Document No. 88074469

Справа № 991/628/20

Провадження №11-сс/991/164/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді Панаіда І.В.,

суддів Боднара С.Б., Михайленка Д.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Римаренко М.С.,

прокурора - Сидоренко В.А.,

адвоката - Базько Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу адвоката Посвистака Ігоря Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24 січня 2020 року у кримінальному провадженні №22015000000000323 від 20 жовтня 2015 року, про арешт майна,

ВСТАНОВИЛА:

17 лютого 2020 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга адвоката Посвистака І.М. на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24 січня 2020 року про арешт майна у кримінальному провадженні №22015000000000323 від 20 жовтня 2015 року, якою накладено арешт на майно, що знаходиться у власності ОСОБА_2 , у вигляді заборони відчуження та розпорядження майном, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіль BMW 328І, ДНЗ НОМЕР_1 , номер кузова: НОМЕР_2 .

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, вважаючи її такою, що не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості, адвокат просить її скасувати, та посилаючись на те, що питання накладення арешту вирішувалось у закритому судовому засіданні, без виклику особи, яка її оскаржує, просить поновити строк на її оскарження.

Скаржник вважає, що слідчим суддею не враховано тих обставин, що майно, на яке накладено арешт є власністю дружини підозрюваного ОСОБА_2 , а тому арешт зазначеного майна порушує її права на вільне володіння і користування своїм майно. ОСОБА_2 не має відношення до кримінального провадження №22015000000000323 від 20 жовтня 2015 року, а тому відносно неї не може бути застосовано такого заходу його забезпечення. Крім того, адвокат зазначає, що матеріальна шкода у кримінальному провадженні органом досудового розслідування не встановлена, жодним документом не обґрунтована, цивільний позов не заявлено, а отже відсутня законна підстава для накладення арешту на майно в розумінні п.4 ч.2 ст.170 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України), а саме з підстав відшкодування завданої матеріальної шкоди.

Заслухавши доповідь судді, думку адвоката Базько Т.О., яка апеляційну скаргу підтримала, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу слідчого судді законною і обґрунтованою, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

На переконання колегії суддів, слідчий суддя, під час розгляду клопотання детектива про накладення арешту на майно, не в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.

Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті, тобто з метою конфіскації майна, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадку, передбаченому Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Як вбачається з матеріалів провадження, Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22015000000000323 від 20 жовтня 2015 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 14, ч.5 ст. 191, ч. 3 ст. 191, ч.2 ст.28, ч.2 ст. 364, ч.1 ст. 366, ч.3 ст. 209, ч.3 ст. 258-5, ч.4 ст. 358 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та його філій, у змові із службовими особами та вигодоотримувачами ТОВ "ЛІГОС УА", ТОВ «Компанія «Нові Технології-Україна», та іншими особами, за посередництвом ОСОБА_3 , в ході проведення процедур державних закупівель робіт та послуг з будівництва причалів та днопоглиблення та виконання договорів, укладених за наслідками проведення таких процедур, використали службове становище всупереч інтересам служби з метою одержання неправомірної вигоди юридичними особами.

15 липня 2013 року ОСОБА_1 був призначений начальником Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України».

У даному кримінальному провадженні ОСОБА_1 підозрюється у зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для ТОВ «ЛІГОС УА» використані службового становища всупереч інтересам служби, за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки, тобто вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 27, ч.2 ст.28, ч.2 ст. 364 КК України.

21 січня 2020 року детективом Національного антикорупційного бюро України Мойсеєвим О.С. складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_1 . Вказане повідомлення про підозру та пам`ятка про процесуальні права та обов`язки підозрюваного направлені детективом за адресою проживання ОСОБА_1 та вручені під розписку голові правління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наш любий дім» ОСОБА_4 (а.с. 70) до складу якого, за даними останнього, входить будинок АДРЕСА_1 якого мешкає ОСОБА_1

