Document No. 94586448

Справа № 757/55923/16-к

Провадження № 11-кп/991/1/21

Головуючий в суді першої інстанції: Яцун О. С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2021 року м. Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду у складі колегії суддів:

головуючого судді - Калугіної І. О.,

суддів - Семенникова О. Ю., Чорненької Д. С.,

секретарі судового засідання - Лисиця Ю. С., Онуфрієнко І. В., Таран Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційні скарги прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора, на вирок Заводського районного суду міста Запоріжжя від 29 травня 2019 року, в кримінальному провадженні № 12015080030002227 від 15 вересня 2015 року, яким:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпра, громадянина України, директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат», раніше не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

визнано невинуватим та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України

за участю:

прокурорів - Панченко О. О., Сидоренка В. А., Ярової О. А.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

захисників обвинуваченого ОСОБА_1 , - адвокатів Іващенка Ю. І., Чишинського Р. В.,

представників потерпілого Фонду державного майна України - Вакуляк Ю. А., Ізвєкова К. В., Середи О. С., Твердохліб В. С.,

представника потерпілого Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» - адвоката Лобікова Д. В.,

В С Т А Н О В И Л А:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановленні судом першої інстанції обставини

Згідно обвинувального акта, органом досудового розслідування ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення в наступній редакції:

На підставі контракту від 21 листопада 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (далі - ТОВ «ЗТМК»; Товариство), в особі Голови наглядової ради Товариства, начальника Управління міждержавних майнових відносин та інвестиційної діяльності Фонду державного майна України (далі - ФДМ України) ОСОБА_2 , ОСОБА_1 призначено на посаду директора ТОВ «ЗТМК», на якій він працював до останнього часу.

На займаній посаді ОСОБА_1 виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції і обіймав посаду керівника, створеного на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2012 року № 955, Договору про заснування ТОВ «ЗТМК» від 22 лютого 2013 року № 85, Додаткової угоди до нього від 18 жовтня 2013 року ТОВ «ЗТМК», тобто являвся службовою особою суб`єкта господарювання державного сектору економіки, державна частка у статутному капіталі якого перевищує п`ятдесят відсотків.

Так, ОСОБА_1 , як директор ТОВ «ЗТМК», мав повноваження та ніс відповідальність за дотримання вимог наступних нормативних актів, зміст яких йому достовірно відомий:

статті 68 Конституції України, згідно якої кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей;

статті 65 Господарського кодексу України, згідно до якої керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами;

Розділу 12 «Виконавчий орган Товариства» Статуту ТОВ «ЗТМК», затвердженого протоколом установчих зборів учасників від 14 листопада 2013 року:

пункту 12.1, згідно якого директор Товариства є одноособовим виконавчим органом Товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю;

пункту 12.2 директор здійснює свої повноваження відповідно до Статуту і контракту з ним;

пункту 12.7 директор має право без довіреності вчиняти юридичні дії від імені Товариства, в тому числі представляти інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, іноземними контрагентами, розпоряджатись майном та коштами Товариства, укладати та вчиняти від імені Товариства правочини, підписувати договори, контракти, фінансові та інші майнові документи у відповідності із Статутом та чинним законодавством України, відкривати в банках рахунки в національній та іноземних валютах та розпоряджатись ними у встановленому чинним законодавством порядку;

Контракту від 21 листопада 2013 року:

пункту 1.1 розділу 1 «Загальні положення», згідно якого директор зобов`язується безпосередньо і через сформований апарат здійснювати поточне управління (керівництво) Товариством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання і збереження майна Товариства та майна, що не ввійшло до статутного капіталу;

пункту 2.3 розділу 2 «Права і обов`язки сторін», згідно якого директор зобов`язаний неухильно дотримуватись умов контракту та здійснювати оперативне управління Товариством, організовувати його виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечувати виконання завдань, передбачених статутом товариства та річним фінансовим планом, сумлінно виконувати завдання, повноваження, права та обов`язки, які віднесені до його компетенції, не розголошувати конфіденційну та інсайдерську інформацію особам, які не мають доступу до такої інформації, а також використовувати її у своїх інтересах або інтересах третіх осіб. Крім того, організовувати збереження та ефективне використання майна та прибутку Товариства, а також державного майна, що не увійшло до статутного капіталу Товариства.

Враховуючи вищевикладене, директор ТОВ «ЗТМК» ОСОБА_1 у період з 23 листопада 2013 року до останнього часу обіймав посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків та, відповідно до прим. 1 ст. 364 КК України, був службовою особою.

Так, відповідно до пункту 3.1 Розділу 3 «Мета і предмет діяльності Товариства» Статуту ТОВ «ЗТМК», метою діяльності товариства є здійснення технічної модернізації виробництва та отримання прибутку за рахунок виробничої та підприємницької діяльності, ефективне управління майном та коштами Товариства, забезпечення потреб у продукції, роботах та послугах Товариства.

Тобто, отримання прибутку від діяльності ТОВ «ЗТМК» та технічна модернізація виробництва є стратегічним державним інтересом для захисту та виконання якого 19 листопада 2013 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2012 року № 955, згідно з договором про заснування від 22 лютого 2013 року № 85, Додаткової угоди до нього від 18 жовтня 2013 року, які укладені між ФДМ України та Компанією «Толексіс Трейдінг Лімітед» (TOLEXIS TRADING LIMITED), зареєстрованою за законодавством Республіки Кіпр, сертифікат реєстрації НЕ 148292 від 11 травня 2004 року, місцезнаходження за реєстраційними даними: Еміліу Хурмузіу Стріт , Лофітіс Бізнес Центр, 6-й поверх, офіс 3 та 4, П.К. 3035, Лімассол, Кіпр , виходячи з необхідності залучення інвестицій в розмірі не менше 100 000 000 доларів США, необхідності впровадження сучасних прогресивних технологій та використання нового високопродуктивного обладнання для створення високорентабельного виробництва титанового шлаку, модернізації магнієвого виробництва, модернізації виробництва титану губчастого та титанових злитків до рівня, що відповідає аерокосмічним вимогам якості - засновано ТОВ «ЗТМК».

За умовами вищевказаного договору, додаткової угоди до нього, а також Статуту Товариства, про які був обізнаний ОСОБА_1 , чітко визначені обов`язки Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» як учасника ТОВ «ЗТМК», а саме, вона мала здійснити свій вклад до статутного капіталу Товариства виключно грошовими коштами в сумі 719 785 019,8 гривень, що в перерахунку згідно з встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долару США станом на 18 жовтня 2013 року (7,993 гривень за 1 долар США) відповідає 90 051 922,91 доларів США, додатково до свого вкладу до статутного капіталу Товариства з метою фінансового забезпечення технічної модернізації виробництва мала внести додатковий вклад грошовими коштами на загальну суму 159 444 980,25 гривень, що відповідає 19 948 077,09 доларів США. Водночас, було встановлено додаткове зобов`язання Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» забезпечити погашення в повному обсязі за власний рахунок протягом трьох місяців з дати утворення Товариства простроченої заборгованості Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (далі - ДП «ЗТМК») з виплати заробітної плати, податків, зборів, інших обов`язкових платежів та за спожиті енергоносії, що виникла до державної реєстрації Товариства. При цьому, згідно мети створення ТОВ «ЗТМК», а також, стратегічної програми розвитку та технічної модернізації виробництва ТОВ «ЗТМК», яка затверджена на Установчих зборах 14 листопада 2013 року, кошти в сумі 110 000 000 доларів США передбачено освоїти (використати) протягом 4-го кварталу 2013 року, 2014 року та 1-го кварталу 2015 року на впровадження передових технологій і устаткування вітчизняних та зарубіжних фірм, що в результаті дозволить збільшити обсяги виробництва, знизити собівартість продукції, підвищити її конкурентоспроможність за рахунок зростання якості, а також дозволить вирішити екологічні питання, тобто вказані кошти мали цільове призначення.

Проте, всупереч державним інтересам у вигляді отримання прибутку від діяльності ТОВ «ЗТМК», а також, всупереч мети створення Товариства та цільового призначення грошових коштів, залучених від нерезидента - Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» в сумі 110 000 000 доларів США, маючи умисел на розкрадання у формі розтрати грошових коштів товариства, шляхом зловживання службовим становищем, за попередньою змовою в групі з невстановленими особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, з метою передачі третім особам для задоволення їх корисливих інтересів, ОСОБА_1 , у період часу з 21 листопада 2013 року по 17 квітня 2015 року, з використанням службового становища директора даного Товариства, в порушення вимог контракту від 21 листопада 2013 року, Договору про заснування ТОВ «ЗТМК» від 22 лютого 2013 року № 85, Додаткової угоди до нього від 18 жовтня 2013 року та Статуту ТОВ «ЗТМК» від 19 листопада 2013 року, усвідомлюючи злочинний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи настання таких наслідків, за попередньою змовою в групі з невстановленими особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, вчинив розтрату частини вищевказаних коштів з використанням свого службового становища, в особливо великих розмірах, а саме вчинив перерахування грошових коштів, які мали цільове призначення на впровадження передових технологій і устаткування вітчизняних та зарубіжних фірм, за нецільовим призначенням, на надання поворотної фінансової допомоги ДП «ЗТМК», здійснення оплати третім особам в якості поручителя по заборгованості ДП «ЗТМК» на загальну суму 492 047 840,22 гривень. У свою чергу укладення вказаних правочинів ОСОБА_1 , крім порушення вимог цільового використання залучених інвестиційних коштів, також не мало на меті отримання прибутку ТОВ «ЗТМК», а було направлено на безоплатне обернення їх на користь третіх осіб, а саме юридичних осіб ТОВ «Сінтез Ресурс», ПАТ «Холдингова компанія «Енергомережа» та ПАТ «Комерційний банк «Надра», та здійснене всупереч додаткових вимог до Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед», з метою зменшення її зобов`язань по сплаті заборгованості ДП «ЗТМК» з виплати заробітної плати, податків, зборів, інших обов`язкових платежів та за спожиті енергоносії.

Так, ОСОБА_1 разом із невстановленими досудовим розслідуванням особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, в період часу до середини січня 2014 року, більш точний час органом досудового розслідування не встановлено, в невстановленому місці, заздалегідь домовився з невстановленими досудовим розслідуванням особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження про спільне вчинення про спільне вчинення кримінального правопорушення, розподіливши між собою ролі. Згідно попередньої домовленості ОСОБА_1 з метою заволодіння коштами ТОВ «ЗТМК» в інтересах третіх осіб повинен вчинити розтрату зазначених коштів шляхом укладання договорів та подальшого перерахування коштів на їх виконання, тобто вчинити певні дії для безповоротного обернення коштів ТОВ «ЗТМК» на користь третіх осіб, бажаючи надати такому заволодінню форми законних дій.

Зокрема ОСОБА_1 , будучи директором ТОВ «ЗТМК», перебуваючи в офісних приміщеннях даного товариства за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. № 18, у 2014 році, маючи прямий умисел, зловживаючи своїм службовим становищем, з використанням наданих йому організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, що дають право оперативного управління майном та грошовими коштами підприємства в міру передбачених контрактом та Статутом ТОВ «ЗТМК» посадових обов`язків, за попередньою змовою в групі з невстановленими особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, згідно попередньої домовленості з вчинив розтрату, тобто незаконне безоплатне відчуження грошових коштів з цільовим призначенням на виконання стратегічної програми розвитку та технічної модернізації виробництва ТОВ «ЗТМК», отриманих від Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» в сумі 110 000 000 доларів США, діючи в інтересах третіх осіб, розуміючи неможливість повернення даних грошових коштів за умови ліквідації ДП «ЗТМК», перерахував їх частину в загальній сумі 399 901 248 гривень на банківські рахунки, відкриті в ПАТ «ВТБ Банк», ПАТ «КБ Надра» для ДП «ЗТМК» за угодами поворотної позики грошових коштів за наступних обставин.

Так, ОСОБА_1 діючи за попередньою змовою в групі з невстановленими особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, з метою вчинити розтрату грошових коштів ТОВ «ЗТМК» шляхом укладання договорів та подальшого перерахування коштів за умовами договорів без їх фактичного виконання зі сторони ДП «ЗТМК», достовірно знаючи, що ДП «ЗТМК» знаходиться в стадії ліквідації, не здійснює господарську діяльність та відповідно не отримує будь яких прибутків і не має фінансових надходжень, що унеможливлює виконання угоди в частині повернення грошових коштів, будучи директором підприємства ТОВ «ЗТМК» в період часу з 23 січня 2014 року по 17 квітня 2015 року, перебуваючи у офісних приміщеннях даного товариства за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. № 18, будучи уповноваженим на здійснення фінансових операцій з грошовими коштами очолюваного ним товариства, із залученням осіб - працівників підприємства, не обізнаних про його злочинні наміри, фактично маючи в розпорядженні отримані за вищевказаних обставин від Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» грошові кошти в сумі 110 000 000 доларів США, всупереч мети створення ТОВ «ЗТМК» та цільового використання цих коштів, з метою безповоротно витратити частину вказаних коштів в інтересах третіх осіб, уклав договори позики грошових коштів з ДП «ЗТМК» на загальну суму 400 315 454 гривень, а також, на їх виконання перерахував грошові кошти на банківські рахунки ДП «ЗТМК» у сумі 399 901 248 гривень, достовірно розуміючи, що вказані кошти не будуть повернуті очолюваному ним товариству.

На виконання свого злочинного наміру, 23 січня 2014 року ОСОБА_1 незважаючи на вищевикладене, усвідомлюючи, що виникне безнадійна дебіторська заборгованість перед ТОВ «ЗТМК», тобто грошові кошти будуть безповоротно втрачені, 23 січня 2014 року, в період часу з 09 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин, більш точний час слідством не встановлено, знаходячись в приміщенні адміністративної будівлі ТОВ «ЗТМК» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. № 18, всупереч інтересам служби, з використанням службового становища, з корисливих мотивів, в інтересах третіх осіб, підписав та завірив печаткою зі сторони ТОВ «ЗТМК» договір № 13 з ДП «ЗТМК» щодо надання останньому поворотної фінансової допомоги на суму 72 000 000 гривень за умови повернення грошових коштів до 16 липня 2014 року, достовірно знаючи про відсутність фінансової можливості ДП «ЗТМК» повернути ці кошти, та відповідно відсутність намірів виконання зазначеної угоди з боку ДП «ЗТМК», тобто без мети отримання грошових коштів чи прибутку для очолюваного ним товариства, що суперечило інтересам служби, з метою сприяння покращення фінансового стану інших підприємств.

Продовжуючи виконувати свої злочинні наміри та розуміючи, що фактично грошові кошти за основним договором не будуть повернуті, він 19 червня 2014 року та 15 січня 2015 року підписав та завірив печаткою зі сторони ТОВ «ЗТМК» відповідно додаткові угоди № 1 та № 2 до вищевказаного договору, згідно яких збільшено розмір позики грошових коштів на 48 000 000 гривень, тим самим встановлено загальну суму поворотної фінансової допомоги у розмірі 120 000 000 гривень. При цьому, спочатку строк повернення позики формально був вказаний до 16 січня 2015 року, а зрештою був встановлений до 31 грудня 2015 року. Однак всупереч встановленого строку, від ДП «ЗТМК» грошових коштів поворотної фінансової допомоги згідно договору № 13 від 23 січня 2014 року у розмірі 120 000 000 гривень на банківські рахунки ТОВ «ЗТМК» не повернуто.

Поряд із тим, 16 квітня 2014 року ОСОБА_1 у період часу з 09 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин, більш точний час слідством не встановлено, знаходячись в приміщенні адміністративної будівлі ТОВ «ЗТМК» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. № 18, всупереч інтересам служби, з використанням службового становища, з корисливих мотивів, в інтересах третіх осіб, підписав та завірив печаткою зі сторони ТОВ «ЗТМК» договір № 115 з ДП «ЗТМК» щодо надання останньому поворотної фінансової допомоги на суму 120 000 000 гривень за умови повернення грошових коштів до 16 жовтня 2014 року, достовірно знаючи про відсутність фінансової можливості ДП «ЗТМК» повернути ці кошти, та відповідно відсутність намірів виконання зазначеної угоди з боку ДП «ЗТМК», тобто без мети отримання грошових коштів чи прибутку для очолюваного ним товариства, що суперечило інтересам служби, з метою сприяння покращення фінансового стану інших підприємств.

