Document No. 89620240

Справа № 991/3859/20

Провадження1-кс/991/3976/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2020 року м.Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Хамзін Т.Р.

за участю:

секретаря судового засідання Фінько Ю.В.,

заявника адвоката Сідей О.В.,

прокурора Жовницької А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Вищого антикорупційного суду клопотання адвоката Сідей Олени Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту у кримінальному провадженні № 52016000000000073 від 14.03.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України,

ВСТАНОВИВ:

15.05.2020 до Вищого антикорупційного суду надійшло зазначене клопотання адвоката Сідей Олени Валеріївни, подане в інтересах ОСОБА_1 .

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.05.2020 клопотання передано для розгляду слідчому судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_2 .

1. Заявлені вимоги та їх обґрунтування

Заявниця посилається на те, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду від 03.07.2017 у справі № 760/15443/16-к накладено арешт на рухоме майно, що належить ОСОБА_1 , а саме: транспортний засіб марки Toyota Land Cruiser Prado 150, державний номерний знак НОМЕР_1 із забороною відчуження та користування.

Водночас заявниця вважає, що арешт накладено необґрунтовано, а тому ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 03.07.2017 належить скасувати.

У клопотанні адвокат посилається на такі обставини, які на її думку є підставою для скасування арешту:

- ОСОБА_1 не є підозрюваною, обвинуваченою або особою, яка несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння у цьому кримінальному провадженні, а тому щодо її майна не може вживатися такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна. Застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження до майна ОСОБА_1 суперечить приписам ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- ухвала слідчого судді про арешт майна містить лише посилання на процесуальну норму, яка передбачає арешт майна з метою забезпечення його спеціальної конфіскації, але не містить жодного обґрунтування висновку щодо можливості застосування спеціальної конфіскації до майна ОСОБА_1 ;

- відсутнє обґрунтування, яке дало підстави вважати, що транспортний засіб є речовим доказом у розумінні ст. 98 КПК України. За твердженням заявниці автомобіль не може вважатися предметом кримінального правопорушення чи майном, отриманим внаслідок вчинення кримінального правопорушення та не може бути знаряддям вчинення злочину, передбаченого ст. 368 КК України. Вважає, що детективами не доведено, яке значення для досудового розслідування має автомобіль, якій належить ОСОБА_1 ;

- за змістом ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном застосовуються лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, знищення, втрату чи передачу майна. Разом з цим, стороною обвинувачення не було доведено, що власником майна або підозрюваним вчинялися дії, спрямовані на відчуження автомобіля, що свідчить про відсутність підстав для арешту транспортного засобу із забороною користування ним;

- постановляючи ухвалу про накладення арешту слідчий суддя не дотримався вимог ч. 2 ст. 173 КПК України, що призвело до позбавлення ОСОБА_1 можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися свої майном;

2. Позиції сторін у судовому засіданні

У судовому засіданні адвокат Сідей О.В. клопотання з підстав у ньому наведених підтримала. Просила клопотання задовольнити та скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 03.07.2017 на транспортний засіб арки Toyota Land Cruiser Prado 150, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 .

Прокурор Жовницька А.В. у судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечила, посилаючись на його необґрунтованість. Надала пояснення про те, що цим автомобілем користувався саме підозрюваний ОСОБА_3 . Саме у цьому автомобілі виявили частину неправомірної вигоди, і саме у ньому зберігалася скляна банка, у якій і були виявлені грошові кошти, що є неправомірною вигодою. Тому він є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та відповідає, критеріям речового доказу, зазначеним у ст. 98 КПК України.

З цих підстав вважає, що арешт на автомобіль накладено обґрунтовано. Оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, вважає що потреба у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження не відпала.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов такого висновку.

3. Обставини встановлені слідчим суддею

На підставі документів, що містяться у матеріалах клопотання слідчий суддя встановив, що Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000073 від 14.03.2016 за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.

За версією органу досудового розслідування суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_3 вимагав та отримав від ОСОБА_4 неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у сумі 150 000,00 дол. США за винесення вироку не пов`язаного із позбавленням волі у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_5 .

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 03.07.2017 (справа № 760/15443/16-к) накладено арешт на рухоме майно, яким володіє та користується ОСОБА_3 , а саме транспортний засіб марки Toyota Land Cruiser Prado 150, державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_1 шляхом заборони його відчуження та користування.

Із змісту ухвали вбачається, що підставою для накладення арешту стала необхідність забезпечення його збереження як речового доказу.