22 січня 2020 року детектив Національного антикорупційного бюро України Веренчук С.О. звернувся до Вищого антикорупційного суду з клопотанням про накладення арешту на майно, що знаходиться у власності дружини підозрюваного ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . У своєму клопотання детектив зазначав, що у випадку визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27, ч.2 ст.28, ч.2 ст.364 КК України судом може бути прийнято рішення про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а тому метою забезпечення відшкодування шкоди, детектив просив накласти арешт на майно підозрюваного та його дружини ОСОБА_2 , яке набуте за період перебування у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24 січня 2020 року вказане клопотання детектива задоволено. Накладено арешт на майно, яке знаходиться у власності ОСОБА_2 у вигляді заборони відчуження та розпорядження майном, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 214,3 м.кв., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 272354951101, та автомобіль BMW 328І, ДНЗ НОМЕР_1 , номер кузова: НОМЕР_2 .

Слідчий суддя обґрунтував задоволення клопотання детектива тим, що ОСОБА_2 з 01 березня 1997 року по даний час перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 , якого повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 27, ч.2 ст.28, ч.2 ст. 364 КК України. Сума завданих вказаним кримінальним правопорушенням збитків становить 21360 062, 64 грн. Майно, арешт на яке просить накласти детектив, зареєстроване за ОСОБА_2 та набуто нею в період шлюбу з підозрюваним. Обставин, згідно з якими зазначене майно можна віднести до її особистої власності, слідчим суддею не виявлено, а отже, на його думку були підстави вважати, що квартира та автомобіль, на які просив накласти арешт детектив, є об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина 2 статті 60 СК). Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (частина 1 статті 67 СК).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 СК). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку, що майно на яке детектив просив накласти арешт є спільною сумісною власністю подружжя, разом з тим, накладаючи арешт слідчий суддя не врахував наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для ОСОБА_2 .

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що в кримінальному провадженні №22015000000000323 від 20 жовтня 2015 року, підлягає арешту не все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а лише Ѕ частина зазначеного майна, що є власністю підозрюваного ОСОБА_1 .

Вказана позиція узгоджується з висновком, викладеним в постанові Великої палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19).

Доводи апеляційної скарги, стосовно того, що майно на яке було накладено арешт, є особистим майном ОСОБА_2 , придбаним за власні кошти не знайшли свого підтвердження.

Колегією суддів встановлено, що 01 березня 1997 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, що підтверджується актовим записом про шлюб №206, складеним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції.

21 січня 2014 року ОСОБА_2 придбано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно договору купівлі-продажу від 21 січня 2014 року зазначене майно придбано за 1278 880 (один мільйон двісті сімдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят) гривень, що в еквівалентно 160 000 (сто шістдесят тисяч) доларів США по курсу НБУ станом на 21 січня 2014 року. З вищевказаної суми продавець отримала від ОСОБА_2 суму в розмірі 79 930 (сімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять) гривень, що еквівалентно 10000 (десять тисяч) доларів США, до підписання цього договору, а решту суми ОСОБА_2 зобов`язалася сплачувати продавцю щомісячно до 21-го числа у сумі еквівалентній 3 000 (три тисячі) доларів США, а останній платіж здійснити в сумі еквівалентній 33 000 (тридцять три тисячі) доларів США до 21 травня 2017 року. За вказаним договором право власності на вказану квартиру у ОСОБА_2 мало виникнути з моменту повного розрахунку за зазначеним договором та з моменту державної реєстрації права.(а.с.143-144).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , на яку слідчим суддею було накладено арешт, було зареєстровано лише 19 грудня 2017 року (а.с.48).

Вже 31 січня 2014 року підозрюваний ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 продали належну їм на праві спільної часткової власності квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 31 січня 2014 року. Продаж зазначеної квартири вчинено за ціною 142 138,00 грн. (сто сорок дві тисячі сто тридцять вісім) гривень (а.с.145-147).

Також судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16 квітня 2013 року ОСОБА_2 отримала спадщину після смерті матері ОСОБА_5 , яка складалась із частки у статутному капіталі ТОВ «АЛЬФА-БУД», вартістю 342 875 (триста сорок дві тисячі вісімсот сімдесят п`ять) грн. (1/2 частки спадкового майна вартістю 685 750 грн.).

