Document No. 94890056

Справа № 991/747/20

Провадження №1-кп/991/15/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

09 лютого 2021 року м. Київ Вищий антикорупційний суд колегією суддів в складі:

головуючої судді ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю учасників кримінального провадження:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

та сторін:

з боку обвинувачення: прокурорів ОСОБА_5, ОСОБА_6,

з боку захисту: обвинувачених ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,

захисників адвокатів ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22,

учасника судового провадження - представника потерпілого ОСОБА_23,

під час підготовчого провадження у кримінальному провадженні №52017000000000889 від 20 грудня 2017 року щодо:

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Одеса, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України;

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, який народився в м. Ромни Сумської області, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України;

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, який народився в м. Кіровоград(м. Кропивницький), громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України;

ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, який народився в м. Київ, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України;

ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_4,який народивсяв м.Запоріжжя,громадянина України,зареєстрований заадресою: АДРЕСА_5,який обвинувачуєтьсяу вчиненнікримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України,

установив:

1. 24 січня 2020 року до Вищого антикорупційного суду від Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора надійшли матеріали у кримінальному провадженні щодо: ОСОБА_7, якому відповідно до обвинувального акта висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України; ОСОБА_8, якому відповідно до обвинувального акта висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України; ОСОБА_9, якому відповідно до обвинувального акта висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України; ОСОБА_10, якому відповідно до обвинувального акта висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України; ОСОБА_11, якому відповідно до обвинувального акта висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України.

Ухвалою суду від 28 січня 2020 року у кримінальному провадженні було призначено підготовче судове засідання.

2. Вирішення питань, передбачених ч. 3 ст. 314 КПК України.

Заслухавши учасників кримінального провадження, суд не встановив підстав для прийняття рішень, передбачених п. 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України, з огляду на таке.

Прокурор вважає, що обвинувальний акт складений із дотриманням вимог статті 291 КПК України, кримінальне провадження підсудне Вищому антикорупційному суду, підстав для закриття кримінального провадження немає, тому можливо призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта.

До суду не надходили угоди та учасники кримінального провадження не повідомили суд про їх укладення. Під час підготовчого провадження не встановлено підстав, передбачених пунктами 4-8, 10 частини першої або другою ст. 284 КПК України, для закриття кримінального провадження.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 03 липня 2020 року було відмовлено в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_20 про закриття кримінального провадження №52017000000000889 на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 06 липня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотань: захисника обвинуваченого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_19 про повернення обвинувального акта, захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_15 про повернення обвинувального акта прокурору, захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_12 про повернення обвинувального акта прокурору, захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_14 про повернення обвинувального акта прокурору, захисника обвинуваченого ОСОБА_11 адвоката ОСОБА_22 про повернення обвинувального акта, захисника обвинуваченого ОСОБА_11 адвоката ОСОБА_21 про повернення обвинувального акта.

Відповідно ухвали колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 17 березня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 про направлення кримінального провадження №52017000000000889 з Вищого антикорупційного суду до Оболонського районного суду м.Києва.

Кримінальне провадження підсудне Вищому антикорупційному суду, оскільки згідно з ч. 1 ст. 33-1 КПК України Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, зокрема, передбаченого ст.191 КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, визначених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, в даному випадку застосовний п.2 розмір предмета кримінального правопорушення або завданої ним шкоди в п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на час вчинення кримінального правопорушення, якщо воно вчинене службовою особою суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує 50 відсотків.

Підстав для доручення представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь також не встановлено, так як ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 пред`явлено обвинувачення у вчиненні, серед іншого, особливо тяжкого злочину.

Оскільки, не встановлено підстав для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини 3 статті 314 КПК України, суд провів підготовку до судового розгляду.

3. Вирішення питань, визначених у ч. 2 ст. 315 КПК України

3.1. Клопотання про здійснення судового розгляду в закритому судовому засіданні

Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_16 звернувся до суду з клопотанням про необхідність здійснення судового розгляду кримінального провадження у закритому судовому засіданні. Вказав, що під час судового розгляду будуть досліджуватись питання, які пов`язані із долученими до матеріалів документами, що містять інформацію, яка в інтересах національної безпеки віднесена до обмеженого доступу та у галузі військово-технічного співробітництва з іноземними державами є комерційною таємницею. Це, зокрема, документи, які мають гриф обмеження «Для службового користування» (зовнішньо економічний контракт від 15 червня 2009 року, агентська угода від 09 квітня 2009 року, договір комісії від 08 січня 2009 року). Розголошення інформації, яку містять матеріали кримінального провадження, може завдати шкоди іміджу та призвести до істотних збитків державі, підриву авторитету України як надійного партнера у сфері військово-технічного співробітництва. На думку сторони захисту, відкритий розгляд цієї справи загрожує національній безпеці та може мати катастрофічні наслідки для України, враховуючи інформацію, яка останнім часом з`являється у ЗМІ. Неодноразово українська сторона отримувала повідомлення від уповноважених осіб ВПС Індії щодо їх занепокоєння, викликаного наявністю кримінального провадження, відкритого за фактом можливого розкрадання державних коштів службовими особами ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», появою в українському інформаційному просторі публікацій щодо незаконної діяльності ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», висвітлення інформації щодо роботи агентів по контрактах з Міністерством оборони Індії, неодноразового зриву строків постачання українською стороною товарів за Контрактом Ан-32, із попередженням про можливе припинення (у разі підтвердження зазначених обставин) без жодних консультацій, в односторонньому порядку дії Контракту Ан-32 та внесення ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» до чорного списку постачальників ВПС Індії на 5 років. Крім того, внаслідок розповсюдження детективами НАБ України інформації щодо співробітництва підприємства в сфері військово-технічного співробітництва з Республікою Індія, поширення ними недостовірної інформації сприяли дискредитуванню ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», поставивши під загрозу міжнародну співпрацю України з Республікою Індія у цій сфері. Враховуючи викладене, а також наявність у матеріалах справи документів, які містять державну таємницю, сторона захисту ОСОБА_8 вважає, що питання національної безпеки є ключовим для держави України, з огляду на що судовий розгляд має відбуватись у закритому судовому засіданні.

Захисником обвинуваченого ОСОБА_10 адвокатом ОСОБА_19 заявлено клопотання про здійснення судового розгляду кримінального провадження із додержанням режиму секретності. У своєму клопотанні захисник посилається на положення ст.517 КПК України, згідно з яким судове провадження у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, проводяться з дотриманням вимог режиму секретності, оскільки під час розгляду даної справи по суті будуть розглядатися питання, пов`язані з експортно-імпортними відносинами на ринку озброєнь, які здійснюються Державним концерном «Укроборонпром» та ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт». Із відповіді Міністерства закордонних справ на адвокатський запит щодо укладання та виконання Контракту від 15 червня 2009 року та додаткової угоди до нього від 26 листопада 2014 року вбачається, що інформація з цього приводу, у своїй більшості, становить державну таємницю. Саме такі відомості у сукупності містять зазначені зовнішньоекономічний Контракт та додаткова угода до нього, а також інша інформація в матеріалах провадження. Тому розголошення вказаної інформації може завдати шкоди іміджу та призвести до істотних збитків держави, підриву авторитету України як надійного партнера у сфері військово-технічного співробітництва, з огляду на що сторона захисту переконана у необхідності проведення судових засідань із забезпеченням дотримання режиму секретності.

Також, захисником обвинуваченого ОСОБА_7 адвокатом ОСОБА_14 заявлено клопотання щодо порядку проведення судового розгляду, в якому зазначено, що здійснення досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження № 52017000000000889 від 20 грудня 2017 року повинно відбуватись з дотриманням вимог режиму секретності. На підтвердження посилається на п.3.2.5 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом СБ України від 12 серпня 2005 року № 440, відповідно до якого відомості за сукупністю всіх показників про номенклатуру, обсяги надходжень від експорту товарів військового призначення або подвійного використання, які є предметами міжнародних передач у рамках конкретного зовнішньоекономічного контракту у військово-технічній сфері, можуть становити державну таємницю. Саме такі відомості у сукупності містять зовнішньоекономічний Контракт від 15 червня 2009 року, Контракт від 26 листопада 2014 року, Агентська угода від 09 квітня 2009 року та інші документи, що містяться в матеріалах кримінального провадження. Розголошення інформації з обмеженим доступом або її розповсюдження може завдати суттєвої шкоди підприємствам українського оборонно-промислового комплексу на ринку озброєнь та військової техніки Республіки Індія. Більш того, стороною обвинувачення не було вжито заходів (вчинено бездіяльність) щодо перевірки чи становлять відомості кримінального провадження державну таємницю та чи мають учасники провадження доступ до державної таємниці, чи забезпечено відповідні режими поводження з державною таємницею. Також, детективи НАБ України не звертались до державного експерта з питань таємниці для проведення експертизи відомостей, що становлять державну таємницю та містяться у кримінальному провадженні № 52017000000000889, відповідна експертиза у матеріалах відсутня. З огляду на викладене, сторона захисту вбачає неможливим проведення судового розгляду до вирішення питань щодо відомостей, які можливо становлять державну таємницю та просить направити матеріали провадження до Державного експерта з питань таємниці за п.3.2.5 ЗВДТ, з метою перевірки наявності у матеріалах кримінального провадження відомостей, що становлять державну таємницю.

Прокурор ОСОБА_5 вважає, що обвинувальний акт має бути призначений до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні. Зазначив, що у матеріалах кримінального провадження відсутні документи, які містять державну таємницю, проте є документи із грифом «для службового користування», тому у ході розгляду кримінального провадження по суті ним будуть заявлятися клопотання про закритий судовий розгляд лише в частині, яка стосуватиметься дослідження таких документів.

Інші учасники кримінального провадження підтримали клопотання про здійснення судового розгляду в закритому судовому засіданні, вказавши, що як мінімум у матеріалах провадження є документи, які містять комерційну таємницю, а також грифи «для службового користування». Зауважили, що відсутність відповідних штампів не каже про відсутність такої інформації у документі. Для вирішення питання, чи становлять відомості у документах державну таємницю, у кримінальному провадженні потрібно провести відповідну експертизу. Більш того, у відкритих судових засіданнях обвинувачені не зможуть розголошувати відомі їм відомості та обставини (в тому числі щодо воєнних справ), що порушить в цілому їх право на захист.

Вирішуючи питання у відкритому чи закритому судовому засіданні необхідно здійснювати судовий розгляд, суд приходить до таких висновків.

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод в пункті 1 статті 6 проголошує про те, що кожен має право на публічний розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. В рішенні «Шагін проти України» (Заява N 20437/05) зазначено, що забезпечення відкритості судового розгляду становить основоположний принцип, закріплений у пункті 1 статті 6 Конвенції. Такий публічний характер судового розгляду гарантує сторонам у справі, що правосуддя не здійснюватиметься таємно, без публічного контролю; це також один із засобів підтримання довіри до судів. Здійснення правосуддя і, зокрема, судовий процес набувають легітимності завдяки гласності. Забезпечуючи прозорість здійснення правосуддя, гласність, таким чином, сприяє реалізації мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, забезпечення якого є одним з основоположних принципів демократичного суспільства у значенні Конвенції(п.56).