4. Оцінка та висновки слідчого судді

Абзацом 2 ч. 1 ст. 174 КПК України передбачено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Із аналізу наведеної норми вбачається, що прийняття рішення про скасування арешту майна за клопотанням вищенаведених осіб можливе лише за таких умов:

- вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба;

- вони доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.

У клопотанні заявниця зазначає про необґрунтованість арешту майна, а тому це клопотання розглядається саме у контексті обґрунтованості арешту майна.

Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна (ч. 1 ст. 170 КПК України).

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (ч. 2 ст. 170 КПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається зокрема з метою забезпечення збереження речових доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Із досліджених документів вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000073 здійснюється за фактом вимагання та отримання суддею Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_3 неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у сумі 150 000,00 дол. США за винесення вироку не пов`язаного із позбавленням волі у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_5 .

Підставою для накладення арешту на це майно стало доведення детективом, що транспортний засіб Toyota Land Cruiser Prado 150, державний номерний знак НОМЕР_1 є матеріальним об`єктом, який був знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди та містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Такий висновок ґрунтується на тому, що частина неправомірної вигоди, отриманої ОСОБА_3 була поміщена та зберігалася у скляній банці саме у автомобілі Toyota Land Cruiser Prado 150, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким користувався ОСОБА_3 . Зберігання автомобіля у органу досудового розслідування викликане необхідністю проведення слідчих та процесуальних дій із ним.

Відповідність арештованого майна критеріям речового доказу, визначеним у ст. 98 КПК України, підтверджується також постановою старшого детектива - заступника керівника Четвертого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Васильчука В.А. від 10.08.2016, відповідно до якої означене рухоме майно приєднано до кримінального провадження № 52016000000000073 як речовий доказ.

Отже, твердження заявниці про те, що майно на, яке ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 03.07.2017 накладено арешт не відповідає ознакам речових доказів спростовується матеріалами клопотання, відповідно до яких транспортний засіб Toyota Land Cruiser Prado 150, державний номерний знак НОМЕР_1 зберіг на собі сліди вчиненого кримінально-протиправного діяння та може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що повністю узгоджується із визначенням речових доказів, наведеному у ст. 98 КПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України у разі необхідності забезпечення збереження речових доказів арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Із цього слідує, що арешт на майно з метою його збереження як речового доказу накладається на майно будь-якої фізичної чи юридичної особи незалежно від причетності її до вчинення кримінально-протиправних дій та правомірності набуття цього майна.

Отже, з урахуванням відповідності майна, на яке накладено арешт, критерію, визначеному у ст. 98 КПК України, твердження заявника про відсутність підстав для накладення арешту на майно з підстав непричетності ОСОБА_1 до обставин, які розслідуються у кримінальному провадженні, та відсутності у неї статусу підозрюваної чи особи, яка несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння є необґрунтованими.

Слідчий суддя відхиляє доводи заявниці щодо відсутності обґрунтування накладення арешту з метою забезпечення його спеціальної конфіскації, оскільки за змістом ухвали вбачається, що арешт на транспортний засіб накладено саме з метою забезпечення його збереження як речового доказу. Посилання слідчого судді на положення ч. 4 ст. 170 КПК України серед інших правових норм, цю обставину не спростовують, та не можуть бути підставою для скасування арешту майна.

Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна з метою збереження речових доказів слідчий суддя, серед іншого, повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

В ухвалі слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 03.07.2017 відображені усі ці елементи.

Слідчий суддя погоджується, що застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна порушує право ОСОБА_1 на вільне володіння майном, проте таке право не є абсолютним і за визначених законодавством умов може бути обмежене у встановленому порядку. Так КПК України встановлює можливість арешту майна особи з метою збереження речових доказів, що відповідає меті і завданням кримінального провадження. Арешт майна є тимчасовим заходом, а доля речових доказів вирішується у порядку, встановленому ст.100 КПК України. З огляду на характер та обставини кримінального правопорушення, існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, можна дійти висновку, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.

Усі вищевикладені обставини у сукупності дають підстави для висновку, що арешт накладено обґрунтовано.

Таким чином, у задоволенні клопотання про скасування арешту належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 98, 170, 174, 372 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання адвоката Сідей Олени Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 03.07.2017 (справа № 760/15443/16-к) у кримінальному провадженні № 52016000000000073 від 14.03.2016.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Т.Р. Хамзін