Document No. 97251185

Справа № 991/2959/21

Провадження1-кп/991/22/21

УХВАЛА

Іменем України

21 травня 2021 року м.Київ

Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі:

Головуючої судді Білоус І.О.

суддів: Крука Є.В., Кравчука О.О.

секретар судового засідання Манохіна О.Є.

за участі:

прокурора Колотила О.О.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисників Кічі В.В., Терещенка Д.Р., Щеннікової Г.О.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Києві матеріали кримінального провадження , унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020000000001787 від 23 вересня 2020 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Лубни Полтавської області, зареєстрованого в кв. АДРЕСА_1 , що проживає в кв. АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,

ВСТАНОВИВ:

1. Історія провадження

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2021 року, згідно з положеннями ч. 3 ст. 35 КПК України, для розгляду кримінального провадження визначено колегію суддів Вищого антикорупційного суду у складі головуючої судді Білоус І.О., суддів Кравчука О.О. та Крука Є.В.

29 квітня 2021 року ухвалою Вищого антикорупційного суду призначено підготовче судове засідання.

В ході підготовчого судового засідання 21 травня 2021 року адвокатами Терещенком Д.Р. і Кічею В.В., які захищають обвинуваченого ОСОБА_1 кожним окремо заявлені клопотання про повернення прокурору обвинувального акта.

2. Зміст клопотань та позиції учасників підготовчого судового засідання

Зокрема, захисником обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокатом Терещенком Д.Р. заявлено клопотання про повернення обвинувального акта прокурору з підстав його невідповідності вимогам ст. 291 КПК України.

Доводи вказаного клопотання обґрунтовано тим, що зміст обвинувального акта не відповідає вимогам п. 3-1, п. 8-1 ч. 2 ст. 291 КПК України в частині відсутності у ньому анкетних відомостей викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство) та розміру пропонованої йому винагороди.

Також захисник зазначає, що в обвинувальному акті містяться зайві відомості, які не передбачені змістом ч. 2 ст. 291 КПК України. А саме, зайво зазначено дату, орган внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР); підставу для внесення відомостей до ЄРДР; прізвище, ім`я, по-батькові заявника (викривача); дату, процесуальні рішення та посади службових осіб, які визначали підслідність у кримінальному провадженні за органами досудового розслідування; дату, посаду службової особи, яка підписала та вручила повідомлення про підозру.

Крім наведеного, захисником Терещенком Д.Р. у клопотанні наведено доводи щодо порушення вимог ст. 291 КПК України в частині посилання в обвинувальному акті на докази сторони обвинувачення, які на стадії підготовчого провадження не можуть бути предметом дослідження. Серед них: договір від 12 серпня 2020 року «Про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» та документи, які ОСОБА_2 подав до Чернігівської районної державної адміністрації для отримання дозволу на розроблення детального плану території. На думку захисника наведене є порушенням змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в аспекті рівності сторін у судовому процесі, про яку йдеться у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Салов проти України» та зазначено, що кожній стороні надається розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону в суттєво більш невигідне становище, порівняно з іншою стороною.

Захисник Терещенко Д.Р. у клопотанні також зазначає про незаконне посилання в обвинувальному акті на статус ОСОБА_1 як обвинуваченого, у той час, як він був підозрюваним.

Також захисник зазначає про порушення вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України в частині неналежного викладення в обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення. На думку захисника, такий виклад фактичних обставин обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 368 КК Українине містить всіх елементів складу інкримінованого правопорушення, що позбавляє сторону захисту можливості зрозуміти суть обвинувачення та захищатись від нього в суді. Захисник у клопотанні також зазначає, що із змісту висунутого обвинувачення незрозуміло чи відноситься до компетенції голови райдержадміністрації зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності, чи поширюється на обвинуваченого вимоги Закону України «Про запобігання корупції».

Захисник Терещенко Д.Р. також зазначає про невідповідність фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_1 , встановленим під час досудового розслідування фактам. Серед них зазначені в обвинувальному акті дата і місяць звернення ОСОБА_2 до ОСОБА_1 щодо вирішення питання про зміну цільового призначення земельної ділянки за кадастровим номером 7425589300:07:000:6352.

На думку захисника, зазначені вище недоліки формулювання обвинувачення створюють передумови для порушення права особи на захист, та є не зрозумілими обставинами, які інкриміновані його підзахисному.