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 18 жовтня 2013 року ОСОБА_2 разом з іншими власниками: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 здійснила продаж належної їм на праві спільної часткової власності земельної ділянки площею 0,0808 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки: 5110137500:50:003:0125, та дачного будинку, розташованого на вищевказаній земельній ділянці. (а.с.148-149, 150-152). Продаж належної ОСОБА_2 3/8 частки земельної ділянки будо здійснено за 225 153, 38 (двісті двадцять п`ять тисяч сто п`ятдесят три) грн. 38 коп., а 3/8 частки дачного будинку за 70 523, 62 (сімдесят тисяч п`ятсот двадцять три) грн. 62 коп. Вказані договори купівлі-продажу вчинявся за згодою чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, колегія суддів відхиляєтвердження сторони захисту про придбання ОСОБА_2 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 1 278 880 гр. за рахунок її особистих коштів і заощаджень, оскільки, надані стороною захисту матеріали наявності в її розпорядженні грошових коштів у сумі, що дорівнює ціні договору купівлі-продажу квартири від 21 січня 2014 року не підтверджують. Крім того, за ОСОБА_2 також зареєстровано автомобіль, придбання якого за особисті кошти жодними доказами скаржником не підтверджено, а отже такі доводи сторони захисту колегія відхиляє як невмотивовані.

Доводи апеляційної скарги щодо не встановлення розміру матеріальної шкоди (збитків) спростовуються наявним в матеріалах справи висновком експерта за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 02.12.2019 року № 9981/9982/18-72/32321?32324/19-72 (а.с.36-45), а тому колегією суддів не приймаються. При цьому під втратою активів, згідно наказу від 19.10.2006 № 346/1025/685/53, розуміється безповоротне зменшення активів через: перерахування (сплату) коштів; відчуження, недостачу, знищення (псування) чи придбання неліквідного (зіпсованого) майна; втрату боржника у зобов`язанні; зменшення частки державної (комунальної) власності у статутному фонді господарського товариства.

Відповідно до ч.2 ст.4 Цивільного кодексу України, основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Тому доводи захисника щодо невідповідності арешту майна спільної власності завданням кримінального провадження з огляду на положення ст.73 Сімейного кодексу України є непереконливими. На стадії досудового розслідування вирішується лише питання забезпечення можливого відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, а не її стягнення, яке здійснюється з урахуванням з`ясованих обставин під час розгляду кримінального провадження по суті.

Доводи апеляційної скарги про відсутність цивільного позову, а отже і підстав для накладення арешту на майно, колегією суддів також відхиляються, оскільки норми КПК України не передбачають обов`язкової подачі цивільного позову для можливості забезпечення кримінального провадження шляхом накладення арешту на майно.

Відповідно до ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Згідно ч.2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, що узгоджується із завданнями кримінального провадження, визначеними ст.2 КПК України.

На підставі вищевикладених обставин, які свідчать про неправильне застосування матеріального закону, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, а апеляційна скарга представника власника майна - частковому задоволенню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про часткове задоволення клопотання детектива за недоведеності обґрунтованості арешту майна іншого співвласника, який за викладених у клопотанні обставин порушуватиме права власника, гарантовані законом.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката Посвистака Ігоря Миколайовича задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24 січня 2020 року у справі №991/628/20 про арешт майна, яке знаходиться у власності ОСОБА_2 , скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання детектива про арешт майна задовольнити частково.

Накласти арешт на частину майна підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спільній сумісній власності подружжя з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та яке зареєстровано за нею, а саме:

-Ѕ частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 214,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 272354951101, шляхом накладення заборони на відчуження та розпорядження цим майном;

-Ѕ частину автомобіля BMW 328І, д.н.з НОМЕР_1 , номер кузова: НОМЕР_2 , шляхом накладення заборони на відчуження та розпорядження цим майном.

У задоволенні іншої частини клопотання детектива та апеляційної скарги адвоката відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Панаід

Судді С.Б. Боднар

Д.Г. Михайленко