Document No. 93216858

Справа № 991/8202/20

Провадження № 1-кп/991/74/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року місто Київ

Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів - головуючого судді Ткаченка О.В., суддів Коліуша О.Л. та Дубаса В.М. (надалі - суд), -

за участю:

секретаря судового засідання Бендюжик Ю.А.

прокурора Мирка Б.М.

захисників Кучерука В.В., Нагаєнка С.О., Бандурки С.С., Чумака В.В.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Вищого антикорупційного суду у підготовчому судовому засіданні клопотання захисників Бандурки С.С. та Нагаєнка С.О. про повернення обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (надалі - ЄРДР) 03 вересня 2015 року за № 12015120020008270 за обвинуваченням

ОСОБА_1 (народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Леськи Черкаської області, громадянка України, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України,

ОСОБА_2 (народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Черкаси, громадянин України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України,

ОСОБА_3 (народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Черкаси, громадянка України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України,

ВСТАНОВИВ:

02 жовтня 2020 року до Вищого антикорупційного суду з Офісу Генерального прокурора надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 03 вересня 2015 року за № 12015120020008270 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України та ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 16 листопада 2020 року у вказаному кримінальному провадженні було призначено підготовче судове засідання на 25 листопада 2020 року.

25 листопада 2020 року, під час підготовчого судового засідання захисниками Бандуркою С.С. та Нагаєнком С.О. подано клопотання про повернення обвинувального акту прокурору.

Клопотання обґрунтоване наступним.

По-перше, захисники зазначають, що обвинувачення за ст. 366 КК України не належить до підсудності Вищого антикорупційного суду оскільки воно не відноситься до переліку корупційних злочинів, який міститься у примітці до ст. 45 КК України, а також у зв`язку з тим, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 366 КК України належить до кримінальних проступків, а не злочинів. Крім того, захисники вважають, що відповідно до вимог п. 4 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 2617- VIII від 22 листопада 2018 року (надалі за текстом - Закон України № 2617- VIII) орган досудового розслідування після набрання чинності цим законом (тобто після 01 липня 2020 року) не має повноважень направляти до суду кримінальні провадження про кримінальні проступки у яких особі/особам раніше (до набрання чинності цим законом) було повідомлено про підозру у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), але не було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального проступку.

По-друге, захисники вказують на те, що в обвинувальному акті від 01 жовтня 2020 року не конкретно сформульовано об`єктивну сторону кримінальних правопорушень, а саме: не зазначено конкретних дат, часу та місця вчинення злочинів, а тому вказані в обвинувальному акті відомості є приблизними, неточними та не повністю розкривають події інкримінованих кримінальних правопорушень.

По-третє, на думку захисників, реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідає вимогам КПК України, з огляду на те, що в реєстрі матеріалів досудового розслідування відсутні будь-які дані про внесення до ЄРДР відомостей про скоєння кримінального правопорушення та відомостей про дату та час закінчення досудового розслідування, а також не зазначено про повідомлення захисників обвинувачених, зокрема обвинуваченого ОСОБА_2 , про завершення досудового розслідування. Разом з тим, в реєстрі не міститься частини протоколів, а також викликів свідків та сторони захисту.

Захисники Кучерук В.В. та Чумак В.В. вимоги клопотання підтримали та просили задовольнити.

Обвинувачені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтримали клопотання захисників.

Прокурор Мирко Б.М. проти задоволення клопотання заперечував з огляду на його необґрунтованість, відповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України та відсутність підстав для його повернення прокурору.

Суд, розглянувши клопотання захисників Бандурки С.С. та Нагаєнка С.О., заслухавши думки учасників судового провадження, дослідивши обвинувальний акт з додатками у цьому кримінальному провадженні, дійшов висновку, що це клопотання не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути прокурору обвинувальний акт у разі його невідповідності вимогам КПК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 12 КК України, кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 КК України, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Санкцією ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону України № 3207-VI від 07.04.2011; із змінами, внесеними згідно із Законами України № 222-VII від 18.04.2013, № 1261-VII від 13.05.2014, тобто у редакції станом на час вчинення кримінального правопорушення за інформацією, яка міститься в обвинувальному акті, а саме у період з 21 квітня по 14 липня 2016 року) встановлені наступні основні та додаткові види покарань: штраф до двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

За таких обставин, суд погоджується з думкою сторони захисту про те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 366 КК України, яке інкримінується обвинуваченим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є кримінальним проступком.

Разом з тим, суд не погоджується з доводами захисників щодо непідсудності Вищому антикорупційному суду цього кримінального провадження у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачуються у тому числі у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, а також щодо відсутності у органу досудового розслідування після 01 липня 2020 року повноважень направляти до суду кримінальні провадження про кримінальні проступки у яких особі/особам раніше (до 01 липня 2020 року) було повідомлено про підозру у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), але не було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального проступку, з огляду на наступне.

