- Presiding judge (HACC): Dubas V.M.
Справа №991/1453/21
Провадження 1-кп/991/6/21
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
ОКРЕМА ДУМКА
судді Дубаса В.М. до ухвали від 08.07.2021
08 липня 2021 року м. Київ
1.Стислий зміст ухваленого судового рішення.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду (ВАКС) в складі колегії суддів - головуючого судді Коліуша О.Л., суддів Ткаченка О.В. та Дубаса В.М. - від 08.07.2021 в даній справі відмовлено в затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної 03.06.2021 між прокурором третього відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального Жовницькою Аліною Валеріївною та Топорковим Миколою Івановичем за участі захисників Вилкова Сергія Валентиновича і Рябець Наталії Михайлівни, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.06.2020 за № 52020000000000389 за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 369 КК України.
Ця ухвала мотивована таким:
1) умови угоди суперечать вимогам Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а саме, що під час розгляду угоди та перевірки її на відповідність вимогам закону, факти визнання вини та щирого каяття обвинуваченого не знайшли свого підтвердження, оскільки, на думку суду, той факт, що засуджений визнав свою вину в судовому засіданні під час розгляду угоди про визнання винуватості, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль з цього приводу, осуд своєї поведінки, бажання виправити ситуацію, що склалася, демонстрацію готовності понести заслужене покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Із досліджених судом матеріалів кримінального провадження убачається, що під час досудового розслідування ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнавав та не висловлював щирого каяття з приводу вчиненого. Не визнав обвинувачений свою вину і в судовому засіданні під час з`ясування його відношення до скоєного відповідно до вимог ст. 348 КПК України, що свідчить про відсутність факту визнання вини та щирого каяття обвинуваченого як на стадії досудового розслідування, так і в судовому провадженні;
2) у разі затвердження судом угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_1 , хоча і може бути забезпечена процесуальна економія та економія ресурсів кримінального правосуддя, проте таке забезпечення не буде співмірним із обставинами і тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення та передбаченим кримінальним законом покаранням за його вчинення, а також шкодою суспільним відносинам, зважаючи на несприйняття та осуд таких дій суспільством, боротьбою держави Україна з таким ганебним явищем як «корупція», не виправдає очікувань суспільства, а отже угода не відповідає за метою укладення інтересам суспільства, оскільки спрямована винятково на задоволення приватного інтересу обвинуваченого щодо пом`якшення покарання.
2. Моя позиція і мотиви незгоди з ухваленим судовим рішенням.
Із ухваленим рішенням я не погоджуюсь, у зв`язку із чим, на підставі частини 3 статті 375 КПК, вважаю за необхідне висловити окрему думку.
Кримінальне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 369 КК, визначає можливе покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої, тобто відповідно до статті 12 КК «Класифікація злочинів» класифікується як тяжкий злочин. Також за приміткою до статті 45 КК, корупційним кримінальним правопорушенням зокрема вважається кримінальне правопорушення, передбачене статтею 369 КК.
Відповідно до наведеного вище, кримінальне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 369 КК, належить до тяжких корупційних злочинів.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 469 КПК, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів.
Також пунктами 2 і 3 частини 4 статті 469 КПК визначено окремі умови можливості укладення угод про визнання винуватості для особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України, та особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою.
При цьому, за частинами 5 і 6 статті 469 КПК, укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. У разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості.
За частиною 1 статті 472 КПК, в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов`язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.
З наведеного вище цілком очевидно, що для тяжких злочинів (зокрема й корупційних) нормами КПК не встановлено жодних умов щодо можливості укладення та подальшого затвердження угод про визнання винуватості, та вимагається виключно беззастережне визнання винуватості у тексті угоди (що згодом має бути підтверджено в судовому засіданні під час розгляду питання про можливість затвердження угоди), та жодним чином не передбачено необхідності визнання підозрюваним чи обвинуваченим винуватості під час досудового розслідування чи судового провадження, а також його щирого каяття. При цьому підозрюваний чи обвинувачений жодним чином не обмежений в часі щодо можливості укладення угоди про визнання винуватості протягом усього часу кримінального провадження аж до моменту виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
Адже, за статтею 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням. За статтею 63 Конституції України, особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Аналогічно, за статтею 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Наведеними нормами закріплено основоположне природнє право будь-якої особи вважати себе (неважливо обґрунтовано чи ні) невинуватою у вчиненні будь-якого правопорушення аж до моменту доведення винуватості судовим рішенням.
Зауважу, що якщо пристати до думки про необхідність визнання особою винуватості ще на стадії досудового розслідування чи під час судового провадження, то це фактично унеможливить в принципі укладення та подальше затвердження левової частки угод про визнання винуватості.
Також зауважу, що за пунктом 1 частини 1 статті 66 КК, при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, визнаються з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Тобто щире каяття підозрюваного чи обвинуваченого належить до правового інституту пом`якшувальних обставин, наявність чи відсутність яких жодним чином не стосується розгляду питання про можливість затвердження угоди про визнання винуватості, та може впливати виключно на призначення покарання та тривалості іспитового строку в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Щодо ж тверджень про невідповідність угоди інтересам суспільства внаслідок очікувань суспільства у боротьбі з корупцією та спрямування угоди винятково на задоволення приватного інтересу обвинуваченого щодо пом`якшення покарання зауважу, що такі твердження не мають будь-якого юридично-змістовного навантаження.
Адже, за своєю метою будь-яка угода особи завжди спрямована на задоволення її приватного інтересу, а інакше укладення такої угоди не буде мати для неї жодного сенсу. Крім того, суспільство є неоднорідною соціальною сукупністю осіб з різним віком, освітою та культурою, майновим та соціальним станом, уявленнями про життєві цінності, оцінкою боротьби з корупцією тощо, що унеможливлює в принципі врахування судом різноманітних інтересів якось умовного «суспільства».
Відповідно до пунктів 3 і 4 частини 1 статті 470 КПК, прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов`язаний зокрема враховувати такі обставини: наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень; наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.
Відтак вважаю, що саме наведені вище критерії повинні мати правове значення для розгляду судом питання про можливість затвердження угоди про визнання винуватості, тобто забезпечення можливості справедливого та в розумні строки найскорішого вирішення кримінальної справи при мінімальних витратах державних ресурсів, а також зменшення навантаження на органи досудового розслідування, прокуратури і суди, й, окрім того, з врахуванням умов конкретної угоди щодо можливого надходження коштів до бюджету.
3.Висновок.
Виходячи з викладеного вище, вважаю, що укладена в даній справі угода про визнання винуватості могла бути затверджена судом із ухваленням обвинувального вироку.
Суддя Дубас В.М.