Продовжуючи виконувати свої злочинні наміри та розуміючи, що фактично грошові кошти за основним договором не будуть повернуті, він 15 жовтня 2015 року підписав та завірив печаткою зі сторони ТОВ «ЗТМК» додаткову угоду № 1 до вищевказаного договору, згідно якої строк повернення позики формально був вказаний до 31 грудня 2015 року. Однак всупереч встановленого строку, від ДП «ЗТМК» грошових коштів поворотної фінансової допомоги згідно договору № 115 від 16 квітня 2014 року у розмірі 120 000 000 гривень на банківські рахунки ТОВ «ЗТМК» не повернуто.

Крім того, 18 квітня 2014 року ОСОБА_1 в період часу з 09 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин, більш точний час слідством не встановлено, знаходячись в приміщенні адміністративної будівлі ТОВ «ЗТМК» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. № 18, всупереч інтересам служби, з використанням службового становища, з корисливих мотивів, в інтересах третіх осіб, підписав та завірив печаткою зі сторони ТОВ «ЗТМК» договір № 674/114 з ДП «ЗТМК» щодо надання останньому поворотної фінансової допомоги на суму 120 000 000 гривень за умови повернення грошових коштів до 18 жовтня 2014 року, достовірно знаючи про відсутність фінансової можливості ДП «ЗТМК», та відповідно відсутність намірів виконання зазначеної угоди з боку ДП «ЗТМК», тобто без мети отримання грошових коштів чи прибутку для очолюваного ним товариства, що суперечило інтересам служби, з метою сприяння покращення фінансового стану інших підприємств.

Продовжуючи виконувати свої злочинні наміри та розуміючи, що фактично грошові кошти за основним договором не будуть повернуті, він 17 жовтня 2014 року підписав та завірив печаткою зі сторони ТОВ «ЗТМК» додаткову угоду № 1 до вищевказаного договору, згідно якої строк повернення позики формально був вказаний до 31 грудня 2015 року. Однак всупереч встановленого строку, від ДП «ЗТМК» грошових коштів поворотної фінансової допомоги згідно договору № 674/114 від 18 квітня 2014 року у розмірі 120 000 000 гривень на банківські рахунки ТОВ «ЗТМК» не повернуто.

Також, 17 грудня 2014 року ОСОБА_1 у період часу з 09 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин, більш точний час слідством не встановлено, знаходячись в приміщенні адміністративної будівлі ТОВ «ЗТМК» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. № 18, всупереч інтересам служби, з використанням службового становища, з корисливих мотивів, в інтересах третіх осіб, підписав та завірив печаткою зі сторони ТОВ «ЗТМК» договір № 202 з ДП «ЗТМК» щодо надання останньому поворотної фінансової допомоги на суму 39 315 454,39 гривень за умови повернення грошових коштів до 01 липня 2015 року, достовірно знаючи про відсутність фінансової можливості ДП «ЗТМК», та відповідно відсутність намірів виконання зазначеної угоди з боку ДП «ЗТМК», тобто без мети отримання грошових коштів чи прибутку для очолюваного ним товариства, що суперечило інтересам служби, з метою сприяння покращення фінансового стану інших підприємств.

Продовжуючи виконувати свої злочинні наміри та розуміючи, що фактично грошові кошти за основним договором не будуть повернуті, він 26 січня 2015 року та 30 червня 2015 року підписав та завірив печаткою зі сторони ТОВ «ЗТМК» відповідно додаткові угоди № 1 та № 2 до вищевказаного договору, згідно яких збільшено розмір позики грошових коштів на 1 000 000 гривень, тим самим встановлено загальну суму поворотної фінансової допомоги у розмірі 40 315 454,39 гривень. При цьому, спочатку строк повернення позики формально був вказаний до 01 липня 2015 року, а зрештою був встановлений до 31 грудня 2015 року. Однак, всупереч встановленого строку, від ДП «ЗТМК» грошових коштів поворотної фінансової допомоги згідно договору № 202 від 17 грудня 2014 року у розмірі 40 315 454,39 гривень на банківські рахунки ТОВ «ЗТМК» не повернуто.

Зазначене за обвинувальним актом підтверджується висновками експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-економічної експертизи № 9991/16-45 від 31 серпня 2016 року.

Згідно вищевказаних договорів № 13 від 23 січня 2015 року, № 115 від 16 квітня 2014 року, № 674/114 від 18 квітня 2014 року, № 202 від 17 грудня 2014 року, в період часу з 23 січня 2014 року по 17 квітня 2015 року ОСОБА_1 , на виконання свого злочинного умислу направленого на вчинення розтрати з корисливих мотивів грошових коштів ТОВ «ЗТМК», діючи в інтересах третіх осіб, організував, тобто надав підлеглим працівникам бухгалтерії даного товариства відповідні вказівки щодо перерахування вказаних грошових коштів на загальну суму 399 901 248 гривень через банківські установи ПАТ «КБ Надра» з банківських рахунків, відкритих для ТОВ «ЗТМК», № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , а також, АБ «Кліринговий дім» з банківського рахунку, відкритого для ТОВ «ЗТМК», № НОМЕР_3 як надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги ДП «ЗТМК» на банківський рахунок, відкритий для ДП «ЗТМК» у банківській установі ПАТ «КБ Надра», № НОМЕР_4 , а також, на банківський рахунок, відкритий для ДП «ЗТМК» у банківській установі ПАТ «ВТБ Банк», № НОМЕР_5 . Таким чином, він розпорядився грошовими коштами ТОВ «ЗТМК», щодо яких він був наділений відповідними повноваженнями, та обернув ці кошти на користь третіх осіб - ДП «ЗТМК» з подальшим їх оберненням на користь ТОВ «Сінтез Ресурс», ПАТ «Холдингова компанія «Енергомережа», ВАТ «Запоріжжяобленерго» та ПАТ «Комерційний банк «Надра».

Вказане перерахування грошових коштів у безготівковому вигляді було здійснено за період часу з 23 січня 2014 року по 17 квітня 2015 року працівниками ТОВ «ЗТМК», які не були обізнані про злочинні наміри ОСОБА_1 , шляхом оформлення, підписання платіжних доручень на перерахування грошових коштів, а також їх подачею до банківських установ ПАТ «КБ Надра» в межах договірних відносин з ТОВ «ЗТМК» по обслуговуванню рахунків № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , а також АБ «Кліринговий дім» в межах договірних відносин з ТОВ «ЗТМК» по обслуговуванню рахунку № НОМЕР_3 . При цьому, право першого підпису платіжного доручення на перерахування грошових коштів з банківських рахунків згідно поданих до вказаних банків документів, належало ОСОБА_1 , тобто фінансові операції по перерахування грошових коштів з банківських рахунків ТОВ «ЗТМК» здійснені з його відома.

При цьому, ОСОБА_1 був достовірно обізнаний про фактичних одержувачів вказаних коштів, а саме, ТОВ «Сінтез Ресурс», ВАТ «Запоріжжяобленерго», оскільки в. о. генерального директора ДП «ЗТМК» ОСОБА_4 офіційно інформував ОСОБА_1 про призначення грошових коштів, які мали надаватись від імені ТОВ «ЗТМК». При цьому, він як колишній директор ДП «ЗТМК» був обізнаний про обставини укладання та виконання правочинів між ДП «ЗТМК» та ТОВ «Сінтез Ресурс», ВАТ «Запоріжжяобленерго», а тому усвідомлював наступне.

По-перше, оскільки було встановлено додаткове зобов`язання Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» забезпечити погашення в повному обсязі за власний рахунок протягом трьох місяців з дати утворення Товариства простроченої заборгованості ДП «ЗТМК» за енергоносії, така заборгованість повинна була бути сплачена не за рахунок коштів ТОВ «ЗТМК», а за рахунок Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед», а тому надання ОСОБА_1 від імені ТОВ «ЗТМК» позики ДП «ЗТМК» для сплати коштів заборгованості за енергоносії ПАТ «Холдингова компанія «Енергомережа» в сумі 80 000 000 гривень та ВАТ «Запоріжжяобленерго» в сумі 45 066 527,55 гривень було безпідставним.

По-друге, оскільки було встановлено додаткове зобов`язання Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» забезпечити погашення в повному обсязі за власний рахунок протягом трьох місяців з дати утворення Товариства простроченої заборгованості ДП «ЗТМК» з виплати заробітної плати, податків, зборів, інших обов`язкових платежів, така заборгованість повинна бути сплачена не за рахунок коштів ТОВ «ЗТМК», а за рахунок Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед», а тому надання ОСОБА_1 від імені ТОВ «ЗТМК» позики ДП «ЗТМК» для сплати коштів заборгованості за оренду земельної ділянки, плати за землю, сплати єдиного соціального внеску, відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, перерахування заробітної плати працівникам ДП «ЗТМК», а також, адміністративні і поточні господарські видатки на загальну суму 18 104 720,45 гривень було безпідставним.

По-третє, оскільки по бухгалтерському обліку ТОВ «ЗТМК» станом на 31 травня 2015 року в складі дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги утворилась заборгованість ТОВ «ТИТАН УКРАЇНИ» в сумі 204 668 500 гривень, за ТОВ «Сінтез Ресурс» - 31 341 800 гривень, термін сплати якої прострочено, враховуючи те, що ТОВ «Сінтез Ресурс» перебував в стані припинення за рішенням засновника з 16 квітня 2015 року, надання ОСОБА_1 від імені ТОВ «ЗТМК» позики ДП «ЗТМК» для сплати коштів заборгованості перед ТОВ «Сінтез Ресурс» по укладеним контрактам ДП «ЗТМК» на загальну суму 256 730 000 гривень було безпідставним. Фактично надані як позика ОСОБА_1 від імені ТОВ «ЗТМК» грошові кошти на загальну суму 256 730 000 гривень були використані представниками ТОВ «Сінтез Ресурс» у власних інтересах, в тому числі на погашення заборгованості по отриманих кредитах у ПАТ «Комерційний банк «Надра».

Водночас встановлено, що ОСОБА_1 до 27 листопада 2013 року виконував обов`язки генерального директора ДП «ЗТМК», тобто був фактичним керівником вказаного підприємства безпосередньо до моменту призначення його директором ТОВ «ЗТМК». Таким чином, ОСОБА_1 був достовірно обізнаний про фінансовий стан ДП «ЗТМК», володів інформацією про умови виникнення та стан кредиторської заборгованості ДП «ЗТМК», вів переговори та постійно контактував з кредиторами, в тому числі ТОВ «Сінтез Ресурс», ПАТ «Холдингова компанія «Енергомережа», ВАТ «Запоріжжяобленерго» та ПАТ «Комерційний банк «Надра».

Таким чином, ОСОБА_1 ставши фактичним керівником ТОВ «ЗТМК» з 21 листопада 2013 року та фактично отримавши в розпорядження грошові кошти, отримані від Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед», зловживаючи своїм службовим становищем керівника ТОВ «ЗТМК», за попередньою змовою в групі з невстановленими особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, перераховував їх за зобов`язаннями перед представниками ТОВ «Сінтез Ресурс», ПАТ «Холдингова компанія «Енергомережа», ВАТ «Запоріжжяобленерго» та ПАТ «Комерційний банк «Надра», які сам надав, будучи керівником ДП «ЗТМК».

Таким чином, вказані дії ОСОБА_1 , вчинені ним як службовою особою - керівником ТОВ «ЗТМК», що виразились у безпідставному укладенні договорів позики з ДП «ЗТМК» та перерахуванні за період часу з 24 січня 2014 року по 17 квітня 2015 року грошових коштів ТОВ «ЗТМК» у сумі 399 901 248 гривень, які мали бути використані за цільовим призначенням, призвели до безповоротного їх обертання на користь інших осіб.

Крім того, з 11 березня 2014 року по 03 лютого 2015 року ОСОБА_1 у період часу з 09 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин, більш точний час слідством не встановлено, знаходячись в приміщенні адміністративної будівлі ТОВ «ЗТМК» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. № 18, всупереч інтересам служби, з використанням службового становища, з корисливих мотивів, в інтересах третіх осіб, за попередньою змовою в групі з невстановленими особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, будучи уповноваженим на здійснення фінансових операцій з грошовими коштами очолюваного ним товариства, а також, фактично маючи в розпорядженні отримані за вищевказаних обставин від Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» грошові кошти в сумі 110 000 000 доларів США, всупереч мети створення ТОВ «ЗТМК» та цільового використання цих коштів, з метою безповоротно витратити частину вказаних коштів в інтересах третіх осіб, перерахував їх частину в сумі 4 550 321 доларів США на рахунок № НОМЕР_6 в ПАТ «Комерційний банк «Надра» як погашення кредитної заборгованості ДП «ЗТМК» за наступних обставин.

11 березня 2014 року ОСОБА_1 у період часу з 09 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин, більш точний час слідством не встановлено, знаходячись в приміщенні адміністративної будівлі ТОВ «ЗТМК» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. № 18, усвідомлюючи, що виникне безнадійна дебіторська заборгованість перед ТОВ «ЗТМК», тобто грошові кошти будуть безповоротно втрачені, оформив, підписав, та завірив печаткою зі сторони ТОВ «ЗТМК», таким чином уклав з представниками вказаного банку договір застави майнових прав № 24/2012/0001Юмкл-31-15, згідно до якого ТОВ «ЗТМК» виступив заставодавцем у забезпечення виконання ДП «ЗТМК» перед ПАТ «КБ «НАДРА» зобов`язань за кредитним договором № 24/2012/0001Юмкл від 18 січня 2012 року. Фактично ОСОБА_1 вищевказаними діями передав у заставу майнові права за договором банківського вкладу (депозиту) № 1 від 14 лютого 2014 року, укладеного між Товариством та ПАТ «КБ «НАДРА» з усіма належними виплатами, на суму 5 000 000 доларів США в рахунок погашення заборгованості ДП «ЗТМК» за кредитним договором. Однак, грошові кошти на суму 5 000 000 доларів США були частиною з отриманих як внесок до статутного капіталу ТОВ «ЗТМК» коштів Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед», які згідно установчих документів мали цільове призначення на впровадження передових технологій і устаткування вітчизняних та зарубіжних фірм в Товаристві. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 безпідставно передав у заставу майнові права за договором банківського вкладу (депозиту) № 1 від 14 лютого 2014 року, укладеного між Товариством та ПАТ «КБ «НАДРА» з усіма належними виплатами, на суму 5 000 000 доларів США.

У подальшому, ОСОБА_1 , 02 лютого 2015 року в період часу з 09 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин, більш точний час слідством не встановлено, знаходячись в приміщенні адміністративної будівлі ТОВ «ЗТМК» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. № 18, на виконання свого злочинного умислу направленого на вчинення розтрати з корисливих мотивів грошових коштів ТОВ «ЗТМК», діючи в інтересах третіх осіб, організував, тобто надав своїм підлеглим працівникам бухгалтерії даного товариства відповідні вказівки щодо перерахування грошових коштів на загальну суму 4 550 321 доларів США з банківського рахунку Товариства № НОМЕР_7 (USD), відкритого в ПАТ «КБ Надра», на підставі платіжного доручення № 181506208 від 02 лютого 2015 року та згідно розпорядження від 02 лютого 2015 року, на рахунок № НОМЕР_6 у тому ж банку на користь ДП «ЗТМК» як часткове погашення заборгованості за кредитом перед ПАТ «КБ «Надра». При цьому, для документального підтвердження вказаного списання банківською установою грошових коштів ТОВ «ЗТМК», на наступний день - 03 лютого 2015 року в період часу з 09 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин, більш точний час слідством не встановлено, знаходячись в приміщенні адміністративної будівлі ТОВ «ЗТМК» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. № 18 між ДП «ЗТМК» (Боржником) в особі в. о. генерального директора ОСОБА_4 та ТОВ «ЗТМК» (Кредитор) в особі директора ОСОБА_1 підписано угоду про погашення (визнання) боргу, який виник за кредитним договором про надання відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 24/2012/0001Юмкл від 18 січня 2012 року. Таким чином, ОСОБА_1 від імені ТОВ «ЗТМК» фактично сплатив заборгованість ДП «ЗТМК» перед ПАТ «КБ «Надра» на суму коштів 4 550 321 доларів США, що еквівалентно 73 523 262 гривень (за курсом НБУ на 02 лютого 2015 року).

