Document No. 95972486

Справа № 991/1947/21

Провадження 1-кс/991/1989/21

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2021 року м.Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д., розглянувши скаргу адвоката Стоянова Миколи Михайловича, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 на постанову прокурора про закриття кримінального провадження від 01.12.2020, в порядку п.4 ч.1 ст. 303 КПК України, у кримінальному провадженні № 52017000000000785 від 10.11.2017,

ВСТАНОВИВ:

22.03.2021 до слідчого судді Вищого антикорупційного суду надійшла вказана скарга, в якій адвокат Стоянов М.М. просив скасувати постанову прокурора Четвертого відділу управління процесуального керівництва підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Скибенка О.І. від 01.12.2020 про закриття кримінального провадження № 52017000000000785 від 10.11.2017 в частині щодо злочинів, передбачених ст. 366-1 КК України.

Скарга обґрунтовується тим, що детективами Національного антикорупційного бюро України здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000785 від 10.11.2017 за підозрою ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, ОСОБА_4 у скоєнні злочину передбаченого ч.5 ст. 191 КК України, за підозрою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України та за фактом скоєння злочину, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України.

01.12.2020 прокурор Четвертого відділу управління процесуального керівництва підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Скибенко О.І. виніс постанову про закриття кримінального провадження № 52017000000000785 від 10.11.2017 в частині щодо злочинів, передбачених ст.366-1 КК України, на підставі ч.6 ст. 9, п.2 ч.1 ст.7, ч.1 ст. 9, п.4 ч.1 ст.284 КПК України та ч.1 ст.2 КК України.

Обґрунтовуючи своє рішення прокурор зазначив, що Рішенням Конституційного Суду України № 13-р/2020 від 27.10.2020 визнано неконституційною ст. 366-1 КК України, що за своїми правовими наслідками тотожне набранню чинності законом, який скасовує кримінальну відповідальність за відповідне діяння. З огляду на припинення правової підстави кримінальної відповідальності за діяння передбачені ст. 366-1 КК України, прокурор дійшов висновку, що кримінальне провадження №52017000000000785 підлягає закриттю в частині злочинів, передбачених ст.366-1 КК України на підставі ч.6 ст. 9, п.2 ч.1 ст.7, ч.1 ст. 9, п.4 ч.1 ст.284 КПК України та ч.1 ст.2 КК України.

Наведене процесуальне рішення на думку заявника є незаконним та необґрунтованим та таким, що порушує принцип верховенства права, у зв`язку з наступним.

На думку захисника прокурором було невірно обрано спосіб та форму припинення кримінального переслідування, шляхом закриття кримінального провадження відносно ст. 366-1 КК України, з огляду на невірне трактування правових наслідків визнання неконституційності відповідної норми права органом конституційного контролю, в результаті чого не було дотримано прав та свобод ОСОБА_1 .

Так, захисником наголошується, що на противагу декриміналізації (скасуванню злочинності діяння), факт визнання неконституційності норми права (в даному випадку норми Кримінального кодексу України) свідчить про те, що з самого початку свого існування відповідна норма не відповідала Конституції України, а відтак і не могла застосовуватися, тобто криміналізоване органом законодавчої влади діяння - не являлося кримінально-караним, оскільки не ґрунтувалося на Конституції України.

Поряд із цим, застосуванням п.4 ч.1 ст. 284 КПК України фактично констатується причетність відповідної особи до вчинення кримінального правопорушення, яке на момент закриття кримінального провадження вже декриміналізовано. Водночас неконституційність відповідної норми права вказує на відсутність самої події/складу кримінального правопорушення, яке являлося кримінально- караним виключно в силу помилки законодавчого органу влади.

На думку захисника постанова прокурора від 01.12.2020 порушує принцип верховенства права та принцип законності в результаті невірного застосування аналогії права, шляхом звернення до положень п.4 ч.1 ст. 284 КПК України.

