Document No. 88261249

Справа № 991/741/20

Провадження № 11-сс/991/187/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року м. Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду у складі колегії суддів:

головуючого судді - Калугіної І. О.,

суддів - Семенникова О. Ю., Чорненької Д. С.,

секретар судового засідання - Лисиця Ю. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трохименка Олексія Олександровича на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18 лютого 2020 року про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження № 52019000000000499 від 12 червня 2019 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України,

за участю:

прокурора - Василенкова Б. М.,

В С Т А Н О В И Л А:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановленні судом обставини.

Детективами Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000000499 від 12 червня 2019 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України, за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА) та ДП «Сетам» за попередньою змовою з працівниками правоохоронних органів, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших фізичних або юридичних осіб шляхом реалізації зернових, круп`яних та олійних культур, які зберігались на складах ТОВ «Березівський Елеватор», ПрАТ «Новомиргородський елеватор», ТОВ «Ізмаїльський Елеватор», ТОВ «Раухівський елеватор», ТОВ «Заплазський Елеватор», ТОВ «Білгород-Дністровський Елеватор», ТОВ «Аліягський Елеватор», ТОВ «Олексіївський елеватор», ТОВ «Васильківський Елеватор», ТОВ «Новоборівське хлібоприймальне підприємство», ТОВ «Ера Грейн» та карбаміду, який зберігався на складах ДП «Херсонський морський торговельний порт» та ПАТ «Одеський припортовий завод» за заниженими цінами.

15 листопада 2019 року ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду детективам НАБУ було надано дозвіл на проведення обшуку у квартирі за місцем проживання ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_2 , з метою відшукання та вилучення визначеного в ухвалі переліку речей і документів.

Відповідно до протоколу обшуку, розпочатого 11 грудня 2019 року о 06 годині 40 хвилин та закінченого в цей же день о 09 годині 28 хвилин, на підставі вказаної ухвали слідчого судді, детективами НАБУ, було проведено обшук, під час якого було вилучено речі, дозвіл на відшукання яких надано ухвалою, а саме мобільний телефон Xiaomi Redmi 3S s/n: « НОМЕР_1 », IMEI: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 .

В період з 16 грудня 2019 року по 08 січня 2020 року вилучені речі були оглянуті (протокол огляду від 08 січня 2020 року) та визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 52019000000000499 від 12 червня 2019 року, про що детективом НАБУ винесено відповідну постанову (постанова про визнання речовими доказами від 08 січня 2020 року).

24 січня 2020 року прокурор САП Василенков Б. М. звернувся до Вищого антикорупційного суду із клопотанням про арешт майна, вилученого в ОСОБА_1 під час обшуку 11 грудня 2019 року його житла за адресою: АДРЕСА_1 , в рамках кримінального провадження, відомості про яке були внесені 12 червня 2019 року до ЄРДР за № 52019000000000499, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18 лютого 2020 року зазначене клопотання прокурора задоволено та накладено арешт на майно, яке вилучене в ОСОБА_1 під час обшуку 11 грудня 2019 року його житла за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною його відчуження, розпорядження та користування ним, а саме на мобільний телефон Xiaomi Redmi 3S s/n: «НОМЕР_1» ІМЕІ: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 .

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Трохименко О. О. подав апеляційну скаргу до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Трохименко О. О. ставить вимогу про скасування ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду України від 18 лютого 2020 року та постановлення нової ухвали, якою у задоволенні клопотання прокурора САП Василенкова Б. М. про арешт мобільного телефону Xiaomi Redmi 3S s/n: « НОМЕР_1 », IMEI: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , вилученого під час обшуку 11 грудня 2019 року у квартирі за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , поданого в рамках кримінального провадження № 52019000000000499 від 12 червня 2019 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України - відмовити та зобов`язати негайно повернути ОСОБА_1 у його володіння тимчасово вилучений мобільний телефон марки Xiaomi Redmi 3S s/n: «НОМЕР_1», IMEI: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 («мобільний телефон, на корпусі якого міститься позначення (знак) «mi»).