Так, згідно з вказаною угодою, сторони (ТОВ «ЗТМК» та ДП «ЗТМК») погодили, що кредитор, який виконав перед банком - ПАТ «КБ «НАДРА» зобов`язання боржника в сумі 4 550 321 доларів США (з них кредит отриманий в межах кредитної лінії - 3 996 987 доларів США, який мало повернути ДП «ЗТМК» до 31 грудня 2014 року, відсотки за користування кредитом - 553 334 доларів США), згідно з нормами цивільного законодавства набув всіх прав кредитора по цьому зобов`язанню. Однак, фактично через вказані дії ОСОБА_1 , ТОВ «ЗТМК» втратило грошові кошти в сумі 4 550 321 доларів США, розміщені на депозитному рахунку в ПАТ «КБ «Надра», отримавши дебіторську заборгованість ДП «ЗТМК» на суму 73 523 262 гривень, яка через фінансовий стан останнього не могла бути погашена.

Таким чином, погашення зобов`язань ДП «ЗТМК» за кредитним договором здійснено за рахунок вищевказаного депозиту Товариства, на якому було розміщено кошти, що надійшли від Інвестора 12 лютого 2014 року у вигляді внеску в уставний фонд. Отже, директор ТОВ «ЗТМК» ОСОБА_1 кошти в сумі 4 550 321 доларів США, що еквівалентно 73 523 262 гривень (за курсом НБУ на 02 лютого 2015 року), які найшли від Інвестора для технічної модернізації виробництва, використав на погашення заборгованості ДП «ЗТМК» перед ПАТ «КБ «НАДРА», яка виникла за кредитним договором № 24/2012/0001Юмкл від 18 січня 2012 року.

Таким чином, вказані дії ОСОБА_1 , вчинені ним як службовою особою - керівником ТОВ «ЗТМК», що виразились в безпідставному укладенні вищевказаного договору про погашення боргу від 03 лютого 2015 року та перерахуванні 02 лютого 2015 року грошових коштів ТОВ «ЗТМК» в сумі 4 550 321 доларів США, які мали бути використані за цільовим призначенням, призвели до безповоротного їх обертання на користь ПАТ «КБ «НАДРА».

Також, з 13 травня 2014 по 28 листопада 2014 року ОСОБА_1 у період часу з 09 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин, більш точний час слідством не встановлено, знаходячись в приміщенні адміністративної будівлі ТОВ «ЗТМК» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. № 18, всупереч інтересам служби, з використанням службового становища, з корисливих мотивів, в інтересах третіх осіб, будучи уповноваженим на здійснення фінансових операцій з грошовими коштами очолюваного ним товариства, а також, фактично маючи в розпорядженні отримані за вищевказаних обставин від Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» грошові кошти в сумі 110 000 000 доларів США, всупереч мети створення ТОВ «ЗТМК» та цільового використання цих коштів, з метою безповоротно витратити частину вказаних коштів в інтересах третіх осіб, за попередньою змовою в групі з невстановленими особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, перерахував їх частину в сумі 18 623 330,22 гривень на користь ВАТ «Запоріжжяобленерго» як оплату простроченої (не сплаченої у визначений договором від 01 липня 2000 року № 76/199 термін) заборгованості ДП «ЗТМК» за спожиту ДП «ЗТМК» активну електричну енергію, що виникла до 19 листопада 2013 року за наступних обставин.

Так, 13 травня 2014 року ОСОБА_1 як директор ТОВ «ЗТМК» усвідомлюючи, що виникне безнадійна дебіторська заборгованість перед ТОВ «ЗТМК», тобто грошові кошти будуть безповоротно втрачені, уклав договір поруки № 460514/2/111, відповідно до якого ТОВ «ЗТМК» виступило поручителем перед ВАТ «Запоріжжяобленерго» (кредитор) за оплату ДП «ЗТМК» (боржник) заборгованості за спожиту електричну енергію, яка виникла на підставі договору на користування електричної енергії від 01 липня 2000 року № 76/199, стягнення якої передбачено рішеннями Господарського суду Запорізької області (від 06 грудня 2010 року справа № 10/339/10, від 27 грудня 2011 року справа № 13/5009/5894/11-20/5009/5894/11, від 07 грудня 2010 року справа № 11/292/10, від 16 травня 2011 року по справі № 19/5009/1481/11), і яка розстрочена ухвалами суду у зазначених справах, та порядок погашення якої встановлено договором про самостійне виконання рішення суду від 03 грудня 2013 року № 1114 (Основний договір № 1) та договором про самостійне виконання рішення суду від 03 грудня 2013 року № 1115 (Основний договір № 2), укладеними між ДП «ЗТМК» та ВАТ «Запоріжжяобленерго». При цьому, ОСОБА_1 знав, що установчими документами ТОВ «ЗТМК» встановлено додаткове зобов`язання Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» забезпечити погашення в повному обсязі за власний рахунок протягом трьох місяців з дати утворення Товариства простроченої заборгованості ДП «ЗТМК» за енергоносії, така заборгованість повинна бути сплачена не за рахунок коштів ТОВ «ЗТМК», а за рахунок Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед», а тому укладання договору поруки № 460514/2/111 від 13 травня 2014 року суперечило вимогам Статуту ТОВ «ЗТМК» за вищеописаних обставин.

Надалі, ОСОБА_1 , на виконання свого злочинного умислу направленого на вчинення розтрати з корисливих мотивів грошових коштів ТОВ «ЗТМК», діючи в інтересах третіх осіб, організував, тобто надав своїм підлеглим працівникам бухгалтерії даного товариства відповідні вказівки щодо перерахування вказаних грошових коштів на загальну суму 18 623 330,22 гривень, з яких 9 392 364 гривень - в якості виконання зобов`язань ДП «ЗТМК» за основним договором № 1 та 9 230 966,22 гривень - в якості виконання зобов`язань за Основним договором № 2 через банківську установу ПАТ «КБ Надра» з банківського рахунку, відкритого для ТОВ «ЗТМК», № НОМЕР_1 на банківський рахунок, відкритий для ДП «ЗТМК» у банківській установі ПАТ «КБ Надра», № НОМЕР_4 , а також, на банківський рахунок, відкритий для ВАТ «Запоріжжяобленерго» у банківській установі Запорізьке обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України», № НОМЕР_8 . Таким чином, він розпорядився грошовими коштами ТОВ «ЗТМК», щодо яких він був наділений відповідними повноваженнями, та обернув ці кошти на користь третіх осіб ВАТ «Запоріжжяобленерго».

При цьому встановлено, що згідно вищевказаних рішень Господарського

суду Запорізької області, підлягала до оплати ВАТ «Запоріжжяобленерго» заборгованість ДП «ЗТМК» на загальну суму 275 732 997 гривень, з яких основний борг за спожиту активну електричну енергію - 261 600 073 гривень. Таким чином, на підставі Статуту від 14 листопада 2013 року ТОВ «ЗТМК», а також Постанови Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2012 року № 955, п. 7.3 договору про заснування ТОВ «ЗТМК» від 22 лютого 2013 року № 85, додаткової угоди до нього від 18 жовтня 2013 року, обов`язок сплатити борг ДП «ЗТМК» на загальну суму 275 732 997 гривень за спожиту активну електричну енергію покладено на Компанію «Толексіс Трейдінг Лімітед».

Таким чином, ОСОБА_1 , за попередньою змовою в групі з невстановленими особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, діючи на виконання злочинного умислу направленого на вчинення розтрати з корисливих мотивів грошових коштів ТОВ «ЗТМК» в інтересах Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» у частині зменшення її зобов`язань по сплаті ВАТ «Запоріжжяобленерго» боргу ДП «ЗТМК» всупереч вищевказаних установчих документів ТОВ «ЗТМК», зловживаючи своїми службовими обов`язками, безпідставно уклав від імені ТОВ «ЗТМК» договір поруки № 460514/2/111 від 13 травня 2014 року, на виконання якого перерахував на банківські рахунки ВАТ «Запоріжжяобленерго» грошові кошти ТОВ «ЗТМК» на загальну суму 18 623 330,22 гривень, що призвело до їх безповоротної втрати.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 усвідомлюючи, що виникне безнадійна дебіторська заборгованість перед ТОВ «ЗТМК», тобто грошові кошти будуть безповоротно втрачені, в період часу з 21 листопада 2013 року по 17 квітня 2015 року, діючи з метою розтрати грошових коштів даного товариства, в інтересах Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» щодо зменшення її зобов`язань по сплаті ВАТ «Запоріжжяобленерго» боргу ДП «ЗТМК», а також в інтересах ТОВ «Сінтез Ресурс», ПАТ «Холдингова компанія «Енергомережа», ВАТ «Запоріжжяобленерго» та ПАТ «Комерційний банк «Надра» щодо покращення їх фінансового положення за рахунок грошових коштів ТОВ «ЗТМК», зловживаючи своїм службовим становищем, за попередньою змовою в групі з невстановленими особами, матеріали відносно яких виділено в окреме провадження, вчинив розтрату вказаних грошових коштів на загальну суму 492 047 840,22 гривень, що більш ніж у 807 960 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян у 2015 році та становить особливо великі розміри.

Вищевказані дії ОСОБА_1 в обвинувальному акті органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України) - як, розтрата чужого майна, шляхом зловживання службовим становищем, вчинена за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.

29 травня 2019 року Заводський районний суд міста Запоріжжя визнав ОСОБА_1 невинуватим та виправдав його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), за недоведеністю стороною обвинувачення, що в діях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Цим же вироком вирішено питання щодо альтернативного запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 у вигляді застави, відшкодування процесуальних витрат та накладених арештів.

Виправдовуючи ОСОБА_1 у розтраті чужого майна, шляхом зловживання службовим становищем, вчиненої за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах при обставинах, викладених в обвинувальному акті, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не підтверджено жодним належним та допустимим доказом наявність факту розтрати ОСОБА_1 , як службовою особою підприємства, коштів належних ТОВ «ЗТМК»; не обґрунтовано та не підтверджено доводи про те, що ОСОБА_1 , під час укладення правочинів (договору поруки, договорів про надання позики грошових коштів, договору застави майнових прав і угоди про погашення (визнання) боргу), вчинено дії всупереч державним інтересам у вигляді отримання прибутку від діяльності ТОВ «ЗТМК», а також всупереч меті створення ТОВ «ЗТМК» та цільового призначення грошових коштів, і про те, що він діяв без мети отримання грошових коштів чи прибутку для очолюваного ним товариства; не наведено посилання на норми законів, яких припустився ОСОБА_1 , що дозволило стороні обвинувачення зробити висновки, зазначені в обвинувальному акті.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

Не погоджуючись із вироком Заводського районного суду міста Запоріжжя від 29 травня 2019 року, прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора (далі - САП) Сидоренко В. А. та Ярова О. А. подали апеляційні скарги до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

В апеляційній скарзі прокурор Сидоренко В. А. ставить вимогу про скасування вироку суду першої інстанції та призначення нового розгляду обвинувального акту в суді першої інстанції.

Прокурор Ярова О. А. в апеляційній скарзі, яка підтримана прокурором Панченко О. О., ставить вимогу про скасування вироку суду першої інстанції та постановлення нового, яким ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, призначити йому покарання у виді 12 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій та адміністративно-господарських функцій строком на 3 (три) роки з конфіскацією всього належного йому майна, а також стягнути з нього витрати на залучення експертів у розмірі 7 944 гривні.

Апеляційні скарги мають ідентичні обґрунтування, відповідно до яких прокурори вважають, що судом першої інстанції допущені: неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що потягнуло винесення необґрунтованого рішення незаконним складом суду та призвело до виправдування винуватої особи. Так, прокурори зазначають, що невідповідність твердження суду фактичним обставинам справи і наявним доказам полягає в тому, що ТОВ «ЗТМК» не є суб`єктом бюджетних правовідносин та на Товариство не поширюються норми законодавства щодо правового статусу коштів цільового призначення. У даному випадку йде мова не про бюджетні кошти, а про кошти Товариства та чітко визначені рамки їх використання, зазначені в установчих документах, за якими ТОВ «ЗТМК» не мало права використовувати кошти, отримані від іноземного інвестора, як внесок до статутного капіталу і додатковий внесок у сумі 110 000 000 доларів США на будь-які цілі, крім модернізації виробництва. Також, прокурори не погоджуються з неврахуванням судом першої інстанції того, що під час укладення відповідних правочинів ОСОБА_1 безпосередньо перевищив надані йому повноваження, не погодивши з органами управління товариства операції з надання поворотної фінансової допомоги на загальну суму 399 901 248 гривень, роздрібнивши фактично одну продовжувану операцію на декілька ідентичних, що мало на меті фактичне уникнення такого погодження. Вважають безпідставним такий висновок суду першої інстанції стосовно того, що заборгованість в сумі 18 623 334 гривень не була простроченою, а тому була законно сплачена ТОВ «ЗТМК» без порушення вимог Статуту товариства, з огляду на підстави виникнення даної заборгованості. Крім того, на думку прокурорів, судом першої інстанції не було враховано доводів сторони обвинувачення стосовно того, що ОСОБА_1 не мав повноважень, наданим йому Статутом Товариства та трудовим контрактом, на погашення кредитних зобов`язань державного підприємства і не мав права використовувати з цією метою кошти, які були залучені він інвестора, що суперечить чинному законодавству. Стверджують, що суд першої інстанції не звернув уваги на доводи сторони обвинувачення з приводу того, що факт приєднання ДП «ЗТМК» до ТОВ «ЗТМК», яке мало місце 29 жовтня 2015 року, не дозволив повернути активи, які були безповоротно втрачені, оскільки ні відповідна сума грошових коштів, ні матеріальний еквівалент в балансі ТОВ «ЗТМК» відновлені не були. Також, зазначають, що суд першої інстанції надав перевагу висновкам експертиз сторони захисту і безпідставно відкинув доводи, наведені у висновках експертиз, наданих стороною обвинувачення, при цьому проігнорувавши, що висновки експертиз захисту мають суперечності, а допитані в судовому засіданні експерти не усунули їх. Крім того, вважають, що надані стороною захисту висновки судових експертиз в розумінні вимог КПК України є недопустимими доказами, а за таких обставин суд мав всі підстави для призначення нової судово-економічної експертизи з метою усунення всіх протиріч, наявних у заявлених висновках експертів. До того ж, не погоджуються з рішенням суду першої інстанції щодо визнання висновку за результатами проведення судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_9 судово-економічної експертизи № 9991/16-45 від 31 серпня 2016 року недопустимим, оскільки вказаний доказ не має жодних ознак недопустимого доказу та відомості, які зазначені у даному висновку, були підтверджені іншими документальними доказами, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду та не були піддані сумніву жодним з учасників судового розгляду. Стверджують, що суд першої інстанції безпідставно врахував позицію сторони захисту, що сума інвестицій недержавного учасника ТОВ «ЗТМК» дорівнює лише сумі його додаткового вкладу в розмірі 159 444 980,25 гривень, який не впливає на розмір його частки в статутному капіталі (49%), сформованої за рахунок основного вкладу, при цьому вважаючи, що така сума становила 110 000 000 доларів США. Також, зазначають, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки показам свідків, оскільки під час допиту свідкам фактично пропонувалось юридично кваліфікувати дії ОСОБА_1 , на що вони, очевидно, не уповноважені, при цьому кожен з допитаних свідків в межах власної обізнаності фактично підтвердив вчинення ОСОБА_1 окремих дій, а також проведення господарських операцій за його участю, що стало предметом висунутого ОСОБА_1 обвинувачення. Крім того, вважають необґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно ненадання прокурором доказів щодо розміру шкоди (висновку судового експерта), оскільки встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями винної особи та матеріальними збитками, що настали, та наявності складу кримінального правопорушення є прерогативою органу досудового розслідування і виходить за межі компетенції судового експерта, окрім розрахунку таких збитків. Також, стверджують, що вирок у справі винесений незаконним складом суду, оскільки не дивлячись на численні заяви про відвід колегії суддів з підстав, які на думку прокурорів, викликають сумнів у їх упередженості, вони були залишені без задоволення.

