Document No. 98905989

справа № 991/4989/21

провадження №11-п/991/16/21

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

10 серпня 2021 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді Семенникова О.Ю.,

суддів: Калугіної І.О., Михайленка Д.Г., Панаіда І.В., Панкулича В.І.,

секретаря судового засідання Ворони К.О.,

за участю захисників обвинувачених адвокатів Руденка С.О., Дикань А.П., Іванчика Р.Б., Кушкової Н.М., Тхорівського М.С.,

прокурора Гарванка І.М.,

представника АК «НАК «Нафтогаз України» Когутенка М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві клопотання захисника Руденка Сергія Олександровича, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , про направлення з Вищого антикорупційного суду до іншого суду кримінального провадження № 52018000000000547 від 12 червня 2018 року,

ВСТАНОВИЛА:

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

23 липня 2021 року до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №52018000000000547 від 12 червня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.209 КК; ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.209 КК; ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.5 ст.191, ч.3 ст.27 ч.3 ст.28 ч.2 ст.366, ч.3 ст.27 ч.3 ст.209 КК; ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28 ч.2 ст.366, ч.3 ст.209 КК; ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27 ч.5 ст.191, ч.5 ст.27 ч.3 ст.209 КК.

02 серпня 2021 року захисник Руденко Сергій Олександрович, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , звернувся до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду із клопотанням про направлення кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду до Миколаївського районного суду Львівської області за підсудністю.

Вимоги і узагальнені доводи клопотання.

Вищевказане клопотання обґрунтоване тим, що зазначене кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, визначених ст.331 КПК та критеріями, передбаченими ч.5 ст.216 КПК, а тому підлягає направленню до іншого суду в порядку абз.2 ч.3 ст.34 КПК, оскільки жоден з обвинувачених не належить до кола осіб, передбачених п.1 ч.5 ст.216 КПК, на момент вчинення інкримінованого злочину не був службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків (п.2 ч.5 ст.216 КПК), так само не належить до кола осіб, передбачених абз.1 п.3 ч.5 ст.216 КПК, тому що жодному з обвинувачених не інкримінується вчинення кримінальних правопорушень за ст.369 та ч.1 ст.3692 КК.

Окремо захисник вказує, що словосполучення «наявна хоча б одна з умов», використане в ст.331 КПК не може включати в себе абз.2, 3,та 4 п.3 ч.5 ст.216 КПК, а прокурор не може визначати підсудність кримінального провадження за Вищим антикорупційним судом.

Крім того, на переконання захисника, «шкода» у вигляді втрати активів НАК «Нафтогаз України» не є «тяжкими наслідками» згідно абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК, та без наявності такого обов`язкового елементу, як вчинення кримінального правопорушення службовою особою суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків - не може бути умовою визначення підсудності за Вищим антикорупційним судом.

На підтвердження доводів клопотання щодо непідсудності кримінального провадження №52018000000000547 від 12 червня 2018 року Вищому антикорупційному суду захисник посилається на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року, якою, як зазначає захисник, встановлено, що зазначене кримінальне провадження не підслідне НАБУ та не підсудне Вищому антикорупційному суду.

Позиції учасників судового провадження.

Особа, яка звернулась до суду з клопотаннями про направлення провадження до іншого суду, інші захисники підтримали подане клопотання, просили направити кримінальне провадження з Вищого антикорупційного суду до Миколаївського районного суду Львівської області за підсудністю, посилаючись на доводи, викладені у клопотанні.

Прокурор в судовому засіданні заперечував та просив відмовити в задоволенні клопотання про направлення провадження до іншого суду, оскільки інкримінуємими обвинуваченим злочинами заподіяно тяжкі наслідки державним інтересам, у зв`язку з чим у контексті вимог абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК вказане кримінальне провадження підсудне саме Вищому антикорупційному суду.

Мотиви суду.

