Document No. 89130734

Справа № 991/2461/20

Провадження1-кс/991/2510/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2020 року м.Київ

Слідча суддя Вищого антикорупційного суду Широка Катерина Юріївна,

за участю секретаря судового засідання Севрюк К. А.,

прокурора САП Козачини С. С.,

захисника Солодка Є. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого детектива - заступник керівника Першого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Рокуня Сергія Васильовича про застосування (обрання) запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві, громадянки України, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 52017000000000361 від 01.06.2017 року за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364; ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209та ч. 1 ст. 357 Кримінального кодексу України (КК України),

ВСТАНОВИЛА

До Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання старшого детектива - заступник керівника Першого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Рокуня Сергія Васильовича про застосування (обрання) запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 . Клопотання погоджене з прокурором - начальником шостого відділу управління Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Козачиною С. С.

Клопотання обґрунтовується тим, що слідча група детективів Національного антикорупційного бюро України здійснює досудове розслідування, а Спеціалізована антикорупційна прокуратура Офісу Генерального прокурора здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017 року за підозрою, зокрема, ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України за фактами зловживання службовими особами центрального органу виконавчої влади, які займають особливо відповідальне становище, своїм службовим становищем, в інтересах третіх осіб, заволодіння грошовими коштами державного бюджету України в особливо великому розмірі, їх подальшої легалізації, а також умисного знищення офіційних документів.

Короткий виклад фактичних обставин, суть і правова кваліфікація кримінального правопорушення

Обставини щодо стягнення вартості мазуту з ПАТ «Київенерго»

У клопотанні зазначається, що 09.07.2008 року ТОВ «Золотий Мандарин Ойл» (далі - ТОВ «ЗМО») отримало гроші у кредит від ПАТ «Родовід Банк». Ці гроші було перераховано цього ж дня на користь ТОВ «ТД «Ресурси» за договором поставки №27/05м від 04.07.2008 року. ТОВ «ТД «Ресурси» поставило для ТОВ «ЗМО» мазут марки М-100.

17.10.2008 року між ТОВ «ЗМО» та АЕК «Київенерго» (в подальшому ПАТ «Київенерго») було укладено договори зберігання мазуту марки М-100. 10.02.2009 року ТОВ «ЗМО» звернулося до АЕК «Київенерго» з вимогою повернути мазут марки М-100, що було передано за договором, а АЕК «Київенерго» повідомила про неможливість виконання договорів через технологічні причини. ТОВ «ЗМО» звернулося до Господарського суду міста Києва.

21.04.2009 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 41/207, яким задовольнив частково вимоги ТОВ «ЗМО» до АЕК «Київенерго», і, зокрема, зобов`язав АЕК «Київенерго» повернути зі зберігання на користь ТОВ «ЗМО» мазут марки М-100 загальною кількістю 24 627,097 тонн заставною вартістю 54 179 613,40 гривень. На виконання цієї ухвали сторонам було видано накази.

АЕК «Київенерго» повідомила про неможливість виконання рішення від 21.04.2009 року.

12.05.2009 року Господарський суд міста Києва змінив спосіб та порядок виконання рішення від 21.04.2009 року та зобов`язав стягнути з АЕК «Київенерго» на користь ТОВ «ЗМО» 54 179 613,40 гривень вартості мазуту (залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2015 року). На виконання цієї ухвали сторонам також було видано накази, а накази на виконання ухвали від 21.04.2009 року втратили чинність.

31.07.2009 року АЕК «Київенерго» звернулася до Господарського суду зі заявою про відстрочку та розстрочку виконання рішення, потім повторно 19.10.2009 року. Розгляд справи по суті постійно відкладався, але в подальшому суд відмовив у задоволенні заяви.

ТОВ «ТД «Ресурси» звернулося з наказом до органів виконавчої служби, і на підставі цього наказу було відкрито виконавче провадження № 13930081 про стягнення з АЕК «Київенерго» 55 839 674,00 гривень. У матеріалах нема підтвердження того, що ТОВ «ЗМО» окремо зверталось до органів виконавчої служби з наказом.

