- Presiding judge (HACC) : Shyroka K.Yu.
- Secretary : Sevriuk K.A.
- Lawyer : Cherdakliieva S.V.
Справа № 991/1887/21
Провадження1-кс/991/1927/21
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2021 року м.Київ
Слідча суддя Вищого антикорупційного суду Широка Катерина Юріївна,
за участю секретаря судового засідання Севрюк К. А.,
адвоката Чердаклієва С. В., що діє в інтересах підозрюваних ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу адвоката Чердаклієва Сергія Васильовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення прокурора про відмову у задоволенні скарг на недотримання розумних строків у кримінальному провадженні № 42017000000003293 від 18.10.2017 року,
ВСТАНОВИЛА
До слідчої судді Вищого антикорупційного суду надійшла скарга адвоката Чердаклієва С. В. (скаржника), що діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на рішення в. о. заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) Офісу Генерального прокурора Пономаренка В. П. від 03.03.2021 року про відмову у задоволенні скарг Чердаклієва С. В. на недотримання розумних строків у кримінальному провадженні № 42017000000003293 від 18.10.2017 року.
Досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснює Національне антикорупційне бюро України (НАБУ, Національному бюро), а органом прокуратури, прокурори якого здійснюють процесуальне керівництво є Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП).
Скарга була призначена до розгляду ухвалою від 18.03.2021 року, станом на момент постановлення якої, скарга відповідала вимогам кримінального процесуального закону.
Обґрунтування скарги
Скаржник зазначив, що він 15.10.2020 року та 16.10.2020 року подав скарги на недотримання розумних строків у кримінальному провадженні № 42017000000003293 від 18.10.2017 року, отримавши відмову 23.10.2020 року листом від першого заступника керівника САП Грищука М. О. Скаржник звернувся до суду з метою оскаржити це рішення, та 11.11.2020 року слідчий суддя Вищого антикорупційного суду скасував це рішення Грищука М. О. щодо скарг від 15.10.2020 року та 16.10.2020 року.
В подальшому, перший заступник керівника САП Грищук М. О. неодноразово приймав рішення за результатами повторного розгляду скарг скаржника від 15.10.2020 року та 16.10.2020 року. Зокрема, він приймав процесуальні рішення по скаргах 02.12.2020 року та 14.01.2021 року. Скаржник звертався зі скаргами на ці рішення прокурорів вищого рівня до Вищого антикорупційного суду, і 22.12.2020 року та 16.02.2021 року слідчий суддя Вищого антикорупційного суду скасував ці рішення.
03.03.2021 року в. о. заступника керівника САП Пономаренко В. П. також прийняв рішення № 16/1/2-22419вих-21 за наслідками повторного розгляду скарг адвоката Чердаклієва С. В. (скаржника). Він зазначив, що відсутні підстави для задоволення скарг і надання прокурору для виконання вказівок щодо строків процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Це рішення і оскаржує скаржник.
Скаржник зазначає, що він не згоден із позицією в. о. заступника керівника САП Пономаренка В. П., стверджуючи що:
-рішення в. о. заступника керівника САП Пономаренка В. П. є неналежною процесуальною формою відмови, та воно належним чином невмотивовано та необґрунтовано, оскільки містить виключно твердження прокурора про відсутність підстав для задоволення скарг без співставлення з мотивами скарг, їхнім обґрунтуванням та зазначені твердження не відповідають реальним обставинам справи;
-замість розгляду скарг від 15.10.2020 року та 16.10.2020 року, Пономаренко В. П. обмежився посиланням у своєму рішенні на ухвали Вищого антикорупційного суду від 07.04.2020 року (справа № 991/1916/20), від 09.04.2020 року (справа № 991/2793/20), від 16.04.2020 року (справа № 991/2981/20), від 27.07.2020 року (справа № 991/5357/20), від 16.09.2020 року (справа № 6879/20), та від 22.12.2020 року (справа № 991/9956/20), що були ухвалені за результатами розгляду скарг сторони захисту на постанови про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні та, відповідно, до вимог кримінального процесуального законодавства, не мають преюдиціального значення для прокурора, у тому числі, під час розгляду скарг на недотримання розумних строків у кримінальному провадженні відповідно до статті 308 КПК України;
-ухвали суду не звільняють прокурора вищого рівня від розгляду скарги по суті, у тому числі від виконання прокурором вимог ч. 5 ст. 110 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) щодо мотивувальної частини рішення прокурора.
