Документ № 100324764

Справа № 991/5137/21

Провадження 1-кс/991/5215/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2021 року м.Київ

Слідча суддя Вищого антикорупційного суду Широка Катерина Юріївна,

за участю секретаря судового засідання Севрюк К. А.,

адвокатів Фозекош А. А., Просянюк О. В., що діють в інтересах ОСОБА_1 ,

прокурора САП Скибенка О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання детектива Національного бюро Першого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Швидкого Я. Ю., погоджене із прокурором САП Скибенком О. І., про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Єнакієвому Донецької області, українця, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, останнє місце роботи - Президент України, та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 у кримінальному провадженні № 42015000000002833 від 25.12.2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 368, ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 255 КК України,

ВСТАНОВИЛА

До Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання детектива Національного бюро Першого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Швидкого Ярослава Юрійовича про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 . Клопотання погоджене з прокурором четвертого відділу Управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Скибенком О. І.

Слідча група детективів Національного антикорупційного бюро України здійснює досудове розслідування, а група прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42015000000002833 від 25.12.2015 за підозрою, зокрема, ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 368, ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 255 КК України за фактами можливого заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб; у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, вчиненому в особливо великому розмірі; а також в одержанні службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, неправомірної вигоди в особливо великих розмірах для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Короткий виклад фактичних обставин, суть і правова кваліфікація кримінального правопорушення

За версією органу досудового розслідування у ОСОБА_1 протягом 2002 року виник злочинний умисел на заволодіння будинком НОМЕР_4 площею 619,6 кв. м., що розташований в урочищі «Межигір`я», а також іншими об`єктами державної власності за цією адресою (по тексту - комплекс споруд, будівлі, споруди та інше майно комплексу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та інші подібні формулювання) через протиправне безоплатне вилучення їх із об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації або відчуженню в будь-який інший спосіб та уникнення застосування щодо цього майна Закону України «Про приватизацію державного майна». В подальшому він планував оформити право власності на таке державне майно на себе чи на підконтрольних осіб. Для цього він вирішив використати свої владні повноваження як Прем`єр-міністра України.

У період із 21.11.2002 по 05.01.2005 ОСОБА_1 займав посаду Прем`єр-міністра України, а також очолював Кабінет Міністрів України.

У 1955 році було створено дачне господарство « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що із 1964 року функціонувало як будинок відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » урочища «Межигір`я». У 1994 році на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 18 від 19.01.1994 «Про державні резиденції та державні дачі» усім об`єктам, розташованим на території урочищ «Межигір`я» та «Валки» було надано статус державної резиденції із назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». В подальшому, на підставі Указу Президента України ОСОБА_2 № 278 від 23.02.2000 та розпорядження Кабінету Міністрів України будинок відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » урочища «Межигір`я» з усіма його будівлями, спорудами, іншими об`єктами інфраструктури було передано до управління Державного управління справами з метою забезпечення діяльності Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України та деяких інших державних органів.

У 2002 році ОСОБА_1 як державному службовцю було виділено будинок НОМЕР_4 площею 619,6 квадратних метрів, який разом з іншими 93 об`єктами, входив до складу будівель та споруд будинку відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » урочища/резиденції «Межигір`я», та перебував в управлінні Державного управління справами. Його було виділено для проживання та забезпечення його соціальних потреб. Детектив зазначає, що відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 цей будинок разом із іншим майном, що було передано відповідно до пункту 6 Указу Президента України № 278 від 23.02.2000, не підлягав приватизації або відчуженню у будь-який спосіб.

Попри це, детектив зазначає, що 12.02.2003 ОСОБА_1 підписав та видав постанову Кабінету Міністрів України № 169, якою виключив усі об`єкти, розташовані на території урочищ «Межигір`я» та «Валки», у тому числі, будинок НОМЕР_4 , у якому він проживав, з розділу «Державні резиденції», включивши їх до розділу «Державні дачі», що передбачало можливість в подальшому уникнути обмежень, визначених імперативними нормами Закону України «Про приватизацію державного майна». Після цього, приблизно у 2004 році він також ініціював перед Державним управлінням справами передачу такого майна до сфери управління Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України - структурного підрозділу, підконтрольного безпосередньо Прем`єр-міністру України. Детектив зазначає, що це було здійснено з метою створення правового підґрунтя прийняття у своїх власних інтересах управлінських рішень стосовно державного майна, зокрема, будинку НОМЕР_4 та інших об`єктів будинку відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » урочища «Межигір`я».

Далі, керівник Державного управління справами України ОСОБА_3 видав розпорядження № 549 від 27.08.2004 «Про створення «Будинку відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_4 » - ним шляхом виділу частини майна, прав та обов`язків Будинку відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » урочища «Межигір`я» було створено будинок відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_4 », до об`єктів якого включено ряд об`єктів державного майна, розташованих на території урочища «Межигір`я», у тому числі будинок НОМЕР_4 , де на той час проживав ОСОБА_1 , та будинок АДРЕСА_3 . На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України «Про передачу будинку відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_4 » № 657-р від 14.09.2004 ОСОБА_1 передав цей об`єкт до сфери управління Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України.

У січні 2005 року Кабінет Міністрів України було відправлено у відставку, а ОСОБА_1 позбавлено повноважень. При цьому, на підставі розпорядження Президента України ОСОБА_2 № 9/2005-рп від 12.01.2005 ОСОБА_1 як екс-Прем`єр-міністру України будинок НОМЕР_4 будинку відпочинку «Межигір`я» було передано в довічне користування з необхідним обслуговуванням. ОСОБА_1 продовжив у ньому проживати.

На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 442-р від 29.10.2005 управління усім майном будинку відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та будинку відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_4 » було повернуто до Державного управління справами. Саме ж управління прийняло розпорядження № 105 від 24.03.2006 «Про реорганізацію будинку відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ЄДРПОУ НОМЕР_1 та будинку відпочинку «Межигір`я» ЄДРПОУ 33169113 шляхом їх злиття в комплекс відпочинку «Пуща-Водиця» ЄДРПОУ 34477817». Таким чином, це майно було включено в єдиний майновий комплекс, у тому числі, будинок НОМЕР_4 площею 619,6 кв. м., разом з 93 об`єктами.

В 2006 році ОСОБА_1 знову було призначено Прем`єр-міністром України. Детектив зазначає, що ОСОБА_1 , продовжуючи реалізацію свого умислу, повідомив про свої наміри сина ОСОБА_4 , запропонувавши йому виконати роль пособника у заволодінні державним майном; той погодився. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 також обговорили план дій, що змінювався в залежності від обставин розвитку подій.

