Document No. 90683546

Справа № 757/25971/17-к

Провадження №11-сс/991/582/20

Слідчий суддя: Цокол Л. І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2020 року м. Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду у складі колегії суддів:

головуючого судді - Калугіної І. О.,

суддів - Глотова М. С., Чорненької Д. С.,

секретар судового засідання - Лисиця Ю. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу адвоката Слюсара Андрія Адамовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2017 року про арешт майна в рамках кримінального провадження № 42017000000001246 від 25 квітня 2017 року,

за участю:

особи, яка подала апеляційну скаргу, - адвоката Слюсара А. А.,

В С Т А Н О В И Л А:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом обставини

Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000001246 від 25 квітня 2017 року за підозрою ОСОБА_1 в умисній участі в період з березня 2010 року по теперішній час у злочинній організації ОСОБА_2 з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, а також участі у злочинах, вчинюваних такою організацією, в умисному заволодінні шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем чужим майном в особливо великих розмірах - грошовими коштами, належними Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - ПАТ «НАК «Нафтогаз України» або - Компанія) в сумі 404 374 966,48 доларів США (на момент вчинення злочину становило 3 234 999 731,84 гривень), складанні та видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

10 травня 2017 року прокурор групи прокурорів Генеральної прокуратури України Бороденко С. А. звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на майно - житловий будинок з надвірними побудовами за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , підозрюваному у вищевказаному кримінальному провадженні, із забороною розпоряджатися цим майном.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2017 року клопотання задоволено та накладено арешт на вказане майно.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, адвокат Слюсар А. А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , 06 липня 2020 року подав апеляційну скаргу до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Вимоги апеляційної скарги, доповнення до неї та узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі адвокат Слюсар А. А. ставить вимогу про скасування ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2017 року та постановлення нової ухвали, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора групи прокурорів Генеральної прокуратури України Бороденка С. А. про накладення арешту на майно ОСОБА_3 , а саме на житловий будинок з надвірними побудовами за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною ним розпоряджатися.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, представник підозрюваного посилається на те, що ані в тексті клопотання про арешт майна, ані в оскаржуваній ухвалі не наведено будь-яких відомостей, які б вказували на те, що ОСОБА_1 був службовою особою, мав будь-які законні повноваження щодо розпорядження майном ПАТ «Нафтогаз Україна» або ДАТ «Чорноморнафтогаз» та таке майно перебувало у його віданні і було йому ввірене. Зазначає, що слідчим суддею не були належно оцінені протоколи допиту свідків та судово-економічна експертиза, в яких відсутні будь-які відомості для обґрунтування підозри. За таких обстави, вважає, що слідчий суддя формально підійшов до розгляду клопотання прокурора та постановив оскаржувану ухвалу за відсутності будь-яких матеріалів, які б могли обґрунтовувати підозру у вчиненні ОСОБА_1 будь-яких злочинів, у тому числі й інкримінованих йому злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України. Отже, на думку адвокат Слюсара А. А., оскаржуване судове рішення є незаконним, необґрунтованим та постановленим з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Заперечення на апеляційну скаргу та узагальнені доводи особи, яка їх подала

24 липня 2020 року від прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) Посвистака О. М. до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу адвоката Слюсара А. А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , відповідно до яких останній погоджується із ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2017 року, вважає її законною, обґрунтованою, вмотивованою та винесеною з дотриманням основних засад кримінального судочинства, апеляційну скаргу - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Обґрунтовуючи свої заперечення, прокурор посилається на те що, пред`явлена ОСОБА_1 підозра, є обґрунтованою; підтверджується долученими до клопотання про арешт майна доказами; повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини щодо поняття «обґрунтованості». Вважає, що зазначення слідчим суддею в ухвалі про те, що власником арештованого майна є ОСОБА_4 , а не ОСОБА_1 , є технічною помилкою, а надані до клопотання про арешт майна, докази свідчать про належність житлового будинку з надвірними побудовами за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності саме ОСОБА_1 . Окрім цього, зазначає, що арешт на майно підозрюваного ОСОБА_1 накладено відповідно до вимог КПК України, оскільки санкцією злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_1 , передбачене обов`язкове додаткове покарання у вигляді конфіскації майна. Тому, вважає, що аргументи зазначені захисником в апеляційній скарзі є безпідставними, що свідчить про відсутність підстав для скасування арешту, накладеного на майно підозрюваного.