Заперечення на апеляційні скарги та узагальненні доводи особи, яка їх подала

Не погоджуючись із апеляційними скаргами прокурорів, захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат Іващенко Ю. І. подав до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду письмові заперечення, в яких просить залишити без задоволення апеляційні скарги прокурорів, а вирок суду першої інстанції - без змін.

Заперечення ґрунтуються на тому, що у 2013 році було утворено ТОВ «ЗТМК» та ОСОБА_1 було призначено директором. Товариство було утворене на базі цілісного майнового комплексу титано-магнієвого комбінату, який існував з 1956 року. ОСОБА_1 , як директор, керувався законодавством України, установчими документами ТОВ «ЗТМК» і контрактом від 21 листопада 2013 року. Вказані документи не містили жодних обмежень або положень про наявність у ТОВ «ЗТМК» цільового призначення коштів, а відтак і обмежень або особливого порядку їх використання. ТОВ «ЗТМК» не відноситься до бюджетних установ, а тому на нього не поширюються вимоги щодо цільового використання коштів. ТОВ належить до господарських товариств, статутний капітал Товариства, як господарського товариства, складається із вкладів двох його учасників - ФДМ України із розміром частки 51 відсоток і Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» із розміром частки 49 відсотків. Господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства та можуть використовуватися в межах не забороненої господарської діяльності ТОВ «ЗТМК».

Щодо необхідності укладення договору застави майнових прав від 27 грудня 2013 року, сторона захисту зазначає, що ФДМ України, виконуючи норму постанови Кабінету Міністрів України про передачу до статутного капіталу ТОВ «ЗТМК» майнового комплексу ДП «ЗТМК», мав у строк до 31 грудня 2013 року скласти і підписати Акт приймання передачі цього майнового комплексу. Майновий комплекс включав не тільки основні фонди, а також оборотні активи, зокрема, ільменітовий концентрат на суму 6 421 277,28 гривень. Однак вказаний ільменітовий концентрат був переданий раніше в заставу ПАТ «КБ «Надра» в рахунок забезпечення кредиту, який був отриманий ДП «ЗТМК». Розпоряджатись ільменітовим концентратом, в тому числі і передавати його до статутного капіталу ТОВ «ЗТМК», було неможливо без згоди ПАТ «КБ «Надра». Отримати таку згоду було можливо лише надавши банку нову заставу, внаслідок чого банк міг звільнити ільменітовий концентрат з-під застави. Для забезпечення можливості ФДМ України передати майновий комплекс ДП «ЗТМК» згідно акту приймання-передачі 27 грудня 2013 року ОСОБА_1 був укладений договір застави майнових прав № 24/2012/0001Юмкл-31-14. Крім того, укладення цього договору дозволило погасити заборгованість ДП «ЗТМК» перед ПАТ «КБ «Надра», не чекаючи закінчення приєднання ДП «ЗТМК» до ТОВ «ЗТМК». Суму нарахованих за весь час несплати ДП «ЗТМК» банку відсотків у подальшому, тільки у значно більших розмірах, мало сплатити ТОВ «ЗТМК» як правонаступник.

Щодо обставин укладення договору поруки від 13 травня 2014 року № 460514/2/111 і проведення розрахунків по ньому із ВАТ «Запоріжжяобленерго» в сумі 18 623 330,22 гривень, сторона захисту вказає, що утворення ТОВ «ЗТМК» і передача ОСОБА_1 майнового комплексу ДП «ЗТМК» не призводила до автоматичної зміни сторони у договорі на постачання електричної енергії, який у 2000 році був укладений між ДП «ЗТМК» і ВАТ «Запоріжжяобленерго». ДП «ЗТМК» мало заборгованість перед ВАТ «Запоріжжяобленерго», а тому для укладення нового договору на постачання електричної енергії новоутвореному ТОВ «ЗТМК», мала бути погашена існуюча заборгованість. Правила користування електричною енергією забороняють енергопостачальній компанії укладення нового договору за наявності заборгованості за попереднім. Враховуючи, що виробничі потужності ДП «ЗТМК» 31 грудня 2013 року були передані ТОВ «ЗТМК» саме на нього покладалася персональна відповідальність за безперебійність діяльності комбінату, яке є безперервним виробництвом, повністю залежне від постачання електричної енергії, використовує у роботі хлор, тобто є вкрай небезпечним виробництвом. Укладення договору поруки, за яким ТОВ «ЗТМК» як майбутній правонаступник ДП «ЗТМК» мало розрахуватись за спожиту ДП «ЗТМК» електричну енергію, дозволило в абсолютно законний спосіб врегулювати патову на той момент ситуацію. Адвокат Іващенко Ю. І. зазначає, що заборгованість ДП «ЗТМК» перед ВАТ «Запоріжжяобленерго» на той момент не була простроченою, а розрахунки за даним договором були економічно вигідними для ТОВ «ЗТМК» і відповідали меті створення Товариства.

Щодо обставин укладення договорів позики грошових коштів (поворотної фінансової допомоги) від 23 січня 2014 року № 13, від 16 квітня 2014 року № 115, від 18 квітня 2014 року № 674, від 17 грудня 2014 року № 202 захисник зазначає, що ТОВ «ЗТМК» мало право, як майбутній правонаступник всіх зобов`язань ДП «ЗТМК», вжити заходів до мінімізації негативних наслідків невиконання ДП «ЗТМК» зобов`язань перед своїми кредиторами. Збільшення сум заборгованості ДП «ЗТМК» і додаткові штрафні санкції мало потім сплачувати ТОВ «ЗТМК». Надання фінансової допомоги ДП «ЗТМК» дозволило розрахуватись із частиною боргів, і не допустити негативних економічних наслідків для ТОВ «ЗТМК» у майбутньому. Вказані угоди були очевидно економічно доцільними і вигідними для ТОВ «ЗТМК», вони мали позитивний економічний результат, безповоротного зменшення активів ТОВ «ЗТМК» не відбулося.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2012 року № 955 «Про деякі питання утворення ТОВ «ЗТМК», пункту 2.4 Договору № 85 про заснування ТОВ «ЗТМК» від 22 лютого 2013 року та додаткової угоди від 18 жовтня 2013 року, пункту 4.4. Статуту ТОВ «ЗТМК» товариство утворюється шляхом реорганізації ДП «ЗТМК» у формі приєднання. За чинним законодавством України під час процедури припинення юридичної особи шляхом приєднання не відбувається автоматична зміна сторін у цивільно-правових зобов`язаннях. Навпаки, згідно ст. 107 ЦК України кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення зобов`язання або дострокового виконання зобов`язання.

ТОВ «ЗТМК», надаючи фінансову допомогу ДП «ЗТМК» у сумі 399 901 248 гривень, сплачуючи заборгованість за енергоносії перед ВАТ «Запоріжжяобленерго» в сумі 18 623 330,22 гривень і перед ПАТ «КБ «Надра» в сумі 73 523 262 гривень, виходило з необхідності забезпечення ефективного використання і збереження майна, створення умов для прибуткової роботи комбінату, його безперебійної роботи, уникнення ризику зупинки майнового комплексу, який вже був переданий ФДМ України до ТОВ «ЗТМК», мінімізації збитків Товариству, зменшення суми кредиторської заборгованості і штрафних санкцій, які ТОВ «ЗТМК» як правонаступник державного підприємства, мало б сплатити після складення передавального акту.

Відповідно до ст. 104 та 105 ЦК України правонаступництво при приєднанні передбачає, що у разі створення підприємства-правонаступника (ТОВ «ЗТМК»), до нього переходить все майно та всі права та обов`язки, що існували на дату складання передавального акту.

Після оплати ТОВ «ЗТМК» заборгованості за ДП «ЗТМК» за даними бухгалтерського обліку вказаних підприємств обліковувалась заборгованість ДП «ЗТМК» у сумі 492 047 840,22 гривень.

Згідно передавального акту від 30 вересня 2015 року № 284, затвердженого ФДМ України 16 жовтня 2015 року, ТОВ «ЗТМК» є правонаступником всього майна ДП «ЗТМК», набуває всіх прав і зобов`язань по відношенню до його контрагентів, дебіторів, кредиторів, також набуває всі права і обов`язки ДП «ЗТМК».

Згідно ст. 606 ЦК України зобов`язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

За даними бухгалтерського обліку ТОВ «ЗТМК» і ДП «ЗТМК» у жовтні-листопаді 2015 відображено погашення заборгованості ДП «ЗТМК» перед ТОВ «ЗТМК» у сумі 492 047 840,22 гривень у зв`язку із припиненням ДП «ЗТМК» як юридичної особи, переходом до ТОВ «ЗТМК» всіх зобов`язань ДП «ЗТМК» і поєднанням ТОВ «ЗТМК» як боржника і кредитора в одній особі.

Згідно Акту ревізії фінансово-господарської діяльності ТОВ «ЗТМК» за період з 01 червня 2015 року по 01 червня 2017 року від 29 вересня 2017 року № 08.05-20/4 підтверджено погашення заборгованості ДП «ЗТМК» перед ТОВ «ЗТМК» у сумі 492 047 840,22 гривень.

Крім того, адвокат Іващенко Ю. І. зазначив, що висунуте обвинувачення про незаконність і безпідставність дій ОСОБА_1 щодо укладення договорів спростовується тим, що станом на момент розгляду цього провадження жоден із договорів, на підставі яких ТОВ «ЗТМК» перерахувало ДП «ЗТМК», ВАТ «Запоріжжяобленерго» і ПАТ «КБ «Надра» кошти на загальну суму 492 047 840,22 гривень, у судовому порядку недійсним визнаний не був.

Також, на спростування апеляційних скарг прокурорів у частині надання переваги висновкам експертиз сторони захисту, а також неналежної оцінки показів свідків, захисник зазначив, що така позиція прокурорів є необґрунтованою, прокурори не довели у передбаченому законом порядку наявність фактів суперечності висновків та неналежної оцінки показів свідків.

Щодо твердження сторони обвинувачення, що вирок у справі винесений незаконним складом суду, сторона захисту зазначає, що по суті, прокурор вказує в апеляційній скарзі власну незгоду із прийнятими колегією суддів Заводського районного суду міста Запоріжжя судовими рішеннями, намагаючись створити перед колегією суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду враження незаконного складу суду за відсутності для цього законних підстав. Прокурором не наведено доводів з посиланням на наявні у матеріалах кримінального провадження доказів на підтвердження того, що вирок у справі винесений незаконним складом суду.

Отже, захисник Іващенко Ю. І. зазначає, що наголошуючи у апеляційних скаргах на необхідності скасування вироку з підстав неповноти судового розгляду прокурори не виклали доводів на підтвердження викладених ними обставин та обмежились лише цитуванням статей КПК України, не навівши за текстом апеляційної скарги, які саме клопотання про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій були відхилені судом, враховуючи, що жодного такого факту не було. Фактично, прокурори за текстом апеляційної скарги обмежились викладенням власної незгоди із доводами суду першої інстанції, хоча мали би довести наявність таких обставин належними доказами. Також, прокурори не довели, що висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності. Жодної такої суперечності наведено не було. Також, прокурори вказують в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, при цьому, не довели, з посиланням на фактичні обставини кримінального провадження, факти незастосування судом першої інстанції закону, який підлягає застосуванню, або застосування закону, який не підлягає застосуванню чи неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Отже, апеляційна скарга містить поверхнево переформульовані фрази з обвинувального акта ОСОБА_1 без їх прив`язки до постановленого колегією суддів Заводського районного суду міста Запоріжжя вироку від 29 травня 2019 року.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурори підтримали доводи апеляційних скарг, просили їх задовольнити.

Обвинувачений та його захисники в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційних скарг, зазначили, що ухвалений вирок є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Представники потерпілих в судовому засіданні підтримали доводи та вимоги апеляційних скарг, просили їх задовольнити.

Мотиви суду

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурорів та представників потерпілих на підтримку доводів поданих апеляційних скарг, а також заперечення обвинуваченого та його захисників проти їх задоволення, повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, в межах заявлених сторонами клопотань, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Так, в п. 23 постанови пленуму Верховного Суду України № 10 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» зазначено, що «у статті 191 КК України передбачено відповідальність за три форми вчинення злочину - привласнення, розтрату або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Вони характеризуються умисним протиправним і безоплатним оберненням чужого майна на свою користь чи на користь іншої особи. Предметом привласнення та розтрати є лише те чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто таке майно, що знаходилося в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки використання або зберігання тощо. При привласненні ці повноваження використовуються для обернення винною особою майна на свою користь, а при розтраті - на користь інших осіб, зокрема це може бути відчуження майна іншим особам для споживання, як подарунок чи товар, в обмін на інше майно тощо. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою користь або на користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби. Суб`єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК України) може бути лише службова особа. Вирішуючи питання, чи є та або інша особа службовою, належить керуватися правилами, викладеними в пунктах 1 і 2 примітки до ст. 364 КК України».

Питання нормативного визначення кваліфікації за ч. 5 ст. 191 КК України докладно висвітлено в правовій позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду України від 23 січня 2014 року по справі № 5-48к-13, в якій зазначено наступне.

«За нормативним визначенням розтратою чужого майна визнається умисне, протиправне, безоплатне, безповоротне (назавжди) обернення (витрачання) на користь інших осіб шляхом споживання, безоплатної передачі, дарування, передачі в рахунок погашення боргу тощо винною особою чужого майна, яке їй ввірено, тобто на законних підставах надано для забезпечення зберігання, використання та розпорядження ним, чи майна, яке перебуває в її віданні, тобто щодо якого вона наділена повноваженнями тільки по розпорядженню ним і його використанню.

Розтрата чужого майна шляхом зловживання службовим становищем передбачає вчинення зазначених вище дій службовою особою з використанням всупереч інтересам служби при витрачанні чужого майна наданої їй влади, організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, яке виступає способом розтрати і утворює спеціальний склад службового зловживання (ч. 2 ст. 191 КК України). Ці дії можуть вчинятися винною службовою особою в тому числі шляхом надання вказівки підлеглій особі здійснити видачу чи передачу майна третій особі.

Розтрата вчиняється шляхом активної поведінки і вважається закінченою з моменту витрачання винною особою чужого майна, в тому числі з моменту його передачі від власника до третьої особи.

У результаті розтрати чужого майна шляхом зловживання службовим становищем винна службова особа, вчинивши з використанням свого службового становища дії з незаконного вилучення із активів (фондів) юридичної особи, у якої вона обіймає посаду, майна або коштів і передачі їх третім особам (фізичним чи юридичним), фактично забезпечує збільшення їх доходів, поліпшує їх майнове становище внаслідок виникнення у них можливості безпосереднього використання незаконно отриманого ними чужого майна.

З огляду на зазначені матеріальні ознаки, дії винної особи, яка вчиняє шляхом зловживання службовим становищем розкрадання чужого майна у формі його розтрати - передачі третім особам для задоволення їх корисливих інтересів, характеризуються корисливим мотивом і метою обернення чужого майна на користь третіх осіб.

