Document No. 94532828

Справа № 991/10234/20

Провадження №11-сс/991/39/21

Слідчий суддя: Мойсак С.М.

Категорія: застосування заходу

забезпечення кримінального провадження

Доповідач: Павлишин О.Ф.

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2021 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді Павлишина О.Ф.,

суддів: Глотова М.С., Чорної В.В.,

секретар судового засідання Євфіменко К.М.,

за участю:

захисника підозрюваного ОСОБА_1 - адвоката Мухи О.О.,

прокурора Мирка Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_1 - адвоката Мухи Олександра Олександровича на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2020 року задоволено клопотання старшого детектива Національного бюро П`ятого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України, погоджене із прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора, про арешт майна в кримінальному провадженні № 52020000000000584 від 14.09.2020. Накладено арешт шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування на майно, яке було вилучено 09.12.2020 під час проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: ноутбук MacBook Pro Model A1989, s/n:CO2XK8N1JHC8; планшет Ipad Model A1475, s/n: DMPLNJKKFKYC.

На вказану ухвалу подав апеляційну скаргу захисник підозрюваного ОСОБА_1 - адвокат Муха Олександр Олександрович. Зазначає такі підстави апеляційного оскарження: розгляд клопотання відбувався неуповноваженим складом суду - некомпетентним судом (ч. 1 ст. 370 КПК України); допущено неповноту судового розгляду (ч. 3 ст. 370, п. 1 ч. 1 ст. 409 КПК України); порушено норми матеріального права та неправильно застосовано закон про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 370, п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України); істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону (ч. 2 ст. 370, п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України).

Щодо розгляду клопотання неуповноваженим складом суду (ч. 1 ст. 370 КПК України) посилається на те, що в межах кримінального провадження № 52020000000000584 від 14.09.2020 всі клопотання, скарги, заяви мав розглядати суддя Хамзін Т.Р., оскільки 27.09.2020 слідчий суддя Хамзін Т.Р. розглянув клопотання старшого детектива НАБУ про проведення НСРД в кримінальному провадженні № 52020000000000584 від 14.09.2020. Однак в порушення п. 21 розділу 8 «Положення про автоматизовану систему документообігу суду» від 26.11.2010 авторозподілом від 09.11.2020 та від 15.12.2020 для розгляду справ № 991/9173/20 та №991/10234/20 в цьому ж кримінальному провадженні визначено суддю Мойсака С.М. Оскільки при визначенні головуючого - доповідача мало місце порушення ч. 3 ст. 35 КПК України слідчий суддя Мойсак С.М. не міг брати участь в кримінальному провадженні відповідно до п.5 ч.1 ст.75 КПК України, однак самовідвід не заявив.

Слідчий суддя Мойсак С.М. має упереджене ставлення до ОСОБА_1 , оскільки в порушення ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України в ухвалі від 20.11.2020 у справі № 991/9535/20 зазначив, що дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення, а в ухвалі від 11.12.2020 в справі № 991/10152/20 зазначив, що ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_3 отримано неправомірну вигоду в сумі 164 500 доларів США.

Щодо неповноти судового розгляду (ч. 3 ст. 370, п. 1 ч. 1 ст. 409 КПК України) посилається на такі обставини. Слідчий суддя керувався при прийнятті рішення п. 3 ч. 2 ст. 173 КПК України в редакції, яка діяла до 18.02.2016. В порушення п. 3 ч. 2 ст. 173 КПК України (в діючій редакції) слідчий суддя при вирішенні питання про арешт майна не досліджував обґрунтованість підозри. Підозра не є обґрунтованою, оскільки ні в повідомленні про підозру, ні в оскаржуваній ухвалі не вказано, які саме дії мав не вчиняти ОСОБА_4 за запропоновану неправомірну вигоду при тому, що в заяві від 14.09.2020 останній зазначив, що ОСОБА_1 пропонував неправомірну вигоду за надання у власність земельних ділянок. Слідчий суддя не з`ясував та не встановив відсутність вагомих та обов`язкових - встановлених нормами матеріального права обставин, які спростовують вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України, а також відсутність повноважень у детективів НАБУ здійснювати досудове розслідування в даному кримінальному провадженні та відповідно складати повідомлення про підозру та клопотання про застосування запобіжного заходу, оскільки сторона обвинувачення не надала слідчому судді контракт про проходження державної служби ОСОБА_5 , що є обов`язковою умовою для підстав вважати його таким, що обіймає посаду державного службовця категорії «А».