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги представник власника майна посилається на те, що ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18 лютого 2020 року є незаконною та необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з підстав неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

Так, адвокат Трохименко О. О. зазначає, що слідчим суддею під час судового розгляду не досліджено всі обставини, з`ясування яких має істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, а саме: слідчим суддею були протиправно відхилені клопотання представник особи, щодо майна, якої вирішується питання про арешт (сторона захисту) щодо ознайомлення із всіма матеріалами, якими обґрунтовується клопотання прокурора, та дослідження їх безпосередньо під час судового розгляду клопотання, у зв`язку із чим представник протиправно був позбавлений права на захист та на можливість належно підготувати свою правову позицію щодо даного клопотання, оскільки не володіє у повній мірі інформацією щодо підстав та обґрунтування звернення прокурора із клопотанням про арешт майна.

Також, зазначає, що згідно клопотання прокурора мобільний телефон марки Xiaomi Redmi 3S s/n: «НОМЕР_1», IMEI: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 було вилучено в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 4201900000000499, а арешт прокурор просить накласти в рамках зовсім іншого провадження - № 5201900000000499. Крім того, серед зазначених у протоколі обшуку від 11 грудня 2019 року вилучених мобільних телефонів відсутній мобільний телефон марки Xiaomi Redmi 3S s/n: «НОМЕР_1», IMEI: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , у зв`язку із чим неможливо ідентифікувати зазначений телефон, як такий, що вилучений у ході проведення обшуку за місцем постійного проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 . Також, звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не проживає та ніколи не проживав за адресою: АДРЕСА_1 , а постійно з 29 липня 2009 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 , тому у кого саме 11 грудня 2019 року детективами НАБУ було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого було вилучено зазначений мобільний термінал, та хто є його володільцем, не відомо. Окрім цього, вважає, що мобільний телефон марки Xiaomi Redmi 3S s/n: «НОМЕР_1», IMEI: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 є тимчасово вилученим майном, щодо якого прокурор не ініціював протягом 48 годин накладення арешту, а тому останній повинен обов`язково бути провернутий його законному володільцю - ОСОБА_1 . До того, на день постановлення оскарженої ухвали жодна вилучена річ детективами НАБУ та прокурорами САП у ході проведення обшуку, не була в порядку КПК України оглянута та не визнана речовим доказом або документом.

Вважає, що слідчий суддя при вирішенні питання про арешт майна не врахував правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказ у кримінальному провадженні, у зв`язку із чим висновки слідчого судді, викладені в оскаржуваній ухвалі не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Позиції учасників судового провадження.

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи оскаржувану ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою.

Інші учасники судового провадження, в тому числі представник ОСОБА_1 - адвокат Трохименко О. О., у судове засідання не прибули, будучи повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, однак відповідно до приписів ч. 4 ст. 405 КПК України їх неприбуття не перешкоджає проведенню розгляду.

Мотиви суду.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши заперечення прокурора, дослідивши матеріали, які надійшли від слідчого судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 52019000000000499, слідчий суддя дотримався наведених вимог Закону та дійшов правильного висновку про відповідність клопотання слідчого про арешт майна вимогам ст. 171 КПК України, яке, в свою чергу, містить достатньо правових підстав для його задоволення.

Як вбачається з постанови детектива Національного антикорупційного бюро України від 08 січня 2020 року у кримінальному провадженні № 52019000000000499 від 12 червня 2019 року, вилучений 11 грудня 2019 року під час обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон Xiaomi Redmi 3S s/n: « НОМЕР_1 », IMEI: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що були об`єктом кримінального провадження, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні № 52019000000000499, містять відомості щодо вхідних та вихідних дзвінків ОСОБА_1 з службовими особами ТОВ «Оссойо» та файли із зображенням листів ТОВ «Акрополь Агро Групп», яке було управлінцем нерухомого майна, на якому зберігались зернові, круп`яні та олійні культури, що реалізовувались на торгах ДП «Сетам» по лотах № 352590 та № 352541, у зв`язку з чим детектив прийшов до висновку про визнання їх речовими доказами.

Колегія суддів вважає, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що матеріали судового провадження переконливо свідчать про те, що речі, вилучені 11 грудня 2019 року під час обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон Xiaomi Redmi 3S s/n: « НОМЕР_1 », IMEI: НОМЕР_2 , НОМЕР_4 , узгоджуються з тією фабулою, яка зазначена у витягу з ЄРДР у кримінальному проваджені, відповідають критеріям ч. 1 ст. 170 КПК України, оскільки містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та обґрунтовано визнані речовими доказами, що в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.

Слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі також було взято до уваги положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, відповідно до яких майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Крім того, слідчим суддею була надана детальна оцінка щодо ідентифікації вилученого мобільного телефону під час обшуку.

При цьому, колегія суддів вважає неспроможними доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, стосовно того, що орган досудового розслідування пропустив строк звернення до слідчого судді з відповідним клопотанням, з огляду на те, що вилучене органом досудового розслідування майно має статус тимчасово вилученого.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду (ч. 2 ст. 168 КПК України).

Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном (ч. 7 ст. 236 КПК України).

Системне тлумачення вищевказаних правових норм дає підстави вважати, зокрема, що тимчасово вилученим майном вважається майно, яке не входить до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 15 листопада 2019 року було надано дозвіл на проведення обшуку у квартирі за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_2 , з метою відшукання та вилучення документів у паперовому та електронному вигляді, речей, електронних носіїв інформації, а саме: магнітних, оптичних та електронних носіїв інформації, комп`ютерної техніки (у тому числі персональні комп`ютери, ноутбуки, нетбуки, SD-карти, оптичні диски, флеш-накопичувачі, диски та інші електронні носії інформації, жорсткі диски, переносні носії інформації), засоби зв`язку (мобільні телефони, планшети, тощо), на яких зберігаються дані про обставини вищезазначеного кримінального правопорушення та стосується реалізації зернових, круп`яних та олійних культур, які зберігались на складах та були реалізовані в інтересах ТОВ «КАРЕЛ-ГРУП» (код ЄРДПОУ 41293357) внаслідок перемоги останнього на торгах, проведених ДП «Сетам» в 2019 році.

Відповідно до протоколу обшуку від 11 грудня 2019 року мобільний телефон Xiaomi Redmi 3S s/n: «НОМЕР_1», IMEI: НОМЕР_2 , НОМЕР_4 , був вилучений на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 15 листопада 2019 року. Отже дані речі набуті органом досудового розслідування в порядку ч. 2 ст. 100 КПК України, а не в порядку ст. 167-169 КПК України, тому доводи особи, яка подала апеляційну скаргу стосовно того, що вилучені речі мають статус тимчасово вилученого майна, є помилковими. А тому, оскільки вилучене майно не має статусу тимчасово вилученого, тому положення ч. 5 ст. 171 КПК України щодо строку звернення органу досудового розслідування із клопотанням про арешт майна не застосовується.

Крім того, необґрунтованими є доводи скаржника стосовно того, що слідчим суддею були протиправно відхилені клопотання представника особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт (сторона захисту), щодо ознайомлення із всіма матеріалами, якими обґрунтовується клопотання прокурора, та дослідження їх безпосередньо під час судового розгляду клопотання, з огляду на те, що під час розгляду даних клопотань слідчим суддею було правомірно враховано те, що доступ до всіх матеріалів цього кримінального провадження призведе до порушення таємниці досудового розслідування, яка охороняється законом згідно із вимогами ст. 222 КПК України.

В апеляційній скарзі містяться також інші дані, які не потребують детального аналізу, оскільки інші аргументи спростовуються вищенаведеним, слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі була надана оцінка вказаним доводам, та колегією суду надано відповіді на всі вагомі аргументи апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів виходить з усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка орієнтує, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. пункт 29 рішення у справі «RuizTorija v. Spain» від 09.12.1994, № 303-A; пункт 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04).

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, автором апеляційної скарги не надано та колегією суддів не встановлено.

Що стосується посилань особи, яка подала апеляційну скаргу, на те, що в постановленому слідчим суддею рішенні не правильно зазначені номер кримінального провадження та номер будинку, в якому проживає ОСОБА_1 , то відповідно до вимог кримінального процесуального закону це не є підставою для скасування цієї ухвали, оскільки арешт на майно накладено законно, а цей недолік за наявності до того підстав може бути усунутий шляхом виправлення описки в порядку статті 379 КПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

За змістом ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Трохименка О. О. з урахуванням усіх викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трохименка Олексія Олександровича - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18 лютого 2020 року про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження № 52019000000000499 від 12 червня 2019 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя: І. О. Калугіна

Судді: О. Ю. Семенников

Д. С. Чорненька