Document No. 95682216

Ухвала

Іменем України

22 березня 2021 року

м. Київ

справа № 757/28191/18-к

провадження № 51-5242 ск 19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Луганського Ю. М.,

суддів: Анісімова Г. М., Ковтуновича М. І.,

розглянувши касаційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 24 листопада 2020 року про закриття кримінального провадження від 14 квітня 2017 року № 52017000000000276 щодо нього та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13 січня 2021 року,

встановив:

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 24 листопада 2020 року, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито кримінальне провадження від 14 квітня 2017 року № 52017000000000276 щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13 січня 2021 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Кравця Р. Ю. залишено без задоволення, а ухвалу Вищого антикорупційного суду від

24 листопада 2020 року - без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. В обґрунтування вказує, що закриття кримінального провадження саме на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України є помилковим застосуванням цієї норми процесуального права. Конституційним Судом України встановлено неконституційність ст. 366-1 КК України з мотивів порушення принципів верховенства права, і цей факт мав бути першочергово взятий судом до уваги враховуючи вимоги ст. ст. 7, 9 КПК України. Разом з цим, при вирішенні питання про закриття кримінального провадження прокурором не виконано своїх обов`язків, передбачених ст. 9 та ст. 341 КПК України, оскільки після втрати чинності ст. 366-1 КК України відпала підстава для державного обвинувачення. Також вказує на порушення судом приписів ст. 284 КПК України, так як дана норма не передбачає повноважень суду закривати провадження з підстави передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, натомість такі повноваження, на його думку, належать виключно слідчому, дізнавачу або прокурору. При цьому стверджує про порушення загальних засад кримінального провадження.

Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Як слідує зі змісту оскаржуваних судових рішень, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020, зокрема, визнано такою, що не відповідає Конституції України ст. 366-1 КК України.

Виходячи з положень ст. 152 Конституції Українита ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

За змістом ст. 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Частиною 1 статті 2 КК України визначено, що підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

За ч. 1 ст. 11 КК України злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КК України злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення.

Згідно з положеннями ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Водночас закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Системне й телеологічне тлумачення зазначених правових норм дає підстави зробити висновок, що діяння може вважатися кримінальним правопорушенням лише за умови, якщо воно визнається таким чинною нормою Особливої частини КК. Втрата такою нормою чинності тягне неможливість її застосування до діянь, які раніше визнавалися злочином. При цьому в разі ухвалення в подальшому нового закону, який знову визнає відповідне діяння кримінально караним, такий закон не матиме зворотної дії з огляду на наведені положення ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 січня 2021 року (справа

№ 0306/7567/12, провадження № 13-73 кс 19), зазначила, що особу може бути піддано кримінальному переслідуванню виключно за діяння, яке визнано злочином за нормами КК, тоді як втрата чинності нормою Особливої частини КК означає, що передбачені нею дії або бездіяльність вже не містять ознак діяння, за яке цим Кодексом встановлювалася кримінальна відповідальність. Офіційна констатація невідповідності правової норми Конституції України анулює її юридичну силу, що за змістом є рівнозначним виключенню такої норми на законодавчому рівні. Отже, дія чи бездіяльність перестають вважатися злочином як на підставі закону про скасування кримінальної відповідальності, так і у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення про неконституційність норми КК, що встановлювала цю відповідальність.

Як зауважила Велика Палата Верховного Суду в названому рішенні, на користь висновку про ретроспективну дію рішень Конституційного Суду України, якими констатовано невідповідність Основному Закону положень КК щодо криміналізації певних дій або бездіяльності, свідчить і зміст п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК. Згідно з цією нормою процесуального права встановлення неконституційності закону, застосованого судом під час вирішення справи, визнається виключною обставиною і підставою для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку екстраординарного провадження. З цих підстав може бути перевірено і скасовано обвинувальний вирок про засудження особи за діяння, скоєні в період чинності зазначеного вище закону, а також ухвалу, постанову судів апеляційної та касаційної інстанцій, винесені до прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення.

За приписами п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.

Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 01 березня 2021 року у справі № 266/3090/18 (провадження

№ 51-3281кмп19), дійшов висновку, що хоча буквальний зміст п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України не вказує на необхідність закриття кримінального провадження внаслідок визнання неконституційним закону, який встановлював кримінальну караність діяння, однак така необхідність вбачається з наведених вище висновків про юридичні наслідки ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України, що є аналогічними наслідкам набрання чинності законом, яким скасовується кримінальна караність діяння.

Постановляючи ухвалу про закриття кримінального провадження щодо обвинувачення ОСОБА_1 за ст. 366-1 КК України на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із визнанням Конституційним Судом України неконституційною ст. 366-1 КК України, суд першої інстанції виходив з загальних засад кримінального провадження, зокрема верховенства права та законності.

Ухвала місцевого суду є законною, обґрунтованою, належно мотивованою та відповідає вимогам ст. ст. 370, 372 КПК України.

Здійснюючи перегляд ухвали суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд ретельно проаналізував доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Кравця Р. Ю., які аналогічні доводам касаційної скарги, належним чином їх перевірив, надав змістовні відповіді, з наведенням докладних мотивів постановленого рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності у суду повноважень на закриття кримінального провадження з підстави передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України є неспроможними з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 284 КПК України встановлено підстави для закриття кримінального провадження для всіх суб`єктів уповноважених приймати таке рішення (слідчий, дізнавач, прокурор, суд). Натомість, частина 2 вказаної норми встановлює додаткові підставі для закриття кримінального провадження, за наявності яких кримінальне провадження закривається виключно судом.

При цьому, ст. 284 КПК України розмежовує повноваження щодо закриття кримінального провадження між уповноваженими суб`єктами в залежності від певних умов.

З моменту надходження обвинувального акту до суду та в залежності від стадії судового розгляду, на якій встановлено підстави для закриття кримінального провадження, виключно суд уповноважений прийняти рішення у формі ухвали про закриття кримінального провадження з підстав передбачених ст. 284 КПК України, про що свідчать положення ст. ст. 314, 419, 440 КПК України.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги щодо невиконання прокурором своїх обов`язків, передбачених ст. 9 та ст. 341 КПК України, оскільки відмова від підтримання державного обвинувачення є виключним правом прокурора, не реалізація якого останнім, не може свідчити про порушення норм КПК України судами попередніх інстанцій.

Під час судового розгляду у судах першої та апеляційної інстанції дотримано загальних засад кримінального провадження.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 24 листопада 2020 року про закриття кримінального провадження від 14 квітня 2017 року № 52017000000000276 щодо нього та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13 січня 2021 року.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Ю. М. Луганський Г. М. Анісімов М. І. Ковтунович