З цих підстав захисник Терещенко Д.Р. просить повернути його прокурору, оскільки вважає неможливим призначити обвинувальний акт до судового розгляду.

Захисником обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокатом Кічею В.В. також заявлено клопотання про повернення обвинувального акта прокурору з підстав його невідповідності вимогам ст. 291 КПК України.

Доводи цього клопотання щодо порушення вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України в частині неналежного викладення в ньому фактичних обставин кримінального правопорушення є аналогічними за змістом з тими, що наведені вище у клопотанні адвоката Терещенка Д.Р.

Обґрунтовуючи ці доводи, захисник Кіча В.В. послався на роз`яснення, які містяться у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України, на норму ст. 6 Конвенції, а також, на практику ЄСПЛ, викладену у рішеннях «Абрамян проти Росії», «Матоцца проти Італії», «Пелісьє та Сассі проти Франції», «І.Н. та інші проти Франції» та «Даллос проти Угорщини» щодо критеріїв і вимог до обвинувачення, пред`явленого особі, задля того, щоб ця особа мала можливість підготуватись до захисту.

Захисник Кіча В.В. у клопотанні також посилається на те, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 не набрав статусу офіційного документу через відсутність на ньому печатки при затвердженні й підписанні його процесуальним керівником. На підтвердження цих доводів захисник посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України № 5-50 кс15 від 09 липня 2015 року щодо необхідних реквізитів, які надають документу статусу офіційного.

У поданому суду клопотанні, захисник також стверджує про невідповідність реєстру матеріалів досудового розслідування до обвинувального акта вимогам ст. 109 КПК України в частині відсутності у ньому посилання на процесуальні рішення, долучені в порядку ст. 290 КПК України стороною захисту до матеріалів кримінального провадження як додаткові матеріали.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат Щеннікова Г.О. в судовому засіданні повністю підтримала доводи зазначених вище клопотань про повернення прокурора обвинувального акта та наполягала на їх задоволенні.

З цих підстав захисник Кіча В.В. просив суд повернути обвинувальний акт прокурору.

Під час судового засідання обвинувачений ОСОБА_1 та його захисники підтримали заявлені клопотання, просили їх задовольнити та повернути обвинувальний акт прокурору з вказаних відстав.

Прокурор Колотило О.О. заперечував проти задоволення заявленого клопотання, оскільки вважав, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 відповідає вимогам ст. 291 КПК України та підлягає розгляду в судовому провадженні.

Обґрунтовуючи свої заперечення, прокурор зазначив, що заявник у кримінальному провадженні не набував статусу викривача, тому доводи захисника в цій частині є безпідставними. Також прокурор послався на норми ст. 110, 291 КПК України, зазначивши, що обвинувальний акт це процесуальне рішення, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. При цьому зазначив, що в обвинувальному акті стосовно ОСОБА_1 на виконання вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України належним чином викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, зазначено правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті КК України, а також сформульовано обвинувачення. Прокурор вважав, що при викладенні фактичних обставин інкримінованого ОСОБА_1 кримінального правопорушення стороною обвинувачення дотримано критерії і вимоги до обвинувачення. Також вважав, що викладення в обвинувальному акті відомостей, які не передбачені ч. 2 ст. 291 КПК України не є підставою для його повернення.

У зв`язку з наведеним, прокурор просив відхилити клопотання захисників Терещенка Д.Р. і Кічі В.В. про повернення обвинувального акта прокурору та призначити його до судового розгляду.

3. Релевантне законодавство

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Відповідно до ст. 291 КПК України, обвинувальний акт повинен містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство) ; анкетні відомості викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); розмір пропонованої винагороди викривачу ; дату та місце його складення та затвердження.

Обвинувальний акт підписується слідчим, дізнавачем та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

4. Оцінки і мотиви суду

Суд, заслухавши учасників підготовчого судового засідання, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку про те, що клопотання захисників Терещенка Д.Р. і Кічі В.В. про повернення обвинувального акта прокурору не підлягають до задоволення, з таких підстав.

Виходячи зі змісту доводів цих клопотань, їх спільною підставою для повернення прокурору обвинувального акта є допущена неповнота та неконкретність фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, а також, недоведеність в обвинувальному акті обставин, які становлять предмет доказування.