У відповідності до ст.30 КПК у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» саме цей суд здійснює правосуддя як суд першої та апеляційної інстанцій у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до його юрисдикції (підсудності) процесуальним законом, а також шляхом здійснення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у таких кримінальних провадженнях.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Завданням та метою положень пункту 1 статті 6 Конвенції, що вимагає, щоб суди були «встановлені законом», є забезпечення того, щоб судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежала від розсуду органів виконавчої влади, а регулювалася законом, що приймається парламентом (рішення ЄСПЛ у справах Pandjikidze and others v. Georgia, заява 30323/02, §105; Richert v. Poland, заява №54809/07, §42). Проте це не означає, що делеговане законодавство є як таке неприйнятним у справах, що стосуються судової гілки влади. Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від законодавчого органу врегульовувати кожну деталь у цій сфері шляхом прийняття офіційного акту парламенту, якщо законодавчий орган встановить хоча б організаційну структуру судової влади (правова позиція ЄСПЛ у справах Leo ZAND v. Austria, заява №7360/76, §69; Gurov v. Moldova, заява №36455/02, §34). Організація судової системи має бути визначена законом і не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це і не виключає певної свободи для тлумачення відповідного законодавства (рішення ЄСПЛ у справі Coeme and Others v. Belgium, заяви №№ 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96, 33210/96, §§ 99, 107-08).

Право на «суд, встановлений законом», охоплює не лише правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність (рішення ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви №29458/04 та №29465/04, §24), у тому числі всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (рішення ЄСПЛ у справі Leo ZAND v. Austria, заява №7360/76, §68). Якщо суд не має юрисдикції судити підсудного відповідно до чинних положень національного права, він не є «встановленим законом» (рішення ЄСПЛ у справах Jorgic v. Germany, заява №74613/01, §64).

Згідно зі ст.331 КПК Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 2062, 209, 211, 3662, 3663 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.

Приміткою ст.45 КК до корупційних злочинів віднесено злочини, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 3641, 3652, 368-3692 цього Кодексу.

Відповідно до п.202 Розділу XI «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України №100-ІХ від 18 вересня 2019, який набрав чинності 22 вересня 2019 року) підсудність Вищого антикорупційного суду, передбачена цим Кодексом як суду першої інстанції, зокрема, поширюється на кримінальні провадження, відомості за якими про кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду», якщо досудове розслідування здійснюється або здійснювалося Національним антикорупційним бюро України та закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Колегія суддів погоджується з доводами заявника клопотання про направлення кримінального провадження до іншого суду в тій частині, що за ознаками, передбаченими пунктами 1, 2 та абзацом 1 пункту 3 частини 5 статті 216 КПК, зазначене кримінальне провадження дійсно є непідсудним Вищому антикорупційному суду, вказана позиція не оспорюється учасниками даного судового провадження, в тому числі прокурором.

В той же час абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК встановлено, що прокурор, який здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, які проводяться детективами Національного антикорупційного бюро України, своєю постановою може віднести кримінальне провадження у злочинах, передбачених абзацом першим цієї частини, до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України, якщо відповідним злочином було заподіяно або могло бути заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам. Під тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння шкоди життєво важливим інтересам суспільства та держави, зокрема державному суверенітету, територіальній цілісності України, реалізації конституційних прав, свобод і обов`язків трьох і більше осіб.

Аналіз змісту даної норми призводить до висновку про наявність двох складових для її застосування - наявність постанови прокурора, який здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, про віднесення кримінальних проваджень, передбачених абзацом 1 частини 5 статті 216 КПК до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України, та встановлення факту, що відповідний злочин заподіяв або міг заподіяти тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам.

Для встановлення наявності умови, передбаченої абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК, при визначенні предметної підсудності Вищому антикорупційному суду необхідно визначити всі її складові, з урахуванням того, що перше речення абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК, як і будь-яке інше положення п.1-3 ч.5 ст.216 КПК, передбачає умову, яка одночасно визначає підслідність детективів Національного антикорупційного бюро України та предметну підсудність Вищого антикорупційного суду.

Першою складовою умови, передбаченої абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК, є постанова прокурора, який здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, які проводяться детективами Національного антикорупційного бюро України, наявність якої за ст.216 КПК визначає, що кримінальне провадження відноситься до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України.

Однак, постанова прокурора не є ні актом парламенту, ні актом делегованого законодавства, а є правозастосовчим актом, який у контексті практики ЄСПЛ є актом виконавчої влади та який не може впливати на предметну підсудність Вищого антикорупційного суду. У випадку, передбаченому абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК, уповноважений прокурор такою постановою визначає лише підслідність кримінального провадження. Положення абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК, яким закріплюється право прокурора, який здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, які проводяться детективами Національного антикорупційного бюро України, своєю постановою віднести кримінальне провадження у злочинах, передбачених абз.1 ч.5 ст.216 КПК, до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України, встановлює лише процесуальний прядок зміни підслідності у таких випадках.

