- Presiding judge (HACC) : Fedorak L.M.
- Judge (HACC) : Maslov V.V., Strohyi I.L.
- Secretary : Bilenko V.K., Bykova K.V., Luhanskyi O.Yu.
- Prosecutor : Sydorenko V.A.
Справа № 991/3921/20
Провадження 1-кп/991/42/20
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2021 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:
головуюча ОСОБА_1,
судді ОСОБА_2, ОСОБА_3,
секретар судового засідання ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018000000003211 за обвинуваченням:
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Золотарево Хустського району Закарпатської області, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2, який має вищу освіту, одружений, раніше не судимий, є особою з інвалідністю 3групи, працює суддею Міжгірського районного суду Закарпатської області, громадянин України,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368КК України,
за участі сторін кримінального провадження:
сторона обвинувачення прокурори ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,
сторона захисту захисники ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13,
обвинувачений ОСОБА_7,
а також перекладача ОСОБА_14,
в с т а н о в и в:
1. ФОРМУЛЮВАННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯТА СТАТТЯЗАКОНУ УКРАЇНИПРО КРИМІНАЛЬНУВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ,ЩО ПЕРЕДБАЧАЄВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗАКРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ
1.1.17 січня 2020 року у приміщенні службового кабінету голови Міжгірського районного суду Закарпатської області, під час розмови ОСОБА_15 із обвинуваченим, останній повідомив ОСОБА_15, що позов, який він подав 09 січня 2020 року до Міжгірського районного суду Закарпатської області про стягнення суми боргу за невиконані роботи з ОСОБА_16 у розмірі 150 000 грн (справа № 302/12/20), та знаходився на розгляді обвинуваченого як судді цього суду, може бути задоволений на його користь за десять відсотків від суми позову, які необхідно надати обвинуваченому.
1.2.05лютого 2020року близько 11-00 год обвинуваченим як суддею Міжгірського районного суду Закарпатської області ухвалено рішення у справі №302/12/20, яким прийнято визнання відповідачем ОСОБА_16 позову та задоволено позов ОСОБА_15 повністю.
1.3.Після зазначеного, зайшовши після судового засідання до службового кабінету, де знаходився обвинувачений, ОСОБА_15 отримав вказівку від обвинуваченого йти до кабінету, що розташований навпроти його кабінета. Після виконання цієї вимоги, у зазначеному кабінеті опинились наодинці ОСОБА_15 та ОСОБА_7, де обвинувачений вказав місце залишення ОСОБА_15 предмета неправомірної вигоди - у шафі, на що останній залишив у вказаному місці 15000 грн та у подальшому покинув приміщення суду.
1.4.Після наведеного, 05лютого 2020року під час проведення обшуку службового кабінету голови Міжгірського районного суду Закарпатської області та безпосередньо особистого обшуку самого обвинуваченого, у кишені піджака останнього було віднайдено та вилучено картонну коробочку з написом «ПЛАСТИЛІН 5 кольорів», у якій були грошові кошти в сумі 15 000 грн, що залишені ОСОБА_15 у шафі кабінету Міжгірського районного суду Закарпатської області за вказівкою обвинуваченого як неправомірна вигода.
1.5.Таким чином, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 368 КК України, а саме, прохання надати та одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дії з використанням наданої їй влади та службового становища, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
2.МОТИВИ СУДУ
2.1.Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
2.2.У силу ст. 337 КПК України, cудовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Зокрема, суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
2.3.Позиція сторони захисту зводиться до невинуватості обвинуваченого з огляду на те, що, на їх переконання, відносно обвинуваченого щодо інкримінованих йому дій мала місце провокація підкупу, певні докази, здобуті з грубим порушенням норм чинного законодавства, інші - не підтверджують обставини, про які зазначено в обвинувальному акті, деякі є недостовірними.
2.4.Обвинувачений у судовому засіданні вину не визнав, покликався на провокацію підкупу. Дав показання, що 09 січня 2020 року отримав справу за позовом ОСОБА_15 до ОСОБА_16 про стягнення грошових коштів за невиконання робіт по виготовленню будинку. Справа була розподілена йому автоматизованою системою, оскільки того дня він був один у розподілі. Після цього, 13січня обвинуваченому зателефонував його кум ОСОБА_17, і попросив, щоб обвинувачений прийняв його колегу ОСОБА_18 по особистих питаннях, на що обвинувачений погодився. Далі, 17 січня ОСОБА_18 прийшов до обвинуваченого і сказав, що у нього є знайомий ОСОБА_15, який має якусь проблему і йому треба допомога, ніби від нього взяли гроші за роботи і не повертають їх, на що обвинувачений сказав: «Добре, нехай заходить, що в наших силах, можливо, допоможемо йому». Через 2-3 хвилини ОСОБА_18 повернувся і уже привів ОСОБА_15, а сам залишив їх наодинці. ОСОБА_15 розповів обвинуваченому, що йому хлопці з Києва замовили виготовлення будинку із дерев`яного зрубу, дали кошти, а він замовив таке будівництво у ОСОБА_16, дав останньому аванс. ОСОБА_16 мав за два місяці виготовити будинок, однак час пройшов, руху ніякого щодо будівництва будинку він не бачив, ОСОБА_16 намагається уникнути із ним зустрічі. Щодо того, хто такий є ОСОБА_16 обвинувачений знає, оскільки він проживає і працює у невеликому районі, де іде молва і слухи, це досить нехороша людина із шахрайськими здібностями. ОСОБА_15 прийшов до обвинуваченого із портфелем (сумкою), і обвинуваченому відразу по його поведінці було зрозуміло, що він намагається ввійти йому у довіру, що він душа компанії, постраждав, є невинним, ніяк не може повернути кошти. ОСОБА_15 обвинуваченому сказав, що це кошти не його, що йому перед хлопцями із Києва соромно, він не знає як йому бути, і пройшло вже півроку як ОСОБА_16 їх не повертає і що для нього велика проблема повернути ці кошти 150000. У його словах прозвучало те, що якщо обвинувачений йому не допоможе, суд йому не допоможе, то ці хлопці можуть застосувати до нього насильство, щоб повернути свої кошти. На це обвинувачений сказав, що оскільки він уже звернувся до суду, подав заяву, то давайте законним способом вирішувати це питання. ОСОБА_15 обвинуваченому також зазначив: «Я вас дуже прошу, поможіть мені, поможіть. Мені не потрібно задарма, я розрахуюсь. Ви лиш називайте суму». І це неодноразово звучало. Обвинувачений відповів: «За вас попросили», і не називав нічого. Далі ОСОБА_15 продовжував: «Ну скажіть чи 25, чи 20. Ну я такі великі проценти не можу дати. Можу дати 10 відсотків від суми, бо то гроші не мої, це гроші хлопців з Києва». Обвинувачений йому вирішив допомогти із людської сторони, розуміючи, що йде на певні порушення Бангалорських принципів, але знову ж таки, із позиції того, що знав, хто такий ОСОБА_16, і що невинна людина страждає через цю особу. Обвинувачений також ОСОБА_15 сказав: «У мене була подібна судова практика, було рішення, подібне, яке пройшло апеляцію. Постараюсь я вам допомогти». І все, свідок пішов від обвинуваченого. На твердження ОСОБА_15 про відсотки, обвинувачений сприйняв це як пропозицію, можливо як ініціювання пропозиції неправомірної вигоди, але оскільки за нього просив кум обвинуваченого, останній не звернув на це уваги і сказав, що нічого не треба, бо за нього попросили. Обвинувачений розуміє як повинен діяти суддя, коли йому пропонують неправомірну вигоду, тому у нього і виникли підозри стосовно даної особи і у подальшому зранку 05 лютого він написав про це заяву, однак забув про неї. На 30 січня було призначено підготовче судове засідання, однак обвинувачений захворів. Вранці 05 лютого запитав секретаря, чи приходили люди на 30 січня, на що довідався, що приходив відповідач по справі ОСОБА_15, який сказав, що позов визнає. 05 лютого, ідучи у судове засідання по цій справі, обвинувачений попередньо знав, яке рішення буде прийматись, адже, якщо відповідач позов визнає, то суд має право на підготовчому судовому засіданні прийняти рішення про задоволення позову. У судовому засіданні так і було прийшли відповідач і позивач, обвинувачений запитав, чи ОСОБА_16 позов визнає, на що останній позов визнав, а обвинувачений прийняв рішення про його задоволення. ОСОБА_15 ще під час цього судового засідання обвинуваченому давав план будинку, на що обвинувачений сказав, що не потрібно ніяких планів будинку, оскільки відповідач позов визнав, суд задовольнив позов. Після цього, ОСОБА_16 пішов, а ОСОБА_15 трохи затримався, обвинувачений пішов у кабінет, а ОСОБА_15 за ним. Обвинувачений йому сказав, щоб він не йшов, бо побачить відповідач і потім будуть підстави для написання апеляції, що вони перебувають у якихось відносинах, що дасть сумніви, і сказав тому йти навпроти, де обвинувачений йому розповів процедуру повернення коштів. Під час такої розмови, ОСОБА_15 знову давав проект, на що обвинувачений сказав: «Я сказав Вам уже, не треба ніякої проектної документації, тому що відповідач уже позов визнав і суд прийняв рішення. Не треба». ОСОБА_15 : «Ну я тоді кладу у шкаф», на що обвинувачений відповів: « ОСОБА_19 чи не кладіть, це ваші питання, що ви там кладете». Обвинувачений не казав йому: « ОСОБА_20 мені гроші». Також зазначив, що коли ОСОБА_15 перед судовим засіданням намагався зайти до обвинуваченого, у нього виникла підозра щодо цієї особи. Обвинувачений написав заяву прокурору про те, що ОСОБА_15 намагається дати йому грошові кошти. Обвинувачений це зрозумів із його поведінки та його дій. Але обвинувачений не думав, що він на підготовчому судовому засіданні буде намагатись вручити ці кошти. За цю заяву обвинувачений забув, тому що він був у такому стані, що забув про все. Після того, як все закінчилось, він згадав, що така у нього є написана у столі і він поніс її прокурору. Щодо висловлювання: «Там поклади то що в шкаф», вказавши при цьому на шафу, обвинувачений пояснив, що мав на увазі проектну документацію. Щодо розмови між ОСОБА_15 і обвинуваченим, зокрема, де ОСОБА_15 промовляє: «Чуєте 15 тисяч гривень, 10 проценту от суми 150000 не від…», на що обвинувачений відповів: «Да», далі ж ОСОБА_15, продовжуючи попередню репліку, уточнив «280?», а у відповідь обвинувачений зазначив: «Нєт-нєт, так я ж казав», обвинувачений пояснив, що це була пропозиція ОСОБА_15, його бажання, а що він говорив за відсотки… Він за відсотки говорив ще при першій зустрічі, коли обвинувачений наголошував, що не треба ніяких відсотків, тому що за нього попросили.
2.5.Однак суд, оцінивши кожен наданий доказ щодо належності, допустимості, достовірності та у сукупності, з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до наступного.
2.6.Так, з огляду на склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та сформульоване обвинувачення, у даній справі встановленню підлягають наступні ознаки складу злочину:
-спеціальний суб`єкт - службова особа, яка займає відповідальне становище,
-прохання надати неправомірну вигоду для себе таким суб`єктом;
-одержання неправомірної вигоди для себе таким суб`єктом;
-одержання неправомірної вигоди за вчинення будь-якої дії в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду,
-вчинення будь-якої дії з використанням наданої влади та службового становища. Такі ознаки підтверджуються наступним.
2.7.Відповідно до п. 2 Примітки до ст. 368 КК України службовими особами, які займають відповідальне становище у статті 368 цього Кодексу є, в тому числі, судді.
2.8.Як встановлено судом, на підставі постанови Верховної Ради України від 29листопада 2001 року №2869-ІІІ та інших матеріалів особової справи /а.с. 4-216 т. 3/ ОСОБА_7, перебуваючи на посаді судді Міжгірського районного суду Закарпатської області, вчинив інкриміноване йому діяння за ст. 368 КК України.
2.9.Відповідно до Примітки до ст. 364-1 КК України, зокрема, у ст. 368 цього Кодексу під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.
2.10.При цьому, суддя не вправі отримувати грошові кошти за ухвалення рішення у справі.
2.11.Натомість, обвинувачений 17січня 2020року уприміщенні службовогокабінету голови Міжгірського районногосуду Закарпастькоїобласті підчас розмовиз ОСОБА_15 повідомив,що позовостаннього усправі №302/12/20може бутизадоволений задесять відсотківвід сумипозову.Зазначене підтверджуєтьсяу сукупностіпоказаннями свідка ОСОБА_15,допитаного усуді,його заявоюпро вчиненнязлочину,поданою до Львівського територіальногоуправління Національногоантикорупційного бюро України /а.с.1-7т.2/, їх телефонними з`єднаннями цього дня, що підтверджують орієнтовне одночасне місцезнаходження у зоні дії однієї базової станції /а.с. 16-42 т. 6/, а також даними, отриманими за результатами проведення НС(Р)Д /а.с. 55-65, 86-98, 120, 121 т. 6/, якими зафіксовано відповідь ОСОБА_7 на запитаня ОСОБА_15 під час передачі коштів 05 лютого 2020 року: «Чуєте, 15000 гривень, 10 проценту от суми 150000, не від …?», «Да», ОСОБА_15 додав: «280?», ОСОБА_7 ствердно відповів: «Нєт-нєт, так я ж казав».
2.12.Також, 05 лютого 2020 року у кабінеті, навпроти службового кабінету голови Міжгірського районного суду Закарпатської області, обвинувачений від ОСОБА_15 одержав 15 000 грн як неправомірну вигоду, що підтверджується:
-даними протоколу за результатами проведення НС(Р)Д аудіо-, відеоконтролю особи від 20лютого 2020року, складеного детективом, відповідно до якого зафіксовано розмови ОСОБА_7 із ОСОБА_15 05 лютого 2020 року до проведення судового засідання у справі №302/12/20, де в процесі роз`яснення наслідків постановлення рішення на користь ОСОБА_15, ОСОБА_7 промовив: «Я казав, із свого боку я зроблю всю тоту правову підставу аби вам повернути гроші. Айбо я вибивати не годен у нього гроші», «Я з свого боку, що Вам обіцяю, ото зроблю» «Я ж мушу по законові, так, як закон пише». А також після судового засідання, ОСОБА_7 запропонував ОСОБА_15 зайти в кабінет навпроти його, а працівнику, який перебував у тому кабінеті, сказав зайти у його кабінет, також сам ОСОБА_7 зайшов у кабінет навпроти свого та під час розмови наодинці з ОСОБА_15, ОСОБА_7, промовивши, що зі свого боку зробив все, що обіцяв, вказав ОСОБА_15 покласти до шафи, та після уточнюючого запитання ОСОБА_15 : «Чуєте, 15000 гривень, 10 проценту от суми 150000, не від …?», ОСОБА_7 сказав: «Да», ОСОБА_15 додав: «280?», ОСОБА_7 ствердно відповів: «Нєт-нєт, так я ж казав», далі ОСОБА_15 : «Всьо, я там пхаю закрийте» /а.с. 55-65 т. 6/;
-даними протоколу за результатами НС(Р)Д аудіо-, відеоконтролю особи від 06лютого 2020року, складеного детективом, а також даними карти пам`яті micro SD micro SDHC micro SDXC «SanDisk» № 4616т, карти пам`яті micro SD «SP» №4617т, карти пам`яті micro SD «Verbatim» №4618т, карти пам`яті micro SD «SP» №4619т, згідно з якими зафіксовано аналогічні до вищенаведених дані /а.с. 86-98 т. 6/;
-даними протоколу про проведення контролю за вчиненням злочину від 06лютого 2020року, складеного детективом, згідно з яким на виконання постанови керівника САП ОСОБА_21 №28/3-111т від 27січня 2020року проведено НС(Р)Д контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, та зафіксовано наступне: 05 лютого 2020 року в період часу з 07 год 00 хв по 07 год 40 хв детектив, перебуваючи у приміщенні Готельно-ресторанного комплексу «Панська Ровінь», за адресою: Львівська область, Турківський район, с. Мохнате, вул. Івана Франка, 8А, у присутності понятих ОСОБА_22 та ОСОБА_23, яким роз`яснено їх права та обов`язки під час проведення вказаної слідчої дії здійснив огляд грошових коштів, необхідних для перевірки фактичних обставин щодо одержання неправомірної вигоди головою Міжгірського районного суду Закарпатської області ОСОБА_7 для отримання доказів ймовірної злочинної діяльності та повного розкриття схеми, пов`язаної з одержанням неправомірної вигоди. Оглядом встановлено грошові кошти в сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень, а саме 30 (тридцять) банкнот номіналом по 500 (п`ятсот) гривень. З метою ідентифікації указаних грошових коштів, завчасно виготовлено їхні світлокопії на 10 аркушах, які завірені підписами учасників слідчої дії. Після цього, вищевказані грошові кошти, що надані Національним антикорупційним бюро України, вручені ОСОБА_15, для подальшого використання під час проведення заходів з перевірки фактичних даних про висловлення прохання надати та одержання неправомірної вигоди ОСОБА_7 05 лютого 2020 року близько 10год 30 хв ОСОБА_15, маючи при собі зазначені грошові кошти, прибув до приміщення Міжгірського районного суду Закарпатської області, де в коридорі суду очікував призначеного ОСОБА_7 судового засідання у справі №302/12/20. Виходячи з зали судового засідання, суддя ОСОБА_7, помітивши ОСОБА_15, запросив його до свого службового кабінету, де розповів процесуальний порядок дій після винесення ним судового рішення на користь позивача ОСОБА_15 . Після цього ОСОБА_7 зазначив, що ОСОБА_15 необхідно після проведеного судового засідання повторно зайти до кабінету судді ОСОБА_7 . Близько 11 год 00 хв суддею ОСОБА_7 постановлено рішення у справі № 302/12/20, яким прийнято визнання відповідачем ОСОБА_16 позову та задоволено позов ОСОБА_15 повністю. Зайшовши після судового засідання до службового кабінету судді ОСОБА_7, ОСОБА_15 отримав вказівку від судді зайти до кабінету навпроти його власного. Після виконання цієї вказівки, у зазначеному кабінеті опинились наодинці ОСОБА_15 та ОСОБА_7, де останній вказав місце залишення ОСОБА_15 предмету неправомірної вигоди у шафі серед папок, що останній зробив об 11 год 14 хв та в подальшому залишив приміщення суду. Далі, 05 лютого 2020 року, під час проведення обшуку службового кабінету ОСОБА_7 та безпосередньо його особистого обшуку у кишені піджака ОСОБА_7 віднайдено та вилучено картонну коробочку з написом «ПЛАСТИЛИН 5 кольорів», в якій знаходились грошові кошти у сумі 15000 (п`ятнадцяти тисяч) гривень предмет неправомірної вигоди. Вказаний факт одержання грошових коштів у вигляді неправомірної вигоди зафіксовано за допомогою спеціальних технічних засобів, шляхом здійснення відео та аудіозапису зустрічей /а.с. 120, 121 т.6/;
-даними протоколу огляду, ідентифікації та вручення грошових коштів від 05лютого 2020року, складеного детективом НАБУ ОСОБА_24, відповідно до якого у період часу з 07 год 00 хв по 07 год 40 хв, у присутності понятих та громадянина України ОСОБА_15, проведено огляд грошових коштів у сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень, а саме 30 (тридцять) банкнот номіналом по 500 (п`ятсот) гривень, що належать НАБУ та надані останнім для отримання фактичних даних про висловлення прохання надати та одержання неправомірної вигоди службовою особою державного органу від громадянина України за вчинення в його інтересах дій з використанням наданої влади та службового становища, з метою забезпечення можливості їх подальшої ідентифікації, а також завчасно виготовлено їхні світлокопії на 10 аркушах, які завірені учасниками слідчої дії та додаються до даного протоколу, після чого зазначені грошові кошти були вручені ОСОБА_15 для подальшого використання під час проведення заходів з перевірки фактичних даних про висловлення прохання надати та одержати неправомірну вигоду ОСОБА_7, що ОСОБА_15 підтвердив своїм підписом, та якому, крім того, роз`яснено про заборону провокувати осіб на вчинення злочину. Учасникам роз`яснено їх права та обов`язки та повідомлено, з якою метою проводиться огляд. А також даними додатку у виді копій зазначених грошових коштів /а.с. 103-114 т. 2/;
-даними протоколу обшуку від 05 лютого 2020 року, з додатками - карти пам`яті MicroSD, на яких зафіксовано проведення обшуку, складеного детективом, згідно з яким на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28січня 2020року у справі №991/780/20 у присутності понятих та захисника, проведено обшук у приміщенні за адресою: АДРЕСА_3, а саме службового кабінету ОСОБА_7 з ідентифікуючим написом «Голова суду ОСОБА_7 », де під час обшуку виявлено та вилучено, зокрема, у кишені піджака ОСОБА_7 у картонній коробочці із написом «Пластилін 5 кольорів» у згорнутому схованому стані 30 банкнот номіналом по 500 (п`ятсот) гривень, які за серіями і номерами відповідають тим, що були вручені ОСОБА_15 /а.с. 51-63 т. 2/;
-даними копії рішення Міжгірського районного суду суду Закарпатської області (вступна і резолютивна частина) від 05лютого 2020року у справі №302/12/20 за позовом ОСОБА_15 до ОСОБА_16 про стягнення суми боргу за невиконані роботи, винесеного суддею ОСОБА_7 /а.с. 147-150 т. 2/.