Розтрата чужого майна шляхом зловживання службовим становищем здійснюється тільки з прямим умислом, коли винна особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачає їх суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

У результаті розтрати чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем для власника цього майна виникають наслідки у вигляді тільки реальної майнової шкоди, прямих майнових збитків, які носять характер нестачі…. . Слід зазначити, що Верховний Суд України раніше висловив правовий висновок про ознаки відмінності між аналізованими видами злочинів, пов`язаних із зловживанням службовим становищем. У цьому висновку Верховний Суд України, з поміж іншого, зазначив, що у тому разі, коли зловживання службовою особою своїм службовим становищем виступає способом розкрадання чужого майна, при якому винний незаконно вилучає та безоплатно обертає майно на свою користь чи користь третіх осіб, то такі дії утворюють спеціальний склад зловживання службовим становищем і мають кваліфікуватися за ст. 191 КК України. Якщо ж службове зловживання не супроводжується розкраданням чужого майна (в будь-якій формі), не пов`язується з протиправним вилученням та безоплатним оберненням його у свою власність чи власність третіх осіб, а призводить до набуття іншої вигоди, то ці дії охоплюються диспозицією ст. 364 КК України (справа № 5-27кс12)».

Отже, основною ознакою злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, є протиправне вилучення та безоплатне обернення викраденого майна у свою власність чи власність третіх осіб, що має породжувати факт нестачі цих грошових коштів.

Суд першої інстанції, дослідивши під час судового розгляду матеріали кримінального провадження, зокрема постанову Кабінету Міністрів України «Про деякі питання утворення ТОВ «ЗТМК» № 955 від 03 жовтня 2012 року, Договір заснування ТОВ «ЗТМК» № 85 від 22 лютого 2013 року зі змінами від 18 жовтня 2013 року, Статут ТОВ «ЗТМК», дійшов ґрунтовного висновку, що ці акти не містять заборони для посадових осіб ТОВ «ЗТМК» на укладення договорів і розпорядження коштами товариства, за виключенням обмеження щодо суми угоди. За наявності заборон чи обмежень вони мали б бути вказані безпосередньо в установчих документах.

В обвинувальному акті прокурором зазначається, що ОСОБА_1 уклав низку угод всупереч меті створення Товариства та всупереч цільовому призначенню грошових коштів, залучених від нерезидента - Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» у сумі 110 000 000 доларів США. При цьому суд першої інстанції, досліджуючи в судовому засіданні надані стороною обвинувачення і стороною захисту докази, не погодився із позицією сторони обвинувачення, оскільки прокурор не навів жодного нормативно-правового обґрунтування викладеного в цій частині обвинувачення ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції не може не погодитись з висновком суду першої інстанції, що законодавство України передбачає обов`язок цільового характеру використання коштів лише для державних програм і коштів державного і місцевого бюджетів (субсидій, субвенцій). Тобто, ТОВ «ЗТМК», за обставин викладених у обвинувальному акті, не може бути суб`єктом бюджетних правовідносин, грошові кошти належні на праві власності ТОВ «ЗТМК» не відносяться до бюджетних коштів, на ці кошти не поширюється передбачений законодавством режим цільового використання бюджетних коштів, для вказаних коштів не передбачено особливостей ведення цільового обліку, звітності і їх витрачання, та твердження сторони обвинувачення про наявність факту нецільового витрачання коштів ТОВ «ЗТМК» не ґрунтується на нормах матеріального права України. Доводи апеляційних скарг у цій частині не спростовують даного висновку, при цьому стороною обвинувачення у судовому засіданні під час апеляційного перегляду вироку підтверджено, що в цьому випадку не йде мова про бюджетні кошти, та в дане поняття органом досудового розслідування на власний розсуд вкладається зміст стосовно коштів підприємства, рамки використання яких встановлено в установчих документах.

Також сторона обвинувачення стверджує, що укладення обвинуваченим ОСОБА_1 відповідних правочинів та розпорядження коштами, як інвестора, так і Товариства загалом, не відповідало меті створення ТОВ «ЗТМК».

Суд першої інстанції, зазначив, а суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що мета створення ТОВ «ЗТМК» прямо передбачена у пункті 3.1 Розділу 3 «Мета і предмет діяльності Товариства» Статуту ТОВ «ЗТМК». Вказана норма Статуту передбачає, що метою діяльності Товариства є здійснення технічної модернізації виробництва та отримання прибутку за рахунок виробничої та підприємницької діяльності, ефективне управління майном та коштами Товариства, забезпечення потреб в продукції, роботах та послугах Товариства.

Тобто, суд першої інстанції вважає безпідставною позицію сторони обвинувачення щодо зазначення в обвинувальному акті від 14 листопада 2016 року мети створення ТОВ «ЗТМК» лише як здійснення технічної модернізації виробництва. В якості мети діяльності також зазначається отримання прибутку за рахунок виробничої та підприємницької діяльності, ефективне управління майном та коштами Товариства.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується повністю.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що «ТОВ «ЗТМК» є окремим суб`єктом господарювання, який самостійно планує свою господарську діяльність, здійснює управління та розпорядження власним майном та коштами в цілях, передбачених законодавством України, Договором про заснування ТОВ «ЗТМК» від 22 лютого 2013 року № 85 та додатковою угоди до нього від 18 жовтня 2013 року, Статутом ТОВ «ЗТМК». Виконання вищевикладених завдань, у свою чергу, також може бути реалізоване шляхом укладення правочинів, які відповідають принципу економічної обґрунтованості та доцільності, не спрямовані на завдання матеріальних збитків Товариству».

При цьому, здійснення господарської діяльності ТОВ «ЗТМК», зокрема в частині укладення правочинів з іншими суб`єктами господарської діяльності, повинно не суперечити та кореспондувати тому, що Товариство є єдиним правонаступником ДП «ЗТМК».

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наявні в матеріалах даного кримінального провадження докази дають підстави вважати, що ОСОБА_1 , укладаючи договори від імені ТОВ «ЗТМК», забезпечив ефективне управління майном та коштами ТОВ «ЗТМК». Тому суд критично ставиться до зазначення в обвинувальному акті того, що ОСОБА_1 , укладаючи угоди щодо грошових коштів, належних ТОВ «ЗТМК» усвідомлював, що перераховані кошти будуть безповоротно втрачені.

Належних доказів твердження про усвідомлення ОСОБА_1 безповоротної втрати коштів при укладанні правочинів з ДП «ЗТМК», яке мало за будь-яких умов передати все майно до ТОВ «ЗТМК», ні під час розгляду обвинувального акта в суді першої інстанції, ні колегією суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, не встановлено.

При цьому висновок суду першої інстанції про те, що неналежним є посилання в обвинувальному акті на розуміння наслідків укладання правочинів ОСОБА_1 через зайняття ним у минулому посади директора ДП «ЗТМК», який був обізнаний з господарською діяльністю ДП «ЗТМК».

Також, сторона обвинувачення стверджує, що під час укладення правочинів (чотири договори позики грошових коштів (поворотної фінансової допомоги) від 23 січня 2014 року № 13, від 16 квітня 2014 року № 115, від 18 квітня 2014 року № 674/114, від 17 грудня 2014 року № 202) ОСОБА_1 безпосередньо перевищив надані йому повноваження, не погодивши з органами управління товариства операції з надання поворотної фінансової допомоги на загальну суму 399 901 248 гривень роздрібнивши фактично одну продовжувану операцію на декілька ідентичних, що мало на меті фактичне уникнення такого погодження.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з такими доводами та відхиляє їх, оскільки суд першої інстанції в ході розгляду кримінального провадження не залишив його поза увагою та надав правильний висновок з цього приводу.

Так, між ТОВ «ЗТМК» (Позикодавець) в особі директора ОСОБА_1 та ДП «ЗТМК» (Позичальник) в особі в. о. генерального директора ОСОБА_4 протягом 2014 укладено чотири договори позики грошових коштів (поворотної фінансової допомоги) від 23 січня 2014 року № 13, від 16 квітня 2014 року № 115, від 18 квітня 2014 року №674/114, від 17 грудня 2014 року № 202.

Вказаними договорами позики передбачено обов`язок ТОВ «ЗТМК» на договірних умовах передати ДП «ЗТМК» позики грошовими коштами у гривневому еквіваленті на загальну суму 400 315 454,39 гривень, у тому числі за договором № 13 від 23 січня 2014 року в сумі 72 000 гривень за договором № 115 від 16 квітня 2014 року в сумі 120 000 гривень за договором № 674 від 18 квітня 2014 року в сумі 120 000 гривень за договором № 202 від 17 грудня 2014 року в сумі 39 315 454,39 гривень (з урахуванням змін, внесених до договорів), та зобов`язання ДП «ЗТМК» повернути позики у визначений договорами термін. Сторони також домовились, що Позикодавець надає Позичальнику позики на безоплатній основі - без сплати процентів за користування позикою. Цільового призначення позик договорами визначено не було.

Згідно п. 12.7.10 Статуту ТОВ «ЗТМК» директор має право без довіреності укладати та вчиняти від імені Товариства правочини, якщо ринкова вартість майна, робіт та послуг, що є предметом такого правочину становить до 10% вартості активів за даними балансу, складеного на останню звітну дату в перший рік діяльності Товариства, а в подальшому - до 10% вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності.

Згідно з п. 12.7.11 Статуту ТОВ «ЗТМК» директор має право укладати та вчиняти правочини, якщо ринкова вартість майна, робіт та послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 10% вартості активів за даними балансу, складеного на останню звітну дату в перший рік діяльності Товариства, а в подальшому - перевищує 10% вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності, виключно за умов прийняття рішення про вчинення Товариством таких правочинів відповідним уповноваженим органом управління Товариства згідно з компетенцією та порядком, установленими Статутом.

Кожен з вищезазначених договорів є самостійним правочином з власними суттєвими умовами та реквізитами, тому кожен з них в аспекті правомірності їх укладання ОСОБА_1 має розглядатися окремо. У той же час, жоден з цих правочинів окремо не укладений із перевищенням встановленого Статутом обмеження.

Суд першої інстанції вірно вказав, що «згідно з долученими до справи банківськими виписками та платіжними дорученнями, ТОВ «ЗТМК» на виконання вказаних чотирьох договорів позики грошових коштів (поворотної фінансової допомоги) зі своїх банківських рахунків протягом січня 2014 року - квітня 2015 року перерахувало на рахунки ДП «ЗТМК» грошові кошти в національній валюті на загальну суму 399 901 248 гривень.

Положеннями п. 4.1 кожного з чотирьох укладених ТОВ «ЗТМК» договорів позики передбачено, що сума позики може бути повернена позичальником Позикодавцю достроково в будь-який час протягом строку дії договорів, але не пізніше строку вказаного в п. 3.1. договорів. Тобто вказаними договорами встановлений поворотний характер позик, що нівелює твердження сторони обвинувачення безповоротну втрату коштів.»

Умовами договорів № 13, 115, 674 до внесення змін до них, було визначено наступні строки повернення позик: до 16 липня 2014 року, 16 жовтня 2014 року та до 18 жовтня 2014 року відповідно. Граничний термін повернення позик на суму 360 000 000 гривень було перенесено (подовжено) шляхом внесення змін до вказаних договорів і визначний новий строк - до 31 грудня 2015 року. Кінцевий термін повернення позики в сумі 39 901 248 гривень за договором № 202 - не пізніше 01 липня 2015 року.

Отже, суд першої інстанції, надаючи оцінку дій ОСОБА_1 щодо укладення і виконання вищевказаних договорів позики грошових коштів, оцінюючи в сукупності надані сторонами докази, виходив з того, що стороною обвинувачення не доведено наявність порушень з боку ОСОБА_1 та судом першої інстанції обґрунтовано був прийнятий до уваги висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 31 серпня 2018 року № 14708/18-71/14709/18-72, згідно якого, внаслідок укладення та виконання договорів позики грошових коштів (поворотної фінансової допомоги) від 23 січня 2014 року № 13, від 16 квітня 2014 року № 115, від 18 квітня 2014 року № 674, від 17 грудня 2014 року № 202 безповоротного зменшення активів ТОВ «ЗТМК» не відбулось, проведення розрахунків за вказаними договорами було документально обґрунтованим і економічно доцільним (п. 21-22).

На цих же підставах колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з доводами апеляційних скарг сторони обвинувачення в цій частині.

Доводи сторони обвинувачення, що висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 31 серпня 2018 року № 14708/18-71/14709/18-72, який був прийнятий до уваги судом першої інстанції під час оцінки вищезазначених обставин, є недопустимим з огляду на його проведення під час зупинення кримінального провадження, відсутності матеріалів, на підставі яких проводилась експертиза, ініціювання її повернення з метою перевірки, а також підстави здобуття з іншого кримінального провадження, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Так, з даного приводу суд першої інстанції зазначив, що прокурор необґрунтовано ототожнює поняття проведення досудового розслідування слідчим з іншим поняттям - збирання доказів захисником. Системний аналіз ст. 3, 93, 280 КПК України дає суду підстави вважати, що в період зупинення досудового розслідування слідчий дійсно позбавлений можливості проводити слідчі та розшукові дії. Але зазначені норми КПК України не містять заборони захиснику збирати докази невинності свого підзахисного в період, коли зупинено досудове розслідування кримінального провадження, оскільки захисник не має права проводити слідчі та розшукові дії, тому колегія суддів вважає необхідним підтвердити такий підхід. Аналогічна позиція була висловлена Першою судовою палатою Касаційного Кримінального Суду Верховного Суду в постанові № 278/1306/17 від 08 грудня 2020 року, який вказав, що відповідно до КПК України проведення слідчих і розшукових дій є окремим видом збирання доказів, який є виключною компетенцією сторони обвинувачення. Порівняння ч. 2 та 3 ст. 93 КПК України не залишає сумніву, що стороні захисту не надано права на проведення слідчих дій. Таким чином, отримуючи висновок експерта, сторона захисту не проводила слідчої дії. Тому, поширення правил та обмежень, встановлених Кодексом для проведення слідчих або розшукових дій, на інші види діяльності зі збирання доказів є неправильним.

На спростування інших доводів щодо недопустимості даного висновку експертів, колегія суддів зазначає, що матеріали, на підставі яких проводилась експертиза містяться у матеріалах кримінального провадження та були досліджені судом першої інстанції під час розгляду, а ініціювання повернення висновків експертизи органом виконання експертизи нормами діючого КПК України не передбачено.

Також, колегія суддів зазначає, що за загальним правилом кримінальний процесуальний закон не забороняє використання результатів слідчих та процесуальних дій, отриманих в ході досудового розслідування іншого кримінального провадження.

Єдине обмеження встановлює ст. 257 КПК України, положення якої стосуються лише використання в іншому кримінальному провадженні інформації, що отримана в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії. У такому випадку використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій можливо лише з дозволу слідчого судді.

Оскільки вихідні дані для проведення експертиз були отримані в ході гласних процесуальних (слідчих) дій в рамках кримінального провадження (хоча і іншого), тому в колегії суддів відсутні підстави вважати даний висновок експертів недопустимим доказом.

Також, колегія суддів вже неодноразово зазначала, що, вирішуючи питання достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суд має керуватися стандартом доведення (стандартом переконання) «поза розумним сумнівом» (ч. 2 та 4 ст. 17 КПК України).

Питання про винуватість чи невинуватість особи має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Колегія суддів не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність неспростованих доказів, які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів. Вимога визнати докази, отримані з порушеннями, недопустимими спрямована на те, щоб сторона, що допустила порушення, не могла скористатися його результатами. Використання цих правил на шкоду стороні, яка жодним чином не відповідальна за порушення процесуальних правил, суперечить їх меті.

Колегія суддів, звертає увагу на асиметричний підхід законодавця до правил доведення в кримінальному процесі. Наприклад, Кодекс у ч. 3 ст. 17 КПК України передбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, однак не містить подібної категоричної заборони щодо доказів, які надаються на спростування обвинувачення і свідчать на користь сторони захисту.