За змістом ч.2 ст.27 КПК України кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у разі: якщо обвинуваченим є неповнолітній; розгляду справи про кримінальне правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи; якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом; необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

До охоронюваної законом таємниці, серед іншого, належать: конфіденційна інформація, в тому числі така, що містить комерційну таємницю; відомості, які можуть становити банківську таємницю; державна таємниця; таємниця фінансового моніторингу.

Отже, відкритість судового засідання гарантує в першу чергу саме для обвинувачених втілення мети статті 6 Конвенції справедливий судовий розгляд, який є одним із принципів демократичного суспільства. Занепокоєння сторони захисту щодо можливого розголошення під час відкритого судового розгляду таємниці, яка охороняється законом головним чином державної та комерційної в даному випадку, та її готовність поступитись у зв`язку з цим гарантованим правом на публічний розгляд, не переконують суд в необхідності проведення усього судового провадження у закритому судовому засіданні. Крім того, забезпечення охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов`язана з державною таємницею, покладається на керівників зазначених органів, підприємств, установ і організацій, а спеціально уповноваженим державним органом у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України, що передбачено ст.5 Закону України «Про державну таємницю». На даний час до суду не надходило інформації від зазначених суб`єктів про наявність у цій справі таємниці, що охороняється законом, в аспекті державної, банківської, фінансового моніторингу чи комерційної таємниці. Також, суду не подано доказів того, що слідчий суддя під час досудового розслідування постановляв ухвалу про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні з наведених вище підстав.

Підсумовуючи, суд приходить до висновку, що кримінальне провадження необхідно здійснювати у відкритому судовому засіданні, за винятком дослідження доказів, яке може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом, якщо про такі обставини буде заявлено учасниками під час судового розгляду.

3.2. Клопотання учасників судового провадження про здійснення судового виклику певних осіб до суду для допиту

Прокурор заявив, що перелік осіб, які стороною обвинувачення планується допитати як свідків, буде надано під час вирішення питання визначення обсягу доказів, які підлягають дослідженню. Також, вказав, що сторона захисту має в своєму розпорядженні перелік таких осіб.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_17 подав до суду клопотання з доповненням про виклик свідків за переліком, які можуть підтвердити факт існування агента та надання агентом послуг з метою укладення/виконання контрактів від 15 червня 2009 року та від 26 листопада 2014 року, інші обставини у справі, що в підсумку дозволить спростувати пред`явлене обвинувачення.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_10 адвокат ОСОБА_19 подала клопотання про здійснення судового виклику експерта до суду для допиту, посилаючись на те, що в матеріалах кримінального провадження міститься висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 19/17-3/1/115-СЕ/18 від 08 травня 2018 року, яким сторона обвинувачення доводить факт підробки підписів в фінансово-господарських документах. На думку сторони захисту, до наданого висновку необхідні додаткові роз`яснення стосовно того, яким чином судовий експерт дійшов відповідних висновків, а також його уточнення і доповнення, тому просить викликати в судове засідання судового експерта головного судового експерта сектору почеркознавчих досліджень відділу технічного дослідження документів, почеркознавчих досліджень та обліків лабораторії криміналістичних видів досліджень та обліків ДНДЕКЦ МВС України ОСОБА_24 та поставити їй запитання, викладені у прохальній частині клопотання.

Також, захисником ОСОБА_19 подано ще одне клопотання про здійснення судового виклику експерта до суду для допиту з посиланням на те, що в матеріалах кримінального провадження міститься висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 9950/18-72 від 19 липня 2018 року, яким сторона обвинувачення доводить факт втрати активів ДП «Завод 410 ЦА». На думку сторони захисту, вказаний висновок є необґрунтованим доказом, таким, що суперечить іншим матеріалам справи та викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності, у зв`язку з чим до наданого висновку експерта необхідні додаткові роз`яснення стосовно того, яким чином судовий експерт дійшов відповідних висновків, а також його уточнення і доповнення, тому просить викликати в судове засідання судового експерта головного судового експерта відділу досліджень фінансово-кредитних операцій та економічної діяльності підприємств лабораторії економічних досліджень Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції ОСОБА_25 та поставити йому запитання, викладені у прохальній частині клопотання.

Крім того, захисник ОСОБА_19 подала клопотання про виклик до суду як свідків осіб, які можуть надати суду показання щодо їх участі, обізнаності, погодження, візування та ін. договорів/контрактів, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_12 подав клопотання про виклик як свідків осіб за переліком, котрим відомі обставини, які підлягають доказуванню відповідно до ст.91 КПК України.

Вирішуючи подані клопотання, суд виходить з того, що за змістом ч.1 ст.134 КПК України суд під час судового провадження має право за власною ініціативою або за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника здійснити судовий виклик певної особи, якщо суд встановить наявність достатніх підстав вважати, що така особа може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов`язковою. Також, відповідно до ч.1 ст.356 КПК України за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суд має право викликати експерта для допиту для роз`яснення висновку, тому такий виклик може бути здійснено за умови, що такий висновок буде надано суду.

З огляду на викладене суд вважає, що клопотання про виклик до суду для допиту свідків та експертів необхідно вирішувати під час судового розгляду після з`ясування обставин, які відомі або можуть бути відомі конкретному свідку і які мають значення для кримінального провадження.

3.3. Клопотання про витребування певних речей і документів

Обвинувачений ОСОБА_9 подав клопотання про витребування у сторони обвинувачення(прокурора САП ОСОБА_5 ) інформації з ЄРДР щодо руху кримінальних проваджень №52017000000000889 та №52018000000000392 з інформацією про доступ до зазначених проваджень у ЄРДР із зазначенням дії, часу, дати, посади та службових осіб, які здійснювали такий доступ. Вважає, що така інформація необхідна для встановлення обставин, що мають значення для справи, а саме щодо достовірності відомостей внесених до процесуальних документів, наявності підстав для внесення відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування, перевірки наявності повноважень детективів та прокурорів у провадженні, законності дій керівників правоохоронного органу та керівників прокуратури, а тому може бути використана як докази під час судового розгляду. Необхідність у витребуванні такої інформації виникла тому, що під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, доступ до яких було надано в порядку ст.290 КПК України, було виявлено факти невідповідності відомостей, які внесені до ЄРДР, документам, які містяться у кримінальному провадженні.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_16 подав клопотання про витребування документів, в якому просить витребувати акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «Завод 410 ЦА» за період з 01 листопада 2013 року по 01 липня 2016 року від 21 вересня 2016 року № 06-21/65, проведеної Північним офісом Держаудитслужби Державної аудиторської служби України; акт про результати документальної планової виїзної перевірки ДП Державної компанії «Укрспецекспорт» Державного госпрозрахункового зовнішньоекономічного підприємства «Спецтехноекспорт» за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року від 19 вересня 2018 року № 2751/2810-14-01/30019335, проведеної ДФС України, офіс великих платників податків ДФС; акт аудиту ефективності управління об`єктами державної власності у сфері авіаційної промисловості, що мають фінансові наслідки для державного бюджету від 27 червня 2017 року № 04-10/238, проведеної Департаментом з питань промисловості, виробничої інфраструктури та державної власності Рахункової Палати. Клопотання обґрунтоване тим, що стороною захисту до матеріалів кримінального провадження долучено протоколи відібрання пояснень від певних осіб, завдяки яким можна спростувати обставини, які викладені у обвинувальному акті на обґрунтування вчинення підзахисним ОСОБА_8 кримінальних правопорушень. Водночас, вищезгадані особи (які підлягають допиту у якості свідків) зазначили, що викладені ними свідчення співпадають з результатами зазначених ревізій. Факт проведення зазначених ревізій підтверджується окремими матеріалами кримінального провадження, проте безпосередньо акти ревізій до матеріалів кримінального провадження не були долучені та в порядку ст.290 КПК України стороні захисту не відкриті, доступу до них надано не було. Сторона захисту вважає вказані документи надзвичайно важливими для всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин та подій, та такими, що спростовують незаконне і безпідставне звинувачення ОСОБА_8 у вчиненні злочинів.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_14 подав клопотання про витребування від начальника управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи центрального апарату Генеральної прокуратури України інформації щодо руху кримінальних проваджень №52017000000000889 та №52018000000000392, посилаючись на те, що під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження було виявлено невідповідності щодо дати складання, номерів кримінальних проваджень, в яких були складені процесуальні документи, а також їх складання неуповноваженими службовими особами, що не може тягнути за собою певних правових наслідків, а отже робить докази у справі недопустимими.

Відповідно до вимог п.4 ч.2 ст.315 КПК України з метою підготовки до судового розгляду суд розглядає клопотання учасників судового провадження про витребування певних речей чи документів.

Необхідно зауважити, що відповідно до ч.3 ст.93 КПК України сторона захисту здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків ревізій, актів перевірок, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Отже, заявляючи клопотання про витребування певних речей і документів, сторона захисту має зазначити про те, що вона здійснювала збирання доказів, використовуючи можливості, які надані процесуальним законом; що ці дії здійснювались нею з метою подання суду належних і допустимих доказів; що ці документи мають бути досліджені під час судового провадження, однак, при отриманні певних документів(їх копій) виникли труднощі, які неможливо подолати без допомоги суду шляхом постановлення відповідної ухвали.

За змістом ч.1 ст.99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Зважаючи на закріплене у ч. 1 ст. 99 КПК України визначення, постанови прокурора чи детектива щодо руху кримінального провадження підпадають під ознаки документа як джерела доказів.

Доказом у кримінальному провадженні під час судового розгляду може бути виключно оригінал або дублікат відповідних постанов прокурора про передачу кримінального провадження чи матеріалів за підслідністю, об`єднання матеріалів досудових розслідувань, виділення досудового розслідування в окреме провадження, закінчення досудового розслідування, зупинення досудового розслідування, відновлення досудового розслідування, продовження строку досудового розслідування та інших, які сторона обвинувачення зобов`язана надати суду на стадії судового розгляду для встановлення законності вчинення процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень на стадії досудового розслідування. Установити достовірність постанов прокурора можливо шляхом безпосереднього дослідження цих постанов.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 26 березня 2019 року у справі № 807/1456/17 зазначила, що діяльність уповноважених службових осіб правоохоронних органів щодо інформаційного наповнення ЄРДР полягає в офіційному фіксуванні здійснених у кримінальному провадженні процесуальних дій та прийнятих процесуальних рішень і є похідною від них(пункт 44). Внесення інформації до Реєстру є передбаченим законом фіксуванням комплексу вчинених у кримінальному провадженні процесуальних дій - офіційного пред`явлення особі обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, а також подальшого руху справи на стадії судового розгляду з метою розрахунку показників, пов`язаних з результатами розслідування і розкриття кримінальних правопорушень(п.56).

Суд розділяє позицію, викладену в постанові від 11 квітня 2019 року Касаційного кримінального суду Верховного суду у справі № 642/5974/13-к, про те, що неналежне ведення ЄРДР не може спростовувати або підтверджувати належність та допустимість всього об`єму доказів у кримінальному провадженні та з вірогідністю спростовувати суб`єктів, які вправі проводити досудове розслідування.