2.13.Вищенаведені докази поза розумним сумнівом спростовують позицію сторони захисту про те, що 05 лютого 2020 року ОСОБА_15 передавав обвинуваченому план будинку до матеріалів справи, а не грошові кошти.
2.14.І хоч, із відеозапису за результатами НС(Р)Д, на якому зафіксовано розмову ОСОБА_15 та ОСОБА_7 05лютого 2020 року дійсно не видно, що ОСОБА_15 передає ОСОБА_7 саме грошові кошти. Проте, сукупність інших вищенаведених доказів, а також показань свідка ОСОБА_15, який у судовому засіданні підтвердив, що обвинувачений одержав від нього 15000 грн за ухвалення рішення на його користь у справі за його позовом до ОСОБА_16 05 лютого 2020 року після ухвалення рішення у відповідній справі, дає суду можливість дійти висновку, що передача обвинуваченому грошових коштів як неправомірної вигоди все ж відбулась.
2.15.Так, грошові кошти, що були предметом неправомірної вигоди, були попередньо ідентифіковані та вручені ОСОБА_15 /а.с. 103-114 т. 2/ та у подальшому під час проведення обшуку були вилучені із кишені піджака ОСОБА_7 і одночасно оглянуті детективом НАБУ ОСОБА_25 /а.с.51-63 т. 2/. Зазначені кошти були визнані речовим доказом /а.с. 64-67 т. 2/ та, на підставі цього, арештовані ухвалою слідчого судді /а.с. 82-86 т.2/.
2.16.Разом із цим, серії та номери, присвоєні заздалегідь ідентифікованим та врученим ОСОБА_15 коштам, відповідають серіям і номерам на банкнотах, що були вилучені під час особистого обшуку обвинуваченого. При цьому, згідно із висновком експертів від 02 березня 2020 року, ці банкноти за своїми характеристиками є відповідними аналогічним банкнотам, які введені в обіг Національним банком України. Тобто кошти, вилучені під час особистого обшуку обвинуваченого, є справжніми.
2.17.Суд не приймає доводи сторони захисту щодо можливого вкидання цих коштів ОСОБА_7 під час проведення обшуку. Адже із дослідженого судом відеозапису обшуку такого не встановлено, а також не встановлено можливості здійснення зазначеного. До того ж, ОСОБА_7 хоч і деякий час не перебував у полі зору відеозаписувального пристрою, проте щодо намагання здійснити вкидання йому грошових коштів чи щодо будь-яких інших посягань з боку інших учасників обшуку не заявляв, відповідних зауважень до протоколу обшуку не заносив. Більше того, зазначив, що то його кошти. А тому, версія вкидання коштів іншими особами, на переконання суду, є надуманою, в іншому разі, у випадку виявлення у нього під час обшуку сторонніх коштів в кишені особистого одягу, у нього мусили б виникнути заперечення.
2.18.Посилання захисників з цього приводу на розгубленість суд відкидає, адже він є суддею із багаторічним досвідом, а тому у випадку вчинення таких незаконних дій відносно нього, не міг не зреагувати, до того ж, під час обшуку був присутній захисник, він міг також скористатись його допомогою. Окрім того, із переглянутого судом відеозапису обшуку не вбачається, що ОСОБА_7 був розгубленим, навпаки, він поводив себе спокійно, на поставлені запитання відповідав чітко та розсудливо.
2.19.Також суд бере до уваги, що під час розмови обвинуваченого з ОСОБА_15 05 лютого 2020 року у кабінеті, навпроти службового кабінету голови Міжгірського районного суду Закарпатської області, після уточнюючого запитання ОСОБА_15 : «Чуєте, 15000 гривень, 10 проценту от суми 150000, не від 280?», ОСОБА_7 підтвердив зазначене, додавши: «…я ж казав».
2.20.Таким чином, ОСОБА_7 не тількиусвідомлював,що йомупередають грошовікошти,але йте,що розміртаких вираховуєтьсявід розмірупозову усправі,у якій ОСОБА_15 був позивачемі якуобвинувачений щойнорозглянув передзазначеною розмовоюна користьостаннього.У своючергу,фраза:«…я жказав»,висловлена обвинуваченим,підтверджує нетільки усвідомленнянаведеного,але іпопередні домовленостіз цьогоприводу обвинуваченогоз ОСОБА_15,а такожініціативу увизначенні такоїсуми самеобвинуваченим,що узгоджуєтьсяіз показаннямисвідка ОСОБА_15 та даними,викладеними ниму заявідо НАБУ/а.с.1-7т.2/і усукупності підтверджуєвисловлення ОСОБА_7 .17січня 2020року ОСОБА_15 прохання надати першому неправомірну вигоду у розмірі 10 % від суми позову за прийняття обвинуваченим рішення у справі за позов ОСОБА_15, який він подав 09 січня 2020 року до Міжгірського районного суду Закарпатської області про стягнення суми боргу за невиконані роботи з ОСОБА_16 у розмірі 150 000 грн (справа № 302/12/20).
2.21.Попередні домовленості ОСОБА_26 із ОСОБА_15 також підтверджуються у сукупності із словами обвинуваченого під час розмови з ОСОБА_15 про обставини справи №302/12/20 перед судовим засіданням 05 лютого 2020 року: «Я казав, із свого боку я зроблю всю тоту правову підставу аби вам повернути гроші», «Я з свого боку, що Вам обіцяю, ото зроблю».
2.22.Такі розмови у сукупності із показаннями ОСОБА_15, також підтверджують усвідомлення ОСОБА_15 характеру протиправності діяння обвинуваченого.
2.23.Поряд з вищезазначеним те, що обвинувачений з власної ініціативи створив обставини його перебування з ОСОБА_15 05 лютого 2020 року після судового засідання у справі №302/12/20 наодинці в кабінеті, вказує, що обвинувачений також передбачав суспільно небезпечні наслідки свого діяння і бажав їх настання. Зазначене в сукупності підтверджується тим, що дії ОСОБА_15 щодо передачі неправомірної вигоди не викликали у нього жодного подиву. Навпаки, під час відповідної розмови, коли спочатку ОСОБА_15 розпитував обвинуваченого щодо його подальших дій, у останнього було помітне роздратування. Однак після зазначення ОСОБА_15 про грошові кошти, обвинувачений змінив свій тон розмови на доброзичливий.
2.24.При цьому, під час розмови ОСОБА_15 із обвинуваченим у його кабінеті, що відбулась у цей же день ще до судового засідання, останній намагався переконатись, що свідки їхньої зустрічі відсутні. Та, як тільки ОСОБА_15 увійшов до кабінету обвинуваченого, той висловив занепокоєння, що хтось його може побачити, а по завершенню їх спілкування ОСОБА_7 вийшов на декілька секунд зі свого кабінету та повернувшись, промовив: «Ідіть. Прийшов уже, в залі сидить. Ідіть у зал судовий, потом зайдете». Зазначене, на переконання суду свідчить про активні дії обвинуваченого, спрямовані на утаємничення його спілкування із ОСОБА_15 та у сукупності з наданням вказівок ОСОБА_15 зайти до нього пізніше і поведінкою під час одержання неправомірної вигоди, підтверджує його намір отримати неправомірну вигоду.
2.25.Вищезазначене підтверджує також усвідомлення обвинуваченим того, що він одержував неправомірну вигоду саме за ухвалення процесуального рішення щодо задоволення позовної заяви ОСОБА_15 у справі № 302/12/20.
2.26.Таким чином, прохання та одержання неправомірної вигоди він вчинив в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду ОСОБА_15, з використанням наданої влади та службового становища як судді за ухвалення процесуального рішення щодо задоволення позовної заяви ОСОБА_15 у справі № 302/12/20.
2.27.Щодо покликань сторони захисту на те, що обвинуваченому не було за що отримувати неправомірну вигоду, оскільки рішення уже було прийнято, то вони не мають правового значення. Адже за змістом диспозиції ч. 3 ст. 368 КК України, неправомірна вигода може бути одержана як до, так і після прийняття відповідного рішення. Те ж саме стосується посилань сторони захисту на те, що обвинувачений прийняв законне рішення.
2.28.Оскільки стороною захисту заявлено про провокацію підкупу, то суду належить перевірити зазначене.
2.29.Відповідно до ч. 3 ст. 271 КПК України під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.
2.30.У національному законодавстві у ст. 370 КК України міститься поняття «провокації підкупу» як дії службової особи з підбурення особи на пропонування, обіцянку чи надання неправомірної вигоди або прийняття пропозиції, обіцянки чи одержання такої вигоди, щоб потім викрити того, хто пропонував, обіцяв, надав неправомірну вигоду або прийняв пропозицію, обіцянку чи одержав таку вигоду.
2.31.Відповідно до ч. 4 ст. 27 КК України підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення.
2.32.Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ч. 5 ст. 9 КПК України). Останній у рішенні у справі «Баннікова проти Росії» (Bannicova v. Russia), заява № 18757/06, 04 листопада 2010 року, встановив, що обов`язок доказувати відсутність провокування покладається на обвинувачення, при умові, що заяви захисту не є повністю неправдоподібні.
2.33.На переконання суду, заяви захисту відповідно до формально-логічних законів не є повністю неправдоподібні, а тому повинні бути перевірені.
2.34.При цьому, суд бере до уваги позиції ВС, викладені у постановах від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 8 жовтня 2019 р. у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 р. у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 р. у справі № 760/23459/17 та інші, відповідно до яких для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи.
2.35.Заяви захисту про провокування ґрунтуються на ряді аргументів, одні з яких суд вважає не обґрунтованими, в тому числі такими, які не можуть бути перевірені жодними доказами, і не приймає їх до уваги, а інші є небезпідставні та потребують або підтвердження, або спростування доказами у справі.
2.36.Сторона захисту стверджувала, що співпраця ОСОБА_15 із працівниками поліції розпочалась після накладення арешту на його майно згідно з постановою Тячівського РУЮ від 22 червня 2015 року та його засудження за ст. 336 КК України на підставі вироку від 27 листопада 2015 року. Факти накладення арешту на майно та засудження підтверджуються доказами у справі /а.с. 46, 48-50 т. 14/ та показаннями самого свідка ОСОБА_15 . Однак зазначене об`єктивно не може підтверджувати співпрацю ОСОБА_15 із працівниками поліції та породжувати з цього приводу обґрунтовані сумніви. На підтвердження такої своєї позиції сторона захисту також покликалась на наступне:
-ОСОБА_15 уже виступав як заявник у справі про надання неправомірної вигоди. Так, ОСОБА_15 звертався до правоохоронних органів у зв`язку із висловленням директором Карпатського біосферного заповідника прохання надати йому неправомірну вигоду у розмірі 1500 доларів США в обмін на надання йому в оренду приміщень, розташованих на території заповідника /а.с. 29а, 30 т. 14/. Відповідно до копії ухвали Рахівського районного суду Закарпатської області від 05 червня 2018 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_27 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, було закрито у зв`язку із примиренням останнього із потерпілим ОСОБА_15 ;
-ОСОБА_15 доволі часто спілкується з працівниками поліції, в тому числі, мали місце телефонні з`єднання між ними в період подання позову до суду, його повернення, подачі заяви до НАБУ, зустрічей із обвинуваченим та допиту у суді. Після 22 січня 2020 року, перед днем звернення із клопотанням про проведення НС(Р)Д зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж у даному провадженні, з`єднання між ними припиняються. Сторона захисту при цьому посилається на дані з`єднань ОСОБА_15, які отримані в порядку тимчасового доступу до речей і документів.
2.37.Суд перевіряючи такі посилання, виходить з наступного.
2.38.ЄСПЛ у рішенні у справі «Чохонелідзе проти Грузії» (Tchokhonelidze v. Georgia), заява №31536/07, 28 червня 2018 року, сформував матеріально-правовий і процесуальний тест на провокацію вчинення злочину.
2.39.Зокрема, ЄСПЛ зазначав, що суд постійно визнавав використання таємних агентів як методу законного розслідування для боротьби з серйозними злочинами, однак цей метод все ще вимагає, щоб чіткі, відповідні і достатні процесуальні гарантії відмежовували дозволену поведінку поліції від провокування на кримінально караний вчинок, оскільки суспільним інтересом не можна виправдати використання доказів, здобутих шляхом підбурювання з боку поліції. У зв`язку з цим, розгляд Судом скарг на провокування на кримінально караний вчинок був створений на основі двох тестів: матеріально-правовий тест і процесуальний тест на провокацію вчинення злочину. Відповідно до матеріально-правового тесту під час розгляду обґрунтованого твердження заявника про провокування на кримінально караний вчинок суду належить з`ясовувати, як перший крок, чи мали органи влади вагомі підстави для початку таємної операції. Зокрема, вони повинні продемонструвати, що вони володіли конкретними, об`єктивними та перевіреними доказами, які свідчать про початкові кроки для вчинення дій, які складають злочин, а також те, що злочинні дії були вже вчинені під час втручання поліції. Цей принцип виключає, зокрема, будь-яку поведінку, яку можливо тлумачити як підбурювання заявника до вчинення злочину, який в іншому випадку б не був скоєний, наприклад, взяття на себе ініціативи зв`язатися з заявником, повторення пропозиції незважаючи на отримання початкової відмови, наполегливе спонукання, обіцянки фінансової вигоди, або апелюючи до почуття співчуття у заявника. Якщо органи влади стверджують, що вони діяли на основі інформації, отриманої від приватної особи, суд повинен виокремити індивідуальну скаргу та інформацію, яка надходить від особи, яка співпрацює з поліцією або інформатора. Існує ризик, що співробітник або інформатор виконує роль agents provocateurs, що ймовірно порушує статтю 6 § 1 Конвенції, якщо вони повинні були взяти участь в операції під наглядом поліції. Тому в кожній окремій справі важливо встановити, чи була кримінальна дія вже вжита на той час, коли джерело розпочало співпрацю з поліцією. Під час оцінювання заяви про провокацію вчинення злочину також важливо проаналізувати, чи приватна особа, яка повідомила органи влади про стверджувану незаконну діяльність, могла мати будь-які приховані мотиви. При цьому, що межа між законною діяльністю таємного агента і провокацією вчинення злочину, скоріше всього буде перейдена, якщо у національному законодавстві не створена чітка і передбачувана процедура для надання дозволу і здійснення таємних операцій особливо, якщо вони також не знаходилися під належним контролем. У цьому контексті судовий нагляд є найбільш відповідним засобом контролю у справах про таємні операції. Відсутність процедурних гарантій під час санкціонування таємної операції породжує ризик свавілля та провокування на кримінально караний вчинок поліцією. Обсяг національного судового перегляду повинен містити причини, чому була розпочата таємна операція, рівень участі правоохоронних органів у вчиненні злочину і характер будь-якої провокації вчинення злочину або тиску, якого зазнав заявник. Обов`язок національних судів забезпечувати загальну справедливість судового розгляду вимагає, зокрема, щоб таємні агенти і інші свідки, які могли давати свідчення з питання підбурювання повинні бути заслухані в суді і повинен бути проведений перехресний допит стороною захисту, або, принаймні, повинні бути надані докладні підстави для його невиконання (§ 44-46).
2.40.Окремо, суд звертає увагу на те, що ЄСПЛ у рішенні у справі «Мілінієне проти Литви» (Miliniene v. Lithuania), заява №74355/01, 24 червня 2008 року, встановив відсутність провокування, зіславшись на те, що хоч не було жодного доказу вчинення заявницею раніше будь-яких правопорушень, зокрема корупційних, однак з ініціативою в цій справі виступив SS,приватна особа, який, коли зрозумів, що заявниці потрібно буде дати хабара для досягнення сприятливих результатів у його справі, поскаржився до поліції. Зважаючи на те, що коли SS,розраховуючи на підтримку поліції, пропонував заявниці значні фінансові суми і отримав технічне обладнання для запису розмов між ними, то цілком зрозуміло, що поліція впливала на хід подій. Однак Суд не вважає, що роль поліції була неправомірною з огляду на її обов`язок здійснювати перевірку обвинувачень у вчиненні кримінальних злочинів і важливість протидії руйнівному впливові корупції в судових органах на правовладдя в демократичному суспільстві. Він так само не вважає, що роль поліції була визначальним чинником. Визначальним фактором була поведінка SSі заявниці. При цьому, приймаючи рішення у цій справі національний Верховний суд зазначив наступне:
«… обставини підтверджують, що заявниця хотіла взяти хабар, оскільки вона негайно прийняла пропозицію без будь-якого зовнішнього тиску. Записи також підтверджують, що 16 червня 1998 р. SS та заявник домовились про конкретний предмет хабаря, автомобіль ... вартістю 10 000 доларів США. Конкретна угода про хабар відповідає підготовчій стадії злочину, передбаченого статтею 282 Кримінального кодексу. Модель імітації злочинної поведінки була затверджена лише наступного дня, 17 червня 1998 року. Тому влада «приєдналася» до злочину, який вже вчинявся, відповідно до рішення Конституційного суду від 8 травня 2000 року ... Хоча інтереси SS подати позовну заяву ... до знайомого судді були незаконними, ... цей факт не робить недійсною модель імітації злочинної поведінки, яка служила захистом більш важливих загальних інтересів, а саме запобігти тому, щоб той хто прийняв хабар, був суддею .... Пропозиція прийняти хабар не може розглядатися як активний тиск на вчинення правопорушення … співробітники STT не змогли припинити виконання моделі, оскільки необхідно було встановити, чи заявниця дотримає свого слова - якщо вона визнає позов SS та вирішить це на користь позивача».
2.41.Повертаючись до обставин даного кримінального провадження, суд зазначає, що на підставі вищенаведених доказів доведено, що органи влади мали вагомі підстави для початку таємної операції, зокрема, НАБУ, отримавши від ОСОБА_15 заяву про вчинення кримінального правопорушення 17 січня 2020 року на електронну адресу, а згодом, 20 січня 2020 року безпосередньо, із зазначенням конкретних обставин, які свідчили про вчинення кримінального правопорушення, відповідно до вимог ч. 1 ст. 214 КПК України, не просто мали право, а були зобов`язані внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування.
2.42.Після зазначеного, 20 січня 2020 року ОСОБА_15 надав письмову згоду на залучення до конфіденційного співробітництва /а.с. 183, 184 т. 4/, про що детективом було прийнято відповідну постанову /а.с. 187, 188 т. 4/. Відповідно, з цього часу ОСОБА_15 розпочав співпрацювати із слідчими органами.
2.43.Отже, ОСОБА_15 до 20 січня 2020 року діяв як приватна особа. До такого переконання суд доходить також з огляду на позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні у справі «Раманаускас проти Литви (№2)» (Ramanauskas v. Lithuania (№2)), заява №55146/14, 20лютого 2018року за схожих обставин.
2.44.Так, ЄСПЛ дійшов висновку про відсутність порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Ця справа стосувалась висловлення прохання ОСОБА_28 надати неправомірну вигоду за дострокове звільнення від відбування покарання. Зокрема, ОСОБА_29 повідомив ОСОБА_30, що його можна звільнити на випробувальний термін та зазначив, що має друга заявника у справі, який допоміг би отримати ОСОБА_30 умовно-дострокове звільнення. Під час зустрічі ОСОБА_30 та заявника у справі, останній повідомив, що для початку потрібно перевести ОСОБА_30 у блок з більш легкою охороною, що коштувало б 7000 литовських літів та назвав імена кількох суддів, які б погодились звільнити ОСОБА_30 на випробувальний термін та одночасно повідомив, що вартість розгляду його справи буде коштувати 10000 литовських літів, що не є остаточною сумою. Заявник також зазначив, що ОСОБА_30 доведеться заплатити 1000 литовських літів за переведення в блок із нижчим ступенем безпеки. Після такої розмови ОСОБА_30 почав записувати свої розмови із заявником та вирішив звернутись до Спеціальної слідчої служби (STT), якою в подальшому був залучений до співпраці з метою викриття вчинення злочину заявником.
2.45.Оскаржуючи рішення національних судів у ЄСПЛ, заявник у цій справі зазначав, що перший акт провокаційних дій було здійснено до того, як суд санкціонував дії, що імітують злочинну поведінку та припускав, що ОСОБА_30 був секретним інформатором поліції по незаконному зберіганню наркотиків у виправній колонії, а також, що ОСОБА_30 раніше співпрацював із поліцією.