Так, прийняттям оскаржуваної постанови прокурором фактично без з`ясування думки ОСОБА_1 було порушено принцип презумпції невинуватості та доведення вини, оскільки закриттям кримінального провадження за нереабілітуючою підставою фактично з одного боку було констатовано винуватість ОСОБА_1 попри відсутність обвинувального вироку суду, а з іншого порушено право на захист ОСОБА_1 , шляхом позбавлення останнього можливості у порядку та спосіб спростувати пред`явлене йому обвинувачення. Більше того, прийняттям оскаржуваної постанови прокурором фактично було унеможливлено реалізацію ОСОБА_1 права на справедливий розгляд та вирішення його справи у розумні строки незалежним та неупередженим судом, чим фактично позбавлено останнього права на доступ до правосуддя.

Захисник вважає, що прокурору слід було застосувати аналогію права, шляхом звернення до п.п.1,2 ч.1 ст. 284 КПК України та закрити провадження за відсутністю складу кримінального правопорушення.

Окрім того захисник вказав на порушення прокурором вимог абз.2 ч.6 ст.284 КПК України, оскільки оскаржувана постанова не надсилалась ОСОБА_1 . Поряд з цим, прокурором було закрито провадження не відносно конкретних осіб за відповідними статтями, а безвідносно до будь-якої особи за ст. 366-1 КК України. Водночас прокурором не були внесені відповідні відомості про закриття кримінального провадження за ст.366-1 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Стосовно строків на оскарження захисник зазначив наступне. Про існування постанови від 01.12.2020 захисник дізнався в судовому засіданні 10.03.2021 під час розгляду клопотання про зміну відносно ОСОБА_1 міри запобіжного заходу, в порядку ст.201 КПК України, а тому у відповідності до положень ч.1 ст. 304 КПК України вважає строк на оскарження не порушеним.

В судове засідання заявник Стоянов М.М. не з`явився, надіслав до суду заяву, в якій просив розгляд скарги проводити у його відсутність, вимоги скарги підтримує.

Прокурор Скибенко О.І. в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заперечення, в яких просив відмовити в задоволенні скарги захисника Стоянова М.М., оскільки вважає постанову законною та обґрунтованою, зазначив, що на час прийняття ним процесуального рішення кримінальна відповідальність за ст. 366-1 КК України була скасована, тому 01.12.2020 ним було прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 52017000000000785 в частині щодо злочинів, передбачених ст. 366-1 КК України, на підставі ч.6 ст.9, п.2 ч.1 ст.7, ч.1 ст. 9, п.4 ч.1 ст.284 КПК України та ч.1 ст.2 КК України. Просив розгляд скарги здійснювати без участі прокурора.

Слідчий суддя, враховуючи вимоги ст. 26, ч.3 ст. 306 КПК України, наявність заяв про розгляд без участі від заявника та прокурора, процесуальне рішення якого оскаржується, прийшов до висновку про можливість здійснення розгляду скарги за відсутності вказаних осіб.

Дослідивши скаргу та додані до неї матеріали, слідчий суддя приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України.

Статтею 303 КПК України визначені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, серед яких, пунктом 4 ч. 1 вказаної статті КПК України передбачено право заявника, потерпілого, його представника чи законного представника, підозрюваного, його захисника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження оскаржити рішення прокурора про закриття кримінального провадження.

Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 КПК України, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії (ч.1 ст. 304 КПК України).

Захисник у скарзі зазначив, що про існування постанови від 01.12.2020 дізнався лише в судовому засіданні 10.03.2021 під час розгляду клопотання про зміну відносно ОСОБА_1 міри запобіжного заходу, в порядку ст.201 КПК України, копія оскаржуваної постанови від 01.12.2020 ОСОБА_1 , не вручалась, тому він вважає строк на оскарження не порушеним.

Будь-яких інших даних стосовно вручення копії постанови від 01.12.2020 ОСОБА_1 чи його захиснику матеріали провадження не містять, прокурором не спростовані, тому за таких обставин строк є таким, що не пропущений.

