Document No. 94514020

справа № 991/165/21

провадження №11-сс/991/91/21

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2021 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді Семенникова О.Ю.,

суддів: Калугіної І.О., Никифорова А.С.,

секретаря судового засідання Таран Л.В.,

за участю підозрюваного ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції з Державною установою «Київський слідчий ізолятор»),

захисників підозрюваного адвокатів Сініченка І.С., Трофимова С.С.,

прокурора Перова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_1 адвоката Сініченка Ігоря Сергійовича на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13 січня 2021 року про застосування до підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №52021000000000013 від 12 січня 2021 року ,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13 січня 2021 року частково задоволено клопотання сторони обвинувачення та застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 12 березня 2021 року включно з визначенням застави у розмірі 770 (сімсот сімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1 747 900,00 (один мільйон сімсот сорок сім тисяч дев`ятсот) гривень, із покладенням на підозрюваного відповідних обов`язків.

При ухваленні судового рішення слідчий суддя вказав на доведеність стороною обвинувачення доводів щодо необхідності застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував наявність обґрунтованої підозри, доведеність стороною обвинувачення наявності ризиків переховування ОСОБА_1 від органів досудового розслідування та суду та знищення чи спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, встановлений розмір застави на думку слідчого судді є розумним з огляду на необхідність виконання завдань кримінального провадження, зможе забезпечити належну поведінку підозрюваного, запобігти встановленим ризикам кримінального провадження та не є завідомо непомірним для підозрюваного, проте застосування більш м`яких запобіжних заходів буде недостатнім для запобігання реалізації ним дій щодо перешкоджання розгляду справи.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді,захисник підозрюваного ОСОБА_1 адвокат Сініченко І.С. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання детектива НАБУ.

Вважаючи ухвалу незаконною та такою, що не відповідає вимогам КПК, захисник Сініченко І.С. посилається на судову практику Європейського суду з прав людини щодо обґрунтування наявності ризиків, можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу та необхідності врахування матеріального становища особи при визначенні розміру застави.

Так, на переконання захисника Сініченка І.С. в матеріалах клопотання відсутні жодні докази того, що існують обставини, які є виключними підставами для визначення застави саме в розмірі 770 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім того, за розрахунками захисника, станом на 12 січня 2021 року у досудовому розслідуванні по кримінальному провадженню №52021000000000013 від 12 січня 2021 року залишилося 30 днів, отже встановлений слідчим суддею строк запобіжного заходу виходить за межі строку досудового розслідування.

Позиції учасників судового провадження.

Підозрюваний ОСОБА_1 та його захисники (адвокати Сініченко І.С., Трофимов С.С.) в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити у повному обсязі з зазначених у ній підстав. Окремо адвокат Сініченко І.С. просив у разі залишення судом апеляційної інстанції рішення слідчого судді в частині застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без змін, зменшити розмір визначеної застави до 500 000 (п`ятиста тисяч) гривень.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.

Мотиви суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Згідно з ст.2 КПК основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст.131 КПК, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Згідно з ч.1 ст.177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч.2 ст.177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосовування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

За вимогами ч.1 ст.194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Також, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки (ст.178 КПК).

Колегією суддів встановлено, що під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_1 слідчий суддя у повному обсязі належним чином дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального закону.

Так, з наданих суду матеріалів судового провадження вбачається, що наведені у клопотанні детектива підстави для застосування до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу слідчим суддею при розгляді клопотання належним чином перевірялись, при цьому у судовому засіданні заслухані доводи прокурора, заперечення підозрюваного ОСОБА_1 та його захисників, досліджені письмові матеріали клопотання детектива та письмові докази сторони захисту, з`ясовані всі необхідні обставини, які повинні бути встановлені при вирішенні питання щодо застосування запобіжного заходу.

На виконання вимог ст.178 КПК слідчим суддею врахована вагомість наявних доказів про вчинення кримінальних правопорушень, в яких підозрюється ОСОБА_1 , відомості про його особу в їх сукупності з врахуванням сімейного та матеріального стану, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, обставини вчинення правопорушень за пред`явленим повідомленням про підозру.

