Document No. 96270336

справа № 991/1003/21

провадження № 11-кп/991/37/21

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

про повернення апеляційної скарги

13 квітня 2021 року м.Київ

Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Семенников О.Ю., перевіривши апеляційну скаргу адвоката Овода Романа Віталійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 26 березня 2021 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52021000000000039 від 27 січня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

До Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Кимлика Р.В. про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 у зв`язку із закінченням строків давності у кримінальному провадженні №52021000000000039 від 27 січня 2021 року, в якому ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.369-2 КК.

Ухвалою колегії суддів Вищого антикорупційного суду від 26 березня 2021 року вказане клопотання задоволено, звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.369-2 КК, на підставі ст.49 КК у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження №52021000000000039 від 27 січня 2021 року на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК.

Судове рішення мотивовано тим, що підозрюваний ОСОБА_2 раніше не судимий, надав свою згоду на звільнення від кримінальної відповідальності, відсутні відомості щодо переховування його від суду, досудового слідства чи вчинення нових злочинів, які б могли перервати перебіг давності, кримінальне правопорушення, у вчиненні якого особа підозрюється, мало місце у вересні-жовтні 2016 року, що підтвердили сторони кримінального провадження під час розгляду клопотання, та належало до злочину невеликої тяжкості, а відтак строк давності закінчився в жовтні 2019 року.

Вимоги апеляційної скарги і доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, вважаючи його незаконним та таким, що порушує законні права та інтереси особи ОСОБА_1 , адвокат Овод Р.В. в інтересах останнього звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу від 26 березня 2021 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 у зв`язку із закінченням строків давності.

В обґрунтування підстав можливості апеляційного оскарження даної ухвали адвокат Овод Р.В. зазначає, що кримінальне провадження №52021000000000039 від 27 січня 2021 року відносно ОСОБА_2 виділено з кримінального провадження №42016110350000102 від 01 квітня 2016 року, в якому 21 грудня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК. При цьому, інкриміновані ОСОБА_2 дії нероздільно пов`язані з діями, інкримінованими ОСОБА_1 , оскільки як безпосередньо в повідомленні про підозру ОСОБА_2 і клопотанні прокурора, так і в повідомленні про підозру ОСОБА_1 зазначено, що з позиції сторони обвинувачення, ОСОБА_2 пропонував та надав неправомірну вигоду за вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави, саме ОСОБА_1 .

Таким чином на думку особи, яка подала апеляційну скаргу, суд у підготовчому засіданні без повного безпосереднього дослідження доказів у справі, обґрунтувавши висновки оскарженої ухвали лише позицією прокурора та Жукова В.О., постановив судове рішення, яким фактично без допуску до участі у розгляді справи ОСОБА_1 та з порушенням його права на захист визнав, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, а тому, на думку адвоката його підзахисний вправі захищати свої права, свободи та інтереси, яких стосується ухвала у цьому провадженні, шляхом її апеляційного оскарження.

Мотиви суду.

Законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції може бути забезпечена можливістю їх оскарження в апеляційному порядку. Передбачене положеннями КПК право на оскарження судових рішень є важливою гарантією забезпечення захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження і процесуальним інструментом виправлення судової помилки.

Як вбачається з ч.2 ст.55, п.8 ч. 2 ст.129 Конституції України, доступ до правосуддя є одним із основоположних принципів верховенства права.

Із приписів ч.2 ст.24 КПК слідує, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

В той же час право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватись у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства»).

Конституційний Суд України у своїх рішеннях висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежено (Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

За Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012 право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п.8 ч.3 ст.129 Конституції України).

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право на звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Відповідно до положень ч.5 ст.288 КПК ухвала суду про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути оскаржена в апеляційному порядку.

За приписами статей 398, 399 КПК питання про те, чи подана апеляційна скарга на вирок чи ухвалу суду першої інстанції особою, яка має права її подавати, розглядається і вирішується суддею-доповідачем суду апеляційної інстанції до прийняття рішення про відкриття апеляційного провадження.

Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст.393 КПК, пунктом 10 якої передбачено, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03 березня 2016 року (справа № 5-347кс15), конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження, при цьому відсутність "інших осіб" у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому ст.394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено ч.2 ст.24 КПК.

У доктрині права преюдиціями визнаються загальні положення (правила), в силу яких особа, яка здійснює оцінку доказів, і суд при постановленні вироку вправі вважати встановленими обставини, які мають значення для вирішення кримінальної справи. Преюдиційні факти не потребують повторного чи додаткового дослідження. Факт преюдиції розцінюється суддею як безспірний, встановлений компетентним органом і як такий, що спрощує оцінку даних.

Статтею 90 КПК зазначено, що рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили та яким встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України й міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, має преюдиційне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

Отже, підставою для оскарження судового рішення згідно з ч.2 ст.24 КПК до суду вищої інстанції особою, яка не брала участі в судовому розгляді, є те, що це судове рішення стосується її прав, свобод та інтересів, а саме: воно містить інформацію щодо цієї конкретної особи із зазначенням прізвища, ім`я та по-батькові або її можна ідентифікувати за певними, належними їй ознаками, і цим рішенням установлено факти щодо оцінки конкретних дій цієї особи, які матимуть безспірне значення для вирішення кримінальної справи щодо неї.