Встановлено, що детективами Національного антикорупційного бюро України здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000785 від 10.11.2017 за підозрою ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, ОСОБА_4 у скоєнні злочину передбаченого ч.5 ст.191 КК України, за підозрою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених ст. 366-1 КК України та за фактом скоєння злочину, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України.

На даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні завершене та сторонам надано доступ до матеріалів досудового розслідування, на виконання вимог ст. 290КПК України.

01.12.2020 прокурор Четвертого відділу управління процесуального керівництва підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Скибенко О.І. виніс постанову про закриття кримінального провадження № 52017000000000785 від 10.11.2017 в частині щодо злочинів, передбачених ст.366-1 КК України на підставі ч.6 ст. 9, п.2 ч.1 ст.7, ч.1 ст. 9, п.4 ч.1 ст.284 КПК України та ч.1 ст.2 КК України.

Обґрунтовуючи своє рішення прокурор зазначив, що Рішенням Конституційного Суду України № 13-р/2020 від 27.10.2020 визнано неконституційною ст. 366-1 КК України, а тому згідно з цим рішенням, а також відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, ст. 366-1 КК України втратила чинність з дня ухвалення вказаного рішення. З огляду на припинення правової підстави кримінальної відповідальності за діяння передбачені ст. 366-1 КК України, кримінальне провадження №52017000000000785 підлягає закриттю в частині злочинів, передбачених ст.366-1 КК України на підставі ч.6 ст. 9, п.2 ч.1 ст.7, ч.1 ст. 9, п.4 ч.1 ст.284 КПК України та ч.1 ст.2 КК України.

Вказана постанова від 01.12.2020 є предметом оскарження в даному провадженні.

Відповідно до положень Глави 24 КПК України закриття кримінального провадження є формою закінчення досудового розслідування, яке здійснюється в силу наявності обставин, що виключають кримінальне провадження, або при наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Правова природа даного виду оскарження процесуального рішення прокурора, в порядку п.4 ч.1 ст. 303 КПК України, передбачає необхідність перевірки не лише дотримання процесуального порядку закриття кримінального провадження посадовими особами органів досудового розслідування, а й підстав його закриття.

Як вбачається з матеріалів кримінальне провадження № 52017000000000785 від 10.11.2017 здійснювалось в тому числі за підозрою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених ст. 366-1 КК України.

Рішенням Великої палати Конституційного Суду України від 27.10.2020 № 13-р/2020 (справа № 1-24/2020(393/20) визнано неконституційною ст. 366-1 КК України.

Як слідує з оскаржуваної постанови від 01.12.2020, прокурор Скибенко О.І. прийшов до висновку, що прийняття Конституційним судом України рішення про неконституційність ст. 366-1 КК України та втрата цією статтею чинності, у зв`язку з прийняттям такого рішення, за своїми правовими наслідками тотожне набранню чинності законом, який скасовує кримінальну відповідальність за відповідне діяння. З огляду на припинення правової підстави кримінальної відповідальності за діяння передбачені ст. 366-1 КК України, кримінальне провадження №52017000000000785 підлягає закриттю в частині злочинів, передбачених ст.366-1 КК України на підставі ч.6 ст. 9, п.2 ч.1 ст.7, ч.1 ст. 9, п.4 ч.1 ст.284 КПК України та ч.1 ст.2 КК України.

Однак на думку захисника, висновки, викладені в постанові прокурора від 01.12.2020 порушують принцип верховенства права, принцип законності в результаті невірного застосування аналогії права, шляхом звернення до п.4 ч.1 ст. 284 КПК України.

