- Presiding judge (HACC AC): Semennykov O.Yu.
- Judge (HACC AC): Mykhailenko D.H., Pankulych V.I.
- Secretary : Taran L.V.
- Prosecutor : Panchenko O.O.
справа № 991/5784/21
провадження №11-сс/991/536/21
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2021 року м.Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого - судді Семенникова О.Ю.,
суддів: Михайленка Д.Г., Панкулича В.І.,
секретаря судового засідання Таран Л.В.,
за участю представника власника майна ОСОБА_1 адвоката Пересунька С.В.,
підозрюваного ОСОБА_2 ,
захисників підозрюваного адвокатів Козятник Л.Г., Ханіна С.Г.,
прокурора Панченко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Пересунька Сергія Володимировича на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 26 серпня 2021 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52021000000000060 від 03 лютого 2021 року,
ВСТАНОВИЛА:
Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.
Детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52021000000000060 від 03 лютого 2021 року.
25 серпня 2021 року до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) про накладення арешту на майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 та майно, що належить ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності із ОСОБА_2 , шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування цим майном.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 26 серпня 2021 року вказане клопотання прокурора задоволено, накладено арешт на автомобіль BMW530i, зареєстрований за ОСОБА_2 , та на автомобіль Nissan Micra, зареєстрований за ОСОБА_1 , шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування цим майном.
Накладення арешту мотивовано необхідністю забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання у випадку визнання винуватим ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК, та неможливістю ідентифікації конкретних часток підозрюваного у спільному майні подружжя під час досудового розслідування у кримінальному провадженні поза межами позовного провадження.
Вимоги апеляційної скарги і доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_1 адвокат Пересунько С.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно.
В апеляційній скарзі адвокат Пересунько С.В. зазначає, що ОСОБА_2 не є єдиним власником майна, оскільки воно набуто за час шлюбу з ОСОБА_1 та є їх спільною сумісною власністю, у зв`язку з чим оскаржуваною ухвалою слідчого судді незаконно позбавлено ОСОБА_1 як власника майна права вільно розпоряджатися ним, а тому накладення арешту грубо порушує право дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на вільне володіння належним їй майном.
Так, на думку адвоката вирішення питань про право власності на певні об`єкти вирішуються у порядку цивільного судочинства і не можуть бути предметом розгляду у межах кримінального провадження, стороною обвинувачення не здійснюється досудове розслідування відносно ОСОБА_1 у даному кримінальному провадженні, а тому майно власником якого є остання не може бути конфісковане в дохід держави, обмеження ОСОБА_1 в реалізації її права власності на арештоване майно не ґрунтується на умовах, передбачених кримінальним процесуальним законодавством і таке втручання у мирне володіння майном не є виправданим.
Крім того, адвокат зазначає, що у даному випадку відсутній «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту прав конкретної особи, оскільки заборона користування арештованим майном суттєво обмежує зокрема реалізацію батьківських прав та обов`язків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позиції учасників судового провадження.
Представник власника майна ОСОБА_1 адвокат Пересунько С.В. в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити із зазначеній у ній підстав.
Підозрюваний ОСОБА_2 та його захисники також підтримали вимоги апеляційної скарги, в судовому засіданні ОСОБА_2 зазначив, що майно, на яке оскаржуваною ухвалою накладено арешт, є сумісно набутим під час шлюбу майном подружжя.
Прокурор, пославшись на законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи правомірними висновки слідчого судді щодо наявності підстав для арешту спільного майна подружжя, у зв`язку з чим просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишивши без змін оскаржувану ухвалу слідчого судді.
Мотиви суду.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності.
Згідно з вимогами ст. 16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
За положеннями ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
При цьому, за вимогами п.3 ч.2 ст.173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу).
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст.ст. 94, 132, 173 КПК повинен врахувати правову підставу для арешту майна, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, слідчий суддя обґрунтувала накладення арешту, в тому числі на зареєстроване за ОСОБА_1 майно, тим, що останнє набуто нею в період шлюбу з підозрюваним ОСОБА_3 . Обставин, згідно з якими зазначене майно можна віднести до її особистої власності, слідчим суддею не виявлено, а отже, на її думку, наявні підстави вважати, що оскільки частки кожного із подружжя не виділено, то автомобіль Nissan Micra, на який просив накласти арешт прокурор, є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . При цьому, слідчий суддя дійшла висновку про неможливість визначення часток подружжя у праві власності на цей транспортний засіб на етапі досудового розслідування поза межами позовного провадження, через що обтяження майна вцілому є єдиним можливим, реальним та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливого виконання конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання, без втрати його цільового призначення.
Оцінюючи обґрунтованість доводів апеляційної скарги суд враховує таке.