Щодо змісту своїх скарг від 15.10.2020 року та 16.10.2020 року, скаржник зазначає про таке:
-обчислення строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000003293 від 18.10.2017 року здійснюється із 28.09.2017 року, коли ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повідомили про підозру - це підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань; постановою від 09.10.2017 року, якою їх оголосили у розшук як підозрюваних; ухвалами слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 02.11.2017 року та 26.02.2019 року про надання дозволу на затримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як підозрюваних; діями слідчого Генеральної прокуратури України у кримінальному провадженні щодо встановлення місця проживання (перебування) ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на території Російської Федерації; листами Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України від 28.11.2019 року, де описуються обставини надходження запитів Служби безпеки України та Генеральної прокуратури України відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; листом САП від 07.07.2020 року, де зазначається про повідомлення про підозру ОСОБА_1 , ОСОБА_2 28.09.2017 року;
-надаючи інформацію про рух кримінального провадження № 42017000000003293 від 18.10.2017 року, скаржник звертає увагу, що, беручи до уваги строк досудового розслідування із періодами його зупинення та скасування постанов слідчих, прокурорів про зупинення досудового розслідування слідчими суддями, строк досудового розслідування у кримінальному провадженні закінчився 17.04.2020 року;
-попри це, детектив Національного антикорупційного бюро України виніс постанови про зупинення досудового розслідування 07.05.2020 року (скасована ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27.07.2020 року як така, що не відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства), та 28.07.2020 року поза межами строку досудового розслідування;
-також, необхідно звернути увагу на те, що 16.01.2020 року ухвалами слідчого судді Вищого антикорупційного суду було скасовано скарги адвоката на постанови про зупинення досудового розслідування від 07.05.2018 року та 29.05.2018 року; попри це, досудове розслідування було відновлено 28.01.2020 року, а не з моменту набрання чинності ухвалами суду, як це передбачено Положенням про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань № 139 від 06.04.2016 року.
Скаржник просить скасувати 1) рішення в. о. заступника керівника САП Пономаренка В. П. у формі листа № 16/1/2-22419вих-21 від 03.03.2021 року щодо скарг адвоката Чердаклієва С. В. (скаржника), захисника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , № 15/10-1 від 15.10.2020 року, № 16/10-1 від 16.10.2020 року, на недотримання розумних строків у кримінальному провадженні № 42017000000003293 від 18.10.2017 року та 2) зобов`зати керівника САП, його першого заступника чи заступника здійснити належний розгляд скарг адвоката Чердаклієва С. В. (скаржника), захисника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , № 15/10-1 від 15.10.2020 року, № 16/10-1 від 16.10.2020 року, на недотримання розумних строків у кримінальному провадженні № 42017000000003293 від 18.10.2017 року по суті, із наданням оцінки доводів, викладених у скаргах, за результатами розгляду яких прийняти вмотивовані та обґрунтовані рішення із посиланням на положення кримінального процесуального закону.
Доводи сторін
У судовому засіданні скаржник підтримав вимоги скарги. Він вказав на ключові аспекти своєї скарги та попросив її задовольнити.
Прокурор САП Пономаренко В. П. чи інший представник САП не з`явилися у судове засідання, хоча були повідомлені належним чином. Беручи до уваги положення ч. 3 ст. 206 КПК України, відсутність слідчого, дізнавача чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Мотивація суду
Розглянувши матеріали скарги, заслухавши доводи у судовому засіданні, слідча суддя дійшла таких висновків.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч. 1 ст. 303 КПК України. Частиною 1 статті 308 КПК України визначено право, зокрема, підозрюваного оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування. На досудовому провадженні може бути оскаржене рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування - особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником (п. 9-1 ч. 1 ст. 303 КПК України).