Також, 05.08.2009 року відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби прийняв постанову про зупинення виконавчого провадження наказу Господарського суду міста Києва від 13.05.2009 року. 11.09.2009 ця постанова була визнана Господарським судом міста Києва незаконною, але в подальшому (після перегляду апеляційним судом та повторного розгляду питання про визнання її незаконною), суд відмовив у задоволенні скарги на цю постанову, фактично залишивши її у силі. Підставою для зупинення виконавчого провадження стала норма пункту 3.7 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», за якою на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

13.02.2012 року Господарський суд міста Києва розстрочив для ПАТ «Київенерго» виконання ухвали суду по справі № 41/207 від 12.05.2009 року (з повною виплатою до 31.01.2015 року).

Наказ Господарського суду міста Києва на виконання ухвали від 12.05.2009 року було втрачено. Тому, 14.05.2013 року ТОВ «ЗМО» отримало від Господарського суду міста Києва дублікати наказу, але в подальшому Київський апеляційний господарський суд скасував це рішення про видачу дублікатів наказу.

27.08.2013 року Державна виконавча служба України прийняла постанову про поновлення виконавчого провадження № 13930081, але цю постанову 20.11.2013 року Господарський суд міста Києва скасував як незаконну, оскільки мораторій, яким було зупинено всі виконавчі провадження щодо підприємств паливно-енергетичного комплексу (таких як ПАТ «Київенерго»), було продовжено до 01.01.2014 року. 16.01.2014 року Київський апеляційний господарський суд скасував це рішення суду першої інстанції. Фактично, провадження № 13930081 було поновлено.

26.11.2013 року ПАТ «Київенерго» направило ТОВ «ЗМО» лист про зарахування зустрічних однорідних вимог. Це зарахування не оспорювалося ТОВ «ЗМО», тому заборгованість зменшилася на 15 991 751,64 гривень і стала 38 187 861,76 гривень.

12.03.2014 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, за яким було відстрочено виконання ухвали суду по справі № 41/207 від 12.05.2009 для ПАТ «Київенерго» (до 11.03.2017 року).

10.11.2015 року Київський апеляційний господарський суд скасував ухвалу про зміну способу та порядку виконання рішення від 12.05.2009 року Господарського суду міста Києва. Втім, 22.12.2015 року Вищий господарський суд скасував ухвалу апеляції та залишив у силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2009 року.

Подальший рух справи станом на зараз не стосується обставин справи.

Обставини щодо відступлення права вимоги

Фактично, після рішень у формі ухвал Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 року (первинне рішення) та від 12.05.2009 року (зміна способу виконання) у ТОВ «ЗМО» виникло право вимоги до АЕК «Київенерго» у розмірі 54 179 613,40 гривень вартості мазуту.

Це право ТОВ «ЗМО» відступило на користь ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» на підставі договору № 1004 від 10.04.2013 року. Відповідно до пункту 1.2 цього договору, право грошової вимоги було відступлено у повному обсязі на суму 54 179 613,40 гривень вартості мазуту, з прийняттям усіх прав та обов`язків за підставами для стягнення (якою є, зокрема, ухвали Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 та 12.05.2009 року).

ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» перерахувало кошти за договором про відступлення права вимоги № 1004 на рахунок ТОВ «ЗМО».

Обставини щодо звернення до Європейського суду з прав людини та дружнього врегулювання

13.09.2013 року представник ТОВ «ЗМО» ОСОБА_3 звернувся до Європейського суду з прав людини зі заявою проти України. У заяві він зазначив про невиконання остаточного рішення (ухвали Господарського суду міста Києва від 12.05.2009 року у справі № 41/207 щодо виплати ТОВ «ЗМО» коштів). Як зазначає детектив, у цій заяві він не зазначив інформації про факт відступлення підприємством права вимоги на користь ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт», а також той факт, що виконавче провадження № 13930081 розпочато за заявою ТОВ «ТД «Ресурси», а не ТОВ «ЗМО», яке жодного разу не зверталося до Державної виконавчої служби зі судовим наказом про виконання цього рішення.

29.01.2015 року Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини ОСОБА_4 отримав листа від ЄСПЛ, у якому ЄСПЛ попросив висловити позицію Уряду України щодо справ (близько 5000), які перебувають на розгляді ЄСПЛ і стосуються невиконання судових рішень.

21.07.2015 року ОСОБА_4 отримав листа від ОСОБА_3 , представника ТОВ «ЗМО», з пропозицією дружнього врегулювання спору між ТОВ «ЗМО» та Україною. 22.07.2015 року він надіслав до ЄСПЛ лист, інформуючи про те, що ТОВ «ЗМО» підтримує дружнє врегулювання спору. 10.08.2015 року до ЄСПЛ також надійшов лист від представника ТОВ «ЗМО» стосовно того, що компанія погоджується на дружнє врегулювання.