2.46.У цій справі ЄСПЛ, зокрема, встановив, що ОСОБА_30 був приватною особою, якого із заявником познайомив ОСОБА_29, який контактував із заявником. У зв`язку з цим Суд вважає, що твердження заявника про те, що ОСОБА_30 раніше працював агентом поліції, не були доведені і не відносяться до справи. Навіть якщо припустити, що ОСОБА_30 раніше працював агентом поліції, це не змінило б його статус приватної особи в цій справі, або характер дій заявника з моменту, коли ОСОБА_29 познайомив його з В.Ш. Фактично, немає причин вважати, що, коли ОСОБА_30 з самого початку зв`язався з заявником, ОСОБА_30 діяв в якості агента держави, за вказівкою органів прокуратури, або іншим чином під їх контролем, або що у нього були якісь приховані мотиви. Таким чином, ця справа не має стосунку до таємних агентів поліції, а скоріше має відношення до дій приватної особи, що діє під наглядом поліції. У цій справі органи прокуратури тільки дали вказівки ОСОБА_31 щодо дій, які вони можуть здійснювати після того, як ОСОБА_30 повідомив про корумповані пропозиції заявника. Дійсно, перше звинувачення про те, що заявник вимагає хабар, було висунуто ОСОБА_30, який 28 січня 2011 року зв`язався з ОСОБА_32, а через три дні він і Г. Т. отримали дозвіл на здійснення дій, що імітують злочинну поведінку. В останньому рішенні Суд не бачить нічого неадекватного або незаконного (п.п. 65-66).
2.47.Таким чином, навіть те, що ОСОБА_15 раніше міг співпрацювати з правоохоронними органами не змінює його статусу як приватної особи у цій справі, який почав діяти під контролем правоохоронних органів після подачі ним заяви до НАБУ, за результатами чого повинно бути проведене розслідування. Таке розслідування у даній справі проводилось відповідно до вимог КПК України під судовим контролем з фіксацією на аудіо- і відеозаписуючі пристрої наступної зустрічі ОСОБА_15 з обвинуваченим 05 лютого 2020 року. Згідно з показаннями самого обвинуваченого, інших зустрічей і розмов із ОСОБА_15 у нього не було.
2.48.Зрештою, те, що особа раніше зверталась до правоохоронних органів не може позбавляти її права на таке звернення у подальшому, у випадку вчинення злочину, який посягає на її законні права. З цього приводу, свідок ОСОБА_15 дав суду показання, що він боровся і буде продовжувати боротися з корупцією. Така позиція не суперечить закону, навпаки відповідає йому. А покликання сторони захисту на те, що ОСОБА_15 не мав наміру давати неправомірну вигоду, а тільки боротись з корупцією, не можуть свідчити про провокацію злочину, а є підтвердженням законослухняної поведінки заявника.
2.49.Щодо заяв сторони захисту про те, що правоохоронні органи, отримавши заяву ОСОБА_15, повинні були вживати заходів для попередження вчинення кримінального правопорушення, то вони є безпідставними. Адже у своїй заяві ОСОБА_15 повідомив, що обвинувачений прохав про надання йому неправомірної вигоди, а тому за змістом ч.3 ст. 368 КК України злочин уже був вчинений в частині об`єктивної його сторони прохання надати неправомірну вигоду.
2.50.Будь-яких прихованих мотивів на підставі досліджених доказів суд у діях ОСОБА_15 не встановив.
2.51.Звернення його до судді у позапроцесуальний спосіб не може вказувати на які-небудь приховані мотиви. Адже заборона такого спілкування адресована саме до судді, а не заявника, оскільки покладає на першого такі обмеження згідно з Кодексом суддівської етики.
2.52.Варто зазначити, що з`єднання ОСОБА_15 та працівників поліції мали місце не виключно у дати, на які сторона захисту звертала увагу та які мають значення для встановлення обставин вчинення злочину. На переконання суду, звертаючи увагу на конкретні дати, у які спілкування між ними може мати значення для встановлення обставин провокування вчинення злочину, сторона захисту лише намагалась створити видимість їх особливо активного спілкування саме в ці дати. Однак із досліджених судом з`єднань між ними, їх спілкування було активним й у інші дати, які, однак, не мають жодного відношення до події кримінального правопорушення /а.с.65 т.9/, що узгоджується із показаннями допитаних у судовому засіданні самих ОСОБА_15, ОСОБА_33, ОСОБА_34 та ОСОБА_35, які не заперечували свого знайомства та спілкування.
2.53.Більше того, ОСОБА_15, ОСОБА_36 та ОСОБА_37 під час допиту у суді підтвердили, що ОСОБА_15 повідомляв, що у нього просять у суді неправомірну вигоду, на що ОСОБА_36,та ОСОБА_37 запропонували йому звернутись до НАБУ, оскільки це їх підслідність.
2.54.Суд бере до уваги також те, що знайомство та спілкування ОСОБА_15 із працівниками Національної поліції не може перешкоджати йому звернутись до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину стосовно нього у випадку виявлення такого, те саме стосується і його заяви з приводу вчинення кримінального правопорушення у іншому провадженні.
2.55.Таким чином, те, що спілкування ОСОБА_15 з працівниками поліції за змістом було спрямоване на провокування обвинуваченого є лише припущеннями сторони захисту, що спростовуються показаннями наведених осіб, які узгоджуються між собою та є послідовними. Такі припущення не породжують жодних обґрунтованих сумнівів, які б могли трактуватись на користь обвинуваченого.
2.56.До того ж, досудове розслідування проводилось НАБУ під процесуальним керівництвом САП. Згадані вище працівники поліції залучались органом досудового розслідування виключно для проведення окремих слідчих дій за дорученням. Водночас, відсутні будь-які докази, які б вказували на те, що їх спілкування із заявником носило характер, який би виключав їхню участь у провадженні.
2.57.Не підтверджуються доказами у справі і, відповідно, є необґрунтованими, покликання сторони захисту на те, що позов у справі № 302/12/20 було подано навмисно, щоб спровокувати ОСОБА_7 . На переконання захисту, між ОСОБА_15 та ОСОБА_16, насправді, не було договірних відносин, відповідно і спору. Вони обидва співпрацювали з працівниками поліції з метою викриття обвинуваченого, що підтверджується, на їх переконання, тим, що вперше ОСОБА_15 було подано позов до Міжгірського районного суду Закарпатської області 11 грудня 2019 року з тих же підстав, що згодом у справі №302/12/20, однак без сплати судового збору. При цьому, другий раз позов подавався у день Різдвяних свят, коли, за звичай, час проводять з сімєю. До того ж, ОСОБА_16 притягався до кримінальної відповідальності, однак має місце лояльне до нього ставлення правоохоронних органів, оскільки кримінальні провадження закриті, а також в період з 19 липня 2019 року по 02 січня 2020 року мали місце з`єднання працівника поліції ОСОБА_34 із ОСОБА_16, зокрема, 12 грудня 2020 року, коли ОСОБА_15 написав заяву до суду про повернення позову /а.с. 65 т.9/, та із працівником поліції ОСОБА_38 у період з 11 червня 2019 року по 21 січня 2020 року.
2.58.На переконання суду, покликання сторони захисту на те, що спілкування ОСОБА_16 з працівниками поліції за змістом було спрямоване на провокування обвинуваченого є лише припущеннями, що спростовуються показаннями наведених осіб, які не заперечували знайомство між собою, їхні показання є узгодженими між собою та послідовними. Такі припущення не породжують жодних обґрунтованих сумнівів, які б могли трактуватись на користь обвинуваченого.
2.59.Натомість, докази у справі підтверджують відкриття кримінальних проваджень з приводу обставин, пов`язаних із ОСОБА_16 /а.с. 107, 109, 111 т. 14/. Однак такі не породжують обґрунтованих сумнівів щодо безпідставності закриття таких кримінальних проваджень. До того ж, згідно з наявними у суду доказами, на час даного кримінального провадження він не притягався до кримінальної відповідальності. А тому у суду відсутні обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_16 міг перебувати під контролем правоохоронних органів.
2.60.Звідси є непереконливою версія сторони захисту про те, що між ОСОБА_15 та ОСОБА_16, насправді, не було договірних відносин. В іншому разі ОСОБА_16, до якого було пред`явлено позов, заявив би про це. До того ж, даними, отриманими за результатами тимчасового доступу до речей і документів, спростовуються заяви сторони захисту щодо перебування ОСОБА_16 та ОСОБА_15 у зоні дії різних базових станцій оператора телекомунікацій у день укладення між ними договору підряду протягом усього дня /а.с. 65 т. 14/. Оскільки місцеперебування фіксується лише у випадку наявності з`єднань. Проте, як встановлено судом із отриманих від оператора телекомунікацій даних, ОСОБА_15 не з`єднувався із іншими абонентами в період часу з 13 год 15 хв 42 сек по 17 год 28 хв 59 сек. Натомість, у цей період часу ОСОБА_16 не покидав смт Міжгір`я. Відповідно, їх зустріч могла відбутись і у цей період часу, що узгоджується із показаннями ОСОБА_16, наданими у судовому засіданні, про те, що договір підписували десь у смт Міжгір`я в обід або ближче до вечора.
2.61.Щодо необхідності детального визначення у такому договорі всіх умов, що на переконання сторони захисту не було зроблено, то зазначене не може вказувати на відсутність договірних відносин. З цього приводу свідок ОСОБА_16 дав показання, що у нього був стандартний проект договору, по якому він працював. До того ж, у такому були зазначені істотні умови договору підряду.
2.62.Так само, на відсутність таких відносин не може вказувати відсутність у ОСОБА_16 права на здійснення відповідної діяльності, наявності необхідних земельних ділянок, працівників, закупівлі лісодеревини. У цьому контексті, суд також бере до уваги, що згідно з наданими стороною захисту доказами у ОСОБА_16 існували непорозуміння з приводу виконуваних ним робіт також з ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41 /а.с. 106-111 т. 14/, під час надання показань суду і сам обвинувачений підтвердив негативну ділову репутацію ОСОБА_16 . А тому спір між ОСОБА_15 та ОСОБА_16 не є якоюсь винятковою ситуацією і не породжує обґрунтованих сумнівів у суду щодо його існування. З огляду на зазначене, у суду наявні підстави вважати, що у ОСОБА_16 могло і не бути наміру належним чином виконувати умови договору підряду. Однак зазначене не підтверджує відсутності у ОСОБА_15 наміру укласти такий договір з огляду також на те, що він на виконання умов договору передав кошти ОСОБА_16 . Такі обставини якраз свідчать на користь існування між ОСОБА_16 та ОСОБА_15 спірних відносин з приводу виконання договору підряду.
2.63.Зазначене було встановлено і рішенням обвинуваченого як судді Міжгірського районного суду Закарпатської області, на яке сторона захисту покликалась як законне.
2.64.В частині перевірки версії сторони захисту про те, що ОСОБА_16 з ОСОБА_15, ніби-то, не оформляли розписки про повернення коштів, суд надав стороні захисту тимчасовий доступ до з`єднань абонентів мобільних телефонів із номерами, якими користувались зазначені особи, за відповідний час. Однак сторона захисту не надала суду таких даних, а тому суд вважає таку версію неспроможною.
2.65.Що ж стосується подачі ОСОБА_15 позову до Міжгірського районного суду Закарпатської області двічі з тих же підстав, на переконання сторони захисту, з тим, щоб справа потрапила саме до судді ОСОБА_7, то зазначене спростовується доказами у справі. Так, свідок ОСОБА_42 у судовому засіданні дала показання, що після подачі позову вперше без сплати судового збору ОСОБА_15 неодноразово цікавився, на кого було розподілено справу та рухом справи, а після подання позову вдруге із сплатою судового збору уже не цікавився справою та не знав, кому була розподілена справа. Із показань ОСОБА_15, наданих суду, останній фактично вперше подав позов з метою вплинути на рішення ОСОБА_16 про повернення коштів, що також підтверджується показаннями самого свідка ОСОБА_16, згідно з якими ОСОБА_15 говорив йому, що буде подавати позов і якщо свідок поверне йому кошти, то забере його, а також показаннями свідка ОСОБА_43, згідно з якими ОСОБА_15 просив її повернути позовну заяву, оскільки ОСОБА_16 обіцяв повернути кошти.
2.66.Таким чином, повторна подача позову ОСОБА_15 з тих же підстав пояснюється бажанням вплинути на рішення ОСОБА_16 про повернення коштів, що узгоджується із діями ОСОБА_15 у відповідний період, які підтверджені вищенаведеними показаннями свідків.
2.67.Окремі розбіжності у показаннях ОСОБА_15 та ОСОБА_16 з приводу обставин спору між ними пояснюються особливостями людської пам`яті, власним суб`єктивним сприйняттям обставин, намаганням показати правильність власної позиції у спорі, що є звичайною ситуацією при наявності спору між особами, що відповідно також свідчить про дійсність існування такого між ними.
2.68.Посилання сторони захисту на визнання позову ОСОБА_16 з метою унеможливлення зірвання операції правоохоронних органів не ґрунтується на доказах у справі. Відповідно до зазначених, ОСОБА_16 дав показання, що кошти і так був готовий повернути, але не у повному обсязі, а під час засідання суддя ОСОБА_7 дав йому зрозуміти, що навряд чи рішення буде ухвалено на його користь, тому свідок, щоб не ходити по судах погодився повернути кошти. Зазначене відповідає даним, зафіксованим на технічному записі судового засідання 05 лютого 2020 року у справі № 302/12/20 /а.с.143 т. 2/.
2.69.Щодо покликань сторони захисту на те, що ОСОБА_15 під час дачі суду показань відмовився називати людей, в інтересах яких він замовляв у ОСОБА_44 виготовлення будинку, того, хто готував йому позовну заяву, та повідомив про своє місце проживання у АДРЕСА_4, то вказане не впливає на достовірність показань свідка у цілому. Адже щодо безпосередньо подій інкримінованого правопорушення свідок надав показання, які повністю узгоджуються із іншими доказами у справі. Обставини, які свідок відмовився повідомити, не впливають на встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Покликання на те, що зазначене може свідчити про те, що позов готував працівники поліції, а будинок йому ніхто не замовляв, спростовується вищенаведеними доводами суду про те, що спірні відносини між ОСОБА_15 та ОСОБА_45 насправді існували, а тому версія захисту не є логічно-обґрунтованою. Водночас, зазначення місця проживання у АДРЕСА_4 не може вказувати на недостовірність показань у цілому чи версію провокації, адже таку адресу свідок зазначав і під час допиту в іншому кримінальному провадженні, де він теж виступав заявником /а.с. 154-159 т. 16/. Отже, свідок постійно зазначає як своє місце проживання відповідну адресу, за якою він до того ж зареєстрований /а.с. 149 т. 2/.
2.70.Щодо посилань захисту на те, що ОСОБА_46 відмовився називати місце та установу, у якій він придбав дерево на виготовлення будинку, то відповідне питання було знято судом.
2.71.У частині посилань сторони захисту на те, що під час допиту у суді до перерви ОСОБА_15 стверджував, що 15 000 грн це його власні кошти, а 150000 грн є коштами його знайомих з Києва, а після перерви, під час якої, на переконання сторони захисту він отримав вказівки щодо показань від працівника поліції ОСОБА_33, змінив свої показання і зазначив, що 15000 грн це кошти НАБУ, а 150000 грн його власні, суд виходить з наступного. Суд зазначає, що дійсно мали місце такі показання свідка. Тому суду належить оцінити, чи дійсно вплив на такі показання мав працівник поліції ОСОБА_36 і чи така зміна показань не впливає на їх достовірність. Судом, на підставі даних отриманого тимчасового доступу /а.с.118 т.15/ встановлено, що дійсно мали місце спроби з`єднання ОСОБА_33 з свідком ОСОБА_15 під час судового засідання, де його допитували, а також відправлення sms-повідомлення. Однак зміст таких доказами не підтверджено. Тому суд може перевірити зазначене, виходячи виключно із самого змісту показань свідка ОСОБА_15 . Так, під час допиту на запитання прокурора свідок ОСОБА_15 стверджував, що 15 000 грн це його власні кошти, а 150000 грн є коштами його знайомих з Києва, а після перерви у допиті, на запитання сторони захисту без будь-яких зауважень, сам поправив запитання захисника, зазначивши, що 15000 грн це кошти НАБУ, а 150000 грн його власні. При цьому, щодо зміни показань зазначив, що неправильно зрозумів запитання, і 150000 грн вважає своїми, бо взяв у замовників під свою відповідальність.
2.72.Такі пояснення свідка з приводу його показань є логічними, а тому у суду не виникає обґрунтованих сумнівів щодо їх достовірності. Зазначені обставини відповідають даним, що зафіксовані у даному провадженні іншими джерелами доказів.
2.73.Так само, не породжують у суду жодних обґрунтованих сумнівів покликання сторони захисту на подібність за змістом і формою протоколів допиту ОСОБА_15 та ОСОБА_16 на досудовому розслідуванні /а.с. 89-94 т. 15/, адже вони складались оперативними працівниками за результатами допиту свідків з одних і тих же обставин та записувались самими оперативними працівниками зі слів свідків. До того ж, зазначені свідки в частині факту повернення коштів підтвердили свої показання у суді, а самі показання, надані на досудовому розслідуванні, суд не може оцінити як докази у справі, оскільки такі, відповідно до ч. 1 ст. 23, ч. 2 ст. 84 КПК України, доказами не є. Що стосується обставин конкретного місця повернення коштів, то суд вбачає розходження в показаннях, які давались на досудовому розслідуванні і у суді. Однак не вважає їх суттєвими, оскільки показання у протоколах викладені доволі узагальнено, а у суді свідки детально допитувались з приводу таких обставин і дали показання, які узгоджуються між собою.
2.74.З приводу покликань сторони захисту на те, що показання ОСОБА_33 та ОСОБА_34 є неправдивими у частині того, що ОСОБА_36 не допитував ОСОБА_15, а ОСОБА_47 - ОСОБА_16, то суд зазначає, що згідно з показаннями ОСОБА_33 він не пам`ятав, чи здійснював допит ОСОБА_15 . ОСОБА_47 дійсно дав показання суду, що не допитував ОСОБА_16 . Однак, на переконання суду, вказане може пояснюватись особливостями людської пам`яті, адже очевидно, що дане провадження не єдине, у якому приймав участь свідок як працівник правоохоронного органу. До того ж, будучи таким, він не міг не розуміти, що такі показання можуть перевірятись матеріалами кримінального провадження. З огляду на такі обставини, зазначене не може впливати на достовірність показань такого свідка у цілому, адже щодо решти показань вони є логічними, послідовними та узгоджуються із іншими доказами у справі.
2.75.Решта покликань сторони захисту щодо:
- неможливості виконання доручення в частині креслення плану-схеми приміщення Міжгірського районного суду Закарпатської області та збору даних про обвинуваченого за 1 год 16 хв одразу після внесення відомостей до ЄРДР;
- зацікавленості понятих, оскільки вони доставлялись правоохоронними органами до місця проведення слідчих дій;
- доставлення понятого ОСОБА_48 до суду для допиту детективом за умови відсутності даних щодо місця його проживання та анкетних даних;
- безглуздості паралельної поїздки ОСОБА_15 з ОСОБА_49 до Львова 20 січня 2020 року, оскільки вночі перед поїздкою вони телефонували один дному, особисті розмови ОСОБА_15 вказують на його жадібність, а розмова з дружиною про те, що ОСОБА_15 з ОСОБА_49 05 лютого 2020 року їдуть по тій справі, яку не доробили перший раз,
на переконання суду, є не обґрунтованими припущеннями. Оскільки такі твердження, на які посилається сторона захисту, беззаперечно не доводять відповідні факти.
2.76.Покликання сторони захисту на те, що детектив повідомив слідчій судді під час розгляду клопотання про надання дозволу на обшук, що кошти ОСОБА_15 передасть разом з технічною документацією, однак на відповідний час такі обставини не містились у матеріалах кримінального провадження, не відповідають дійсності. Оскільки спростовуються даними, викладеними у протоколі допиту ОСОБА_15 від 20 січня 2020 року, під час якого він дав показання, що обвинувачений пропонував йому, якщо у нього є при собі кошти, які просив як неправомірну вигоду, покласти їх у проект, а після повідомлення свідком, що він при собі немає таких коштів, запропонував принести на судове засідання /а.с. 1-5 т. 4/.
2.77.З огляду на вищевикладене, навіть у сукупності всі ці дані не дають суду підстав вважати, що позов було подано спеціально з метою викриття обвинуваченого, оскільки все зазначене має обґрунтоване пояснення, що підтверджується дослідженими доказами. Водночас, наведена стороною захисту позиція є лише припущеннями, які не підтверджені доказами і не породжують жодних обґрунтованих сумнівів, відповідно, не можуть трактуватись на користь обвинуваченого.
2.78.А тому, далі суд повинен перевірити, наскільки були активними дії ОСОБА_15 відносно ОСОБА_7 .