У КПК України не встановлено чітких критеріїв, за якими має оцінюватись рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків під час досудового розслідування. Втім, у будь-якому випадку необхідно оцінити, чи є таке рішення обґрунтованим та вмотивованим. Процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Як зазначалося вище, рішення слідчого, дізнавача, прокурора може прийматися у формі постанови, проте не завжди - у випадках, передбачених КПК України, а також коли суб`єкт прийняття рішення визнає це за необхідне (ч. 1, 3 ст. 110 КПК України). Разом із тим, будь-яке процесуальне рішення має містити обґрунтування, яке, по суті, називається мотивувальною частиною. Так, пункт 2 частини 5 статті 110 КПК України висуває вимоги до мотивувальної частини: вона має містити зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення КПК України. Також, беручи до уваги суть скарги, яка стосується оскарження конкретного рішення прокурора САП, надавати оцінку попереднім рішенням прокурорів вищого рівня, навіть беручи до уваги те, що вони стосуються тих же скарг від 15.10.2020 року та 16.10.2020 року, доцільно лише у контексті кримінального провадження в цілому та значення оскаржуваного рішення в. о. заступника керівника САП Пономаренка В. П. у формі листа № 16/1/2-22419вих-21 від 03.03.2021 року у ньому.
У своєму листі від 03.03.2021 року в. о. заступника САП Пономаренко В. П. зазначив, що доводи скаржника щодо неповідомлення про підозру ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ненабуття статусу підозрюваних у зв`язку із цим, вже були предметом перевірки слідчого судді у порядку судового контролю. Він посилається на перелік із 6 ухвал слідчих суддів Вищого антикорупційного суду у яких підтверджується, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули статусу підозрюваних 14.02.2020 року. Прокурор вказує на те, що предметом перевірки слідчого судді у порядку судового контролю вже були й доводи щодо винесення прокурором постанови про зупинення досудового розслідування після закінчення строків досудового розслідування, зокрема, твердження про те, що строк досудового розслідування закінчився 17.04.2020 року - згідно із ухвалами слідчих суддів Вищого антикорупційного суду від 27.07.2020 року, 16.09.2020 року та від 22.12.2020 року, ці доводи не було підтверджено. Він також зазначає про те, що за результатами розгляду звернень від 19.02.2021 року, не було встановлено підстав, передбачених законом, для проведення перевірок, зазначених у них. Ці звернення, найбільш імовірно, не стосуються предмету оскарження, оскільки скаржник не згадує про них у своїй скарзі.
Слідча суддя звертає увагу на те, що скарги від 15.10.2020 року та 16.10.2020 року (окремо щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) подавалася прокурору вищого рівня, а їхня суть зводилася до доведення факту недотримання розумних строків у кримінальному провадженні. У них скаржник зазначив про рух кримінального провадження, та стверджував, що вказані обставини є підтвердженням закінчення двомісячного строку досудового розслідування 17.04.2020 року, непродовження прокурором, слідчим строків досудового розслідування, а також нездійснення дій, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК України (щодо закінчення кримінального провадження). Він попросив встановити старшому прокурору групи прокурорів САП, яким здійснюється нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42017000000003293 від 18.10.2017 року, розумний строк для здійснення однієї з дій, що передбачені ч. 2 ст. 283 КПК України, а саме: 1) закриття кримінального провадження; 2) звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, у кримінальному провадженні № 42017000000003293 від 18.10.2017 року.
У скарзі, яку скаржник подав слідчій судді, він, по суті, просить оцінити рішення прокурора вищого рівня на предмет обґрунтованості, вмотивованості та законності. Скаржник стверджує, що строк досудового розслідування закінчився, проте, прокурор у кримінальному провадженні, порушуючи принцип розумних строків, досі не прийняв процесуального рішення про закриття провадження.
Кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК України (п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України). Особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження (ч. 1 ст. 283 КПК України). З урахуванням цього положення та інших загальних положень щодо закінчення досудового розслідування, слідча суддя встановлює, чи є у діях чи бездіяльності процесуального керівника у кримінальному провадженні № 42017000000003293 від 18.10.2017 року, ознаки поведінки, що порушує критерії розумності строку у кримінальному провадженні.