Дотримуючись плану, спрямованого на заволодіння державним майном - будівлями, спорудами і іншими об`єктами інфраструктури комплексу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 », та з метою приховання незаконної діяльності під час реалізації злочинної схеми заволодіння державним майном, упродовж квітня-червня 2007 року ОСОБА_4 залучив до вчинення злочину ОСОБА_5 . Той працював охоронцем будинку ОСОБА_1 у Донецьку. ОСОБА_4 запропонував йому стати директором та одноосібним учасником ТОВ «Медінвесттрейд» (із документальним оформленням на його ім`я корпоративних прав у цьому товаристві). Цьому підприємству на той момент на праві власності належали нежитлові приміщення, розташовані у АДРЕСА_4 вартістю близько 30 млн грн.

Приблизно у серпні 2007 році ОСОБА_4 також організував створення ТОВ «Танталіт». Це підприємство мало виконувати роль добросовісного набувача у схемі заволодіння державним майном. Цього ж місяця ОСОБА_4 у Донецьку запропонував наближеному до нього ОСОБА_6 виступити одним із засновників ТОВ «Танталіт» та приступити до виконування обов`язків його директора. 22.08.2007 Печерська районна державна адміністрація у місті Києві зареєструвала ТОВ «Танталіт».

Детектив зазначає, що ОСОБА_1 , розуміючи, що злочинний умисел, направлений на заволодіння державним майном в особливо великих розмірах, неможливо реалізувати самостійно та без залучення до його спільного виконання підпорядкованих йому по службі службових осіб органів виконавчої влади та керівників підприємств, установ і організацій, створених за рахунок державних активів і підзвітних очолюваному ОСОБА_1 . Кабінету Міністрів України у період 2006-2007 років, визначив разом із ОСОБА_4 коло осіб, які погодяться вчинити вказаний злочин спільно та узгоджено. Упродовж 2007 року ОСОБА_1 повідомив про свій план та можливий механізм його реалізації свого близького товариша та однопартійця із «Партії регіонів» ОСОБА_7 (що був тоді Міністром охорони навколишнього природного середовища України - Мінприроди), а також голову правління НАК «Надра України» ОСОБА_8 (якого на цю посаду у січні 2007 року призначив ОСОБА_1 ) та інших невстановлених осіб з кола свого найближчого оточення. Він запропонував їм вчинити дії з використанням їхнього службового становища, направлені на заволодіння державним майном, зокрема, будівлями, спорудами та іншими об`єктами інфраструктури комплексу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Детектив зазначає, що вони погодилися на пропозицію ОСОБА_1 переслідуючи корисливий мотив щодо подальшої своєї кар`єрної стабільності, маючи на меті отримати від Прем`єр-міністра України преференцій, пов`язаних із їхньою службовою діяльністю.

У червні 2007 року ОСОБА_7 ініціював перед Кабінетом Міністрів України питання щодо передачі майна в управління очолюваного ним міністерства. 13.06.2007 Прем`єр-міністр України ОСОБА_1 підписав розпорядження Кабінету Міністрів України № 405-р «Про передачу комплексу споруд до сфери управління Мінприроди», за яким до сфери управління Мінприроди перейшов комплекс споруд в урочищі «Межигір`я», с. Нові Петрівці, Вишгородського району, Київської області. 10.07.2007 Державне управління справами та Мінприроди підписали акт прийому-передачі комплексу споруд урочища «Межигір`я». Детектив зазначає, що в іншому розпорядженні Кабінету Міністрів України № 584-р «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 червня 2007 року № 405» від 25.07.2007 ОСОБА_1 конкретизував, що зі сфери управління Державного управління справами до сфери управління Мінприроди мають бути передані будівлі, споруди та інше майно саме комплексу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». У свою чергу ОСОБА_7 ініціював перед Кабінетом Міністрів України питання щодо внесення змін до статуту НАК «Надра України», які передбачали повноваження компанії щодо самостійного розпорядження майном у її статутному фонді. Це, на думку детектива, було необхідно для того щоби усунути перешкоди у заволодінні ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та іншими особами державним майном. Кабінет Міністрів України постановою № 886 «Про внесення змін до Статуту Національної акціонерної компанії «Надра України» від 27.06.2007, ОСОБА_1 вніс ініційовані ОСОБА_7 зміни до статуту НАК «Надра України», та компанія набула повноважень самостійно розпоряджатися державним майном, переданим до її статутного фонду. Разом із тим, до статутного фонду НАК «Надра України» було передано комплекс споруд на території урочища «Межигір`я» (розпорядженням Кабінету Міністрів України № 521-р «Про передачу майна до статутного фонду НАК «Надра України» від 11.07.2007). 21.09.2007 також було проведено державну реєстрацію збільшення статутного фонду цієї компанії.

30.07.2007 ОСОБА_1 постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до переліку будинків, яким надається статус державних резиденцій і державних дач» № 978 виключив комплекс споруд на території урочища «Межигір`я» із переліку державних дач, які не підлягали відчуженню відповідно до законодавства про приватизацію.

27.08.2007 НАК «Надра України» в особі голови правління ОСОБА_8 та ПП «Автоексперт» в особі директора ОСОБА_9 (відібраного Фондом державного майна України на підставі конкурсу оцінщиків для оцінки майна) уклали договір на проведення оціночних робіт об`єктів нерухомого майна № 5/08. 03.09.2007 ПП «Автоексперт» здійснило оцінку будівель, споруд та іншого майна комплексу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходяться за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці, територія урочища «Межигір`я», та складено відповідний звіт із визначеною вартістю у розмірі 91 771 620, 00 гривень.

Детектив зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 також вирішили провести оцінку будівель по АДРЕСА_4 . Для цього ОСОБА_4 доручив своєму знайомому ОСОБА_6 організувати проведення оцінки цих будівель ПП «Автоексперт» із завищенням ринкової вартості цього майна. Так, їхня дійсна ринкова вартість, як зазначає детектив, складала 33 984 827,00 грн. Метою було використати такі дані і сам звіт для схеми начебто рівноцінного обміну цих об`єктів на будівлі, споруди та інше майно комплексу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». 03.09.2007 ПП «Автоексперт» уклало із ТОВ «Медінвесттрейд» (зі слів детектива, підконтрольним ОСОБА_4 та фіктивним підприємством) договір № 1/09 щодо проведення оціночних робіт будівель по АДРЕСА_4 , які належать ТОВ «Медінвесттрейд». ОСОБА_6 , виконуючи вказівки та поради ОСОБА_4 , запропонував засновнику ПП «Автоексперт» ОСОБА_10 визначити в звіті про оцінку вартість будівель не менше 90 млн грн. 06.09.2007 він надав ТОВ «Медінвесттрейд» звіт із визначеною вартістю у розмірі 93 115 419,00 грн, тобто збільшив ринкову вартість на понад 59 млн грн.

