- Presiding judge (HACC) : Fedorov O.V.
- Judge (HACC) : Zadorozhna L.I., Shkodin Ya.V.
- Secretary : Nykytiuk N.I.
Справа № 317/2973/18
Провадження 1-кп/991/128/19
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
30 вересня 2020 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі:
головуючого судді Федорова О. В.,
суддів - Задорожної Л. І., Шкодіна Я. В.
за участю:
секретаря судового засідання - Никитюк Н. І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 42018000000000814 від 04.04.2018 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, -
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Вищого антикорупційного суду перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.
25 вересня 2020 року до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна у вказаному кримінальному провадженні.
1.Заявлені вимоги та їх обґрунтування.
У своєму клопотанні заявник просить:
-визнати незаконним вилучення під час обшуку від 26.05.2018 детективами НАБУ автомобіля марки Mazda 3, д.н.з. НОМЕР_1 та свідоцтва про реєстрацію транспортного Mazda 3;
-скасувати арешт, накладений ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 05.06.2018 на частку майна, яке належить їй на праві спільної сумісної власності, а саме на Ѕ частки будинку АДРЕСА_1 ;
-скасувати арешт, накладений ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 05.06.2018 на майно, яке належить їй на праві власності, а саме на Ѕ частини автомобіля Mazda 3, д.н.з. НОМЕР_1 номер шасі: НОМЕР_2 ;
-зобов`язати прокурора САП ГПУ Гречишкіна В. В., детективів НАБУ Ковтуцького М. М., Васильчука В. А. , начальника Управління СБУ в Дніпропетровській області, у яких вказаний автомобіль знаходиться на відповідальному зберіганні, повернути його разом із свідоцтвом про реєстрації транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданим 22.02.2014.
В обґрунтування свого клопотання заявник вказує, що зазначене нею майно було набуте за час перебування у шлюбі із обвинуваченим ОСОБА_2 , а тому воно є їх спільною сумісною власністю. Відповідно, їй належить Ѕ частина вказаного майна.
При цьому, заявник клопотання зазначає, що на вказане майно було накладено арешт у повному обсязі ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 05.06.2018 року.
Арешт на її частину майна вона вважає незаконним, оскільки повідомлення про підозру та обвинувачення у цьому кримінальному провадженні їй не пред`являлось, її колишньому чоловіку ОСОБА_2 повідомлення про підозру та обвинувачення відповідно до вимог КПК України також не здійснювалось, належне їй на праві спільної сумісної власності майно не визнавалось речовим доказом у цьому кримінальному провадженні, а тому підстав для його конфіскації, вилучення та арешту не існує.
2.Позиції сторін у судовому засіданні
У судове засідання, призначене на 30 вересня 2020 року, учасники не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Заявник - ОСОБА_1 та детектив Національного антикорупційного бюро України Ковтуцький М.М. у своїх клопотаннях просили проводити судове засідання за їх відсутності.
Прокурор Омельченко О.М. також просив проводити розгляд вказаного клопотання за його відсутності, а до початку судового засідання від нього надійшли письмові заперечення на подане заявником клопотання, в яких він просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі.
В обґрунтування своїх заперечень прокурор вказує, що заявник не зазначає, чому на її погляд відпала потреба у застосуванні арешту майна або будь-яких даних, які свідчать про те, що арешт накладено необґрунтовано.
На думку прокурора, заявник передчасно і необґрунтовано зробила висновок про те, що вона є власником Ѕ частини арештованого майна, оскільки питання про розподіл майна подружжя не вирішено, а частки кожного із них до цього часу не визначені.
Крім того, сама ОСОБА_1 вказує, що у шлюбі з ОСОБА_2 вона перебувала до 31.10.2014, а арешт на майно було накладено 05.06.2018 і його власником був і досі є саме обвинувачений. Вказані факти, як зазначає прокурор, спростовують твердження заявника про належність їй частини майна на праві власності, оскільки майже чотири роки поспіль після розірвання шлюбу зазначене майно продовжувало перебувати у власності обвинуваченого ОСОБА_2 .
А тому, на переконання прокурора, ОСОБА_1 не є іншим власником або володільцем майна в розумінні ст. 174 КПК України.
У зв`язку із неприбуттям в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, на підставі ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось.
Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, суд дійшов таких висновків.
3.Оцінка та висновки суду.
Абзацом 2 ч. 1 ст. 174 КПК України передбачено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою суду під час судового провадження за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Оскільки ОСОБА_1 у своєму клопотанні, як на підставу скасування арешту, посилається лише на його необґрунтованість, то з огляду на принцип диспозитивності, суд має встановити наявність або відсутність лише тієї підстави для скасування арешту, про яку зазначає заявник.
Таким чином, для вирішення питання про скасування арешту, суду на даному етапі належить встановити, чи було доведено заявником, що арешт на майно було накладено необґрунтовано.
Судом встановлено, що у межах даного кримінального провадження, ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 05 червня 2018 року по справі № 760/14033/18 було накладено арешт на майно обвинуваченого ОСОБА_2 , зокрема, на будинок АДРЕСА_1 та автомобіль Mazda 3, д.н.з. НОМЕР_1 .
