Document No. 91037423

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 991/3382/20

провадження № 51-3802 ск 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Булейко О. Л.

суддів Іваненка І. В., Фоміна С. Б.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 30 липня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Вироком Вищого антикорупційного суду від 28 травня 2020 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 24 квітня 2020 року між прокурором Олефіром Ю. О. та обвинуваченим ОСОБА_2 .

Не погоджуючись з вироком Вищого антикорупційного суду від 28 травня 2020 року ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 30 липня 2020 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на вказаний вирок місцевого суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 порушив питання про скасування ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї документи, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 4 ст. 475 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому цим Кодексом та на підставах, передбачених ст. 394 КПК.

Так, згідно з ч. 4 ст. 394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржено:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно на підставах: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, установлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладання угоди;

2) прокурором виключно на підставах: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угоди не може бути укладено.

Тобто, положеннями вказаних норм кримінального процесуального закону встановлено підстави оскарження вироку суду, яким затверджено угоду про визнання винуватості та вичерпний перелік осіб, які можуть звернутися з апеляційною скаргою на вказаний вирок.

Однак, виходячи зі змісту положень Конституції України, статей 7, 24 та 394 КПК у їх взаємозв`язку, особа, яка не була учасником кримінального провадження, має право на апеляційне оскарження вироку на підставі угоди за умови, що це рішення стосується її прав, свобод та інтересів. Цей підхід підтверджено постановою Верховного Суду України від 3 березня 2016 року (справа № 5-347кс15), де зазначено: «… відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому статтею 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою у доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено частиною другою статті 24 цього Кодексу».

Разом з цим, при застосуванні такої правової позиції у цій справі ключовим є питання, чи стосується оскаржений вирок інтересів ОСОБА_1 тією мірою, щоб надати останньому згідно з ч. 2 ст. 24 КПК право оскаржити його до вищих судових інстанцій.

Як вбачається з копії оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд, перевіривши апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,дійшов до вірного висновку, що зазначений апелянт не відноситься до тих осіб, яким із чітко визначених законом підстав надано право оскаржувати вирок щодо ОСОБА_2 , ухвалений на підставі угоди про визнання винуватості, оскільки у вироку суду першої інстанції немає жодної згадки про ОСОБА_1 чи будь-якої іншої інформації, яка би дозволила його ідентифікувати. Крім того, ОСОБА_1 не є учасником вказаного кримінального провадження. Будь-які питання щодо його прав та обов`язків при ухваленні вироку судом також не вирішувалися. Вирок стосується виключно прав, свобод та інтересів засудженого ОСОБА_2 .

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 393 КПК апеляційна скарга повертається, в тому числі, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Разом із тим, якщо після призначення судового засідання буде встановлено, що апеляційний розгляд здійснюється за апеляційною скаргою на рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, суд апеляційної інстанції має постановити ухвалу про закриття апеляційного провадження, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в ухвалі Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 лютого 2020 року (справа №569/17036/18; провадження №51-598 кмо 19).

Наведене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 30 липня 2020 року, діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, є законною, обґрунтованою та вмотивованою.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановленні судового рішення не встановлено.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки із касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що апеляційний суд діяв у відповідності з вимогами кримінального процесуального закону, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та вважає, що на підставі ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Враховуючи викладене і керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 30 липня 2020 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

О. Л. Булейко І. В. Іваненко С. Б. Фомін