Оскільки у ч. 2 ст. 308 КПК України зазначається, що прокурор вищого рівня зобов`язаний розглянути скаргу та у разі наявності підстав для її задоволення надати відповідні вказівки, рішення прокурора за результатами розгляду скарги має враховувати обґрунтування, яке зазначив суб`єкт звернення зі скаргою. Його позиція викладена кількома абзацами вище. Таким чином, слідча суддя оцінює доводи скаржника та прокурора САП щодо обов`язку вчинення або невчинення дій із закриття провадження щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також необхідність негайного вчинення таких дій з урахуванням об`єктивних вимог кримінального процесуального законодавства та загальних засад кримінального законодавства.
Основним аргументом скаржника є те, що спливли строки, передбачені ст. 219 КПК України, що він стверджує, посилаючись на рух кримінального провадження та строки досудового розслідування з урахуванням зупинення досудового розслідування, його поновлення та скасування постанов про зупинення досудового розслідування. Кримінальне провадження № 42017000000003293 від 18.10.2017 року було виділено із кримінального провадження № 42016000000003490 від 17.11.2016 року. Оскільки провадження було внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.10.2017 року року, станом на тоді діяла інша редакція статті 219 КПК України, ніж зараз. За цією редакцією, передбачалося, що досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину (п. 2 ч. 1 ст. 219 КПК України). Строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею або винесення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому статтею 290 КПК України, не включається у строки, передбачені ст. 219 КПК України (ч. 3 ст. 219 КПК України, що діяла на момент внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження № 42017000000003293 від 18.10.2017 року).
Скаржник зазначає, що 28.09.2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повідомили про підозру. 18.10.2017 року матеріали було виділено у інше провадження стосовно них. 31.10.2017 року провадження було відновлено, 03.11.2017 року було зупинено. 19.11.2017 року провадження було передано за підслідністю до Національного антикорупційного бюро України. 08.12.2017 року провадження було відновлено та знову зупинено. 07.05.2018 року та 29.05.2018 року було вчинено аналогічні дії. 28.01.2020 року кримінальне провадження знову було відновлено, 14.02.2020 року його було зупинено, 17.03.2020 року його було відновлено та знову зупинено, 31.03.2020 року було вчинено аналогічні дії. 17.04.2020 року його було відновлено, а 07.05.2020 року було зупинено (як стверджує скаржник, це було вчинено поза межами строків досудового розслідування), а надалі кримінальне провадження знову було зупинено 28.07.2020 року. 16.01.2020 року, 18.03.2020 року, 07.04.2020 року, 09.04.2020 року, 16.04.2020 року та 27.07.2020 року відповідні постанови про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні було скасовано.
Фактично, на виникнення обов`язку у прокурора прийняти рішення щодо закриття кримінального провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, впливають дві обставини: дата повідомлення про підозру (оскільки з моменту такого повідомлення відраховуються граничні строки досудового розслідування), а також те, чи міг прокурор відновити кримінальне провадження не з моменту скасування ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду 16.01.2020 року постанови про зупинення досудового розслідування від 29.05.2018 року, а пізніше (це впливає на строк, що сплив до 14.02.2020 року).
Щодо першої обставини, то слідча суддя звертає увагу на те, що у матеріалах скарги не містяться належні докази, які підтверджують повідомлення про підозру у цьому кримінальному провадженні. Надана копія руху кримінального провадження № 42016000000003490 від 17.11.2016 року разом із копіями карток «Правопорушник» відповідно до Єдиного реєстру досудових розслідувань не є переконливою, оскільки в матеріалах скарги містяться інші докази (наприклад, оскаржуване рішення прокурора САП за наслідками повторного розгляду скарг, із посиланням на рішення (ухвали) слідчих суддів Вищого антикорупційного суду), які вказують на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 могли набути статусу підозрюваних 14.02.2020 року. Єдиним належним у цьому випадку доказом повідомлення про підозру буде той, що передбачений КПК України. Особа набуває статусу підозрюваного у випадку 1) повідомлення їй про підозру або 2) якщо особа була затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення або 3) якщо щодо неї складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 42 КПК України). Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 278 КПК України). У Главі 11 КПК України визначено порядок вручення повідомлень. Зокрема, особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою; у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (ч. 1, 2 ст. 135 КПК України). Таким чином, ці докази доцільно використовувати для встановлення факту повідомлення про підозру, проте у матеріалах скарги їх немає. Відповідно, цей факт не було переконливо доведено скаржником. Щодо другої обставини, слідча суддя зазначає, що скаржник не надає підтвердження того, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000003293 від 18.10.2017 року було відновлено після ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду 16.01.2020 року лише 28.01.2020 року. З урахуванням цього, неможливо стверджувати про те, що у прокурора виник обов`язок вчинення або невчинення дій із закриття провадження щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також необхідність негайного вчинення таких дій з урахуванням об`єктивних вимог кримінального процесуального законодавства та загальних засад кримінального законодавства.