На думку колегії, слідчий суддя обґрунтовано дійшла висновку, що майно, на яке прокурор просив накласти арешт, а саме автомобіль Nissan Micra, є спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим, накладаючи арешт на автомобіль BMW530i, слідчий суддя не звернула увагу, що вказаний автомобіль також є спільною власністю подружжя, та не врахувала наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження саме для ОСОБА_1 як співвласниці майна подружжя.
Так, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.2 ст.60 СК України). Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч.1 ст.67 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За ч.ч.2, 5 ст.170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, конфіскації майна як виду покарання. В такому випадку арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.
Таким чином, зазначена у ч.5 ст.170 КПК умова щодо можливості накладання арешту на майно підозрюваного з метою забезпечення його конфіскації як виду покарання не передбачає можливості арешту майна інших осіб (окрім зазначених у цій нормі), в тому числі дружини підозрюваного.
Відтак, колегія суддів вважає, що накладення арешту не на все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а лише на Ѕ частину зазначеного майна, яке належить підозрюваному ОСОБА_2 , відповідатиме умові, зазначеній у ч.5 ст.170 КПК щодо можливості накладання арешту на майно з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання саме підозрюваного.
З урахуванням наведеного, суд погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині, оскільки слідчим суддею належним чином не надано оцінки відповідним обставинам в оскаржуваному рішенні, а посилання на неможливість визначення частини майна підозрюваного у спільній власності для потреб застосування заходу забезпечення кримінального провадження та накладення у зв`язку з цим арешту на все спільне майно подружжя, зареєстроване за дружиною підозрюваного ОСОБА_2 , не є обґрунтованим.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів зазначає, що за поданим клопотанням в кримінальному провадженні №52021000000000060 від 03 лютого 2021 року підлягає арешту не все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а лише Ѕ частина зазначеного майна, яке належить підозрюваному ОСОБА_2 , що узгоджується з позицією, викладеною в постанові Великої палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19).
Разом з тим, виходячи із вимог ч.2 ст.132 та ч.2 ст.173 КПК наслідки арешту для осіб, чиї права обмежуються, повинні бути розумними та співрозмірними із завданнями кримінального провадження.
Аналізуючи вказані в ухвалі слідчого судді правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, колегія суддів вважає, що арешт на вказане майно із застосуванням найбільш обтяжливого способу арешту у вигляді заборони користування ним є необґрунтованим та відповідно до вимог ч.4 ст.173 КПК може призвести до наслідків, які суттєво позначаться на інтересах володільця майна, в тому числі ОСОБА_1 як співвласника арештованого майна, виходячи з наступного.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) - «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden).
Зважаючи на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що арешт на майно, співвласником якого є ОСОБА_1 , із застосуванням найбільш обтяжливого способу арешту у вигляді заборони користування ним, є таким втручанням, що не відповідає принципам пропорційності, «справедливої рівноваги» між інтересами суспільства і основними правами людини, призведе до обмеження її права на безперешкодне користування своїм майном та є надмірним тягарем для неї.
Відтак колегією суддів вбачається, що вищевказані істотні порушення перешкодили слідчому судді ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення за наслідкам розгляду клопотання про арешт майна.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з доводами адвоката про порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому відповідно до положень ч.1 ст.409 КПК ухвала слідчого судді підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ч.3 ст.407 КПК за результатами апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.
За результатом розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.368 КК, санкція якого передбачає додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.
Також у відповідності до вимог ст.173 КПК суд враховує наведені в клопотанні правові підстави для арешту майна, достатність даних, які вказують на вчинення кримінального правопорушення саме ОСОБА_2 , а тому клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст.170 КПК, підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду частково погоджується із вимогами адвоката Пересунька С.В. щодо необхідності скасування ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 26 серпня 2021 року про арешт майна, та вважає за необхідне постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про накладення арешту на майно задовольнити частково, наклавши арешт на майно, яке належить підозрюваному ОСОБА_2 у спільному майні подружжя, шляхом заборони відчуження та розпорядження таким майном.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 26 серпня 2021 року скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про арешт майна задовольнити частково.
Накласти арешт на майно підозрюваного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2 , шляхом заборони відчуження та розпорядження таким майном, а саме:
- Ѕ частини транспортного засобу BMW530i, VIN: НОМЕР_3 , 2005 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 .
Накласти арешт на майно підозрюваного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 , шляхом заборони відчуження та розпорядження таким майном, а саме:
- Ѕ частини транспортного засобу Nissan Micra, VIN: НОМЕР_5 , 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_6 .
В іншій частині клопотання прокурора залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
___________ ___________ ___________
Семенников О.Ю. Михайленко Д.Г. Панкулич В.І.