2.79.З цього приводу ЄСПЛ також зазначив у своїй практиці, що негласні операції повинні проводитися істотно в пасивному режимі за відсутності вчинення тиску на заявника для здійснення злочину за рахунок таких заходів, як взяття на себе ініціативи зв`язатися із заявником, повторення пропозиції незважаючи на отримання початкової відмови, наполегливе спонукання, обіцянки фінансової вигоди, або апелюючи до почуття співчуття у заявника (рішення ЄСПЛ у справі «Веселов та інші проти Росії» від 02 жовтня 2012 року заяви №23200/10, №24009/07 та 556/10, п. 92).
2.80.Суд переконаний, що ініціатива ОСОБА_15 у спілкуванні із ОСОБА_7 не була пов`язана із провокуванням до вчинення злочину, а стосувалась попередніх домовленостей про подальші зустрічі.
2.81.При цьому, на переконання суду, версія захисту, яку озвучив обвинувачений під час допиту у суді, є способом захисту і спростовується доказами у справі.
2.82.Так, показання про те, що обвинувачений вважав, що ОСОБА_15 передав йому план, а не грошові кошти, спростовуються результатами НС(Р)Д, про що зазначалось вище.
2.83.Покликання обвинуваченого, на те, що саме ОСОБА_50 запропонував 17 січня 2020 року надати йому неправомірну вигоду, звертаючись до співчуття з боку обвинуваченого, а останній відмовився, на переконання суду, є спробою себе виправдати. Як уже зазначалось, показання обвинуваченого щодо безпосередньо обставин одержання неправомірної вигоди спростовуються результатами НС(Р)Д. Що ж стосується показань про обставини зустрічі обвинуваченого з ОСОБА_15 17 січня 2020 року, то вони суперечать показанням останнього, які є логічними та послідовними щодо обставин інкримінованого правопорушення та узгоджуються із іншими доказами у справі.
2.84.Слід зазначити, що відповідна зустріч не зафіксована іншими доказами у справі. Однак результати НС(Р)Д, на які зафіксовано наступну зустріч обвинуваченого з ОСОБА_15 05 лютого 2020 року, не зафіксували жодного заперечення обвинуваченого щодо передачі йому неправомірної вигоди, навпаки схвалення. При цьому, обвинувачений на запитання ОСОБА_15 щодо точної суми 10 % саме від 150000 грн, а не 280, відповів: «… я ж казав». Зазначене спростовує показання обвинуваченого про те, що під час першої зустрічі з ОСОБА_15 17 січня 2020 року він відмовився від одержання неправомірної вигоди. А тому суд щодо обставин зустрічі 17 січня 2020 року бере до уваги показання свідка ОСОБА_15, а показання обвинуваченого вважає недостовірними також і з огляду на наступне.
2.85.Відповідно до ст. 24 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII (далі Закон №1700-VII) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняні до них особи у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов`язані невідкладно вжити таких заходів: 1) відмовитися від пропозиції; 2) за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію; 3) залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників; 4) письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції.
2.86.Наведені положення встановлені, в тому числі, з метою захисту осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до яких належить обвинувачений як суддя, від провокації підкупу та унеможливлення реалізації такого. Якщо б ОСОБА_15 запропонував надання неправомірної вигоди 17 січня 2020 року, то обвинувачений, як суддя, був обізнаний з порядком дій у такому разі згідно із ст. 24 Закону №1700-VII,і повиненбув нетільки відмовитись,але іповідомити спеціальноуповноважених суб`єктіву сферіпротидії корупції,а такожусвідомлював наслідкиневчинення такихдій.Однак зазначенене тількине зробив,але йпід часрозмови післясудового засідання05лютого 2020року вказав ОСОБА_15 куди покластинеправомірну вигоду та одержав її.
2.87.До того ж, під час надання показань суду зазначив, що у нього було відчуття щодо провокації і тому він ще зранку 05 лютого 2020 року написав заяву про зазначене. Якщо б вказане відповідало дійсності, то обвинувачений мав би бути готовим діяти чітко відповідно до вимог ст. 24 Закон №1700-VII і одразу відмовитись від одержання коштів. Натомість, він на запитання ОСОБА_15 щодо точної суми 10 % саме від 150000 грн, а не 280, відповів: «… я ж казав». До того ж, за таких побоювань, обвинувачений мав би уникати зустрічей із ОСОБА_15, тим паче, на одинці. А він, навпаки, створив умови перебування із ОСОБА_15 сам на сам у кабінеті, навпроти свого службового. Покликання обвинуваченого з цього приводу на те, що його попросили допомогти ОСОБА_15, а тому він продовжував позапроцесуальне спілкування із останнім, не спростовують вищенаведених тверджень суду, адже обвинувачений на відповідний час уже виконав прохання, оскільки проголосив резолютивну частину рішення на користь ОСОБА_15 .
2.88.Також, у заяві про вчинення злочину ОСОБА_15 зазначив, що гроші, як предмет неправомірної вигоди за постановлення ОСОБА_7 рішення на його користь, він має передати останньому не пізніше наступного судового засідання. Таким чином, прийшовши 05лютого 2020 року до приміщення суду для участі у судовому засіданні, ОСОБА_15 хоч і самостійно зайшов до кабінету ОСОБА_7, однак це було обумовлено їхньою попередньою домовленістю, а ОСОБА_7, як зафіксовано НС(Р)Д, натомість, заперечувати проти цього не став, та, продовжуючи свій злочинний умисел, просив ОСОБА_15 зайти до нього по закінченню судового засідання, що останній і зробив.
2.89.На підставі досліджених судом доказів, не встановлено відмови ОСОБА_7 від контакту із ОСОБА_15, а навпаки, його заохочення. Так, ОСОБА_7 проти зустрічей із ОСОБА_15 не заперечував, сам надавав вказівки щодо дій останнього, а характер їх спілкування свідчить про зв`язок у побудові домовленостей між ними, який обвинувачений підтримував своїми діями.
2.90.Така поведінка, на переконання суду, свідчить про наміри обвинуваченого до вчинення неправомірних дій, які не залежали лише від дій ОСОБА_15, та демонструє «активну позицію» обвинуваченого в цьому питанні.
2.91.Зазначене відбувалось без жодного умовляння, погроз, примусу або іншого схиляння. Обвинувачений уже мав намір на одержання неправомірної вигоди. Тому НАБУ «приєдналося» до злочину, який вже вчинявся.
2.92.Натомість, повідомлення обвинуваченим про вчинення провокації злочину уже після проведення обшуку у його кабінеті є спробою уникнути відповідальності, а не виконання вимог Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII.
2.93.З огляду на дані, зафіксовані за результатами НС(Р)Д, які отримані у встановленому КПК України порядку, у даному провадженні дії ОСОБА_15 не були визначальними, визначальною була поведінка обвинуваченого. Судом не встановлено, жодних активних дій з боку правоохоронних органів під час досудового розслідування.
2.94.Посилання сторони захисту на різну поведінку ОСОБА_15 під час проведення НС(Р)Д і допиту в суді не може свідчити про провокування, оскільки не містить елементів «активних дій», а є рисою, притаманною кожній людині вести себе по різному у різних життєвих обставинах.
2.95.Суд також не приймає доводи сторони захисту, що використання коштів НАБУ для надання неправомірної вигоди, свідчить про зацікавленість правоохоронного органу у викритті обвинуваченого. Адже, як встановив ЄСПЛ у рішенні у справі «Чохонелідзе проти Грузії» технічна і фінансова підтримка, надана правоохоронним органом особі, яка ймовірно отримала вимогу надання неправомірної вигоди у такий спосіб, щоб останній отримав можливість зареєструвати вчинення злочину не може бути прирівняна до перевищення поліцією меж її негласної діяльності (п. 48).
2.96.Вищенаведене беззаперечно доводить відсутність провокації злочину. Відповідно, і версія сторони захисту про те, що мала місце провокація підкупу обвинуваченого із помсти за його допомогу знайомому ОСОБА_51 у кримінальному провадженні /а.с. 210-231 т. 16/ є неспроможною з огляду також на те, що будь-які докази на підтвердження зазначеного відсутні.
2.97.Натомість, висунуте обвинувачення доведене на підставі зазначених вище доказів, показань допитаних у .судовому засіданні свідків, а також доказів, які підтверджують достовірність та можливість використання доказів /а.с. 8-50, 64-71, 73-102; 115-146, 153-204 т. 2; а.с. 1-2 т. 3; а.с. 1-55, 182-188 т. 4; а.с. 2-54, 66-85, 111-119, 122-140 т. 6; а.с. 131 т. 7, а.с. 175-181 т. 15/ з урахуванням доказів сторони захисту /а.с. 158-160 т. 1; а.с. 229-239 т. 6; а.с. 1-65 т. 9; а.с. 7-13, 16-164, 168-174 т.14; а.с. 29, 30, 53-58, 62-69, 72-84, 87-103, 114, 115, 118, 123-131, 185-187 т. 15; а.с. 15-32, 77-84, 116-120, 134-137, 140-167, 210-247 т. 16/.
2.98.Мотиви відхилення судом доводів сторони захисту щодо недопустимості заяви про вчинення злочину та внесення відомостей в ЄРДР
2.99.Суд вважає необґрунтованими доводи сторони захисту з приводу того, що заява про вчинення злочину повинна була бути залишена без розгляду відповідно до ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року
№ 393/96-ВР (далі Закон №393/96-ВР), так як у ній не зазначено точної адреси місця проживання заявника, а тому, на їх погляд, є анонімною.
2.100.З цього приводу, суд звертає увагу на положення ст. 12 Закону №393/96-ВР, відповідно до яких його дія не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений, серед іншого, кримінальним процесуальним законодавством. Разом із цим, відповідно до ч.4 ст. 214 КПК України відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
2.101.Доводи сторони захисту з приводу порушення 24-годинного строку внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР відповідно до ст. 214 КПК України підтверджуються дослідженими доказами. Так, судом встановлено, що 17 січня 2020 року до Львівського територіального управління НАБУ о 16 год 21 хв із електронної адреси « ІНФОРМАЦІЯ_2 » надійшла заява ОСОБА_15 про вчинення злочину, та цього ж дня була зареєстрована як вхідний документ /а.с. 1-4 т. 2/. 20січня 2020 року у Львівському територіальному управлінні НАБУ було зареєстровано аналогічну за змістом заяву ОСОБА_15 та у цей же день за даною заявою детективом, після погодження 20січня 2020року старшим детективом заступником керівника Першого відділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ, до ЄРДР було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а саме, що службова особа судової гілки влади, яка займає відповідальне становище, висловила прохання надати їй неправомірну вигоду за прийняття рішення, з використанням її службового становища /а.с. 5-9 т. 2/.
2.102.Однак відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 28 січня 2020 року у справі № 738/329/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/87365770), такі порушення не є істотними, що відповідає і обставинам даної справи. Зазначений строк, закріплений у ст. 214 КПК України, спрямований на усунення зволікань з початком досудового розслідування та не стосується порядку збирання доказів.
2.103.Разом із цим, суд виходить із того, що відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
2.104.Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК України). Такі перераховані в частинах 2 і 3 цієї ж статті та не є виключними.
2.105.Отже, недопустимими є лише докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Всі інші - допустимі, якщо отримані у порядку, встановленому КПК України.
2.106.За змістом ст. 87 КПК України, у суду відсутні підстави для віднесення до істотного порушення прав та свобод людини, внесення відомостей до ЄРДР за заявою про вчинення злочину з порушенням строку, визначеного ч. 1 ст. 214 КПК України, а тому відповідні докази є допустимими.
2.107.Це ж стосується доводів сторони захисту щодо відсутності вхідного, вихідного номерів та резолюції на повідомленнях про призначення групи прокурорів та її зміну /а.с. 17, 20 т. 2/.
2.108.Так само, є надуманими доводи захисника ОСОБА_13 про несвоєчасне внесення відомостей до ЄРДР через те, що заява ОСОБА_15 не вказувала на наявність ознак кримінального правопорушення, адже зазначене спростовується змістом заяви. Також, необхідність підтвердження перевірки особи заявника під час прийняття заяви про вчинення злочину, адже будь-які сумніви щодо особи заявника у даній справі відсутні, а також і щодо необхідності відібрання розписки у заявника про попередження про завідомо неправдиве повідомлення про злочин з огляду на те, що КПК України не встановлює такої вимоги. У свою чергу, відсутність розписки про попередження про завідомо неправдиве повідомлення про злочин не виключає кримінальної відповідальності у випадку такого повідомлення, а тому не має істотного значення.
2.109.Не грунтуються на вимогах КПК України посилання сторони захисту на те, що детектив ОСОБА_24 неправомірно розпочав досудове розслідування. Оскільки керівник органу досудового розслідування не виніс відповідної постанови, а обмежився наданням доручення /а.с. 11 т. 2/.
2.110.Так, відповідно до позиції Верховного Суду щодо застосування відповідних положень КПК України у справі № 490/10025/17 від 19 травня 2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/89621459) КПК України не вимагає, щоб кожне рішення, яке приймається у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи, викладалося у формі постанови. Частина 3 статті 110 КПК України передбачає, що постанова виноситься слідчим або прокурором лише у випадках, передбачених цим Кодексом, або коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне. Аналіз положень КПК України свідчить про те, що визначення слідчого чи прокурора, не є тими випадками, для яких Кодекс вимагає винесення постанови. Відповідно такі процесуальні рішення можуть прийматись навіть без вираження у письмовій формі.
2.111.Натомість, суд не погоджується із протилежною позицією з цього питання об`єднаної палати ВС, оскільки вона суперечить наведеним положенням КПК України. При цьому на переконання суду, ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ЄРДР), зокрема, внесення до нього певної інформації, є процесуальною дією, зміст якої передбачений КПК України та відповідно має юридично значущі наслідки для учасників кримінального провадження та суду (ст. 214 КПК України).
2.112.Окрім того, колегія суддів зауважує, що наявність в ЄРДР інформації про групу детективів, які здійснюватимуть досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні, поряд з дорученням керівника органу досудового розслідування, тривалим проведенням досудового розслідування, використання зазначеними детективами, зокрема, ОСОБА_24 ресурсів НАБУ та інші фактори провадження свідчать про те, що розслідування проводилося детективами за відповідним рішенням керівника.
2.113.Суд також вважає, що рішення керівника органу досудового розслідування про детектива чи групу детективів, які здійснюватимуть досудове розслідування спрямоване виключно на ефективність такого розслідування, тому, навіть неналежне оформлення цього рішення за умов існування обставин, зазначених у попередньому пункті цього вироку, не може призвести до жодних негативних наслідків щодо прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, адже ніяким чином не впливає на виконання функцій та повноважень детектива, передбачених КПК України. Натомість сторона захисту не обґрунтувала, яким чином, факт проведення досудового розслідування, зокрема, детективом ОСОБА_24 призвело до істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та, як наслідок, до недопустимості зібраних доказів обвинувачення.
2.114.Ті самі доводи стосуються покликання сторони захисту на необхідність винесення окремої постанови при проведенні особистого обшуку обвинуваченого під час обшуку його службового кабінету.
2.115.Щодо посилань на те, що формулювання у постанові про залучення до конфіденційного співробітництва: «можливо вчинено тяжкий злочин» /а.с. 187-188 т. 4/ вказує на незаконність внесення відомостей у ЄРДР, то вони надумані. Адже відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України відомості вносяться на підставі, зокрема, заяви про вчинення кримінального правопорушення. Однак наявність чи відсутність такого встановлюється у подальшому, зокрема, під час досудового розслідування. Те саме, стосується і аналогічних доводів щодо змісту постанови про проведення контролю за вчиненням злочину.
2.116.Мотиви відхилення судом доводів сторони захисту щодо недопустимості доказів, отриманих за результатами проведення НС(Р)Д
2.117.Суд вважає необґрунтованими посилання сторони захисту на необхідність погодження рішення слідчого про залучення до конфіденційного співробітництва із керівником органу досудового розслідування відповідно до положень ст. 39 КПК України.
2.118.П.5 ч. 2 ст. 39 КПК України дійсно встановлює, що керівник органу досудового розслідування погоджує проведення слідчих (розшукових) дій та продовжувати строк їх проведення, однак тільки у випадках, передбачених цим Кодексом.
2.119.Стаття 275 КПК України, яка регулює зазначене питання, встановлює, що таке рішення приймає слідчий самостійно.
2.120.При цьому, посилання, в тому числі і у постанові детектива, на ст. 272 КПК України є не релевантним, оскільки вона стосується виключно участі в організованій групі чи злочинній організації.
2.121.Так само, є необґрунтованими посилання сторони захисту на необхідність повідомлення прокурора про залучення до конфіденційного співробітництва. Адже вказане за змістом ч. 3 ст. 246 КПК України стосується рішення про проведення певних НС(Р)Д. Однак залучення до конфіденційного співробітництва не є різновидом НС(Р)Д, а лише складовим елементом їх проведення, що вбчається із положень ч. 2 цієї ж статті, де перераховуються види НС(Р)Д, які можуть проводиться у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини, серед яких залучення до конфіденційного співробітництва відсутнє. Суд також звертає увагу на те, що зазначені положення не відносять до НС(Р)Д також установлення знаходження радіоелектронного засобу, що передбачено ст. 268 КПК України. Однак у відповідній нормі чітко зазначено про те, що це НС(Р)Д, на відміну від норми ст.275 КПК України, а її проведення можливе не тільки у кримінальних провадженнях щодо тяжких і особливо тяжких злочинів. Натомість, у ст. 275 КПК України зазначається, що під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, передбачених цим Кодексом.
2.122.Отже, залучення до конфіденційного співробітництва є лише засобом проведення різних видів НС(Р)Д. А тому і покликання сторони захисту на, ніби-то, не припинення такого співробітництва, є безпідставними, адже до такого особи залучаються на час проведення НС(Р)Д.
2.123.Також суд відкидає усі посилання сторони захисту на недотримання положень Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України, МВС України, СБУ, Адміністрації Держаної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16 листопада 2012 року за №114/1042/516/1199/936/1687/5 (далі - Інструкція № 114/1042/516/1199/936/1687/5).
2.124.Адже відповідно до ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положеньКонституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно, такий підзаконний нормативно-правовий акт як Інструкція не визначає порядок кримінального провадження на території України.
2.125.До того ж, в силу ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
2.126.Таким чином, докази не можуть визнаватись недопустимими на підставі порушення порядку, який визначений будь-яким іншим нормативно-правоим актом, аніж КПК України.
2.127.У зв`язку із зазначеним, суд також не приймає доводи щодо порушень Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» № 2135- XII від 18 лютого 1992 року, в тому числі з огляду і на те, що НС(Р)Д не є оперативно-розшуковими заходами, та Закону України «Про державну таємницю» № 3855- XII від 21 січня 1994 року.
2.128.Безпідставними є також посилання строни захисту на те, що згода ОСОБА_15 на залучення до конфіденційного співробітництва не була добровільною, оскільки останній був на контролі у правоохоронних органів, адже зазначене нічим не підтверджується. Версія сторони захисту про співпрацю ОСОБА_15 із правоохоронними органами до подачі заяви 17 січня 2020 року, як уже встановлено судом, не підтверджується. Натомість, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 було розпочато саме за заявою ОСОБА_15 . До того ж, в матеріалах кримінального провадження міститься підписана ним згода на його залучення до конфіденційного співробітництва, відповідно до якої він підтвердив дійсність своїх намірів /а.с. 183-188 т. 4/.
2.129.Як неспроможні суд оцінює і посилання сторони захисту на неможливість залучення ОСОБА_15 до конфіденційного співробітництва з огляду на притягнення його до кримінальної відповідальності, адже ст. 275 КПК України не встановлює подібних обмежень.
2.130.Сторона захисту також посилалась на недопустимість протоколів за результатами проведення НС(Р)Д, дозвіл на які давав слідчий суддя, у зв`язку із порушенням детективом приписів ч. 3 ст. 246 КПК України щодо неповідомлення прокурора про прийняте ним рішення про проведення НС(Р)Д.
2.131.Однак такий обов`язок слідчого за змістом цієї ж статті виникає у разі самостійного прийняття ним рішення про проведення НС(Р)Д, а тому посилання безпідставні.
2.132.Також сторона захисту зазначала про відсутність у матеріалах кримінального провадження рішення керівника органу досудового розслідування про погодження проведення відповідних слідчих дій.
2.133.Як вбачається зі змісту п. 5 ч. 2 ст. 39 КПК України, керівник органу досудового розслідування уповноважений погоджувати проведення слідчих (розшукових) дій та продовжувати строк їх проведення у випадках, передбачених цим Кодексом. Водночас, КПК України не встановлює такої вимоги для проведення НС(Р)Д на підставі ухвали слідчого судді.
2.134.Також сторона захисту зазначала про недопустимість протоколів за результатами проведення НС(Р)Д у виді аудіо-, відеоконтролю особи від 20лютого 2020року /а.с. 55-65 т.6/, у виді зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 24лютого 2020року /а.с. 70-74 т.6/, у виді аудіо-, відеоконтролю особи від 06лютого 2020року /а.с. 86-98 т.6/, з огляду на те, що його складено детективом, а не оперативними працівниками, які проводили відповідну слідчу дію.