Через місяць ОСОБА_4 надіслав декларацію, якою визначив, що Уряд України зобов`язується виплатити борг ТОВ «ЗМО», який виник на підставі ухвал Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 та 12.05.2009 року.

20.10.2015 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі Zolotyy Mandaryn Oyl , TOV проти України (№ 63403/13), постановивши виключити цю справу з переліку справ до розгляду, оскільки спір уже вирішено та повага до прав людини не вимагає подальшого розгляду заяви (на підставі параграфу b) частини 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). В оригіналі тексту рішення цитата з листа Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини ОСОБА_4 містила фразу: «the Government of Ukraine will pay the debt still owed to the applicant», в той час як у автентичному перекладі цього рішення, пред`явленому до виконання, ця фраза була перекладена як: «Уряд України зобов`язується сплатити кошти, присуджені заявнику».

24.02.2016 року Перший заступник Міністра юстиції України ОСОБА_5 підписала одне з платіжних доручень № 918 від 24.02.2016 року, на підставі якого Міністерство юстиції України перерахувало на рахунок ТОВ «ЗМО» в АБ «Південний» (банку) 44 996 789,76 гривень. Іншими платіжними дорученнями № 810 від 23.02.2016 року, на суму 9 182 823,64 гривень, та № 378 від 15.02.2016 року, на суму 44 996 789,76 гривень (перераховано на рахунок ПАТ «КБ «Преміум», в подальшому повернуто), ТОВ «ЗМО» було перераховано 54 179 613,40 гривень.

Обставини щодо можливого стягнення ПАТ «Родовід Банк» грошових коштів з ТОВ «ЗМО»

Через наявність виконавчого провадження стосовно ТОВ «ЗМО» № 28501095 виникла загроза щодо можливого стягнення ПАТ «Родовід Банк» коштів з ТОВ «ЗМО». Одним зі способів уникнення цього було подати апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2011 року у справі № 2/84, оскільки таким чином відкриття Київським апеляційним господарським судом апеляційного провадження понесло втрату юридичної сили рішеннями у виконавчому провадженні № 28501095 щодо накладення арешту на всі банківські рахунки ТОВ «ЗМО».

З цією метою, як вважає детектив, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залучили до реалізації свого плану помічника народного депутата України - ОСОБА_1 , що зараз змінила прізвище на ОСОБА_1 , як адвоката, та її помічницю ОСОБА_11 .

26.01.2016 року вони подали до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заяву про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 28501095 по стягненню з підприємства грошових коштів на користь ПАТ «Родовід Банк», після чого підготували та внесли в інтересах ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2011 в справі № 2/84 з проханням поновити строк апеляційного оскарження. Строк було поновлено. Це призвело до повернення виконавчого документа в зазначеному виконавчому провадженні та зняття арешту з усіх банківських рахунків ТОВ «ЗМО».

В подальшому, також, через проблеми з перерахуванням коштів на рахунок ТОВ «ЗМО» у банку ПАТ «КБ «Преміум» та необхідність повернення коштів назад на рахунок Державної казначейської служби України, ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , як акціонерів ПАТ «КБ «Преміум», з метою прискорення повернення грошових коштів цим банком з рахунку ТОВ «ЗМО».

Детектив вважає, що ОСОБА_1 сприяла у заволодінні за вказаною вище протиправною схемою грошовими коштами з державного бюджету України на загальну суму 54 179 613,40 гривень, що призвело до заподіяння державі збитків, які в шістсот і більше разів перевищують розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян на момент вчинення злочину та згідно примітки до ст. 185 КК України є особливо великим розміром.

Обґрунтування клопотання

Як зазначає детектив, місцезнаходження ОСОБА_1 було невідоме. 22.01.2020 року прокурор САП Макар О. І., на виконання доручення заступника Генерального прокурора Чумака В. В. вручив начальнику житлово-експлуатаційної дільниці № 411 ОСОБА_23 повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. Детектив вважає, що таким чином її було повідомлено про підозру.

Після цього, ОСОБА_1 звернулася до Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури з листом від 03.02.2020, в якому повідомила що знаходиться у Державі Ізраїль та в якості засобі зв`язку використовує мобільний номер телефону НОМЕР_1 .