З доданих до клопотання матеріалів вбачається, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.2 ст.27, ч.4 ст.28, ч.5 ст.191, ч.2 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2 ст.366 КК, а саме: в участі у злочинній організації, створеній з метою вчинення особливо тяжкого злочину, а також участь у злочинах, вчинюваних такою організацією; заволодінні чужим майном в особливо великих розмірах, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому у складі злочинної організації; службовому підробленні, тобто складанні та видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, що спричинили тяжкі наслідки, вчиненому у складі злочинної організації.

Так, під час розгляду клопотання детектива слідчий суддя, не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточну кваліфікацію дій ОСОБА_1 , виходячи з наданих стороною обвинувачення документів, дійшов вірного висновку про наявність обґрунтованої підозри на час розгляду клопотання щодо можливого вчинення ОСОБА_1 інкримінованих кримінальних правопорушень за викладених у клопотанні обставин.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги захисника підозрюваного ОСОБА_1 адвоката Сініченка І.С. щодо необґрунтованості висновків слідчого судді в частині наявності існування ризиків, можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу та необхідності врахування матеріального становища особи при визначенні розміру застави, суд враховує наступне.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Перевіряючи обґрунтування слідчого судді щодо наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК, а саме того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування чи суду, знищити чи спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, колегія суддів встановила належне та детальне обґрунтування слідчим суддею наявності кожного із зазначених ризиків в оскаржуваній ухвалі, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_1 , фактичні обставини провадження та дані про особу підозрюваного, в тому числі про його сімейний, майновий стан та стан здоров`я, а також інші обставини, передбачені ст.178 КПК.

Щодо посилань захисника про необґрунтованість висновку слідчого судді про наявність ризику того, що підозрюваний зможе переховуватись від органів досудового розслідування чи суду, вбачається, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.255, ч.2 ст.27, ч.4 ст.28, ч.5 ст.191, ч.2 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2 ст.366 КК, два з яких є особливо тяжкими, а за вчинення злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК, передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна, тобто існує ймовірність притягнення до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Зазначена слідчим суддею обставина, з якою погоджується колегія суддів, підвищує ризик переховування ОСОБА_1 від органів досудового розслідування та суду.

Крім того, як вбачається із матеріалів клопотання та надано відповідну оцінку слідчим суддею, 28 червня 2016 року, після початку досудового слідства у кримінальному провадженні та здійснення слідчих дій, ОСОБА_1 затримано під час спроби перетину державного кордону України із Російською Федерацією (пропускний пункт «Бачівськ», Глухівський район, Сумська область), після цього ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід. В подальшому ОСОБА_1 неодноразово не з`являвся за викликами до НАБУ, зокрема, 16 лютого 2017 року не прибув до слідчого з метою повідомлення йому про зміну раніше повідомленої підозри. 18 лютого 2017 року під час допиту дружини підозрюваного - ОСОБА_2 повідомила, що ОСОБА_1 10 лютого 2017 року пішов у невідомому напрямку та не повертався додому, у зв`язку з чим постановою детектива від 20 лютого 2017 року підозрюваного ОСОБА_1 оголошено в розшук. За результатами проведення комплексу заходів, направлених на встановлення місця знаходження ОСОБА_2 отримано інформацію, що після 16 лютого 2017 року останній залишив територію України поза межами пунктів пропуску через Державний кордон України та виїхав до Російської Федерації (м. Москва). В ході розгляду клопотання слідчим суддею підозрюваний ОСОБА_2 теж підтвердив втечу до Російської Федерації, де перебував більше трьох років, що не оспорювалось учасниками судового провадження

Зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду, оскільки тяжкість можливого покарання може спонукати підозрюваного переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема позицією, викладеною у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Відтак, сама по собі тяжкість злочину не є єдиною визначальною умовою при встановленні ризику, проте разом з іншими обставинами повинна враховуватись слідчим суддею під час вирішення розгляду клопотання про обрання особі запобіжного заходу.

Отже, враховуючи тяжкість можливого покарання, у сукупності із майновим станом та процесуальною поведінкою підозрюваного, слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку щодо існування ризику переховування ОСОБА_1 від органів досудового розслідування та суду.