Відповідно до змісту зазначеної ухвали було встановлено, що майно, на яке накладався арешт, належало ОСОБА_2 . Також вказаною ухвалою було встановлено, що останній обґрунтовано підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, санкція якої передбачає обов`язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна.
З огляду на це, слідчий суддя, керуючись ч. 5 ст. 170 та ч. 2 ст. 173 КПК України, встановивши, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи підозрюваного, дійшов висновку про наявність достатніх підстав для накладення арешту на його майно з метою забезпечення подальшої конфіскації майна як виду покарання, передбаченого за інкримінований йому злочин.
Таким чином, накладення арешту на майно ОСОБА_2 було здійснено з підстав, передбачених КПК України.
У своєму клопотанні ОСОБА_1 зазначає, що їй належить Ѕ частки будинку АДРЕСА_1 та Ѕ частини автомобіля Mazda 3, д.н.з. НОМЕР_1 номер шасі: НОМЕР_2 , як частка в спільному сумісному майні її та ОСОБА_2 , як колишнього чоловіка. При цьому, заявник вказує в клопотанні, що зазначене арештоване майно було набуте ними як подружжям за час спільного проживання в шлюбі, на підтвердження чого нею надано копію рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31.10.2014 про розірвання шлюбу, копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 22.02.2014 на автомобіль Mazda 3 та копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20046886 від 29.08.2008 на будинок АДРЕСА_1 .
Колегія суддів не погоджуються із позицією заявника про наявність підстав для скасування накладеного арешту, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч. ч. 1 і 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна (ч. 1 ст. 170 КПК України).
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (ч. 2 ст. 170 КПК України).
Відповідно до п.3 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Згідно з ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Отже, про обґрунтованість арешту, накладеного на підставі п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, свідчить, зокрема таке: такий захід забезпечення кримінального провадження передбачений кримінальним процесуальним законом; існують факти або інформація, які вказують на те, що майно, на яке накладено арешт, належить підозрюваному.
Санкція ч. 4 ст. 368 КК України, в якій і обвинувачується ОСОБА_2 передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.
Оскільки ч. 4 ст. 368 КК України передбачає конфіскацію майна, то застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна з метою забезпечення конфіскації майна є обґрунтованим.
За змістом ч. 1, 3 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
За положеннями ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч.1 ст.67 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. (ст. 70 СК України).
Суд не заперечує положень чинного законодавства, на яке посилається заявник, зокрема ч.3 ст.368 ЦК України, відповідно до якого майно набуте подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому спільну сумісна власність подружжя належить подружжю незалежно від того, на чиє ім`я видано та оформлено документи. Разом з тим, самі положення вищевказаної статті містять відповідні можливі виключення із вказаної норми на підставі договору чи закону, що свідчить про неабсолютний характер вказаної норми та можливі винятки, закріплені відповідними правовстановлюючими документами про право власності на майно.
З вимог ч.1 ст.174 КПК України випливає, що право на подання клопотання про скасування арешту майна має, зокрема, і власник або інший володілець майна. Отже, саме на заявникові лежить обов`язок довести наявність права власності на майно, з якого заявник просить зняти арешт, у зазначеній нею частці (1/2 частина).
Самим заявником не надано суду належних доказів правових підстав виникнення у неї права власності на майно, на яке було накладено арешт. Посилання в клопотанні на те, що вказане майно було придбано протягом періоду подружнього життя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не підтверджує підстав набуття нею права власності на вказані об`єкти, саме у зазначених заявником частках. Надані заявником копії документів (копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 22.02.2014 на автомобіль Mazda 3 та копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20046886 від 29.08.2008 на будинок АДРЕСА_1 .), свідчать про державну реєстрацію права власності на арештовані об`єкти за ОСОБА_2 . Сама по собі державна реєстрація не є способом набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження факту набуття права власності на вказане майно.
Заявник не надала доказів, які б вказували на те, що саме їй на праві власності належить зазначені частки арештованого майна.
Режим спільної сумісної власності, на відміну від режиму спільної часткової власності, не передбачає виділ часток кожного власника в натурі, що унеможливлює ідентифікацію конкретних часток обвинуваченого та його дружини у спільному майні, через що обтяження майна підозрюваного (обвинуваченого) в цілому є єдиним можливим та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливої конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання.
Тож, оскільки частки подружжя у праві спільної сумісної власності не визначені, суд позбавлений можливості їх визначати поза межами цивільного позовного провадження.
Таким чином, заявник не довела, що арешт, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду від 05.06.2018 року, є необґрунтованим, а тому зазначений захід забезпечення кримінального провадження не підлягає скасуванню.
Інші ж вимоги про повернення майна та про визнання його вилучення незаконним не можуть бути розглянуті у порядку ст. 174 КПК України, оскільки остання регулює виключно питання скасування арешту майна.
З огляду на викладене суд приймає рішення про відмову у задоволенні клопотання.
Керуючись ст. ст. 7, 22, 170-174, 372, 392 КПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 42018000000000814 від 04.04.2018 - відмовити.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 ст.392 КПК України.
Головуючий: Федоров О. В.
Судді: Задорожна Л. І.
Шкодін Я. В.