині, що стосується накладення арешту на майно ОСОБА_1 : гаражу НОМЕР_1 (13,5 м2) за адресою АДРЕСА_1 , гаражу НОМЕР_2 (13,5 м2) за адресою АДРЕСА_1 , квартири НОМЕР_3 (50,2 м 2 ) АДРЕСА_1 та квартири НОМЕР_4 ( 125,4 м 2 ) у АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що прокурором не надана оцінка допустимості ряду матеріалів НСРД (копій протоколів, оптичних носіїв), які за своїм змістом не стосуються предмету доказування у кримінальному провадженні та не доводять наявність обставин, зазначених у клопотанні про накладення арешту. Стосовно доводів апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів зазначає, що слідчий суддя, постановляючи оскаржувану ухвалу, не посилався на зазначені матеріали як на докази наявності обставин, зазначених у клопотанні про арешт майна, а отже, вони не вплинули на ухвалене рішення. Крім того, зазначене стосується питання дослідження доказів та надання їм оцінки, тобто питань, які повинні вирішуватися судом при розгляді кримінального провадження по суті, тоді як слідчий суддя не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості.

Доводи апелянта про те, що органом досудового розслідування при визнанні майна ОСОБА_1 речовим доказом у кримінальному провадженні не прийнято до уваги її сукупний дохід за період 1998 - 2017 р., що дозволяв їй самостійно придбати таке майно, з посиланням на звіт незалежного аудитора щодо виконання узгоджених процедур з аналізу джерел походження грошових коштів ОСОБА_1 від 11.06.2019 р., долучений до апеляційної скарги (т. 6 а.с. 26-29), колегія суддів також не приймає, оскільки зазначений звіт, за твердженням прокурора, до органу досудового розслідування не надавався, не містить розділу стосовно витрат та їх співрозмірності з доходами, крім того, звіт охоплює період до 2017 року, який знаходиться поза межами періоду придбання нерухомого майна, щодо якого вирішено питання про арешт.

Натомість, з ухвали слідчого судді вбачається, що наведені у клопотанні органу досудового розслідування доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції.

Матеріалами провадження за клопотанням про арешт майна підтверджено, що 02.10.2018 року органом досудового розслідування здійснено повідомлення про підозру ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 368, ч. 3 ст. 368-2, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 375, ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 376-1 КК України.

Під час проведення досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні встановлено, що діяльність ОСОБА_2 та наближених до нього осіб з легалізації (відмивання) коштів, отриманих злочинним шляхом, направлена на приховування, маскування незаконного походження коштів та надання їм вигляду коштів, отриманих у законній спосіб, ув`язку з чим з`явились об`єктивні підстави вважати, що нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , придбано за рахунок коштів, отриманих ОСОБА_2 злочинним шляхом, та на цей час саме він є його фактичним власником.

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога щодо розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином; вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Приймаючи рішення про арешт майна, слідчий суддя дійшов висновку, що на час розгляду клопотання наявні достатні докази, які об`єктивно підтверджують, що існують факти та інформація, які переконують у тому, що ОСОБА_2 міг вчинити інкриміновані йому органом досудового розслідування злочини.

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, та зазначає, що підозра про вчинення ОСОБА_2 інкримінованих йому кримінальних правопорушень є обґрунтованою тією мірою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення. Вказане належним чином встановлено слідчим суддею при постановленні оскаржуваної ухвали про арешт майна та не спростовано стороною захисту під час апеляційного розгляду.

Перевіряючи доводи захисника щодо незаконності прийнятого слідчим суддею рішення про накладення арешту на майно з підстав відсутності можливості використання його, як доказу у кримінальному провадженні, у зв`язку з передачею майна в управління Національному агентству з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, колегія суддів виходить з наступного.

Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 28.03.2019 р. задоволено клопотання слідчого у кримінальному провадженні №12013110060002990 від 02.04.2013 р. про визначення порядку зберігання речових доказів, та визначено порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління Національному агентству з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів нерухомого майна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні №12013110060002990 (т. 6 а.с. 30-38).

Зі змісту зазначеної ухвали вбачається, що її постановлено в межах досудового розслідування у іншому кримінальному провадженню, і вона стосується лише визначення порядку зберігання речових доказів (нерухомого майна), у зв`язку з чим колегія суддів не може погодитися з доводами апелянта щодо відсутності можливості використання цього майна як доказу у кримінальному провадженні № 42017000000000394.

Перевіривши дотримання слідчим суддею вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, колегія суддів дійшла до переконання, що при постановленні оскаржуваної ухвали слідчий суддя вищезазначених вимог закону дотримався.