Не залишилась без оцінки суду і позиція сторони захисту про відсутність доказів, які б обґрунтовували наявність ризику знищення чи спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження

Так, як вбачається з оскаржуваної ухвали, при оцінці існування цього ризику слідчим суддею правомірно враховано ту обставину, що під час обшуків за місцем знаходження юридичних та фактичних адрес ТОВ «Надра Геоцентр», ТОВ «Фірма Хас», ТОВ «Газтранспроект», ТБ «Львівська універсальна», ТБ «Центр», а також за місцем проживання їх керівників не були виявлені у повному обсязі документи щодо спільної діяльності ПАТ «Укргазвидобування» з указаними товариствами, а також з приводу реалізації природного газу останніми. Проте, під час проведення обшуку в офісі за адресою: АДРЕСА_1, виявлено частину документів фінансово-господарської діяльності цих юридичних осіб та файл на електронному носії, зміст якого свідчить про вжиття заходів до сортування речей та документів, які мають значення для досудового розслідування (бухгалтерських, статутних документів ТОВ «Карпатнадраінвест», печаток ТОВ «Карпатнадраінвест», ТОВ «Газтранспроект», ТОВ «Нафтогаз Трейд», договорів купівлі-продажу природного газу та інших важливих документів). Зі змісту протоколу за результатами негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_3 , вбачається, що ОСОБА_1 відоме місцезнаходження зазначених документів.

З цих підстав, слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку, що на теперішній час існують обґрунтовані підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_1 має реальну можливість знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Відтак, приймаючи до уваги вищенаведені ризики, які слідчий суддя визнав доведеними, наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.2 ст.27, ч.4 ст.28, ч.5 ст.191, ч.2 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2 ст.366 КК, враховуючи, що раніше до підозрюваного застосовувались більш м`які запобіжні заходи, зокрема у вигляді цілодобового домашнього арешту та застави, однак ОСОБА_1 вдався до втечі за межі території України під ризиком застосування до нього більш суворого запобіжного заходу, понад три роки перебував за межами території України та дійшов обґрунтованого висновку, що застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не здатне забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігти вищевказаним ризикам.

Також не заслуговують на увагу доводи захисника підозрюваного ОСОБА_1 адвоката Сініченка С.О. стосовно виходу строку дії запобіжного заходу за межі строку досудового розслідування, оскільки у чинному КПК не визначено окремих правил, які б врегульовували особливості продовження застосування до особи запобіжного заходу під час виконання вимог ст.290 КПК, тобто в період між завершенням та закінченням досудового розслідування, зазначене питання вирішується з урахуванням загальних положень, які визначають порядок застосування до підозрюваного запобіжного заходу.

Так, відповідно до ч.4 ст.196 КПК слідчий суддя, суд зобов`язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом. За приписами ч.3 ст.197 КПК строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Зі змісту ч.4 ст.196, ч.3 ст.197 КПК вбачається, що вказані норми наділяють слідчого суддю правом у період, коли досудове розслідування у рамках певного кримінального провадженні ще триває (до його закінчення), вирішувати питання щодо обрання особі запобіжного заходу, але вони не обмежують тривалість застосування такого заходу строками досудового розслідування. Адже, вказане питання регулюється ч.1 ст.197 КПК, у відповідності до якої строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Крім того, за приписами ст.203 КПК ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу. Слідчий, прокурор зобов`язані закрити кримінальне провадження також у разі, коли строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру. (п.10 ч.1 ст.284 КПК).

При цьому, невключення строку ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому ст.290 КПК, у зазначені в ст.219 КПК строки, не свідчить про обмеження строку застосування запобіжного заходу строками досудового розслідування.

З наведеного вбачається, що строк на який до підозрюваного може бути застосовано запобіжний захід, КПК не обмежує строками досудового розслідування, у рамках якого особі обирається відповідний захід, а тому ухвала про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може лишатися чинною і після закінчення досудового розслідування в кримінальному провадженні до настання однієї з обставин, наведених у ст.203 КПК.