Слідчий суддя протиправно не встановив, що повідомлення про підозру ОСОБА_1 та клопотання про накладення арешту на майно складено детективом та затверджено прокурором, особами, які не уповноважені на це процесуальним законом, оскільки виходячи з вимог кримінального процесуального закону не внесенням в ЄРДР, а лише постановою керівника органу прокуратури та постановою керівника органу досудового розслідування відповідно надаються повноваження прокурору, передбачені ч. 2 ст. 36 КПК України, та повноваження слідчого, передбачені ч. 2 ст. 40 КПК України.

Щодо порушення норм матеріального права та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 370, п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України) посилається на такі положення закону та обставини.

Порушення ч. 1 ст. 92 Конституції України, ст. 9 Закону України «Про державну службу», ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», п. 1 ч. 2 ст. 31, п.п. 3, 9, ч. 5 , ч.ч. 9, 11, ст. 31-1 Закону України «Про державну службу».

Порушення вимог п. 2 примітки 3 ст. 368 КК України, оскільки слідчий суддя не взяв до уваги відсутність доказів надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище - особи, посада якої згідно зі ст. 6 Закону України «Про державну службу» належить до категорії «А».

Слідчим суддею не враховано не доведеність стороною обвинувачення наявність кваліфікуючої ознаки, визначеної ч. 4 ст. 369 КК України щодо надання неправомірної вигоди організованою групою чи її учасником.

Щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону (ч. 2 ст. 370, п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України) посилається на порушення слідчим суддею вимог ст.ст. 2, 8, 9, ч. 1 ст. 12, 17, ч. 6 ст. 193, ч. 1, 2 ст. 194, 370, п. 2 ч. 1 ст. 372 КПК України.

Також слідчим суддею порушено вимоги ст. 117 КПК України, оскільки стороною обвинувачення було пропущено 48 годинний строк звернення з клопотанням до слідчого судді, однак в матеріалах справи відсутнє клопотання про поновлення строку, з тексту ухвали не вбачається, що сторона обвинувачення зверталась з таким клопотанням, а слідчий суддя не постановив іншу ухвалу - про поновлення строку, чим порушив право ОСОБА_1 на оскарження ухвали про поновлення строку.

В судовому засіданні захисник Муха О.О. підтримав вимоги апеляційної скарги та додатково пояснив, що квартира, в якій проводився обшук, належить ОСОБА_6 , що останній судом не повідомлявся про розгляд клопотання детектива, що слідчий суддя не з`ясував правову підставу та правовий статус вилученого майна. Також послався на те, що слідчий суддя, постановляючи ухвалу 17.12.2020, був зобов`язаний видати або надіслати повний текст рішення, однак повний текст ухвали був виготовлений 21.12.2020.

Прокурор Мирко Б.М. в судовому засіданні заперечив вимоги апеляційної скарги та пояснив, що доводи апеляційної скарги не відповідають встановленим обставинам кримінального провадження та положенням закону, а тому просить залишити ухвалу без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість апеляційної скарги.

Слідчим суддею встановлено такі обставини.

Детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування, а прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52020000000000584 від 14.09.2020, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України.

За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_1 на протязі червня-вересня 2020 року, діючи у змові з в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області ОСОБА_3 , вчинював дії направлені на встановлення товариських та довірливих відносин з Головою Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру - ОСОБА_5 , який відповідно до займаної ним посади є особою, яка займає особливо відповідальне становище, з метою подальшої можливості надання останньому неправомірної вигоди за невчинення ним дій в інтересах третіх осіб. Після чого, 06.11.2020 перебуваючи за місцем мешкання ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 , діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_3 , передав ОСОБА_5 неправомірну вигоду у сумі 26 900 доларів США, та 09.12.2020 - неправомірну вигоду у сумі 25 000 доларів США, за невчинення останнім в інтересах тих, хто надає та в інтересах третіх осіб, дій з використанням наданої йому влади, а саме: за не скасування ОСОБА_5 , як Головою Держгеокадастру, рішень щодо передачі земельних ділянок у власність громадянам на території Хмельницької області, виданих ОСОБА_3 .