Так, задовольняючи клопотання про накладення арешту на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а саме гараж НОМЕР_1 ( 13,5 м 2) , розташований у АДРЕСА_1 , гараж НОМЕР_2 (13,5 м2) за адресою АДРЕСА_1 , квартири НОМЕР_3 (50,2 м 2 ) АДРЕСА_1 , та квартири НОМЕР_4 ( 125,4 м 2 ), розташованої у АДРЕСА_1 , яке внесено в межах кримінального провадження № 42017000000000394 від 14.02.2017 р., слідчий суддя, дослідивши матеріали, додані до клопотання, дійшов правильного висновку, що з метою збереження речових доказів, вжиття заходів щодо спеціальної конфіскації чи конфіскації майна як виду покарання у майбутньому, наявні підстави для накладення арешту на це майно.

Такі висновки слідчого судді цілком доведені матеріалами кримінального провадження, специфікою обставин вчинення та розслідування самого злочину, що потребує проведення певних слідчих дій. Арештоване майно може бути доказом злочину, відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, що підтверджується відповідним процесуальним рішенням, а саме - постановою старшого слідчої групи - заступника начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Крупки Р.О. від 26.01.2019 р. про визнання вищевказаного нерухомого майна речовим доказом, яка міститься в матеріалах провадження. Метою арешту майна є забезпечення кримінального провадження, його завданням є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що прямо передбачено ст. 170 КПК України в якості правових підстав застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.

Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно ОСОБА_1 , діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апелянта стосовно незаконності і необґрунтованості ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.

4.2 Щодо доводів апеляційної скарги адвоката Попкова П.О.

Однією з підстав визнання оскаржуваної ухвали незаконною адвокат Попков П.О. зазначає порушення правил територіальної юрисдикції, а саме, виходячи з того, що рішення про накладення арешту на майно прийнято в порушення вимог п. 1 ч. 2 ст. 132 КПК України, згідно з якою клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Обґрунтовуючи зазначене твердження, апелянт зазначає, що оскільки клопотання про накладення арешту на майно подано третім слідчим відділом управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, воно повинно було розглядатися слідчим суддею Подільського районного суду м. Києва, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Так, в матеріалах за апеляційною скаргою міститься відповідь заступника начальника Управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії від 10.09.2019 р. №15/5-2 вих-19 на адвокатський запит адвоката Попкова П.О. від 09.09.2019 р., згідно з якою, станом на час постановлення оскаржуваної ухвали слідчого судді (21.08.2019 р.), третій слідчий відділ управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України як орган досудового розслідування дислокується в адміністративному приміщені по вул. Борисоглібська, б. 18, Подільський район, м. Київ.

Аналогічну інформацію містить відповідь заступника начальника Департаменту - начальника управління матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України від 23.11.2019 р. №13/2/4-547 вих-19.

Водночас, з відповіді заступника начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України №23/3-32815-14 від 12.09.2019 р. вбачається, що з 20.08.2019 року місцем розташування органу досудового розслідування - управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України та його відділів, є адреса: вул. Різницька, б. 13/15, Печерський район, м. Київ.

Враховуючи, що зазначені обставини мають істотне значення для забезпечення повноти, всебічності та об`єктивності апеляційного розгляду, а наявні в матеріалах провадження відомості є суперечливими, судом на адресу Генерального прокурора направлено відповідний запит від 04.02.2020 р.

У відповідь на вказаний запит листом №11/2/2-32815-14 від 10.02.2020 р. за підписом заступника Генерального прокурора Чумака В.В. суд повідомлено, що відповідно до положення про управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України від 30.10.2018 р. №217, чинного станом на 21.08.2019 р., управління та його відділи були слідчими підрозділами Генеральної прокуратури та відповідно, органами досудового розслідування. Згідно з наказом Генерального прокурора № 163 від 20.08.2019, яким визнано таким, що втратив чинність, наказ Генерального прокурора № 150 від 25.07.2018 р, що визначав місцем розташування, зокрема, третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури адресу: м. Київ, Подільський район, вул. Борисоглібська, 18. Таким чином, з 20.08.2019 року, у тому числі станом на 21.08.2019 року, місцем розташування органу досудового розслідування - управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури та його відділів була адреса: м. Київ, Печерський район, вул. Різницька, б. 13/15.

Зазначене спростовує твердження апелянта про порушення правил територіальної підсудності при постановленні оскаржуваної ухвали.

Відповідно, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання про накладення арешту, яке було подано органом досудового розслідування - третім слідчим відділом управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, який на час прийняття рішення слідчим суддею розташовувався у Печерському районі м. Києва, розглянуто судом, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, внаслідок чого порушень вимог ст. 132 КПК України при винесенні слідчим суддею ухвали про накладення арешту не вбачається.

