Document No. 97472901

Справа № 757/870/18-к

Провадження № 1-кп/910/40/19

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року місто Київ

Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів - головуючого судді Ткаченка О.В., суддів Коліуша О.Л. та Дубаса В.М. (надалі - суд),

за участю:

секретаря судового засідання Ляшинської А.Ю.,

прокурора Гречишкіна В.В.,

представника потерпілого Чупікова С.В.,

захисника Юрченка А.Ф.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

представників власника майна Павлюка П.В., Ізотова І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Вищого антикорупційного суду клопотання адвоката Павлюка П.В. про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30 жовтня 2017 року за № 52017000000000733, за обвинуваченням ОСОБА_1 (народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дніпро, громадянин України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 368 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вищого антикорупційного суду перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 30 жовтня 2017 року за № 52017000000000733 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 і ч. 4 ст. 368 КК України.

14 травня 2021 року до Вищого антикорупційного суду від представника власника майна ОСОБА_2 - адвоката Павлюка Павла Володимировича надійшло клопотання про скасування арешту майна.

У своєму клопотанні адвокат Павлюк П.В. просить:

- скасувати арешт з майна, а саме: квартири АДРЕСА_2 , який був накладений на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 30 січня 2017 року (1);

- зобов`язати уповноважених осіб Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (2);

- скасувати арешт з грошових коштів ОСОБА_2 , які були вилучені 24 січня 2017 року під час обшуку за адресою: АДРЕСА_3 , а саме: 44600 доларів США та 29520 Євро, на які був накладений арешт на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року (3).

Клопотання адвоката обґрунтоване тим, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 , відповідно до вимог п. 4 ст. 57 СК України, оскільки була приватизована нею згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим на підставі розпорядження Департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради № 1/75-11 від 10 жовтня 2011 року. Стосовно скасування арешту з грошових коштів адвокат у клопотанні зазначає, що вони були вилучені під час обшуку 24 січня 2017 року у квартирі за місцем реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , право власності на яку набуте останньою у порядку спадкування після смерті її матері, а тому грошові кошти у сумі 44600 доларів США та 29520 євро належать останній. На думку адвоката Павлюка П.В., арешт на майно накладено необґрунтовано, у зв`язку з чим він підлягає скасуванню.

У судовому засіданні адвокат Павлюк П.В. підтримав своє клопотання про скасування арешту і просив його задовольнити з мотивів наведених у клопотанні, а також зазначив, що були відсутні правові підстави для накладення арешту, арешт був накладений необґрунтовано, у зв`язку з чим наявні підстави для його скасування.

Інший представник власника майна - адвокат Ізотов І.І. також підтримав вимоги клопотання та просив його задовольнити.

Прокурор Гречишкін В.В. проти задоволення клопотання заперечував, посилаючись на те, що вказане у клопотанні майно належить обвинуваченому ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, а арешт на нього був накладений обґрунтовано, оскільки ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, санкція якого передбачає конфіскацію майна як вид покарання, та з огляду на те, що в цьому кримінальному провадженні було пред`явлено цивільний позов. Вважає, що скасування арешту майна може призвести до його відчуження.

Представник потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_3 підтримав думку прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Юрченко А.Ф. заперечували щодо задоволення клопотання у зв`язку з його необґрунтованістю.

27 травня 2021 року до Вищого антикорупційного суду від старшого детектива Національного бюро Другого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Мойсеєва О.С. надійшла заява відповідно до якої він просить розглянути зазначене клопотання без його участі та заперечує проти його задоволення.

Заслухавши думки учасників судового провадження, дослідивши клопотання і надані ними документи та їх копії, а також наявні матеріали кримінального провадження, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 і 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України.

Відповідно до вимог ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому КПК України порядку. Арешт майна допускається з метою забезпечення: конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

ОСОБА_1 обвинувачується, у тому числі, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, санкція якого передбачає застосування обов`язкового додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Стосовно вимог клопотання адвоката Павлюка П.В. про скасування арешту з квартири АДРЕСА_2 та зобов`язання уповноважених осіб Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради внести зміни до відповідних реєстрів суд зазначає таке.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 30 січня 2017 року (т.8 а.с. 120-124) було накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_1 , яке належить йому на праві спільної сумісної власності, набуте ним у шлюбі з ОСОБА_2 , а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_4 . З тексту ухвали вбачається, що слідчим суддею під час вирішення клопотання про арешт цієї квартири була досліджена та врахована інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також інформація з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

З копії (паперового роздрукування електронного документу) Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 06 травня 2021 року за № 00030638216 вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 жовтня 1990 року до 19 грудня 2020 року (реєстрація шлюбу: актовий запис № 705 від 24 жовтня 1990 року, Красногвардійський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області; розірвання шлюбу: рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року, справа № 761/20449/20).

10 жовтня 2011 року ОСОБА_2 набула право власності на зазначену квартиру в порядку визначеному Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» на підставі свідоцтва про право власності №1/75-11 від 10 жовтня 2011 року, що підтверджується його копією.

