Document No. 91645354

Справа № 991/5574/20

Провадження № 11-сс/991/663/20

Слідчий суддя: Широка К. Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року м. Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду у складі колегії суддів:

головуючого судді - Калугіної І. О.,

суддів - Глотова М. С., Никифорова А. С.,

секретар судового засідання - Лисиця Ю. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора України на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29 липня 2020 року, про відмову у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Красногорськ Російської Федерації, громадянина Угорщини, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209Кримінального кодексу України, у кримінальному провадженні, внесеному 09 березня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52017000000000166

за участю:

прокурора - Семака І. А.,

адвокатів - Банчука М. В. та Микитенка О. П.,

В С Т А Н О В И Л А:

Зміст оскаржуваного рішення слідчого судді та встановлені обставини судом першої інстанції

Детективами та старшими детективами Національного бюро Другого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування, а прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) - процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні, внесеному 09 березня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52017000000000166, за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209Кримінального кодексу України (далі - КК України).

07 липня 2020 року у зазначеному кримінальному провадженні, старший детектив НАБУ Сенюта В. Є., за погодженням прокурора САП Гарванка І. М., звернувся до слідчого судді Вищого антикорупційного суду із клопотанням про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29 липня 2020 року у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні клопотання слідчий суддя дійшов висновку, що ОСОБА_1 не було належно повідомлено про підозру, а тому він не має статусу підозрюваного у цьому кримінально провадженні та відповідно, до нього не може бути застосовано або обрано будь-який запобіжний захід.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням прокурор САП подав апеляційну скаргу до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Прокурор вважає, що оскаржуване судове рішення є незаконним, необґрунтованим та винесеним з порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), а висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінально провадження. Тому, в апеляційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29 липня 2020 року та постановлення нової, якою клопотання старшого детектива НАБУ Сенюти В. Є., погоджене прокурором САП Гарванком І. М., про обрання підозрюваному ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити; обрати підозрюваному ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, прокурор зазначив, що орган досудового розслідування вжив всіх можливих заходів, передбачених національним законодавством та чинними міжнародними договорами для вручення складеного письмового повідомлення про підозру та зміненого повідомлення про підозру ОСОБА_1 у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, що свідчить про набуття останнім статусу підозрюваного у кримінальному провадженні № 52017000000000166. У той же час, слідчий суддя критично оцінив факт вручення повідомлення про підозру ОСОБА_2 та прийшов до висновків, які не підтверджується доказами, дослідженими під час судового розгляду. Також, вважає, що положення Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму 2005 року можуть бути застосовані для досягнення цілей досудового розслідування у кримінальних справах, що стосуються конфіскації майна, в тому числі і вручення письмових повідомлень про підозру. Окрім цього, посилається на те, що інші обставини, визначені статтями 177 та 178 КПК України, слідчим суддею взагалі не досліджувались, що свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального законодавства.

Заперечення на апеляційну скаргу та узагальненні доводи особи, яка їх подала

14 вересня 2020 року від адвоката Микитенка О. П., який діє в інтересах ОСОБА_1 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін.

Заперечення обґрунтовані тим, що складені органом досудового розслідування 07 лютого 2017 року та 14 березня 2018 року повідомлення про підозру ОСОБА_1 не були вручені останньому, оскільки компетентні органи Князівства Монако відмовились розглядати направлені їм вищевказані запити про міжнародну правову допомогу та листами від 15 жовтня 2018 року і 28 лютого 2019 року повернули їх до НАБУ. Таким чином, на даний час ОСОБА_1 жодного повідомлення про підозру не вручено та він не є підозрюваним у даному кримінальному провадженні. Окрім цього, посилається на те, що іншого порядку вручення підозри особі, яка проживає за межами України, ніж визначеного Європейською конвенцією про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 року, не передбачено, тому до виконання вказаних у ній вимог, особа не може вважатися підозрюваною.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор в повному обсязі підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, просив її задовольнити.

