- Presiding judge (HACC) : Bitsiuk A.V.
Справа № 991/8237/20
Провадження1-кс/991/8458/20
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2020 року м.Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Біцюк А.В., розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 на бездіяльність процесуального прокурора Прокуратури міста Києва та слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Києві в рамках кримінального провадження № 62020100000000682 від 30.03.2020 р.,
В С Т А Н О В И В :
До Вищого антикорупційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 на бездіяльність процесуального прокурора Прокуратури міста Києва, яка полягає в не розгляді скарги від 11.09.2020 р. на недотримання розумних строків слідчими ТУ ДБР в м. Києві, та на бездіяльність слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Києві, яка полягає в не розгляді клопотання від 02.09.2020 р., подана в рамках кримінального провадження № 62020100000000682 від 30.03.2020 р., в якій просив визнати протиправною бездіяльність процесуального прокурора Прокуратури міста Києва та бездіяльність слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Києві у кримінальному провадженні № 62020100000000682 від 30.03.2020 р., визначити процесуальному прокурору у даному кримінальному провадженні достатній строк для розгляду скарги від 11.09.2020 р. та прийняття відповідного процесуального рішення з повідомленням заявника у встановленому законом порядку та визначити групі слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Києві достатній строк для розгляду клопотання від 02.09.2020 р. та прийняття відповідного процесуального рішення з повідомленням заявника у встановленому законом порядку.
Скарга обґрунтована тим, що групою слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62020100000000682 від 30.03.2020 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі ухвали Вищого антикорупційного суду від 10.01.2020 р. у справі № 991/2247/19, за заявою ОСОБА_1 від 14.11.2019 р. щодо неправомірних дій службових осіб Національного антикорупційного бюро України. В рамках даного кримінального провадження ОСОБА_1 надіслав на ім`я процесуального прокурора Прокуратури міста Києва скаргу від 11.09.2020 р. на недотримання розумних строків слідчими ТУ ДБР в м. Києві, однак на день звернення до суду з даною скаргою, відповідь на результатами розгляду скарги від 11.09.2020 р. від прокурора не надходила. Крім того, ОСОБА_1 надіслав на ім`я слідчого ТУ ДБР в м. Києві клопотання від 02.09.2020 р. про вчинення процесуальних дій, однак на день звернення до суду з даною скаргою, відповідь на результатами розгляду клопотання від 02.09.2020 р. від слідчого не надходила.
Розглянувши матеріали скарги та документи, що її обґрунтовують, слідчий суддя дійшов наступних висновків.
В кримінальному процесуальному праві підсудність характеризується як розмежування повноважень судів щодо розгляду справ. Визначити підсудність означає вказати, якимй суд буде розглядати дану справу.
У сучасному кримінальному судочинстві застосовується підсудність у трьох розрізах: територіальна, інстанційна, предметна.
Виходячи з положень абз. 2 ч. 1 ст. 32 КПК України Вищий антикорупційний суд здійснює кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, що вчинені на території України і віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.
Статтею 33-1 КПК України визначена предметна підсудність Вищого антикорупційного суду.
Згідно положень статті 33-1 Кримінального процесуального кодексу України Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-1 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.
У примітці до ст. 45 КК зазначено, що корупційними кримінальними правопорушеннями вважаються:
а) кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 КК України, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем;
б) кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368, 368-3-369, 369-2, 369-3 КК України.
Пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 КПК України передбачені умови, хоча б одна з яких повинна мати місце при вирішенні питання про підсудність кримінального провадження Вищому антикорупційному суду щодо кримінальних правопорушень, передбачених вищезазначеними статтями Кримінального кодексу України, а саме, -
1) кримінальне правопорушення вчинено:
Президентом України, повноваження якого припинено, народним депутатом України, Прем`єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом Центральної виборчої комісії, Головою Національного банку України, його першим заступником та заступником, Головою Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступником, членом Ради Національного банку України, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, його першим заступником та заступником, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, його першим заступником та заступником, радником або помічником Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем`єр-міністра України;
державним службовцем, посада якого належить до категорії "А";
депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом обласної ради, міської ради міст Києва та Севастополя, посадовою особою місцевого самоврядування, посаду якої віднесено до першої та другої категорій посад;
суддею (крім суддів Вищого антикорупційного суду), суддею Конституційного Суду України, присяжним (під час виконання ним обов`язків у суді), Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої ради правосуддя, Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
прокурорами органів прокуратури, зазначеними у пунктах 1-4, 5-11 частини першої статті 15 Закону України "Про прокуратуру";
особою вищого начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, вищого складу Національної поліції, посадовою особою митної служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової та митної справи III рангу і вище, посадовою особою органів державної податкової служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової та митної справи III рангу і вище;
військовослужбовцем вищого офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України;
керівником суб`єкта великого підприємництва, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків;
2) розмір предмета кримінального правопорушення або завданої ним шкоди в п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо кримінальне правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків);
3) кримінальне правопорушення, передбачений статтею 369, частиною першою статті 369-2 Кримінального кодексу України, вчинено щодо службової особи, визначеної у частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України або у пункті 1 цієї частини.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 статті 33-1 Кримінального процесуального кодексу України слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті. Інші суди, визначені цим Кодексом, не можуть розглядати кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду (крім випадку, передбаченого абзацом сьомим частини першої статті 34 цього Кодексу).