Оскільки, стороною захисту заявлено клопотання про витребування не документів в розумінні ч.1 ст.99 КПК України, а відомостей(інформації) із ЄРДР, що містяться в т.ч. і у вкладці «Рух кримінального провадження», які, з огляду на вищевикладене, не є документами, а також те, що під час підготовчого провадження у справі суд не може визначати обсяг доказів, які будуть досліджуватись під час судового розгляду, тому в клопотаннях необхідно відмовити.

Щодо клопотання про витребування актів ревізій та перевірки, то суд вважає, що воно задоволенню не підлягає, оскільки, сторона захисту не зверталась до відповідних державних органів за отриманням копій цих документів, перешкод для такого звернення у неї не було, чи можуть ці висновки бути використаними як докази, а отже, дослідженими у кримінальному провадженні, на даний час невідомо, тому таке клопотання задоволенню не підлягає.

На думку суду, відповідно до правового принципу презумпції невинуватості сторона захисту не повинна турбуватися про збирання всіх відомостей, які мають хоча б побічний стосунок до провадження і не відповідають критеріям доказів, оскільки не зобов`язана доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення. А усі сумніви щодо доведеності вини особи будуть все одно тлумачитися на користь такої особи (ст.17 КПК України).

3.4. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого(детектива) або прокурора

Під час підготовчого провадження до суду від сторони захисту надійшли скарги:

- скарга адвоката ОСОБА_16 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на незаконні дії детективів Національного антикорупційного бюро України щодо проведення обшуку об`єкта житлової нерухомості(квартири) за адресою: АДРЕСА_2 ;

- скарга обвинуваченого ОСОБА_9 на дії детективів Національного антикорупційного бюро України під час проведення обшуків;

- скарга обвинуваченого ОСОБА_9 на рішення заступника Генерального прокурора керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_26 про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №5207000000000889 до чотирьох місяців;

- скарга адвоката ОСОБА_12 захисника обвинуваченого ОСОБА_7 на постанову детектива НАБУ від 22 січня 2020 року про відмову в задоволенні клопотання захисника про відновлення досудового розслідування, проведенні процесуальних та слідчих дій у кримінальному провадженні №5207000000000889;

- скарга адвоката ОСОБА_12 захисника обвинуваченого ОСОБА_7 на постанову від 17 січня 2020 року прокурора САП Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про відмову в задоволенні клопотання захисника про відновлення досудового розслідування, проведення процесуальних та слідчих дій у кримінальному провадженні №5207000000000889;

- скарга адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 на бездіяльність прокурора САП ОСОБА_5 щодо неповідомлення захисника про обмеження конституційних прав підзахисного ОСОБА_7 під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №5207000000000889;

- скарга адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 на дії детектива НАБУ щодо винесення постанови від 04 березня 2019 року про доручення проведення досудового розслідування слідчій групі;

- скарга адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 на дії детектива НАБУ щодо затримання 04 березня 2019 року ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №5207000000000889;

- скарга адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 на дії детектива НАБУ щодо надання доручення на проведення негласної слідчої(розшукової) дії зняття інформації з транспортних комунікаційних мереж відносно ОСОБА_7 ;

- скарга адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 на дії детектива НАБУ щодо звернення на адресу Міністерства внутрішніх справ Республіки Індія із запитом від 29 січня 2018 року про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні №5207000000000889;

- скарга адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 на дії детектива НАБУ щодо здійснення негласних слідчих(розшукових) дій візуального спостереження за ОСОБА_7 без передбаченого КПК України дозволу;

- скарга адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 на дії детектива НАБУ щодо призначення проведення перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності ДГЗП «Спецтехноекспорт»;

- скарга адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 на дії детектива НАБУ щодо незаконного збирання інформації, яка становить банківську таємницю стосовно переліку банківських рахунків, які належать ОСОБА_7, ОСОБА_27, ОСОБА_10, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, та щодо протиправного отримання документів, що становлять банківську таємницю;

- скарга адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 на дії детектива НАБУ щодо звернення на адресу «Компетентного органу Об`єднаних Арабських Еміратів» із запитом від 08 лютого 2018 року про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні №5207000000000889;

- скарга адвоката ОСОБА_19 в інтересах ОСОБА_10 на дії детектива НАБУ щодо внесення недостовірних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі доповідної записки детектива;

- скарга адвоката ОСОБА_19 в інтересах ОСОБА_10 на дії детектива НАБУ, які полягали у визнанні ДП «Завод 410 ЦА» потерпілою особою у кримінальному провадженні після завершення досудового розслідування та завершення ознайомлення стороною захисту із матеріалами кримінального провадження;

- скарга адвоката ОСОБА_19 в інтересах ОСОБА_10 на бездіяльність прокурора САП Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5, яка полягала у ненаданні стороні захисту доступу до усіх матеріалів справи;

- скарга адвоката ОСОБА_19 в інтересах ОСОБА_10 на незаконність дій детективів щодо проведення оглядів;

- скарга адвоката ОСОБА_19 в інтересах ОСОБА_10 на незаконність дій детективів під час проведення обшуків та результатів слідчої дії;

- скарга обвинуваченого ОСОБА_9 на дії детективів Національного антикорупційного бюро України щодо затримання в порядку ст.208 КПК України.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження щодо поданих скарг, дійшов таких висновків.

Положеннями ч. 2 ст. 303 КПК України, на яке посилається сторона захисту у своїх скаргах, визначено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора (ніж ті, що зазначені в частині 1 цієї статті) не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

Отже, положення ч. 2 ст. 303 КПК України не містять імперативної вимоги щодо обов`язкового розгляду по суті будь-яких скарг у підготовчому судовому засіданні, а лише вказують на можливість такого розгляду з урахуванням завдань підготовчого провадження, повноважень суду та з дотриманням правил, передбачених статтями 314-318 КПК України (зокрема, на це вказує використане законодавцем формулювання «можуть бути предметом розгляду», а не «розглядаються» чи «підлягають розгляду» тощо, а також пряме відсилання до правил статей 314-316 КПК України).

Підготовче судове засідання в судовому провадженні є обов`язковою, самостійною стадією кримінального процесу, основною метою проведення якого є визначення судом можливості на законних підставах призначити кримінальне провадження до судового розгляду на підставі обвинувального акта, отриманого судом. При цьому судом у підготовчому судовому засіданні не надається оцінка обставинам кримінального провадження та законності проведених в ході досудового розслідування процесуальних дій та прийнятих рішень.

Частина третя статті 314 КПК України визначає перелік рішень, які суд має право прийняти у підготовчому судовому засіданні, серед яких і рішення про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта.

Стаття 315 КПК встановлює які питання має вирішити суд з метою підготовки до судового розгляду, серед яких: п.4 ч.2 - розгляд клопотань учасників судового провадження про здійснення судового виклику певних осіб до суду для допиту; витребування певних речей і документів; здійснення судового розгляду в закритому судовому засіданні; п.5 ч.2 вчинення інших дій, необхідних для підготовки до судового розгляду.

При цьому необхідно зауважити, що ні ч.2 ст.303, ні статті 314-316 КПК не передбачають, що суд в підготовчому судовому засіданні має право ухвалити за результатом розгляду таких скарг одне з рішень, які передбачені ч.2 ст.307 КПК України під час досудового розслідування, а саме скасовувати рішення слідчого чи прокурора, зобов`язувати припинити дію чи, навпаки, вчинити певну дію, відмовити в задоволенні скарги.

Суд вважає, що під час підготовчого судового засідання стороною захисту, потерпілим, іншими учасниками кримінального провадження можуть бути подані скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, однак, суд може розглядати тільки ті скарги, рішення за результатом розгляду яких мають значення для підготовки до судового розгляду.

Скарги на дії детективів НАБУ під час проведення обшуку, щодо винесення постанов про доручення проведення досудового розслідування, проведення негласної слідчої(розшукової) дії, звернення в порядку міжнародної правової допомоги та ін., рішення прокурора про продовження строку досудового розслідування, про відмову в задоволенні клопотань сторони захисту та ін., не стосуються питань підготовки до судового розгляду, а доводи, які в них викладені, матимуть значення під час оцінки допустимості та належності доказів під час дослідження матеріалів кримінального провадження та їх оцінки судом.

У зв`язку із цим, розгляд судом відповідних доводів сторони захисту, наведених у перелічених вище клопотаннях можливий лише на стадії судового розгляду, під час якої суд, за участю сторін, на підставі дослідження наданих доказів, здійснює розгляд кримінального провадження і ухвалює за наслідками цього судове рішення, а тому суд вважає, що такі клопотання не можуть розглядатись під час підготовчого провадження, оскільки суд не має повноважень вчиняти дії та приймати рішення під час підготовчого судового засідання, які не передбачені статтями 314-316 КПК України. При цьому вирішення по суті окремих клопотань захисту може мати вплив на хід досудового розслідування, яке вже закінчилось з дня звернення до суду з обвинувальним актом.

На думку суду, слід виокремити скаргу адвоката ОСОБА_13, в якій вона просить визнати протиправними дії детектива НАБУ ОСОБА_30 щодо затримання 04 березня 2019 року ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №5207000000000889; та скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 на дії детективів НАБУ щодо затримання в порядку ст.208 КПК України.

Захисник ОСОБА_13 у своїй скарзі зазначає, що ОСОБА_7 було затримано на підставі п.3 ч.1 ст.208 КПК України, хоча на той час досудове розслідування тривало вже протягом 1 року 2 місяців, детективами проводились допити, витребовувались документи, проводились виїмки, було проведено допит ОСОБА_7, тобто, він був обізнаний про існування кримінального провадження. За цей час ОСОБА_7 виїжджав за кордон 25 разів і щоразу повертався в Україну, що свідчить про відсутність наміру переховуватись від слідства та суду, тому таке затримання, за відсутності для його проведення законних підстав, свідчить про те, що воно було здійснено з метою психологічного тиску на ОСОБА_7 ..

До скарги додано копію протоколу затримання особи підозрюваної у вчиненні злочину, за змістом якого 04 березня 2019 року в період часу з 13 год. 38 хв. по 14 год. 07 хв. в АДРЕСА_6 детективом ОСОБА_31 було затримано ОСОБА_7 на підставі п.3 ч.1 ст.208 КПК України (якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності НАБ України). При цьому в тексті протоколу не розкрито які саме підстави у цьому конкретному випадку затримання без ухвали слідчого судді визнані детективом обґрунтованими.

Відповідно до п.6 ч.3 ст.42 КПК України підозрюваний, яким є в даному випадку особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, має право вимагати перевірки обґрунтованості затримання.

У скарзі захисник зазначає, що оскільки підстав для затримання ОСОБА_7 не існувало, то затримання було протиправним і ОСОБА_7 безпідставно було позбавлено свободи.