Крім того, колегія суддів зазначає, що право сторони захисту надати суду висновок експерта прямо передбачено ч. 2 с. 101 КПК України. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 22 КПК України сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів. Частина 6 цієї ж статті передбачає обов`язок суду створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, у тому числі забезпечити, щоб права, надані законом стороні, могли бути ефективно реалізовані. Закон, передбачивши право сторони захисту надавати висновки експертів, тим самим передбачив і обов`язок суду їх розглянути в сукупності з іншими доказами. Такий підхід законодавця повністю відповідає вимогам статті 6 §1 та §3(b) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції).

Виходячи з вищевикладеного та застосовуючи ці підходи, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апеляційних скарг у цій частині.

Зазначений критерій колегія суддів застосовує і до інших доказів, які сторона обвинувачення в апеляційних скаргах просить визнати недопустимими (акт позапланової ревізії від 29 жовтня 2018 року № 08.15-16/5, висновок науково-правової експертизи щодо тлумачення кримінально-правових положень в сфері службових злочинів та ряду правових положень в сфері управління об`єктами господарювання, проведеної у відповідності із Законом України «Про наукову і науково-технічну експертизу», затвердженою радою науково-правових експертиз при Інституті держави та права ім. В. М. Корецького НАН України № 126/13-е від 09 лютого 2017 року, висновок судової економічної експертизи № 375/376/377/378 від 09 червня 2017 року Сумського відділення ХНДІСЕ ім. Бокаріуса, висновок судово-економічної експертиза КНДІСЕ № 5821/5822/17-45 від 30 червня 2017 року).

Також, сторона обвинувачення стверджує, що судом першої інстанції не було враховано доводів сторони обвинувачення стосовно того, що ОСОБА_1 не мав повноважень, наданим йому Статутом Товариства та трудовим контрактом, на погашення кредитних зобов`язань державного підприємства і не мав права використовувати з цією метою кошти, які були залучені він інвестора, що суперечить чинному законодавству.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку законності дій ОСОБА_1 щодо укладання та виконання ТОВ «ЗТМК» договору застави майнових прав від 27 грудня 2013 року № 24/2012/0001Юмкл-31-14, зазначив, що відповідно умовою утворення ТОВ «ЗТМК» була передача новоутвореному товариству майнового комплексу, а також активів, фондів, дебіторської та кредиторської заборгованості.

Згідно з Актом приймання-передачі майнового комплексу від 31 грудня 2013 року, ФДМ України передав, а ТОВ «ЗТМК» прийняло, як вклад Фонду до статутного капіталу Товариства, майновий комплекс ДП «ЗТМК», структура майнового комплексу була зазначена в додатках 1-5 до цього Акту, загальна вартість якого, становить 749 164 000 гривень.

У додатку № 4 був наведений перелік оборотних активів (запаси, гроші та їх еквіваленти, витрати майбутніх періодів, інші оборотні активи), які передавалися до статутного капіталу Товариства, майновий комплекс ДП «ЗТМК» на загальну суму 355 586 924,61 гривень, в тому числі ільменітовнй концентрат на суму 6 421 277,28 гривень.

Водночас, ільменітовий концентрат на суму 6 421 277,28 гривень перебував у заставі ПАТ «КБ «Надра».

Вказана обставина виключала можливість підписання Акту приймання-передачі майнового комплексу, оскільки ФДМ України не мав права розпоряджатися оборотними активами ДП «ЗТМК» які перебували у заставі без письмового погодження ПАТ «КБ «Надра», як заставодержателя.

Станом на дату підготовки Акту приймання-передачі майнового комплексу ДП «ЗТМК» та у період з 19 листопада 2013 року по 30 грудня 2013 року в ДП «ЗТМК» не було інших активів, крім тих, які входять до складу майнового комплексу ДП «ЗТМК», який підлягав внесенню у статутний капітал ТОВ «ЗТМК» з боку Держави в особі ФДМ України, для зміни структури застави перед ПАТ «КБ «Надра» згідно кредитного договору «Про надання відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з вільним режимом кредитування» від 18 січня 2012 року № 24/2012/000ІЮмкл та договору застави майнових прав від 25 квітня 2013 року № 24/2012/0001Юмкл/31-12.

ТОВ «ЗТМК» також у період з 19 листопада 2013 року по 30 грудня 2013 року не мало інших активів, крім грошових коштів на банківських рахунках ТОВ «ЗТМК» для зміни структури застави ДП «ЗТМК» перед ПАТ «КБ «Надра» згідно з кредитним договором «Про надання відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з вільним режимом кредитування» від 18 січня 2012 ркоу № 24/2012/000 ІЮмкл та договору застави майнових прав від 25 квітня 2013 року № 24/2012/000ПОмкл/31-12.

Згідно з висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 31 серпня 2018 року №14708/18-71/14709/18-72 укладання та виконання ТОВ «ЗТМК» договору застави майнових прав від 27 грудня 2013 року № 24/2012/0001Юмкл-31-14 з додатковою угодою від 11 березня 2014 року № 1 та договору застави майнових прав від 11 березня 2014 року № 24/2012/0001 Юмкл-31-15 з ПАТ «КБ «Надра» та проведення розрахунків за ними було документально обґрунтованим та економічно доцільним (п.17).

Отже суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що ОСОБА_1 , укладаючи договір застави майнових прав від 27 грудня 2013 року № 24/2012/0001Юмкл-31-14 з додатковою угодою від 11 березня 2014 року № 1, забезпечив можливість для зміни структури застави ДП «ЗТМК» перед ПАТ «КБ «Надра», створив умови для складання і підписання між ФДМ України і ТОВ «ЗТМК» Акту приймання-передачі майнового комплексу від 31 грудня 2013 року, вжив можливих у тій ситуації заходів до погашення заборгованості ДП «ЗТМК» перед ПАТ «КБ «Надра» відповідно до мети діяльності ТОВ «ЗТМК» і в інтересах Товариства.

В аспекті правомірності погашення заборгованості ДП «ЗТМК» перед ПАТ «КБ «Надра» суд апеляційної інстанції зазначає також, що дана заборгованість не є такою, що мала бути погашена Компанією «Толексіс Трейдінг Лімітед» відповідно до п. 7.3. Додаткової угоди до Договору про заснування, оскільки в розумінні діючого законодавства виплати за кредитними зобов`язаннями не відноситься до обов`язкових платежів. Крім того, вище вже була надана оцінка твердженню сторони обвинувачення про цільовий характер залучених від інвестора - Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» коштів та відсутності заборони на укладання цивільно-правових угод директором ТОВ «ЗТМК».

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що з метою ефективного управління майном та коштами ТОВ «ЗТМК» слід вважати доцільним використання коштів в сумі 4 550 321 доларів США для погашення заборгованості ДП «ЗТМК» за Кредитним договором № 24/2012/0001Юмкл від 18 січня 2012 року з метою запобігання сплати ТОВ «ЗТМК» штрафних санкцій та пені за Кредитним договором № 24/2012/0001Юмкл від 18 січня 2012 року в майбутньому. Перехід до ТОВ «ЗТМК», як правонаступника, заборгованості ДП «ЗТМК» за Кредитним договором № 24/2012/0001Юмкл від 18 січня 2012 року разом із штрафними санкціями та пенею призвело б до додаткових витрат, які можна було б спрямувати на модернізацію виробництва, а несвоєчасне погашення боргів ДП «ЗТМК» призвело б до зростання заборгованості ТОВ «ЗТМК» після реорганізації держпідприємства за рахунок збільшення штрафних санкцій за час прострочення.

Виходячи з цих міркувань, колегія суддів апеляційної інстанції дотримується думки, що ОСОБА_1 , укладаючи договір застави майнових прав від 27 грудня 2013 року № 24/2012/0001Юмкл-31-14 з додатковою угодою від 11 березня 2014 року № 1, забезпечив можливість для зміни структури застави ДП «ЗТМК» перед ПАТ «КБ «Надра», створив умови для складання і підписання між ФДМ України і ТОВ «ЗТМК» Акту приймання-передачі майнового комплексу від 31 грудня 2013 року, діяв у межах наданих йому повноважень та його дії не суперечили інтересам ТОВ ЗТМК, а отже не утворюють склад злочину, передбачений ч.5 ст. 191 КК України. З вищезазначених підстав, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи сторони обвинувачення в апеляційних скаргах стосовно недопустимості висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 31 серпня 2018 року №14708/18-71/14709/18-72, який був врахований судом першої інстанції.

Також, сторона обвинувачення посилається на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на доводи сторони обвинувачення з приводу того, що факт приєднання ДП «ЗТМК» до ТОВ «ЗТМК», яке мало місце 29 жовтня 2015 року, не дозволило повернути активи, які були безповоротно втрачені, оскільки ані відповідна сума грошових коштів, ані матеріальний еквівалент в балансі ТОВ «ЗТМК» відновлені не були.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що стороною обвинувачення на підтвердження факту безповоротного зменшення грошових коштів і невідповідності укладених договорів меті діяльності ТОВ «ЗТМК» надано лише аудиторський звіт державного фінансового аудиту діяльності ТОВ «ЗТМК» за період з 01 листопада 2013 року по 31 травня 2015 року від 20 липня 2015 року № 21-24/4, складеного за результатами державного фінансового аудиту діяльності ТОВ «ЗТМК» та висновки судово-економічних експертиз, проведених на його документальне підтвердження. При цьому, врахував, що аудиторський звіт від 20 липня 2015 року № 21-24/4 охоплював період з 01 листопада 2013 року по 31 травня 2015 року. Тобто, вказаний контрольний захід не охоплював період, коли була завершена реорганізація ДП «ЗТМК», коли був складений передавальний акт від 16 жовтня 2015 року і коли ДП «ЗТМК» було виключене із Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України як юридична особа (29 жовтня 2015 року).

Це повністю узгоджується із показаннями наданими свідком ОСОБА_7 , що висновки державного аудиту були зроблені лише станом на 31 травня 2015 року і не могли враховувати період, коли була завершена реорганізація 19 листопада 2015 року.

Судом першої інстанції враховано, що факт погашення заборгованості ДП «ЗТМК» перед ТОВ «ЗТМК» у сумі 492 047 840,22 гривень підтверджено Актом ревізії фінансово-господарської діяльності ТОВ «ЗТМК» за період з 01 червня 2015 року по 01 червня 2017 року від 29 вересня 2017 року № 08.05-20/4, який враховано в висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 31 серпня 2018 року № 14708/18-71/14709/18-72 та яким спростовується втрата активів ТОВ «ЗТМК» в розмірі 492 074 840,22 гривень.

Саме тому судом першої інстанції обґрунтовано не були прийняті до уваги висновки судових експертиз, які були надані стороною обвинувачення, оскільки вони базуються на даних перевірки станом на 31 травня 2015 року та не враховують факту приєднання ДП «ЗТМК» до ТОВ «ЗТМК», яке мало місце 29 жовтня 2015 року.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність факту безповоротної втрати ТОВ «ЗТМК» грошових коштів в сумі 492 047 840,22 гривень внаслідок укладення директором ТОВ «ЗТМК» ОСОБА_1 договору поруки № 460514/2/111 від 13 травня 2014 року, договір про надання позики грошових коштів (поворотної фінансової допомоги) від 23 січня 2014 року № 13, від 16 квітня 2014 року № 115, від 18 квітня 2014 № 674, від 17 грудня 2014 року № 202, договору застави майнових прав від 11 березня 2014 року № 24/2012/0001Юмкл-21-15 і угоди про погашення (визнання) боргу від 03 лютого 2015 року.

Крім того, судом першої інстанції враховано, що вказані договори були направлені на досягнення реального господарського результату, тобто з породженням конкретних та взаємних фінансово-господарських зобов`язань, які привели до завищення дебіторської заборгованості ТОВ «ЗТМК» перед вищезазначеними підприємствами, у тому числі перед ДП «ЗТМК». Зазначена дебіторська заборгованість була у подальшому погашена на користь ТОВ «ЗТМК», у тому числі шляхом злиття ТОВ «ЗТМК» та ДП «ЗТМК». Вищевказані обставини самі по собі виключають ознаку «безоплатності» відчуження грошових коштів та нівелюють можливість кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 191 КК України.

Суд першої інстанції також погодився із висновками експерта № 5821/5822/17-45 від 30 червня 2017 року, який дає підстави суду констатувати, що укладення договорів позики грошових коштів (№ 13 від 23 січня 2014 року; № 115 від 16 квітня 2014 року; № 674 від 18 квітня 2014 року; № 202 від 17 грудня 2014 року), погашення ТОВ «ЗТМК» заборгованості ДП «ЗТМК» за спожиті енергоносії (активну електроенергію) перед ВАТ «Запоріжжяобленерго», Угоди про погашення (визнання) боргу від 03 лютого 2015 року не має ознак доведення до банкрутства або нанесення збитків ТОВ «ЗТМК», а також, враховуючи обставину, що Товариство є правонаступником ДП «ЗТМК», є економічно обґрунтованими та відповідають напрямам діяльності ТОВ «ЗТМК». Сторона обвинувачення не надала доказів на спростування цьому.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині, оскільки вони ґрунтуються на належних і допустимих доказах, оцінених в сукупності, та відхиляє доводи апеляційних скарг сторони обвинувачення.

Неспроможними є доводи сторони обвинувачення на обґрунтування апеляційних скарг стосовно рішення суду першої інстанції щодо визнання висновку за результатами проведення судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_9 судово-економічної експертизи № 9991/16-45 від 31 серпня 2016 року недопустимим, оскільки вказаний доказ не має жодних ознак недопустимого доказу та відомості, які зазначені у даному висновку, були підтверджені іншими документальними доказами, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду та не були піддані сумніву жодним з учасників судового розгляду.

Дослідженням матеріалів кримінального провадження встановлено, що під час судового розгляду 01 лютого 2018 року суд визнав недопустимим виписку по рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ «КБ «Надра», яка була отримана слідством в рамках задоволеного клопотання ухвалою слідчого судді Заводського районного суду міста Запоріжжя від 23 жовтня 2015 року.

При цьому в резолютивній частини ухвали слідчого судді вказано, що строк дії цієї ухвали становить один місяць. Відповідно останнім днем її виконання є 23 листопада 2015 року включно.

Як вбачається зі змісту протоколу доступу до речей і документів, вказана слідча дія, під час якої вилучено виписку по рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ «КБ «Надра», фактично проведена 01 грудня 2015 року, тобто поза межами процесуального строку, визначеного ухвалою слідчого судді.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Положення п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України передбачають, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод якщо здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, проведено без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

З огляду на викладене суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що виписка по рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ «КБ «Надра» не є допустимим доказом, оскільки здобута під час здійснення процесуальної дії з порушенням суттєвих умов дозволу на її проведення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

В подальшому вказана виписка була надана судовому експерту і використана ним для складання висновку за результатами проведення Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз судово-економічної експертизи № 9991/16-45 від 31 серпня 2016 року.

Відповідно до ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з врахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Зокрема, у п.53 Рішення ЄСПЛ від 05 лютого 2008 року по справі «Раманаускас проти Литви» вказано, що обґрунтування обвинувального вироку буде правомірним тільки в тому разі, коли є належні й достатні гарантії недопущення зловживань. При цьому, також визначено, що суд, зі свого боку, повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, було справедливим. У справі ЄСПЛ «Євген Петренко проти України» й «А.В. проти України», при наявності у справі недопустимих доказів, отриманих з порушенням вимог кримінального процесуального закону, суд приймає рішення щодо ролі цих доказів у справі.

Згідно з ч. 5 ст. 101 КПК України висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що висновок за результатами проведення судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_9 судово-економічної експертизи № 9991/16-45 від 31 серпня 2016 року, є недопустимим доказом.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та вважає, що встановивши таке порушення вимог процесуального закону, суд першої інстанції безальтернативно був зобов`язаний визнати відповідний доказ недопустимим, а тому доводи сторони обвинувачення у цій частині є безпідставними.

Аналогічні позиції висловив Верховний Суд у своїх постановах № 243/2194/18 від 17 вересня 2019 року та № 201/2194/17 від 12 листопада 2020 року.