Адвокати Банчук М. В. та Микитенко О. П., які діють в інтересах ОСОБА_1 заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора з підстав, зазначених у письмових запереченнях.

ОСОБА_1 у судове засідання не прибув, будучи повідомленим про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином.

Мотиви суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши доводи прокурора та заперечення захисників, дослідивши матеріали провадження, які надійшли від слідчого судді та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до таких висновків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Частиною 4 статті 176 КПК України передбачено, що під час досудового розслідування, запобіжні заходи застосовуються за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або за клопотанням прокурора.

Згідно ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищення, схову або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на свідків та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчиненню іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, в якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу, відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосовування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Аналіз вказаних норм закону, дає підстави вважати, що запобіжні заходи під час досудового розслідування застосовуються (обираються) слідчим суддею лише щодо особи, яка, відповідно до вимог КПК України має статус підозрюваного.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Частиною 1 статті 276 КПК України передбачено, що повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Частиною 1 статті 111 КПК України визначено, що повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію.

Відповідно до ч. 3 ст. 111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.

У главі 11, зокрема, в ч. 1 ст. 135 КПК України визначено, що особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 КПК України належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

Частиною 7 статті 135 КПК України передбачено, що повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 541 КПК України міжнародна правова допомога - це проведення компетентними органами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для досудового розслідування.

Згідно ч. 1 ст. 548 КПК України запит (доручення, клопотання) про міжнародне співробітництво складається органом, який здійснює кримінальне провадження, або уповноваженим ним органом згідно з вимогами цього Кодексу та відповідного міжнародного договору України, а за його відсутності - згідно з цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 551 КПК України суд, прокурор або слідчий за погодженням з прокурором надсилає до уповноваженого (центрального) органу України запит про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні, яке він здійснює.

Міжнародним актом для діяльності правоохоронних органів при міжнародному співробітництві є Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 року, що була ратифікована Україною 16 січня 1998 року.

Частинами 1 та 2 статті 1 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, ратифікованої із заявами і застереженнями Законом N 44/98-ВР (44/98-ВР) від 16 січня 1998 року), визначено, що Договірні Сторони зобов`язуються надавати одна одній, відповідно до положень цієї Конвенції, якнайширшу взаємну допомогу у кримінальному переслідуванні правопорушень, покарання яких, на момент прохання про надання допомоги, підпадає під юрисдикцію судових властей запитуючої Сторони. Ця Конвенція не застосовується до арешту, виконання вироків або правопорушень, передбачених військовим правом, які не є злочинами відповідно до звичайного кримінального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, ратифікованої із заявами і застереженнями Законом N 44/98-ВР (44/98-ВР) від 16 січня 1998 року), судові доручення, передбачені у статтях 3, 4 і 5, а також прохання, передбачені в статті 11, надсилаються міністерством юстиції запитуючої Сторони міністерству юстиції запитуваної Сторони і повертаються по тих же каналах.

Статтею 7 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, ратифікованої із заявами і застереженнями Законом N 44/98-ВР (44/98-ВР) від 16 січня 1998 року) чітко закріплено порядок вручення запитуваною Стороною письмових документів, які їй для цього надсилаються запитуючою Стороною в рамках міжнародно-правової допомоги, зокрема, підтвердження вручення письмових документів здійснюється шляхом надання розписки, датованої і підписаної відповідною особою, або заяви запитуваної Сторони про здійснення вручення, в якій зазначається спосіб і дата такого вручення. Той чи інший з цих документів негайно надсилається запитуючій Стороні. На прохання запитуючої Сторони запитувана Сторона відзначає, чи було вручення документів здійснено відповідно до законодавства запитуваної Сторони. Якщо вручення документів не може бути здійсненим, запитувана Сторона негайно повідомляє про це запитуючу Сторону.