13.09.2007 ОСОБА_8 ініціював перед правлінням НАК «Надра України» розгляд питання про проведення обміну будівель, споруд та іншого майна комплексу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 », на нежитлові будівлі, розташовані в АДРЕСА_4 , які на праві власності належали ТОВ «Медінвесттрейд». Цього ж дня члени дорадчо-консультативного органу управління НАК «Надра України» погодила цю ініціативу щодо винесення питання на розгляд спостережної ради НАК «Надра України». Проте, 21.09.2007 через сумніви деяких членів спостережної ради щодо законності прийняття рішення про обмін державного майна, ОСОБА_8 , через велику ймовірність відсутності необхідної кількості голосів для прийняття рішення, не поставив це питання на голосування спостережної ради НАК «Надра України». У цей ж день ОСОБА_8 звернувся до КП «Вишгородське БТІ» з листом про оформлення права власності на два окремі об`єкти НАК «Надра України»: на будівлі та споруди комплексу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » урочища «Межигір`я» по АДРЕСА_7 та будинок АДРЕСА_3 , які входили до складу комплексу відпочинку, для подальшого їх відчуження на користь ТОВ «Медінвесттрейд». 25.09.2007 БТІ оформило та видало свідоцтва про право власності на ці об`єкти.

25.09.2007 ОСОБА_8 , порушуючи законодавство про міну (бартер) у сфері господарювання, особисто підписав як голова правління НАК «Надра України» договір міни № 312/07 з ТОВ «Медінвесттрейд» в особі директора ОСОБА_5 відповідно до якого Компанія передала ТОВ «Медінвесттрейд» будівлі, споруди та інше майно комплексу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » урочища «Межигір`я» та будинок по АДРЕСА_3 , а взамін одержала від товариства нежитлові приміщення, розташовані у АДРЕСА_4 . На підставі цього договору міни ОСОБА_8 підписав з ТОВ «Медінвесттрейд» акти приймання-передачі нерухомого майна, а 05.10.2007 директор ТОВ «Медінвесттрейд» ОСОБА_5 зареєстрував право власності на вказані будівлі в КП «Вишгородське БТІ». Таким чином майно перейшло у володіння ОСОБА_1

19.11.2007 на підставі двох договорів ТОВ «Медінвесттрейд» (в особі ОСОБА_5 ) продало ТОВ «Танталіт» (в особі ОСОБА_6 ) будинок АДРЕСА_3 за 179 938 грн та нерухоме майно комплексу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » урочища «Межигір`я» за адресою АДРЕСА_7, за 89 303 560 грн, при справжній сукупній ринковій вартості цього майна 540 000 092,00 грн.

Детектив зазначає, що з 14.02.2010 ОСОБА_1 на посаді Президента України використовував свої владні повноваження та, порушуючи складену ним присягу, не виконував конституційних обов`язків; діяв у власних інтересах, які полягали в незаконному збагаченні себе, членів сім`ї та оточення за рахунок ресурсів України та її народу.

Детектив зазначає, що в 2013 році у ОСОБА_1 виник умисел на вчинення правочину із зазначеним майном, загальною вартістю 540 000 092,00 грн, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також на вчинення дій, спрямованих на приховання (маскування) незаконного походження цього майна та факту володіння ним, прав на таке майно, джерела його походження, а так само приховування злочинного походження коштів, які щомісячно використовувалися ОСОБА_1 на утримання цього майна. Також, метою було отримати від ОСОБА_11 неправомірну вигоду в особливо великих розмірах. Для цього він змовився із знайомими ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та іншими невстановленими особами, та запропонував їм вчинити дії щодо легалізації майна. Детектив зазначає, що він використав надані йому повноваження Президента України, вплив на «Партію Регіонів». ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та інші невстановлені особи також бажали надати Президенту України будь-які послуги, грошові кошти та майно з метою одержання від нього позитивного ставлення та сприяння.

Відповідно до плану, 22.08.2013 ОСОБА_11 уклав із ТОВ «Танталіт» у Києва два договори купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Танталіт» - згідно із першим договором ОСОБА_11 купив 99,97% частки в статутному капітал ТОВ «Танталіт» за 146 585 340 грн; згідно із другим договором він купив 0,03% частки в статутному капіталі за 44 000 грн. З 10.10.2013 по 24.10.2013 ОСОБА_11 перерахував на рахунок ТОВ «Танталіт» та ОСОБА_6 перерахував всю суму коштів.

Після цього, в період із серпня 2013 року по лютий 2014 року, ОСОБА_11 разом з ОСОБА_12 та іншими невстановленими особами передав ОСОБА_1 у безоплатне користування майно «Межигір`я», а також почав оплачувати у ньому комунальні платежі за проживання ОСОБА_1 як неправомірну вигоду за позитивне ставлення до нього.

За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_1 підозрюється у заволодінні чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб, у легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, вчиненому в особливо великому розмірі, а також в одержанні службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, неправомірної вигоди в особливо великих розмірах для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища (злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 368 КК України)

Обґрунтування клопотання

Як зазначає детектив, 16.06.2015 через неможливість встановити фактичне місцезнаходження ОСОБА_1 , повідомлення про підозру було направлено у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень. Детектив вважає, що таким чином його було повідомлено про підозру, а набуття ОСОБА_1 статусу підозрюваного також підтверджується ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 26.10.2020 (справа № 991/4717/20).

Детектив вважає, що підозра ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується усіма зібраними доказами у сукупності, а саме постановами, розпорядженнями Кабінету Міністрів України щодо зазначеного майна; розпорядженнями керівника Державного управління справами, Президента України; постановами Верховної Ради України щодо призначення ОСОБА_1 . Прем`єр-міністром України, звільнення з посади, а також позбавлення ОСОБА_1 звання Президента України; листів, пояснювальних записок державних органів та посадових осіб щодо передачі комплексу споруд до сфери управління державних органів; висновками Міністерства юстиції України за результатами проведення правових експертиз нормативних актів; договорів та актів прийому-передачі будівель, споруд та іншого майна комплексу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 »; реєстраційних та установчих документів ТОВ «Медінвесттрейд», ТОВ «Танталіт»; протоколами допиту свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , а також підозрюваного ОСОБА_5 ; іншими доказами.

Детектив також наводить аргументи щодо наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, що враховані слідчою суддею.

Доводи сторін

Прокурор Скибенко О. І. підтримав клопотання, попросив його задовольнити. У своєму виступі він вказав на ключові аспекти клопотання, а саме на доведеність обґрунтованості підозри та ризики. Під час дослідження доказів слідчою суддею прокурор пояснив позицію сторони обвинувачення стосовно долучення конкретних доказів до клопотання, а також надавав коментарі щодо доказів, наданих захисниками підозрюваного.