У будь-якому випадку, строк досудового розслідування, як і будь-який строк у кримінальному процесі, має відповідати вимогам щодо розумності строку. Розумний строк визначається відповідно до обставин справи, що вимагає оцінки в цілому. Хоча окремі стадії провадження можуть провадитись з прийнятною тривалістю, загальна тривалість процесу може, однак, перевищити «розумний строк». Критеріями оцінки розумності строку можуть бути, зокрема, складність справи, поведінка учасників кримінального провадження, а також відповідних органів.
Слідча суддя звертає увагу на те, що строки досудового розслідування встановлені для дотримання принципу розумності строків, який є загальною засадою кримінального провадження згідно із п. 21 ч. 1 ст. 7, ст. 28 КПК України. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК України строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. На принцип розумності строків також посилається скаржник, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини.
Оскільки кримінальне процесуальне законодавство висуває загальні вимоги до розумності строків, суд звертається до інших джерел права, які визнані в Україні, для більш детального аналізу. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди [України] застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Це положення узгоджується зі статтею 9 Конституції України, що встановлює примат (пріоритет) міжнародного права в Україні.
Доцільно застосувати усталену позицію ЄСПЛ щодо питань розумності строку та гарантій, передбачених параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Положення, зокрема, гарантує право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Проте, ЄСПЛ зазначив, що особа не може стверджувати порушення розумних строків у провадженні, покладаючись на період, протягом якого вона намагалася уникнути притягнення до відповідальності у своїй країні. Залишення країни особою саме по собі має певні наслідки для обсягу гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції, щодо тривалості провадження. У разі якщо особа залишає державу, яка поважає принцип верховенства права, можна вважати, що він або вона не має права скаржитися на необґрунтовану тривалість провадження після такого залишення, окрім якщо надана достатня причина для спростування цього припущення. (Рішення у справі Vayic проти Туреччини від 20.06.2006 року, заява № 18078/02, параграф 44). Така практика спостерігається ще із 1980-го року, коли Європейська комісія з прав людини (установа, яка займалася первісним розглядом скарг приватних осіб на порушення Конвенції) виклала цю позицію у справі Ventura проти Італії, заява № 7438/76 від 15.12.1980 року. Беручи до уваги обставини того, що особи, яких представляє скаржник, залишили територію України до 2017 року (на що вказують обставини про кримінальне провадження у сукупності), ймовірно, у напрямку Російської Федерації, що є країною-агресором, визнаною постановою Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором» № 129-VIII від 27.01.2015 року, та, відповідно, має підстави не виконувати або виконувати неефективно запити про міжнародну правову допомогу, непереконливими видаються доводи скаржника щодо факту недотримання розумних строків у цьому кримінальному провадженні, який має усунути прокурор вищого рівня.
Беручи до уваги оцінку обставин, зазначену вище, слідча суддя приходить до висновку, що рішення в. о. заступника керівника САП Пономаренка В. П. у формі листа № 16/1/2-22419вих-21 від 03.03.2021 року, містить зміст обставин, які є підставами для прийняття рішення; мотиви прийняття рішення, їхнє обґрунтування та посилання на положення КПК України, які є виправданими у контексті наданих доказів. Тому, відсутні підстави для задоволення скарги на таке рішення.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. 110, 303-308 КПК України, слідча суддя
ПОСТАНОВИЛА
У задоволенні скарги адвоката Чердаклієва С. В., що діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на рішення в. о. заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Пономаренка В. П. у формі листа № 16/1/2-22419вих-21 від 03.03.2021 року про відмову у задоволенні скарг Чердаклієва С. В. на недотримання розумних строків у кримінальному провадженні № 42017000000003293 від 18.10.2017 року - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту її оголошення.
Слідча суддя Широка К. Ю.