Тому, 24.02.2020 року, прокурор Козачина С. С. надіслав на цей номер через інтернет-месенджер Telegram скановану копію письмового повідомлення про підозру ОСОБА_1 , а також повістку про виклик ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України на 03.03.2020 року на 10 годину 00 хвилин для допиту як підозрюваної. Проте, вона за викликом не з`явилася.

Окрім цього, 24.02.2020 року о 18:30 прокурор Козачина С. С. надіслав повідомлення про підозру ОСОБА_1 на електронну поштову скриньку ІНФОРМАЦІЯ_5, якою, як зазначив прокурор, користується ОСОБА_1 .

Детектив вважає, що підозра ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується усіма зібраними доказами у сукупності, а саме відомчими документами Міністерства юстиції України; протоколами допиту свідків, які у показаннях давали пояснення з таких питань як структура компанії ТОВ «ЗМО», процедура прийняття рішення про дружнє врегулювання та порядок виконання, а також опис обставин, які можуть вказувати на легалізацію коштів в межах «схеми» звернення до ЄСПЛ; протоколами огляду документів, вилучених під час тимчасового доступу, які підтверджують перерахування коштів між Міністерством юстиції України, ТОВ «ЗМО» та ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт», а також факт ознайомлення ОСОБА_1 з матеріалами виконавчого провадження № 28501095 та № 12501/3946/15; протоколами негласних слідчих (розшукових) дій, якими підтверджується електронне листування ОСОБА_1 з ОСОБА_8 , а також спілкування ОСОБА_8 та ОСОБА_1 з директорами підприємств, під час якого відбувається інструктаж щодо змісту та обсягу показань, які потрібно надати працівникам НАБУ під час проведення допитів; протоколом огляду речей, де в мобільному телефоні виявлено листування ОСОБА_7 та його дружини ОСОБА_17 із, зокрема, ОСОБА_1 щодо обставин стягнення із ПАТ «Київенерго» вартості мазуту марки М-100, що було передано на зберігання від ТОВ «ЗМО»; висновок судово-економічної експертизи, яким підтверджено розмір збитків державі, завданий виконанням рішення ЄСПЛ; іншими доказами.

Детектив також наводить аргументи щодо наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, що враховані слідчою суддею.

Доводи сторін

Прокурор Козачина С.С. підтримав клопотання, попросив його задовольнити. Прокурор вказав на наявність постанови про розшук, а також того факту, що сторона обвинувачення звернулася до Інтерполу для оголошення її в міжнародний розшук. Окрім цього, прокурор надав відомості щодо того, що вона не з`являлася на виклики Національного антикорупційного бюро України, а 15.05.2019 року перетнула державний кордон України в пункті пропуску «Бориспіль-D» в напрямку Держави Ізраїлю, та не поверталася в Україну дотепер.

Адвокат заперечив проти задоволення клопотання, вказав на те, що ОСОБА_1 неодноразово надсилала листи детективам Національного антикорупційного бюро України (а саме 26.12.2019 року, 03.02.2020 року, 29.02.2020 року, 19.03.2020 року), повідомляючи про те, що зараз вона перебуває за кордоном, а також зазначала свою адресу проживання в Ізраїлі, де вона тепер постійно проживає. Він зазначив, що, оскільки детективам відомо її місцезнаходження, вони мали направляти їй повідомлення про підозру та клопотання про обрання запобіжного заходу, а також усі повістки на адресу її постійного місця проживання. Він також зазначив про те, що вона бажає брати участь у цьому судовому засіданні у режимі відеоконференції, а також надав документи, що підтверджують її перебування на території Ізраїлю, що були належним чином завірені (з апостилем).

Вислухавши прокурора, адвоката, перевіривши матеріали кримінального провадження, слідча суддя приходить до висновку, викладеного у мотиваційній частині ухвали.

Мотивація суду

Згідно зі ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 КПК України.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідча суддя повинна дослідити такі обставини:

1.Чи може бути застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1 (ч. 2 ст. 183 КПК України) та чи є обґрунтована підозра у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 177 КПК України).

2.Наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий (детектив).

3.Недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

4.Обставини згідно ст. 178 КПК України (вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення, тяжкість покарання, вік та стан здоров`я тощо).

5.Які обов`язки покладаються на особу у разі задоволення клопотання про запобіжний захід (ст. 194 КПК України).

