Document No. 93648146

Справа № 991/9165/20

Провадження № 11-сс/991/956/20

Слідчий суддя: Широка К. Ю.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2020 року м. Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в складі колегії суддів:

головуючого судді - Калугіної І. О.,

суддів - Боднара С. Б., Семенникова О. Ю.,

секретар судового засідання - Лисиця Ю. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу адвоката Любченка Олексія Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 листопада 2020 року про арешт майна в рамках кримінального провадження № 52020000000000379 від 12 червня 2020 року,

за участю:

власника майна - ОСОБА_1 ,

представників власника майна ОСОБА_1 - адвокатів Бунечка В. І., Любченка О. І.,

прокурора - Кричуна В. В.,

В С Т А Н О В И Л А:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини

Національним антикорупційним бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування, а Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою Офісу Генерального прокурора (далі - САП) - процесуальне керівництво, у кримінальному провадженні № 52020000000000379 від 12 червня 2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

05 листопада 2020 року на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 жовтня 2020 року, детективами НАБУ було проведено обшук в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності та перебуває у фактичному володінні ОСОБА_1 , під час якого в останньої було вилучено майно, а саме: ноутбук Huawei MateBook Mach-W29 (серійний номер: 2018AP0990); планшет IPad PRO (серійний номер: DMPRW1Z4GXQ4, IMEI НОМЕР_1 ).

09 листопада 2020 року до Вищого антикорупційного суду від детектива НАБУ надійшло клопотання про арешт вищезазначеного майна.

За результатами розгляду клопотання, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 12 листопада 2020 року наклав арешт на майно, вилучене 28 жовтня 2020 року у ході проведення обшуку в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності та перебуває у фактичному володінні ОСОБА_1 , а саме: ноутбук Huawei MateBook Mach-W29 (серійний номер: 2018AP0990); планшет IPad PRO (серійний номер: DMPRW1Z4GXQ4, IMEI НОМЕР_1 ).

Вимоги апеляційної скарги, доповнення до неї та узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 листопада 2020 року адвокат Любченко О. І. діючи в інтересах ОСОБА_1 , 17 листопада 2020 року подав до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу, а 19 листопада 2020 року - доповнення до неї.

За змістом вимог апеляційної скарги та доповнень до неї, адвокат Любченко О. І. ставить вимогу про скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нової, якою відмовити в задоволенні клопотання детектива про арешт тимчасово вилученого майна ОСОБА_1 , та зобов`язати негайно повернути вказане майно.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, адвокат посилається на те, що дозвіл на проведення обшуку було отримано незаконно, оскільки після відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на проведення обшуку одним слідчим суддею, детектив звернувся до іншого, який задовольнив клопотання. Детектив, ймовірно, не згадував про першу відмову, а також не надав доказів підтвердження нових обставин, що зумовило звернення із клопотання про надання дозволу на проведення обшуку повторно. Такі обставини також не згадуються в ухвалі слідчого судді від 28 жовтня 2020 року. Отже, на його думку ухвала слідчого судді на підставі якої було проведено обшук та тимчасово було вилучено майно ОСОБА_1 є незаконною і відповідно докази отриманні під час виконання такої ухвали є недопустимими, які не можуть використовуватися для цілей кримінального провадження. Крім того, вважає, що детектив безпідставно вилучив у ОСОБА_1 майно, оскільки на ноутбуку та планшеті були відсутні файли, що були зазначені в ухвалі. Він переконаний, що обшук було проведено в обсязі, який є значно більшим, ніж це було необхідно для досягнення мети цієї слідчої дії, оскільки детектив вилучив важливу особисту інформацію ОСОБА_1 без можливості залишити копію цієї інформації. Вважає, що вилучене у ОСОБА_1 майно не може вважатися речовими доказами, оскільки не містить на собі сліди злочину та відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. На його думку, неможливо обґрунтувати статус майна як речового доказу виключно на підстав постанови про визнання речовими доказами. Також звертає увагу на те, що він як представник третьої особи, щодо майна якої вирішено питання про арешт, був суттєво обмежений слідчим суддею в правах на ознайомлення з матеріалами, якими детектив обґрунтував клопотання про арешт тимчасово вилученого майна ОСОБА_1 , що є грубим порушенням принципу справедливого балансу між сторонами. Крім того, зазначає, що слідчим суддею було суттєво порушено вимоги кримінального процесуального закону в частині дотримання таємниці наради суддів. За вказаних обставин адвокат вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права та без всебічного дослідження усіх доказів і обставин.

