Document No. 94878964

Справа № 409/1465/16-к

Провадження №11-кп/991/11/21

Головуючий колегії суддів ВАКС: Дубас В.М.

Доповідач: Никифоров А.С.

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2021 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого Никифорова А.С.,

суддів Чорної В.В.,

Чорненької Д.С.,

секретар судового засідання - Сердюк Ю.С.,

за участю:

прокурора Кравця В.В.,

захисника Шурхна К.А.,

інших осіб, права, свободи та інтереси яких зачіпаються - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_1 - адвоката Готіна О.М.,

представника ОСОБА_2 - адвоката Овчаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3 , прокурора Кравця В.В., інших осіб, права, свободи та інтереси яких зачіпаються - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 29.10.2020 про закриття кримінального провадження №52016000000000042 від 17.02.2016 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кремінна Луганської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, адвоката, раніше не судимого, який проживає по АДРЕСА_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного судового рішення

і встановлені судом першої інстанції обставини

Ухвалою колегії суддів Вищого антикорупційного суду від 29 жовтня 2020 року частково задоволено клопотання ОСОБА_3 , звільнено ОСОБА_3 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 369-2 КК України «Зловживання впливом», від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності; закрито кримінальне провадження, № 52016000000000042 щодо обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України; відмовлено у скасуванні арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Краматорського районного суду Донецької області від 26.10.2015 у справі № 234/17745/15-к та відмовлено ОСОБА_3 у поверненні коштів, сплачених ним в сумі 25 500 грн на підставі вироку Білокуракинського районного суду Луганської області від 27.07.2016 у справі № 409/1465/16-к.

На обґрунтування ухвали зазначено наступне.

Обвинувачений ОСОБА_3 подав клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності, він раніше не судимий, немає відомостей щодо переховування його від суду та слідства й вчинення нових злочинів, кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, датоване 22.10.2015 та належало до злочинів середньої тяжкості (нині - нетяжкого злочину), а відтак строк давності у п`ять років закінчився 21.10.2020 о 24 год. 00 хв. При цьому, суд роз`яснив обвинуваченому підстави та наслідки звільнення його від кримінальної відповідальності, із чим він погодився та не вимагав здійснювати провадження в повному обсязі в загальному порядку.

Колегія суддів зазначила, що ОСОБА_3 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 369-2 КК України, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності, та закриттю кримінальне провадження, яке внесене до ЄРДР 17.02.2016 № 52016000000000042 щодо відповідного обвинувачення ОСОБА_3 .

Підстав для задоволення вимоги клопотання про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 26.10.2015 у справі № 234/17745/15-к, колегія суддів не вбачала, оскільки вказана вище ухвала слідчого судді від 26.10.2015 постановлена не в кримінальному провадженні від 17.02.2016 № 52016000000000042, яке закривалося, а в іншому кримінальному провадженні від 05.09.2015 № 42015051110000021, у якому, за повідомленням прокурора в судовому засіданні, триває стадія підготовчого судового провадження у іншій колегії Вищого антикорупційного суду. Відповідно до вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів, на розгляді у якої перебуває кримінальне провадження №42015051110000021 від 05.09.2015, має при прийнятті остаточного рішення у справі вирішити питання, в тому числі - арештованих у цьому провадженні грошових коштів. Тому, підстави для знаття арешту із грошових коштів у кримінальному провадженні № 52016000000000042 відсутні.

Клопотання про повернення грошових коштів у розмірі 25 500 грн колегією суддів також було відхилене. Так, за переконанням суду, твердження ОСОБА_3 про помилкову сплату ним коштів є необґрунтованим, оскільки 08.11.2016 кошти було сплачено ним на виконання судового рішення після набрання ним законної сили. Питання повернення коштів, сплачених ОСОБА_3 на виконання скасованого вироку, слід вирішувати шляхом подання клопотання до суду, який ухвалив скасований вирок, тобто - до Білокуракинського районного суду Луганської області.

Вимоги апеляційних скарг

і узагальнені доводи осіб, які їх подали

Не погодившись із ухвалою Вищого антикорупційного суду від 29 жовтня 2020 року, обвинуваченим ОСОБА_3 , іншими особами - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та прокурором Кравцем В.В. було подано апеляційні скарги.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 прохав змінити ухвалу Вищого антикорупційного суду від 29.10.2020, скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Краматорського районного суду Донецької області від 26.10.2015 у справі №234/17745/15-к та повернути це майно (грошові кошти) ОСОБА_3 ; повернути грошові кошти у сумі 25 500 грн, які були сплачені ОСОБА_3 08.11.2016 у вигляді штрафу.