Адвокати заперечили проти задоволення клопотання. Захисники зазначили, що:

1) ОСОБА_1 не набув статусу підозрюваного. Відсутні докази його повідомлення про підозру та отримання ним цього повідомлення. Повідомлення про підозру не було вручено або надіслано у день його складення, що свідчить про порушення вимог КПК України щодо порядку вручення повідомлення про підозру.

2) ОСОБА_1 не був оголошений у міжнародний розшук. Це підтверджується ухвалою Київського апеляційного суду від 16.11.2020, у якій суд визначив це однією із підстав скасування незаконної ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12.05.2020 року про обрання запобіжного заходу у кримінальному провадженні № 42017000000002014. Департамент міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України залишив без виконання лист Національного бюро від 06.03.2020 (яким було направлено постанову детектива Національного бюро від 05.03.2020 про оголошення ОСОБА_1 у міжнародний розшук), через його невідповідність вимогам нормативних актів. Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол) також повідомила, що щодо ОСОБА_1 не розміщувалося повідомлень про розшук «з червоним кутом», та не розміщувався внутрішній запит з метою оголошення міжнародного розшуку по лінії Інтерполу, а також він не перебуває у базах даних Інтерполу. Співробітництво у межах Інтерполу щодо ОСОБА_1 не може здійснюватися. Ця позиція підтверджується судовою практикою Київського апеляційного суду та Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Органу досудового розслідування достеменно відоме точне місце проживання ОСОБА_1 у Російській Федерації. ОСОБА_1 жодного разу не викликався до слідчого, прокурора чи слідчого судді у встановленому законом порядку.

3)Ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, відсутні. Зокрема:

-Ризик переховування не доведений.

-Ризик знищення, приховування або спотворення речей чи документів відсутній.

-Ризик незаконного впливу на свідків є недоведеним.

-Ризик перешкоджання іншим чином відсутній з аналогічних підстав.

4)Підозра ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень є необґрунтованою. Низка доказів, наданих стороною обвинувачення стосується процесуальних питань у справі, інші документи є нормативними актами (які не містять відомостей про фактичні обставини, що підтверджують або спростовують відомості, викладені у підозрі та клопотанні), частина документів стосується лише питань призначення/звільнення осіб з посад та не містить будь-якого доказового значення, більша частина документів не стосується інкримінованих дій. Ряд документів - це установчі документи юридичних осіб та змін до них, що не були пов`язані із діями чи бездіяльністю ОСОБА_1 . Договір міни від 25.09.2007 між НАК «Надра України» та ТОВ «Медінвесттрейд», акти приймання-передачі, договори купівлі-продажу від 19.11.2007 між ТОВ «Медінвесттрейд» та ТОВ «Танталіт», договір купівлі-продажу від 30.10.2008 лише підтверджують факт укладання угод, а не порушення при цьому вимог законодавства. Протоколи допиту деяких свідків не містять будь-яких відомостей про протиправну діяльність. Стенограма допиту ОСОБА_5 від 24.11.2015 не може бути визнана належним і допустимим допитом, оскільки зібрана із порушенням КПК України, оскільки копію носія інформації не було надано, хоча той долучається до протоколу допиту. При проведенні судових експертиз (комісійної комплексної судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи, проведеної експертами КНДІСЕ, висновок № 5791/14-42/14019/14-41 від 17.11.2014; комісійної судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи, проведеної експертами КНДІСЕ, висновок № 5396/14-42/5397/14-41/5398/14-43/8496/14-41/15647/14-41/15648/14-42/15745/14-41/15746/14-42/2175-2253/15-42/2254-2262/15-43 від 19.02.2015) було порушено вимоги КПК України щодо безпосереднього сприйняття відомостей чи з наданих матеріалів, суперечливим є застосування оцінки вартості земельної ділянки у селі Нові Петрівці та приміщень на вул. Паркова дорога у місті Києві, а також було порушено порядок призначення експертної комісії, порядок оформлення експертного висновку (зокрема, дослідницької частини). Експертна комісія визначила нібито дійсну ринкову вартість майна станом на 25.09.2007, хоча станом на цю дату майно ще перебувало у власності НАК «Надра України». Сторона обвинувачення маніпулює сумою нібито завданої шкоди. Інші матеріали також не підтверджують обґрунтованість підозри. Це також встановив слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва від 08.10.2018 у справі № 757/11966/17-к, а до цього клопотання не додано будь-якого доказу, який би був здобутий стороною обвинувачення після дати постановлення вказаної ухвали від 08.10.2018.

5)У кримінальному провадженні № 42015000000002833 закінчився строк досудового розслідування, а тому звернення із клопотанням про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою та його розгляд за межами цього строку неможливі.

Вислухавши прокурора, адвокатів (захисників), перевіривши матеріали кримінального провадження, матеріали, надані учасниками провадження, слідча суддя дійшла висновку, викладеного у мотивувальній частині ухвали.

Мотивація суду

Згідно зі ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 КПК України.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідча суддя повинна дослідити такі обставини:

1.Чи може бути обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою до ОСОБА_1 (ч. 2 ст. 183 КПК України) та чи є обґрунтована підозра у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 177 КПК України).

2.Наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий (детектив).

3.Обставини згідно ст. 178 КПК України (вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення, тяжкість покарання, вік та стан здоров`я тощо).

Клопотання було подано із зазначенням ч. 6 ст. 193 КПК України, тобто сторона обвинувачення просить розглянути клопотання без участі особи. Сукупність наданих доказів дає підстави вважати, що ОСОБА_1 не мешкає в Україні, а перебуває у Російській Федерації. У зв`язку з цим, перед вирішенням питання по суті клопотання, необхідно встановити, чи можна розглядати таке клопотання щодо обрання запобіжного заходу до ОСОБА_1 за його відсутності.

Слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 КПК України, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук (ч. 6 ст. 193 КПК України).

Із внесенням змін до КПК України Законом України № 1422-ІХ від 27.04.2021 було уведено можливість розглядати клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обрати його за відсутності підозрюваного, зокрема, якщо є підстави вважати, що підозрюваний виїхав та/або перебуває на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором. При цьому, необов`язковим є оголошення такої особи у міжнародний розшук.

