Document No. 96979828

Справа № 991/4945/20

Провадження № 1-кп/991/51/20

УХВАЛА

14 травня 2021 року місто Київ

Колегія Вищого антикорупційного суду у складі суддів Ногачевського В.В. (головуючий), Галабали М.В., Крикливого В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Федорової А.В.,

прокурора Олефіра Ю.О.,

обвинуваченого ОСОБА_1

захисників Бойка С.Г., Єня Д.В., Літвінова Р.О.,

представника ОСОБА_2 - адвоката Мосейчук А.І. (в режимі відеоконференції),

розглядає у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 520190000000001060 про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Рубіжне Луганської області, проживає у АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець міста Омськ Російської Федерації, проживає у АДРЕСА_2 ,

за ч. 4 ст. 369 Кримінального кодексу України.

1. Короткий виклад змісту поданого клопотання

21.01.2021 судом отримано клопотання від ОСОБА_2 про скасування арешту.

Заявник зазначає, що вона дізналась, що ухвалою слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 17.03.2020 було накладено арешт на Ѕ квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , заборонено розпоряджатися нею.

На думку ОСОБА_2 , арешт на майно накладено необґрунтовано, оскільки Ѕ квартири на праві власності належить обвинуваченому ОСОБА_1 , проте ОСОБА_2 є її іпотекодержателем на підставі договору іпотеки від 13.12.2010. У зв`язку з цим вона наділена правом розпорядження майном, однак його арешт перешкоджає реалізації права звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як вказує заявник, слідча суддя Вищого антикорупційного суду під час вирішення питання про арешт не врахувала цієї обставини, тому необґрунтовано наклала арешт на майно.

На підтвердження правової позиції заявник зазначає про релевантні рішення Верховного Суду.

Також ОСОБА_2 вказує й на інші, на її думку, недоліки у змісті ухвали, зокрема, слідчим суддею не вказано жодного ризику, передбаченого абз. 2 ч. 1 ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

2. Позиції учасників, висловлені у судовому засіданні

Після звернення із зазначеним клопотанням, представник заявника -адвокат Мосейчук А.І. надіслала на адресу суду клопотання, у якому вказала, що не заперечує щодо вирішення питання про скасування арешту у наступному засіданні, у якому буде розглядатися справа щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

У судовому засіданні представник заявника - адвокат Мосейчук А.І. підтримала заявлене ОСОБА_2 клопотання, просила його задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник проти задоволення клопотання заперечили. Стверджують, що ОСОБА_2 не є належним суб`єктом звернення із відповідним клопотанням, є сумніви, що вона могла підписати угоду із адвокатом Мосейчук А.І. , в ухвалі слідчого судді, якою накладено арешт було враховано та перевірено усі доводи, що вказані у клопотанні. Зазначили, що з доданих до нього додатків неможливо встановити суму боргу за позикою.

Прокурор також заперечував проти задоволення клопотання зі схожих міркувань.

3. Мотиви з яких виходив суд при вирішенні клопотання

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час судового провадження - судом (ч. 1 ст. 174 КПК).

Незважаючи на те, що до суду звернувся не власник чи володілець майна, однак заявник стверджує, що арештом порушено її право власності на об`єкт, вона не була присутня під час вирішення питання про арешт, колегія суддів вважає за можливе розглянути подане клопотання в порядку ст. 174 КПК.

Абзац 2 ч. 1 ст. 174 КПК визначає, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо він доведе, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

У своєму клопотанні ОСОБА_2 вказує саме на необґрунтованість накладеного арешту. Такі доводи колегії суддів слід перевірити.

У відповідності до підпункту 7 ч. 2 ст. 131 КПК арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження. Статтею 132 КПК встановлені загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження - вони не допускаються, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

- існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

- потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

- може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, необхідне для забезпечення конфіскації майна.

Для забезпечення конфіскації майна арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК).

Слідчий суддя/суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (ч. 1 ст. 173 КПК). До таких ризиків вказаний абзац відносить можливість приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.

До того ж, за змістом ч. 2 ст. 173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати, серед іншого:

- правову підставу для арешту майна;

- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення (якщо арешт майна накладається з метою конфіскації майна як виду покарання);

- розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

- наслідки арешту майна для, зокрема, третіх осіб.

Судовою колегією встановлено, що ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17.03.2020 було накладено арешт на Ѕ квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 . Право власності на цю частину квартири належить обвинуваченому ОСОБА_1 . Метою арешту зазначено забезпечення можливого здійснення конфіскації майна як виду покарання.

ОСОБА_1 має статус обвинуваченого у провадженні. Йому сторона обвинувачення інкримінує вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України. Ця частина статті передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

Таким чином, суд констатує, що застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження відповідає меті збереження майна задля здійснення його можливої конфіскації як виду покарання.

Основним твердженням, що свідчить про необґрунтованість, на думку заявника, арешту є те, що він перешкоджає іпотекодержателю реалізувати своє право звернення стягнення на предмет іпотеки.

Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що вказана у попередніх абзацах квартира є предметом іпотеки (іпотекодавець за договором - ОСОБА_5 , а іпотекодержатель - ОСОБА_2 ).

Із наданого заявником для дослідження копії договору позики грошей від 13.12.2010, вбачається, що ОСОБА_2 (позикодавець), яка діяла через представника, передала у власність ОСОБА_5 (позичальник) грошові кошти у сумі 1 103 520,00 грн строком до 30.06.2011.

Цей правочин було забезпечено договором іпотеки від 13.12.2010, укладеним між тими ж сторонами. У ньому, зокрема, зазначено, що у забезпечення виконання зобов`язання за договором позики іпотекодавець ( ОСОБА_5 ) передав в іпотеку чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_4 . Іпотекодержателем визначено ОСОБА_2 . У тексті договору також вказано, що чоловік іпотекодавця - ОСОБА_1 надав згоду на передачу цієї квартири в іпотеку.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Із наданого витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вбачається реєстрації права власності ОСОБА_2 на таке майно. Тобто половина вказаної квартири досі на праві власності належить ОСОБА_1 , хоча й його право розпорядження нею обмежене іпотекою.

Відповідно до ч. 7 ст. 170 КПК арешт може бути накладений на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.

Тобто кримінально-правовий арешт має пріоритет перед іншими арештами, в тому числі й перед встановленням заборони на відчуження майна за іпотечним договором.

Не спростовує дане твердження перелічені у клопотанні ОСОБА_2 правові висновки Верховного Суду, оскільки питання скасування арешту вирішувалось касаційним судом у порядку цивільного або ж господарського судочинства, де предметом розгляду були правові відносини у сферах цивільного чи господарського права, а не кримінального.

Стосовно інших доводів, зазначених у клопотанні, то вони були предметом розгляду слідчого судді під час накладення арешту на майно. Заявником при зверненні до суду не наведено певних інших нових обставин, які не були враховані слідчим суддею при постановленні ухвали від 17.03.2020, а відтак повторній оцінці не підлягають.

Отже, з урахуванням того, що арешт, накладений у порядку кримінального судочинства має переважну силу перед іншими арештами, в тому числі забороною на відчуження майна (іпотека), заявником не наведено інших об`єктивних даних, які могли б свідчити, що арешт на майно накладено необґрунтовано, колегія суддів робить висновок, що клопотання ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, суд постановив:

ПОСТАНОВИВ:

-відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17.03.2020 у кримінальному провадженні № 520190000000001060.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Судді:

М.В. Галабала В.В. Крикливий В.В. Ногачевський