Згідно із ч. 1 ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством, аналіз якого свідчить, що унормування кримінальних процесуальних відносин відбувається шляхом чіткого та імперативного визначення процедур, регламентації прав їх учасників для попередження свавільного використання владними органами своїх повноважень і забезпечення умов справедливого судочинства.

Зазначеному імперативному принципу відповідає використана у КПК України вищезазначена процедура щодо вручення повідомлення особі, яка проживає за кордоном.

Перевіряючи доводи клопотання органу досудового розслідування на предмет вручення повідомлення про підозру ОСОБА_1 колегія суддів встановила, що 02 лютого 2017 року, в рамках кримінального провадження №22014101110000215 від 23 лютого 2014 року, детективом НАБУ ОСОБА_3 , за погодженням з начальником першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді САП Омельченком О. складено повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 369 КК України.

07 лютого 2017 року НАБУ був направлений запит до Генеральної прокуратури Князівства Монако про надання правової допомоги щодо вручення ОСОБА_1 письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України за відомою адресою проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

31 травня 2017 року на виконання запиту НАБУ від 07 лютого 2017 року було отримано електронний лист від слідчого судді Суду першої інстанції Королівства Монако - Морган Реймонд, в якому зазначено, що письмове повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, яке складене в рамках кримінального провадження № 22014101110000215 від 23 грудня 2014 року, не було вручено ОСОБА_1 , оскільки останній відмовляється від отримання будь-яких документів, проте доказів, оформлених в установленому законом порядку, на підтвердження цього надано не було.

Також, встановлено, що постановою прокурора САП Гречишкіна В.В. від 09 березня 2017 року матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 369 КК України, виділено в окреме провадження за № 52017000000000166.

14 березня 2018 року в рамках кримінального провадження № 52017000000000166 від 09 березня 2017 року, детективом НАБУ Сенютою В. Є., за погодженням заступника керівника САП Кривенком В. складено повідомлення про нову підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 369 КК України.

12 квітня 2018 року НАБУ був направлений новий запит до Генеральної прокуратури Князівства Монако про надання правової допомоги щодо вручення ОСОБА_1 письмового повідомлення про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 369 КК України за відомою органам досудового розслідування адресою проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

З наданої слідчому судді відповіді з Дирекції судової служби Князівства Монако встановлено, що компетентні органи ОСОБА_4 відмовилися давати хід справі про надання міжнародної юридичної допомоги в рамках звернень з боку НАБУ, оскільки викладені у запитах відомості, не дозволяють визначити характер справи як кримінальний, що дає змогу компетентним органам Князівства Монако зробити висновки, що суть справи більшою мірою стосується фактів, які є в основі суперечки чисто економічного характеру. Отже, компетентними органами не встановлено, що факти, представлені українськими органами влади, підлягають кримінальному покаранню згідно з законодавством Князівства Монако, а отже і виконання таких запитів не може бути успішним з усіма юридичними наслідками. Тому, з цих підстав було надано відповідь НАБУ без виконання запиту від 12 квітня 2018 року та попередніх запитів.

Окрім цього, 13 квітня 2018 року НАБУ були направлені запити про міжнародну правову допомогу для вручення повідомлення згаданої нової підозри до Італійської Республіки та Французької Республіки з огляду на належність йому нерухомого майна на території даних республік, однак на виконання даних запитів були отримані відповіді від 21 лютого 2019 року та 07 березня 2019 року, відповідно до яких ОСОБА_1 на території Італійської Республіки та Французької Республіки не знайдений.

24 січня 2019 року НАБУ був направлений запит про міжнародну правову допомогу до Князівства Монако через Міністерство юстиції України для вручення ОСОБА_1 письмового повідомлення про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 369 КК України за тією ж адресою проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Проте, 28 лютого 2019 року від компетентних органів Князівства Монако надійшла відповідь, відповідно до якої повернуто без виконання вищевказану вимогу з огляду на те, що виклад фактів, представлений на підтримку прохання, не дозволяє охарактеризувати кримінальний характер справи, в такому вигляді, як є. Суть справи більшою мірою пов`язана з фактами, що відносяться до виключно комерційного спору, та не встановлено, що факти, представлені українською владою, передбачають кримінальне покарання відповідно до законодавства Монако .

