Document No. 97085769

Справа № 910/322/19

Провадження № 11-сс/991/286/21

Слідчий суддя: Мойсак С.М.

Суддя-доповідач: Павлишин О.Ф.

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді Павлишина О.Ф.,

суддів: Никифорова А.С., Чорної В.В.,

секретар судового засідання Євфіменко К.М.,

за участю:

прокурора Кимлика Р.В.,

представника ОСОБА_1 - адвоката Вербицького В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вербицького Володимира Володимировича на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27 грудня 2019 року у кримінальному провадженні № 52016000000000235 від 11 липня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27.12.2019 клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) задоволено частково, та, окрім іншого майна, накладено арешт, шляхом заборони відчуження, на майно ОСОБА_1 - квартиру загальною площею 74,1 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; машиномісце № НОМЕР_1 , підвал, рівень 1-й, літер. «2А», загальною площею 25,8 кв.м, розташоване за адресою АДРЕСА_2 ; автомобіль «VOLVO XC90» 2018 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 .

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Вербицький В.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати частково ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27.12.2019 шляхом скасування арешту майна ОСОБА_1 - квартири загальною площею 74,1 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; машиномісця № 9, підвал, рівень 1-1, літер. «2А», загальною площею 25,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіля «VOLVO ХС90» 2018 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 .

Посилається на такі обставини.

ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 52016000000000235 не є підозрюваною. Із 05.06.1999 по 26.11.2019 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У них народились доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають із ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Фактично сім`я припинила своє існування з липня 2017 року, оскільки з колишнім чоловіком ОСОБА_1 стала проживати окремо, вони не були пов`язані спільним побутом, кожен мав особисте життя. 28.12.2017 ОСОБА_1 за власні кошти придбала: квартиру загальною площею 74,1 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; машиномісце № НОМЕР_1 , підвал, рівень 1-1, літер. «2А», загальною площею 25,8 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; а 10.10.2018 - автомобіль «VOLVO ХС90» 2018 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 . У зв`язку з навчанням дітей за кордоном, зважаючи, що вони перебувають на утриманні ОСОБА_1 , виникла необхідність продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності її дітям. Розпорядженням Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації № 159 від 01.04.2021 «Про розгляд заяв про майно дітей» надано дозвіл неповнолітній ОСОБА_4 укласти та підписати в нотаріальній конторі договір купівлі-продажу належної їй на праві власності 1/2 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_4 , при умові одночасного придбання на її ім`я 1/2 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_5 . Звернувшись до нотаріуса, ОСОБА_1 дізналася про обтяження на належне їй рухоме та нерухоме майно, накладене ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27.12.2019, яка була постановлена у закритому судовому засіданні без її виклику. 14.04.2021 її представником отримано копію зазначеного рішення.

ОСОБА_1 у судове засідання не прибула, про дату, час та місце апеляційного розгляду була повідомлена належним чином, про поважність причин свого неприбуття не повідомила.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Вербицький В.В. у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та надав пояснення, що аналогічні її доводам.

Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги та надав пояснення на підтримання висновків слідчого судді.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Вербицького В.В. та прокурора, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження є безпідставним, а апеляційна скарга - необґрунтованою.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК України, апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу слідчого судді - протягом п`яти днів з дня її оголошення.

При обчисленні строків днями не береться до уваги той день, від якого починається строк (ч. 5 ст. 115 КПК України).

Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому статтею 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

У ч. 1 ст. 116 КПК України зазначено, що строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту.

Як вбачається з матеріалів провадження, 27.12.2019 слідчий суддя постановив ухвалу у закритому засіданні, за відсутності ОСОБА_1 та її представника. 05.04.2021 представник Вербицький В.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Вищого антикорупційного суду із заявою, у якій просив видати копію ухвали слідчого судді від 27.12.2019. 14.04.2021 ОСОБА_5 отримав копію зазначеного рішення, а 16.04.2021 - надіслав поштовим зв`язком до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу на нього.

Оскільки оскаржувану ухвалу постановлено слідчим суддею 27.12.2019 без виклику ОСОБА_1 та її представника, перебіг строку на її апеляційне оскарження розпочався з дня наступного після отримання ними її копії, а саме 15.04.2021 та мав закінчитись 19.04.2021. Із огляду на те, що ОСОБА_5 звернувся до апеляційного суду 16.04.2021, тобто у межах строку на апеляційне оскарження, колегія суддів приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Також у цьому провадженні встановлено такі обставини.

Детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52016000000000235 від 11.07.2016.

19.12.2019 у межах вказаного кримінального провадження ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК України.

ОСОБА_2 органом досудового розслідування підозрюється в тому, що на виконання раніше розробленого плану вчинення злочину, у порушення порядку проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії, у період часу з січня 2015 року по грудень 2015 року, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 (кожен у свій час), будучи службовими особами ПАТ «Черкасиобленерго», у порушення положень ч. 2 ст. 15-1, ч. 8 ст. 26 Закону України «Про електроенергетику», п.п. 5.9, 6.3 ПКЕЕ, п. 1 Положення та п. 2.7 Умов та Правил, зловживаючи службовим становищем, підписали в загальній кількості вісім договорів про переведення боргу між ПАТ «Черкасиобленерго», ПрАТ «ХК «Енергомережа» та ПАТ «Азот». Згідно з умовами укладених договорів ПАТ «Азот», як первісний боржник передавало, а ПрАТ «ХК «Енергомережа», як новий боржник, приймало на себе борг перед ПАТ «Черкасиобленерго», як кредитором за договором на постачання електричної енергії. Перераховані суми з ПАТ «Азот» до ПрАТ «ХК «Енергомережа» не перераховувалися до ПАТ «Черкасиобленерго», що призвело до ненадходження коштів. Таким чином, ОСОБА_2 підозрюється у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому повторно, в особливо великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

ОСОБА_2 є власником: (1) нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_6 , а саме: 9/1000 частин від нежилих приміщень будинку площею 2727,80 кв.м, що складаються з нежилих приміщень №, № 1, 2 (групи приміщень № 192) (в літері А), загальною площею 25,90 кв.м.; (2) автомобіля «BMW X5», 2018 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_5 .