Згідно з ч.4 ст.176 КПК запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора. Тобто, за змістом наведених в ч.4 ст.176 КПК положень вибір запобіжних заходів, що обираються у кримінальному провадженні, довірено двом різним судовим інстанціям: слідчому судді під час досудового розслідування та судді, який розглядає справу, під час судового розгляду. Розподіл компетенцій між вищезазначеними особами чітко позначений моментом, коли розслідування закінчено, обвинувальний акт затверджено і кримінальну справу передано на розгляд суду, про що зазначено і в п.28 рішення ЄСПЛ у справі «Чанєв проти України» (Chanyev v. Ukraine) від 09 жовтня 2014 року, заява №46193/133. Також на користь вказаного висновку свідчить зміст п.5 ч.1 ст.3 КПК, у відповідності до якого, досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

І хоча крім понять «початок досудового розслідування» (п.5 ч.1 ст.3, ч.2 ст.214 КПК) і «закінчення досудового розслідування» (п.5 ч.1 ст.3 КПК) у КПК використовується поняття «завершення досудового розслідування» (ст.290 КПК), але поняття «закінчення» і «завершення» досудового розслідування у розумінні п.5 ч.1 ст.3 і ст.290 КПК не є тотожними, так як завершення досудового розслідування є проміжним етапом, що передує його закінченню і досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні вважається закінченим у випадку настання однієї з наведених подій: (а) прийняття рішення у формі постанови про закриття кримінального провадження; (б) направленням до суду обвинувального акту; (в) направленням до суду клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру; (г) направленням до суду клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру; (ґ) направленням до суду клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Таким чином, факт завершення досудового розслідування не свідчить про його закінчення і у період між завершенням досудового розслідування та його закінченням судовий контроль за дотриманням прав підозрюваних осіб у кримінальному провадженні продовжує здійснювати слідчий суддя, який в тому числі може приймати рішення щодо застосування і продовження строку застосування до осіб запобіжних заходів.

Також, на думку колегії суддів, суттєве значення в конкретній ситуації має те, що на час розгляду слідчим суддею клопотання органом досудового розслідування відкрито матеріали кримінального провадження для ознайомлення. Тобто, строк досудового розслідування не закінчився, а перервався до моменту здійснення прокурором однієї з дій, зазначених в ч.2 ст.283 КПК.

Колегія суддів зазначає, що вчинені кримінальні правопорушення, у яких підозрюється ОСОБА_1 , мають високий ступінь суспільної небезпеки, за обставинами провадження наявні ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК, при цьому рішення суду за результатами розгляду питання щодо можливості застосування запобіжного заходу повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Таким чином суд констатує, що надані із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою матеріали доводять наявність правових підстав для застосування до підозрюваного ОСОБА_1 зазначеного запобіжного заходу, а також те, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують саме такий обсяг втручання у права та інтереси підозрюваного з метою досягнення дієвості цього провадження, що з дотриманням процесуальних норм правомірно встановлено слідчим суддею.

Щодо встановленого в оскаржуваній ухвалі розміру застави колегія суддів зазначає, що при його визначенні слідчим суддею надано оцінку відповідним обставинам, враховано майновий стан підозрюваного та його родини, наявність ризиків, передбачених п.1, п.2 ч.1 ст.177 КПК України та враховано розмір шкоди завданої діями, в тому числі ОСОБА_1 , яка за версією слідства становить 740 065 924,96 грн.

Під час розгляду апеляційної скарги колегією суддів також з`ясовувались відомості щодо майнового стану підозрюваного ОСОБА_1 та його родини, при цьому підозрюваний підтвердив, що у власності його близьких осіб перебуває садовий будинок загальною площею 392 кв.м та частина квартири у місті Києві, загальною площею 82,4 кв.м, у зв`язку з чим колегія судді дійшла висновку про те, що встановлений слідчим суддею її розмір не є непомірним для підозрюваного, у зв`язку з чим підстави для його зменшення до 500 000 (п`ятиста тисяч) грн. за проханням захисника Сініченка І.С., відсутні.

В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи сторони захисту, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 6§1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент (VandeHurk v. theNetherlands, 19 April 1994, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (Boldea v. Romania, 15 February 2007§30). При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09 грудня 1994 року, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04, § 58).

Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею повністю дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними захисником підозрюваного в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а відтак вимоги апеляційної скарги сторони захисту підлягають залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 392, 404, 422, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_1 адвоката Сініченка Ігоря Сергійовича залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13 січня 2021 року про застосування до підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №52021000000000013 від 12 січня 2021 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

___________ ___________ ___________

Семенников О.Ю. Калугіна І.О. Никифоров С.А.