Попри це, сторона обвинувачення у клопотанні зазначає, що місце перебування ОСОБА_1 не було встановлено, він не проживає за місцем реєстрації та проживання (ймовірно, маються на увазі такі місця в Україні). В системі «Аркан» Державної прикордонної служби України зафіксовано останній перетин державного кордону України ОСОБА_1 08.02.2012 в пункті пропуску «Бориспіль» в напрямку «в`їзд». Проте, на думку сторони обвинувачення, згідно із відомостями в засобах масової інформації та інформації наданої захисником ОСОБА_1 разом із клопотанням № 193 від 31.01.2020 він, ймовірно, перебуває у Ростові-на-Дону в Російській Федерації. Виїзд та перебування ОСОБА_1 з метою переховування від слідства та суду на території держави-агресора (Російської Федерації) також підтверджується: 1) документами, зібраними стороною обвинувачення в процесі досудового розслідування та розшуку ОСОБА_1 ; 2) документами, що надаються стороною захисту, зокрема, договором про надання правової допомоги від 21.02.2017, укладеним між АО «АВЕР ЛЄКС» та ОСОБА_1 ; 3) ухвалою Вищого антикорупційного суду від 26.10.2020 у справі № 991/4717/20; 5) ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03.06.2021 у справі № 761/12942/21. Сторона захисту не заперечує проти того, що ОСОБА_1 проживає у Російській Федерації, та навіть надає підтверджуючі це документи: копію свідоцтва про надання тимчасового притулку на території Російської Федерації НОМЕР_2 , наданого ОСОБА_1 ; копію виписки з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та правочинів із ним № 50-0-1-120/2001/2015-911 від 28.12.2015 та копію кадастрового паспорту № 61/001/15-1221265 від 21.12.2015 (щодо об`єкту нерухомості, у якому проживає (перебуває) ОСОБА_1 , а саме будинку АДРЕСА_5 ); копію листа Генеральної прокуратури Російської Федерації № 87-103-2017 від 07.03.2017 щодо підтвердження перебування ОСОБА_1 на території Російської Федерації. Сторона захисту лише заперечує проти того, що ОСОБА_1 було оголошено у міжнародний розшук.

Відповідно, у розпорядженні слідчої судді є докази, які вказують на те, що ОСОБА_1 перебуває у Російській Федерації. Детектив у клопотанні не зазначає, які саме документи, зібрані стороною обвинувачення в процесі досудового розслідування і розшуку підозрюваного вказують на проживання ОСОБА_1 у Російській Федерації, проте інші докази, згадані у попередньому параграфі, дають підстави вважати, що ОСОБА_1 дійсно перебуває та проживає у Російській Федерації. Ця обставина не заперечується обома сторонами.

Російська Федерація, у якій проживає (перебуває) ОСОБА_1 є країною-агресором, визнаною постановою Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором» № 129-VIII від 27.01.2015. Подальші акти Верховної Ради України підтверджують визнання Російської Федерації державою-агресором.

Враховуючи те, що розгляд запобіжного заходу у порядку ч. 6 ст. 193 КПК України пов`язаний із перебуванням на території держави-агресора саме підозрюваного, слідча суддя встановлює, чи ОСОБА_1 набув статусу підозрюваного. Встановлення такого статусу також важливе у подальшому для вирішення питання про обрання запобіжного заходу, тобто по суті клопотання.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосовано чи обрано, окрім як до конкретно визначених категорій осіб (ч. 2 ст. 183 КПК України). Зокрема, тримання під вартою може бути застосоване або обране до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Слідча суддя оцінює матеріали клопотання та доводи сторін лише на предмет можливості застосування такого запобіжного заходу відповідно до формальних вимог статті 183 КПК України. Для цього, зокрема, необхідно встановити факту вручення підозри ОСОБА_1 та, відповідно, встановлення чи спростування факту набуття ним процесуального статусу підозрюваного.

Здійснення повідомлення про підозру

Слідча суддя насамперед звертає увагу на те, що обидві сторони надають у якості підтвердження своїх доводів рішення інших судів (зокрема, місцевих, апеляційних та Вищого антикорупційного суду). У цьому контексті варто зауважити, що сторона обвинувачення подає ухвалу Вищого антикорупційного суду від 26.10.2020 у справі № 991/4717/20, якою підтверджується статус ОСОБА_1 як підозрюваного. Доцільно критично ставитися до таких доказів, оскільки, попри встановлення процесуального статусу ОСОБА_1 чи встановлення інших юридичних фактів іншим складом суду, для цілей цього провадження має значення встановлення релевантних обставин цим складом суду. Вирішення питання щодо набуття ОСОБА_1 статусу підозрюваного іншим судом не передбачає безумовного визнання цієї обставини як об`єктивно встановленої (для цього провадження), з урахуванням положень КПК України щодо преюдиціальності судових рішень. Так, преюдиціальне значення для суду мають лише рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та і то, лише того який вирішує питання про допустимість доказів (ч. 1 ст. 90 КПК України). У цьому контексті доцільно врахувати лише ухвалу Вищого антикорупційного суду від 25.08.2021 у справі № 991/5135/21 щодо здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_1 , оскільки вона встановлює спеціальний порядок здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, який може мати значення для вирішення питань у цьому судовому провадженні. До надання як доказів будь-яких інших судових рішень слідча суддя ставиться критично.

Сторона обвинувачення стверджує, що 16.06.2015 було складено повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 368 (в редакції станом на 04.07.2013) КК України. Через неможливість встановлення фактичного місця перебування ОСОБА_1 , письмове повідомлення про підозру було направлено у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень. Сторона захисту стверджує, що відсутні докази його повідомлення про підозру та отримання ним цього повідомлення. Повідомлення про підозру не було вручено або надіслано у день його складення, що свідчить про порушення вимог КПК України щодо порядку вручення повідомлення про підозру.

Повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 КПК України, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених КПК України запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. З матеріалів клопотання вбачається, що підставою для повідомлення про підозру є пункт 3 частини 1 статті 276 КПК України. Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 278 КПК України).

У Главі 11 КПК України визначено порядок вручення повідомлень. Зокрема, особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою; у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (ч. 1, 2 ст. 135 КПК України). Норми КПК України вказують на те, що особу 1) мають повідомити про підозру (і, якщо вона проживає за кордоном, повідомлення має бути вручене згідно з міжнародним договором про правову допомогу), або 2) мають бути вжиті заходи для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (це можливо якщо повідомлення про підозру не вручено особі внаслідок невстановлення місцезнаходження особи). В свою чергу, повістка про виклик особи (повідомлення), яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва (ч. 7 ст. 135 КПК України).

Особа ж набуває статусу підозрюваного у випадку 1) повідомлення їй про підозру або 2) якщо особа була затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення або 3) якщо щодо неї складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 42 КПК України).

У матеріалах клопотання є копія повідомлення про підозру ОСОБА_1 від 16.06.2015, складена заступником начальника другого слідчого відділу Управління спеціальних розслідувань Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, погоджена старшим прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадження слідчих Управління спеціальних розслідувань Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Повідомлення про підозру було складено у кримінальному провадженні № 42014000000000069. Із цього кримінального провадження на підставі постанови прокурора від 25.12.2015 було виділено матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_1 у кримінальне провадженні № 42015000000002833 (це провадження).