09.12.2020 детективами Національного антикорупційного бюро України на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду проведено обшук за місцем мешкання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами даного обшуку вилучено серед інших речей ноутбук MacBook Pro Model A1989, s/n:CO2XK8N1JHC8 та планшет Ipad Model A1475, s/n: DMPLNJKKFKYC.

Постановою старшого детектива Національного антикорупційного бюро України від 10.12.2020, вищезазначені речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 52020000000000584 від 14.09.2020.

На підтвердження права власності та користування на вилучені речі, детективом надано копію протоколу обшуку від 09.12.2020, відповідно до якого і був вилучений зокрема планшет, ноутбук, на які сторона обвинувачення просить накласти арешт.

Постановляючи ухвалу про накладення арешту на майно, слідчий суддя виходив з того, що наявна правова підстава для арешту майна, можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідки арешту майна для підозрюваного.

Висновки слідчого судді достатньо мотивовані, такі відповідають положенням КПК України, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 35 КПК України у суді функціонує автоматизована система документообігу суду, що забезпечує об`єктивний та неупереджений розподіл матеріалів кримінального провадження між суддями з додержанням принципів черговості та однакової кількості проваджень для кожного судді.

Згідно з ч. 2 ст. 35 КПК України матеріали кримінального провадження, скарги, заяви, клопотання та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, яка здійснюється працівниками апарату відповідного суду в день надходження таких матеріалів. До автоматизованої системи документообігу суду в обов`язковому порядку вносяться: дата надходження матеріалів, скарги, клопотання, заяви або іншого процесуального документа, прізвище особи, стосовно якої подані документи, та їх суть, прізвище (найменування) особи (органу), від якої (якого) надійшли документи, прізвище працівника апарату суду, який здійснив реєстрацію, інформація про рух судових документів, дані про суддю, який здійснював судове провадження, та інші дані, передбачені Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженим Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України.

Рішенням Ради суддів України №16 від 12.04.2018 внесено зміни до рішення Ради суддів України від 02 березня 2018 року №17, та викладено його в наступній редакції: 1. Внести зміни до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (зі змінами), виклавши його у редакції, що додається. 3. До підключення до модуля автоматизованого розподілу справ та інших підсистем, використання яких є обов`язковим для його роботи: 3.1. в судах застосовуються норми Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції, затвердженій рішенням Ради суддів України від 15.09.2016, та Засади використання автоматизованої системи документообігу суду, затверджені рішенням зборів суддів відповідного суду.

Таким чином, з наведеного слідує, що порядок розподілу матеріалів кримінального провадження між суддями визначається КПК України, Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 та Засадами використання автоматизованої системи документообігу суду, затвердженими рішенням зборів суддів відповідного суду.

Рішенням зборів суддів Вищого антикорупційного суду від 03.09.2019 року № 4 затверджено Засади використання автоматизованої системи документообігу Вищого антикорупційного суду (далі - Засади). Ці Засади розроблені відповідно до вимог законів України «Про Вищий антикорупційний суд», «Про судоустрій і статус суддів», Кримінального процесуального кодексу України та Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами.

Главою 21 Кримінального процесуального кодексу України регулюється порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Відповідно до п.1 розділу ІІ Засад автоматизований розподіл між суддями судових справ, окрім клопотань, поданих в порядку глави 21 Кримінального процесуального кодексу України, здійснюється автоматизованою системою під час реєстрації відповідної судової справи на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату суду, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ за правилами, визначеними у підпункті 2.3.4 пункту 2.3 Положення. Клопотання, подані в порядку глави 21 Кримінального процесуального кодексу України, реєструються в системі документообігу без розкриття відомостей про особу, стосовно якої заплановано проведення негласної слідчої (розшукової) дії та виду цієї слідчої дії, й розподіляються автоматизованою системою між слідчими суддями, які мають допуск до державної таємниці.