Таким чином, беручи до уваги положення статті 6 Конституції України, а також зазначену вище практику ЄСПЛ, колегія суддів приходить до висновку, що постанова прокурора, прийнята на підставі абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК не є складовою умови, передбаченої цим абзацом, наявність якої за статтею 331 КПК визначає, що кримінальне провадження підсудне Вищому антикорупційному суду. Проте така постанова є необхідною складовою умови, передбаченої абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК, наявність якої за ст.216 КПК визначає, що кримінальне провадження відноситься до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України.

Другою необхідною складовою умови, передбаченої абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК, є матеріальна складова (відповідний злочин заподіяв або міг заподіяти визначені тяжкі наслідки). Ця умова є спільною як для визначення підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України, так і для визначення предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.

Таким чином, перше речення абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК передбачає умову, наявність якої за ст.331 КПК визначає, що кримінальне провадження підсудне Вищому антикорупційному суду, яка полягає у тому, що злочин, передбачений абз.1 ч.5 ст.216 КПК, заподіяв або міг заподіяти тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам.

Абзацом 1 ч.5 ст.216 КПК передбачені злочини за статтями 191, 2062, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 3662, 3663, 368, 3685, 369, 3692, 410 КК.

Другим реченням абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК встановлено визначення поняття тяжких наслідків під якими слід розуміти заподіяння шкоди життєво важливим інтересам суспільства та держави, зокрема державному суверенітету, територіальній цілісності України, реалізації конституційних прав, свобод і обов`язків трьох і більше осіб.

Таким чином, колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду вирішуючи питання чи підсудне дане кримінальне провадження Вищому антикорупційному суду повинна встановити наявність чи відсутність тяжких наслідків від злочину в конкретному кримінальному провадженні на підставі законодавчого визначення тяжких наслідків із урахуванням завдання Вищого антикорупційного суду та з огляду на правову природу предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, яка визначена іншими формалізованими критеріями (умови, передбачені пунктами 1-2 та абз.1 п.3 ч.5 ст.216 КПК).

Завданням Вищого антикорупційного суду є здійснення правосуддя відповідно до визначених законом засад та процедур судочинства з метою захисту особи, суспільства та держави від корупційних і пов`язаних із ними злочинів та судового контролю за досудовим розслідуванням цих злочинів, дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а також вирішення питання про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави у випадках, передбачених законом, у порядку цивільного судочинства (ч.1 ст.3 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд»).

Враховуючи, що пункти 1-3 ч.5 ст.216 КПК (як уже зазначалося вище) передбачають умови, які слугують для визначення одночасно як підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України, так і предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, тобто такі підслідність та підсудність у значній мірі співпадають, то для встановлення правової природи предметної підсудності цього суду слід взяти до уваги завдання Національного антикорупційного бюро України.

Завданням Національного антикорупційного бюро України є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці, а також вжиття інших передбачених законом заходів щодо протидії корупції (абз.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України»).

Таким чином, предметна підсудність Вищого антикорупційного суду визначається статтею 33-1 КПК з урахуванням положень пункту 202 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК у редакції Закону України № 100-IX від 18.09.2019 з метою віднести до компетенції цього суду кримінальні провадження стосовно таких корупційних злочинів, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.

У ч.5 ст.216 КПК законодавець корупційні злочини, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці визначив як за допомогою формалізованих критеріїв (умови, передбачені п.1-2 та абз.1 п.3 ч.5 ст.216 КПК), так і за допомогою оціночного критерія (наявність тяжких наслідків) (умова, передбачена абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК). При цьому те, що корупційний злочин вчинений вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, встановлюється на підставі формалізованого критерію.

Отже, тяжкі наслідки з метою застосування абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК для визначення предметної підсудності Вищого антикорупційного суду встановлюються на підставі їх законодавчої дефініції і мають визначати відповідний корупційний злочин як такий, що становить загрозу національній безпеці.

Поняття тяжких наслідків розкрито у реченні 2 абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК, відповідно до якого під тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння шкоди життєво важливим інтересам суспільства та держави, зокрема державному суверенітету, територіальній цілісності України, реалізації конституційних прав, свобод і обов`язків трьох і більше осіб.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, детективами Національного антикорупційного бюро України здійснювалося досудове розслідування в кримінальному провадженні №52018000000000547 від 12 червня 2018 року за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.209 КК; ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.209 КК; ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.5 ст.191, ч.3 ст.27 ч.3 ст.28 ч.2 ст.366, ч.3 ст.27 ч.3 ст.209 КК; ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28 ч.2 ст.366, ч.3 ст.209 КК; ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27 ч.5 ст.191, ч.5 ст.27 ч.3 ст.209 КК.