На обґрунтування апеляційної скарги обвинуваченим ОСОБА_3 зазначено наступне.

26.10.2015 ухвалою Краматорського районного суду Донецької області у справі № 234/17745/15 було накладено арешт на грошові кошти, вилучені у ОСОБА_3 під час обшуку офісного приміщення в сумі 16 500 грн. Зазначений арешт був накладений з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову у кримінальному провадженні № 42015051110000021 від 05.09.2015, у якому ОСОБА_3 підозрювали у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України. Постановою керівника САП з кримінального провадження № 42015051110000021 матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України «Зловживання впливом», виділено у кримінальне провадження №52016000000000042.

За переконанням ОСОБА_3 , у суду першої інстанції, який відмовив у скасуванні арешту, були всі підстави вважати, що зазначена ухвала, як і грошові кошти, були виділені з кримінального провадження № 42015051110000021 в кримінальне провадження № 52016000000000042. Так як ОСОБА_3 не є обвинуваченим у іншому кримінальному провадженні, залишення в силі арешту майна, на його думку, не має жодного сенсу. У зв`язку із цим вважає відмову суду необґрунтованою.

Із урахуванням вимог ч. 1 ст. 539, п. 4 ч.2 ст. 539 КПК України, ОСОБА_3 наполягав, що оскільки справа підсудна Вищому антикорупційному суду, Білокуракинський районний суд Луганської області фактично позбавлений можливості розгляду будь-якого клопотання, оскільки не має і не буде мати матеріалів справи, через що буде змушений відмовити у задоволенні клопотання, посилаючись на визначену підсудність даної справи. Тому, вважає, що Суд безпідставно та необґрунтовано відмовив у поверненні раніше сплаченого штрафу.

У поданій апеляційній скарзі інша особа - ОСОБА_1 прохала скасувати ухвалу Вищого антикорупційного суду від 29.10.2020 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила наступне.

Погоджуючись із доводами апеляційних скарг, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в ухвалах суду від 17.03.2020 та 07.10.2020, серед іншого, вказала на порушення її презумпції невинуватості та ОСОБА_2 , незаконність правової кваліфікації дій ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 369-2 КК України та незаконність повторного звернення до суду із угодою про визнання винуватості.

Окремо в ухвалі від 07.10.2020 вказано про необхідність вирішення питання щодо розгляду провадження за участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також розгляду їх клопотань про повернення обвинувального акту.

Однак Суд всупереч висновкам, викладеним в ухвалі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, та вимогам ч. 1 ст. 314 КПК України, при призначенні підготовчого засідання не викликав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як учасників провадження, не розглянув клопотання про повернення обвинувального акту прокурору.

Звільнивши ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, суд порушив вимоги ст. 288 КПК України.

За таких умов, на думку ОСОБА_1 , оскаржувана ухвала постановлена всупереч мотивам і висновкам, викладеним в ухвалі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 17.03.2020 та 07.10.2020, що є грубим порушенням принципу остаточності рішення.

Крім того, у Суду були відсутні підстави застосовувати положення ст. 49 КК України до ОСОБА_3 з огляду на очевидну незаконність кваліфікації його дій за ознаками нетяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

У провадженні Вищого антикорупційного суду перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст.368, ч. 3 ст. 369-2 КК України. Виходячи із фабули висунутого обвинувачення, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 інкримінується, що саме ОСОБА_3 довів до відома ОСОБА_4 вимогу про надання неправомірної вигоди, при чому зазначив, що в разі невиконання таких вимог та ненадання неправомірної вигоди судом буде ухвалено обвинувальний вирок та призначення покарання у виді позбавлення волі. Вказані дії ОСОБА_3 стороною обвинувачення не кваліфіковані як необхідно, за ч. 3 ст. 369-2 КК України, що є тяжким злочином, на відміну від кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 369-2 КК України.

У поданій апеляційній скарзі інша особа - ОСОБА_2 прохав скасувати ухвалу Вищого антикорупційного суду від 29.10.2020 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначено наступне.

Дії ОСОБА_3 незаконно кваліфіковано стороною обвинувачення за ч. 2 ст. 369-2 КК України. Проте, виходячи із фабули висунутого йому та ОСОБА_1 обвинувачення, існують підстави для притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 369-2 КК України.