З огляду на зазначені норми закону, в даному випадку підлягає застосуванню саме предметна підсудність, відповідно до якої Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно конкретних корупційних кримінальних правопорушень, передбачених законом, у випадку наявності хоча б однієї з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.Інші суди не можуть розглядати ці провадження.
Частиною 6 ст. 9 КПК визначено, що у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КПК на суддів, слідчих суддів, прокурорів керівників органів досудового розслідування, слідчих, інших службових осіб органів державної влади покладається обов`язок неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою Україною, вимог інших актів законодавства, що є реалізацією принципу законності.
Таким чином, системне тлумачення ч. 1 ст. 33-1 КПК доводить до висновку про неприпустимість виходу за межі тієї підсудності, яка є безсумнівною, з огляду на загальні засади кримінального провадження, зокрема законність та верховенство права, однією зі складових якого є принцип юридичної визначеності.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у кримінально-процесуальному аспекті, «суд, котрий, відповідно до чинних положень національного права, не має повноважень судити підсудного, «не встановлений законом» у розумінні статті 6 § 1». Відповідну позицію зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Richert v Poland» (п. 41).
З огляду на зазначене, розгляд судом, зокрема, Вищим антикорупційним судом, справ, які не належать до його підсудності, є порушенням правил підсудності, що суперечить припису щодо розгляду справи судом, встановленим законом.
Вихід за ці межі підсудності Вищого антикорупційного суду, які встановлені статтею 33-1 Кримінального процесуального кодексу України та п. 20-2 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України та є безсумнівними, суперечитиме загальним засадам кримінального провадження і вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 10 частини 1 статті 3 КПК України визначено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Частиною 1 статті 5 КПК України встановлено, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Так, слідчим суддею встановлено, що зі змісту скарги ОСОБА_1 та доданих до неї документів вбачається, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62020100000000682 від 30.03.2020 р., в рамках якого заявник звернувся з даною скаргою, здійснюється за фактом вчинення службовими особами Національного антикорупційного бюро України, тобто, службовими особами правоохоронного органу, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України
Отже, заявник, обґрунтовує своє звернення до Вищого антикорупційного суду з даною скаргою тим, що має місце вчинення саме корупційного кримінального правопорушення, а як одну з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, зазначає відомості саме щодо суб`єкта вчинення кримінального правопорушення - службові особи Національного антикорупційного бюро України, тобто, службові особи правоохоронного органу.
Однак, враховуючи положення статті 33-1 КПК України та п.п. 1-3 частини п`ятої статті 216 КПК України, Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження щодо корупційних кримінальних правопорушень, які вчинено, зокрема, службовими особами правоохоронного органу, якщо розмір предмета кримінального правопорушення або завданої ним шкоди в п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на час вчинення кримінального правопорушення.
Натомість, частиною 1 статті 364 КК України передбачено покарання за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. В свою чергу, частиною 2 статті 364 КК України передбачено покарання за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
Згідно Примітки 1 до статті 364 КК України істотною шкодою у статтях 364, 364-1, 365, 365-2, 367 вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тяжкими наслідками у статтях 364-367 вважаються такі наслідки, які у двісті п`ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Згідно пункту 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, тобто, - у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.
Так, оскільки з матеріалів скарги є незрозумілим час вчинення кримінального правопорушення, яке розслідується в рамках кримінального провадження № 62020100000000682 від 30.03.2020 р., то слідчий суддя враховує розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи в розрахунку на місяць, який становить на 1 січня 2020 року - 2 102 гривні.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатної особи в розрахунку на місяць становить на 1 січня 2020 року - 2 102 гривні.
Враховуючи зазначені положення закону, слідчий суддя дійшов висновку, що в даному випадку для цілей застосування неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, посилання на яке містить Примітка 1 статті 364 КК України, використовується сума неоподатковуваного мінімуму в розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня 2020 року, а саме - 1051 грн.