2.135.Судом встановлено, що протокол за результатами проведення НС(Р)Д зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 24лютого 2020 року /а.с.70-74 т. 6/ складено детективом із залученням засобів оперативно-технічного управління НАБУ, звідки й надійшли матеріали, одержані внаслідок проведення НС(Р)Д.
2.136.З цього приводу варто зазначити, що за змістом ст. 106 КПК України, протокол під час досудового розслідування складається слідчим або прокурором, які проводять відповідну процесуальну дію, під час її проведення або безпосередньо після її закінчення.
2.137.Відповідно до ч. 3 ст. 263 КПК України зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж полягає у проведенні із застосуванням відповідних технічних засобів спостереження, відбору та фіксації змісту інформації, яка передається особою та має значення для досудового розслідування, а також одержанні, перетворенні і фіксації різних видів сигналів, що передаються каналами зв`язку.
2.138.Частиною 2 ст. 106 КПК України визначено, що до складу слідчої (розшукової) дії входять також дії щодо належного упакування речей і документів та інші дії, що мають значення для перевірки результатів процесуальної дії.
2.139.При цьому, ст. 266 КПК України врегульовано порядок дослідження інформації, отриманої під час проведення НС(Р)Д при застосуванні технічних засобів. Так, згідно із положеннями цієї статті слідчий вивчає зміст отриманої інформації, про що складається протокол. При виявленні відомостей, що мають значення для досудового розслідування і судового розгляду, в протоколі відтворюється відповідна частина інформації, після чого прокурор вживає заходів для збереження отриманої інформації.
2.140.Зі змісту даного протоколу вбачається, що детективом було досліджено матеріали НС(Р)Д, отримані від оперативно-технічного управління НАБУ та на їх основі здійснено відбір інформації про з`єднання ОСОБА_15, що було зафіксовано у відповідній стенограмі.
2.141.З огляду на це, на переконання суду, детектив діяв у межах наданих йому повноважень.
2.142.Щодо допустимості протоколів за результатами проведення НС(Р)Д аудіо-, відеоконтроль особи від 06лютого 2020року /а.с. 86-98 т. 6/ та від 20 лютого 2020 року /а.с.55-65 т. 6/ судом не встановлено підстав для твердження про те, що зазначені слідчі дії були проведені оперативними працівниками, а тому відповідні покликання сторони захисту необґрунтовані. З цього приводу суд зважає на положення ч.6 ст. 246 КПК України, відповідно до яких проводити НС(Р)Д має право слідчий, який здійснює досудове розслідування кримінального правопорушення. Детектив НАБУ ОСОБА_24 був включений до групи детективів у даному кримінальному провадженні, а тому відповідні НС(Р)Д проведені цим детективом у межах повноважень, наданих йому КПК України /а.с.13, 14 т. 2/.
2.143.Крім того, сторона захисту вказувала на недопустимість протоколу за результатами проведення НС(Р)Д у виді аудіо-, відеоконтролю особи від 20лютого 2020року /а.с. 55-65 т.6/ з підстав недотримання детективом вимог ст. 106 КПК України щодо необхідності складання протоколу безпосередньо після закінчення проведення слідчої дії, а також у зв`язку із порушенням встановленого ст. 252 КПК України 24-годинного строку направлення протоколу прокурору.
2.144.Судом встановлено, що відповідна НС(Р)Д стосовно ОСОБА_15 була проведена 05лютого 2020 року, а відповідний протокол складено детективом 20лютого 2020року.
2.145.Частиною 3 ст. 252 КПК України визначено, що протоколи про проведення НС(Р)Д з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення зазначених НС(Р)Д передаються прокурору. Водночас, на даному протоколі міститься штамп Управління забезпечення охорони державної таємниці Офісу Генерального прокурора про його отримання 20лютого 2020 року, тобто у день його складання. Зважаючи на зазначене, протокол не міг бути переданий прокурору протягом 24 годин з моменту припинення проведення НС(Р)Д, оскільки на той момент ще не був складений.
2.146.Разом із цим, на переконання суду, недотримання строків складення протоколу після проведення НС(Р)Д не впливає на його зміст, а отже не має наслідком істотне порушення прав та свобод людини, відповідно, з цих підстав доказ не може бути визнаний недопустимим, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 28січня 2020року у справі №738/329/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/87365770) та від 18 грудня 2020року у справі №588/1199/16-к (https://reyestr.court.gov.ua/Review/86505861).
2.147.Те ж саме стосується протоколу від 24 лютого 2020 року /а.с. 70-72 т.6/, який складений поза межами строку дії ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення відповідної НС(Р)Д. Адже за змістом статей 249, 252 КПК України в ухвалі встановлюється строк проведення НС(Р)Д, а протокол складається уже за результатами проведення НС(Р)Д.
2.148.Щодо твердження стороною захисту про не підтвердження передачі прокурору протоколів за результатами проведення НС(Р)Д, то зазначене спростовується вхідними штампами Офісу Генерального прокурора на таких протоколах, а відсутність рішення щодо їх використання самим фактом використання. Натомість КПК України не вимагає прийняття такого рішення у письмовій формі окремим документом.
2.149.Водночас, покликання сторони захисту на недопустимість протоколу за результатами проведення НС(Р)Д на підставі ухвали слідчого судді ОСОБА_52 від 04 лютого 2020 року суд не приймає до уваги, оскільки суду такий для дослідження сторонами не надавався.
2.150.Твердження сторони захисту про порушення слідчою суддею ОСОБА_53 . 6-годинного строку розгляду клопотання про надання дозволу на проведення НС(Р)Д не ґрунтуються на доказах у справі, а є безпідставним припущенням. Оскільки матеріали кримінального провадження, зокрема, відповідне клопотання підтверджує його виготовлення 21 січня 2020 року, однак не містить жодних відомостей щодо його подання до ВАКС у цей же день.
2.151.Безпідставними є і доводи сторони захисту щодо обов`язкової наявності доступу до державної таємниці у ОСОБА_15, який був залучений до проведення НС(Р)Д на засадах конфіденційного співробітництва, а також у ОСОБА_22 та ОСОБА_23 як понятих при вручені грошових коштів.
2.152.Відповідно до ч. 1ст. 246 КПКУкраїни негласні слідчі (розшукові) дії- це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи. Порядок залучення до НС(Р)Д регулюється ст.275 КПК, згідно з якоюдо проведення НС(Р)Д слідчий має право залучати інших осіб, вимог щодо залучення до участі в проведенні НС(Р)Д лише осіб, які мають право доступу до державної таємниці, відповідна стаття не містить, так само не пред`являє таких вимог до понятих.
2.153.До того ж, у процесуальних документах з відомостями про НС(Р)Д (постанови, ухвали слідчих суддів, протоколи), які підлягали засекреченню та були у подальшому розсекречені, не міститься підписів ОСОБА_15 щодо ознайомлення з цими матеріалами. Аналогічні обставини були перевірені у постанові Верховного Суду від 24вересня 2020 року у справі №738/689/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/91855146), який не знайшов зазначене порушенням.
2.154.Враховуючи наведене, доводи сторони захисту щодо недопустимості протоколів за результатами проведення НС(Р)Д у зв`язку із відсутністю підписів ОСОБА_15 та ОСОБА_7 на них є хибними. За змістом статей260, 263 КПК України аудіо-, відео контроль, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж є різновидом втручання у приватне спілкування особи, яке проводиться без її відома. З аналізу зазначених норм кримінального процесуального закону вбачається, що про здійснення відповідних НС(Р)Д не повинно бути відомо особі, щодо якої така слідча дія здійснюється, в іншому разі нівелюється мета її проведення.
2.155.Захисники ОСОБА_12 та ОСОБА_13 вважають, що підставою для визнання доказів недопустимими є також відсутність в протоколах НС(Р)Д відомостей про технічні засоби фіксації проведення НС(Р)Д.
2.156.З цього приводу Верховний Суд, зокрема, у постанові від 28 січня 2020року у справі №738/329/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/87365770) вказав, що незазначення інформації про технічні засоби фіксації проведення НС(Р)Д аудіо, відеоконтролю особи не впливають на їх зміст та не є істотним порушенням кримінального процесуального закону, що тягне за собою визнання відповідних доказів недопустимими. Крім того, у постанові від 24вересня 2020 року у справі №738/689/19 Верховний Суд дійшов висновку, що такі недоліки є формальними (https://reyestr.court.gov.ua/Review/91855146).
2.157.Такого ж висновку суд доходить і з приводу посилань сторони захисту на відсутність у відповідному протоколі відображення ходу вчинених процесуальних дій (процедури встановлення засобів аудіо-, відеоконтролю на ОСОБА_15, в тому числі, відомостей про особу, що їх встановлювала, учасників проведення НС(Р)Д).
5.1.Щодо зауважень сторони захисту з приводу наявності порушень фіксації ходу і результатів НС(Р)Д, суд звертає увагу, що вимоги щодо фіксації ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій, встановлені у ст. 252 КПК України. Положеннями останньої визначено, що фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим цим Кодексом. Такі визначені у статтях 103-107 КПК України, зокрема, у протоколі мають відображатись характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання.
5.2.Також і ч. 2 ст. 252 КПК України передбачає, що проведення негласних слідчих (розшукових) дій може фіксуватися за допомогою технічних та інших засобів.
5.3.Отже, за змістом відповідних положень проведення НС(Р)Д може фіксуватись на технічні засоби, що повинно бути відображено у протоколі.
5.4.Однак із змісту відповідних протоколів не вбачається, що така фіксація здійснювалась, у суду відсутні будь-які докази, які б вказували на зазначене.
5.5.Натомість, за суттю НС(Р)Д, такі проводяться із використанням різних технічних засобів, що є відмінним від застосування технічних засобів фіксації процесуальної дії, що визначено у ч. 3 ст. 104 та ч. 2 ст. 252 КПК України, саме застосування останніх має бути відображено у протоколі.
5.6.Водночас, відомості про спеціальні технічні засоби, призначені для негласного отримання інформації, є державною таємницею та не підлягають розголошенню (ч. 1 ст.246 КПК України, пункти 4.5.1, 4.5.6 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом голови Служби безпеки України від 12 серпня 2005 року №440). Зазначене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 травня 2020року у справі №585/1899/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/89395920).
2.158.Також суд критично оцінює доводи сторони захисту щодо відсутності рішення детектива про технічну фіксацію НС(Р)Д, як це передбачено ч. 1 ст. 107 КПК України, адже технічна фіксація проведення самих НС(Р)Д не здійснювалась, застосовувались тільки спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, докази протилежного відсутні.
2.159.Стороною захисту порушувалось питання про визнання недопустимим як доказу ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду №134т від 24 січня 2020 року у справі №991/695/20, якою надано дозвіл на проведення НС(Р)Д /а.с. 79-81 т. 6/, а також відповідного клопотання керівника САП ОСОБА_21 від 22 січня 2020року №28/3-70т /а.с. 75-78 т. 6/. Їхні доводи зводились до того, що ані у клопотанні, ані в ухвалі слідчого судді не наведено переліку слідчих та прокурорів, яким відповідно пропонується надати та надано дозвіл на проведення НС(Р)Д.
2.160.Однак приписи частин 2 та 4 ст. 248 КПК України, які встановлюють вимоги до відповідних клопотань та ухвал слідчого судді, таких не містять, а тому посилання сторони захисту є безпідставними.
2.161.Покликання сторони захисту на недопустимість клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів і відповідну ухвалу слідчого судді від 17 лютого 2020 року /а.с. 6-14 т. 6/ через невідповідність вимогам до клопотань та ухвал про НС(Р)Д є нерелевантними. Адже тимчасовий доступ до речей і документів є заходом забезпечення кримінального провадження (п. 5 ч. 2 ст. 131 КПК України), а не НС(Р)Д.
2.162.Стороною захисту заявлено про недопустимість постанови керівника САП ОСОБА_21 про проведення НС(Р)Д контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту /а.с. 114-116 т. 6/, з підстав неналежного розсекречення, а також відсутності у постанові інформації про те, кому доручено її проведення.
2.163.Щодо доводів сторони захисту стосовно неналежного розсекречення даної постанови, а саме наявності на ній напису «розсекречено», а не «не таємно», як це передбачено Інструкцією про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України, МВС України, СБУ, Адміністрації Держаної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16 листопада 2012 року за №114/1042/516/1199/936/1687/5 (далі - Інструкція), то, як уже суд зазначав, порядок кримінального провадження, в тому числі порядок отримання доказів, не визначається Інструкцією, відповідно, докази не можуть визнаватись недопустимими на підставі порушення такої Інструкції.
2.164.До того ж, порушення, на які посилається сторона захисту в частині розсекречення постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину, є формальними, і не відміняють факту її розсекречення.
2.165.Щодо посилань сторони захисту на відсутність у постанові про проведення контролю за вчиненням злочину /а.с. 114-116 т. 6/ відомостей про доручення проведення даної НС(Р)Д, суд виходить з такого.
2.166.Відповідно до ст. 251 КПК України, постанова прокурора про проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна містити, серед іншого, відомості про особу (осіб), яка буде проводити негласну слідчу (розшукову) дію.
2.167.Судом встановлено, що згідно із резолютивною частиною даної постанови її проведення доручено детективам НАБУ. Надалі, для організації виконання цієї постанови, керівником САП ОСОБА_54 було видано доручення старшому групи детективів детективу НАБУ ОСОБА_25 .
2.168.Таким чином, хоча постанова про проведення контролю за вчиненням злочину і не визначає конкретного кола осіб, яким доручено її здійснення, а містить лише узагальнене посилання на детективів НАБУ, це, на переконання суду, не є суттєвим порушенням кримінального процесуального закону та не призвело до істотного порушення прав і свобод людини. Адже таке доручення того ж дня додатково було оформлене окремим процесуальним документом та адресоване старшому групи прокурорів для організації виконання.
2.169.Посилання сторони захисту на те, що у зазначеній постанові не викладено обставин, які свідчать про відсутність під час НС(Р)Д провокування особи на вчинення злочину спростовуються змістом самої постанови, як і покликання на відсутність підстав для проведення відповідної НС(Р)Д згідно з ч. 2 ст. 246 КПК України /а.с. 114-116 т. 6/.
2.170.У самому ж протоколі проведення контролю за вчиненням злочину /а.с. 120-121 т. 6/ відображено хід слідчої дії у достатньому обсязі з огляду на її характер та необхідність встановлення за її допомогою обставин, що мають значення для даного провадження. А всі заперечення сторони захисту з цього приводу не грунтуються на вимогах КПК України.
2.171.Також суд вважає, що складення протоколу про контроль за вчиненням злочину за відсутності обвинуваченого з огляду на те, що слідча дія завершилась відкритим фіксуванням, хоч і є порушенням вимог ч. 4 ст. 271 КПК України, однак таке істотно не порушує прав і свобод людини, в тому числі, права на захист відповідно до статей 20, 42 КПК України, а саме, права подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу. Адже за своїм змістом відповідна вимога ч.4 ст. 271 КПК України направлена саме на забезпечення такого права. Оскільки інші права, визначені статтями 20, 42 КПК України, на стадії виключно складання протоколу не можуть бути реалізовані. До того ж, відповідна слідча дія продовжилась іншою слідчою дією обшуком, під час якої було у повній мірі забезпечено право на захист, у тому числі право подавати зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій.
2.172.Натомість ухвала слідчого судді про надання дозволу на проведення НС(Р)Д має містити відомості про прокурора, слідчого, який подав клопотання. Тобто, процесуальний закон зобов`язує слідчого суддю встановити, що клопотання надійшло від уповноваженої особи - прокурора, включеного до групи прокурорів, або слідчого, якому доручено здійснювати розслідування, в порядку статей37,39,216КПК України. При цьому, зміст норм цього Кодексуне дає підстав для твердження про те, що до повноважень слідчого судді належать, крім здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, ще й інші (п. 18ст.3КПК України), віднесені до повноважень прокурора та слідчого з організації досудового розслідування.
2.173.Також системне тлумачення норм, передбачених статтями36,40,248 КПК України, не дає підстав для твердження про те, що до обов`язків слідчого судді належить визначення як конкретного слідчого або прокурора, що мають здійснювати ті чи інші НС(Р)Д, а так само й інших осіб, що будуть приймати участь у їх проведенні (понятих, працівників оперативного підрозділу, спеціалістів та ін.). Питання про дотримання вимогКПКУкраїни прокурором або слідчим щодо належного використання повноважень здійснювати НС(Р)Д та залучати до їх проведення інших учасників кримінального провадження можуть бути вирішені на етапі судового провадження (п. 24ст.3КПК України).
2.174.А тому, визначення конкретного прокурора або слідчого (їх групи) для проведення НС(Р)Д належить до законних повноважень прокурора (старшого прокурора, групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні) або старшого слідчої групи (керівника органу досудового розслідування). Зазначене узгоджується із позицією Верховного Суду, що висловлена у постанові від 07жовтня 2020 року у справі №725/1199/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/92173671).
2.175.Судом встановлено, що клопотання про дозвіл на проведення НС(Р)Д складене та підписане керівником САП ОСОБА_21 /а.с. 75-78 т. 6/, та підтримане детективом НАБУ ОСОБА_25 /а.с. 79-81 т. 6/.
2.176.Відповідно до постанови про зміну групи прокурорів у даному кримінальному провадженні від 21 січня 2020 року /а.с. 21, 22 т. 2/, до її складу входить, зокрема, заступник Генерального прокурора керівник САП ОСОБА_21 . За дорученням керівника Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_55, що зафіксоване у відповідній постанові від 21 січня 2020 року, до складу групи детективів у кримінальному провадженні №52020000000000048 входить, серед інших, детектив ОСОБА_25 /а.с. 13, 14 т. 2/, визначений, крім того, старшим групи детективів.
2.177.Таким чином, враховуючи вищезазначене, керівник САП ОСОБА_21 та детектив НАБУ ОСОБА_25 були уповноваженими на звернення до слідчого судді із відповідним клопотанням.
2.178.З огляду на зазначене, доводи сторони захисту в цій частині є безпідставними, а ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду № 134 т від 24 січня 2020 року - допустимим доказом.
2.179.Сторона захисту також покликалась на недопустимість протоколу за результатами НС(Р)Д аудіо-, відеоконтролю особи від 06лютого 2020року та доданих до нього носіїв технічної фіксації НС(Р)Д, а саме карти пам`яті micro SD micro SDHC micro SDXC «SanDisk» №4616т, карти пам`яті micro SD «SP» №4617т, карти пам`яті micro SD «Verbatim» №4618т, карти пам`яті micro SD «SP» №4619т, а саме, зазначали, що аудіо- та відеозаписи, які містяться на вказаних носіях інформації були змонтовані, а особа, що, ніби-то, є ОСОБА_15, є актором, оскільки його обличчя не видно на відеозаписі.
2.180.Однак посилання на те, що під час відповідної НС(Р)Д брав участь не ОСОБА_15 спростовується іншими доказами у справі, а саме, показаннями самого свідка та обвинуваченого, даними постанови про залучення ОСОБА_15 до конфіденційного співробітництва /а.с. 187, 188 т. 4/, перебуванням ОСОБА_15 під час проведеня аудіо-, відеоконтролю (о 10 год 38 хв 18 сек) у зоні дії базової станції за адресою: АДРЕСА_3, що охоплює місцезнаходження Міжгірського районного суду Закарпатської області за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, смт Міжгір`я, вул.Шевченка, 99 /а.с. 16-19 т. 6/.
2.181.Водночас, посилання сторони захисту щодо можливого здійснення технічного втручання і редагування даних, зафіксованих під час аудіо-, відеоконтролю особи, мають спиратися на об`єктивні дані безсумнівного сприйняття таких фактів органами слуху, або переконливо підтверджуватися іншими доказами у справі, або обґрунтовуватися відповідними технічними висновками спеціалістів на засадах змагальності у кримінальному процесі. Однак об`єктивних даних про такі факти суду стороною захисту не надано. Посилання на погану якість звуку деяких відеофайлів не може вказувати на це з огляду також на те, що використовувався не один технічний пристрій. Так, сам свідок ОСОБА_15 дав показання, що на його сорочку в районі грудей і на сумку були прикріплені камери. Тому суд доходить висновку про безпідставність таких посилань. Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій ВС у постанові від 20травня 2020року у справі № 585/1899/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/89395920).