Вказане порушення кримінального процесуального закону, на думку ОСОБА_2 , стало передумовою для укладення та повторного укладення між прокурором та ОСОБА_3 угод про визнання винуватості, які двічі затверджувалися та скасовувалися.

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в ухвалах від 17.03.2020 та 07.10.2020 вказала про допущені порушення презумпції невинуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час розгляду кримінального провадження № 52016000000000042, незаконність правової кваліфікації відносно ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_3 та закриття справи відносно нього на підставі ст. 49 КК України є порушенням вимог ст. 2 КПК України та порушенням права на захист, оскільки звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_3 без вирішення чіткої та правильної кваліфікації його дій є ігноруванням вимог ст. 129-1 Конституції України з боку суду першої інстанції та фактично - є звільненням особи від відповідальності за злочин, строки притягнення до відповідальності за вчинення якого ще не сплинули.

Вимогами п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК України передбачено не обов`язок суду, а право прийняти певні рішення, зокрема в частині звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, а тому суд не звільняється від обов`язку виконати усі вимоги кримінального процесуального закону, зокрема - за ст. 129-1 Конституції України, ч. 3 ст. 415 КПК України, ст. 2 КПК України. Тому, за переконанням ОСОБА_2 , суд першої інстанції при прийнятті рішення мав надати правовий аналіз всім фактам і відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_3 , без виконання вимог раніше прийнятих рішень судів вищої інстанції.

У поданій апеляційній скарзі прокурор Кравець В.В. прохав скасувати ухвалу Вищого антикорупційного суду від 29.10.2020 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування прокурором зазначено, що оскаржувана ухвала від 29.10.2020 підлягає скасуванню у зв`язку із істотними порушеннями вимог КПК України.

Так, у зв`язку із тим, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52016000000000042 стосовно ОСОБА_3 не відповідає вимогам ст. 291 КК України, оскільки містить неповну та неправильну правову кваліфікацію, а зроблений у ньому виклад фактичних обставин кримінального правопорушення не відповідає формулюванню обвинувачення, що і було однією із підстав для скасування вироку ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 07.10.2020. Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України обвинувальний акт підлягав поверненню прокурору, про що останній просив у підготовчому засіданні 29.10.2020.

Позиції учасників судового провадження

У судове засідання обвинувачений ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, подав клопотання, у якому прохав здійснювати розгляд за його відсутності, але за участі його захисників.

Захисник ОСОБА_3 - адвокат Шурхно К.А. у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_3 , заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, а апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважав безпідставними, оскільки оскаржуваною ухвалою їх права не зачіпаються. Вбачав за можливе здійснювати розгляд без обвинуваченого ОСОБА_3 та іншого захисника - адвоката Доманського А.О., оскільки така позиція погоджена із його підзахисним - обвинуваченим ОСОБА_3 . По суті апеляційного перегляду вказав, що звільнення обвинуваченого на підставі ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку зі спливом строку є обов`язком суду. Суд першої інстанції відмовив у поверненні розміру штрафу, оскільки він позбавлений можливості його повернути, так як матеріали кримінального провадження перебувають у Вищому антикорупційному суді.

Захисник ОСОБА_3 - адвокат Мозолєв О.О. у судове засідання через хворобу не з`явився, письмово вказав, що підтримує позицію ОСОБА_3 у повному обсязі.

ОСОБА_1 підтримала свою апеляційну скаргу та апеляційні скарги прокурора та ОСОБА_2 , а також частково підтримала апеляційну скаргу ОСОБА_3 .

Адвокат Готін О.М. підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_1 у повному обсязі. Вказав, що суд першої інстанції проігнорував висновки Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду відносно кваліфікації злочину, вчиненого ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 369-2 КК України. Надав письмові пояснення із посиланням на правові висновки Верховного Суду, які стосуються права оскарження судового рішення на підставі неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.

ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав свою апеляційну скаргу, а також апеляційні скарги прокурора, ОСОБА_1 , а апеляційну скаргу ОСОБА_3 вважав безпідставною. Вказав, що йому та ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42015051110000021 інкримінують здійснення вимагання неправомірної вигоди через обвинуваченого ОСОБА_3 . Крім того, у вказаному кримінальному провадженні відносно нього та ОСОБА_1 сторона обвинувачення заявляє як свідка ОСОБА_3 , який таким чином має статус як обвинуваченого, так і свідка.

