- Presiding judge (HACC AC): Semennykov O.Yu.
- Judge (HACC AC): Kaluhina I.O., Mykhailenko D.H.
- Secretary : Taran L.V.
- Prosecutor : Stepanian S.L.
справа № 991/8553/20
провадження №11-сс/991/939/20
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2020 року м.Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого - судді Семенникова О.Ю.,
суддів: Калугіної І.О., Михайленка Д.Г.,
секретаря судового засідання Таран Л.В.,
за участю адвоката Ігнатенко А.В. в інтересах ОСОБА_1 ,
прокурора Степаняна С.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу адвоката Сербіна Ярослава Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16 жовтня 2020 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 52020000000000601 від 24 вересня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.
Детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52020000000000601 від 24 вересня 2020 року за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369 КК.
13 жовтня 2020 року до Вищого антикорупційного суду прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) подано клопотання про арешт нерухомого майна, зареєстрованого за ОСОБА_1 .
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16 жовтня 2020 року вказане клопотання прокурора задоволено, накладено арешт у виді позбавлення права відчуження та розпорядження на майно ОСОБА_1 . Накладення арешту мотивовано забезпеченням можливої конфіскації майна, яке є спільною сумісною власністю, в тому числі і підозрюваного ОСОБА_3 , як виду покарання за інкриміноване підозрюваному ОСОБА_2 кримінальне правопорушення за ч.3 ст.369 КК, та неможливістю виділення частки кожного подружжя з спільного майна.
Вимоги апеляційної скарги і доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді з підстав невідповідності висновків, викладених в судовому рішенні фактичним обставинам провадження, адвокат Сербін Я.В. в інтересах ОСОБА_1 02 листопада 2020 року звернувся до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
В обґрунтування апеляційної скарги адвокат Сербін Я.В. вказує, що майно, на яке накладено арешт, належить на праві приватної власності виключно ОСОБА_1 , яка не є особою, щодо якої здійснюється провадження, не має статусу підозрюваної, обвинуваченої чи засудженої у даному кримінальному провадженні, у зв`язку з чим оскаржуваною ухвалою слідчого судді протиправно позбавлено ОСОБА_1 як власника та володільця майна права вільно розпоряджатися ним, діючи виключно за власним переконанням. При цьому слідчим суддею не враховано розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального судочинства.
Також захисник вважає, що слідчий суддя, розглянувши клопотання без повідомлення власника майна, його представника або законного представника, порушив справедливий баланс між інтересами власника майна гарантованими законом і завданнями цього кримінального провадження, що в свою чергу нівелює накладення арешту на таке майно з метою забезпечення конфіскації.
Крім того, на переконання адвоката, накладення арешту на майно ОСОБА_1 унеможливить будь-які дії з її власністю, у тому числі по забезпеченню застави визначеної її чоловіку ОСОБА_3 , що на думку адвоката явно суперечить попередній правовій позиції сторони обвинувачення та слідчого судді щодо майна ОСОБА_1 у цьому кримінальному провадженні.
Позиції учасників судового провадження.
Адвокат Ігнатенко А.В. в інтересах ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити у повному обсязі із зазначених у ній підстав. Додатково у засіданні зазначила, що арештоване майно ОСОБА_1 є особистою власністю останньої, тому відсутні підстави для накладення арешту. Також уточнила, що в апеляційній скарзі помилково зазначено, що оскаржуваною ухвалою ОСОБА_1 позбавлено права користування майном при накладенні арешту.
Прокурор, пославшись на законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи правомірними висновки слідчого судді щодо наявності підстав для арешту спільного майна подружжя, у зв`язку з чим просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишивши без змін оскаржувану ухвалу слідчого судді.
Мотиви суду.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст. 16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Згідно з положеннями ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст.ст. 94, 132, 173 КПК повинен врахувати правову підставу для арешту майна, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
За ч.ч.2, 5 ст.170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, конфіскації майна як виду покарання. В такому випадку арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.
Таким чином, зазначена у ч.5 ст.170 КПК умова щодо можливості накладання арешту на майно підозрюваного з метою забезпечення його конфіскації як виду покарання не передбачає можливості арешту майна інших осіб (окрім зазначених у цій нормі), в тому числі дружини підозрюваного.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання прокурора про накладення арешту на майно не в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, слідчий суддя обґрунтував можливість накладення арешту на зареєстроване за ОСОБА_1 майно тим, що воно набуто нею в період шлюбу з підозрюваним ОСОБА_3 . Обставин, згідно з якими зазначене майно можна віднести до її особистої власності, слідчим суддею не виявлено, а отже, на його думку, наявні підстави вважати, що оскільки частки кожного із подружжя не виділено, то будинок та земельні ділянки, на які просив накласти арешт прокурор, є об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.2 ст.60 СК України). Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч.1 ст.67 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
На думку колегії, слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку, що майно, на яке прокурор просив накласти арешт, є спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим, накладаючи арешт, слідчий суддя не врахував наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження саме для ОСОБА_1 як співвласниці майна подружжя.
Колегія суддів вважає, що накладення арешту не на все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а лише на Ѕ частину зазначеного майна, яке належить підозрюваному ОСОБА_3 , відповідатиме умові, зазначеній у ч.5 ст.170 КПК щодо можливості накладання арешту на майно з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання саме підозрюваного.
З урахуванням наведеного, суд частково погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині, оскільки слідчим суддею належним чином не надано оцінки відповідним обставинам в оскаржуваному рішенні, а його посилання на неможливість визначення частини майна підозрюваного у спільній власності для потреб застосування заходу забезпечення кримінального провадження та накладення у зв`язку з цим арешту на спільне майно подружжя, зареєстроване за дружиною підозрюваного ОСОБА_3 , не є обґрунтованим.