Визначення підсудності кримінального провадження у випадку встановлення його непідсудності Вищому антикорупційному суду здійснюється останнім під час підготовчого судового засідання відповідно до вимог п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК України. У випадку встановлення непідсудності кримінального правопорушення Вищому антикорупційному суду питання про його направлення до іншого суду вирішується у порядку визначеному абз. 2 ч. 3 ст. 34 КПК України, а не шляхом повернення обвинувального акту прокурору, що передбачено вимогами п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України.

Сторона захисту у підготовчому судовому засіданні, до подання цього клопотання під час з`ясування питання, передбаченого п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК України (питання підсудності кримінального провадження), не заперечувала, що це кримінальне провадження підсудне Вищому антикорупційному суду.

З огляду на наведені норми процесуального права, суд вважає, що встановлення непідсудності кримінального провадження не може бути підставою для повернення обвинувального акту прокурору, відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України.

Крім того, оскільки сторона захисту посилається у своєму клопотанні на непідсудність цього кримінального провадження (в частині кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України) Вищому антикорупційному суду, суд вважає за необхідне зазначити таке.

З обвинувального акту вбачається, що всім обвинуваченим інкримінується сукупність кримінальних правопорушень ( ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України та ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України). Розмір шкоди, завданої цим кримінальним правопорушенням, становить 6 937 661.09 грн, що в п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на час вчинення кримінального правопорушення та відповідає умовам п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України.

Відповідно до вимог ст. 33-1 КПК України, Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці ст. 45 КК України, ст. ст. 206-2, 209, 211, 366-1 КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених п. п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України.

Відповідно до примітки ст. 45 КК України, корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до Кримінального кодексу України вважаються кримінальні правопорушення, передбачені ст. ст. 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368, 368-3-369, 369-2, 369-3 КК України.

Відповідно до вимог абз. 3 п. 20-2 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, у разі об`єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, серед яких є кримінальні провадження, підсудні Вищому антикорупційному суду, судове провадження здійснює Вищий антикорупційний суд, якщо виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження, які не віднесені до підсудності цього суду, може негативно вплинути на повноту судового розгляду.

З урахуванням наведених норм процесуального права, це кримінальне провадження належить до підсудності Вищого антикорупційного суду.

Стосовно доводів сторони захисту щодо відсутності у органу досудового розслідування після 01 липня 2020 року повноважень направляти до суду кримінальні провадження про кримінальні проступки у яких особі/особам раніше (до 01 липня 2020 року) було повідомлено про підозру у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), але не було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального проступку, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог п.п. 3 п. 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2617-VIII, у кримінальних провадженнях за сукупністю злочинів, один або декілька з яких визначені як кримінальні проступки, в яких до набрання чинності цим Законом особам повідомлено про підозру, але не прийнято процесуальне рішення, передбачене ч. 2 ст. 283 КПК України, слідчий за погодженням із прокурором виділяє в окреме провадження матеріали щодо кримінального проступку, якщо це можливо без шкоди для подальшого досудового розслідування та судового розгляду, та здійснює дізнання в порядку, встановленому главою 25 КПК України. Кримінальне провадження щодо злочину продовжує здійснюватися в порядку, визначеному КПК України. У разі виділення матеріалів щодо кримінального проступку в окреме провадження слідчим протягом 72 годин повідомляється особі про підозру у вчиненні кримінального проступку. У цих випадках строки дізнання обчислюються відповідно до ч. 3 ст. 219 КПК України з моменту повідомлення про підозру у вчиненні кримінального проступку.

За змістом та у розумінні цієї норми процесуального права, рішення про виділення в окреме провадження матеріалів щодо кримінального проступку у кримінальних провадженнях за сукупністю злочинів, належить до дискреційних повноважень слідчого (за погодженням з прокурором), а критерієм для виділення матеріалів щодо кримінального проступку є неможливість подальшого досудового розслідування та судового розгляду без шкоди для кримінального провадження.

Сторона захисту не довела суду, що виділення матеріалів у цьому кримінальному провадженні матеріалів за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення (кримінального проступку), передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України не завдасть шкоди для його судового розгляду, що також не вбачається і з обвинувального акту. Крім того, суд враховує, що станом на теперішній час існують підстави для звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності у частині їх обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України, оскільки минули строки, які встановлені п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.

Суд також враховує що матеріали кримінальних проваджень не можуть бути виділені в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду, що встановлено вимогами ч. ч. 3-4 ст. 217 і ч. 1 ст. 334 КПК України.