Суд вважає, що обґрунтованість такого затримання мала бути перевіреною під час досудового розслідування слідчим суддею в найкоротший термін після настання таких обставин за зверненням сторони захисту в порядку, визначеному ст.206 КПК України, або під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, адже відкладення розгляду цього питання на час проведення підготовчого засідання в суді призведе до виникнення ситуації, що такий розгляд відбудеться запізно для того, щоб бути здатним виправити порушення, якщо воно таки відбулось.

З іншого боку, мова може йти про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.371 КК України, а саме про завідомо незаконне затримання, оскільки, на думку сторони захисту, затримання ОСОБА_7 було здійснено за відсутності вказаних у законі підстав. Для встановлення того чи було вчинено щодо ОСОБА_7 таке кримінальне правопорушення заінтересованим особам необхідно діяти в порядку, який визначено КПК України та подати відповідну заяву слідчому чи прокурору.

Підсумовуючи, суд приходить до висновку, що захисником хоча й подано скаргу на дії детектива, однак, фактично оспорюється наявність підстав для затримання ОСОБА_7 04 березня 2019 року, що не є тотожним в розумінні ст.303 КПК України; перевірити чи було затримання ОСОБА_7 проведено у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, якщо такої перевірки не було здійснено під час досудового розслідування, як і те чи відповідали дії детектива ОСОБА_30 вимогам кримінального процесуального законодавства під час затримання, можливо в ході судового розгляду під час дослідження матеріалів кримінального провадження та їх оцінки. Тому, така скарга захисника також не може бути вирішена під час підготовчого провадження у справі.

З огляду на вищевикладене скарга обвинуваченого ОСОБА_9, який просить визнати незаконними дії детективів щодо його затримання 04 березня 2019 року під час обшуку за місцем проживання, також не може бути вирішена під час підготовчого провадження. При цьому необхідно зауважити, що під час досудового розслідування захисниками ОСОБА_9 тричі подавались скарги в порядку ст.206 КПК України про здійснення перевірки правомірності його затримання, які не були вирішені по суті. Крім того, обвинувачений ОСОБА_9 у своїй скарзі вказує на те, що для його затримання були відсутні підстави, передбачені ч.1 ст.208 КПК України, які саме дії детективів ним оскаржуються не зазначено, а оскарження проведення детективами процесуальних чи слідчих дій в порядку ст.303 Кримінальний процесуальний кодекс не передбачає.

Щодо скарги адвоката ОСОБА_19, яка діє в інтересах ОСОБА_10, про визнання незаконними дій детектива щодо визнання особи потерпілою та постанови про визнання особи потерпілою, то, на думку суду, результат розгляду цієї скарги може мати значення для судового розгляду, оскільки відповідно до ч.2 ст.318 КПК України судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов`язковою участю сторін кримінального провадження; в судове засідання викликається потерпілий, а тому її має бути розглянуто під час підготовчого засідання.

Подана скарга обґрунтовується тим, що детектив ОСОБА_31 впродовж строку досудового розслідування не вчинив жодних необхідних та обов`язкових слідчих дій, направлених на отримання документального підтвердження спричинених збитків ДП «Завод 410 ЦА», їх розміру та у подальшому залучення до провадження підприємства в якості потерпілого. Усі дії з боку органу досудового розслідування щодо залучення ДП «Завод 410 ЦА» до кримінального провадження у якості потерпілого були проведені після завершення досудового розслідування та надання стороні захисту доступу до матеріалів досудового розслідування, що є грубим порушенням вимог ст.290 КПК України. Захисник вважає, що це свідчить про неповноту та необ`єктивність проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, що має безпосередній вплив на законність пред`явленого ОСОБА_10 обвинувачення та є грубим порушенням принципу законності, передбаченого ч.2 ст.9 КПК України. На цій підставі просить визнати незаконними дії детектива НАБ України ОСОБА_30, які полягали у визнанні ДП «Завод 410 ЦА» потерпілою особою у кримінальному провадженні після завершення досудового розслідування та завершення ознайомлення стороною захисту із матеріалами кримінального провадження, а також визнати незаконною постанову від 14 січня 2020 року про визнання потерпілою особою ДП «Завод 410 ЦА» у даному кримінальному провадженні.

Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає обов`язку посадових осіб органів досудового розслідування приймати процесуальне рішення про визнання особи потерпілим, оскільки згідно ч.2 ст.55 КПК України права та обов`язки потерпілого виникають з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Отже, саме з цього моменту така особа, за відсутності постанови про відмову у визнанні потерпілим, має відповідні права та обов`язки передбачені КПК України. При цьому кримінальний процесуальний закон не обмежує подання такої заяви ні строком досудового розслідування ні строком судового провадження.

Відповідно до ч.3 ст.110 КПК України рішення слідчого приймається у формі постанови; постанова виноситься у випадках передбачених КПК України, а також, коли слідчий визнає це за необхідне.

Тому суд вважає, що оскаржувана постанова була прийнята детективом в межах компетенції згідно із законом, оскільки детектив визнав за необхідне прийняття такої постанови.

Вказана постанова не суперечить вимогам КПК України, а тому підстав для визнання її незаконною та скасування суд не знаходить.

4. Вирішення питань, визначених у ч. 3 ст. 315 КПК України

4.1. Клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів

Захисником обвинуваченого ОСОБА_10 адвокатом ОСОБА_19 було подано два клопотання про надання тимчасового доступу до інформації та документів, які містять охоронювану законом таємницю, в якому вона просить зобов`язати Національний банк України та Філію акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Києві надати тимчасовий доступ до: інформації, яка свідчить про здійснення обов`язкового фінансового моніторингу операцій, які проведені на виконання умов консультаційної (агентської) угоди № STE-1-17A-09 від 09.04.2009, укладеної між ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» та компанією-нерезидентом Global Marketing SP LTD (місцезнаходження: Box - 213533. Dubai, United Arab Emirates) у період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2018 року; документів, які перевірялись банком перед здійсненням операції перерахування грошових коштів на користь компанії-нерезидента Global Marketing SP LTD (місцезнаходження: Box - 213533. Dubai, United Arab Emirates), рахунок якої відкритий в банку Noor Islamic Bank (Emaar Square, Building №1,8 Floor, P.O. Box 8822, Dubai, United Arab Emirates, код банку бенефіціара: 3582-021134-001); документів, які підтверджують надходження грошових коштів від ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» на рахунок АЕ050520001510457390041, який належить компанії-нерезиденту Global Marketing SP LTD та відкритий в банку Noor Islamic Bank; документів, які свідчать про повернення грошових коштів, направлених ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» на рахунок компанії-нерезидента Global Marketing SP LTD на виконання умов консультаційної (агентської) угоди № STE-1-17A-09 від 09 квітня 2009 року у період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2018 року. Захисник зазначає, що ця інформація та документи в сукупності з іншими доказами, зібраними в рамках кримінального провадження, здатні довести той факт, що компанія Global Marketing SP LTD була зареєстрована, нею надавалися агентські (консультаційні) послуги ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», а досудове розслідування здійснювалось упереджено, неповно та без встановлення об`єктивної істини у справі. Вказана інформація є банківською таємницею та таємницею фінансового моніторингу (оскільки платежі за укладеним між ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» та Global Marketing SP LTD зовнішньоекономічним договором перевищувала суму 150 000 грн.), тому можливості отримати її самостійно сторона захисту не має. З метою здійснення належного захисту, адвокат зверталась із адвокатськими запитами до володільців інформації щодо необхідності отримання відомостей та документів, така інформація міститься виключно у розпорядженні банківських установ та не може бути отримана із будь-яких інших джерел. Проте, запити залишені без виконання, оскільки стосуються розкриття банківської таємниці, у зв`язку з чим, самостійно сторона захисту отримати ці відомості не має можливості.

Адвокат ОСОБА_19 в судовому засіданні пояснила, що під час досудового розслідування не зверталась з клопотанням про тимчасовий доступ до слідчого судді, оскільки така необхідність виникла після ознайомлення з матеріалами провадження в порядку ст.290 КПК України.

Представник Національного Банку України ОСОБА_32 пояснив, що НБУ не здійснює ні первинного, ні державного фінансового моніторингу, а тільки здійснює нагляд за суб`єктами фінансового моніторингу. За наявною у Банку інформацією в Укрексімбанку було проведено планову перевірку з питань дотримання банком вимог валютного законодавства за період з 01 серпня 2016 року по 31 вересня 2019 року, за результатами якої було встановлено, що цим банком проведено 52 фінансові операції на суму 13,5 мільйонів доларів США між Спецтехноекспортом та Global Marketing. Документи, в т.ч. копія Агентської угоди, були повернуті Укрексімбанку, тому в Національного Банку України відсутні документи, до яких просить надати доступ адвокат, і Банк не є володільцем майна в розумінні КПК України.

Представник Філії акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Києві в підготовче судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду клопотання повідомлений в установленому порядку, його неявка за судовим викликом не є перешкодою для розгляду клопотання, що передбачено ч.4 ст.163 КПК України.

Заслухавши думку учасників судового засідання, дослідивши клопотання та додатки до них, суд приходить до таких висновків.

Як передбачено частиною першою статті 333 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом. Відповідно до ч. 2 ст. 333 КПК України під час розгляду клопотання про надання тимчасового доступу до речей і документів, суд також враховує причини, через які доступ не був здійснений під час досудового розслідування.

Відповідно до частини першої та пункту 5 частини другої статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, заходом забезпечення кримінального провадження є тимчасовий доступ до речей і документів.

Частиною першою статті 159 КПК України передбачено, що тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку) ; тимчасовий доступ до електронних інформаційних систем здійснюється шляхом зняття копії інформації, що міститься в таких електронних інформаційних системах або їх частинах, без їх вилучення.

Згідно з частиною п`ятою статті 163 КПК України суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, якщо сторона кримінального провадження у своєму клопотанні доведе наявність достатніх підстав вважати, що ці речі або документи:

1) перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи;

2) самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв`язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні;

3) не становлять собою або не включають речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю.

Частина шоста цієї статті визначає, що суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кримінального провадження, крім обставин, передбачених частиною п`ятою цієї статті, доведе можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів.

Учасниками не заперечується, що інформація та документи, до яких має намір отримати тимчасовий доступ адвокат ОСОБА_19, містять банківську таємницю та таємницю фінансового моніторингу, а, отже, сторона захисту, яка звернулась з клопотанням, має довести можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих документів.

Згідно статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками за рішенням суду.

За змістом обвинувального акта з рахунку ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» на підставі платіжних доручень в іноземній валюті від 20 жовтня 2015 року №318, від 29 жовтня 2015 року №330, від 05 квітня 2016 року №102, від 17 листопада 2016 року №302 та від 30 листопада 2016 року №325 протиправно перераховано на рахунок компанії Global Marketing SP LTD грошові кошти в сумі 2 225 059,41 дол. США, в результаті чого було заподіяно, як вважає сторона обвинувачення, збитки державі в особі ДП «Завод 410 ЦА». При цьому адвокат ОСОБА_19, подаючи клопотання про тимчасовий доступ, просить надати доступ до документів та інформації про банківські операції між ДП ДГЗП «Спецтехноексорт» та компанією-нерезидентом Global Marketing SP LTD на виконання умов консультаційної (агентської) угоди від 09 квітня 2009 року у період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2018 року, не пояснюючи необхідності отримання доступу до охоронюваної законом таємниці за період, який має набагато ширші часові межі, ніж ті, про які йде мова в обвинувальному акті. Також, адвокатом ОСОБА_19 не зазначено як відомості, які містяться в цих документах, можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні і що іншими способами неможливо довести обставини, які сторона захисту мала намір довести за допомогою цих документів.