Дійсно, згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити відомості про виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

На думку суду, обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 відповідає зазначеним вимогам. Оцінка ж обґрунтованості обвинувачення, до якої, зокрема, може належати певні ознаки складу інкримінованого обвинуваченому злочину в частині вирішення питання чи відноситься до компетенції голови райдержадміністрації зміна цільового призначення земельних ділянок приватної форми власності, чи поширюється на нього вимоги Закону України «Про запобігання корупції» є процесом доказування в ході судового розгляду і, з огляду на цілі та завдання підготовчого провадження, не є предметом розгляду під час підготовчого судового засідання.

На стадії підготовчого провадження суд не може оцінювати правильність та обґрунтованість правової кваліфікації кримінального правопорушення та, більше того, наявність чи відсутність його складу.

Вказана позиція кореспондується з правовою позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 03 липня 2019 року по справі 273/1053/17 (провадження № 51-8914км18), відповідно до якої, кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора.

Щодо неконкретності обвинувачення, суд зазначає, що під формулюванням обвинувачення слід розуміти короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактично моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

При цьому, важливим також є виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, оскільки правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків органу досудового розслідування, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.

Аналогічні вимоги до обвинувачення містяться у п. 51 рішення ЄСПЛ у справі «Ващенко проти України» від 26 червня 2008 року де зазначено, що «поняття обвинувачення для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (див. «Фоті та інші проти Італії» (Foti and Others v. Italy), п. 53, рішення від 10 грудня 1982 року, та «Озтурк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany), п. 53, рішення від 21 лютого 1984 року).

У рішенні у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року, зокрема, зазначено, що «…обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. b ч. 3 ст. 6 Конвенції».

Однак, як визначено в п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, у обвинувальному акті мають викладатись фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, що передбачає певну лексичну та граматичну особливість такого викладу.

В обвинувальному акті стосовно ОСОБА_1 , хоча і з певними недоліками (невідповідністю у даті звернення 17 серпня 2020 року ОСОБА_2 з питанням про зміну цільового призначення земель), наведені фактичні дані, що в своїй сукупності дають уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, а також можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою, а правильність логіко-граматичного побудування цих даних не може оцінюватися судом в контексті відповідності обвинувального акта вимогам КПК України.

Зокрема, на п`ятому аркуші обвинувального акта зазначено про те, що ОСОБА_1 02 грудня 2015 року набув повноваження депутата Чернігівської обласної ради 7 скликання. Крім цього, відповідно до розпорядження Президента України від 30 червня 2020 року № 406/2020рп ОСОБА_1 призначено на посаду голови Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області. На п`ятому-дев`ятому аркушах обвинувального акта містяться посилання на норми Конституції України, Земельного кодексу України, Законів України «Про місцеві державні адміністрації», «Про землеустрій», «Про регулювання містобудівної діяльності», якими мав керуватись ОСОБА_1 як голова Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області, здійснюючи свої повноваження в частині надання дозволів на розроблення і затвердження детального плану території та у подальшому затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами 7425589300:07:000:6353, 7425589300:07:000:6352, 7425589300:07:000:6351. В обвинувальному акті також зазначено, що ОСОБА_1 під час зустрічей з ОСОБА_2 , висловив останньому вимогу про надання йому неправомірної вигоди у розмірі 5 000 доларів США, а у подальшому збільшив цю суму до 10 000 доларів США як умову надання ним дозволу на розроблення, затвердження детального плану території та затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення вказаних вище земельних ділянок. 04 листопада 2020 року голова Чернігівської обласної державної адміністрації ОСОБА_1 об 14 год. 25 хв. отримав від ОСОБА_2 неправомірну вигоду 10 000 доларів США, що відповідає великому розміру.

Наведені фактичні дані в своїй сукупності дають уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, й цього достатньо для призначення обвинувального акта до судового розгляду.

У цьому аспекті суд також звертає увагу, що конкретність та доведеність обвинувачення досліджуються під час судового розгляду та оцінюються судом в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення і не можуть бути предметом оцінки під час підготовчого судового засідання.