Стосовно доводів апеляційної скарги про істотне порушення слідчим суддею вимог кримінального процесуального закону, що виразилося у долученні у позапроцесуальний спосіб та врахуванні під час прийняття рішення постанови слідчого від 25.07.2019 р. про визнання нерухомого майна речовими доказами, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів судового провадження за клопотанням про накладення арешту на майно вбачається, що після протоколу автоматичного визначення слідчого судді (т. 4 а.с. 105) та заяви прокурора Жовмір І.І. про розгляд клопотання без його участі (т. 4 а.с. 106) долучено постанову органу досудового розслідування про визнання нерухомого майна речовими доказами, згідно з якою нерухоме майно у кількості 143 об`єкта нерухомості, яке належить на праві власності окремим фізичним та юридичним особам, визнано речовими доказами у кримінальному провадженні (т. 4 а.с. 107-130).

Зазначену постанову в матеріалах судового провадження підшито перед журналом судового засідання та перед ухвалою слідчого судді про накладення арешту на майно, що свідчить про долучення даної постанови після надходження матеріалів клопотання про накладення арешту та автоматичного розподілу справ.

Зі змісту оскаржуваної ухвали слідчого судді від 21.08.2019 р. вбачається, що рішення про накладення арешту на майно приймалось з урахуванням зазначеної постанови, про що свідчить посилання на неї у тексті описової частини ухвали (т. 4 а.с.142), тобто, постанова про визнання речовими доказами від 25.07.2019 р. була долучена до матеріалів судового провадження до прийняття рішення про накладення арешту на майно. Прокурор Жовмір І.І. у засіданні суду апеляційної інстанції не зміг пояснити, яким чином та коли саме зазначену постанову було долучено до матеріалів провадження, посилаючись на значний проміжок часу з моменту її надання суду, однак зазначив, що в будь-якому разі її долучено до початку розгляду судом клопотання про накладення арешту на майно.

Надаючи оцінку зазначеним обставинам у їх сукупності, колегія суддів зазначає, що навіть у разі, якщо Печерським районним судом м. Києва при долученні вказаної постанови і були допущені певні порушення вимог Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України щодо документообігу, вони не є тим істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке в розумінні ст. 412 КПК України тягне за собою безумовне скасування судового рішення.

Щодо часу, витраченого судом на розгляд клопотання, виготовлення повного тексту рішення та його проголошення, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства є повне фіксування судового процесу технічними засобами.

У ч. 5 ст. 27 КПК України зазначено, що під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому КПК України. Крім положень КПК України, зазначене питання регулюється Інструкцією про порядок роботи з технічними засобами фіксування судового процесу (судового засідання), затвердженою наказом Державної судової адміністрації N 108 від 20.09.2012 року .

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК та з огляду на положення п. 1 ч. 1 ст. 415 КПК України, лише відсутність у матеріалах провадження журналу судового засідання або технічного носія інформації, на якому зафіксоване судове провадження, є підставою для скасування судового рішення із призначенням нового розгляду. Інших підстав скасування судового рішення з підстав порушення зазначених вимог кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Крім того, жодним нормативно-правовим актом або рішенням компетентного органу не встановлено часових нормативів, протягом яких повинно бути виготовлено та проголошено повний текст рішення, у зв`язку з чим доводи апелянта з цього приводу не можуть бути розцінені як підстава для визнання невідповідності журналу судового засідання вимогам ст. 108 КПК України щодо його змісту та порушення вимог належного фіксування судового процесу.

5. Висновки апеляційного суду.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у діяльність власників вищевказаного майна з потребами кримінального провадження, та застосував найменш обтяжливий спосіб арешту майна, який на думку колегії суддів не призведе до наслідків, які суттєво негативно позначаться на їх інтересах.

Крім того, матеріали провадження за клопотанням про арешт майна свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна з метою запобігання відчуження майна, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Слідчим суддею досліджено зазначені обставини та не встановлено у висновках органу досудового розслідування при зверненні з клопотанням про накладення арешту на майно порушень вимог КПК України або чогось очевидно безпідставного чи довільного.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, авторами апеляційних скарг не надано та колегією суддів не встановлено.

Істотних порушень вимог КПК України, які були б підставою для скасування ухвали слідчого судді в частині накладення арешту на майно, яке належить на праві власності, зокрема, ОСОБА_1 , також не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Враховуючи, що оскаржувана ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, вона підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 369-372, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги адвоката Гольдарба Якова Юрійовича в інтересах третьої особи, на майно якої накладено арешт - ОСОБА_1 , та адвоката Попкова Павла Олександровича - захисника підозрюваного ОСОБА_2 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21.08.2019 р. про накладення арешту на майно - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 21.08.2019 р. про накладення арешту на майно - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя В.В. Чорна

судді О.Ф. Павлишин

А.С. Никифоров