Під час судового засідання слідча суддя виявила, що ОСОБА_1 дійсно перебуває за кордоном та проживає у Державі Ізраїль. На підтвердження цього адвокат Солодко Є. В. надав такі документи як: лист Державної Прикордоної служби, що містить відомості про в`їзд та виїзд з країни, у якому зазначено, що особа з номером паспорта НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) перетинала державний кордон України останній раз 15.05.2019; посвідчення від 19.04.20 ОСОБА_1 , відповідно до якого, остання перетинала кордон Ізраїлю, в тому числі 28.11.2019 року; свідоцтво про зміну імені/прізвища, у якому зазначено, що ОСОБА_1 змінила ім`я на ОСОБА_1 26.02.2019 року; виписка з реєстру населення, у якій зазначено, що ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_2 ; а також посвідчення особи, видане на ім`я ОСОБА_1 у Державі Ізраїль - дата видачі 03.03.2019. Усі ці документи були належно завірені, адвокат в судовому засіданні надав їх оригінали для огляду.

У зв`язку зі встановленими обставинами, перед вирішенням питання по суті клопотання, необхідно встановити, чи можна розглядати таке клопотання щодо обрання запобіжного заходу до ОСОБА_1 .

Слідчий суддя, суд може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 КПК України, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук (ч. 6 ст. 193 КПК України). Якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук (ч. 1 ст. 281 КПК України).

Таким чином, необхідно встановити, чи було оголошено ОСОБА_1 у міжнародний розшук та чи є підстави для оголошення її у міжнародний розшук. У розпорядженні слідчої судді є такі докази, якими детектив та прокурор доводять оголошення у міжнародний розшук: документи, що, на думку органу досудового розслідування, підтверджують належне вручення повідомлення про підозру, оскільки оголошення у розшук можливе лише щодо особи, що належним чином набула статусу підозрюваного відповідно до вимог КПК України; а також документи, що підтверджують, на думку органу досудового розслідування, оголошення у міжнародний розшук. Слідча суддя встановлює, чи могла ОСОБА_1 набути статусу підозрюваної.

Повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 КПК України, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. З матеріалів клопотання вбачається, що підставою для повідомлення про підозру є пункт 3 частини 1 статті 276 КПК України. Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 278 КПК України).

У Главі 11 КПК України визначено порядок вручення повідомлень. Зокрема, особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою; у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (ч. 1, 2 ст. 135 КПК України). Норми КПК України вказують на те, що особу 1) мають повідомити про підозру (і, якщо вона проживає за кордоном, повідомлення має бути вручене згідно з міжнародним договором про правову допомогу), або 2) мають бути вжиті заходи для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (це можливо якщо повідомлення про підозру не вручено особі внаслідок невстановлення місцезнаходження особи). В свою чергу, повістка про виклик особи (повідомлення), яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва (ч. 7 ст. 135 КПК України).

Особа ж набуває статусу підозрюваного у випадку 1) повідомлення їй про підозру або 2) якщо особа була затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення або 3) якщо щодо неї складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 42 КПК України). Отже, підозра може бути вручена згідно з міжнародним договором про правову допомогу, якщо особа проживає за кордоном.

Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом. Якщо особа попередньо повідомила слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про адресу своєї електронної пошти, надіслана на таку адресу повістка про виклик вважається отриманою у випадку підтвердження її отримання особою відповідним листом електронної пошти. (стаття 136 КПК України)