28.12.2017 на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала наступне нерухоме майно: (1) квартиру загальною площею 74,1 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; (2) машиномісце № НОМЕР_1 , підвал, рівень 1-й, літер. «2А», загальною площею 25,8 кв.м, розташоване за адресою АДРЕСА_2 .

Також, ОСОБА_1 31.10.2018 придбала автомобіль «VOLVO XC90» 2018 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 .

Постановляючи оскаржувану ухвалу, слідчий суддя, оцінивши зазначені вище обставини, прийшов до таких висновків.

Стороною обвинувачення доведено обґрунтованість підозри тією мірою, щоб виправдати застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Санкція ч. 5 ст. 191 КК України, передбачає покарання у виді конфіскації майна, а тому у випадку призначення покарання, із метою забезпечення реальності виконання вироку, на цій стадії є доцільним накласти арешт на нерухоме та рухоме майно підозрюваного, зазначене в клопотанні детектива.

Оскільки кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та враховуючи той факт, що на теперішній час не можливо виділити частку кожного з подружжя у належному їм майні, з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, є правові підстави для арешту майна, яке належить дружині ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .

Накладення арешту саме шляхом заборони відчуження нерухомого та рухомого майна, яке належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , надає останнім право користування та розпорядження майном.

Висновки слідчого судді, на думку колегії суддів, відповідають вимогам КПК України та встановленим обставинам.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Відповідно до пунктів 1, 3, 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Зокрема, арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, тобто на підставі п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України. У цьому випадку, відповідно до вимог ч. 5 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_1 на час придбання арештованого майна перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який є підозрюваним у кримінальному провадженні № 52016000000000235 від 11.07.2016 за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК України. Санкцією кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, визначено додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Згідно з ч.1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Із урахуванням наведеного, колегія суддів вважає правильним висновок слідчого судді, про наявність підстави для накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_2 , оскільки суд може призначити покарання у виді конфіскації майна у випадку доведеності його винуватості.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до твердження, що сім`я припинила своє існування з липня 2017 року, і з цього часу ОСОБА_7 та ОСОБА_2 проживали окремо, не були пов`язані спільним побутом, кожен мав особисте життя, а квартира АДРЕСА_5 , машиномісце № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , автомобіль «VOLVO ХС90» 2018 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , придбано за власні кошти.

Однак, вказане твердження суперечить встановленим обставинам та не ґрунтується на положеннях закону.

Відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.11.2019 задоволено позов ОСОБА_2 та розірвано шлюб, укладений ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .

Даними договорів купівлі-продажу автомобіля від 31.10.2018, купівлі-продажу квартири від 28.12.2017, купівлі-продажу машиномісця від 28.12.2017 стверджується, що такі укладено до розірвання шлюбу.

Згідно з положеннями ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Із огляду на вказані положення закону, слід дійти висновку, що існування режиму спільної сумісної власності щодо майна, набутого під час шлюбу презюмується. Із цього випливає, що у разі незгоди одного з подружжя і звернення до суду з вимогою про визнання за ним права особистої власності на певну річ, на ньому лежатиме тягар доказування протилежного. Презумпцію спільності майна можуть спростувати докази про придбання речі в період окремого проживання за власні кошти.

Однак, доводи апеляційної скарги не підтверджено жодним доказом про придбання автомобіля 31.10.2018, квартири 28.12.2017, машиномісця 28.12.2017 виключно за власні кошти ОСОБА_1 .

Крім того, спільна сумісна власність - це вид спільної власності, при якому частки співвласників не визначені (ст. ст. 355, 368 ЦК України).

Відповідно до приписів ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Статтею 71 СК України встановлено, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Із наведеного слідує, що припинення права спільної сумісної власності пов`язане лише з виділом частки або поділом такого майна.

А тому, враховуючи, що майно ОСОБА_1 набуте до розірвання шлюбу, а доказів про придбання цього майна виключно за власні кошти ОСОБА_1 , доказів про виділ частки зі спільного майна або про поділ спільного майна до апеляційної скарги не долучено і при апеляційному розгляді не подано, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що зазначене майно не є спільною сумісною власністю подружжя і відповідно не належить на праві спільної сумісної власності підозрюваному ОСОБА_2 .

Також безпідставним є твердження апеляційної скарги про незаконність накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_1 , так як вона не є підозрюваною у кримінальному провадженні № 52016000000000235, оскільки арешт накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та підозрюваного ОСОБА_2 .

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя наклав арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 170-173 КПК України.

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції, згідно з ч. 3 ст. 407 КПК України, має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали слідчого судді, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення та ухвалу слідчого судді - без змін.

Керуючись ст.ст. 404, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Вербицького Володимира Володимировича про поновлення строку на апеляційне оскарження залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вербицького Володимира Володимировича залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27 грудня 2019 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: О.Ф. Павлишин

Судді: А.С. Никифоров

В.В. Чорна