Також, сторона обвинувачення стверджує, що суд першої інстанції безпідставно врахував позицію сторони захисту, що сума інвестицій недержавного учасника ТОВ «ЗТМК» дорівнює лише сумі його додаткового вкладу в розмірі 159 444 980,25 гривень, який не впливає на розмір його частки в статутному капіталі (49%), сформованої за рахунок основного вкладу, при цьому вважаючи, що така сума становила 110 000 000 доларів США.

Суд першої інстанції зазначив, що експертами документально підтверджена наявність станом на 31 травня 2015 року на банківських рахунках ТОВ «ЗТМК» грошової суми в розмірі 159 444 980,25 гривень, яка мала б бути спрямована ТОВ «ЗТМК» для технічної модернізації виробництва. Залишок вказаної суми дозволяв ТОВ «ЗТМК» у будь-який момент з моменту зарахування цієї суми на банківські рахунки ТОВ «ЗТМК» використати її саме для технічної модернізації виробництва.

Тому, оцінюючи доведеність факту розтрати коштів додаткового внеску, про що зазначається в обвинувальному акті, суд першої інстанції виходив з того, що сума коштів в розмірі 159 444 980,25 гривень, яка мала бути витрачена ТОВ «ЗТМК» для технічної модернізації виробництва, постійно перебувала на рахунках ТОВ «ЗТМК» з моменту її зарахування і не зменшувалася, тому визнав недоведеним стороною обвинувачення факту розтрати ОСОБА_1 коштів, які були перераховані Компанією «Толексіс Трейдінг Лімітед» з метою фінансового забезпечення технічної модернізації виробництва.

Суд апеляційної інстанції вважає зазначені висновки суду першої інстанції такими, що не мають значення для висновків щодо винуватості або невинуватості ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України з огляду на висновки суду апеляційної інстанції щодо непоширення на кошти, внесені Компанією «Толексіс Трейдінг Лімітед» за умовами Договору про заснування режиму цільових коштів.

Спростовуючи доводи апеляційних скарг сторони обвинувачення в частині допустимості висновку науково-правової експертизи щодо тлумачення кримінально-правових положень в сфері службових злочинів та ряду правових положень в сфері управління об`єктами господарювання, проведеної у відповідності із Законом України «Про наукову і науково-технічну експертизу», затвердженою радою науково-правових експертиз при Інституті держави та права ім. В. М. Корецького НАН України № 126/13-е від 09 лютого 2017 року та висновку судової економічної експертизи № 375/376/377/378 від 09 червня 2017 року Сумського відділення ХНДІСЕ ім. Бокаріуса, під час проведення якого був врахований попередньо зазначений висновок, колегія суддів зазначає.

Стаття 1 Закону України «Про наукову та науково-технічну експертизу» визначає, що наукова і науково-технічна експертиза - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка науково-технічного рівня об`єктів експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об`єктів.

Стаття ж 2 вказаного закону визначає, що завданнями такої експертизи є, зокрема: перевірка відповідності об`єктів експертизи вимогам і нормам чинного законодавства; оцінка відповідності об`єктів експертизи сучасному рівню наукових і технічних знань, тенденціям науково-технічного прогресу, принципам державної науково-технічної політики, вимогам екологічної безпеки, економічної доцільності; прогнозування науково-технічних, соціально-економічних і екологічних наслідків реалізації чи діяльності об`єкта експертизи; підготовка науково обґрунтованих експертних висновків.

Цей закон не містить обмежень щодо кола об`єктів та суб`єктів експертизи, підстав для її проведення. Він передбачає, що: експертами є фізичні особи, які мають високу кваліфікацію, спеціальні знання і безпосередньо здійснюють наукову чи науково-технічну експертизу та несуть персональну відповідальність за достовірність і повноту аналізу, обґрунтованість рекомендацій відповідно до вимог завдання на проведення експертизи.

Отже, Закон України «Про наукову та науково-технічну експертизу» містить норми, на підставі яких може проводитися експертиза у юридичному процесі.

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» також передбачає достатні можливості для проведення експертизи з правових питань та використання її результатів.

Стаття 20 цього закону передбачає право: -звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб); - одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань.

Принциповими для вирішення питання про допустимість експертизи у кримінальних справах, як зазначалось колегією суддів вище, є положення ч. 2 ст.101 КПК України, відповідно до якого кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що вказані висновки були оцінені судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами, оскільки ці висновки не мають обов`язкового значення, їх сила в раціональності доводів, в аргументованості висновків і пропозицій, тобто є дорадчими (допоміжними), при цьому виконавши імперативний обов`язок щодо оцінки доказів. Слід зазначити, що судом першої інстанції вказана експертиза хоч і була прийнята як доказ, втім не була покладена в основу вироку.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що жоден з допитаних судом свідків обвинувачення не вказав на порушення ОСОБА_1 чинного законодавства України під час укладення спірних, на думку обвинувачення, правочинів (договору поруки, договорів про надання позики грошових коштів та договору застави майнових прав і угоди про погашення (визнання) боргу), та не надав свідчення, що ОСОБА_1 ,. укладаючи угоди і проводячи розрахунки, діяв всупереч інтересам ТОВ «ЗТМК» у вигляді отримання прибутку, ефективного використання коштів і майна від діяльності ТОВ «ЗТМК» та всупереч меті створення ТОВ «ЗТМК». Посилання сторони обвинувачення в апеляційних скаргах стосовно того, що свідки підтвердили вчинення ОСОБА_1 окремих дій, а також проведення господарських операцій за його участю, що стало предметом висунутого цій особі обвинувачення, а кваліфікувати дії ОСОБА_1 не входить в їх повноваження, не спростовують висновку суду першої інстанції. Крім того, проведення цих операцій не заперечується самим обвинуваченим ОСОБА_1 .

Щодо обставини укладення та виконання договору поруки № 460514/2/111 від 13 травня 2014 року, колегія суддів частково погоджується з доводами прокурорів та звертає увагу на наступне.

Сторона обвинувачення вважає безпідставним висновок суду першої інстанції стосовно того, що заборгованість в сумі 18 623 334 гривень не була простроченою, а тому була законно сплачена ТОВ «ЗТМК» без порушення вимог Статуту Товариства, з огляду на підстави виникнення даної заборгованості. При цьому прокурори посилаються на постанову Судової палати в господарських справах Верховного суду України № 3-1276-г-15 від 17 лютого 2016 року за позовом дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до ТОВ «Артемівськ-Енергія» про стягнення коштів, в якій Судом було зроблено висновок про те, що «невиконання грошового зобов`язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстрочення не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період такого розстрочення або відстрочення». Фактично, на підставі цього рішення Верховного суду України можна зробити висновок, що в разі наявності рішень суду про стягнення з відповідача простроченої заборгованості, виконання яких в подальшому було розстрочено із встановленням нового терміну погашення, існують підстави не вважати таку заборгованість простроченою.

У той же час, п. 7.3. Додаткової угоди від 18 жовтня 2013 року до Договору про заснування ТОВ «ЗТМК» від 22 лютого 2013 року чітко визначений обов`язок Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» за власні кошти сплатити прострочену заборгованість ДП «ЗТМК» протягом трьох місяців з моменту заснування ТОВ «ЗТМК», що виникла до державної реєстрації ТОВ «ЗТМК», тобто до 19 листопада 2013 року.

Колегія суддів зазначає, що заборгованості за спожиту електричну енергію, яка виникла на підставі договору на користування електричною енергією від 01 липня 2000 року № 76/199, стягнута рішеннями господарського суду Запорізької області (від 06 грудня 2010 року справа № 10/339/10, від 27 грудня 2011 року справа № 13/500985894/11-20/5009/5894/11, від 07 грудня 2010 року № 11/292/10, від 16 травня 2011 року № 19/5009/1481/11), розстрочена ухвалами суду від 18 листопада 2013 року, 21 листопада 2013 року, 20 листопада 2013 року та 21 листопада 2013 року в зазначених справах.

Таким чином, на момент державної реєстрації ТОВ «ЗТМК» лише частина стягнутої судом заборгованості за спожиту електроенергію була розстрочена судом (на підставі ухвали суду від 18 листопада 2013 року), а отже, з урахуванням вищезазначеної постанови Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року є підстави не вважати її простроченою. Однак, матеріали провадження не дають суду можливості чітко відокремити ту частину заборгованості, яка була сплачена ОСОБА_1 за договором поруки № 460514/2/111 від 13 травня 2014 року на виконання ухвали суду про розстрочення заборгованості від 18 листопада 2013 року.

При цьому, на час укладання договору поруки № 460514/2/111 від 13 травня 2015 року законодавство України в деяких нормативно-правових актах містило визначення терміну «прострочена заборгованість».

У той же час, такі нормативно-правові акти прийняті для урегулювання правовідносин між визначеними в них спеціальними суб`єктами, зі спеціальними правами та підставами застосування, в зв`язку з чим не можуть прийматись при розгляді цього кримінального провадження для визначення вказаного терміну, а їх застосування не є релевантним обставинам викладеним в обвинувальному акті.

Також, в аспекті оцінки правомірності дій ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що вирішальне значення для встановлення в його діях складу злочину є наявність саме прямого умислу, тобто усвідомлення протиправності своїх дій, їх негативних наслідків, та бажання настання таких наслідків.

Органом обвинувачення в частині укладання вищезазначеного договору поруки № 460514/2/111 від 13 травня 2014 року обвинувачення сформульовано наступним чином « ОСОБА_1 , за попередньою змовою в групі з невстановленими особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, діючи на виконання злочинного умислу, направленого на вчинення розтрати з корисливих мотивів грошових коштів ТОВ «ЗТМК» в інтересах Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» у частині зменшення її зобов`язань по сплаті ВАТ «Запоріжжяобленерго» боргу ДП «ЗТМК» всупереч вищевказаних установчих документів ТОВ «ЗТМК», зловживаючи своїми службовими обов`язками, безпідставно уклав від імені ТОВ «ЗТМК» договір поруки № 460514/2/111 від 13 травня 2014 року, на виконання якого перерахував на банківські рахунки ВАТ «Запоріжжяобленерго» грошові кошти ТОВ «ЗТМК» на загальну суму 18 623 330,22 гривень, що призвело до їх безповоротної втрати».

Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначений договір поруки був укладений ОСОБА_1 13 травня 2014 року, тобто більш ніж через три місяці після того, як сплив термін, протягом якого Компанія «Толексіс Трейдінг Лімітед» мала виконати свій обов`язок по сплаті прострочених заборгованостей ДП «ЗТМК», тобто на той момент ОСОБА_1 мав підстави усвідомлювати, що свої зобов`язання в цій частині іноземний інвестор не виконав і не вживає жодних дій задля їх виконання. У той же час матеріали провадження містять відповідь директора ВАТ «Запоріжжяобленерго» від 08 лютого 2014 року про те, що станом на 01 лютого 2014 року простроченої заборгованості за спожиту електроенергію в ДП «ЗТМК» не існує. Слід зазначити, що на той час ОСОБА_1 не був посадовою особою ДП «ЗТМК» , отже не можна однозначно стверджувати, що він на той час був достеменно обізнаний із його фінансовим станом, відповідно міг мати уявлення про такий стан у частині існування заборгованості зокрема з офіційних відповідей ДП «ЗТМК» та ВАТ «Запоріжжяобленерго». Крім того, матеріали провадження, зокрема висновок експерта № 5821/5822/17-45 від 30 червня 2017 року, який вказує на те, що укладення договорів позики грошових коштів (№ 13 від 23 січня 2014 року; № 115 від 16 квітня 2014 року; № 674 від 18 квітня 2014 року; № 202 від 17 грудня 2014 року), погашення ТОВ «ЗТМК» заборгованості ДП «ЗТМК» за спожиті енергоносії (активну електроенергію) перед ВАТ «Запоріжжяобленерго», Угоди про погашення (визнання) боргу від 03 лютого 2015 року не має ознак доведення до банкрутства або нанесення збитків ТОВ «ЗТМК», а також, враховуючи обставину, що Товариство є правонаступником ДП «ЗТМК», є економічно обґрунтованими та відповідають напрямам діяльності ТОВ «ЗТМК». Заслуговують на увагу в контексті оцінки спрямованості умислу ОСОБА_1 і пояснення свідка ОСОБА_8 , який на час укладання договору поруки між ТОВ «ЗТМК, ДП «ЗТМК» та ВАТ «Запоріжжяобленерго» був керівником останнього, який вказав, що неможливим з огляду на вимоги діючого законодавства було укладення нових договорів на постачання електроенергії між ТОВ «ЗТМК» за умови існування заборгованості за ДП «ЗТМК». Також цей свідок пояснив, що Компанія «Толексіс Трейдінг Лімітед» взагалі напряму не могла погасити заборгованість ДП «ЗТМК», оскільки неможливе надходження коштів на рахунки ВАТ «Запоріжжяобленерго» від нерезидентів України. Всі ці обставини, а також те, що в подальшому ОСОБА_1 у межах строків позовної давності, звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ФДМ України, про зобов`язання вчинити дії та стягнення грошових коштів, а саме коштів, виплачених ТОВ «ЗТМК» на користь ВАТ «Запоріжжяобленерго» в рахунок погашення заборгованості ДП «ЗТМК» за електроенергію, не дає колегії суддів апеляційної інстанції підстав зробити однозначний і беззаперечний висновок про те, що ОСОБА_1 діяв саме з прямим умислом та корисливою метою, всупереч інтересам ТОВ «ЗТМК».

Також, в розумінні цивільного законодавства, навіть після укладання договору поруки № 460514/2/111 від 13 травня 2014 року та здійснення ОСОБА_1 платежів на суму 18 623 330,22 гривень на його виконання, зобов`язання інвестора - Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» по сплаті заборгованості з виплати заробітної плати, податків, зборів, інших обов`язкових платежів та за спожиті енергоносії, не може вважатися виконаним або припиненим.

На думку суду апеляційної інстанції, в ході перегляду вироку Заводського районного суду міста Запоріжжя від 29 травня 2019 року стороною обвинувачення також не наведено жодного доказу на підтвердження існування такої кваліфікуючої ознаки як вчинення правопорушення за попередньою змовою в групі з невстановленими особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження.

Суд першої інстанції в своєму рішенні дійшов висновку, що поза увагою органу досудового розслідування, залишились імперативні положення вимог п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України, які зобов`язують слідчого або прокурора звернутися на стадії досудового розслідування до експерта для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням, чого не було зроблено.

Сторона обвинувачення в апеляційних скаргах посилається на те, що встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями винної особи та матеріальними збитками, що настали, та наявності складу кримінального правопорушення є прерогативою органу досудового розслідування і виходить за межі компетенції судового експерта, окрім розрахунків таких збитків, а тому, на стадії досудового розслідування, питання про визначення розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, на розгляд експерта не виносилось. Стверджує, що стороною обвинувачення виконано вимоги законодавства в цій частині шляхом підтвердження факту та обсягу відволікання коштів, тобто спричинення збитків за вимогами, визначеними в поняттях збитків у господарському та цивільному законодавстві.

Колегія суддів не може погодитись з таким доводом сторони обвинувачення та зазначає наступне на його спростування.

Відповідно до положень ст. 5 КПК України, яка регулює дію норм кримінального процесуального закону в часі, процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно із положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання дії або прийняття такого рішення. Допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, які були чинними на момент їх отримання.

Тому розгляд доводів апеляційних скаргах і оцінка законності судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів здійснює, ґрунтуючись на положеннях ст. 242 КПК у редакції Закону № 1261-VII, чинних на час проведення досудового розслідування і провадження в суді першої інстанцій.

Так, згідно з вимогами ч. 1 ст. 242 КПК експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Пункт 6 частини 2 статті 242 КПК України зобов`язує слідчого або прокурора звернутися на стадії досудового розслідування до експерта для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням.

Зазначенні положення спрямовані насамперед на забезпечення: правильності кваліфікації кримінального правопорушення (за умови, що розмір шкоди є ознакою складу злочину або кваліфікуючою ознакою); повноти досудового розслідування (оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, є елементом предмета доказування); достовірності інформації, яка відображується в підсумкових рішеннях стадії досудового розслідування (згідно з п. 7 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити відомості про розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням).