З обвинувального акту вбачається, що обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні інкримінується заволодіння чужим майном, а також замах на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах ( ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України та ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України), у зв`язку з чим суд вважає, що виділення матеріалів кримінального провадження у частині обвинуваченням їх за ч. 1 ст. 366 КК України та їх окремий судовий розгляд може призвести до порушення загальних засад кримінального провадження і порушення прав обвинувачених на справедливий суд, зокрема, у частині дотримання належної процедури і розумного строку розгляду кримінального провадження (аналогічна позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі № 344/20740/18).

Суд також зауважує, що у разі повернення обвинувального акта прокурору на підставі п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, останній повинен лише усунути його недоліки та не має повноважень відновлювати досудове розслідування та проводити слідчі і процесуальні дії, у тому числі, вирішувати питання про виділення матеріалів кримінального провадження, повідомляти про підозру тощо (аналогічна позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року у справі № 752/4900/15-к).

Стосовно посилання сторони захисту на невідповідність обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування вимогам КПК України суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 і 2 ст. 109 КПК України, реєстр матеріалів досудового розслідування складається слідчим або прокурором і надсилається до суду разом з обвинувальним актом. Реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити: номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення (1); реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування (2); вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування (3).

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Вичерпний перелік обов`язкових вимог до змісту та форми обвинувального акту, а також перелік додатків до нього визначені вимогами ст. 291 КПК України. Будь-яких інших вимог до обвинувального акту норми КПК України не містять. Обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на норму (положення) закону та статті (частини статті) КК України, а також формулювання обвинувачення. Таким чином, обов`язковим є відображення в обвинувальному акті трьох складових частин: фактичних обставин кримінального правопорушення (1); правової кваліфікації (формули обвинувачення) (2) і формулювання обвинувачення (короткого викладу тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі) (3), при цьому фабулою обвинувачення є фактична модель вчиненого злочину, а формулою і формулюванням обвинувачення є правова модель злочину (юридичне формулювання), вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченим.

При цьому, важливим також є виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків органу досудового розслідування, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Однак, як визначено п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, у обвинувальному акті викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, що передбачає певну лексичну та граматичну особливість такого викладу.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК України. Оскільки таке повернення є дискрецією (правом), а не обов`язком суду, то для повернення обвинувального акта підставою не може слугувати будь-яка його невідповідність вимогам КПК України, а лише та, яка перешкоджає завданням підготовчого провадження і судовому розгляду, що має перевірити суд у кожному конкретному випадку.

Суд приходить до висновку, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, зокрема, і щодо викладу фактичних обставин та правової кваліфікації кримінального правопорушення. В обвинувальному акті зазначені обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до вимог ч. 1 ст. 91 КПК України, а наведені у ньому фактичні дані у сукупності дають уявлення про кожний з елементів кримінального правопорушення, що дозволяє порівняти юридичне формулювання з фактичними обставинами (фактичною складовою).

За таких обставин, наявність або відсутність зазначення в обвинувальному акті конкретного часу, дати та місця вчинення кримінальних правопорушень залежить від результатів досудового розслідування та є предметом судового розгляду і процесу дослідження та оцінки доказів, а тому не може бути предметом розгляду у підготовчому судовому засіданні, оскільки на цій стадії судового провадження суд не вправі вдаватися до з`ясування і оцінки вказаних обставин чи досліджувати обставини кримінального провадження або докази на їх підтвердження чи спростування.

Стосовно посилання захисників на те, що реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідає вимогам КПК України, суд вважає за необхідне зауважити, що реєстр матеріалів досудового розслідування, який зазначений у ч. 4 ст. 291 КПК України, є додатком до обвинувального акта, який носить допоміжний характер і не впливає на обвинувальний акт як такий (як на процесуальне рішення, вимоги до якого визначені ч. 4 ст. 110 та ч. ч. 1-3 ст. 291 КПК України), а тому наявність певних недоліків у такому реєстрі не може слугувати підставою для повернення обвинувального акту прокурору у разі, якщо ці недоліки не перешкоджають завданням підготовчого провадження та судовому розгляду.

З обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування не вбачається, що наведені стороною захисту недоліки цього реєстру можуть негативно вплинути або перешкодити завданням підготовчого провадження і судового розгляду цього кримінального провадження.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання захисників Бандурки С.С. і Нагаєнка С.О., у зв`язку з чим вважає за необхідне відмовити у його задоволенні.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. ст. 290, 291, 314 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання захисників Бандурка С.С. та Нагаєнка С.О. про повернення обвинувального акта - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту її проголошення. Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Повний текст ухвали виготовлений та проголошений 30 листопада 2020 року.

Головуючий суддя Ткаченко О.В.

Судді - Коліуш О.Л.

Дубас В.М.