Згідно з п. 12.8 розділу ІІ Засад передача судової справи раніше визначеному слідчому судді, колегії суддів, проводиться шляхом автоматизованого розподілу щодо клопотань, поданих в порядку глави 21 Кримінального процесуального кодексу України, по одному кримінальному провадженню, які надійшли протягом одного робочого дня.

Враховуючи наведене, слід дійти висновку, що Засадами встановлено окремий порядок передачі судової справи щодо розгляду клопотань, поданих в порядку глави 21 Кримінального процесуального кодексу України, раніше визначеному слідчому судді по одному кримінальному провадженню, і такий стосується лише клопотань, які надійшли протягом одного робочого дня.

А тому виключається передача раніше визначеному слідчому судді, який розглядав клопотання, подані в порядку глави 21 Кримінального процесуального кодексу України протягом одного робочого дня, клопотань, поданих не в порядку глави 21 Кримінального процесуального кодексу України, без автоматизованого розподілу між всіма суддями, які мають повноваження щодо розгляду судової справи.

Таким чином, розгляд слідчим суддею Хамзіним Т.Р. клопотань, поданих в порядку глави 21 Кримінального процесуального кодексу України, не створює юридичного наслідку - передача справи раніше визначеному судді у випадку надходження клопотань, поданих не в порядку глави 21 Кримінального процесуального кодексу України, в зв`язку з чим проведення автоматизованого розподілу між всіма суддями, які мають повноваження щодо розгляду судової справи, та автоматизований розподіл клопотання про арешт майна судді Мойсаку С.М. не порушує ст. 35 КПК України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, а також Засад використання автоматизованої системи документообігу Вищого антикорупційного суду.

Безпідставним є твердження в апеляційній скарзі, що слідчий суддя Мойсак С.М. має упереджене ставлення до ОСОБА_1 та посилання на те, що в порушення ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України в ухвалі від 20.11.2020 у справі №991/9535/20 зазначив, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення, а в ухвалі від 11.12.2020 в справі №991/10152/20 зазначив, що ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_3 отримано неправомірну вигоду в сумі 164 500 доларів США.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку". Положення наведеної статті Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод розкриває сутність та зміст однієї з найважливіших гарантій, закріплених в ній - презумпції невинуватості.

Питання, чи порушує твердження посадової особи принцип презумпції невинуватості, має бути з`ясоване у контексті тих фактичних обставин, у яких це твердження було зроблене (Рішення ЄСПЛ Daktaras v. Lithuania, заява № 42095/98, п. 41, ECHR 2000-X; A. L. v. Germany, заява № 72758/01, п. 31, від 28 квітня 2005 року).

Зі змісту оскаржуваного рішення в контексті фактичних обставин не вбачається, що при здійсненні своїх повноважень суддя керувався упередженою думкою, що підозрюваний вчинив кримінальне правопорушення і доводів в апеляційній скарзі на підтвердження цієї обставини не наведено. Посилання на текст інших судових рішень є помилковим, так як ці рішення не є предметом апеляційного перегляду.

Також безпідставним є твердження про неповноту судового розгляду, порушення норм процесуального права (ч. 3 ст. 370, п. 1 ч. 1 ст. 409 КПК України), про порушення норм матеріального права та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 370, п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України).

Так, згідно зі ст. 131 КПК України арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Згідно з вимогами ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою;

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

З положень ч. 3 ст. 132 КПК України та ч. 2 ст. 173 КПК України слідує, що вказані положення закону регулюють подібні правовідносини - правовідносини, пов`язані з застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження, однак за критерієм сфери дії ч. 2 ст. 173 КПК України є спеціальною щодо загальної норми права - ч. 3 ст. 132 КПК України.

Таким чином, оскільки слідчим суддею вирішувалось питання про арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів колегія суддів вважає правильним висновок слідчого судді, що силу вимог ч. 2 ст. 173 КПК України необхідно було враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні;

3) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

4) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Тобто питання про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення при накладенні арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 173 КПК України не підлягало дослідженню.