З копії (паперового роздрукування електронного документу) інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 251275864 від 05 квітня 2021 року вбачається, що за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі свідоцтва про право власності, 1/75-11 від 10 жовтня 2011 року, видане Департаментом житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради, тобто під час перебування у зареєстрованому шлюбі з обвинуваченим ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Разом з тим, Законом України № 2913-VІ від 11 січня 2011 року «Про внесення змін до ст. 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, вказану правову норму було доповнено ч. 5, згідно з якою об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Законом України № 4766-VІ від 17 травня 2012 року «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, ч. 5 ст. 61 СК України було виключено. Натомість кодекс було доповнено, зокрема п. 4 ч. 1 ст. 57 СК України, згідно з яким житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року (cправа N 1-7/99, N 1-рп/99) встановлено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, з урахуванням наведених вище фактичних обставин та норм СК України, які діяли станом на час набуття та реєстрації права власності на вказану квартиру (в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно; дата реєстрації права власності 07 грудня 2011 року) житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, визнається спільною сумісною власністю подружжя. Факт реєстрації такого нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім`я якої зареєстроване. Таке майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Аналогічний правозастосовчий підхід, щодо дії норм СК України у часі, був започаткований постановою №3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» та на теперішній час не зазнав змін.

Суд дійшов висновку, що арешт на вказану квартиру був накладений обґрунтовано, оскільки був накладений на майно, яке належало і належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та обвинуваченому ОСОБА_1 з метою можливої конфіскації майна, а тому відсутні підстави для задоволення клопотання в частині скасування арешту з квартири за адресою: АДРЕСА_4 .

На думку суду також відсутні підстави і для задоволення клопотання в частині вимоги зобов`язати уповноважених осіб Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради вчинити реєстраційні дії, оскільки, ця вимога має похідний характер від вимоги про скасування арешту на квартиру, та крім того, її вирішення у кримінальному судочинстві не передбачено вимогами КПК України та знаходиться поза межами компетенції суду.

Стосовно вимоги клопотання адвоката Павлюка П.В. про скасування арешту з грошових коштів, вилучених під час обшуку 24 січня 2017 року за адресою: АДРЕСА_3 , у сумі 44600 доларів США та 29520 євро.

З протоколу обшуку від 24 січня 2017 року (т. 6 а.с. 114-132) за вказаною адресою вбачається, що обшук був проведений за участю ОСОБА_1 (станом на теперішній час - обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні) та під час його проведення були вилучені, зокрема, грошові кошти у сумі 44600 доларів США та 29520 Євро.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року (т. 6 а.с. 133-145) було накладено арешт на зазначені вище грошові кошти.

Суд вважає недоведеною належність зазначених грошових коштів ОСОБА_2 , оскільки посилання її представника на те, що вони були вилучені під час обшуку у належній їй на праві власності квартирі, а також на те, що ці кошти були заощаджені її батьками за час їх життя та трудової діяльності, є припущенням та не свідчать про їх належність ОСОБА_2 (не містять достовірних фактичних даних про джерело, розмір та час їх набуття). Будь-яких інших доказів на підтвердження права власності ОСОБА_2 на вказані грошові кошти суду не надано.

Доводи адвоката Павлюка П.В. стосовно того, що ОСОБА_2 тривалий час не проживала з обвинуваченим спростовується тим, що обшук здійснювався за участю ОСОБА_1 , який був зареєстрований за вказаною адресою, а ОСОБА_2 участі у проведені цієї слідчої дії не приймала. При обшуку, окрім грошових коштів, були вилучені його особисті речі, зокрема, годинники, банківські картки, документи тощо, на які також був накладений арешт наведеною вище ухвалою слідчого судді.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що викладені в клопотанні обставини, стосовно належності вилучених грошових коштів ОСОБА_2 , не знайшли свого фактичного підтвердження та не спростували підстав для накладення арешту, які зазначені в ухвалі слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року, з огляду на що накладений арешт не може вважатися необґрунтованим, а підстави для його скасування - відсутні.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та/або відчуження. Метою арешту майна є, в тому числі, забезпечення конфіскації майна як виду покарання. У таких випадках арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого та/або засудженого за наявності достатніх підстав вважати, що у випадках, передбачених КК України, суд може призначити покарання у виді конфіскації майна.

ОСОБА_1 обвинувачується, у тому числі, у вчиненні особливо тяжкого злочину (ч. 4 ст. 368 КК України), санкція якого передбачає застосування обов`язкового додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Застосування заходу забезпечення у вигляді арешту майна у вказаний спосіб у цьому кримінальному провадженні відповідає належній правовій процедурі та завданням кримінального судочинства. За вказаних обставин певне тимчасове втручання в реалізацію права власності, яке прямо передбачено законом, не суперечить змісту статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки переслідує легітимну мету в суспільних інтересах розгляду кримінального провадження, з дотриманням справедливого балансу інтересів.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що арешт на зазначене у клопотанні майно накладено обґрунтовано, у подальшому його застосуванні потреба не відпала, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання про скасування арешту майна необхідно відмовити.

Суд зазначає, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини як джерела права, суд зобов`язаний обґрунтовувати своє рішення, але це не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від його характеру (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Салов проти України», «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України», «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Таким чином, решта доводів (аргументів) представників ОСОБА_2 на обґрунтування заявленого клопотання про скасування арешту майна, а також сторін обвинувачення та захисту стосовно заперечень проти цього клопотання, на думку суду не можуть вплинути на його вирішення, у зв`язку з чим суд не вважає за необхідне надавати детальні відповіді на такі доводи (аргументи) учасників судового провадження.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. ст. 174, 372, 376 КПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання адвоката Павлюка П.В., який є представником власника майна ОСОБА_2 , про скасування арешту майна - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту її проголошення. Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Повний текст ухвали складений та оголошений 07 червня 2021 року.

Головуючий суддя Ткаченко О.В.

Судді - Коліуш О.Л.

Дубас В.М.