Також, 25 листопада 2019 року НАБУ за місцем реєстрації ОСОБА_1 АДРЕСА_1 ) були направлені кур`єрською службою компанії АТ «ДХЛ Інтернешнл Україна» повідомлення про підозру від 02 лютого 2017 року та повідомлення про нову підозру від 14 березня 2018 року (українською та російською мовами, а також пам`ятки про процесуальні права та обов`язки підозрюваного на обох мовах). Вказані документи були доставлені за вказаною адресою та отримані 26 листопада 2019 року о 10 год. 37 хв. особою з підписом «DIDIER» про, що свідчить відповідь компанії АТ «ДХЛ Інтернешнл Україна».

Після цього, 19 травня 2020 року НАБУ за місцем реєстрації ОСОБА_1 АДРЕСА_1 ) через Дочірнє підприємство міжнародних експрес-перевезень «Юкрейнієн Парсел Сервіс» було повторно направлено повідомлення про підозру від 02 лютого 2017 року та повідомлення про нову підозру від 14 березня 2018 року.

Отже, органами досудового розслідування вказані повідомлення направлялись саме за адресою: АДРЕСА_1, використовуючи як процедуру міжнародної правової допомоги так і кур`єрської доставки, що підтверджує про обізнаність органів досудового розслідування про місце проживання ОСОБА_1 .

Враховуючи, що в даному кримінальному провадженні, органами досудового розслідування було встановлено місце перебування ОСОБА_1 тільки за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наданим органами досудового розслідування матеріалами (протоколом огляду, посвідкою на проживання, заявами ОСОБА_1 ), тому вручення повідомлення про підозру мало бути проведено в порядку, що регулюється ч. 7 ст. 135 КПК України, та положення ч. 1 ст. 42 КПК України стосовно того, що стороною обвинувачення вжито заходів для вручення повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, не можуть застосовуватись внаслідок обізнаності органами досудового розслідування про місцезнаходження ОСОБА_1 .

Колегія суддів вважає, що отримання відповіді від слідчого судді Суду першої інстанції Князівства ОСОБА_6 про неможливість вручення ОСОБА_1 письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 369, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, у зв`язку з відмовою останнього від отримання будь-яких документів та внаслідок відсутності кримінального характеру справи за законодавством Князівства Монако, не може вказувати на факт вручення ОСОБА_1 письмового повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

Також, колегія суддів вважає неприйнятним посилання органу досудового розслідування щодо направлення кур`єрською службою компанії АТ «ДХЛ Інтернешнл Україна» та через Дочірнє підприємство міжнародних експрес-перевезень «Юкрейнієн Парсел Сервіс» повідомлення про підозру від 02 лютого 2017 року та повідомлення про нову підозру від 14 березня 2018 року за місцем реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вказані повідомлення були направлені поза встановленою процедурою. Більш того, відповідно до відповіді компанії АТ «ДХЛ Інтернешнл Україна» вказаний вантаж був отриманий 26 листопада 2019 року о 10 год. 37 хв. особою з підписом «DIDIER», що унеможливлює однозначно стверджувати, що вказаний вантаж був отриманий ОСОБА_1 , а доказів щодо отримання повідомлення, направленого через Дочірнє підприємство міжнародних експрес-перевезень «Юкрейнієн Парсел Сервіс», детективом надано не було.

Будь-яких інших документів, які б свідчили про те, що службовими особами Національного антикорупційного бюро України було вручено повідомлення про підозру та нову підозру або вжито всіх можливих та необхідних заходів для їх вручення ОСОБА_1 у спосіб, передбачений КПК України, повідомлення про підозру, складеного 02 лютого 2017 року та повідомлення про нову підозру, складеного 14 березня 2018 року, надано не було.

Визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч. 5 ст. 9 КПК України).

Так, згідно з практикою ЄСПЛ «підозра» є частиною більш широкого поняття «обвинувачення», яке відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України являє собою твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод за тлумаченням ЄСПЛ вміщено концепцію терміна «кримінальне обвинувачення», яка характеризується скоріше матеріальним, аніж формальним характером (справа «Девеєр проти Бельгії», рішення від 27.02.1980 р., скарга №6903/75). У справі «Еклє проти Федеративної Республіки Німеччини» (рішення від 15.07.1982 р., скарга № 8130/78) ЄСПЛ констатував, що кримінальне обвинувачення може бути визначено як «офіційне повідомлення особи компетентним органом про те, що вона підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення».

Також, Європейським судом з прав людини як висунення обвинувачення визнаються, зокрема, такі обставини: арешт особи (рішення у справі «Вемгоф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року), офіційне повідомлення про намір здійснення стосовно особи кримінального переслідування (рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» від 27 червня 1968 року), початок досудового слідства проти конкретної особи чи арешт банківських рахунків конкретної особи (рішення у справі «Рінгайзен проти Австрії» від 16 липня 1971 року).

Більш того, зобов`язання щодо інформування обвинуваченого про характер і причину обвинувачення лежить виключно на стороні обвинувачення й не може бути виконано за допомогою пасивного надання інформації без звернення на неї уваги сторони захисту (рішення у справах «Mattoccia v. Italy», п.65; «Chichlian and Ekindjian v. France», п.71). Обвинувачений повинен дійсно отримати інформацію. Правової презумпції отримання недостатньо (рішення у справі «C. v. Italy (dec.)»). Незрозуміла й неофіційна інформація не є достатньою (рішення у справах «Т. v. Italy», п.28, і «Шомоді проти Італії», п.75).

Таким чином, повідомлення про підозру та повідомлення про нову підозру ОСОБА_1 , в передбаченому КПК України порядку не вручено, тому ОСОБА_1 не набув статусу підозрюваного в даному кримінальному провадженні.

Отже, з матеріалів провадження вбачається, що слідчий суддя при розгляді клопотання в повній мірі дотримався вищевказаних приписів Закону та дослідивши додані до клопотання документи у сукупності з вищевикладеними обставинами дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не набув статусу підозрюваного в даному кримінальному провадженні, а тому до нього не може бути обрано запобіжний захід.

В світлі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора САП щодо обґрунтованості висунутої ОСОБА_1 підозри не можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції по суті з огляду на те, що останній не набув у визначеному законом порядку в даному кримінальному провадженні статусу підозрюваного.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що положення Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму 2005 року (Конвенції 2005 року, ратифікована Законом України № 2698-VI (2698-17) від 17 листопада 2010 року), щодо можливості надсилання за кордон поштовими каналами судових документів безпосередньо особам, в даному випадку не застосовується, оскільки дана Конвенція спрямована на міжнародне співробітництво, направлене на встановлення зобов`язань Сторін вжити таких законодавчих та інших заходів, які дозволили б конфіскацію знарядь та засобів злочину, доходів або майна, вартість якого відповідає таким доходам, та майно.

До таких заходів віднесено швидке визначення, виявлення, блокування або арешт майна, яке підлягає конфіскації; управління таким майном, а також уповноваження судів або інших компетентних органів видавати розпорядження про надання банківських, фінансових або комерційних відомостей або про їх арешт з метою здійснення зазначених заходів. Тобто, нормами цієї Конвенції питання вручення підозри не регулюється.

Оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку (ст. 310 КПК України).

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу (п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України).

Підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (п.п. 2 та 3 ч. 1 ст. 409 КПК України).

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо, зокрема, висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду .

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

При цьому, істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора України з урахуванням усіх викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 309, 376, 392, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора України залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29 липня 2020 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя: І. О. Калугіна

Судді: М. С. Глотов

А. С. Никифоров