- Presiding judge (HACC AC) : Chornenka D.S.
- Judge (HACC AC) : Hlotov M.S., Kaluhina I.O.
- Secretary : Khalitov S.I.
- Prosecutor : Olefir Yu.O.
Справа № 991/3382/20
Провадження №11-кп/991/38/20
Головуючий-суддя 1 інст. Галабала М.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого-судді Чорненької Д.С.,
суддів: Глотова М.С., Калугіної І.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Халітова С.І.,
прокурора Олефіра Ю.О.,
особи, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1 ,
захисника особи, яка подала апеляційну скаргу, Літвінова Р .О. ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого Керечанина Є.В.,
захисники овинуваченого Чернецька О.М. , Сушко Р.М., не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на вирок Вищого антикорупційного суду від 28 травня 2020 року в кримінальному провадженні №52020000000000252 від 10 квітня 2020 року про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Червонозаводське Лохвицького району Полтавської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, пенсіонера, адвоката, раніше не судимого, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.369 КК України,
ВСТАНОВИЛА:
Вироком Вищого антикорупційного суду затверджено угоду про визнання винуватості від 24 квітня 2020 року, визнано винуватим ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.369 КК України, призначено йому покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі із звільненням на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком 3 (три) роки з покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Даним вироком ОСОБА_4 визнаний винуватим у тому, що у період з 20 вересня 2019 року по 29 січня 2020 року, за попередньою змовою із ОСОБА_1 та ОСОБА_2, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, будучи залученим вказаними особами до вчинення кримінального правопорушення з метою встановлення контролю над господарською діяльністю АТ «ОПЗ», та забезпечення укладення між АТ «ОПЗ» в обхід процедури відбору, із заздалегідь визначеними ними підконтрольними суб`єктами господарювання, договорів переробки давальницької сировини та призначення підконтрольного їм Голови правління АТ «ОПЗ», під час особистих зустрічей у приміщеннях закладів громадського харчування: «Гетсбі» (м.Київ, бульвар Лесі Українки, 34), «Авокадо» (м.Київ, вул.Інститутська, 27/6), «INK lypky» (м.Київ, вул.Пилипа Орлика, 6), «Духмяна піч» (Київська область, Києво-Святошинський район, с.Лісники, вул.Ватутіна, 170) умисно висловив пропозицію та в подальшому ОСОБА_1, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, надали Голові Фонду державного майна України ОСОБА_6 , як службовій особі, що займає особливо відповідальне становище, неправомірну вигоду за вчинення ним, в інтересах того хто надає неправомірну вигоду та в інтересах третіх осіб, вищезазначених дій із використанням службового становища, вчинених за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.369 КК України.
Крім цього, ОСОБА_4 у період з грудня 2019 року по 27 січня 2020 року, за попередньою змовою із ОСОБА_2, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, бажаючи відтермінувати приватизацію єдиного майнового комплексу ДП «ТВК» з січня 2020 року до листопада 2020 року, під час особистих зустрічей у приміщеннях закладів громадського харчування: «Авокадо» (Київ, вул.Інститутська, 27/6) та «INK lypky» (м.Київ, вул.Пилипа Орлика,6) умисно висловили пропозицію Голові Фонду державного майна України ОСОБА_6 , як службовій особі, що займає особливо відповідальне становище, надати неправомірну вигоду за вчинення ним, в інтересах того хто надає неправомірну вигоду та в інтересах третіх осіб, вищезазначених дій із використанням службового становища, вчинена повторно за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) за ч.4 ст.369 КК України.
Під час досудового розслідування між прокурором Олефіром Ю.О. та обвинуваченим ОСОБА_4 24 квітня 2020 року укладено угоду про визнання винуватості. За угодою під час досудового розслідування обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень і зобов`язався визнати свою винуватість в цих діяннях і під час судового провадження. Також обвинувачений зобов`язався співпрацювати із прокурором у викритті кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.4 ст.369 КК України, які розслідуються детективами НАБ України у кримінальному провадженні №52019000000001060 від 26 листопада 2019 року за підозрою ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , шляхом надання під час судового розгляду вказаного кримінального провадження правдивих викривальних показань (підтвердження показань, наданих ним на досудовому розслідуванні). Відповідно до угоди її сторони узгодили міру покарання за вчинені ОСОБА_4 кримінальні правопорушення, передбачені ч.4 ст.369 КК України, у виді позбавлення волі строком на 5 років зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням згідно зі ст.75 КК України на 3 роки.