Також, необхідно зауважити, що в судовому засіданні представник НБУ пояснив, що Національний банк України не має у володінні документів, до яких просить надати доступ сторона захисту.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що у задоволенні клопотання про тимчасовий доступ до документів, які містять охоронювану законом таємницю, необхідно відмовити.

4.2. Клопотання про скасування арешту майна

4.2.1 Обвинувачений ОСОБА_9 подав клопотання про скасування арешту майна, зазначивши, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 12 березня 2019 року частково задоволено клопотання детектива НАБ України ОСОБА_30, погодженого прокурором САП ОСОБА_5, та накладено арешт, серед іншого, на: 1) житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_3 ; 2) земельну ділянку, площею 0,0756 га (кадастровий номер 3222481601:01:051:0503, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 68065432224) та заборонено відчуження, розпорядження та користування вказаним майном будь-якими особами у будь-який спосіб. Підставою для накладення арешту на майно стала підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, санкція якої передбачає конфіскацію майна, у результаті чого, з метою забезпечення можливої конфіскації майна на підставі вироку суду, на думку сторони обвинувачення, необхідно було застосувати такий захід забезпечення як арешт майна. Проте, ні стороною обвинувачення, ні слідчим суддею, не було враховано всіх обставин та не перевірено чи не підпадає вказане майно під перелік такого, що не підлягає конфіскації. Частиною 3 статті 59 КК України встановлено, що перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України. Також, ч. 2 ст.5 КК України встановлено, що закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі. Відповідно до Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком, жилий будинок, що належить засудженому на правах особистої власності чи є його часткою у спільній власності з господарськими будівлями в сільській місцевості, якщо засуджений та його сім`я постійно в ньому проживають, конфіскації не підлягає, проте вказаний перелік втратив чинність на підставі Закону України «Про виконавче провадження», яким вже передбачено можливість звернення стягнення на такого роду майно. Вважає, у цій частині погіршується його становище, а тому зазначені положення не можуть бути застосовані при можливому призначенні покарання, в частині конфіскації майна. Тому, накладення арешту на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок, де проживає ОСОБА_9 та його сім`я, є необґрунтованим та суперечить вимогам закону про кримінальну відповідальність. Більш того, цивільний позов про відшкодування шкоди у кримінальному провадженні не заявлено; особи, визнані потерпілими, у ньому відсутні; у матеріалах провадження відсутні документи, які б підтверджували факт спричинення державі збитків. З огляду на вимоги доцільності і співмірності втручання держави в право власності ОСОБА_9, подальше обмеження його права на мирне володіння, розпорядження та користування належним йому майном, буде непропорційним втручанням у право власності, яке захищено у тому числі і нормами Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також прямим порушенням приписів КПК України. Вважає, що це може призвести до недотримання співрозмірності обмеження права власності, яке не відповідає завданням кримінального провадження, не виправдовує цілі, що переслідуються його застосуванням та обґрунтованої потреби, що виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого.

4.2.2 Також, обвинувачений ОСОБА_9 подав клопотання про скасування арешту майна, який накладено ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 12 березня 2019 року на: 1) житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_3 ; 2) земельну ділянку, площею 0,0756 га (кадастровий номер 3222481601:01:051:0503, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 68065432224); 3) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 ; 4) земельну ділянку площею 0,0756 га (кадастровий номер 3222481601:01:051:0394, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1149550432224), розташовану за адресою: АДРЕСА_3, зі встановленням заборони відчуження, розпорядження та користування вказаним майном у будь-який спосіб. Підставою для накладення арешту на майно стала підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, санкція якої передбачає конфіскацію майна, у результаті чого, з метою забезпечення можливої конфіскації майна на підставі вироку суду було застосовано такий захід забезпечення як арешт майна. Відповідно до змісту ухвали про накладення арешту на майно, постановою детектива Національного антикорупційного бюро від 04 березня 2019 року зазначене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні. Проте, ознайомившись з матеріалами провадження, постанови від 04 березня 2019 року стороною захисту не виявлено. З врахуванням наведеного, обвинувачений вважає, що арешт на вказане нерухоме майно накладено необґрунтовано, всупереч вимогам ст.ст. 170-173 КПК України, наразі відпали потреби у його застосуванні, що є підставою для скасування арешту. На його думку, не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного користувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів. Земельні ділянки та житлові будинки, на які накладено арешт, не підпадають під критерії речових доказів, визначених у ст.98 КПК України, оскільки набуті ОСОБА_9 на законних підставах. Більш того, відповідно до висновків експертизи, не було встановлено підтверджених збитків (шкоди) саме в особливо великих розмірах, що виключає можливість кваліфікувати дії обвинуваченого за ч.5 ст.191 КК України, та виключає підстави для застосування санкції, яка передбачена цією статтею, зокрема, у вигляді конфіскації. Одночасно, стороною обвинувачення не доведено, що арештований житловий будинок є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предметом, що був об`єктом кримінально протиправних дій, набутий кримінальним чи протиправним шляхом або отриманий внаслідок вчинення кримінального правопорушення у розумінні ст. 98 КПК України. З огляду на вимоги доцільності і співмірності втручання держави в право власності ОСОБА_9, подальше обмеження його права на мирне володіння, розпорядження та користування належним йому майна, буде непропорційним втручанням у право власності, яке захищено у тому числі і нормами Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також прямим порушенням приписів КПК України. Окрім цього, це може призвести до недотримання співрозмірності обмеження права власності, яке не відповідає завданням кримінального провадження, не виправдовує цілі, що переслідуються його застосуванням та обґрунтованої потреби, що виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого.

4.2.3 До суду надійшло клопотання від ОСОБА_33 про скасування арешту зареєстрованого на ОСОБА_9 автомобіля Mersedes-Benz, модель S 550, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, який було накладено на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 12 березня 2019 року. В обґрунтування зазначив, що 04 вересня 2018 року між ним та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу автомобіля, яким передбачалось відстрочення його викупу, і з цієї дати він став фактичним володільцем транспортного засобу, ніс витрати по його утриманню, обслуговуванню, ремонту, зберіганню, користувався ним. Підставою для накладення арешту на автомобіль стала підозра у вчиненні ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, санкція якої передбачає конфіскацію майна. Крім того, в тексті ухвали вказано, що автомобіль визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, хоча відповідної постанови детектива не існує. Вважає, що на теперішній час відпала потреба у застосуванні арешту, оскільки він особисто не є підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, не несе відповідальності за шкоду, завдану діями чи бездіяльністю обвинуваченого, в справі відсутній цивільний позов, і автомобіль перебуває у його власності як добросовісного набувача.

4.2.4 Аналогічне за змістом клопотання про скасування арешту автомобіля Mersedes-Benz, модель S 550, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, який було накладено на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 12 березня 2019 року, надійшло від обвинуваченого ОСОБА_9 ..

4.2.5 Адвокатом ОСОБА_12, який діє в інтересах власника майна ОСОБА_34, подано клопотання про скасування арешту майна, який накладений на підставі ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 року, а саме: земельної ділянки (кадастровий номер 3223155400:03:041:0088, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1621985432231), загальною площею 0,0094 га; земельної ділянки (кадастровий номер 3223155400:03:041:0089, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1621983132231), загальною площею 0,1342 га; земельної ділянки (кадастровий номер 3223155400:03:041:0090, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1621980432231), загальною площею 0,0095 га; житлового будинку (об`єкт житлової нерухомості), за адресою: АДРЕСА_6 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1620619032231). Зазначає, що в ухвалі відсутнє будь-яке посилання на докази, які б вказували або підтверджували факт того, що грошові кошти, за рахунок яких було придбано арештоване майно, були отримані від ОСОБА_7 або злочинним шляхом. Згідно фабули обвинувального акту ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України, тобто в організації розтрати майна. З урахуванням положень ч. 2 ст. 96-2 КК України, ОСОБА_7 не інкриміновано та не повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 209 КК України, а також не повідомлено про підозру у вчиненні будь-якого з кримінальних правопорушень, перелічених у ч. 1 ст. 96-1 КК України, відтак, до арештованого майна не може бути застосована спеціальна конфіскація. Окрім того, зазначене майно не лише не відповідає умовам застосування спеціальної конфіскації, а й не є та не може бути речовим доказом в силу положень ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки не є таким, що було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження; разом з цим, майно не було об`єктом кримінально протиправних дій та не було придбане за рахунок коштів, набутих кримінально протиправним шляхом чи отриманими внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, відсутні підстави та необхідність у подальшому застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, належного ОСОБА_34 як особі, яка не має жодного відношення до кримінального провадження та щодо майна якої не може застосовуватися спеціальна конфіскація. До клопотання додано документи на підтвердження джерел походження грошових коштів, з яких, як стверджує адвокат ОСОБА_12, вбачається, що ОСОБА_34 здійснюючи підприємницьку діяльність, маючи особисті заощадження була платоспроможна та мала можливість придбати будинок та визначені земельні ділянки. Разом з цим, набуте ОСОБА_34 майно у вигляді земельних ділянок та житлового будинку відповідало його ринковій вартості на момент його придбання та оцінки, що підтверджується звітами про оцінку майна у яких наявні відповідні висновки оцінювачів, з чого випливає, що грошові кошти, за рахунок яких було придбано майно, не відповідають ознакам ч.1 ст.96-2 КК України. Разом з тим, в рамках цього кримінального провадження ОСОБА_34 не є підозрюваною або обвинуваченою і в силу закону не несе відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного чи обвинуваченого. Захисник стверджує, що арешт майна, належного ОСОБА_34 на праві приватної власності та такого, що придбано нею за власні кошти, які вона відкладала як збереження, отримала в рахунок заробітної плати, у позику та від здійснення підприємницької діяльності, є свавільним, безпідставним, необґрунтованим, неспіврозмірним, надмірним та протиправним, разом з цим, з врахуванням доводів окреслених в клопотанні, відносно майна не може бути застосована спеціальна конфіскація, та необхідність у подальшому застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна відпала, відтак арешт підлягає скасуванню відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України.

