- Presiding judge (HACC AC): Chorna V.V.
справа № 991/9186/20
провадження №11-сс/991/65/21
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
Іменем України
14 січня 2021 року місто Київ
Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Чорна В.В., перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08.12.2020 р. про відмову у задоволенні скарги на постанову старшого детектива відділу внутрішніх розслідувань Управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України від 30.10.2020 р. про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 52020000000000 265 від 17.04.2020 р., -
в с т а н о в и л а:
11 січня 2021 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову старшого детектива відділу внутрішніх розслідувань Управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України Грабара С.В. від 30.10.2020 р. про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 52020000000000265 від 17.04.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить поновити йому строк на апеляційне оскарження, скасувати зазначену ухвалу слідчого судді та призначити новий розгляд скарги у Вищому антикорупційному судді.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали, надані на її обґрунтування, суддею-доповідачем встановлено підстави для відмови у відкритті провадження за даною апеляційною скаргою.
Так, відповідно до вимог ч. 4 ст. 399 КПК України, суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, наведено у ст. 309 КПК України. Ухвала слідчого судді про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні відсутня у зазначеному переліку, а отже, її оскарження в апеляційному порядку під час досудового розслідування кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Частиною 3 ст. 309 КПК України визначено, що скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають, а заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді. Тобто, у разі незгоди учасників кримінального провадження з ухвалами слідчого судді, не зазначеними у переліку, наведеному у ч.ч. 1, 2 ст. 309 КПК України, їх законність перевіряється судом першої інстанції під час підготовчого провадження.
Враховуючи, що оскаржувана ухвала не входить до переліку ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 309 КПК України, наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України.
Відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді, яка не підлягає оскарженню згідно КПК України, суд враховує також позицію Європейського суду з прав людини щодо умов прийнятності апеляційної скарги.
Зокрема, практикою Європейського суду з прав людини вироблено сталу правову позицію про те, що, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що держава має право встановити певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати самої сутності цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення.
Отже, «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ «Воловік проти України», «Креуз проти Польщі», «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі», «Ашингдейн проти Сполученого Королівства», «Кромбах проти Франції»).
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» зазначено, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також повинні бути взяті до уваги норми внутрішнього законодавства.
Таким чином, право особи на апеляційне оскарження презюмується, проте, з урахуванням особливостей апеляційного провадження в межах встановленого національного правового порядку. При цьому, накладення обмежень щодо умов прийнятності апеляційної скарги допускається, але за умови, що такі обмеження застосовуються з легітимною метою та мають розумну пропорційність.
Верховний Суд також неодноразово наголошував, що стаття 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, тож Кримінальний процесуальний кодекс України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку. Зазначений висновок кореспондується з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду), в якому Конституційний суд, розглядаючи положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, дійшов висновку, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.
У постановах від 17 жовтня 2018 року (справа №646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа №161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
Отже, за наявності у кримінальному процесуальному законі виключного переліку ухвал слідчих суддів, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування (до якого оскаржувана ухвала не входить), з наданням можливості оскарження інших рішень слідчого судді на стадії підготовчого провадження, підстави для відкриття апеляційного провадження - відсутні.
З урахуванням наявності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження з наведених вище мотивів, суддя-доповідач не вдається до оцінки доводів апеляційної скарги щодо наявності підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08.12.2020 р.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 309, 369-372, 399, 418, 532 КПК України, -
п о с т а н о в и л а:
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08.12.2020 р. - відмовити.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку.
Суддя В.В. Чорна