Так, захисник вважає, що прокурором невірно обрано спосіб та форму припинення кримінального переслідування шляхом закриття кримінального провадження відносно ст. 366-1 КК України, оскільки застосуванням п.4 ч.1 ст. 284 КПК України фактично констатується причетність відповідної особи до вчинення кримінального правопорушення, яке на момент закриття кримінального провадження вже декриміналізовано. В той же час неконституційність відповідної норми права вказує на відсутність самої події/складу кримінального правопорушення, яке являлося кримінально- караним виключно в силу помилки законодавчого органу влади. Тому на думку захисника прокурору слід було застосувати аналогію права, шляхом звернення до п.п.1,2 ч.1 ст. 284 КПК України та закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого за ст. 366-1 КК України.

Слідчий суддя вважає такі доводи захисника безпідставними з огляду на наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.10.2020 № 13-р/2020 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», Кримінального кодексу України, статтю 366-1 КК України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КК України кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 11 КК України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Статтею 284 КПК визначено вичерпний перелік випадків, за яких закривається кримінальне провадження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається у разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення. Тобто наведені положення застосовуються у разі, коли на підставі доказів об`єктивно встановлена відсутність хоча б однієї ознаки складу злочину.

Зокрема, відповідно до п.4 ч.1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.

Тут вже мова йде про прийняття Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні, відповідного закону, який буде скасовувати кримінальну відповідальність за відповідний злочин, так звана декриміналізація злочину.

Наведеними вище нормами статті 284 КПК України не визначено як підстав, так й порядку закриття кримінального провадження внаслідок визнання рішенням КСУ певного закону чи частини закону такими, що не відповідають Конституції України (тобто неконституційними).

За пунктом 2 резолютивної частини цього рішення КСУ, визнані неконституційними норми (зокрема й стаття 366-1 КК України) втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.

Статтею 147 Конституції України встановлено, що Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції. Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень i висновків.

Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

За статтею 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Рішенням КСУ у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 150 Конституції України, а також ч. 2 ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення КСУ мають пряму (перспективну) дію в часі.

Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього.

Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акту чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. (Позиція Великої Палати Верховного Суду, висвітлена в постанові від 18.11.2020 (справа № 4819/49/19, провадження № 13-76зво20).

В пункті 4 рішення КСУ від 14.12.2000 №15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) зокрема зазначено, що додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, рішення КСУ належить сприймати як загальнообов`язкові правові акти, які діють на усій території України та є обов`язковими для виконання усіма суб`єктами права.

Разом з тим, у пункті 3 рішення КСУ від 19.04.2000 № 6-рп/2000 (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) зокрема зазначено, що відповідно до положення частини першої статті 6 Кодексу злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв на час його вчинення. За змістом частини другої зазначеної статті закон, що усуває караність діяння або пом`якшує покарання, має зворотну дію в часі. Приписи цих норм Кодексу кореспондуються з положеннями статті 58 Конституції України. Зворотна дія кримінального закону означає поширення його на осіб, які вчинили діяння до набрання чинності таким законом.

Зіставлення положень статей 8, 58, 92, 152, пункту 1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та статті 6 Кодексу дає підстави дійти висновку, що виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000).

В пункті 4 рішення КСУ від 26.01.2011 №1-рп/2011 (справа про заміну смертної кари довічним позбавленням волі) зокрема зазначено, що Конституційний Суд України виходить з того, що в частині четвертій статті 5 Кримінального кодексу України йдеться про можливість його зміни тільки іншим законом про кримінальну відповідальність, а не Рішенням Конституційного Суду України, який повноважний лише визнавати неконституційними положення закону про кримінальну відповідальність.

Висновок про те, що скасування або пом`якшення кримінальної відповідальності особи здійснюється саме законами, ґрунтується, зокрема, на положеннях Кримінального кодексу України, відповідно до якого поліпшення правового становища особи, яка вчинила злочин, здійснюється згідно із законом, що пом`якшує покарання, нововиданим законом (частина друга статті 6, частина третя статті 54 Кодексу 1960 року), законом про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, санкцією нового закону (ч.1 ст. 5, ч.3 ст.74 КК України).