Позиції учасників судового провадження.

У судовому засіданні адвокат Слюсар А. А. в повному обсязі підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, просив її задовольнити.

Прокурор у судове засідання не прибув, від нього надійшли письмові заперечення з підстав наведених вище, також просив суд розглядати скаргу за його відсутності.

Інші учасники судового провадження у судове засідання не прибули, будучи повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, однак відповідно до приписів ч. 4 ст. 405 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) їх неприбуття не перешкоджає проведенню розгляду.

Мотиви суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, дослідивши заперечення прокурора та матеріали, які надійшли від слідчого судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.

У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

20 листопада 2019 року постановою першого заступника Генеральної прокуратури Каська В. В. досудове розслідування у зазначеному кримінальному провадженні доручено здійснювати Національному антикорупційному бюро України (далі - НАБУ).

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України.

Згідно частин 1 та 2 статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно положень ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Частиною 2 статті 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою:

1)збереження речових доказів;

2)спеціальної конфіскації;

3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4)відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).

Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.п. 3 та 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

На переконання колегії суддів, слідчий суддя, під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно, дотримався вказаних вимог закону.

Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.

При цьому, слідчим суддею прийнято до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні. Зокрема те, що обґрунтована підозра - це стандарт доказування, який передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об`єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (стандарт, визначений у Рішенні у справі Fox, Campbell and Hartley проти Сполученого Королівства від 30 серпня 1990 року, заяви № 12244/86, 12245/86, 12383/86, параграф 32). Обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри, не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення, або навіть винесення вироку (Рішення Великої Палати у справі Merabishvili проти Грузії від 28 листопада 2017 року, заява № 72508/13, параграф 184). Тому, цей стандарт доказування є досить низьким - необхідно встановити чи наявні (або відсутні) факти чи інформація, що в сукупності може переконати слідчого суддю в тому, що особа могла вчинити кримінальне правопорушення.

Колегія суддів вважає, що надані прокурором докази на обґрунтування підозри є переконливими, узгоджуються між собою та є достатніми для висновку, що ОСОБА_1 міг вчинити вищевказані кримінальні правопорушення, тобто про те, що підозра є обґрунтованою.

Також, слідчий суддя врахував, що на даному етапі провадження він не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, тому на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів правильно визначив, що причетність ОСОБА_1 до вчинення кримінальних правопорушень є вірогідною та достатньою.

Відповідно до ст. 59 КК України, покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

Серед інкримінованих ОСОБА_1 кримінальних правопорушень є кримінальне правопорушення, яке кваліфікується органами досудового розслідування за ч. 5 ст. 191 КК України та санкція якого серед іншого передбачає покарання у виді конфіскації майна.

В обґрунтування вказаного клопотання прокурор зазначав, що у ході проведених дій з виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок з надвірними побудовами за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, автором апеляційної скарги не надано та колегією суддів не встановлено. При цьому, колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

В апеляційній скарзі містяться також інші дані, які не потребують детального аналізу, оскільки інші аргументи спростовуються вищенаведеним, слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі була надана оцінка вказаним доводам, та колегією суду надано відповіді на всі вагомі аргументи апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів виходить з усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка орієнтує, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. пункт 29 рішення у справі «RuizTorija v. Spain» від 09.12.1994, № 303-A; пункт 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04).

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просить накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вказане в оскаржуваній ухвалі майно.

Що стосується посилань особи, яка подала апеляційну скаргу, на те, що в постановленому слідчим суддею рішенні не правильно зазначена особа, якій належить майно, на яке накладено арешт, то відповідно до вимог кримінального процесуального закону це не є підставою для скасування цієї ухвали, оскільки арешт на майно накладено законно, а цей недолік за наявності до того підстав може бути усунутий шляхом виправлення описки в порядку статті 379 КПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (п.п. 2 та 3 ч. 1 ст. 409 КПК України).

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо, зокрема, висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду .

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що рішення слідчого судді прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б могли вплинути на правильність прийнятого слідчим суддею рішення та бути підставами для його скасування, колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст.ст. 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу адвоката Слюсара Андрія Адамовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя: І. О. Калугіна

Судді: М. С. Глотов

Д. С. Чорненька