Адвокат Овчаренко О.В. підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_2 , апеляційні скарги прокурора та ОСОБА_1 , а апеляційну скаргу ОСОБА_3 вважав безпідставною. Вказав, що ОСОБА_3 було звільнено за тим обвинувальним актом, який не відповідає вимогам КПК України. Прохав скасувати ухвалу Вищого антикорупційного суду від 29 жовтня 2020 року та призначити новий розгляд.

У судовому засіданні прокурор підтримав свою апеляційну скаргу у повному обсязі, заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_3 . Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтримав частково.

Мотиви суду

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційних скарг.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

Відносно доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо наявності підстав для скасування арешту майна, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у апеляційній скарзі обвинуваченим ОСОБА_3 ставилось питання про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 26.10.2015, у межах досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015051110000021 від 05.09.2015, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.

Задля вирішення питання про наявність підстав або відсутність підстав для скасування зазначеного вище арешту майна, накладеного у межах кримінального провадження № 42015051110000021, Суд має надати належну оцінку застосовуваному заходу забезпечення кримінального провадження по відношенню до сукупності усіх обставин у відповідному кримінальному провадженні, в якому такий арешт і накладався.

Так, слідчим суддею накладено арешт у кримінальному провадженні № 42015051110000021, оскільки речі (майно), яке зазначено в клопотанні, мають суттєве значення для розкриття скоєного кримінального правопорушення, з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.

З урахуванням приписів ст. 170, ч. 4 ст. 174 КПК України, у даному випадку вирішувалося питання про закриття кримінального провадження № 52016000000000042 відносно обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні ч. 2 ст. 369-2 КК України, а арешт майна було накладено у межах кримінального провадження № 42015051110000021, яке, за свідченням прокурора, перебуває на стадії підготовчого провадження у Вищому антикорупційному суді.

Враховуючи правові підстави, з яких було накладено зазначений арешт майна, ОСОБА_3 як особа, яка не має статусу обвинуваченого у межах кримінального провадження № 42015051110000021, має звернутися до суду у загальному порядку із клопотанням про скасування застосованого під час вказаного кримінального провадження заходу забезпечення.

Із вказаного вище слідує, що під час закриття кримінального провадження № 52016000000000042 у колегії суддів Вищого антикорупційного суду були відсутні належні правові підстави для скасування арешту у кримінальному провадженні № 42015051110000021, яке наразі перебуває на стадії підготовчого провадження, а тому апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_3 не підлягає задоволенню у цій частині.

Відносно доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_3 щодо необхідності у поверненні йому сплаченого на виконання вироку Білокуракинського районного суду Луганської області від 27.07.2016 штрафу у розмірі 25500 грн, Суд зазначає наступне.

Колегія суддів Вищого антикорупційного суду, відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні клопотання про повернення зазначених грошових коштів у сумі 25500 грн виходила з того, що обвинувачений необґрунтовано посилається на їх помилкову сплату, оскільки таким чином він виконав рішення суду; зазначила, що з урахуванням вимог ст. п. 4 ч. 2 ст. 539 КПК України ОСОБА_3 має звертатися до суду, який постановив такий вирок, тобто - до Білокуракинського районного суду Луганської області.

Так, вироком Білокуракинського районного суду Луганської області від 27.07.2016 затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_3 , та призначено узгоджене сторонами покарання у виді штрафу в розмірі 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25500 грн. Вказані грошові кошти ОСОБА_3 було сплачено у повному розмірі.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 01.10.2019 кримінальне провадження № 52016000000000042 від 17.02.2016 направлено до Вищого антикорупційного суду для розгляду апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . У подальшому, 18.10.2019, зазначене провадження надійшло за належністю до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, у зв`язку із його підсудністю Вищому антикорупційному суду.

17.03.2020 ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду вирок Білокуракинського районного суду Луганської області від 27.07.2016 скасовано і матеріали провадження направлено до Вищого антикорупційного суду для проведення судового провадження у загальному порядку.

Предметна підсудність Вищого антикорупційного суду визначається статтею 33-1 КПК, а з 22.09.2019 - статтею 33-1 КПК України, із врахуванням положень п. 20-2 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України у редакції Закону України № 100-IX від 18.09.2019, який набрав чинності 22.09.2019.