ОСОБА_1 18 червня 2020 року подав апеляційну скаргу, так як вважає, що вказаним вироком порушуються його права та свободи. Зазначає, що вирок, яким затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_4 містить умови, що порушують його права і свободи та суперечить вимогам п.3 ч.7 ст.474 КПК України. Зокрема вважає, що його особу як Особу_ 2, яка зазначена у вироку, що вчинила злочини у співучасті, можна ідентифікувати, не дивлячись на відсутність прізвища, так як про вчинення цих подій були публікації у пресі і там зазначено його прізвище та прізвище обвинуваченого ОСОБА_4 . Він категорично не погоджується із роллю, яку відведено Особі_ 2, та заперечує обставини вчинення злочину та дії, які інкримінюються Особі_2 , так як вони є неправдиві. Підставою подання апеляції зазначає постанову Верховного Суду України у справі №5-347кс15. Також вважає, що угода про визнання винуватості, яка укладена стосовно ОСОБА_4 , який вчинив корупційний злочин за ч.4 ст.369 КК України, та в якій узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням, є такою, що не відповідає вимогам КПК України, а тому суд першої інстанції не мав правових підстав для її затвердження. Вважає, що звільнення від відбування покарання за вчинення корупційних злочинів, заборонене. Просить вирок скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції в загальному порядку.
Прокурор надав заперечення проти апеляційної скарги, вважає, що вона є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Вважає, що судом при постановленні вироку надано оцінку виключно діям самого обвинуваченого та їх кваліфікації, у тому числі, при вирішенні питання наявності у діях обвинуваченого кваліфікуючої ознаки вчинення кримінальних правопорушень за попередньою змовою групою осіб, оцінка діям інших осіб, зокрема і тим, матеріали досудового розслідування щодо яких виділені в окреме провадження, судом не надається, висновок про їх винуватість не робиться. Судом першої інстанції ухвалено рішення з дотриманням вимог ст.474 КПК України. Вважає, що судом зроблено обґрунтований висновок про відповідність угоди вимогам цього кодексу та/або закону, а також обґрунтовано наведено обставини, що свідчать про відсутність, передбачених ч.7 зазначеної статті, підстав для відмови у затвердженні угоди. Звертає увагу суду, що твердження апелянта про нібито затвердження оскаржуваним рішенням угоди, що містить умови, які порушують його права, свободи та інтереси як іншої особи безпідставні. Зазначені обставини підтверджуються абз.3 п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №13 від 11 грудня 2015 року, згідно якої вирок ухвалений на підставі угоди не має преюдиційного значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості особою не є доказом. Твердження ОСОБА_1 про нібито можливість його ідентифікувати зі змісту оскаржуваного рішення суперечить самому змісту вироку та обумовлене не об`єктивними обставинами, а його обізнаністю про хід досудового розслідування та зміст висунутого йому обвинувачення. Доводи ОСОБА_1 про нібито незаконність затвердження судом угоди, якою передбачено звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, взагалі суперечать як положенням чинного законодавства, так і наведеним апелянтом положенням вищезгаданої постанови Пленуму.
Обвинувачений ОСОБА_4 подав заперечення проти задоволення апеляційної скарги. Вважає, що вона є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Зазначає, що з тексту оскаржуваного рішення чітко вбачається, що судом при його постановленні надано оцінку виключно його діям, як обвинуваченого, та їх кваліфікації, тому вищезазначеним вироком не порушені положення ст.62 Конституції України відносно ОСОБА_1 . Також зазначене твердження, суперечить як змісту самого оскаржуваного рішення, так і вимогам ч.3 ст.475 КПК України, згідно яких мотивувальна частина вироку на підставі угоди має містити формулювання обвинувачення та статті закону України про кримінальну відповідальність. Твердження ОСОБА_1 про можливість його ідентифікувати зі змісту вироку суперечить самому змісту вироку та обумовлене не об`єктивними обставинами, а виключно обізнаністю ОСОБА_1 про хід досудового розслідування та зміст висунутого йому обвинувачення. Доводи ОСОБА_1 про незаконність затвердження судом угоди суперечить положенням чинного законодавства і наведеним ОСОБА_1 положенням вищезгаданої постанови Пленуму.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник апеляційну скаргу підтримали, просили вирок скасувати, справу направити на новий судовий розгляд у суд першої інстанції.