Позиції учасників судового провадження

Власник майна ОСОБА_1 та її представники - адвокати Бунечко В. І., Любченко О. І. у судовому засіданні відмовились від вимог апеляційної скарги щодо порушення слідчим суддею таємниці нарадчої кімнати, в іншій частині підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі.

Судом задоволені клопотання згаданих представників та прийнято відмову від апеляційної скарги в частині доводів щодо порушення слідчим суддею таємниці нарадчої кімнати.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін, оскільки вважає ухвалу слідчого судді законною, обґрунтованою та такою, яка відповідає фактичним обставинам справи.

Мотиви суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши доводи власника майна ОСОБА_1 та її представників - адвокатів Бунечка В. І., Любченка О. І., заперечення прокурора, дослідивши матеріали, які надійшли від слідчого судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить до таких висновків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Згідно чч. 1 та 2 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно положень ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Частиною 2 статті 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою:

1)збереження речових доказів;

2)спеціальної конфіскації;

3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4)відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

При цьому, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пп. 3 та 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

На переконання колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно, дотримався вказаних вимог закону.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, НАБУ здійснюється досудове розслідування, а САП процесуальне керівництво, у кримінальному провадженні № 52020000000000379 від 12 червня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

За версією органу досудового розслідування, службові особи ПАТ «Центренерго» у період 2019-2020 років, зловживаючи службовим становищем, за попередньою домовленістю зі службовими особами ПрАТ «Синтез Ойл», ТОВ «Нафта Форс», ТОВ «Юнайтед Енерджі», ТОВ «Азонекс», ТОВ «Рекорд Сістем» уклали на користь останніх завідомо збиткові договори на придбання вугілля, природного газу та реалізації електричної енергії.

Під час розгляду клопотання детектива слідчий суддя дійшов висновків, які узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини та є джерелом права в Україні. Зокрема те, що обґрунтована підозра - це стандарт доказування, який передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об`єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (стандарт, визначений у Рішенні у справі Fox, Campbell and Hartley проти Сполученого Королівства від 30 серпня 1990 року, заяви № 12244/86, 12245/86, 12383/86, параграф 32). Обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри, не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення, або навіть винесення вироку (Рішення Великої Палати у справі Merabishvili проти Грузії від 28 листопада 2017 року, заява № 72508/13, параграф 184). Тому, цей стандарт доказування є досить низьким - необхідно встановити чи наявні (або відсутні) факти чи інформація, що в сукупності може переконати слідчого суддю в тому, що особа могла вчинити кримінальне правопорушення.

Слідчий суддя врахував, що на даному етапі провадження він не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, тому на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів правильно визначив, що вчинення кримінального правопорушення є вірогідним та достатнім.

Отже, задовольняючи клопотання, подане в межах кримінального провадження № 52020000000000379 від 12 червня 2020 року, про арешт майна, слідчий суддя дослідивши матеріали, додані до клопотання, дійшов правильного висновку, що зазначене майно є речовим доказом у кримінальному провадженні.

При цьому, оцінюючи доводи апеляційної скарги стосовно того, що слідчим суддею безпідставно накладено арешт на вищевказане майно, колегія суддів виходить з наступних висновків.

Так, частиною 2 статті 168 КПК України визначено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду. Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об`єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту. У разі необхідності слідчий чи прокурор здійснює копіювання інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, телекомунікаційних системах, інформаційно-телекомунікаційних системах, їх невід`ємних частинах. Копіювання такої інформації здійснюється із залученням спеціаліста.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, 05 листопада 2020 року на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 жовтня 2020 року, детективами НАБУ було проведено обшук в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності та перебуває у фактичному володінні ОСОБА_1 , під час якого в останньої було вилучено майно, а саме: ноутбук Huawei MateBook Mach-W29 (серійний номер: 2018AP0990); планшет IPad PRO (серійний номер: DMPRW1Z4GXQ4, IMEI НОМЕР_1 ).