Вищому антикорупційному суду підсудні серед іншого кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених у примітці статті 45 КК України, зокрема, злочину, передбаченого статтею 369-2 КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини 5 статті 216 КПК України (ч. 1 ст.33-1 КПК України, прим. ст. 45 КК України).

Із зазначеної дати підсудність Вищого антикорупційного суду, передбачена КПК України як суду, зокрема, апеляційної інстанції, поширюється на кримінальні провадження, відомості за якими про кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, до дня набрання чинності Закону України № 100-IX від 18.09.2019, тобто до 22.09.2019, лише якщо досудове розслідування здійснювалося Національним антикорупційним бюро України та закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (підпункт 2 абзацу 1 пункту 20-2 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК у редакції Закону України № 100-IX від 18.09.2019).

ОСОБА_3 у межах вказаного вище провадження № 52016000000000042 було висунуто обвинувачення в тому, що він, будучи захисником обвинувачених, одержав неправомірну вигоду в розмірі 6 000 доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України становило 135 655 гривень, для впливу на суддю за прийняття нею рішення як особою, уповноваженою на виконання функцій держави, та прокурора за забезпечення ним невжиття прокуратурою заходів до оскарження в апеляційному порядку вироку суду, у тому числі шляхом впливу на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 статті 369-2 КК України.

Досудове розслідування в кримінальному провадженні № 52016000000000042 було розпочате 17.02.2016 (тобто до набуття чинності Законом України № 100-IX від 18.09.2019), здійснювалося детективами Національного антикорупційного бюро України та було закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Тому, кримінальне провадження № 52016000000000042 відноситься до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду за критеріями злочину, стосовно якого воно здійснюється (зловживання впливом (стаття 369-2 КК України)) та органу досудового розслідування, який його здійснював, і прокурором, який його закінчив.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 32 КПК України кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, що вчинені на території України і віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, здійснює Вищий антикорупційний суд.

Отже, оскільки кримінальне провадження № 52016000000000042 віднесено до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, після набуття чинності положень п. 20-2 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України у редакції Закону України № 100-IX від 18.09.2019, який набрав чинності 22.09.2019, Білокуракинський районний суд Луганської області не може приймати рішення у межах зазначеного вище кримінального провадження.

Тому колегія суддів дійшла помилкового висновку щодо необхідності звернення ОСОБА_3 до Білокуракинського районного суду Луганської області для повернення йому сплаченого штрафу у сумі 25500грн.

Разом з тим, кримінальний процесуальний закон не регулює питання повернення сплачених грошових коштів у вигляді штрафу як покарання на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, проте було скасовано у встановленому законом порядку.

Згідно із ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання, зокрема інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п`ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв`язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу ( п. 4 ч. 2 ст. 539 КПК України).

Враховуючи викладені положення кримінального процесуального закону, віднесення кримінального провадження № 52016000000000042 до підсудності Вищого антикорупційного суду, ОСОБА_3 після набрання чинності рішенням, яким закінчується дане кримінальне провадження, має звернутися до Вищого антикорупційного суду із клопотанням про повернення йому грошових коштів, сплачених у вигляді штрафу на виконання вироку Білокуракинського районного суду Луганської області від 27.07.2016, який було скасовано у встановленому законом порядку. Тому, у Суду відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 у цій частині.

Оскільки доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та прокурора є тотожними в частині відсутності підстав для закриття кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_3 за закінченням строків давності, Суд вбачає за можливе надати їм одночасну оцінку.

За змістом п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України, досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направлення до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.

Підготовче судове засідання в судовому провадженні є обов`язковою, самостійною стадією кримінального процесу, основною метою проведення якого є визначення судом можливості на законних підставах призначити кримінальне провадження до судового розгляду.

Згідно із ч. 2 ст.113 КПК України будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.

Частиною 1 статті 28 КПК України передбачено, що розумні строки не можуть перевищувати передбачені кримінальним процесуальним кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрито (ч. 5 ст. 28 КПК України).

Так, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 369-2 КК України, вчинення якого інкриміноване ОСОБА_3 , станом на 22.10.2015, із врахуванням вимог ч. 3 ст. 12 КК України, належало до злочинів середньої тяжкості, оскільки передбачало призначення покарання у вигляді штрафу від семисот п`ятдесяти до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від двох до п`яти років, із спеціальною конфіскацією. У чинній редакції КК України злочин, передбачений ч. 2 ст. 369-2 КК України, віднесено до нетяжких злочинів (ч. 4 ст. 12 КК України), так як передбачає призначення покарання у вигляді штрафу від двох тисяч до п`яти тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від двох до п`яти років.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років (ч. 3 ст. 49 КК України).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Зокрема, ч. 1 ст. 49 КК України закріплено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.