Також суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 314 КПК України повернення обвинувального акта - є правом, а не обов`язком суду у випадку, якщо він не відповідає вимогам КПК України. Крім цього, повернення обвинувального акта прокурору передбачає не формальну його невідповідність вимогам закону, а наявність в ньому таких недоліків, які саме перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Отже, суд робить висновок, що стороною обвинувачення при викладенні фактичних обставин інкримінованого ОСОБА_1 кримінального правопорушення дотримано вимоги чинного Кримінального процесуального кодексу України. Відомості, які містяться в обвинувальному акті, свідчать про офіційне доведення до відома обвинуваченого компетентним органом твердження про вчинення ним відповідного злочину, передбаченого КК України, і є достатніми для повного розуміння суті висунутого обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Суттєвих порушень, через які суд має повернути обвинувальний акт прокурору з цих підстав, судом не встановлено.

Доводи захисника Терещенка Д.Р. в частині того, що в обвинувальному акті прокурором зазначено зайві відомості, а також, не точно зазначено дату звернення ОСОБА_2 до ОСОБА_1 з питанням про зміну цільового призначення земель, та помилково зазначено статус особи обвинуваченого замість підозрюваного суд визнає формальними невідповідностями вимогам закону, які не перешкоджають суду призначити судовий розгляд.Тому, із цього обвинувального акта, незважаючи на наявність певних недоліків, не убачається суттєвих та очевидних підстав для його повернення прокурору.

Суд також відхиляє доводи захисника Терещенка Д.Р. щодо порушення вимог п. 3-1, п. 8-1 ч. 2 ст. 291 КПК України в частині відсутності в обвинувальному акті анкетних відомостей викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство) та розміру пропонованої йому винагороди.

У цьому аспекті суд зазначає, що відповідно до п. 16-2 ч. 1 ст. 3 КПК України, викривачем є фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, звернулася із заявою або повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування.

Статтею 60 КПК України передбачено, що заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим. Заявник має право: отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію, отримувати витяг з ЄРДР, подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи, отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.

У роз`ясненнях Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) № 5 від 23 червня 2020 року «Щодо правового статусу викривача» вказано, що викривачем є фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв`язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання.

У цих роз`ясненнях визначено обов`язкові ознаки викривача, а саме:

- володіння інформацією про можливі факти корупційних правопорушень - фактичні дані, а саме про обставини правопорушення, місце і час його вчинення, особу, яка вчинила правопорушення;

- переконання у достовірності відповідної інформації;

- отримання інформації у зв`язку з трудовою, професійною, господарською, науковою діяльністю, проходженням служби чи навчання або участю у передбачених законодавство процедурах, які є обов`язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання;

- особа повідомила інформацію через внутрішні канали керівнику, регулярні канали спеціально уповноваженим суб`єктам та зовнішні канали.

У випадку відсутності хоча б однієї з вказаних істотних ознак особа не може вважатися викривачем.

У цих роз`ясненнях також зазначено, що особа, яка надала повідомлення, не є викривачем, якщо інформація:

- не містить фактичних даних, а саме про обставини правопорушення, місце і час його вчинення, особу, яка вчинила правопорушення;

- стала їй відома не у зв`язку з трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням служби чи навчання або участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов`язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання.

Суд на даному етапі судового розгляду не вбачає підстав стверджувати про те, що у ОСОБА_2 наявний процесуальний статус викривача. Тому, суд робить висновок, що останній уповноважений на реалізацію своїх прав виключно у статусі заявника.

У зв`язку з цим суд також відхиляє доводи доводі захисника Терещенка Д.Р. в частині відсутності в обвинувальному акті розміру пропонованої викривачу винагороди з підстав того, що особа з таким статусом у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 відсутня.

Крім цього, суд визнає безпідставними доводи захисника Терещенка Д.Р. в частині тверджень про наявність в обвинувальному акті посилань на докази сторони обвинувачення, які на стадії підготовчого провадження не можуть бути предметом дослідження. Серед них захисник зазначив договір від 12 серпня 2020 року «Про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» та документи, які ОСОБА_2 подав до Чернігівської районної державної адміністрації для отримання дозволу на розроблення детального плану території.

Відхиляючи вказані доводи колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

У ч. 2 ст. 23 КПК України зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Зазначені захисником документи, на які міститься посилання в обвинувальному акті, відповідно до змісту ст. 98 КПК України мають ознаки речових доказів.