Прокурор підтримав надані заперечення, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав надані заперечення, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Захисник обвинуваченого Керечанин Є.В . підтримав заперечення прокурора та обвинуваченого, вважає, що вказним вироком права ОСОБА_1 не порушені.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників апеляційного провадження, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.
Згідно з вимогами ст.469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
Угода про визнання винуватості може ініціюватись в будь-який момент після повідомлення особі про підозру.
Відповідно до ст.472 КПК України визначені основні вимоги до змісту угоди про визнання винуватості.
Відповідно до ст.474 КПК України, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, обвинувальний акт з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається до суду. Розгляд щодо угоди проводиться судом під час підготовчого судового засідання за обов`язкової участі сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, 24 квітня 2020 року між прокурором Олефіром Ю.О. та підозрюваним ОСОБА_4 , у присутності його захисника укладено угоду про визнання винуватості, згідно якої ОСОБА_4 беззастережно визнав свою винуватість за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.369 КК України.
Відповідно до ч.1 ст.475 КПК України якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Також, як вбачається з вироку, ОСОБА_4 беззастережно визнав обвинувачення у підготовчому судовому засіданні та судом було з`ясовано, що сторони добровільно уклали угоду про визнання винуватості, розуміють наслідки укладення та затвердження такої угоди, визначені ст.472 КПК України.
Колегія суддів першої інстанції дійшла висновку, що укладення сторонами угоди про визнання винуватості не суперечать вимогам КК України і КПК України.
Згідно з ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст.393 КПК України апеляційну скаргу мають право подати :
1) обвинувачений, стосовно якого ухвалено обвинувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині, що стосується інтересів обвинуваченого;
2) обвинувачений, стосовно якого ухвалено виправдувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині мотивів і підстав виправдання;
3) підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник;
4) законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусового заходу виховного характеру, - в частині, що стосується інтересів неповнолітнього;
5) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру;
6) прокурор;
7) потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;
8) цивільний позивач, його представник або законний представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;
9) цивільний відповідач або його представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;
9-1) представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, - у частині, що стосується інтересів юридичної особи;
9-2) фізична або юридична особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про долю речових доказів, документів, які були надані суду; третя особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про спеціальну конфіскацію;
9-3) викривач - у частині, що стосується його інтересів під час вирішення питання виплати йому винагороди як викривачу;
10) інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.
Постановою Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19 зроблено висновок про те, що Положення п.8 ч.3 ст.129 Конституції України визначають одну з основних засад судочинства - забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Відповідно до ч.1 ст.24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Частиною 2 вказаної норми процесуального закону гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК України, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Відповідно до ч.4 ст.475 КПК України вирок на підставі угоди може бути оскаржено у порядку, передбаченому цим Кодексом, на підставах, передбачених ст.394 цього Кодексу.
Згідно з ч.4 ст.394 КПК України вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржено:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно на підставах: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, установлених частинами 4, 6, 7 ст.474 цього Кодексу, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладання угоди;
2) прокурором виключно на підставах: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч.4 ст.469 цього Кодексу угоди не може бути укладено.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 3 березня 2016 року (справа N 5-347кс15), конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження; і при цьому відсутність "інших осіб" у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК України, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено ч.2 ст.24 КПК України.
Об`єднана палата наголошує на тому, що при вирішенні питання, чи є підстави для оскарження рішення суду першої інстанції до суду вищого рівня іншою особою, яка не була учасником судового провадження, ключовим є з`ясувати, чи насправді це рішення стосується інтересів конкретної особи.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог ст.398 КПК України питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.
Дані, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальний акт, повідомлення про підозру, тощо), не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб.