4.2.6 Адвокатом ОСОБА_19, яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10, подано клопотання про скасування арешту майна, накладеного рішенням слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 вересня 2019 року на майно, вилучене під час обшуку у ОСОБА_10 : годинник Brefuet 254 Horloger De La Marine, діамантову каблучку Tiffany&Co, сім-карти (5 одиниць), платіжні карти (4 одиниці), 2 жорстких диски, SDD-накопичувач, 4 мобільні телефони, USB-флеш-накопичувачі (5 одиниць), картку пам`яті та пристрій для дистанційного керування рахунком. 04 березня 2019 року детективом НАБ України було проведено обшук квартири АДРЕСА_7, на підставі ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 28 лютого 2019 року, якою було надано дозвіл на відшукання та вилучення конкретного роду речей, разом з тим, у мотивувальній частині ухвали суд чітко зазначив про відмову у задоволенні клопотання в частині можливості відшукання та вилучення детективом речей та документів, а саме носіїв інформації, мобільних терміналів систем зв`язку, комп`ютерної техніки, електронних носіїв інформації, грошових коштів, майна та інших матеріальних цінностей, які були здобуті у результаті вчинення кримінального правопорушення, а також інших предметів та документів, констатувавши, що вимоги детектива є неконкретними в цій частині, доводи недостатньо обґрунтованими. Однак, незважаючи на пряму заборону, детектив під час обшуку житлового приміщення вилучив майно, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_10, про що зазначено у протоколі обшуку від 04 березня 2019 року. Аналогічним чином, всупереч прямої заборони, встановленої ухвалою Солом`янського районного суду від 28 лютого 2019 року, 04 березня 2019 року під час обшуку за адресою: АДРЕСА_8, детективом НАБ України вилучений телефон Iphone SE. Таким чином, речі та документи, які були вилучені 04 березня 2019 року мали статус тимчасово вилученого майна. 05 березня 2019 року детектив визнав усе вилучене під час обшуку майно речовими докази й наступного дня 06 березня 2019 року звернувся до суду із клопотанням про накладення арешту. 04 вересня 2019 року за клопотанням сторони захисту було частково скасовано арешт майна, власником якого є ОСОБА_10 .. Далі, 19 вересня 2019 року слідчим суддею Вищого антикорупційного суду ухвалено рішення, яким частково задоволено клопотання детектива та накладено арешт на майно ОСОБА_10, це рішення залишено в силі за результатами його апеляційного перегляду. Захисник вважає рішення суду апеляційної інстанції незаконним та необґрунтованим з наступних підстав. Зміст протоколів огляду свідчить, що частина жорстких дисків, телефонів не представляє інтерес для кримінального провадження, оскільки на них відсутні відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Зміст, характер інформації, яка міститься на дисках, телефонах, час її створення не відноситься до предмету обвинувачення та/або періоду вчинення злочину, що інкримінується. Ретельний аналіз змісту файлів, відібраних органом досудового розслідування, свідчить про те, що переважна більшість файлів, які містяться на вилучених носіях інформації була створена або у період часу, який не підпадає під інкримінований період вчинення злочину, або містить інформацію, яка не стосується предмета доказування у кримінальному провадженні. Щодо накладення арешту на інші речі (сім-карти, платіжні картки) захисник зауважує, що стороною обвинувачення не зазначено жодного обґрунтування, яким чином вказані матеріальні об`єкти можуть бути використані як докази фактів та обставин, що належить встановити під час кримінального провадження. Зазначені вище об`єкти не підпадають під ознаки, зазначені у ч.2 ст.167 КПК, не відповідають критеріям, зазначеним ст.98 КПК, якою надається визначення речових доказів, що свідчать про відсутність підстав для накладення арешту на вказані речі. Щодо відсутності підстав для накладення арешту на годинник та діамантову каблучку з метою забезпечення конфіскації захисник зазначив про грубе порушення вимог КПК з боку органу досудового розслідування, оскільки, вони були вилучені без наявності дозволу суду під час проведення обшуку, первісно арешт був накладений з підстав забезпечення збереження доказів; у висновку економічної експертизи, проведеної органом досудового розслідування не міститься висновку про спричинення збитків; стороною обвинувачення не було проведено товарознавчої експертизи для встановлення вартості зазначеного майна, що унеможливлює його конфіскацію з метою подальшого відшкодування збитків у разі підтвердження їх наявність судом та, відповідно, виключає законність накладення арешту.

4.2.7 Адвокатом ОСОБА_19 подано клопотання про часткове скасування арешту майна, накладеного ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва на транспортний засіб марки Tesla, модель Model X, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4, у частині заборони права користування ОСОБА_10 транспортним засобом. Зазначає, що у обвинуваченого існує потреба у перетинанні державних кордонів для прийняття участі у вихованні своїх дітей, які мешкають та навчаються поза межами України (Австрії), для чого йому необхідний транспортний засіб, який допоможе йому відвідувати своїх дітей особливо за умови закриття повітряного кордону держави. Також, ОСОБА_10 є адвокатом, самозайнятою особою, для здійснення своєї адвокатської діяльності якому необхідно користуватись особистим транспортним засобом, оскільки на теперішній час використання громадського транспорту залишається небезпечним через розповсюдження Covid-19. До того ж, у ОСОБА_10 існує потреба регулярно відвідувати матір похилого віку, яка має хронічні захворювання, мешкає за межами міста та потребує регулярного відвідування лікарень у м. Києві. Досить важливим є те, що обмеження права власності обвинуваченого в частині користування транспортним засобом з електричним акумулятором не виконує головної функції збереження автомобіля з метою майбутньої конфіскації. Без належного використання та регулярного технічного обслуговування вказаний транспортний засіб може пошкодитись. Сторона захисту, враховуючи викладене, вважає, що скасування арешту майна в частині скасування заборони користування не перешкодить у подальшому можливості конфіскувати майно, а навпаки збереже транспортний засіб від пошкодження, забезпечить реалізацію права ОСОБА_10 на участь у вихованні дітей, догляд за матір`ю, виконанні своїх професійних обов`язків.

Заслухавши учасників судового провадження та дослідивши матеріали, що додані до поданих клопотань, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотань про скасування арешту майна, про які йде мова в пунктах 4.2.1-4.2.6 ухвали, з огляду на таке.

За змістом ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Частиною другою цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Частина перша статті 174 КПК України передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Отже, учасники судового провадження, які подали такі клопотання, мають довести, що в подальшому застосуванні арештів відпала потреба або, що арешти на майно накладено необґрунтовано.

Відповідно ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м.Києва від 12 березня 2019 року, копія якої надана обвинуваченим ОСОБА_9, за клопотанням детектива НАБУ ОСОБА_30 у кримінальному провадженні №52017000000000889 від 20 грудня 2017 року було накладено арешт на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_9, а саме на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 ; та на земельну ділянку, площею 0,0756 га (кадастровий номер 3222481601:01:051:0503, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 68065432224), встановивши заборону відчуження, розпорядження та користування вказаним майном будь-якими особами у будь-який спосіб. Вказаний арешт було накладено з посиланням на те, що детективом доведено, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_9, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання в права і свободи особи, та майно може підлягати конфіскації як виду покарання.

Про обґрунтованість накладеного на майно арешту за п.3 ч.2 ст.170 КПК України буде свідчити, по-перше те, що такий захід забезпечення кримінального провадження передбачений кримінальним процесуальним законом. По-друге, мають існувати факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що майно, на яке накладено арешт, належить підозрюваному, обвинуваченому, засудженому або юридичній особі, щодо якої здійснюється провадження. При цьому необхідно зауважити, що закон не вимагає, щоб арешт накладався виключно на майно, право власності на яке зазначених осіб має бути підтверджено на момент накладення арешту. Таке майно може перебувати в чиємусь володінні, розпорядженні чи користуванні.

Тому, арешт, який було накладено за ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду 12 березня 2019 року, є таким, що передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки ОСОБА_9 на той час був підозрюваним, так як йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України, а санкція ч.5 ст.191 КК України передбачає покарання у виді конфіскації майна.

При цьому необхідно зауважити, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2019 року було скасовано арешт названого вище нерухомого майна в частині заборони користування цим майном.

Щодо доводів обвинуваченого ОСОБА_9 про те, що до нерухомого майна не може бути застосовано покарання у виді конфіскації майна, суд вважає за необхідне зазначити таке.

До 05 жовтня 2016 року відповідно до змісту Кримінального кодексу України жилий будинок, що належить засудженому на права особистої власності чи є його часткою у спільній власності з господарськими будівлями в сільській місцевості, якщо засуджений і його сім`я постійно в ньому проживали, конфіскації не підлягав.

За змістом частини другої статті четвертої Кримінального кодексу України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності(ч.3 цієї статті).

За загальним правилом, часом вчинення закінченого злочину визнається час вчинення дії або бездіяльності, які передбачені законом про кримінальну відповідальність. Часом вчинення закінченого злочину з матеріальним складом є час настання відповідних наслідків.

За змістом обвинувального акта інкриміновані обвинуваченим діяння були вчинені в період часу з 02 березня 2015 року по 01 грудня 2016 року. Тому без дослідження матеріалів кримінального провадження суд не може з`ясувати чи злочин з матеріальним складом в даному конкретному випадку був закінченим, або навпаки, до часу набуття чинності положень кримінального закону про конфіскацію майна, якими могло бути посилено кримінально-правові наслідки для обвинуваченого ОСОБА_9 у випадку його засудження.

При цьому необхідно зауважити, що положення Кримінального кодексу України, яке до 05 жовтня 2016 року регулювало питання майна, яке не підлягало конфіскації, стосувалось саме житлових будинків, і не стосувалось земельних ділянок, розташованих в сільській місцевості.

Отже, ОСОБА_9 не доведено, що арешт на нерухоме майно був накладений необґрунтовано, тому підстави для скасування арешту відсутні.

Також, ОСОБА_9 не доведено, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту, оскільки дане кримінальне провадження на даний час не завершено, а арешт було накладено для забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, рішення про яку згідно з ч.4 ст.374 КПК України приймається під час ухвалення вироку.

Оскільки, за змістом ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду 12 березня 2019 року, арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_9, накладався саме з метою можливої конфіскації майна, а не з метою збереження речових доказів, то відсутні також підстави для задоволення клопотання про скасування арешту майна, яке було подано обвинуваченим ОСОБА_9 03 липня 2020 року.

Щодо клопотань третьої особи ОСОБА_33 та обвинуваченого ОСОБА_9 про скасування арешту на автомобіль Mersedes-Benz, суд зазначає таке.

Відповідно ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 12 березня 2019 року за клопотанням детектива НАБУ ОСОБА_30 у кримінальному провадженні №52017000000000889 від 20 грудня 2017 року було накладено арешт на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_9, в т.ч. і на автомобіль Mersedes-Benz, модель S 550, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, та встановлено заборону відчуження, розпорядження та користування вказаним майном будь-якими особами у будь-який спосіб. Вказаний арешт був накладений з метою можливої конфіскації як виду покарання.

На підтвердження вимог ОСОБА_35 та ОСОБА_9 подано копію договору купівлі-продажу автомобіля від 04 вересня 2018 року, за умовами якого ціну, порядок розрахунку, стан автомобіля, наявність обтяження, а також те, що перереєстрація автомобіля має відбутись у місячний термін після розірвання договору застави та вилучення запису про обтяження автомобіля з державного реєстру обтяжень.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань реєстрації транспортних засобів» від 18 листопада 2015 року № 941, документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є зокрема укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що на момент накладення арешту на автомобіль, його власником був ОСОБА_9, в установленому законодавством порядку ОСОБА_36 права власності на цей автомобіль не набув, накладений арешт є таким, що передбачений КПК України, оскільки ОСОБА_9 на той час був підозрюваним, так як йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України, а санкція ч.5 ст.191 КК України передбачає покарання у виді конфіскації майна, тому відсутні підстави для скасування арешту.