Отже, істотною шкодою у частині 1 статті 364 КК України вважається така шкода, яка становить 105 100 гривень (100 * 1051 грн.) і більше, однак не перевищує 262 750 гривень (250 * 1051 грн.), оскільки остання сума визначається вже як тяжкі наслідки, що передбачено частиною 2 статті 364 КК України.
В свою чергу, враховуючи положення статті 33-1 КПК України та п.п. 1-3 частини п`ятої статті 216 КПК України, Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження щодо корупційних кримінальних правопорушень, які вчинено, зокрема, службовими особами правоохоронного органу, якщо розмір предмета кримінального правопорушення або завданої ним шкоди в п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на час вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на зазначене, Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження щодо корупційних кримінальних правопорушень, які вчинено, зокрема, службовими особами правоохоронного органу, якщо розмір предмета кримінального правопорушення або завданої ним шкоди становить 1 051 000 гривень (500 * 2 102 грн.) і більше.
З урахуванням вищевикладеного, слідчий суддя дійшов висновку, що оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62020100000000682 від 30.03.2020 р. здійснюється за фактом вчинення службовими особами правоохоронного органу (НАБУ) кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, то відповідно таким злочином завдано шкоду, розмір якої є значно меншим, ніж той розмір шкоди, який зазначено в п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України, та який застосовується при вирішенні питання про підсудність кримінального провадження Вищому антикорупційному суду щодо кримінальних правопорушень, передбачених вищезазначеними статтями Кримінального кодексу України. При цьому, немає значення час вчинення кримінального правопорушення, тобто, за який рік враховувати прожитковий мінімум для працездатної особи в розрахунку на місяць для розрахунку завданої злочином шкоди, оскільки в будь-якому разі алгоритм розрахунку розміру істотної шкоди не змінюється, виходячи з тих величин, які використовуються для розрахунку, та розмір істотної шкоди, зазначений у ч. 1 ст. 364 КК України, завжди буде менше ніж той розмір, який визначений у п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України, та який має бути при вирішенні питання про підсудність кримінального провадження Вищому антикорупційному суду.
За такого, скарга ОСОБА_1 на бездіяльність процесуального прокурора Прокуратури міста Києва та слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Києві в рамках кримінального провадження № 62020100000000682 від 30.03.2020 р., відповідно до положень статті 33-1 КПК України та п.п. 1-3 частини п`ятої статті 216 КПК України непідсудна Вищому антикорупційному суду, оскільки не відповідає критеріям, визначеним у статті 33-1 КПК України з урахуванням п.п. 1-3 частини п`ятої статті 216 КПК України, а саме, не відповідає критерію щодо розміру завданої цим кримінального правопорушення шкоди, а отже не відповідає умовам, встановленим п.2 ч. 5 ст. 216 КПК України, а тому розгляд даної скарги та прийняття рішення за результатами її розгляду не відноситься до компетенції Вищого антикорупційного суду і суд не може прийняти рішення за такою скаргою з урахуванням, зокрема, положень ч.1 ст.5 КПК України.
В свою чергу, з огляду на те, що законодавець у більшості випадків прямо зазначає, що судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування здійснюється слідчим суддею суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (частина сьома статті 100, частина друга статті 132, частина перша статті 184, частина перша статті 192, частина друга статті 199, частина перша статті 201, частина третя статті 244, частина десята статті 290 КПК України), з урахуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК України правильним є застосування зазначеного правила й до розгляду скарг/клопотань, територіальна підсудність щодо яких прямо не визначена кримінальним процесуальним законом, зокрема, згідно ч.1 ст. 306 КПК України, яка, серед іншого, встановлює порядок розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадження щодо кримінальних правопорушень, не віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду.
Таким чином, скарга на бездіяльність процесуального прокурора Прокуратури міста Києва та слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Києві в рамках кримінального провадження № 62020100000000682 від 30.03.2020 р., має розглядатися слідчим суддею місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, бездіяльність якого оскаржується.
Згідно пункту 2) частини 2 статті 304 КПК України, скарга повертається особі, яка із нею звернулась у разі, якщо вона не підлягає розгляду в цьому суді.
Враховуючи вищевикладене, оскільки скарга ОСОБА_1 на бездіяльність процесуального прокурора Прокуратури міста Києва та слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Києві в рамках кримінального провадження № 62020100000000682 від 30.03.2020 р. не підсудна Вищому антикорупційному суду, то відповідна скарга підлягає поверненню суб`єкту звернення.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 33-1, 303-304 КПК України, слідчий суддя
ПОСТАНОВИВ:
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність процесуального прокурора Прокуратури міста Києва та слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань в місті Києві в рамках кримінального провадження № 62020100000000682 від 30.03.2020 р. повернути заявнику.
Копію ухвали про повернення скарги невідкладно надіслати особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя Біцюк А.В.