Аналогічні положення встановлені статтями 4 та 5 чинного КК України щодо чинності та зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі.

З наведеного вище очевидно, що будь-яке рішення КСУ не може мати зворотної (ретроспективної) дії у часі, яка реалізується виключно через зміну чи скасування норм КК шляхом прийняття Верховною Радою України певного закону.

В даному випадку не відбулось скасування норми, яка передбачала кримінальну відповідальність, шляхом прийняття закону Верховною Радою України, а стаття 366-1 КК України (за якою підозрювались ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ) втратила чинність з 27.10.2020 внаслідок визнання її неконституційною за рішенням КСУ.

Проте підставою для втрати чинності законом у цілому або його частинами є як визнання єдиним органом законодавчої влади - Верховною Радою України такого закону або його окремих положень такими, що втратили чинність, так й визнання їх такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні - Конституційним Судом України.

У обидвох випадках наслідками є втрата законом чи його частиною чинності, а тому втрата чинності законом (чи частини закону) внаслідок визнання їх неконституційними є тотожною набранню чинності законом, яким скасовується кримінальна відповідальність.

За таких обставин висновки прокурора, наведені в постанові від 01.12.2020, є вірними.

За частиною 6 статті 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження.

Статтею 7 КПК визначено перелік загальних засад кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться верховенство права та законність.

Частиною 1 статті 8 «Верховенство права» КПК визначено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За частиною 1 статті 9 «Законність» КПК, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. За частиною 3 статті 9 КПК, закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.

За статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Як зазначалося вище, згідно з п.4 ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.

В той же час пп.1,2 ч.1 ст.284 КПК України не містить такої підстави закриття кримінального провадження - у зв`язку з визнанням Конституційним Судом України закону (норми закону), таким що не відповідає Конституції України (є неконституційною), а потребує встановлення відсутності хоча б однієї ознаки складу злочину.

За таких обставин твердження захисника про необхідність закриття провадження відносно ОСОБА_1 за ст. 366-1 КК України на підставі п.п.1,2 ч.1 ст. 284 КПК України є помилковими та не узгоджуються з наведеними нормами кримінального процесуального закону.

Слід звернути увагу, що у Рішенні від 19.04.2000 року № 6-рп/ 2000 Конституційний Суд України зазначив, що «згідно з частиною другою статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення», «кримінально-правова норма має зворотну дію в часі в тій її частині, в якій вона пом`якшує або скасовує відповідальність особи. Це стосується випадків, коли в диспозиції норми зменшено коло предметів посягання; виключено із складу злочину якісь альтернативні суспільно-небезпечні наслідки; обмежено відповідальність особи шляхом конкретизації в бік звуження способу вчинення злочину; звужено зміст кваліфікуючих ознак тощо» (абзац третій пункту 2, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини).

Тобто саме закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності (частина 1 статті 5 КК України).

Отже, з урахуванням таких загальних засад кримінального провадження як верховенство права та законність, у зв`язку з тим, що статтю 366-1 КК України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), враховуючи що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено КСУ безпосередньо у тексті ухваленого рішення), слідчий суддя приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги адвоката Стоянова М.М. про скасування постанови прокурора від 01.12.2020 про закриття кримінального провадження № 52017000000000785 від 10.11.2017 в частині щодо злочинів, передбачених ст. 366-1 КК України.

Слідчим суддею не встановлено порушень, які б слугували підставою для скасування постанови прокурора від 01.12.2020.

Керуючись статтями 7, 9, 303-307, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги адвоката Стоянова Миколи Михайловича, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 , на постанову прокурора Четвертого відділу управління процесуального керівництва підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Скибенка О.І. від 01.12.2020 про закриття кримінального провадження № 52017000000000785 від 10.11.2017, в частині щодо злочинів, передбачених ст. 366-1 КК України, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом 5 (п`яти) днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Слідчий суддя В.Д. Воронько