За змістом ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, покладається на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

За своєю суттю та змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення кримінальними процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Особливістю норми п. 6 ст. 242 КПК України щодо обов`язковості призначення експертизи є також те, що цей імперативний припис має застосовуватися у провадженнях про кримінальні правопорушення, які мають матеріальний склад злочину, тобто містять суспільно небезпечні наслідки, які можливо обчислити у вигляді збитків або шкоди довкіллю.

У кримінальному провадженні під матеріальними збитками в п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України треба розуміти грошову оцінку (еквівалент) заподіяної матеріальної шкоди (втрачених, додатково витрачених або недоотриманих майнових благ особою внаслідок порушення її прав та інтересів іншою особою), а відшкодування збитків є одним із способів відшкодування шкоди.

З огляду на матеріали судового провадження, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , є злочином з матеріальним складом, тобто обов`язковою ознакою такого злочину є спричинення матеріальної шкоди.

Об`єднана палата Касаційного Кримінального Суду Верховного Суду в постанові № 420/1667/18 від 25 листопада 2019 року в своєму висновку вказала, що обов`язкове залучення експерта для проведення експертизи необхідне за наявності двох підстав: по-перше, коли характер об`єктивних обставин, які мають значення для кримінального провадження, неможливо достовірно встановити без залучення особи, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями; по-друге, коли мають місце обставини, передбачені ч. 2 ст. 242 КПК України.

Імперативність п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК у редакції Закону № 1261-VII щодо призначення експертизи у кожному кримінальному провадженні для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, коли предметом злочину є гроші або інші цінні папери, що мають грошовий еквівалент, а також коли розмір матеріальних збитків, шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань, а достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування.

У решті випадків сторона обвинувачення на стадії досудового розслідування зобов`язана незалежно від наявності інших доказів, за допомогою яких можливо встановити розмір матеріальних збитків, звернутися до слідчого судді з клопотанням про залучення експерта (а в редакції Закону № 187-IX - залучити експерта).

Отже, недоцільність призначення експертизи для визначення збитків, на думку Об`єднаної палати Касаційного Кримінального Суду Верховного Суду, має місце також за двох умов: якщо предметом злочину є гроші або цінні папери та якщо розмір шкоди неможливо встановити шляхом простих арифметичних підрахунків, без спеціальних знань.

У цій же постанові Об`єднана палата Касаційного Кримінального Суду Верховного Суду посилається на Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 116 від 22 січня 1996 року. У поточній редакції вказаного нормативного акту, яка діє згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1253 від 07 листопада 2011 року, розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до національних стандартів оцінки. У разі визначення розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди державі, територіальній громаді або суб`єкту господарювання з державною (комунальною) часткою в статутному (складеному) капіталі, розмір збитків визначається відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Очевидно, що розмір збитків, завданих підприємству, потребує володіння спеціальними знаннями в галузі економіки, ведення фінансової та бухгалтерської звітності тощо, а також обізнаність відповідними методиками, національними стандартами оцінки та нормативно-правовими та підзаконними актами, та не може бути встановлений шляхом простих арифметичних розрахунків.

Отже, відповідно, визначальним у кримінальних правопорушеннях з матеріальним складом є визначення розміру заподіяної матеріальної шкоди. Проте, вказана обставина стороною обвинувачення не підтверджена належними та допустимими доказами.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_9 підтвердив, що питання визначення розміру збитків перед ним у жодній експертизі в цьому кримінальному провадженні не ставилося.

Твердження сторони обвинувачення щодо виконання вимоги законодавства в цій частині шляхом підтвердження факту та обсягу відволікання коштів, тобто спричинення збитків виконано згідно вимогам, визначених в поняттях збитків у господарському та цивільному законодавстві суд апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки аудиторські висновки та інші докази, досліджені судом, не містять саме визначення розміру збитків, та не звільняють сторону обвинувачення від обов`язку виконання імперативних приписів ст. 242 КПК України.

Як зазначено в постанові Об`єднаної палати Касаційного Кримінального Суду Верховного Суду № 420/1667/18 від 25 листопада 2019 року, аналіз ч. 2 ст. 242 КПК України вказує на те, що обов`язок на стадії досудового слідства звернутися з клопотанням про залучення експерта (залучити експерта) для визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням, покладено лише на слідчого, прокурора.

Суд, виходячи із закріпленого в ст. 26 КПК України принципу диспозитивності, позбавлений можливості, навіть у випадку, коли він виявив відсутність висновку експерта із визначенням розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, самостійно, з власної ініціативи залучити експерта і усунути цей недолік досудового слідства. Залучення експерта судом незалежно від наявності клопотань сторін можливо тільки за обставин, передбачених ч. 2 ст. 332 КПК України.

З урахуванням вищезазначених міркувань, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що імперативні положення вимог п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України, зобов`язують слідчого або прокурора звернутися на стадії досудового розслідування до експерта для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням, чого не було зроблено. Тому, відхиляє довід сторони обвинувачення в цій частині, оскільки слідчий чи прокурор позбавляється права оцінювати за своїм переконанням необхідність залучення експерта для проведення експертизи, адже в розумінні ст. 242 КПК України експертиза має бути проведена безвідносно до слідчої ситуації, сукупності зібраних під час досудового розслідування доказів з огляду на появу об`єктивних обставин, з`ясування яких потребує саме експертного дослідження.

Невиконання стороною обвинувачення імперативних приписів п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України свідчить про те, що стороною обвинувачення не доведено суду в належний спосіб існування такого обов`язкового елементу складу матеріального злочину, як розмір спричиненої шкоди, що вже само по собі виключає визнання особи винуватою в скоєнні інкримінованого злочину.

Крім того, необхідність проведення експертизи для визначення розміру шкоди зумовлена викладеним в обвинувальному акті формулюванні щодо суб`єкта, якому завдано шкоду в цьому кримінальному провадженні. Так, за позицією обвинувачення шкоду завдано саме «ТОВ «ЗТМК» на суму 492 047 840,22 гривень, тобто інтересам держави в особі ФДМ України». Таким чином, обвинувачення ототожнює поняття майнові інтереси (майно) ТОВ «ЗТМК» та держави в особі ФДМ України, нівелюючи визначені частки у ТОВ «ЗТМК» та інвестора - Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед». Отже, за таким формулюванням обвинувачення з ототожненням інтересів ТОВ «ЗТМК» та ФДМ України в одному єдиному розмірі без зазначення можливої шкоди Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» яка має корпоративні права в ТОВ «ЗТМК» без проведення експертного дослідження не може вважатись належним. Вказане також підтверджується позицією ФДМ України під час апеляційного провадження які не могли визначити та вказати розмір спричиненої шкоди державі в особі ФДМ України та/або Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед» у даному кримінальному провадженні.

Також, сторона обвинувачення посилається на те, що вирок у справі винесений незаконним складом суду, оскільки наявні факти, які свідчать про відсутність гарантій, які б виключили будь-які сумніви щодо безсторонності суду. Зокрема:

- звернення судді Заводського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_10 05 листопада 2018 року до Вищої ради правосуддя із повідомленням про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, а саме: пропонування службовцем ТОВ «ЗТМК» неправомірної вигоди для вирішення питання про винесення виправдувального вироку відносно ОСОБА_1 . За цим фактом здійснюється досудове розслідування детективами НАБУ;

- особа, яка пропонувала судді Заводського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_10 неправомірну вигоду, добре знайома з суддівським корпусом Заводського районного суду міста Запоріжжя, неодноразово приймала участь у судових засіданнях від імені ТОВ «ЗТМК», вітає колектив суду із всіма державними святами від імені ТОВ «ЗТМК», а тому користується його довірою;

- суддями Заводського районного суду міста Запоріжжя щороку розглядається велика чисельність справ, у яких стороною є ТОВ «ЗТМК». Вказане може надати додаткові можливості представникам ТОВ «ЗТМК» для спілкування з суддівським корпусом в інтересах ОСОБА_1 ;

- випадок винесення суддею Заводського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_11 рішення на користь ОСОБА_1 , яке могло сприяти уникненню останнього від кримінальної відповідальності у вказаному кримінальному провадженні. За вказаним фактом, керівництвом САП подано скаргу до Вищої ради правосуддя щодо дисциплінарного поступку судді;

- оскарження дій судді Заводського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_11 та вимога притягнення її до дисциплінарної відповідальності, може також певним чином вплинути на об`єктивність інших суддів.

Колегія суддів не може погодитися з такою позицією сторони обвинувачення.

Право на розгляд справи безстороннім судом, встановленим законом, гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Однією із процесуальних гарантій цього права є забезпечення процедури відводу судді у ситуації, коли суддя має особистий інтерес у результаті розгляду справи, має конфлікт інтересів або іншим чином упереджений стосовно будь-якої особи, яка бере участь у справі.

Для забезпечення вимог процесуальної форми щодо недопущення сторонніх впливів на прийняття процесуальних рішень у кримінальному процесі України законодавцем закріплено інститут самовідводу, відводу, який передбачає інструменти для усунення упередженої службової особи від здійснення розслідування та судового розгляду кримінального провадження, сприяє підвищенню рівня довіри громадськості до суду та винесених ним рішень.

Статтею 75 КПК України вичерпно регламентовані випадки, коли суддя не може брати участь у кримінальному провадженні.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, дії судді Заводського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_10 свідчили про її неупередженість в цьому кримінальному провадженні та чітке дотримання вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Не може сумлінне дотримання суддею норм Закону в частині повідомлення відповідних органів про тиск на неї свідчити про упередженість в даному провадженні. Те, що особа, яка пропонувала судді Заводського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_10 неправомірну вигоду, добре знайома з суддівським корпусом цього суду, неодноразово приймала участь у судових засіданнях від імені ТОВ «ЗТМК», вітає колектив суду із всіма державними святами від імені ТОВ «ЗТМК», а тому користується його довірою є не інакше як непідтверджені категоричними доказами припущення сторони обвинувачення. Крім того, протокол допиту в якості свідка судді Заводського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_10 , на який посилається сторона обвинувачення в апеляційних скаргах, містить в собі лише дані розмови, які були висловлені особою, яка пропонувала неправомірну вигоду та мала на меті схиляння судді ОСОБА_10 до постановлення певного рішення суду, і не підтверджені іншими матеріалами кримінального провадження.

Отже, оскільки у суду апеляційної інстанції не виникає сумнівів у неупередженості судді Заводського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_10 при розгляді даної справи, а в свою чергу рішення в цій справі прийнято одноголосно без окремих думок, то сумніви в упередженості інших членів колегії суддів відсутні.

Також колегія суддів звертає увагу, що складом суду було забезпечено розгляд заяв прокурора про відвід.

З вказаних вище міркувань, колегія суддів відхиляє довід сторони обвинувачення про те, що вирок у справі винесений незаконним складом суду, як такий, що підтверджений з посиланням на наявні у матеріалах кримінального провадження докази, та доходить висновку, що сторона обвинувачення, по суті, вказує в апеляційній скарзі власну незгоду із прийнятими колегією суддів Заводського районного суду міста Запоріжжя судовими рішеннями.

Інших доводів в апеляційних скаргах прокурорів не наведено.

Щодо неврахування важливих обставин справи, колегія суддів зазначає.

Згідно обвинувального акта, під час вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, було спричинено матеріальні збитки у розмірі в сумі 492 047 840,22 гривень, які є кваліфікуючою ознакою обвинувачення, як спричинення тяжких наслідків охоронюваним законом державним інтересам.

Як вже зазначалось вище, інкримінуючи ОСОБА_1 вказану кваліфікуючу ознаку, обвинувачення зазначило її в обвинувальному акті, як завдання шкоди ТОВ «ЗТМК», тобто інтересам держави в особі ФДМ України на загальну суму 492 047 840,22 гривень.

Відповідно до Статуту ТОВ «ЗТМК», рівноправними засновниками і учасниками ТОВ «ЗТМК» є Компанія «Толексіс Трейдінг Лімітед» і ФДМ України. В той же час, ФДМ України та ТОВ «ЗТМК» є самостійними юридичними особами, які не наділені повноваженнями представляти інтереси одне одного.

З урахуванням вищевказаного, колегія суддів доходить висновку, що суперечливим є посилання сторони обвинувачення в обвинувальному акті на те, що кримінальним правопорушенням завдано шкоду ТОВ «ЗТМК», зокрема інтересам держави в особі ФДМ України.

Більш того, обвинувальний акт не містить чіткого розмежування того, кому з цих юридичних осіб, якими саме діями обвинуваченого ОСОБА_1 та в якому розмірі завдано збитків. Фактично, стороною обвинувачення не визначено, чиї саме охоронювані законом права та інтереси були порушені діяннями, що інкримінуються ОСОБА_1 , а за змістом обвинувального акту сторона обвинувачення ототожнює двох окремих юридичних осіб - ТОВ «ЗТМК» та ФДМ України в одній особі, що не відповідає існуючому стану речей.

Відповідно до положень п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт, поряд з іншими відомостями, повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, наслідки та інші дані, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті КК України можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.

Даний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав , що у кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та відповідно про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 року в справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», № 25444/94, п. 52; рішення від 25 липня 2000 року в справі «Матточіа проти Італії», № 23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 року у справі «І. Н. та інші проти Австрії», № 42780/98, п. 34).

Крім того право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Таким чином, обвинувачений має право знати, у чому він обвинувачується, а тому обвинувальний акт повинен бути максимально конкретним за своїм змістом. Неконкретність обвинувального акта порушує право особи на захист.

Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та надання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, судом першої інстанції протягом всього часу судового розгляду кримінального провадження сторонам були створені необхідні умови для реалізації їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Вони мали рівні права на збирання та надання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України, тому посилання прокурора на те, що для сторони обвинувачення не було створено необхідних умов для реалізації їх процесуальних прав є надуманим.

Крім того, судом апеляційної інстанції повторно були досліджені всі докази, про що клопотав прокурор під час розгляду апеляційної скарги.

Разом з тим, аналіз цих доказів беззаперечно не доводить винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому кримінальному правопорушенні.

Відповідно до ст. 8 та 9 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права. Відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.

Європейський суд з прав людини у справі «Коробов проти України» зазначив, що стандартом у кримінальному провадженні має бути доведення винуватості «поза всяким сумнівом», чого у даному кримінальному провадженні прокурором не здійснено.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно зазначив у вироку, що надані стороною обвинувачення докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину, є не переконливими, багато з них є такими, що ґрунтуються на припущеннях, а не на встановлених фактах, вони зібрані без урахування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплено право особи на справедливий суд, що передбачає обов`язок правоохоронних органів діяти з додержанням прав і основоположних свобод людини, не зважаючи на важливість мети, яка при цьому переслідується.

Наведене та інші вказані у вироку докази належно оцінені судом і висновок суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. ст. 191 КК України, - є правильним.

Доводи прокурора в апеляційній скарзі на неповноту судового розгляду не спростовують правильність і обґрунтованість судового рішення, оскільки при апеляційному розгляді були дослідженні всі докази, на які посилався прокурор в своїй апеляційній скарзі і колегія суддів прийшла до такого ж самого висновку, як і суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 411 КПК України вирок та ухвала підлягають скасуванню чи зміні із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Однак незважаючи на те, що колегія суддів не погодилась з висновками суду першої інстанції в певній їх частині, це не вплинуло на вирішення питання про невинуватість обвинуваченого ОСОБА_1 , а тому вважає вирок суду першої інстанції законним, обґрунтованим та вмотивованим, порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни або скасування вироку, не встановлено.

Керуючись ст. 376, 404, 405, 407, 411, 418, 419, 424, 426, 532 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги прокурорів залишити без задоволення.

Вирок Заводського районного суду міста Запоріжжя від 29 травня 2019 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий суддя І. О. Калугіна

Судді О. Ю. Семенников

Д. С. Чорненька