У даному випадку вирок оскаржується не сторонами угоди, а особою, яка вважає, що даним вироком порушуються її права згідно з п.10 ч.1 ст.393 КПК України.
Згідно з ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч.1 ст.17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Відповідно до ч.5 зазначеної статті поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Презумпція невинуватості буде порушена, якщо посадова особа висловлює думку про винуватість особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, коли цього не було доведено відповідно до закону.
Чи порушує твердження посадової особи принцип презумпції невинуватості, має бути з`ясовано в контексті тих фактичних обставин, у яких цей висновок було зроблено (рішення Європейського суду з прав людини у справі у справі «Грабчук проти України», п.42).
Разом з тим, колегією суддів не встановлено обставин, які б свідчили про порушення прав апелянта при ухваленні вироку чи укладенні угоди щодо наявності висловлювання про його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення.
За змістом вироку ідентифікувати особу ОСОБА_1 як співучасника дій, в яких обвинувачується ОСОБА_4 , на думку колегії суддів, неможливо. Тому доводи апеляційної скарги в частині тверджень ОСОБА_1 , що у судовому рішенні зазначено про визнання його дій протиправними не підтверджені та спростовуються текстом вироку.
Що стосується обов`язку обвинуваченого ОСОБА_4 надавати правдиві та викривальні показання у кримінальному провадженні за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення за ч.4 ст.369 КК України, в тому числі ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що вказані записи не свідчать про винуватість апелянта у вчиненні даних злочинів, а свідчить про обов`язок обвинуваченого, передбачений угодою про визнання винуватості, укладеної з прокурором, що відповідає ст.472 КПК України.
Так, відповідно до ст.472 КПК України в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов`язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.
Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Системний аналіз статті 393 КПК України свідчить про те, що учасники кримінального провадження мають право оскаржувати вирок лише в частині, що стосуються їх інтересів.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині призначеного покарання та звільнення від відбуття покарання обвинуваченого, колегія суддів вважає, що ні прокурор, ні обвинувачений не ставить питання порушення вимог КК України при призначенні покарання, вирок у цій частині ніяким чином не стосується прав чи обов`язків ОСОБА_1 .
Відповідно до ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити вирок або ухвалу без змін;
2) змінити вирок або ухвалу;
3) скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок;
4) скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу;
5) скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження;
6) скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди суд апеляційної інстанції, крім рішень, передбачених пунктами 1-5 частини першої цієї статті, має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження:
1) до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження;
2) до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідування.
Оскільки колегією суддів не встановлено при постановлені вироку Вищого антикорупційного суду від 28 травня 2020 року на підставі угоди порушення прав ОСОБА_1 , тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що він не має права на апеляційне оскарження та провадження за його апеляційною скаргою було відкрито помилково. Такий висновок узгоджується судовою практикою (Постанови Верховного Суду у справі № 639/4065/17 від 18 квітня 2019 року, у справі № 663/1109/14-к від 23 січня 2020 року, у справі № 639/2837/19 від 18 травня 2020 року)
Згідно з ч.3 ст.393 КПК України апеляційна скарга повертається, в тому числі, якщо апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Якщо після призначення судового засідання буде встановлено, що апеляційний розгляд здійснюється за апеляційною скаргою на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, суд апеляційної інстанції має постановити ухвалу про закриття апеляційного провадження. Така позиція узгоджується з позицією, висловленою в ухвалі Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 лютого 2019 року в справі № 569/17036/18.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження по справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на вирок Вищого антикорупційного суду від 28 травня 2020 року в кримінальному провадженні №52020000000000252 від 10 квітня 2020 року про обвинувачення ОСОБА_4 підлягає закриттю.
Керуючись ст.ст. 370, 376, 393-394, 404, 405, 407, 408, 419, 424, 469, 472, 474-475 КПК України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на вирок Вищого антикорупційного суду від 28 травня 2020 року в кримінальному провадженні №52020000000000252 від 10 квітня 2020 року про обвинувачення ОСОБА_4 за ч.4 ст.369 КК України закрити.
Ухвалу може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий-суддя: Д.С. Чорненька
судді: М.С. Глотов
І.О. Калугіна