У матеріалах міститься: копія паспорта громадянина України ОСОБА_1 , у розділі «Місце проживання» якого є відмітка Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві про те, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; копія супровідного листа № 17/2/2-32793-14 від 17.06.2015 щодо направлення ОСОБА_1 за місцем його реєстрації письмового повідомлення про підозру (із відміткою про реєстрацію вихідної кореспонденції від 18.06.2015); копія квитанцій про сплату відправлення рекомендованого листа ОСОБА_1 від 02.07.2015; копія конверта із відміткою про повернення. Матеріали також містять: копію супровідного листа № 30/2-32793-14 від 23.02.2017 щодо направлення ОСОБА_1 за місцем його встановленого місця проживання у Російській Федерації письмового повідомлення про підозру; копію клопотання Генеральної прокуратури України про надання правової допомоги в кримінальному провадженні компетентним органам Російської Федерації щодо вручення ОСОБА_1 примірника письмового повідомлення про підозру, та копію листа-відповіді на нього № 87-198-2017 від 17.10.2017 із відмовою у виконанні запиту з підстав того, що задоволення запиту може зашкодити суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим суттєвим інтересам країни, суперечить законодавству країни.

На момент складення повідомлення про підозру орган досудового розслідування не знав про точне місцезнаходження ОСОБА_1 , враховуючи посилання на те, що, попри інформацію у засобах масової інформації про його виїзд, система прикордонного контролю «Аркан» не містила офіційної інформації про його виїзд з території України; та його оголошення у розшук 23.06.2015 через відсутність його за місцем реєстрації та проживання. Сторона захисту не надає доказів на підтвердження того, що сторона обвинувачення знала про місцезнаходження ОСОБА_1 у Російській Федерації на момент складення та направлення повідомлення про підозру.

Норми Кримінального процесуального кодексу України та порядок їх виконання складено так, що їхнє виконання презюмує виконання та дотримання норм міжнародного права іншими державами та, відповідно, ефективність міжнародного співробітництва під час кримінального провадження у порядку Розділу ІХ КПК України. Разом із тим, КПК України не передбачає порядку виконання процесуальних дій у випадку неефективності такого механізму. На таку неефективність може вказувати відмова у виконанні запиту компетентних органів Російської Федерації щодо вручення письмового повідомлення про підозру ОСОБА_1 , яка містить посилання на відповідні норми міжнародного законодавства, проте без належного обґрунтування, яким чином вручення процесуального документа громадянину України, який перебуває на її території, може потенційно зашкодити суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим суттєвим інтересам країни та/або як це суперечить законодавству Російської Федерації. У випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК України.

Аналіз положень законодавства не дає підстав вважати, що орган досудового розслідування не повідомив про підозру ОСОБА_1 у порядку, передбаченому КПК України. Формулювання закону передбачає лише вжиття заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень. Оскільки повідомлення про підозру було надіслане оператором поштового зв`язку «Укрпошта», варто звернутися до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009. У разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод (пункт 116 Правил). Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику (пункт 117 Правил). Тому, слід звернути увагу на те, що вжиття заходів для вручення не означає безпосереднє вручення повідомлення про підозру.

Доцільно також врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.12.2019 (справа № 536/2475/14-к, провадження № 13-34кс19), у частині тлумачення таких положень як «складання», «вручення» та «здійснення» повідомлення про підозру. Так, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 5 ст. 13 цього ж Закону).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що для відповіді на це питання необхідно здійснити тлумачення відповідних норм права. Проте способи тлумачення норм права не можна використовувати ізольовано один від одного. У цьому рішенні, колегія суддів наголошує на тому, що надання переваги словесно-граматичному (буквальному) трактуванню норм законодавства без одночасного цільового (телеологічного) їх тлумачення не дозволить встановити зміст, а також мету та практичне значення існування тієї чи іншої норми у законодавстві. Це може призвести до значних та невиправданих ускладнень у правозастосовній практиці. Тому задля досягнення мети тлумачення правових норм доцільно використовувати способи тлумачення в їхній сукупності та комплексному взаємозв`язку. Наслідком ігнорування певних способів тлумачення норм, зокрема, функціонального, системного, порівняльного, може стати також превалювання формального підходу (форми) до розуміння над змістом (суттю) обставин кримінального провадження, які мають бути досліджені всебічно, повно та неупереджено для дотримання засади законності, передбаченої статтею 9 КПК України.

Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом (ч. 1 ст. 136 КПК України). Ці положення безпосередньо вказують на те, що може вважатися ознайомлення зі змістом. Разом з тим, необхідно оцінити ці положення у світлі положень статті ч. 1 ст. 278 КПК України, тобто, чи може вважатися надсилання повідомлення про підозру за адресою, та подальше повернення повідомлення про підозру у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання, належним ознайомленням особи з повідомленням про підозру.

Оскільки кримінальне процесуальне законодавство висуває загальні вимоги до встановлення факту ознайомлення особи з повідомленням про підозру (зокрема, вказівку на будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом), суд звертається до інших джерел права, які визнані в Україні для більш детального аналізу. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди [України] застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Це положення узгоджується зі статтею 9 Конституції України, що встановлює примат (пріоритет) міжнародного права в Україні. Слідча суддя вважає, що таке посилання у цьому випадку не застосовується судом для обмеження прав і свобод «обвинуваченого», які передбачені Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а використовується для вирішення питання, що не врегульовано однозначно на національному рівні (заборона на використання практики ЄСПЛ з метою обмеження прав і свобод викладена, зокрема у Рішенні у справі Mozer проти Республіки Молдова та Росії від 23 лютого 2016 року (заява № 11138/10, параграф 222).