Зі змісту обвинувального акта вбачається, що у ньому дійсно містяться посилання на назву договору від 12 серпня 2020 року «Про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» та викладено перелік документів, які ОСОБА_2 подав до Чернігівської районної державної адміністрації для отримання дозволу на розроблення детального плану території. Водночас, зміст цих документів не розкривається та не здійснюється докладний опис їх доказового значення. Очевидно, що назви цих документів використано в обвинувальному акті з метою деталізації при викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.

Тому, твердження захисника Терещенка Д.Р. стосовно неможливості посилання в обвинувальному акті на докази сторони обвинувачення, які на стадії підготовчого провадження не можуть бути предметом дослідження, є такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства, і не свідчать про невідповідність обвинувального акта вимогам кримінального процесуального закону.

За таких обставин доводи захисника щодо порушення змагальності сторін під час підготовчого засідання в частині надання стороною захисту своїх доказів не свідчать про наявність підстав, передбачених п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України.

У цьому аспекті колегія суддів наголошує, що у підготовчому судовому засіданні не надається оцінка обставинам, зазначеним в обвинувальному акті, а вирішується питання щодо можливості призначення судового розгляду на підставі наданого обвинувального акта.

Щодо доводів адвоката Кічі В.В. з приводу відсутності на обвинувальному акті, печатки при затвердженні і підписанні процесуальним керівником Колотилом О.О, суд виходить із наступного.

Згідно зі ст. 110, 291 КПК України, суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Як раніше зазначалось судом у цій ухвалі, основні вимоги до форми обвинувального акту, як процесуального документу, та перелік відомостей, які він має містити, визначені у ст. 291 КПК України.

Аналізуючи зазначену норму закону, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 291 КПК України обвинувальний акт набуває статусу офіційного документу з моменту його затвердження прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у цьому кримінальному провадженні. Окрім цього, зазначена норма кримінального процесуального закону не містить обов`язкової вимоги щодо необхідності скріплення гербовою печаткою підпису уповноваженої особи компетентного органу для надання йому статусу офіційного документа.

Також, у Додатку № 55 до Тимчасової інструкції з діловодства в органах прокуратури, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України від 12.02.2019 № 27, визначено орієнтовний перелік документів, підписи на яких скріплюються гербовою печаткою у разі їх створення у паперовій формі або засвідчуються кваліфікованою електронною печаткою прокуратури у разі їх створення в електронній формі. Вказаним Додатком не передбачено застосування гербової печатки щодо затвердження обвинувального акта. Зазначено лише, що в інших необхідних випадках гербова печатка проставляється на документах за рішенням Генерального прокурора, його першого заступника чи заступника, керівників регіональних, місцевих прокуратур, що здійснюють процесуальне керівництво досудовим розслідуванням.

Ураховуючи викладене, суд робить висновок, що доводи, викладені адвокатом Кічею В.В., про повернення обвинувального акта з цих підстав не знайшли свого підтвердження.

Щодо доводів захисника з приводу невідповідності реєстру матеріалів досудового розслідування до обвинувального акта вимогам ст. 109 КПК України суд зазначає неступне.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, єдиним процесуальним документом, що підлягає дослідженню судом під час підготовчого судового засідання, є обвинувальний акт. Додатки до обвинувального акта, визначені ч. 4 ст. 291 КПК України, не є, і не можуть бути предметом судового контролю під час підготовчого судового засідання.

Кримінальний процесуальний кодекс не визначає наявність недоліків у реєстрі матеріалів досудового розслідування як підставу для повернення обвинувального акта прокурору.

За цих обставин, при розгляді клопотання адвокатів Терещенка Д.Р. і Кічі В.В. -захисників обвинуваченого ОСОБА_1 не встановлено таких недоліків обвинувального акта, які б перешкоджали суду призначити судовий розгляд. В той же час, розгляд судом відповідних доводів сторони захисту можливий на стадії судового розгляду, під час якої суд за участю сторін на підставі дослідження наданих доказів здійснюватиме розгляд кримінального провадження з ухваленням за наслідками цього судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 291, 314, 369, 372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань адвокатів Терещенка Д.Р. та Кічі В.В. - захисників обвинуваченого ОСОБА_1 про повернення обвинувального акта прокурору у кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020000000001787 від 23 вересня 2020 року, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Головуюча суддя: Білоус І.О.

Судді: Кравчук О.О.

Крук Є.В.