Вирішуючи клопотання адвоката ОСОБА_12, поданого в інтересах власника майна ОСОБА_34, про скасування арешту, суд, крім вище викладеного, враховує таке.

Відповідно ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м.Києва від 11 березня 2019 року, копія якої надана адвокатом ОСОБА_12, за клопотанням детектива НАБУ ОСОБА_30 у кримінальному провадженні №52017000000000889 від 20 грудня 2017 року було накладено арешт на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_34, а саме на три земельних ділянки та житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_6, з накладенням заборони на відчуження. Вказаний арешт було накладено з посиланням на те, що слідчий суддя вважає обґрунтованою версію слідства про те, що грошові кошти одержані ОСОБА_7 внаслідок вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень могли бути перетворені в інше майно, про арешт якого внесено це клопотання, а отже, майно може підлягати спеціальній конфіскації.

Арешт майна з метою забезпечення спеціальної конфіскації накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України; арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України(ч.4 ст.170 КПК України в редакції, що діяла на момент розгляду клопотання слідчим суддею).

В ухвалі про арешт майна слідчий суддя послався на ч.1 ст.96-2 КК України, яка передбачала, що спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення; 3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому вигляді ч.1 ст.96-2 КК України діяла з 15 грудня 2013 року по 30 червня 2020 року, в наступній редакції цієї частини слово «злочин» було замінено словосполученням «кримінальне правопорушення».

При цьому необхідно зауважити, що з 26 листопада 2015 року спеціальна конфіскація може бути застосованою за умови вчинення злочину, передбаченого ст.191 КК України.

В тексті ухвали зазначено, що на час розгляду клопотання ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України.

Про обґрунтованість накладеного арешту на майно третьої особи за п.2 ч.2 ст.170 КПК України буде свідчити, по-перше те, що такий захід забезпечення кримінального провадження передбачений кримінальним процесуальним законом. По-друге, мають існувати факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що майно третя особа набула безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів, які додані до клопотання, на час розгляду клопотання про арешт майна ОСОБА_7 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, в т.ч. і передбаченого ч.5 ст. 191 КК України, а саме в організації розтрати чужого майна шляхом зловживання особою своїм службовим становищем на загальну суму 55 457 117,73 грн., яке вчинялось, за версією сторони обвинувачення, протягом тривалого періоду, починаючи з березня 2015 року і до грудня 2016 року, тому суд вважає, що слідчий суддя мав достатні підстави вважати, що майно, на яке накладається арешт, може підлягати спеціальній конфіскації. При цьому необхідно зауважити, що без дослідження матеріалів кримінального провадження суд не може з`ясувати чи злочин з матеріальним складом в даному конкретному випадку був закінченим, або навпаки, не закінченим до часу набуття чинності положень кримінального закону про спеціальну конфіскацію, якими регулювалось застосування спеціальної конфіскації у разі вчинення злочину, передбаченого ст.191 КК України.

Тому, арешт, який було накладено за ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду 11 березня 2019 року, є таким, що передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, а угоди з нерухомістю оформляв ОСОБА_7 від імені ОСОБА_34, саме він володіє та розпоряджається житловим будинком, і заявником не доведено протилежне.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що закріплено в ч.1 ст.170 КПК України.

Факти та інформація, які були оголошені в ході розгляду клопотання, не могли б переконати стороннього об`єктивного спостерігача, що ОСОБА_34, яка видала довіреність на ім`я ОСОБА_7, якою уповноважила його від свого імені купити на її ім`я будь-яке нерухоме майно, не проживаючи і не користуючись в подальшому об`єктами придбаної нерухомості, не знала чи не могла знати, що зазначене майно могло бути одержаним внаслідок вчинення злочину. При цьому в документах, які стосуються придбання нерухомості, відсутні відомості про те, що ОСОБА_34 доручаючи придбання такої нерухомості, вчиняла цю купівлю за власні кошти. Тому, такі обставини також не могли б переконати, що здійснені операції з нерухомим майном не свідчать про намір приховати таке майно від можливої спеціальної конфіскації у кримінальному провадженні, яке здійснювалось відносно ОСОБА_7 ..

Посилання заявника на те, що ОСОБА_34 мала у власності достатньо коштів для придбання нерухомого майна, оскільки мала заощадження, мала дохід від підприємницької діяльності та отримала в березні 2014 року частину коштів у позику від ОСОБА_37, не підтверджує, що саме ці кошти були використані нею для придбання одночасно трьох земельних ділянок та житлового будинку, оскільки відповідних документів суду не надано. Крім того, отримання ОСОБА_34 та її чоловіком ОСОБА_38 за період 2009-2018 роки доходів, які разом з сумою позики та заощадженнями, розмір яких не зазначається, склали майже ту суму, яку було витрачено на придбання нерухомості, для об`єктивного стороннього спостерігача буде свідчити про малоймовірність такого витрачання коштів, оскільки, протягом десятиліття вказані особи мали забезпечувати і інші потреби свого життя.

Отже, ОСОБА_34 не доведено, що арешт на нерухоме майно був накладений необґрунтовано, тому підстави для скасування арешту відсутні.

Також, ОСОБА_34 не доведено, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту, оскільки провадження у цьому кримінальному провадженні на даний час не завершено, а арешт було накладено для забезпечення спеціальної конфіскації майна, рішення про яку згідно з ч.4 ст.374 КПК України приймається разом з рішеннями щодо речових доказів і документів.

Щодо клопотання адвоката ОСОБА_19 про скасування арешту тимчасово вилученого майна, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.170 КПК України арешт з метою збереження речових доказів накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

За змістом ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Арешт на майно був накладений відповідно ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 вересня 2019 року з мотивуванням, що перераховане в клопотання детектива майно може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а відтак може бути використано як доказ у кримінальному провадженні, оскільки відповідає критеріям, зазначеним в ст.98 КПК України, та може бути конфісковане за вироком суду.

Зазначену ухвалу було залишено без змін ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 19 листопада 2019 року. В тексті цієї ухвали міститься посилання на те, що арештоване майно визнано речовими доказами відповідно до постанов детектива НАБУ від 05 березня, 15 липня та 05 серпня 2019 року. Текстів цих постанов адвокатом до матеріалів клопотання не додано, тому суд не може перевірити яким умовам з передбачених ч.1 ст.98 КПК України відповідають вилучені під час обшуку речі.

Оскільки, арешт, який було накладено ухвалою Вищого антикорупційного суду від 19 вересня 2019 року, є таким, що передбачений КПК України, накладений з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні, а стороною захисту не доведено, що такий арешт накладено необґрунтовано чи в ньому відпала потреба, то у задоволенні цього клопотання необхідно відмовити.

Вирішуючи клопотання адвоката ОСОБА_19 про часткове скасування арешту майна, суд виходить з такого.

Відповідно ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м.Києва від 12 березня 2019 року накладено арешт на автомобіль марки Tesla, який належить обвинуваченому ОСОБА_10, з метою конфіскації майна як виду покарання, із забороною відчуження, розпорядження та користування вказаним майном будь-якими особами в будь-який спосіб.

На думку суду, арешт, який було накладено за ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду 12 березня 2019 року, є таким, що передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки ОСОБА_10 на той час був підозрюваним, так як йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України, а санкція ч.5 ст.191 КК України передбачає покарання у виді конфіскації майна.

Частиною 11 статті 170 КПК України визначено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Під час розгляду клопотання про часткове скасування арешту майна не встановлено обставин, які б підтверджували, що незастосування заборони або обмеження користування автомобілем призведе до наслідків, про які йде мова в ч.11 ст.170 КПК України. Про такі обставини не зазначено також в ухвалі від 12 березня 2019 року.

Автомобіль переданий на зберігання обвинуваченому ОСОБА_10, який, дбаючи про його належний технічний стан, періодично заряджає електричний акумулятор, також, обвинувачений має потребу у використанні автомобіля для поїздок до матері, яка хворіє і відвідує періодично лікарів, а також, для здійснення професійної діяльності, зустрічей з дітьми тощо.

Враховуючи викладене та те, що автомобіль не є речовим доказом у справі, не містить слідів вчинення кримінального правопорушення, які б потребували дослідження, та які б могли бути втрачені внаслідок користування цим майном, суд вважає, що скасування заборони користування не перешкодить у подальшому кримінальному провадженню в частині можливої конфіскації майна, а тому клопотання захисника ОСОБА_19 підлягає задоволенню.

4.3 Клопотання про зміну запобіжного заходу

Адвокатом ОСОБА_39, яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10, до суду подано клопотання про зміну запобіжного заходу з застави на особисте зобов`язання, із поверненням ОСОБА_10 внесеної суми застави у розмірі 5 000 000 гривень. Підставою для задоволення вказаного клопотання вказує належну поведінку обвинуваченого, який за весь період дії процесуальних обов`язків, покладених судовими рішеннями на нього, та після їх спливу, повністю спростував існування будь-яких ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Своєю поведінкою останній довів сумлінне ставлення до виконання процесуальних обов`язків, відсутність наміру переховування від органів слідства (про що свідчить його повернення з закордонних поїздок в обумовлений строк, який надавався органом досудового розслідування та після того як строк дії обов`язків закінчився). Також, існують усі підстави вважати, що відсутні ризики «незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, тощо» у зв`язку з тим, що досудове розслідування завершено, сторона обвинувачення зібрала докази, які вважала достатніми для складання обвинувального акта та направила його до суду, де вже триває його розгляд. Захисник звертає увагу й на суттєві обставини особистого, сімейного життя обвинуваченого, які пов`язані із вихованням сина, який мешкає поза межами України, а також можливості відвідування та участі у вихованні інших дітей, які також мешкають за межами України. Просить суд врахувати зазначені обставини та змінити запобіжний захід з застави на особисте зобов`язання.

Обвинувачений ОСОБА_10 підтримав заявлене клопотання.

Прокурор ОСОБА_5 заперечив проти задоволення клопотання, вважаючи, що більш м`який запобіжний захід не зможе забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків з огляду на ті ризики, які продовжують існувати.

Заслухавши думку осіб, які беруть участь у розгляді клопотання, дослідивши матеріали, що надані до клопотання, суд дійшов таких висновків.

Відповідно ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м.Києва від 06 березня 2019 року до ОСОБА_10, якому 04 березня 2019 року було повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.327 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави у межах 2 603 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 5 000 000 грн., з покладенням ряду обов`язків у разі внесення застави.

Станом на час розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу обов`язків, передбачених ч.5 с.194 КПК України, на обвинуваченого не покладено.

Частиною першою статті 201 КПК України визначено, що обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Клопотання про зміну запобіжного заходу розглядається за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Так, ч.1 ст.194 КПК України встановлює, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Кримінальне процесуальне законодавство не визначає переліку підстав зміни запобіжного заходу за клопотанням сторони захисту, ст.201 КПК України вказує тільки на те, що до клопотання мають бути додані матеріали, якими обґрунтовуються доводи клопотання.

Зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути скасований або замінений на інший - більш або менш суворий.

Зміна запобіжного заходу може полягати у зміні виду запобіжного заходу, скасуванні, зміні або покладенні додаткових обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК, чи у зміні способу виконання цих обов`язків.

Суд вже висловлювався під час розгляду подібних клопотань в інших кримінальних провадженнях про те, що, на його думку, підставами звернення з клопотанням про зміну запобіжного заходу є обставини, які або існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які не було відомо сторонам, або виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу. Такими підставами, наприклад, може бути суттєва зміна обставин, що їх було взято до уваги при обранні запобіжного заходу, а саме змінилася кваліфікація кримінального правопорушення, погіршився стан здоров`я обвинуваченого, змінився склад його родини чи утриманців, або майновий стан, інші обставини, які мають суттєве значення.

Суд повторює, що обґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді застави, може піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказаний запобіжний захід було застосовано, та у зв`язку з виникненням інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його пом`якшення або скасування, оскільки строк дії цього запобіжного заходу в ухвалі від 06 березня 2019 року не зазначено, а тривалість в часі запобіжного заходу без врахування обставин справи в конкретному випадку може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження.

Відповідно ч.1 ст.182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

Суд враховує те, що на час розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу обвинувальний акт, яким висунуто обвинувачення ОСОБА_10 за ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.327 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України, передано на розгляд суду 24 січня 2020 року; продовжують існувати ризик незаконно впливати на свідків та ризик переховування від правосуддя; та неможливість запобігти цим ризикам внаслідок застосування більш м`якого запобіжного заходу, яким є особисте зобов`язання. На це вказують ті обставини, що неповнолітні діти обвинуваченого проживають за межами України, з ними він регулярно зустрічається і проводить від 3 до 19 днів за кордоном, що підтверджено самим обвинуваченим, тому його зацікавленість повернутись в Україну, де відбувається розгляд кримінального провадження, в якому його обвинувачують у вчиненні особливо тяжкого злочину, не може бути забезпеченою іншим більш м`яким запобіжним заходом, а застава у визначеному розмірі буде найбільш пропорційним заходом на теперішній час, який збалансовує інтереси суспільства і держави та інтереси обвинуваченого. У цьому випадку необхідно також врахувати, що заставодавцем є не обвинувачений ОСОБА_10, а третя особа. Також, варто зауважити, що під час розгляду клопотання не встановлено того, що запобіжний захід у вигляді застави якимось чином перешкоджає зустрічам обвинуваченого з його неповнолітніми дітьми, адже з січня 2020 року ОСОБА_10 десять разів виїжджав за межі України для таких зустрічей і жодних труднощів з цієї причини не виникало, в усякому разі обвинувачений про них не повідомив суду.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).

Наявність вказаних вище ризиків стосовно обвинуваченого, дій до яких він може вдатись, висунення обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, тяжкості покарання, що йому загрожує, у своїй сукупності вказують на необхідність застосування запобіжного заходу, що є більш жорстким, аніж особисте зобов`язання.

Суд враховує, що протягом усього часу з моменту набуття статусу обвинуваченого на ОСОБА_10 покладені обов`язки, визначені ст. 42 КПК України, а саме: 1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це зазначених осіб; 2) виконувати обов`язки, покладені на нього рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 3) підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду; 4) надавати достовірну інформацію представнику персоналу органу пробації, необхідну для підготовки досудової доповіді (ч. 7 ст. 42 КПК України). Таким чином, ці обов`язки забезпечуються заставою.

З огляду на вищевикладене клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, не підлягає задоволенню, оскільки, на думку суду, в даному конкретному випадку такий запобіжний захід не зможе запобігти встановленим під час розгляду ризикам та не забезпечить достатньою мірою виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків.

На підставі викладеного, керуючись статтями 22, 33-1, 27, 174, 182, 201. 314, 315, 369, 372, 376 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Призначити судовий розгляд кримінального провадження №52017000000000889 від 20 грудня 2017 року щодо: ОСОБА_7, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України; ОСОБА_8, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України; ОСОБА_9, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України; ОСОБА_10, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України; ОСОБА_11, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України,

на 16-у годину 30 хвилин 16 лютого 2021 року у приміщенні Вищого антикорупційного суду (м. Київ, проспект Перемоги, 41, зал судових засідань №5), колегіально судом у складі трьох суддів.

Судовий розгляд кримінального провадження здійснювати у відкритому судовому засіданні за винятком дослідження доказів, яке може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом.

Судовий розгляд проводити за участі прокурора, представника потерпілого, захисників, обвинувачених.

Клопотання захисників ОСОБА_17, ОСОБА_19 та ОСОБА_12 про виклик для допиту свідків долучити до матеріалів справи. Питання про виклик конкретного свідка вирішувати під час судового розгляду та після з`ясування обставин, які відомі або можуть бути відомі даному свідку і які мають значення для кримінального провадження.

Клопотання захисника ОСОБА_19 про виклик для допиту експертів ОСОБА_25 та ОСОБА_24 вирішити під час судового розгляду відповідно до вимог ст.356 КПК України.

Відмовити в задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_9 про витребування у сторони обвинувачення інформації з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо руху кримінальних проваджень №52017000000000889 та №52018000000000392, а також інформації про службових осіб, які здійснювали доступ до зазначених проваджень, з детальною інформацією щодо вчинених ними при цьому дій.

Відмовити в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_16 про витребування від Північного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України акту ревізії №06-21/65 від 21 червня 2016 року, акту про результати документальної планової виїзної перевірки №2751/2810-14-01/30019335 від 19 вересня 2018 року та акту аудиту №04-10/238 від 27 червня 2017 року.

Відмовити в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_14 про витребування від начальника управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи центрального апарату Генеральної прокуратури України інформації щодо руху кримінальних проваджень №52017000000000889 та №52018000000000392.

Залишити без розгляду подані в порядку ч.2 ст. 303 КПК України скарги: адвоката ОСОБА_16 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на незаконні дії детективів Національного антикорупційного бюро України щодо проведення обшуку об`єкта житлової нерухомості(квартири) за адресою: АДРЕСА_2 ; обвинуваченого ОСОБА_9 на дії детективів Національного антикорупційного бюро України під час проведення обшуків; обвинуваченого ОСОБА_9 на рішення заступника Генерального прокурора керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_26 про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000889 до чотирьох місяців; адвоката ОСОБА_12 захисника обвинуваченого ОСОБА_7 на постанову детектива НАБУ від 22 січня 2020 року про відмову в задоволенні клопотання захисника про відновлення досудового розслідування, проведенні процесуальних та слідчих дій у кримінальному провадженні №52017000000000889; адвоката ОСОБА_12 захисника обвинуваченого ОСОБА_7 на постанову від 17 січня 2020 року прокурора САП Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про відмову в задоволенні клопотання захисника про відновлення досудового розслідування, проведення процесуальних та слідчих дій у кримінальному провадженні №52017000000000889; адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 на бездіяльність прокурора САП ОСОБА_5 щодо неповідомлення захисника про обмеження конституційних прав підзахисного ОСОБА_7 під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000889; адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 на дії детектива НАБУ щодо винесення постанови від 04 березня 2019 року про доручення проведення досудового розслідування слідчій групі; адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 на дії детектива НАБУ щодо затримання 04 березня 2019 року ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №52017000000000889; адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 на дії детектива НАБУ щодо надання доручення на проведення негласної слідчої(розшукової) дії зняття інформації з транспортних комунікаційних мереж відносно ОСОБА_7 ; адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 на дії детектива НАБУ щодо звернення на адресу Міністерства внутрішніх справ Республіки Індія із запитом від 29 січня 2018 року про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні №52017000000000889; адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 на дії детектива НАБУ щодо здійснення негласних слідчих(розшукових) дій візуального спостереження за ОСОБА_7 без передбаченого КПК України дозволу; адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 на дії детектива НАБУ щодо призначення проведення перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності ДГЗП «Спецтехноекспорт»; адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 на дії детектива НАБУ щодо незаконного збирання інформації, яка становить банківську таємницю стосовно переліку банківських рахунків, які належать ОСОБА_7, ОСОБА_27, ОСОБА_10, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, та щодо протиправного отримання документів, що становлять банківську таємницю; адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_7 на дії детектива НАБУ щодо звернення на адресу «Компетентного органу Об`єднаних Арабських Еміратів» із запитом від 08 лютого 2018 року про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні №52017000000000889; адвоката ОСОБА_19 в інтересах ОСОБА_10 на дії детектива НАБУ щодо внесення недостовірних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі доповідної записки детектива; адвоката ОСОБА_19 в інтересах ОСОБА_10 на бездіяльність прокурора САП Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5, яка полягала у ненаданні стороні захисту доступу до усіх матеріалів справи; адвоката ОСОБА_19 в інтересах ОСОБА_10 на незаконність дій детективів щодо проведення оглядів; адвоката ОСОБА_19 в інтересах ОСОБА_10 на незаконність дій детективів під час проведення обшуків та результатів слідчої дії; обвинуваченого ОСОБА_9 на дії детективів Національного антикорупційного бюро України щодо затримання в порядку ст.208 КПК України. Долучити до матеріалів кримінального провадження подані скарги з додатками та надати оцінку висловленим доводам у скаргах під час судового розгляду кримінального провадження.

Відмовити в задоволенні скарги адвоката ОСОБА_19, яка діє в інтересах ОСОБА_10, про визнання незаконними дій детектива щодо визнання особи потерпілою та постанови про визнання особи потерпілою.

Відмовити в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_19 в інтересах ОСОБА_10 про надання тимчасового доступу до інформації та документів, які містять охоронювану законом таємницю, що перебувають у володінні Національного банку України.

Відмовити в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_19 в інтересах ОСОБА_10 про надання тимчасового доступу до інформації та документів, які містять охоронювану законом таємницю, що перебувають у володінні Філії акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк України» в м.Києві.

Відмовити в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_12 про скасування арешту майна, яке подане в інтересах власника майна ОСОБА_40 ..

Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_33 про скасування арешту майна.

Відмовити в задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_9 про скасування арешту майна, яке було подане 02 липня 2020 року.

Відмовити в задоволенні клопотанні обвинуваченого ОСОБА_9 про скасування арешту майна, яке було подане 03 липня 2020 року.

Відмовити в задоволенні клопотанні обвинуваченого ОСОБА_9 про скасування арешту майна, яке було подане 05 жовтня 2020 року.

Відмовити в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_19 про скасування арешту майна, яке було подане 09 листопада 2020 року.

Задовольнити клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_19 про часткове скасування арешту майна. Скасувати арешт, накладений ухвалою Солом`янського районного суду м.Києва у справі №760/6735/19, на транспортний засіб марки Tesla Model X, 2016 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4, в частині заборони права користування. Залишити заборону відчуження та розпорядження вказаним майном.

Відмовити в задоволені клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_19 про зміну запобіжного заходу.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 ст.392 КПК України.

Головуюча: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_3

ОСОБА_2