У параграфі 65 рішення ЄСПЛ у справі Mattoccia проти Італії зазначається, що обов`язок інформування обвинуваченого повністю лягає на плечі сторони обвинувачення; у сторони обвинувачення є обов`язок негайно і детально повідомити обвинуваченого щодо обвинувачення, висунутого проти нього. Втім, для повного розуміння цієї позиції, слід оцінити обставини такого обґрунтування у сукупності. ЄСПЛ зазначає, що особа має бути повідомлена про матеріальні факти, тобто ті, що свідчать про вчинення нею певного правопорушення та на яких базується обвинувачення, а також про юридичні факти, тобто кваліфікацію цих фактів відповідно до законодавства. Обов`язок повідомлення неможливо виконати пасивно, зробивши інформацію доступною, але не довівши її до відома захисту (Рішення у справі Mattoccia проти Італії від 25 липня 2000 року, заява № 23969/94, параграф 65). Пункт 3 (а) статті 6 Конвенції вказує на необхідність особливої уваги до повідомлення особи про «обвинувачення»; деталі злочину відіграють вирішальну роль у кримінальному процесі, тому що саме з моменту вручення обвинувального акта підозрюваний офіційно повідомляється про фактичні та законні підстави для його обвинувачення. ЄСПЛ вважає, що в кримінальних справах вимога надання повної та докладної інформації стосовно обвинувачення проти підсудного є суттєвою передумовою для забезпечення справедливого провадження (параграф 59 у рішенні по справі Mattoccia проти Італії; див. також Рішення Великої Палати у справі Pelissier та Sassi проти Франції від 25 березня 1999 року, заява № 25444/94, параграфи 51-52). Хоча норма щодо повідомлення особи про «обвинувачення» не визначає, що відповідна інформація повинна бути надана у письмовій формі або, у випадку іноземця-відповідача, перекладена у письмовій формі, вона вказує на необхідність особливої уваги, яку слід приділяти повідомленню про «обвинувачення»; ця норма також не зазначає про особливі формальні вимоги до повідомлення особи про фактичні та законні підстави її обвинувачення (параграф 53 Рішення Великої Палати у справі Pelissier та Sassi проти Франції; Рішення у справі Kamasinski проти Австрії від 19 грудня 1989 року, заява № 9783/82, параграф 79). Втім, якщо неможливість ознайомлення з обвинуваченням, розуміння обвинувачення спричинена власними діями обвинуваченого, він не в праві стверджувати про порушення його права на захист (Рішення у справі Campbell та Fell проти Сполученого Королівства від 28 червня 1984 року, заяви № 7819/77, 7878/77, параграф 96).

Щодо надсилання письмового повідомлення про підозру ОСОБА_1 у подальшому у Російську Федерацію шляхом направлення запиту про надання правової допомоги в кримінальному провадженні, слідча суддя зазначає, що такий спосіб повідомлення можна вважати неефективним, із урахуванням невиконання такого запиту компетентними органами Російської Федерації. Необхідно критично оцінювати доводи сторони захисту із цього приводу, оскільки твердження про порушення порядку повідомлення про підозру у цьому випадку є необґрунтованими через те, що: 1) до цього сторона обвинувачення вжила заходів для вручення повідомлення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, та 2) при застосуванні процедурних правил, суди повинні уникати, серед іншого, надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури (Рішення у справі Walchli проти Франції від 26 липня 2007 року, заява № 35787/03, параграф 29), а тому такі твердження у цьому випадку суперечать завданням кримінального провадження, яким, серед іншого, є притягнення до кримінальної відповідальності кожного, хто вчинив кримінальне правопорушення, в міру своєї вини. Безумовно, ця позиція повинна враховувати безумовне право особи на захист, з урахуванням обґрунтування, зазначеного у попередньому параграфі.

Слідча суддя також критично ставиться до позиції сторони захисту стосовно того, що повідомлення про підозру було здійснено із порушенням строку, оскільки було здійснено не у день складення повідомлення про підозру, а пізніше. Процесуальні строки передбачаються у кримінальному процесуальному законі як засіб реалізації процесуальних прав або виконання процесуальних обов`язків. Якщо процесуальний строк спливає, виникають різні правові наслідки. Наприклад, закінчення строку реалізації права спричиняє припинення можливості ним скористатися, а сплив строку виконання обов`язків не припиняє необхідності виконати цей обов`язок і не тягне за собою припинення повноважень службової особи на здійснення обов`язкової дії. Тому, твердження сторони захисту щодо того, що вручення повідомлення про підозру не в день його складання, а наступного дня вказує на неналежність її вручення, є безпідставними. Цієї позиції також дотримується Верховний Суд (Постанова від 07.08.2019, справа № 595/2098/14, провадження 51-2629км19 - захисник у справі просив скасувати ухвали попередніх інстанцій і закрити кримінальне провадження, оскільки були, зокрема, порушені вимоги ч. 1 ст. 278 КПК України щодо вручення повідомлення про підозру, оскільки воно було вручене не в день його складання, а наступного дня, що, на його думку тягне за собою визнання цієї процесуальної дії недійсною; суд відмовив у задоволенні скарги). Слідча суддя вважає достатніми доводи сторони обвинувачення стосовно належного вручення повідомлення про підозру у цьому провадженні.

Отже, з урахуванням того, що орган досудового розслідування склав повідомлення про підозру, надіслав його за останнім відомим місцем реєстрації ОСОБА_1 на території України, розкрив суть кримінального провадження захисникам, фактично вчинивши активну дію з розкриття інформації про суть підозри, надавши йому можливість на лише бути ознайомленим повністю про фактичні і законні підстави для свого обвинувачення, а й мати можливість підготувати свій захист, з урахуванням неможливості виконання запитів про міжнародну правову допомогу Російською Федерацією саме щодо вручення повідомлення про підозру ОСОБА_1 , слідча суддя доходить висновку, що вимоги щодо повідомлення про підозру було дотримано. Відповідно, право на захист ОСОБА_1 не є порушеним. ОСОБА_1 було належно повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, санкції у кваліфікуючих статтях КК України яких передбачають покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років, відповідно, до ОСОБА_1 може бути застосовано або обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Обґрунтованість підозри

Сторона обвинувачення зазначає, що обґрунтованість підозри доведена доказами, зазначеними у клопотанні. Прокурор зазначає, що доказів достатньо для того, щоби стверджувати, що особа, про яку йдеться, тобто ОСОБА_1 , могла вчинити правопорушення. Сторона захисту заперечила щодо обґрунтованості підозри, зазначивши про відсутність доказів, які безпосередньо вказують на можливу причетність ОСОБА_1 до будь-яких злочинів, на недопустимість деяких доказів, а також на маніпуляції сторони обвинувачення щодо такого елемента злочину як сума завданої шкоди.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 177 КПК України). Оскільки в процесуальному законодавстві нема чіткого визначення обґрунтованої підозри, слідча суддя звертається до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 2 ст. 8 КПК України). Обґрунтована підозра - це стандарт доказування, який передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об`єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (стандарт, визначений у Рішенні у справі Fox, Campbell and Hartley проти Сполученого Королівства від 30 серпня 1990 року, заяви № 12244/86, 12245/86, 12383/86, параграф 32). Обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення, або навіть винесення вироку (Рішення Великої Палати у справі Merabishvili проти Грузії від 28 листопада 2017 року, заява № 72508/13, параграф 184). Тому, цей стандарт доказування є досить низьким - необхідно встановити чи наявні (або відсутні) факти чи інформація, що в сукупності може переконати слідчу суддю в тому, що особа могла вчинити кримінальне правопорушення.