З матеріалів клопотання вбачається, що станом на момент вручення повідомлення про підозру, орган досудового розслідування не мав відомостей щодо точного місцезнаходження ОСОБА_1 . Попри те, що адвокат зазначає, що ОСОБА_1 неодноразово повідомляла орган досудового розслідування про своє місцезнаходження, вперше вона зробила це листом від 03.02.2020 року, тобто після вручення повідомлення про підозру житлово-експлуатаційній організації за місцем її попереднього проживання; листом від 26.12.2019 року вона лише повідомила, що знаходиться за межами України. Разом з тим, слідча суддя звертає увагу на таке - орган досудового розслідування не знав, де вона знаходиться, але, разом з тим, мав відомості стосовно того, що вона може знаходитися за межами України. Це підтверджується, зокрема, витягом з бази Державної прикордонної служби України (Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан»), який детектив сам ж додає до клопотання. У ньому зазначено, що особа з іменем ОСОБА_1 та паспортом, що належить ОСОБА_1 перетнула державний кордон у напрямку Держави Ізраїль 15.05.2019 року (рейсом «Київ - Тель -Авів») і з того часу не поверталася в Україну. Проте, з урахуванням обставини того, що вона могла змінити свої документи, а також змінити ім`я (внаслідок чого при в`їзді у базі фіксувалася би інше ім`я та особа, яке би цей запит до системи Державної прикордонної служби не відобразив через обмежений пошуковий запит), слідча суддя вважає, що на момент повідомлення про підозру місцезнаходження ОСОБА_1 органу досудового розслідування не було відоме. З урахуванням цих обставин, слідча суддя вважає, що вручення 22.01.2020 року повідомлення про підозру керівнику житлово-експлуатаційної дільниці № 411 ОСОБА_23 за адресою: АДРЕСА_3, а також повідомлення її засобами електронної пошти може вважатися належним повідомленням про підозру. Цей факт встановлюється не для підтвердження обґрунтованості підозри в контексті обрання запобіжного заходу, а лише для підтвердження можливості оголошення ОСОБА_1 у міжнародний розшук.

Тому надалі слідча суддя оцінює підстави для оголошення у міжнародний розшук та безпосереднє оголошення у такий розшук. Так, детектив надає відомості про те, що 26.02.2020 року ОСОБА_1 була оголошена у розшук. Окрім цього, цю постанову було скеровано для виконання до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України. На це також вказує наданий адвокатом Солодком Є .В. лист від Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України від 14.04.2020 року, у якому зазначено, що стосовно ОСОБА_1 до Департаменту надходив запит Національного антикорупційного бюро України, який зараз ним опрацьовується. Отже, детективами були дотримані формальні вимоги щодо оголошення у розшук.

Втім, необхідно також оцінити, чи є ці підстави достатніми для міжнародного розшуку ОСОБА_1 на цьому етапі, оскільки для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою обов`язковою є присутність підозрюваного, а якщо особи нема у судовому засіданні, то розгляд по суті можливий лише у разі якщо особу було оголошено у міжнародний розшук. Як зазначалося раніше, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук. Тому, для міжнародного розшуку особи є дві підстави, передбачені КПК України: 1) якщо місцезнаходження підозрюваного невідоме та 2) якщо особа перебуває за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик. Першу підставу слідча суддя відхиляє - станом на день розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою місцезнаходження ОСОБА_1 достовірно встановлене, вона перебуває за кордоном у Державі Ізраїль, оскільки на підтвердження цього були надані достатні докази. Щодо другої підстави, то слідча суддя зазначає про таке.

Щодо встановлення факту переховування, слід звернути увагу на правову позицію Верховного Суду України (в постанові Верховного Суду України від 19.03.2015 року, № 5-1кс15) та, зокрема, рішення Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05.06.2019 року (справа № 639/793/17). Так, під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що скоїла певний злочин і вчинила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Разом з тим, це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правоохоронних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.

Слідча суддя критично оцінює доводи детектива стосовно того, що ОСОБА_1 не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора, а таким чином ухиляється від свого обов`язку постати перед слідством або судом. По-перше, з моменту, коли було оголошено підозру та викликано ОСОБА_1 для дачі показань, у світі почали вводитися значні обмежувальні заходи, пов`язані з переміщенням осіб як у межах країн, так і за кордон, у зв`язку з поширенням епідемії коронавірусу COVID-19. Серед іншого, cлідча суддя також враховує ситуацію, пов`язану з заходами карантину на території України та прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами, внесеними постановами № 215 від 16.03.2020 року, № 239 від 25.03.2020 року, № 255 від 02.04.2020 року, № 262 від 08.04.2020 року, № 284 від 15.04.2020 року та іншими), що суттєво обмежує пересування осіб в межах країни, а також вводить обмеження на авіа- та інше сполучення України з іншими країнами. По-друге, слідча суддя зазначає, що повістка від 23.12.2019 року направлялася на адресу ОСОБА_1 в Україні, коли їй ще не було повідомлено про підозру. 10.02.2020 року та 21.02.2020 року їй також направлялися повістки про виклик до Національного антикорупційного бюро України, а також 27.02.2020 року повістку було опубліковано на офіційному веб-сайті Національного антикорупційного бюро - у цей час ОСОБА_1 вже було повідомлено про підозру; проте, станом на ці дати у детективів Національного антикорупційного бюро України вже були відомості про перебування ОСОБА_1 в Ізраїлі (щонайменше, з її листа від 03.02.2020 року, про якій у своєму клопотанні зазначає детектив). З урахуванням цього, слідча суддя зазначає, що такі повістки про виклик, у такому випадку, направлялися за неналежною адресою, оскільки були підстави вважати, що ОСОБА_1 проживає в Ізраїлі, а, отже, її місцезнаходження вже було встановлене. Отже, направлення на стару адресу в Україні не може вважатися належним. У такому випадку, повістка про виклик особи (повідомлення), яка проживає за кордоном, мала вручатися згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (у випадку з Державою Ізраїль це Європейська конвенція про взаємну правову допомогу у кримінальних справах від 20.04.1959, що ратифікована Верховною Радою України Законом України № 44/98-ВР від 16.01.1998 року). Відповідно, оскільки ОСОБА_1 не могла належним чином ознайомитися зі змістом повісток, вона не була належно повідомлена про такий виклик з урахуванням вимог Глави 11 КПК України, а тому слідча суддя не вбачає підстав вважати, що у неї міг виникнути юридичний обов`язок постати перед слідством.