Відтак колегією суддів вбачається, що вищевказані істотні порушення слідчого судді перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення за наслідкам розгляду клопотання про арешт майна.
Відповідно до вимог ч.3 ст.407 КПК за результатами апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з доводами адвоката про невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам справи, які могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення щодо арешту майна, а тому відповідно до положень ч.1 ст.409 КПК ухвала слідчого судді підлягає скасуванню.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів зазначає, що за поданим клопотанням в кримінальному провадженні № 52020000000000601 від 24 вересня 2020 року, підлягає арешту не все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а лише Ѕ частина зазначеного майна, яке належить підозрюваному ОСОБА_3 , що узгоджується з позицією, викладеною в постанові Великої палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19).
До того ж, слід зазначити, що хоча ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не проведено розподілу вищезазначеного майна, яким вони володіють на праві спільної сумісної власності, за домовленістю між собою чи в порядку позовного провадження, на частки, й питання про його поділ в кримінальному провадженні не вирішується, але накладення арешту на половину, яка, з огляду на визначену ч.2 ст.370 ЦК презумпцію рівності часток, належить ОСОБА_1 , може призвести до непропорційного втручання в її право на мирне володіння майном, гарантоване ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідний висновок узгоджується з практикою ЄСПЛ, який рішенням у справі «Денисова та Мойсеєва проти Росії» (Denisova and Moiseyeva v. Russia) від 01 квітня 2010 року, заява №16903/03, встановив порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з тим, що спочатку було накладено арешт на майно (а згодом здійснена і його конфіскація) дружини на підставі вироку суду, ухваленого щодо її чоловіка.
При перегляді оскаржуваного судового рішення, з урахуванням доводів апеляційної скарги щодо порушення прав ОСОБА_1 як власника майна, на яке накладено арешт, суд враховує також те, що арештоване майно (будинок та земельні ділянки) не є речами індивідуального користування одного з подружжя, тобто не є виключеними з режиму спільної сумісної власності, а відсутність доказів придбання ОСОБА_1 арештованого майна за рахунок власних особистих коштів, набуття його за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування або приватизації в обґрунтування зазначених обставин апеляційної скарги підтверджує необґрунтованість доводів щодо порушення прав ОСОБА_1 саме як одноособового власника арештованого майна.
Відтак, доводи апеляційної скарги стосовно того, що майно на яке накладено арешт, може бути особистою (приватною) власністю ОСОБА_1 відповідно до ст.57 СК України, не знайшли свого підтвердження згідно з матеріалами судового провадження.
За результатом розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду колегією суддів встановлено, що ОСОБА_3 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.369 КК, санкція якого передбачає додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.
Також у відповідності до вимог ст.173 КПК суд враховує наведені в клопотанні правові підстави для арешту майна, достатність даних, які вказують на вчинення кримінального правопорушення саме ОСОБА_3 а тому клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст.170 КПК підлягає частковому задоволенню.
Щодо доводів адвоката з приводу неповідомлення слідчим суддею власника майна, його представника або законного представника про розгляд клопотання про арешт майна суд зазначає наступне.
Арешт майна є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідування кримінального правопорушення. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Так, слідчий суддя в ухвалі від 15 жовтня 2020 року належним чином обґрунтував необхідність розгляду клопотання прокурора у закритому судовому засіданні без повідомлення ОСОБА_1 та її представників саме з метою недопущення розголошення відомостей досудового розслідування, оскільки здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом.
Специфікою розгляду клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, є можливість його розгляду без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна (частина 2 статті 172 КПК) та розгляд його у скорочені терміни, не пізніше двох днів з дня надходження клопотання про арешт майна до суду (частина 1 статті 172 КПК).
Отже, законодавцем у такому провадженні свідомо допускається відступлення від принципів рівності та змагальності сторін (шляхом неповідомлення власника майна про час, дату і місце розгляду клопотання слідчим суддею) на угоду можливості забезпечення мети арешту майна. За таких умов (необізнаності власника майна про розгляд клопотання про арешт його майна) правомірно припускається, що у встановлені законом стислі строки розгляду такого клопотання власник майна не зміниться.
Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, здійснюючи розгляду клопотання прокурора у закритому судовому засіданні, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, а тому доводи автора апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді та необхідності її скасування з зазначених підстав слід визнати непереконливими.
В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи адвоката, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 6§1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент (VandeHurk v. theNetherlands, 19 April 1994, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (Boldea v. Romania, 15 February 2007§30). При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09 грудня 1994 року, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04, § 58).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду частково погоджується із вимогами адвоката Сербіна Я.В. щодо необхідності скасування ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16 жовтня 2020 року про арешт майна, та вважає за необхідне постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про накладення арешту на майно задовольнити частково, наклавши арешт на майно, яке належить підозрюваному ОСОБА_3 у спільному майні подружжя.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу адвоката Сербіна Ярослава Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16 жовтня 2020 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 52020000000000601 від 24 вересня 2020 року скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про арешт майна у кримінальному провадженні № 52020000000000601 від 24 вересня 2020 року задовольнити частково.
Накласти арешт шляхом заборони відчуження та розпорядження на майно підозрюваного ОСОБА_3 у спільній власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , яке зареєстровано за ОСОБА_1 , а саме:
1) Ѕ частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 531586205206);
2) Ѕ частини земельної ділянки з кадастровим номером 0520681003:09:001:0050;
3) Ѕ частини земельної ділянки з кадастровим номером 0520681000:09:001:0101.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
___________ ___________ ___________
Семенников О.Ю. Калугіна І.О. Михайленко Д.Г.