А тому слід визнати, що посилання в апеляційній скарзі на те, що слідчий суддя керувався при прийнятті рішення п. 3 ч. 2 ст. 173 КПК України в редакції, яка діяла до 18.02.2016, що в порушення п. 3 ч. 2 ст. 173 КПК України (в діючій редакції) при вирішенні питання про арешт майна не досліджував обґрунтованість підозри, не взяв до уваги відсутність доказів надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище - особи, посада якої згідно зі ст.6 Закону України «Про державну службу» належить до категорії «А», не врахував не доведеність стороною обвинувачення наявності кваліфікуючої ознаки, визначеної ч. 4 ст. 369 КК України щодо надання неправомірної вигоди організованою групою чи її учасником, є таким, що не ґрунтується на положеннях КПК України.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що слідчий суддя протиправно не встановив, що повідомлення про підозру ОСОБА_1 та клопотання про накладення арешту на майно складено детективом та затверджено прокурором, які не уповноважені на це процесуальним законом особами не є обґрунтованим.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 110 КПК України всі рішення прокурора є процесуальними рішеннями, а згідно з вимогами ч. 3 цієї ж статті рішення прокурора приймається у формі постанови. Частиною 1 ст. 37 КПК України визначено, що прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. Рішення керівника відповідного органу прокуратури про визначення прокурора чи групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні є процесуальним і має бути винесено у формі постанови.

Постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення, що передбачено ч. 6 ст. 110 КПК України.

Сторона захисту поставила під сумнів легітимність процесуальних дій прокурора внаслідок відсутності, з точки зору сторони захисту, повноважень у прокурора щодо участі у кримінальному провадженні під час досудового розслідування.

Однак стороною обвинувачення надано постанову від 09.12.2020 на підтвердження повноважень відповідного прокурора (т.2 а.с.72-73), що спростовує вищевказане твердження в апеляційній скарзі.

Також безпідставним є твердження в апеляційній скарзі, що слідчим суддею порушено вимоги ст. 117 КПК України, оскільки стороною обвинувачення пропущено 48 годинний строк звернення з клопотанням до слідчого судді, однак в матеріалах справи відсутнє клопотання про поновлення строку, з тексту ухвали не вбачається, що сторона обвинувачення зверталась з таким клопотанням, а слідчий суддя не постановив іншу ухвалу - про поновлення строку, чим порушив право ОСОБА_1 на оскарження ухвали про поновлення строку.

Так, слідчим суддею встановлено, що 11.12.2020 уповноваженими особами Національного антикорупційного бюро України оформлено поштове відправлення у відділі поштового зв`язку № 49 міста Києва, згідно з описом вкладення на ім`я отримувача - Вищий антикорупційний суд. В описі вкладення, серед іншого, було надіслано клопотання про арешт майна, вилученого за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до маркування, наявного на поштовому конверті, поштове відправлення за № 0304909840499, надіслано адресату Національне антикорупційне бюро України, відправником якого зазначено Вищий антикорупційний суд.

З огляду на наведене слідчий суддя дійшов правильного висновку, що під час оформлення поштового відправлення № 0304909840499 в поштовому відділенні № 49 у місті Києві сталася технічна помилка, в зв`язку з чим відповідне відправлення не було доставлено до належного адресата, а тому строк звернення сторони обвинувачення з клопотанням про накладення арешту не був пропущеним, так як дата звернення до поштового відділення - 11.12.2020, є днем подання клопотання до суду, що відповідає ч. 1 ст. 116 КПК України.

Згідно з положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.

Однак обставини, викладені в поясненнях захисника щодо порушення прав власника житла, порушення порядку складання тексту судового рішення не перебувають в межах апеляційної скарги, а розгляд апеляційної скарги не дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, а тому колегія суддів не вбачає підстав для виходу за межі апеляційної скарги.

Відповідно п.1 та п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим суддею ухвалено рішення, яке відповідає вимогам КПК України, а тому ухвалу слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 170, 392, 404, 407, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_1 - адвоката Мухи Олександра Олександровича залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2020 року про накладення арешту на майно в кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 52020000000000584 від 14.09.2020 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України, залишити без змін.

Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: О.Ф. Павлишин

Судді: М.С. Глотов

В. В. Чорна