Відповідно до обвинувального акту вищезазначені особи обвинувачуються у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого повторно в особливо великих розмірах організованою групою, а також обвинувачуються у внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, вчиненому повторно організованою групою, що спричинило тяжкі наслідки, а також обвинувачуються у вчиненні дій спрямованих на приховування незаконного походження майна та зміну його форми (перетворення) одержаного в наслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, вчиненими повторно організованою групою в особливо великому розмірі.

Обвинувальний акт у зазначеному кримінальному провадженні підписано та затверджено 21 липня 2021 року прокурором у кримінальному провадженні - прокурором четвертого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Гарванком І.М.

Таким чином, досудове розслідування в кримінальному провадженні №52018000000000547 розпочато 12 червня 2018 року (тобто до набуття чинності Законом України № 100-IX від 18 вересня 2019 року), здійснювалося детективами Національного антикорупційного бюро України та закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Також з обвинувального акту вбачається, що кримінальними правопорушеннями, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 шляхом заволодіння природним газом, що належить НАК «Нафтогаз України» у розмірі 151 848,47 тис. м3, спричинено втрату активів нафтогазової компанії на суму 729 869 149,35 грн.

Відповідно до Статуту цивільного позивача - ПАТ «НАК «Нафтогаз України» засновником та єдиним акціонером даного підприємства є держава, за Переліком підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого Постановою КМУ від 23 грудня 2004 року № 1734, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» є підприємством, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та належить до суб`єктів природної монополії.

Отже, саме державі в особі ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за обвинуваченням діями осіб завдано збитків на суму 729 869 149,35 грн., яка має суттєве значення для бюджету України.

Так, відповідно до ст.3 ЗУ "Про національну безпеку України" Державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Згідно із п.4 ст.1 вищевказаного Закону державна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру. А у відповідності до п.10 ст.1 Закону національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Таким чином, учасники організованої групи в тому числі і посадові особи ТОВ «Енергія-Новий Розділ» та ТОВ НВП «Енергія-Новоярівськ» протягом 2016-2017 років обвинувачуються у вчиненні злочинів у паливно-енергетичній сфері, яка має стратегічне значення для економіки держави, оскільки енерговиробництво та енергопостачання забезпечують енергоспоживання всіх інших галузей ринкової економіки та добробут населення.

Саме державі в особі ПАТ «НАК «Нафтогаз України» такими злочинами у кримінальному провадженні, за версією сторони обвинувачення, завдано збитків на суму 729 869 149,35 грн., яка має суттєве значення для Державного бюджету України.

На переконання колегії суддів, яке ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженню всіх обставин кримінального провадження, заподіяння майнової шкоди державі, в особі ПАТ «НАК «Нафтогаз України», на загальну суму 729 869 149,35 грн., охоплюється поняттям абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК, відповідно до якого злочином було заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам.

З огляду на вищевикладене, відповідно до ст.331 КПК, пункту 202 Розділу XI «Перехідні положення» КПК в редакції на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду» № 100-IX від 18 вересня 2019 року, враховуючи що злочином було заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам, Вищий антикорупційний суд є «судом, встановленим законом» для розгляду по суті кримінального провадження №52018000000000547 від 12 червня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.209 КК; ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.209 КК; ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.5 ст.191, ч.3 ст.27 ч.3 ст.28 ч.2 ст.366, ч.3 ст.27 ч.3 ст.209 КК; ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28 ч.2 ст.366, ч.3 ст.209 КК; ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27 ч.5 ст.191, ч.5 ст.27 ч.3 ст.209 КК.

Щодо доводів захисника відносно визначення прокурором підслідності досудового розслідування не є за змістом тотожним поняттю підсудності та автоматично не визначає підсудність за Вищим антикорупційним судом колегія суддів зазначає, що дійсно здійснення у кримінальному провадженні, яке не відноситься до корупційних злочинів, досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України, а процесуального керівництва - прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України не є зобов`язуючою підставою для визначення підсудності даного кримінального провадження за Вищим антикорупційним судом відповідно до положень ст.331 КПК України. Як було вищезазначено, постанова прокурора, якою визначено підслідність, є правозастосовчим актом, який не може впливати на предметну підсудність Вищого антикорупційного суду, а у випадку, передбаченому абз.2 п.3 ч.5 ст.216 КПК України, уповноважений прокурор такою постановою визначає лише підслідність кримінального провадження, що відповідно до абзацу 2 п.3 ч.5 ст.216 КПК України лише закріплює процесуальний прядок зміни підслідності прокурором, при цьому предметна підсудність Вищого антикорупційного суду визначається належністю заподіяння або можливістю заподіяти тяжкі наслідки відповідними злочинами.