2.182.Щодо відсутності фіксації вручення спеціальної техніки ОСОБА_15 із залученням понятих, то зазначене згідно з ст. 87 КПК України суд не вважає істотним порушенням прав і свобод людини. Оскільки наведені дії відповідно до змісту такої НС(Р)Д як контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК України) є її складовими, за результатами проведення якої складається протокол. Суд звертає увагу також на те, що і у відповідному протоколі не зафіксовано вручення ОСОБА_15 спеціальної техніки /а.с. 120, 121 т. 6/. Однак, на переконання суду, зазначене не впливає на порядок отримання відповідних доказів, тому не визначає допустимість доказів, адже у силу ч. 1 ст. 246 КПК України відомості про методи проведення НС(Р)Д не підлягають розголошенню. І таким чином, у будь-якому разі у протоколі можливе виключно посилання на те, що така техніка вручалась, без зазначення її даних та місця встановлення. Відповідно, не вказання у протоколі такого при наявності показань свідка ОСОБА_15 про те, що спеціальна техніка встановлювалась, істотно не порушує прав людини, в тому числі права на захист відповідно до статей 20, 42 КПК України.
2.183.Посилання сторони захисту на недопустимість протоколу огляду, ідентифікації та вручення грошових коштів /а.с. 103-114 т. 2/ з підстав залучення до проведення даної процесуальної дії понятих, які не володіють державною мовою, на переконання суду є безпідставними, з огляду на таке.
2.184.Судом встановлено,що доогляду,ідентифікації тавручення грошовихкоштів залучалисьпоняті ОСОБА_22 та ОСОБА_23,які,як підтвердилисуду,володіють українськоюмовою неу повніймірі.Так,під часдопиту,свідок ОСОБА_23 зазначив,що українськумову лишерозуміє,не дужерозмовляє,читати таписати українськоюне може.Під часйого допиту,з метоюз`ясування рівняволодіння мовою,судом було поставлено запитання українською мовою без здійснення перекладу, на що свідок надав на нього відповідь угорською мовою. Свідок ОСОБА_22 дав показання, що читати і писати українською мовою в основному вміє, розмовляти не дуже, українських слів навіть не знає.
2.185.При цьому, при наданні показань суду із участю перекладача, поняті зазначили, що права та обов`язки їм були роз`яснені, а також роз`яснено з приводу чого відбувається слідча дія, також зазначили, що їм надавали для огляду грошові кошти та їх фотокопії. Вони повинні були звірити серії та номери банкнот, які, як вони зазначили відповідали один одному. Свідки також пояснювали, що зміст протоколу їм зачитувався працівником правоохоронного органу угорською мовою.
2.186.З огляду на зазначене, у суду не виникає сумнівів щодо розуміння понятими ОСОБА_22 та ОСОБА_23 змісту слідчої дії, до проведення якої вони були залучені.
2.187.Суд вважає, що розбіжності у їх показаннях з приводу зазначення ОСОБА_23, що при залишені ним слідчої дії, кошти залишались на столі, а ОСОБА_22 стверджував, що вони були вручені чоловіку, який їх поклав до кишені куртки, пояснюються особливостями їхнього суб`єктивного сприйняття. При цьому, як зазначив свідок ОСОБА_23, йому не було цікаво звертати увагу на роз`яснення прав та обов`язків, зачитування тексту протоколу, цікаво було прийняти участь у слідчій дії. А тому, суд вважає, що зазначений свідок не дуже уважно поставився до виконання обов`язків понятого та може не в повній мірі відтворювати відповідні обставини. З огляду на зазначене, суд, у відповідній частині, приймає показання свідка ОСОБА_22, які узгоджуються із змістом самого протоколу.
2.188.Що ж стосується показань свідків ОСОБА_15, ОСОБА_22 та ОСОБА_23 про помічення купюр якоюсь речовиною, що не відповідає іншим доказам у справі, то суд бере до уваги, що вони є особами, які необізнані із порядком вчинення певних процесуальних дій та можуть викривлено сприймати ситуацію. До того ж, зазвичай у корупційних справах використовуються саме помічені імітаційні засоби, у зв`язку із чим, зважаючи також на особливості людської пам`яті та сприйняття, свідки могли сприймати події, що відбувались під час ідентифікації коштів, дещо викривлено. Окрім того, у іншому кримінальному провадженні, де приймав участь ОСОБА_15 як заявник мало місце помічення грошових коштів /а.с.152, 153 т. 16/.
2.189.Посилання сторони захисту з цього приводу на те, що можливо свідки насправді взагалі не приймали участь у такій слідчій дії, спростовуються показаннями самих свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_23, які не тільки описали самі події слідчої дії, але і місце її проведення. А покликання на те, що можливо помічені кошти були підмінені працівниками правоохоронних органів спростовується тим, що серії і номера купюр, що були вручені ОСОБА_15 співпадають із тими, що вилучені у ОСОБА_7 під час особистого обшуку.
2.190.Водночас, відповідно до ч. 7 ст. 223 КПК України слідчий, прокурор зобов`язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред`явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов`язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне.
2.191.Із зазначених положень вбачається, що залучення понятих для проведення огляду, ідентифікації та вручення грошових коштів не є обов`язковим.
2.192.З огляду на те, що участь понятих при проведенні даної слідчої дії не є обов`язковою, а також те, що хоч поняті і не володіють у повній мірі українською мовою, але рівень їх розуміння мови та умови проведення слідчої дії дали їм можливість адекватно усвідомлювати зміст слідчої дії, до проведення якої вони були залучені, суд не вбачає істотного порушення прав та свобод людини у проведенні такої слідчої дії без залучення перекладача у встановленому КПК України порядку. Відповідно, відсутні підстави для визнання протоколу огляду, ідентифікації та вручення грошових коштів недопустимим доказом.
2.193.Сторона захисту також зазначала, що на вилучених під час обшуку грошових коштах, попередньо ідентифікованих та вручених ОСОБА_15, відсутні відбитки пальців ОСОБА_7, а сторона обвинувачення, знаючи про це, умисно не призначила проведення дактилоскопічної експертизи.
2.194.З цього приводу, суд зважає на те, що призначення такого типу експертизи не є обов`язковим відповідно до положень ст.242 КПК України. При цьому, суд враховує положення ст. 22 КПК України, за змістом яких, кримінальне провадження здійснюється на основі принципу змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Водночас, на підтвердження своєї позиції сторона захисту, згідно із положеннями статей243, 244 КПК України, не була позбавлена можливості заявити клопотання про призначення відповідної експертизи перед слідчим суддею, а також судом, чи ініціювати її проведення самостійно, однак цього не зробила. Тому такі доводи суд не приймає, з огляду на їх безпідставність.
2.195.Сторона захисту також покликалась на недопустимість наданих прокурором доказів походження грошових коштів /а.с. 175-181 т. 15/, отриманих ОСОБА_7 у якості неправомірної вигоди, оскільки вони не були відкриті стороні захисту до початку судового розгляду, а також звертала увагу на їх неналежність як доказів у даному кримінальному провадженні, оскільки кошти були виділені НАБУ детективу ОСОБА_24 для використання у іншому кримінальному провадженні.
2.196.Щодо питання допустимості долучених прокурором доказів походження коштів, суд виходить з такого.
2.197.Так, у судовому засіданні прокурором було долучено додатково отримані докази на підтвердження походження та приналежності грошових коштів, які відповідно до протоколу огляду, ідентифікації та вручення від 05 лютого 2020року, були вручені ОСОБА_15 та в подальшому передані ОСОБА_7 /а.с.177-180 т.15/.
2.198.Порядок відкриття матеріалів досудового розслідування іншій стороні, встановлений у ст. 290 КПК України.
2.199.Зокрема, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування (ч. 1 ст.290 КПК України).
2.200.Прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання (ч. 2 ст. 290 КПК України).
2.201.Прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді (ч. 3 ст. 290 КПК України).
2.202.Сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду (ч. 11 ст.290 КПК України).
2.203.Із зазначеного вбачається, що суд може допустити відомості, що містяться у наданих прокурором документах, як докази, якщо встановить, що на момент відкриття матеріалів досудового розслідування та ознайомлення із ними стороною захисту, вони не перебували у його розпорядженні, або ж він не мав наміру використовувати їх як докази у суді.
2.204.Долучаючи зазначені матеріали, прокурор зазначав, що необхідності у долученні і використанні їх як доказів на більш ранній стадії кримінального провадження не було, адже така виникла безпосередньо під час судового розгляду з огляду на те, що стороною захисту було поставлено питання про походження грошових коштів, наданих ОСОБА_7 як неправомірна вигода.
2.205.Зазначене свідчить про те, що прокурор не збирався використовувати зазначені документи для підтвердження своєї позиції у даному кримінальному провадження допоки не виникла така потреба.
2.206.Судом встановлено, що документам, які були надані прокурором, НАБУ було присвоєно гриф «Для службового користування» на підставі п. 2.5 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Національному антикорупційному бюро України, затвердженого наказом директора НАБУ від 24 березня 2017 року №78-о, як окремих питань організації здійснення оперативно-розшукової діяльності та негласних слідчих (розшукових) дій, якщо при цьому не розкриваються форми і методи такої діяльності та оперативні засоби.
2.207.Зазначені документи були отримані на підставі запиту прокурора до НАБУ від 16жовтня 2020 року /а.с. 175 т. 15/ та в силу віднесення інформації, що у них міститься до службової, не були матеріалами кримінального провадження і не були ним отримані на досудовому розслідуванні.
2.208.Таким чином, з огляду на зазначене, беручи до уваги те, що походження коштів також підтверджується даними протоколу огляду, ідентифікації та вручення грошових коштів від 05лютого 2020року /а.с. 103-114 т. 2/, що був відкритий стороні захисту на досудовому розслідуванні, однак вони все ж у судовому засіданні поставили відповідне питання під сумнів, у прокурора уже під час судового розгляду виникала необхідність у використанні як доказів додаткових даних на підтвердження відповідних обставин, а тому, суд доходить висновку про можливість використання відомостей у зазначених документах як доказів у даному кримінальному провадженні.
2.209.Такі документи, на переконання суду, є також належними доказами, оскільки підтверджують можливість використання відповідних коштів у даному кримінальному провадженні /а.с. 177-180 т. 15/. Інші доводи сторони захисту щодо недопустимості зазначених документів, зокрема, стосовно неможливості проставлення вихідного номера шляхом його наклеювання, умисного присвоєння грифу «Для службового користування» зазначеним документам з метою недопущення ознайомлення сторони захисту з їх змістом, заборони виділення НАБУ коштів без зазначення номерів купюр, неможливості використання коштів, виділених для цілей іншого кримінального провадження, необхідності доведення долі решти 15 тисяч гривень, що не були використані у даному провадженні, щодо того, що прокурор міг бути обізнаний із сумнівами сторони захисту щодо походження грошових коштів, ґрунтуються на власному трактуванні норм кримінального процесуального законодавства та не мають суттєвого значення для встановлення обставин кримінального провадження, а тому суд не вважає за необхідне давати детальну відповідь на кожен такий аргумент.
2.210.З огляду на зазначене, прокурором доведено законне походження грошових коштів, що використовувались для надання ОСОБА_7 неправомірної вигоди, а саме їх належність НАБУ.
2.211.Мотиви відхилення судом доводів сторони захисту щодо недопустимості доказів, отриманих під час проведення обшуку
2.212.З приводу заперечень сторони захисту щодо того, що прокурор звернувся до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку, коли злочин ще не було вчинено, то, як уже суд зазначав, оскільки у своїй заяві ОСОБА_15 від 17 січня 2020 року повідомив, що обвинувачений прохав про надання йому неправомірної вигоди, то за змістом ч.3 ст. 368 КК України злочин уже був вчинений в частині об`єктивної його сторони прохання надати неправомірну вигоду, та обвинувачений із ОСОБА_15 домовились про час, місце та розмір передачі неправомірної вигоди, яку прохав обвинувачений. Тому підстави для надання відповідного дозволу згідно з ст. 234 КПК України були наявні, а заперечення сторони захисту з цього приводу є необґрунтованими.
2.213.У судовому засіданні сторона захисту заявляла про недопустимість як доказу протоколу обшуку у службовому кабінеті ОСОБА_7 від 05 лютого 2020року /а.с.51-63 т. 2/, зокрема, з підстав того, що перед початком проведення обшуку детектив не оголосив тексту ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення відповідної слідчої дії, а сам обшук службового кабінету ОСОБА_7 було розпочато без понятих.
2.214.Дослідивши зазначений протокол, а також додатки до нього, суд дійшов висновку, що такі доводи сторони захисту не відповідають дійсності.
2.215.Зокрема, із доданого до протоколу відеозапису обшуку /а.с. 63 т. 2/, встановлено, що детективом було пред`явлено ухвалу слідчого судді від 28січня 2020року, зокрема, оголошено її резолютивну частину, після чого детектив вручив її копію ОСОБА_7 . При цьому, поняті були присутні як на момент пред`явлення ухвали, так і на момент початку проведення обшуку.
2.216.Разом з цим, за змістом ч. 3 ст. 236 КПК України перед початком виконання ухвали слідчого судді особі, яка володіє житлом чи іншим володінням, а за її відсутності - іншій присутній особі повинна бути пред`явлена ухвала і надана її копія. Таким чином, пред`явлення ухвали і надання її копії вчиняються до початку проведення обшуку.
2.217.З огляду на викладені обставини, суд не вбачає підстав для визнання доказів недопустимими із наведених стороною захисту підстав, а також з мотивів не роз`яснення мети обшуку та зазначення особи, яка проводить відеозйомку, адже останнє не встановлено у вимогах ст. 236 КПК України.
2.218.Щодо посилань сторони захисту на неналежне встановлення осіб понятих, залучених до проведення обшуку, то відповідно до ч. 7 ст. 223 КПК України обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов`язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК України протокол складається із вступної частини, до якої серед іншого, вносяться відомості про всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання). Із зазначеного вбачається, що слідчий або прокурор, якому надано дозвіл на проведення обшуку, повинні внести до протоколу анкетні дані усіх учасників слідчої дії. Однак, у КПК України не передбачено порядку встановлення особи понятого, так само як і обов`язку останнього пред`явити іншим учасникам слідчої дії документ, який посвідчує його особу. Крім того, у протоколі проведення обшуку містяться анкетні дані понятих ОСОБА_56 та ОСОБА_57, які під час їх допиту судом як свідків, підтвердили свою участь під час проведення обшуку.
2.219.Суд також критично оцінює доводи сторони захисту щодо недопустимості протоколу обшуку від 05 лютого 2020 року, зокрема, зважаючи на відсутність у ньому ідентифікаційних ознак відеозаписувального пристрою, за допомогою якого здійснювалась фіксація відповідної слідчої дії, а також недолучення цього пристрою як додатку до зазначеного протоколу. Адже відповідно до положень п. 1 ч.3 ст. 104 КПК України достатнім є зазначення у протоколі інформації про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання. Відповідно ж до протоколу обшуку від 05 лютого 2020 року, у ньому відображені відомості про марку та модель, а також дані про технічні носії інформації зафіксованої процесуальної дії. Разом із цим, КПК України не встановлює жодних обов`язкових технічних характеристик щодо записуючого пристрою, а також щодо відомостей про пристрій, які підлягають відображенню у протоколі. Так само, кримінальний процесуальний закон не встановлює обов`язку детектива долучати до матеріалів кримінального провадження пристрій, за допомогою якого здійснювалась відеофіксація обшуку, якщо тільки він не є одночасно носієм зафіксованої під час проведення обшуку інформації. З огляду на зазначене, протокол обшуку в цій частині складений відповідно до положень ст.104 КПК України.
2.220.Покликання сторони захисту на не зазначення у вступній частині протоколу обшуку всіх анкетних даних осіб, присутніх під час обшуку, а саме детективів ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_24 та оперативних працівників УСР в Закарпатській області ОСОБА_33, ОСОБА_61 та ОСОБА_62 не ґрунтується на вимогах КПК України. Оскільки вони є особами, які проводили відповідну слідчу дію, а тому згідно з п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК України у протоколі зазначається лише їх прізвище, ім`я, по батькові і посада.
2.221.Також сторона захисту посилалась на незабезпечення права на захист на момент початку проведення обшуку. Такі доводи суд вважає необґрунтованими, адже, як вбачається зі змісту протоколу, участь у проведенні обшуку брав адвокат ОСОБА_12, який прибув безпосередньо під час проведення обшуку. Водночас, відповідно до ч. 2 ст.236 КПК України для участі у проведенні обшуку може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, представник та інші учасники кримінального провадження. Незалежно від стадії цієї слідчої дії слідчий, прокурор, інша службова особа, яка бере участь у проведенні обшуку, зобов`язані допустити на місце його проведення захисника чи адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннямистатті 50цього Кодексу. Із зазначеного вбачається, що хоча особа, уповноважена на проведення обшуку зобов`язана допустити захисника до проведення відповідної слідчої дії, у разі якщо останній виявив таке бажання, та це пов`язано із наданням правової допомоги його клієнту, проте запрошення адвоката до участі у проведенні обшуку не є обов`язком особи, яка уповноважена на його проведення. Суду не надано доказів того, що під часвиконання ухвалипро дозвілна обшукмало місценедопущення адвокатадо цієїслідчої дії.При цьому,відповідно доп.3ч.3ст.87КПК Українифакт недопущеннядо участів обшукусаме адвокатзобов`язаний довестив судіпід чассудового провадження. Водночас, із даних протоколу обшуку та доданих до нього документів /а.с. 51-63 т. 2/ встановлено, що адвоката ОСОБА_12 було одразу допущено до участі у слідчій дії.
2.222.До протоколу обшуку від 05лютого 2020 року занесені заперечення, зокрема, про те, що під час його проведення детектив вийшов за межі обшуку, визначених ухвалою слідчого судді, а саме вилучив особисті грошові кошти ОСОБА_7 та належний йому паспорт громадянина України для виїзду за кордон, в той час, як клопотання прокурора в частині вилучення особистих коштів, доходів від вчинення кримінального правопорушення, або майна якими можуть бути забезпечені цивільний позов у кримінальному провадженні або конфіскація майна, було залишено слідчим суддею без задоволення.
2.223.Слід зазначити, що національне законодавство, а саме, ч. 5 ст. 236 КПК України встановлює певні обмеження щодо свободи розсуду детектива під час обшуку: обшук на підставі ухвали слідчого судді повинен проводитися в обсязі, необхідному для досягнення мети обшуку, якою згідно з ч. 1 ст. 234 КПК України є виявлення та фіксація відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Тобто, детектив зобов`язаний закінчити обшук в момент, коли досягнута його мета.
2.224.З цього приводу покликання сторони захисту на необхідність проведення обшуку приміщення, де згідно з даними НС(Р)Д ОСОБА_15 залишив кошти, є безпідставними. Адже такі за серіями і номерами купюр були віднайдені у ОСОБА_7 під час особистого обшуку.
2.225.Водночас, приписи ч. 7 ст. 236 КПК України наділяють слідчого певними повноваженнями щодо можливості вилучення речей і документів, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, що вважаються тимчасово вилученим майном.
2.226.Така слідча дія як обшук неминуче призводить до втручання у право власності особи. Водночас, таке втручання є необхідним у зв`язку із ризиками, які ставить вчинення особою кримінального правопорушення.
2.227.Визнаючи зазначені грошові кошти речовими доказами, детектив виходив із того, що такі кошти можуть бути предметом інших корупційних правопорушень, що потребувало відповідної перевірки.
2.228.Разом із цим, детектив, звертаючись із клопотанням до слідчого судді про арешт коштів, виходив із необхідності їх збереження з метою забезпечення конфіскації як виду покарання. У накладенні арешту на ці кошти слідчим суддею було відмовлено, зокрема у зв`язку із тим, що вони не є майном, здобутим у результаті його вчинення та така слідча дія як обшук, не може використовуватись для відшукання майна особи, яке може бути конфісковане у разі її засудження.
2.229.Отже, вилучення особистих грошових коштів ОСОБА_7, було предметом судового контролю на стадії досудового розслідування, зокрема, на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18лютого 2020року у справі №991/1249/20 /а.с. 82 т.2/ в порядку ч. 1 ст. 169 КПК України кошти були повернуті ОСОБА_7 у зв`язку із відсутністю підстав для накладення арешту на них.
2.230.З огляду на це, суд вважає, що на час проведення обшуку у детектива були підстави вважати, що у такому вилучені є необхідність, яка в подальшому була перевірна слідчим суддею, а тому не вбачає у зазначеному істотного порушення прав і свобод.
2.231.Такого ж висновку суд доходить і щодо вилучення закордонного паспорта ОСОБА_7 . Оскільки ухвалою слідчого судді від 18 лютого 2020 року у справі №991/1233/20 у зв`язку із наявністю ризику його переховування від органів досудового розслідування та суду, було постановлено здати на зберігання до органу досудового розслідування (детективу у кримінальному провадженні) паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну.
2.232.Щодо посилань сторони захисту на порушення закону у тому, що в ухвалі слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення обшуку у службовому кабінеті ОСОБА_7, було наведено невичерпний перелік того, що може бути відшукано, суд виходить з наступного.
2.233.Судом встановлено, що, постановляючи ухвалу про надання дозволу на проведення обшуку, слідчим суддею були дотримані вимоги статей 234-235 КПК України.