За змістом зазначеної норми звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є обов`язковим і застосовується за умов: 1) вчинення особою злочину; 2) з дня вчинення злочину до набрання вироком законної сили минули визначені ч. 1 ст. 49 КК України строки давності; 3) особа не ухилялася від досудового слідства або суду; 4) особа до закінчення зазначених у ч. 1 ст. 49 КК України строків не вчинила нового злочину.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язком суду у разі настання обставин, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України, за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, засудженого на звільнення на підставі спливу строків давності, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 19.11.2019, у справі № 345/2618/16-к.

Суд повинен невідкладно розглянути клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, якщо під час судового розгляду провадження, що надійшло до суду з обвинувальним актом, одна із сторін цього провадження звернеться до суду з таким клопотанням. При цьому, суд має з`ясувати думку сторін щодо закриття кримінального провадження за такою підставою, у разі згоди обвинуваченого (засудженого) розглянути питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності.

Отже, суд може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності із закриттям кримінального провадження як під час підготовчого судового засідання, так і в ході судового розгляду в загальному порядку, керуючись положеннями ст. 49 КК України.

Обвинуваченим ОСОБА_3 , відносно якого відсутні відомості щодо наявності інших судимостей, вчинення інших злочинів та переховування від суду та слідства, було подано клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК України та закрити провадження у справі (т. 8, а.с. 71-76). У підготовчому судовому засіданні 29.10.2020 своє клопотання про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності він підтримав.

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 9 КПК України, виходячи із засад законності та дотримання розумних строків у кримінальному провадженні, продовження кримінального провадження відносно особи, щодо якої встановлені та підтверджені доказами підстави для закриття кримінального провадження, суперечить цим засадам.

Тому, Суд дійшов висновку, що, встановивши наявність відповідних, передбачених законом обставин, колегія суддів була зобов`язана звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв`язку зі спливом строків давності, незалежно від того, на якій стадії перебувало кримінальне провадження, зокрема - під час підготовчого засідання. Така позиція відповідає викладеній у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 309/1201/15-к. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та прокурора у цій частині.

З огляду на тотожність доводів апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , доводів, викладених адвокатом Готіним О.М. щодо невиконання судом вказівок Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, викладених в ухвалах від 17.03.2020 та 07.10.2020, Суд вбачає за можливе оцінити їх одночасно.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 21 КПК України вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов`язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.

Ухвалою від 17.03.2020 Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду було скасовано вирок Білокуракинського районного суду Луганської області від 27 липня 2016 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості від 15 березня 2016 року. Зазначений вирок було скасовано з мотивів того, що рішення суду, яким затверджено вказану угоду, не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема - затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_3 за наявності умов, які порушують права, свободи та інтереси інших осіб, а саме - вирішувалося питання щодо правомірності дій інших осіб. Тому, вказаний вирок було скасовано, а матеріали судового провадження було направлено для розгляду у загальному порядку.

Ухвалою від 07.10.2020 Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду скасовано вирок Вищого антикорупційного суду від 12 червня 2020 року, яким було затверджено угоду про визнання винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України. Вказаний вирок було скасовано, зокрема, з підстав повторного розгляду угоди про визнання винуватості. Питання відповідності кваліфікації інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_3 злочину фактичним обставинам у справі також ставила під сумнів змістовну відповідність угоди про визнання винуватості вимогам кримінального процесуального закону.

Після скасування вироків, під час розгляду обвинувального акту по суті, суд першої інстанції мав здійснювати судове провадження із врахуванням висновків, викладених в ухвалах від 17.03.2020 та 07.10.2020, а саме - не вирішувати питання щодо правомірності дій інших осіб та перевірити наявність підстав для затвердження угоди про визнання винуватості.

У той же час, після скасування вироку ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 07.10.2020, під час здійснення підготовчого судового провадження настали обставини, які в обов`язковому порядку зобов`язували суд закрити провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_3 відповідно до вимог ст.ст. 12, 49 КК України, ст. 284 КПК України. Тому, враховуючи стадію розгляду судового провадження, суд був позбавлений повноважень перевіряти відповідність висунутого ОСОБА_3 обвинувачення відповідній статті КК України та фактично вчинюваним ним дій, враховуючи існування безумовної підстави для закриття провадження.