Таким чином висновки прокурора, викладені у його постанові про віднесення кримінального провадження у порядку абзацу 2 п.3 ч.5 ст.216 КПК до підслідності детективів НАБУ не мають вирішального значення для суду, який має самостійно визначити наявність чи відсутність тяжких наслідків для цілей визначення предметної підсудності ВАКС, при цьому наявність чи відсутність відповідних тяжких наслідків для цілей встановлення умови, передбаченої абзацом 2 п.3 ч.5 ст.216 КПК, з метою визначення предметної підсудності ВАКС, визначається виключно судом.

Надаючи оцінку доводам та посиланням захисника на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року щодо непідсудності кримінального провадження №52018000000000547 Вищому антикорупційному суду та неможливості її оскарження, колегія суддів зазначає наступне.

ВАКС здійснює правосуддя як суд першої та апеляційної інстанцій у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до його юрисдикції (підсудності) процесуальним законом, а також шляхом здійснення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у таких кримінальних провадженнях (абзац 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд»).

Враховуючи, що кримінальне провадження №52018000000000547 є предметно підсудним ВАКС, а інші суди, визначені КПК, не можуть приймати до розгляду та розглядати апеляційні скарги у таких кримінальних провадженнях, то розгляд апеляційних скарг, поданих на будь-які судові рішення, ухвалені у межах цього кримінального провадження має здійснюватися виключно Апеляційною палатою ВАКС.

Так, за наслідками розгляду апеляційної скарги прокурора САП, ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05 березня 2021 року зазначену ухвалу слідчого судді від 10 лютого 2021 року скасовано, провадження за скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_1 адвоката Руденка С.О. на бездіяльність Генерального прокурора, яка полягає у нездійсненні розгляду клопотання від 22 січня 2021 року про вирішення спору про підслідність у кримінальному провадженні № 52018000000000547 - закрито.

У судовій практиці Великої Палати Верховного Суду йдеться про те, що загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень (див. постанову від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц). Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування. Гарантія остаточності та обов`язковості судових рішень є складовими принципу правової визначеності та означають, що остаточне рішення компетентного суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим як для сторін процесу, так і для суду, який ухвалив таке рішення, і не може переглядатися (див. постанову від 21 лютого 2020 року у справі № 813/2646/18).

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження посилання захисника на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2021 року щодо непідсудності кримінального провадження №52018000000000547 Вищому антикорупційному суду, та неможливості її оскарження, так само як і те що словосполучення «наявна хоча б одна з умов», використане в ст.331 КПК не може включати в себе абз.2, 3,та 4 п.3 ч.5 ст.216 КПК є безпідставними та ґрунтуються на власному трактуванні норм кримінального процесуального законодавства та не мають суттєвого значення для встановлення обставин кримінального провадження, а тому суд не вважає за необхідне давати детальну відповідь на кожен такий аргумент.

Отже, суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами викладеними в клопотаннях захисників щодо непідсудності провадження Вищому антикорупційному суду та необхідності направлення до іншого суду за підсудністю для розгляду обвинувального акту. Вважає, що Вищий антикорупційний суд є належним судом, у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, а тому кримінальне провадження №52018000000000547 від 12 червня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28, ч.2 ст.366, ч.3 ст.209 КК; ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.209 КК; ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.5 ст.191, ч.3 ст.27 ч.3 ст.28 ч.2 ст.366, ч.3 ст.27 ч.3 ст.209 КК; ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.28 ч.2 ст.366, ч.3 ст.209 КК; ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27 ч.5 ст.191, ч.5 ст.27 ч.3 ст.209 КК належить розглядати у Вищому антикорупційному суді.

Керуючись ч.1 ст.331, ст.34, ч.2 ч.5 ст.216, ст.ст. 372, 376, ч.4 ст.532, п.20-2 Розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання захисника Руденка Сергія Олександровича, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , про направлення кримінального провадження №52018000000000547 від 12 червня 2018 року з Вищого антикорупційного суду до іншого суду залишити без задоволення.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

___________ ___________ ___________ ___________ ___________

Семенников О.Ю. Калугіна І.О. Михайленко Д.Г. Панаід І.В. Панкулич В.І.