За ухвалою Вищого антикорупційного суду від 26 березня 2021 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.369-2 КК, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, кримінальне провадження закрито.

З тексту ухвали вбачається, що ОСОБА_2 підозрюється у пропозиції та наданні неправомірної вигоди у розмірі 950 000 грн. Особі ОСОБА_3 (відомості про особу неповні відповідно до презумпції невинуватості), яка пообіцяла (погодилась) за таку вигоду вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави у розумінні ст.369-2 КК відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» - генеральним директором Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» Особою «Б» (відомості про особу неповні відповідно до презумпції невинуватості).

Адвокат Овод Р.В., оскаржуючи зазначену ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку, стверджує, що саме ОСОБА_1 є особою ОСОБА_3 , а цією ухвалою всупереч презумпції невинуватості встановлено факт вчинення ним кримінального правопорушення.

Перевіривши апеляційну скаргу у порядку ст.398 КПК, суддя-доповідач приходить до висновку, що оскаржувана ухвала не може бути переглянутою в апеляційному порядку за скаргою даної особи або її представника (адвоката Овод Р.В.), виходячи з наступного.

Так, у тексті ухвали від 23 березня 2021 року особисті дані інших, окрім ОСОБА_2 , осіб, в тому числі ОСОБА_1 , не вказані, без зазначення ідентифікуючих ознак інші особи позначені як Особа «А» та Особа «Б», при чому суд систематично в судому рішенні зазначав, що ці відомості про осіб вказані неповними відповідно до презумпції невинуватості.

Так, ОСОБА_1 не є учасником кримінального провадження, в якому прийнято оскаржуване рішення, що безпосередньо зазначено особою, яка подала апеляційну скаргу, а оскаржувана ухвала не містить жодної інформації, яка прямо дискредитує особу ОСОБА_1 , будь-яких ознак, за якими можна беззаперечно ідентифікувати безіменних осіб, в тому числі, на думку Овода Р.В. , особу ОСОБА_1 , оскаржувана ухвала не містить.

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, про те, що дані, які містяться в ухвалі начебто дозволяють ідентифікувати особу ОСОБА_1 при порівнянні з іншими процесуальними документами, є необґрунтованими, оскільки вказані дані, що містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання судового рішення про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. На відміну від судового рішення такі процесуальні документи містять твердження сторони обвинувачення про наявність підстав щодо ймовірності вчинення певною іншою особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні у відповідності з вимогами ст. ст. 91, 92, 277, 291 КПК (висновок об`єднаної Палати Верховного Суду у постанові від 18 травня 2020 року, справа № 639/2837/19, провадження № 51-5394кмо19).

Попри те, що оскаржувана ухвала щодо звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності містить виклад обставин, за якими він підозрюється, із зазначенням інших знеособлених осіб, вона стосується виключно прав, свобод та інтересів ОСОБА_2 , у ній не йдеться про дослідження та оцінку судом правомірності дій, в тому числі доведення винуватості, будь-яких інших осіб.

За сталою судовою практикою обставини, встановлені оскаржуваною ухвалою суду при розгляді питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, в жодному разі не можуть мати преюдиціального значення при розгляді кримінального провадження щодо іншої особи.

Так, у рішенні від 23 лютого 2016 року по справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov v Russia, заяви № 46632/13 і № 28671/14) Європейський суд з прав людини наголосив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ, статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження.

Таким чином, оскаржувана ухвала не має преюдиційного значення на предмет доказування як у інших кримінальних провадженнях, так і у кримінальному провадженні відносно інших осіб, а надання згоди особою на звільнення від кримінальної відповідальності за викладених у відповідному клопотанні сторони обвинувачення обставин не є доказом вини інших осіб, у зв`язку із чим оскаржуване судове рішення стосується виключно особи ОСОБА_2 та не є таким, що стосується інтересів ОСОБА_1 у такому обсязі, який би наділяв його (його представника) правом на подачу апеляційної скарги.

У зв`язку з цим посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, на те, що хоча ОСОБА_1 не є учасником судового провадження у цьому кримінальному провадженні, проте його права та інтереси порушено оскаржуваною ухвалою, а тому він є особою, яка може особисто або через представника оскаржити ухвалу щодо ОСОБА_2 , є безпідставним.

Враховуючи вищенаведене, суддя-доповідач приходить до висновку, що за змістом ухвали від 26 березня 2021 року ОСОБА_1 не є особою, прав, свобод та інтересів якої стосується оскаржувана ухвала, у зв`язку з чим встановлює, що апеляційна скарга подана особою, яка не має права її подавати, а тому підлягає поверненню на підставі п.2 ч.3 ст.399 КПК особі, яка її подала.

Суд звертає увагу, що повернення апеляційної скарги не може сприйматись як обмеження доступу до правосуддя, оскільки право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги, при цьому відповідно до положень ч.7 ст.399 КПК повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою в порядку, передбаченому КПК.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 395, 399, 532 КПК, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Овода Романа Віталійовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 26 березня 2021 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52021000000000039 від 27 січня 2021 року повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення апеляційної скарги разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка подала апеляційну скаргу.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її постановлення, а у разі постановлення ухвали без виклику особи, яка її оскаржує, з дня отримання нею копії судового рішення.

Суддя О.Ю. Семенников