Тому, оскільки зазначеними ухвалами від 17.03.2020 та 07.10.2020 не вирішувалося питання відповідності кваліфікації інкримінованого ОСОБА_3 злочину фактичним обставинам у справі та змісту відповідної норми КК України, Суд відхиляє доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у цій частині.

Дослідивши пояснення адвоката Готіна О.М. щодо наявності права на оскарження судового рішення на підставі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, Суд зазначає наступне.

Посилання адвоката Готіна О.М. на вказану ним практику Верховного Суду у відповідних справах є нерелевантними відносно цього апеляційного розгляду, оскільки зазначені судові рішення постановлені з іншого питання права (питання можливості оскарження вироку суду, постановленого без дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися).

Натомість, у даному випадку, з урахуванням вимог ст. ст. 291, 314-315, 338, 341 КПК України на стадії підготовчого судового провадження суд не мав право вирішувати питання щодо відповідності кримінально-правової кваліфікації дій ОСОБА_3 .

Так як апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та прокурора про допущене судом порушення щодо неповернення прокурору обвинувального акту з огляду на невідповідність кваліфікації інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_3 злочину вимогам КК України та фактичним обставинам у справі, Суд вбачає за можливе оцінити їх одночасно.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 338 КПК України з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа. Дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання вимог ст. 341 цього Кодексу складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення. Копії обвинувального акта надаються обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Обвинувальний акт долучається до матеріалів кримінального провадження.

Фабула обвинувачення, викладена у обвинувальному акті, є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченому. Тому, саме наведені у вироку фактичні дані у своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою та встановити їх відповідність (Постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 504/3802/15).

У той же час, виходячи зі змісту ст.ст. 314-315 КПК України, повернути прокурору обвинувальний акт на стадії підготовчого судового засідання можливо за наявності формальних підстав його невідповідності вимогам ст. 291 КПК України, тобто - за фактичної відсутності обов`язкових складових та реквізитів обвинувального акту, при цьому - не перевіряючи його фактичну інформаційну наповненість.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Кримінальний процесуальний закон не наділяє суд до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акту до суду належить до дискреційних повноважень прокурора.

Тому Суд відхиляє доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та прокурора у цій частині.

Надаючи оцінку доводам апеляційних скарг інших осіб - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у частині зачіпання їх прав ухвалою Вищого антикорупційного від 29 жовтня 2020 року, з огляду на тотожність таких доводів, колегія суддів вбачає за можливе оцінити їх одночасно.

Так, зазначені доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час апеляційного розгляду не підтвердилися, оскільки не було надано доказів впливу ухвали Вищого антикорупційного від 29 жовтня 2020 року на їх права та обов`язки та того, що зазначена ухвала носить преюдиційний характер для кримінального провадження, у якому останнім було висунуто обвинувачення.

У процесі судового розгляду конкретного кримінального провадження забезпечується належна реалізація засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини осіб, яким висунуто обвинувачення у такому кримінальному провадженні.

З урахуванням вимог ст. 17 КПК України, оскільки вищевказаним рішенням суду не вирішувалося питання стосовно наявності у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ознак злочину, обвинувачення у вчиненні яких висунуто їм у іншому кримінальному провадженні, зазначені доводи апеляційних скарг не обумовлюють необхідність скасування ухвали Вищого антикорупційного від 29 жовтня 2020 року.

Інших доводів, які б слугували безумовною підставою для скасування ухвали Вищого антикорупційного суду від 29 жовтня 2020 року, апеляційні скарги не містять.

Згідно із ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін.

Оскільки наразі у Суду відсутні підстави для скасування ухвали Вищого антикорупційного суду від 29 жовтня 2020 року, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3 , прокурора Кравця Віталія Васильовича та інших осіб, права, свободи та інтереси яких зачіпаються - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 7, 369, 404-405, 407, 418, 532, КПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3 , прокурора Кравця Віталія Васильовича та інших осіб, права, свободи та інтереси яких зачіпаються - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а ухвалу Вищого антикорупційного суду від 29.10.2020 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий: А.С. Никифоров

Судді: В.В. Чорна

Д.С. Чорненька