2.234.Із формулювання резолютивної частини ухвали слідчого судді «чорнових записів, блокнотів, щоденників, нотатків та інших рукописних, печатних та електронних носіїв інформації, які зберегли на собі сліди вчинення злочину ОСОБА_7 та можуть підтвердити факт отримання та вимагання ним неправомірної вигоди, або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ фактів чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження за №52020000000000048 від 20.01.2020», судом встановлено, що дозвіл дійсно був сформульований узагальнено, що надавало детективу певну свободу розсуду.
2.235.Водночас, виходячи із конкретних обставин справи, ЄСПЛ за подібних обставин в інших справах не знаходив порушення будь-яких прав. Так, у рішенні у справі «Шер та інші проти Сполученого Королівства» (від 20жовтня 2015 року, заява№5201/11) ЄСПЛ дійшов висновку, що проведення обшуку на більш загально викладених умовах, ніж це дозволялося б в інших випадках, може виправдовуватись складністю справи.
2.236.Національне законодавство, а саме, ч. 5 ст. 236 КПК України встановлює певні обмеження щодо свободи розсуду детектива під час обшуку, обшук на підставі ухвали слідчого судді повинен проводитися в обсязі, необхідному для досягнення мети обшуку, якою згідно з ч. 1 ст. 234 КПК України є виявлення та фіксація відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Тобто, детектив зобов`язаний закінчити обшук в момент, коли буде досягнута його мета.
2.237.У такому разі, суду належить перевірити, чи обставини справи були настільки складні, що слідчий суддя не зміг більш конкретно сформулювати межі обшуку та чи діяв детектив у межах мети обшуку.
2.238.Зі змісту ухвали судом встановлено, що слідчий суддя надавав відповідний дозвіл у кримінальному провадженні, де розслідувалось висловлення суддею ОСОБА_7 прохання надати неправомірну вигоду у розмірі 10% від суми позову ОСОБА_15 до ОСОБА_16, що становила 150000 гривень, за прийняття рішення на користь позивача, що містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Згідно з резолютивною частиною ухвали, слідчий суддя надав дозвіл на відшукання грошових коштів, які були отримані у вигляді предмета неправомірної вигоди, не вказавши конкретної суми.
2.239.Згідно з вищенаведеними доказами, такі грошові кошти були оглянуті та ідентифіковані 05лютого 2020року у день проведення обшуку. Відповідна ухвала слідчого судді була постановлена 28січня 2020року, а тому на момент звернення із клопотанням стороні обвинувачення, та як наслідок і слідчому судді, не могло бути відомо конкретних ідентифікаційних даних грошових коштів, що мали бути вручені як неправомірна вигода. Водночас, із змісту самої ухвали вбачався сам розмір неправомірної вигоди, а детективи під час обшуку діяли в межах повноважень. Грошові кошти у розмірі 15000 гривень було визнано речовими доказами відповідно до постанови детектива НАБУ від 06лютого 2020року з посиланням на те, що такі кошти відповідають критеріям, визначеним ст.98 КПК України /а.с.64-67 т. 2/. Надалі, слідчий суддя наклав арешт на відповідне майно з метою збереження таких речових доказів /а.с. 82-86 т. 2/.
2.240.З огляду на зазначене, суд вважає, що при наданні дозволу на проведення обшуку та під час самого обшуку не відбулось істотного порушення прав і свобод, і, відповідно, не знаходить підстав для визнання ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 січня 2020 року у справі №991/780/20 недопустимим доказом у даному кримінальному провадженні.
2.241.Захисник ОСОБА_13 також зазначав, що дозвіл на обшук надано у службовому кабінеті ОСОБА_7, в той час, як поняття іншого володіння особи, визначене ч. 2 ст. 233 КПК України, не передбачає кабінет, як об`єкт проведення обшуку. На переконання суду, такі доводи є необґрунтованими та суперечать приписам КПК України.
2.242.За змістом положень ч. 2 ст. 233 КПК України під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи. Кабінет обвинуваченого підпадає під ознаки приміщення службового призначення, адже, саме там знаходиться його робоче місце. Таким чином, ухвала слідчого судді в цій частині відповідає приписам КПК України.
2.243.Сторона захисту заявляла про недопустимість доказів, отриманих за результатами особистого обшуку ОСОБА_7, проведеного 05 лютого 2020 року, з підстав не надання дозволу на його проведення слідчим суддею, а також у зв`язку із відсутністю відповідного рішення слідчого, прокурора.
2.244.З цього приводу суд зважає на те, що КПК України не передбачає обов`язку слідчого, прокурора звертатись до слідчого судді за дозволом на проведення обшуку особи.
2.245.Навпаки, вирішення питання про проведення обшуку особи під час проведення обшуку іншого володіння особи є повноваженням безпосередньо слідчого, прокурора. Фактично, обшук особи у такому разі не є окремою слідчою дією, а поглинається такою дією, як обшук житла чи іншого володіння особи. Такого висновку суд доходить, виходячи із положень ч. 5 ст.236 КПК України, за змістом яких за рішенням слідчого чи прокурора може бути проведено обшук осіб, які перебувають або проживають у житлі чи іншому володінні, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження. Таким чином, доводи сторони захисту в частині відсутності дозволу слідчого судді на проведення особистого обшуку обвинуваченого є неспроможними.
2.246.Щодо доводів про відсутність рішення слідчого, прокурора про проведення особистого обшуку обвинуваченого, як уже мотивував суд, КПКУкраїни не вимагає, щоб кожне рішення, яке приймається у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи, викладалося у формі постанови. Адже за змістом цієї ж статті постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом або коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.
2.247.Натомість, положення ч. 5 ст.236 КПК України не передбачають обов`язкового оформлення рішення слідчого чи прокурора окремою постановою, а вирішення питання про доцільність такої здійснюється на їх розсуд. Відповідно, відсутність у даному випадку рішення детектива про проведення особистого обшуку, викладеного письмово, а саме у формі постанови, не суперечить положенням кримінального процесуального законодавства. А тому, доводи сторони захисту з цього приводу, на переконання суду, є безпідставними.
2.248.Також захисник ОСОБА_13 зазначав, що під час проведення особистого обшуку ОСОБА_7, стосовно нього вчинялись дії, які принижували його честь та гідність. Зокрема, обвинуваченого роздягали, вивертали його кишені, що для нього було принизливим.
2.249.Суд зазначає,що правона повагудо людськоїгідності єфундаментальним правомлюдини,засадою кримінальногопровадження.Зокрема,відповідно дост.11КПК Українипід часкримінального провадженняповинна бутизабезпечена повагадо людськоїгідності,прав ісвобод кожноїособи. Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.
2.250.Частиною 5 статті 236 КПК України встановлені певні гарантії, спрямовані на дотримання принципів, закріплених положеннями ст. 11 КПК України, зокрема, здійснення обшуку особами тієї самої статі у присутності адвоката.
2.251.Як вбачається із відеозапису обшуку, зазначені гарантії були дотримані. Також судом встановлено, що після прийняття детективом рішення про проведення обшуку особи обвинуваченого, останній на прохання детектива зняв піджак і надав його для огляду, після чого у правій кишені піджака було виявлено носовий платок та коробку із написом «Пластилін» із поміщеними до неї грошовими коштами у національній валюті України гривні номіналом по 500 гривень. Надалі, детектив ОСОБА_25 шляхом поверхневого огляду, не проникаючи всередину, перевірив кишені штанів ОСОБА_7 та попросив його зняти взуття, яке оглянув, та нічого там не виявив. На прохання детектива, ОСОБА_7 приспустив шкарпетки, але жодних предметів не було віднайдено. На цьому обшук особи ОСОБА_7 було завершено.
2.252.Дії детектива, на переконання суду були спрямовані на досягнення мети обшуку віднайдення предмета неправомірної вигоди, не містили в собі зневажливого ставлення, примушування до дій, що б принижували честь та гідність обвинуваченого.
2.253.При цьому, обвинувачений ОСОБА_7 не чинив будь-якого опору, не висловлював зауважень на дії детектива, так само як і присутній під час обшуку адвокат ОСОБА_12 .
2.254.З огляду на зазначене, судом на підставі досліджених документів не встановлено принизливого ставлення з боку ані детектива НАБУ ОСОБА_25, ані залучених до проведення обшуку інших детективів та оперативних працівників, а тому доводи захисника ОСОБА_13 в цій частині судом відхиляються.
2.255.Сторона захисту звертала також увагу суду, що поведінка понятого ОСОБА_63 свідчить про те, що він не вперше співпрацює із правоохоронними органами, адже вказував працівникам правоохоронних органів, де їм слід проводити обшук. Щодо останнього, ОСОБА_64 був допитаний у судовому засіданні як свідок та пояснив, що під час обшуку говорив працівникам правоохоронних органів, де слід шукати грошові кошти для того, щоб допомогти, оскільки він є свідомим громадянином, і поважає свою державу. Додав, що такі працівники ігнорували його та дали вказівку мовчати. У суду відсутні підстави сумніватися у достовірності зазначених показань.
2.256.Зважаючи на вказане, суд оцінює як належні, допустимі і достовірні дані, зазначені у протоколі обшуку від 05 лютого 2020року, за винятком зазначення про вилучення грошових коштів у сумі 15000 гривень саме із «лівої» кишені піджака ОСОБА_7, які є недостовірними. Адже дані, а саме відеозапис обшуку, зафіксований на флеш-картах Micro SD 32 GB № 1, 2, 3, що є додатком до даного протоколу, підтверджують вилучення зазначених грошових коштів безпосередньо із правої кишені піджака ОСОБА_7 /а.с. 63 т. 2/. Слід зазначити, що такі недостовірні дані зазначені і у протоколі про проведення контролю за вчиненням злочину /а.с. 120-121 т. 6/ та у повідомленні про підозру /а.с. 15-22 т. 16/.
2.257.Також, недостовірним є зазначення детективом у протоколі імені та по батькові понятого ОСОБА_65, а також часу початку проведення обшуку об 11 год 15 хв. Оскільки, відповідно до матеріалів НС(Р)Д аудіо-, відеоконтролю особи, у цей час відбувалась зустріч ОСОБА_15 та ОСОБА_7, під час якої останній отримав неправомірну вигоду, що із похибкою до хвилини, збігається із часом, зафіксованим на відеозаписах із камер відеоспостереження Міжгірського районного суду Закарпатської області /а.с. 172-198 т. 2/. Такі ж невірні відомості щодо часу початку проведення обшуку зафіксовані і у протоколі про проведення контролю за вчиненням злочину /а.с. 120-121 т. 6/.
2.258.Проте, на переконання суду, таке невірне зазначення не впливає на достовірність наведених документів як доказів у цілому, зокрема, з огляду на таке.
2.259.Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
2.260.Таким чином, законодавець розділяє поняття «докази», якими є фактичні дані, та «процесуальні джерела доказів» - показання, речові докази, документи, висновки експертів.
2.261.Власне, згідно з ст. 94 КПК України суд оцінює з точки зору достовірності кожний доказ (фактичні дані), а не джерело доказів (зокрема, документ).
2.262.Тому, з позиції достовірності, суд зобов`язаний оцінити всі фактичні дані, викладені у наведених документах.
2.263.При цьому, визнання недостовірним якогось із них не тягне автоматично недостовірність інших, якщо така недостовірність не породжує обґрунтованих сумнівів щодо інших даних. Це твердження суду ґрунтується на наступному.
2.264.КПК України не встановлює вимог до визнання доказу достовірним чи недостовірним.
2.265.Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначенічастиною першою статті 7цього Кодексу.
2.266.Так,згідно ізтакою загальноюзасадою якпрезумпція невинуватості,ніхто незобов`язаний доводитисвою невинуватістьу вчиненнікримінального правопорушенняі маєбути виправданим,якщо сторонаобвинувачення недоведе винуватістьособи позарозумним сумнівом(ст.17КПК України).
2.267.Кримінальний процесуальний закон також не визначає критерії стандарту доведення «поза розумним сумнівом». Однак відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої конструктивними ознаками оцінки доказів «поза розумним сумнівом», є обов`язкова наявність сукупності ознак чи неспростовних презумпцій; ознаки чи презумпції повинні бути достатньо вагомими; чіткими; взаємоузгодженими (зокрема, рішення у справі «Чміль проти України» (Chmil v. Ukraine), № 20806/10, «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), № 16437/04, «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), № 42310/04). В іншому разі всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи (ст. 17 КПК України).
2.268.Водночас, термін «достовірний» тлумачиться вукраїнській мові як такий, що не викликає сумніву, цілком вірний, точний.
2.269.Таким чином, достовірний доказ повинен викликати суб`єктивну впевненість у неспростовності певних фактів шляхом оцінки такого доказу як окремо так і в сукупності з іншими доказами, що стосуються цього ж факту.
2.270.На основі оцінки вищенаведених доказів, у суду не виникає жодних сумнівів у достовірності даних, зазначених у протоколі обшуку від 05лютого 2020року /а.с. 51-63 т. 2/, за винятком зазначених у протоколі обставин вилучення предмету неправомірної вигоди у сумі 15000 гривень саме з лівої кишені піджака ОСОБА_7, імені та по батькові понятого Німец, а також точного часу початку обшуку, а у протоколі про проведення контролю за вчиненням злочину - точного часу початку обшуку, та у останньому і у повідомленні про підозру лівої кишені як такої, у якій було виявлено та вилучено кошти. Оскільки вони підтверджуються іншими доказами у справі, зокрема, відеозаписом проведення обшуку /а.с. 63 т. 2/, а також записами із камер відеоспостереження Міжгірського районного суду Закарпатської області /а.с. 234 т.2/. Фіксація зазначених недостовірних відомостей у процесуальних документах, на переконання суду є помилкою, та зважаючи на викладене, не свідчить про недопустимість інших зафіксованих у таких документах фактичних даних, як доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.368 КК України.
2.271.Мотиви відхилення судом доводів сторони захисту щодо недопустимості інших доказів
2.272.КПК України не встановлює вимог до змісту доручення на вчинення слідчих дій, а тому покликання сторони захисту на невідповідність такого вимогам закону через те, що доручення /а.с. 24 т. 2/ було надано працівникам Управління стратегічних розслідувань в Закарпатській області НПУ без конкретизації кому саме є надуманими.
2.273.Сторона захистустверджувала про недопустимість як доказів відомостей, отриманих від ПрАТ «Київстар» щодо переліку базових станцій з їх географічними координатами /а.с. 27-29 т. 6/, а саме з підстав їх отримання поза межами строку, визначеного ухвалою слідчого судді від 17лютого 2020року у справі №991/1322/20, зокрема, після 17 березня 2020року. З цього приводу, суд не вбачає підстав для недопустимості зазначених фактичних даних, оскільки вони були отримані не в межах тимчасового доступу до речей і документів на підставі ухвали слідчого судді, а в межах реалізації детективом своїх повноважень, передбачених ч. 2 ст. 93 КПК України, зокрема, шляхом надсилання відповідного запиту до ПрАТ «Київстар» /а.с.24-29 т. 6/.
2.274.При цьому, не порушує жодних вимог КПК України направлення відповідного запиту детективом ОСОБА_66 /а.с. 24-26 т. 6/, а складання протоколу огляду отриманої інформації /а.с. 30-42 т. 6/, що є окремою слідчою дією, детективом ОСОБА_25, адже обидва входили до слідчої групи. Останній протокол, всупереч покликанням сторони захисту, відповідає положенням статей 104, 237 КПК України. При цьому, у ньому не повинен був зазначатись представник ПрАТ «Київстар», оскільки такий приймав участь у тимчасовому доступі, а не у огляді інформації. Водночас, додаток до протоколу тимчасового доступу наданий суду в опечатаному вигляді з відтиском печатки НАБУ з написами, нанесеними безпосередньо на диск, що відповідають даним, зазначеним про нього у описі речей і докуменів, що були вилучені. Стороною захисту не наведено даних, які б викликали об`єктивні сумніви щодо такого пакування.
2.275.Посилання нанеобхідність забезпеченняучасті ОСОБА_7 під часпроведення експертизи/а.с.87-102т.2/,зокрема,зважаючи навстановлені ст.42КПК Україниправа підозрюваного/обвинуваченогобрати участьу проведенніпроцесуальних дій,ставити запитання,подавати своїзауваження тазаперечення щодопорядку вчиненнядій,не ґрунтуєтьсяна вимогахзакону,оскільки КПКУкраїни непередбачає обов`язковоїучасті обвинуваченогочи підозрюваногопід часприйняття вказаногопроцесуальногорішення,що відповідаєпозиції ВерховногоСуду,викладеній упостанові від 11березня2020рокуу справі№161/20825/18. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/88265021). Водночас, сторона захисту не була позбавлена можливості ініціювати проведення такої експертизи самостійно, однак таким правом не скористалась.
2.276.У судовому засіданні захисник ОСОБА_12 піддавав сумніву проставлення дати складання повідомлення про підозру /а.с. 124-127 т. 15; а.с. 15-22 т. 16/ її підписантом, а саме заступником Генерального прокурора керівником САП ОСОБА_21, а також достовірність самої дати. Наявність такого сумніву зумовлена тим, що повідомлення про підозру було вручене ОСОБА_7 08лютого 2020 року о 10 год 59 хв в смт Міжгір`я, в той час, як на переконання сторони захисту, цього дня, перебуваючи у м. Київ, керівник САП не міг підписати повідомлення про підозру самостійно, оскільки відстань від смтМіжгір`я до Офісу Генерального прокурора у м. Київ становить 768 км.
2.277.Порядок здійснення повідомлення особі про підозру регламентовано главою 22 КПК України. Відповідно до ст. 277 КПК України письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором.
2.278.За змістом ст. 481 КПК України письмове повідомлення про підозру судді здійснюється Генеральним прокурором або його заступником.
2.279.Складання повідомлення про підозру в свою чергу є об`єктивацією сформованого внутрішнього волевиявлення уповноваженої посадової особи щодо прийнятого рішення про повідомлення про підозру особі в зовнішню форму, шляхом складання тексту повідомлення про підозру відповідно до вимог, передбаченихстаттею 277 КПК України, та його підписання.
2.280.Водночас, зазначення у повідомленні про підозру прізвища, посади та підпису Генерального прокурора або його заступника підтверджує те, що власне Генеральний прокурор або його заступник є тією посадовою особою, яка вважає повідомлення про підозру судді законним та обґрунтованим.
2.281.При цьому, КПК України не містить заборони щодо підготовки його проекту будь-яким із прокурорів у відповідному кримінальному провадженні, що включає в себе і зазначення усіх необхідних реквізитів.
2.282.Тим більше, стороною захисту не наведено переконливих аргументів, що дата повідомлення про підозру могла бути проставлена пізніше, аніж її підписав заступник Генерального прокурора.
2.283.Як пояснив прокурор, повідомлення про підозру було підписано ОСОБА_21 08 лютого 2020 року після 00-00 год, після чого доставлено до смтМіжгір`я детективами НАБУ, у той час як він добирався туди залізничним транспортом.
2.284.Також стороною захисту було надано суду скріншоти із зображенням автомобільного маршруту смт Міжгір`я м. Київ (вул. Різницька 13/15), виготовлених за допомогою додатку «Гугл Карти», згідно із якими відстань між двома населеними пунктами складає 768км із розрахунком часу поїздки на авто, що складає 10 год 05 хв за умови звичайного трафіку /а.с. 37-45 т. 4/.
2.285.Враховуючи зазначене, а також те, що повідомлення про підозру було вручене прокурором ОСОБА_8 о 10 год 59 хв, стороною захисту не наведено переконливих доводів щодо неможливості підписання заступником Генерального прокурора повідомлення про підозру обвинуваченого у вчиненні злочину 08 лютого 2020 року. При цьому, посилання сторони захисту на те, що робочий час заступника Генерального прокурора закінчується о 18 год, а у п`ятницю о 16 год 45 хв, зважаючи на що останній не міг підписати повідомлення про підозру у позаробочий час, суд не приймає. Адже, по перше, підписання підозри у позаробочий час не впливає на допустимість відповідного доказу, а подруге, відповідно до чинних станом на 08 лютого 2020 року Правил внутрішнього службового розпорядку прокурорів Генеральної прокуратури України, затверджених наказом Генеральної прокуратури України від 30 грудня 2019 року №419 для виконання невідкладних завдань прокурор може залучатися до роботи понад установлену тривалість робочого дня, а також для роботи у вихідні, святкові, неробочі дні за наказом Генерального прокурора, погодженим із профспілковим комітетом.
2.286.До того ж, відповідно до ч. 1 ст. 278 КПК України встановлена імперативна вимога про вручення повідомлення про підозру у день складення, яка була дотримана.
2.287.Таким чином, на переконання суду, аргументи сторони захисту в цій частині є необґрунтованими.