У подальшому за участю спеціаліста було проведено огляд вилучених ноутбуку та планшету, за результатом якого встановлено, що на ноутбуці Huawei MateBook Mach-W29 (серійний номер: 2018AP0990) є файли, які мають значення для кримінального провадження (зі згадками про ПАТ «Укрнафта» та ТОВ «Юнайтед Енерджі»), а в планшеті IPad PRO (серійний номер: НОМЕР_2 , IMEI НОМЕР_1 ) були віднайдені чати у мобільному застосунку (месенджері) Telegram зі співробітниками ПАТ «Укрнафта» та ТОВ «Юнайтед Енерджі».

Постановою детектива від 05 листопада 2020 року вказані ноутбук та планшет було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 52020000000000379 від 12 червня 2020 року.

Колегія суддів вважає, що детективом наведено, а слідчим суддею під час розгляду клопотання перевірено його доводи, які дають підстави вважати, що зазначені речі відповідають критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, та можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються у цьому кримінальному провадженні.

Отже, органом досудового розслідування вказане майно було вилучено у відповідності до приписів ч. 2 ст. 168 КПК України, на підставі ухвали слідчого судді, якою було надано дозвіл на його вилучення, що було досліджено та враховано слідчим суддею під час розгляду клопотання детектива про арешт майна, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Також, колегія суддів встановила, що слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, перевіривши розумність та співрозмірність обмеження права власності із завданням кримінального провадження.

З огляду на положення чч. 2 та 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Тому, посилання особи, як подала апеляційну скаргу, на те, що слідчим суддею безпідставно накладено арешт на вищевказане майно, є непереконливими, оскільки арешт на вказане майно накладено з правових підстав, передбачених чч. 2 та 3 ст. 170 КПК України, про що прямо зазначено в ухвалі слідчого судді.

Таким чином, матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Крім того, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги з стосовно того, що слідчим суддею були протиправно відхилені клопотання представника особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт (сторона захисту), щодо ознайомлення із всіма матеріалами, якими обґрунтовується клопотання детектива, з огляду на те, що під час розгляду даних клопотань слідчим суддею було правомірно враховано те, що доступ до всіх матеріалів цього кримінального провадження призведе до порушення таємниці досудового розслідування, яка охороняється законом згідно із вимогами ст. 222 КПК України.

В апеляційній скарзі містяться також інші дані, які не потребують детального аналізу, оскільки інші аргументи спростовуються вищенаведеним, слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі була надана оцінка вказаним доводам, та колегією суду надано відповіді на всі вагомі аргументи апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів виходить з усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка орієнтує, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. пункт 29 рішення у справі «RuizTorija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, № 303-A; пункт 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04).

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя дослідив зазначені обставини та не знайшов у висновках органу досудового розслідування при зверненні з клопотанням про накладення арешту на майно, порушень вимог КПК України та чогось очевидно безпідставного чи довільного.

При цьому, колегія суддів також погоджується з висновком слідчого судді на спростування доводів представника володільця майна щодо незаконного обшуку в контексті арешту майна з огляду на те, що одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення справи судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (принцип згадується у рішенні Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі Brumarescu проти Румунії від 28 жовтня 1999 року, заява № 28342/95, параграф 61). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, тобто «остаточності» рішення суду. Таким чином, слідча суддя не може розглядати у контексті накладення арешту законність ухвали про надання дозволу на проведення обшуку іншого слідчого судді.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню (ч. 2 ст. 534 КПК України). Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України (ч. 1 ст. 173 КПК України).

У свою чергу, враховуючи неможливість апеляційного оскарження ухвали про надання дозволу на проведення обшуку у кримінальному провадженні, заперечення проти цієї ухвали можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді (ч. 3 ст. 309 КПК України). В контексті накладення арешту, колегія суддів вважає вірним висновок слідчого судді стосовно того, що проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді, постановленої в порядку статті 235 КПК України, є законною правовою підставою для вилучення майна та подальшого накладення арешту на нього.

Отже, особа, яка подала апеляційну скаргу, не навела будь-яких доводів щодо підстав для скасування ухвали слідчого судді в частині накладення арешту майна, а враховуючи те, що вимога про повернення тимчасово вилученого майна є похідною від вимоги апеляції щодо скасування ухвали слідчого судді про арешт майна, яка з наведених вище мотивів задоволенню не підлягає, то зазначена вимога також має бути залишена без задоволення.

Оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку (ст. 310 КПК України).

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу (п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України).

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.

Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що рішення слідчого судді прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 376, 309, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу адвоката Любченка Олексія Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 листопада 2020 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя І. О. Калугіна

Судді С. Б. Боднар

О. Ю. Семенников