З урахуванням неналежного повідомлення ОСОБА_1 про виклик слідчого, прокурора, а також з урахуванням того, що є поважні причини неявки на виклик, слідча суддя приходить до висновку, що ОСОБА_1 не може перебувати у міжнародному розшуку.

Якщо після подання клопотання про застосування запобіжного заходу слідчому, прокурору стали відомі інші обставини, що можуть вплинути на вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу, він зобов`язаний доповнити або змінити клопотання, або замінити його новим клопотанням. (ч. 2 ст. 185 КПК України)

Обставинами, що можуть вплинути на вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу, у цьому випадку, є встановлення місцезнаходження ОСОБА_1 . Необхідно також врахувати, що слідча суддя відмовила у задоволенні клопотання сторони захисту щодо проведення судового засідання з ОСОБА_1 у режимі відеоконференції. Розгляд питань, віднесених до повноважень слідчого судді, суду (крім розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою) за його рішенням, прийнятим з власної ініціативи або за клопотанням сторони кримінального провадження, може бути проведено у режимі відеоконференції, про що повідомляються сторони кримінального провадження у порядку, визначеному статтею 135 КПК України (пункт 20-5 Розділу ХІ Перехідні положення КПК України). Відповідно, проведення судового засідання у режимі відеоконференції неможливе.

Зважаючи на викладене вище, з урахуванням частини 6 статті 193 КПК України, слідча суддя не може обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 за її відсутності, оскільки відсутні підстави вважати її оголошеною у міжнародний розшук. Відповідно, для розгляду такого клопотання необхідним є забезпечення явки ОСОБА_1 у межах розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, або ж доведення підстав оголошення її у міжнародний розшук (зокрема, встановлення неявки без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик).

Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам (ч. 3 ст. 176 КПК України). Ця норма прямо вказує на вичерпні підстави для відмови у застосуванні запобіжного заходу до особи. Враховуючи те, що ці питання не вирішувалися слідчою суддею у цьому судовому засіданні, слідча суддя приймає рішення про закриття провадження за цим клопотанням детектива. Відкрите (розпочате) провадження, у разі якщо під час судового розгляду виявлено обставини, які б на етапі відкриття провадження стали підставою для відмови у його відкритті, підлягає закриттю. Це рішення узгоджується з нормами ч. 6 ст. 9 КПК України.

Враховуючи те, що апеляційне оскарження такого рішення прямо не передбачено ст. 309 КПК України, як і не передбачено норми, що прямо унеможливлює оскарження такого рішення, слідча суддя приходить до висновку, що таке рішення може бути оскаржене (це підтверджується практикою Верховного Суду України у справі 5-142кс(15)17 від 12 жовтня 2017 року та практикою Великої Палати Верховного Суду у справі № 243/6674/17-к від 23 травня 2018 року).

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 176, 183, 185, 193 КПК України, слідча суддя

ПОСТАНОВИЛА

Закрити провадження за клопотанням старшого детектива - заступник керівника Першого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Рокуня Сергія Васильовича про застосування (обрання) запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві, громадянки України, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 52017000000000361 від 01.06.2017 року за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364; ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209та ч. 1 ст. 357 КК України.

Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідча суддя Широка К. Ю.