2.288.Покликання сторони захисту на те, що обвинувальний акт не відповідає повідомленню про підозру, оскільки у ньому не конкретизовано у якій саме кишені знайдено кошти, не ґрунтуються на положеннях КПК України, адже ст.291 КПК України не встановлює вимоги настільки детального викладу фактичних обставин кримінального правопорушення. Пункт 5 ч. 2 ст. 291 КПК України у цьому питанні наділяє прокурора дискреційними повноваженнями.
2.289.Захисник ОСОБА_12 також звертав увагу суду, що детектив 20січня 2020року одночасно із проведенням допиту ОСОБА_15 у період часу з 16 год 40хв по 17год 50 хв /а.с. 169-171 т. 14/ склав доручення про проведення слідчих (розшукових) дій, адресоване начальнику УСР в Закарпатській області ДСР Національної поліції України ОСОБА_67 о 16 год 55 хв 48 сек /а.с.168 т. 14/, а тому ці докази є недопустимими.
2.290.Суд зауважає, що КПК України не містить відповідної заборони, а також стороною обвинувачення зазначені документи не були надані суду як докази на підтвердження обвинувачення, а тому не можуть бути оцінені судом.
2.291.Те саме стосується і доводів захисника щодо надання відповіді на зазначене доручення /а.с. 172 т. 14/.
2.292.Також, суд доходить висновку про необґрунтованість доводів захисника ОСОБА_12 щодо обмеження права обвинуваченого на захист органом досудового розслідування. Зазначене стосується відмови детектива НАБУ ОСОБА_68 у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_11, поданого в порядку ст. 220 КПК України, про проведення допиту оперативних працівників ОСОБА_34 та ОСОБА_35, а також заступника начальника Міжгірського ВП Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_69 /а.с. 76-78 т. 14/.
2.293.Детектив виходив із того, що підстав для проведення допитів зазначених осіб як свідків не було, а також, що згідно із ст. 20 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» № 5076- VI від 05 липня 2012 року до професійних прав адвокатів належить право збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в тому числі, опитувати осіб за їх згодою. Також, детектив зазначив, що сторону захисту було повідомлено про завершення досудового розслідування та відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів, у зв`язку із чим, на підставі ч. 8 ст. 223 КПК України, слідчі дії не можуть проводитись, крім їх проведення за дорученням суду у порядку ст.333 КПК України.
2.294.Рішення детектива суд вважає таким, що ґрунтується на вимогах закону. Адже захисник ОСОБА_11 мав можливість опитати зазначених осіб в межах наданих йому повноважень, а у випадку їх відмови звернутись із відповідним клопотанням.
2.295.До того ж, із положень п. 5 ч. 1 ст. 3, ч. 1, 3 ст. 219 КПК України вбачається, що проведення слідчих дій на стадії відкриття матеріалів кримінального провадження неможливе.
2.296.Щодо невнесення до ЄРДР відомостей за заявою ОСОБА_7 від 05лютого 2020року /а.с. 47 т. 4/ про намагання ОСОБА_15 надати неправомірну вигоду за позитивне вирішення на його користь цивільної справи, судом встановлено, що дане звернення було приєднане до матеріалів даного кримінального провадження №52020000000000048 /а.с. 48, 49 т. 4/, а його доводи перевірені судом в рамках заяви про провокацію, тому зазначене не впливає на допустимість доказів у даному кримінальному провадженні.
2.297.Стосовно посилань сторони захисту на окремі недоліки договору підряду від 10 червня 2019 року /а.с. 1-10 т. 4/, розписки про отримання коштів /а.с.1-5, 11 т.4/, проекту будинку відпочинку /а.с. 1-5, 12-27 т. 4/, а також позовної заяви ОСОБА_15 до ОСОБА_16 від 11 грудня 2019 року /а.с. 1-5, 29, 30 т. 4/, суд зазначає, що відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року за змістом п. 1 ст. 6 Конвенції суди зобов`язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод.
2.298.Оцінюючи доводи сторони захисту в цій частині, суд вважає їх неспроможними, адже недоліки, на які вони посилаються є формальними та не стосуються обставин, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні.
2.299.Суд оцінює як допустимі та достовірні докази показання допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_15 ОСОБА_16, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_18, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_43, ОСОБА_34, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_23, ОСОБА_22, ОСОБА_33, ОСОБА_35, ОСОБА_76, адже вони є послідовними, узгоджуються між собою та з іншими доказами у справі щодо обставин, які підлягають доказуванню у справі.
2.300.Водночас, певні розбіжності між ними не є суттєвими, пояснюються особливостями людської пам`яті, а також індивідуальним сприйняттям подій, що відбувались, неправильним сприйняттям питань, а також необізнаністю із юридичними термінами, що застосовувались сторонами під час проведення допиту.
2.301.Те ж саме стосується показань свідка ОСОБА_22 щодо не притягнення його до кримінальної відповідальності, адже за змістом копії вироку від 02 листопада 2018 року /а.с. 74, 75 т. 14/ судимості у нього погашені до залучення у дане кримінальне провадження, а тому у суду відсутні обґрунтовані підстави вважати, що такий свідок був залучений до кримінального провадження, перебуваючи під впливом правоохоронних органів. Більше того, він не зобов`язаний повідомляти про притягнення його до кримінальної відповідальності, адже інститут судимості існує для того, щоб особа не вважалась пожиттєво такою, що притягувалась до відповідальності. Зазначене відповідає правовій позиції ВС, викладеній у справі №541/690/19 від 24 листопада 2020 року, відповідно до якої припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження та призначення покарання; особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка не вчиняла раніше кримінального правопорушення, покарання не відбувала; вона не зобов`язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому кримінального правопорушення та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості.
2.302.На переконання суду, таке правове трактування наслідків погашення судимості відповідає і внутрішньому розумінню цього поняття у будь-якого пересічного громадянина про те, що після певного строку він може себе вважати таким, що ніколи не притягався до кримінальної відповідальності.
2.303.Також суд не приймає до уваги посилання сторони захисту на брехню з боку ОСОБА_15 в особистих розмовах, що зафіксовано у процесі проведення НС(Р)Д, адже під час таких розмов він не перебував під присягою, і відповідні розмови суд не може взяти до уваги на підтвердження певних обставин.
2.304.Так само, суд не вважає неправильне зазначення під час обшуку понятим ОСОБА_77 своїх даних таким, що містить істотне порушення прав і свобод, та може тягнути недопустимість відповідного доказу.
2.305.Адже під час допиту у суді свідок пояснив зазначені обставини, а саме, щовін, вказавши неправильне ім`я та по батькові під кінець слідчої дії, міг щось переплутати, або неправильно зрозумів питання працівників НАБУ. Суд не вбачає підстав сумніватися у достовірності зазначених показань. Оскільки, як пояснив свідок ОСОБА_57, до участі у проведенні обшуку в якості понятого він раніше не залучався. Щодо адреси проживання, то пояснив, щона той момент проживав за адресою: АДРЕСА_5, із своєю колишньою дівчиною, а тому і зазначив таку адресу. Посилання сторони захисту на те, що за вказаною адресою на земельній ділянці житловий будинок для проживання відсутній, на переконання суду, не впливає на допустимість і достовірність показань свідка у цілому, адже зазначене може пояснюватись помилками у нумерації, натомість показання свідка щодо обставин проведення відповідної слідчої дії є послідовними та узгоджуються з іншими доказами у справі.
2.306.Всі інші заперечення сторони захисту ґрунтуються виключно на власному трактуванні відповідних положень КПК України і обставин та не викликають обґрунтованих сумнівів у суду щодо допустимості і достовірності доказів, а тому з огляду на позицію ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, 18 липня 2006року, суд не вважає за необхідне давати детальну відповідь на решту таких аргументів. А посилання сторони захисту на рішення ЄСПЛ та постанови ВС є нерелевантними.
2.307.Мотиви неврахування окремих доказів
2.308.Дані письмових пояснень ОСОБА_43, ОСОБА_75, ОСОБА_17, ОСОБА_78 /а.с. 14, 15, 165-167 т. 14/, які надані стороною захисту, суд не враховує, оскільки відповідно до ч. 2 ст.23 КПК України не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, однак наявність останніх не встановлена. До того ж, свідки ОСОБА_79 та ОСОБА_42, допитані у судовому засіданні, а тому суд приймає як докази саме їх показання, надані суду під час допиту.
2.309.Суд оцінює як неналежний доказ дані листа ПрАТ «Закарпатавтотранс» від 11червня 2020 року №94/07-04, згідно із яким із Тячівського, Берегівського, Виноградівського, Хустського районів Закарпатської області на автостанцію «Міжгір`я» 05.02.2020 до 11-15 прибували декілька рейсових автобусів /а.с. 161-163 т. 1/, оскільки вони не підтверджують жодних обставин, що підлягають доказуванню у даному провадженні.
2.310.Суд приймає роздруківки та витяги із даних, отриманих стороною захисту в рамках тимчасових доступів до документів /т. 10-13; а.с. 1-6, 175-179 т.14; а.с. 21-28, 31-41, 116, 117 т. 15/, як письмові пояснення щодо відповідних доказів. Адже відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є саме фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, а тому такими є дані надані володільцями документів в рамках виконання ухвал про тимчасовий доступ.
3. ОБСТАВИНИ, ЩО ПОМ`ЯКШУЮТЬ ТА ОБТЯЖУЮТЬ ПОКАРАННЯ. МОТИВИ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ
3.1.Судом обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання ОСОБА_7, не встановлено.
3.2.На підставі викладеного, призначаючи покарання обвинуваченому відповідно до ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК України (в редакції, чинній на час його вчинення) є тяжким, обставини його вчинення, а також беручи до уваги дані про особу винного, який раніше не судимий, має вищу освіту, одружений, позитивно характеризувалася за місцем роботи та проживання, його вік, стан здоров`я, стан здоров`я його дружини /а.с. 234, т. 16/, згідно з даними досудової доповіді його виправлення можливе і без позбавлення волі /а.с. 3-216 т. 3; а.с. 140-181 т. 4; а.с. 236-239 т. 1/.
3.3.На підставі викладеного, суд доходить висновку, що обвинуваченому необхідно призначити основне покарання на рівні нижньої межі санкції відповідної частини статті у виді позбавлення волі.
3.4.Також за ч. 3 ст. 368 КК України призначає додаткові покарання у виді конфіскації всього належного обвинуваченому на праві власності майна та позбавлення права обіймати посаду судді як обов`язкові згідно з відповідною санкцією. Щодо призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посаду судді, суд виходить з того, що обвинувачений вчинив відповідний злочин саме за такою посадою з використанням наданої влади та відповідного службового становища, а тому додаткове покарання призначає на максимально можливий строк.
4. ІНШІ ПИТАННЯ, ЯКІ ВИРІШУЮТЬСЯ СУДОМ ПРИ УХВАЛЕННІ ВИРОКУ
4.1. Цивільний позов не пред`являвся.
4.2. Речові докази
4.3.Грошові кошти, що згідно з постановою детектива НАБУ ОСОБА_25 від 06лютого 2020року /а.с. 67 т. 2/ визнано речовими доказами на підставі п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК України повернути НАБУ.
4.4. Картонну коробочку з написами «ПЛАСТИЛИН 5 кольорів», в якій зазначені грошові кошти були сховані, на підставі п. 4 ч. 9 ст. 100 КПК України знищити як таке, що немає ніякої цінності і не може бути використане.
4.5. Копії матеріалів судової справи №302/12/20 на 23 арк. та оптичний диск з аудіозаписом судового засідання, флеш накопичувач Team C12G 8 GB D33D08 з копіями відеозапису з камер спостереження у приміщенні суду, що відповідно до постанови детектива НАБУ ОСОБА_25 від 06лютого 2020року були визнані речовими доказами /а.с. 67 т. 2/, на підставі п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК України залишити в матеріалах кримінального провадження.
4.6. Портативний жорсткий диск Apacer P/N AP500GAC235B1A 141903112523 з інформацією, яка на ньому міститься, що згідно із постановою детектива НАБУ ОСОБА_25 від14 лютого 2020 року /а.с.199-204 т. 2/ визнано речовим доказом, на підставі п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК України залишити у матеріалах кримінального провадження.
4.7. Спеціальна конфіскація не застосовується.
4.8. Процесуальні витрати.
4.9. Витрати у сумі 9806 грн 40 коп. на проведення Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України судово-технічної експертизи /а.с. 93-102 т. 2/ на підставі ч. 2 ст. 124 КПК України належить стягнути з ОСОБА_7 на користь держави.
4.10.Підстави для виплати винагороди викривачу відсутні.
4.11.Заходи забезпечення кримінального провадження.
4.12.Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд, одночасно із ухваленням рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
4.13.Вирішуючи питання щодо арешту майна, суд виходить із доказів, наданих стороною обвинувачення щодо застосування відповідних заходів /а.с. 56-139 т. 4/.
4.14. Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді від 21 лютого 2020року у справі №991/1500/20 накладено арешт шляхом заборони відчуження на автомобіль Hyundai Tucson з VIN: НОМЕР_1 (реєстраційний номер: НОМЕР_2 ), який належить на праві власності ОСОБА_7, зокрема, для забезпечення конфіскації майна як виду покарання /а.с. 67-69 т. 4/.
4.15.Постановляючи відповідну ухвалу, слідча суддя виходила із даних картки реєстрації транспортного засобу та дійшла висновку про належність вказаного автомобіля ОСОБА_7 .
4.16.Водночас, відповідно до інформації, наданої Регіональним сервісним центром МВС у м. Києві внести відомості до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, на виконання ухвали слідчого судді, про арешт автомобіля не можливо, оскільки 15 лютого 2020 року його було перереєстровано на нового власника, а саме ОСОБА_80 та видано номерний знак НОМЕР_3 /а.с. 113 т. 4/.
4.17.З огляду на те, що конфіскація майна відповідно до ч. 1 ст. 59 КПК України може бути застосована лише до майна, що є власністю засудженого, арешт, накладений ухвалою слідчого судді від 21 лютого 2020 року у справі №991/1500/20 /а.с. 67-69 т. 4/, у частині автомобіля Hyundai Tucson з VIN: НОМЕР_1 (д.н.з. НОМЕР_2 ) належить скасувати.
4.18.Цією ж ухвалою слідчого судді накладено арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_6 (реєстраційний номер: 1244084221224), який належить на праві власності дружині ОСОБА_7 - ОСОБА_81 ; земельну ділянку з кадастровим номером: 2122455100:01:008:0197 (реєстраційний номер: 15348221224), яка належать на праві власності дружині ОСОБА_7 - ОСОБА_81 /а.с. 67-69 т. 4/.
4.19.Сторона захисту звертала увагу на безпідставність накладення такого арешту, адже зазначене майно належить ОСОБА_81 дружині обвинуваченого на праві приватної власності.
4.20.Зазначене підтверджується доказами кримінального провадження. Зокрема, судом встановлено, що вказане майно відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить на праві приватної власності ОСОБА_81, яка набула його на підставі-договору купівлі-продажу 11 травня 2017року /а.с. 129-131; 134-135 т. 4/.
4.21.Водночас, зазначений житловий будинок та земельна ділянка набуті за час перебування в шлюбі ОСОБА_81 з обвинуваченим /а.с. 54 т. 3/, тому з урахуванням положеньст. 60 СК України, за якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, суд доходить висновку про те, що зазначений житловий будинок та земельна ділянка є спільною сумісною власністю обвинуваченого і ОСОБА_82 .
4.22.Разом із цим, поділ майна подружжя в порядку, передбаченому статтею 367 ЦК України, не проводився, та частки у ньому, відповідно до статті 364 ЦК України, в натурі не виділялись, доказів протилежного суду не надано.
4.23.При цьому, суд позбавлений можливості вирішити питання поділу майна подружжя у даному кримінальному провадженні, оскільки це не входить до його повноважень, визначених кримінальним процесуальним законодаством, як того вимагають положення ст. 26 КПК України.
4.24.Таким чином, оскільки частки кожного з подружжя у цьому майні не визначені, арешт накладений на нього, зважаючи на те, що обвинуваченому призначено покарання у виді конфіскації майна, з метою його забезпечення, слід залишити в силі. Разом з цим, питання поділу цього майна повинні вирішуватись при виконанні вироку суду.
4.25.Такого ж висновку суд доходить і щодо арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 21лютого 2020 року у справі №991/1500/20 накладено арешт на 189/1000 частки квартири ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер: 14479295), яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_7, його дружині ОСОБА_81 та сину ОСОБА_83 ; 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_7 (реєстраційний номер: 21513624), яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7, його дружині ОСОБА_81 та сину ОСОБА_83 /а.с. 67-69 т. 4/, та ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 березня 2020 року у справі №991/2695/20 арешт накладено на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 2122455100:01:008:0271 (реєстраційний номер 1230490321224), площею 0,0789 га /а.с. 80-83 т. 4/, яка перебуває у спільній сумісній вланості обвинуваченого та ОСОБА_81 як подружжя.
4.26.З огляду на обрану міру покарання, належну процесуальну поведінку обвинуваченого під час провадження у справі, з метою забезпечення виконання вироку, запобіжний захід у виді застави належить залишити без змін до набрання вироком законної сили, що, на переконання суду, буде достатнім заходом для зазначеного.
4.27.Паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я обвинуваченого повернути останньому, оскільки строк дії обов`язку здати на зберігання до органу досудового розслідування (детективу у кримінальному провадженні) паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, припинився.
4.28.Повідомлення про ухвалення вироку.
4.29.Відповідно до вимогст. 483 КПК Українисуд вважає за необхідне повідомити про ухвалення вироку стосовно судді Міжгірського районного суду Закарпатської області ОСОБА_7 . Президента України та Вищу раду правосуддя.
Керуючись статтями 349, 368, 370, 373, 374, 483 КПК України, суд
УХВАЛИВ:
ОСОБА_7 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні зач. 3 ст. 368Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права обіймати посаду судді на строк 3 (три) роки з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
Визначити початок строку відбування покарання - після набрання вироком законної сили.
Речові докази:
-грошові кошти у розмірітридцять купюр номіналом по п`ятсот гривень загальною сумою 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень з наступними серіями та номерами: ФЖ7179436, УИ1475995, СБ5102726, ВД8684845, ЗД7631246, СГ0582250, ЗФ9491799 ЛИ0485905, ВИ7760459, ФЖ5301437, ЗЗ9870201, БТ2041700, УЗ6260429, УЖ1924169, ВЗ0683013, ЛЗ0147174, ЛД1446395, ФД2906559, BE0721727, СГ4504027, ЛА0257051, ЛБ4879722, BЗ1124252, ФБ1285195, ЛЗ3428818, MB9130974, ЛГ2193782, УЗ5277437, ФБ5701467, ЗБ1387227 - повернути Національному антикорупційному бюро України;
-картонну коробочку з написами «ПЛАСТИЛИН 5 кольорів» - знищити;
-копії матеріалів судової справи №302/12/20 на 23 арк., оптичний диск з аудіозаписом судового засідання, флеш накопичувач Team C12G 8 GB D33D08 з копіями відеозапису з камер спостереження у приміщенні суду, портативний жорсткий диск Apacer P/N AP500GAC235B1A 141903112523 з інформацією, яка на ньому міститься, - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Процесуальні витрати у розмірі 9806 (дев`ять тисяч вісімсот шість) грн 40 (сорок) коп. на проведення експертизи стягнути з ОСОБА_7 на користь держави.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 21 лютого 2020 року у справі №991/1500/20, на частину майна ОСОБА_7, а саме:
-189/1000 частки квартири за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційний номер: 14479295), яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_7, його дружині ОСОБА_84 та сину ОСОБА_85 ;
- 1/3 частину квартири за адресою АДРЕСА_7 (реєстраційний номер: 21513624), яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7, його дружині ОСОБА_84 та сину ОСОБА_85 ;
- житловий будинок за адресою АДРЕСА_6 (реєстраційний номер: 1244084221224), у спільній сумісній власності подружжя із ОСОБА_86 ;
- земельну ділянку з кадастровим номером 2122455100:01:008:0197 (реєстраційний номер: 15348221224) у спільній сумісній власності подружжя із ОСОБА_86, до набрання вироком законної сили залишити в силі.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 березня 2020 року у справі №991/2695/20, на частину майна ОСОБА_7, а саме на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 2122455100:01:008:0271 (реєстраційний номер 1230490321224), площею 0,0789 га, у спільній сумісній власності подружжя із ОСОБА_86, до набрання вироком законної сили залишити в силі.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 21 лютого 2020 року у справі №991/1500/20, в частині:
- автомобіль Hyundai Tucson з VIN: НОМЕР_1 (реєстраційний номер: НОМЕР_2 ), що належить ОСОБА_85 .
Запобіжний захід ОСОБА_7 у виді застави в розмірі 80прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 168 160 (сто шістдесят вісім тисяч сто шістдесят) гривень, залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_7 повернути останньому.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Вищий антикорупційний суд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Повідомити про ухвалення вироку стосовно судді Міжгірського районного суду Закарпатської області ОСОБА_7 Президента України та Вищу раду правосуддя.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_1