Звертаючись до матеріалів клопотання, слідча суддя зазначає, що ОСОБА_1 було повідомлено про підозру на підставі зібраних доказів, детальний перелік яких знаходиться у клопотанні. Це, зокрема, такі докази: постанова КМУ від 12.02.2003 № 169 з додатками; постанова КМУ від 14.09.2004 № 657-р; розпорядження керівника ДУС від 20.09.2004 № 625 з додатками; розпорядження президента України від 12.01.2005 № 9/2005-рп; розпорядження КМУ від 29.10.2005 № 442-р; постанови ВРУ від 04.08.2006 «Про призначення ОСОБА_1 . Прем`єр-міністром»; постанови ВРУ від 18.12.2007 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Прем`єр- міністра України»; Закон України «Про позбавлення ОСОБА_18 звання Президента України» від 04.02.2015; постанови КМУ від 31.01.2007 № 127 «Про призначення ОСОБА_8 головою правління НАК «Надра України»; постанови КМУ від 30.01.2008 № 187-р «Про звільнення ОСОБА_8 з посади голови правління НАК «Надра України»; листа Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 06.06.2007 № 6283/18-2 з додатками; розпорядження КМУ від 25.07.2007 р. № 584-р «Про внесення змін до розпорядження КМУ від 13.06.2007 з додатками; Довідки про погодження проекту розпорядження КМУ від 25.07.2007 р. № 584-р; висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту розпорядження КМУ № 584-р; пояснювальна записка ОСОБА_19 до проекту розпорядження КМУ № 584-р; розпорядження керівника ДУС від 19.06.2007 р. № 187 «Про передачу комплексу споруд до сфери управління Мінприроди» з додатком; розпорядження керівника ДУС від 28.08.2007 р. № 249 «Про внесення змін до Розпорядження керівника ДУС від 19.06.2007 № 187» з додатком; розпорядження КМУ від 25.07.2007 р. № 584-р «Про внесення змін до розпорядження КМУ від 13.06.2007 р. № 405»; постанови КМУ від 27.06.2007 р. № 886 «Про внесення змін до Статуту НАК «Надра України» з додатками; розпорядження КМУ від 11 липня 2007 р.№ 521-р; розпорядження КМУ від 11.07.2007 р. № 521-р, (вилучений в НАК «Надра України»); проект Розпорядження КМУ від 11.07.2007 р. № 521-р «Про передачу майна до статутного капіталу НАК «Надра України»; довідка про погодження проекту постанови КМУ «Про передачу майна до статутного капіталу НАК «Надра України» від 09.07.2007 за підписом ОСОБА_19 ; висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту розпорядження КМУ «Про передачу майна до статутного капіталу НАК «Надра України» від 09.07.2007 за підписом ОСОБА_20 ; пояснювальна записка до проекта розпорядження КМУ «Про передачу майна до статутного капіталу НАК «Надра України» від 09.07.2007 за підписом ОСОБА_19 ; витяг з протоколу № 16 засідання Урядового комітету від 10.07.2007; експертний висновок до проекта розпорядження КМУ «Про передачу майна до статутного капіталу НАК «Надра України» від липня 2007 за підписом ОСОБА_23.; розпорядження КМУ від 25 липня 2007 р. № 585-р.; розпорядження КМУ від 25.07.2007 р. № 585-р «про внесення зміни до розпорядження КМУ від 11.07.2007 р. № 521» з додатками; довідка про погодження проекту постанови КМУ «Про внесення зміни до розпорядження КМУ від 11.07.2007 р. № 521» від 24.07.2007 за підписом ОСОБА_19 ; висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту розпорядження КМУ «Про внесення зміни до розпорядження КМУ від 11.07.2007 р. № 521» від 24.07.2007 за підписом ОСОБА_21 ; пояснювальна записка до проекта розпорядження КМУ «Про внесення зміни до розпорядження КМУ від 11.07.2007 р. № 521» від 24.07.2007 за підписом ОСОБА_19 ; акт прийому-передачі будівель, споруд та іншого майна комплексу відпочинку «Пуща-Водиця», «Урочище «Межигір`я», із сфери управління Мінприроди до статутного капіталу НАК «Надра України» від 21.09.2007; резолюція до листа ДУС № 01-10-1020 від 24.04.2007; лист ДУС до Прем`єр міністра № 01-10-1020 від 24.04.2007; постанова КМУ від 30.07.2007 № 978 «Про внесення зміни до переліку будинків, яким надається статус державних резиденцій і державних дач; свідоцтво серія АОО № 024368 про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ Медінвесттрейд»; протокол № 5 Загальних зборів учасників ТОВ «Медінвесттрейд» від 16.06.2007; протокол № 6 Загальних зборів учасників ТОВ «Медінвесттрейд» від 23.09.2007; реєстраційне посвідчення Київське міське БТІ на нежитлове приміщення по вул. Паркова дорога № 3-5-7 (копія); договір купівлі-продажу № 17/04-844 від 31.08.2004; витяг про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів № 73848 від 31.08.2004; акт приймання-передачі нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_4 від 01.09.2004; довідка ТОВ «Медінвесттрейд» від 28.08.2007; висновок ТОВ «Автоексперт» про вартість майна: нежитлових приміщень, вул. Паркова дорога №3-5-7 м. Київ; свідоцтво серії НОМЕР_3 про державну реєстрацію юридичної особи НАК «Надра України»; витяг серія АБ № 190217 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців щодо НАК «Надра України»; свідоцтво про право власності на нерухоме майно «Комплекс відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » урочища «Межигір`я» від 25.09.2007; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.09.2007 №16057865 щодо об`єкту «Комплекс відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » урочища «Межигір`я»; витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.09.2007 № 16057987 щодо об`єкту «Комплекс відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » урочища «Межигір`я»; свідоцтво про право власності на нерухоме майно АДРЕСА_6 від 25.09.2007; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.09.2007 № 16057915 щодо об`єкту « АДРЕСА_6 »; витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.09.2007 № 16057957 щодо об`єкту « АДРЕСА_6 »; лист ПП «Автоексперт» № 09/25-15 від 25.09.2007р. щодо вартості об`єкту «Комплекс відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » урочища «Межигір`я»; витяг з протоколу № 22 засідання правління НАК «Надра України» від 13.09.2007; розпорядження КМУ від 19.09.2007 р. № 783-р «Про зміну складу спостережної ради НАК «Надра України»; розпорядження КМУ від 02.11.2006 р. № 535-р із змінами і доповненнями від 19.09.2007 «Про затвердження складу спостережної ради НАК «Надра України»; протокол засідання спостережної ради НАК «Надра України» від 21.09.2007; договір міни від 25.09.2007 р. між ТОВ «Медінвесттрейд» та НАК «Надра України»;акт від 26.09.2007 про приймання-передачі будівель, споруд та іншого майна «Комплекс відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 », урочища «Межигір`я» згідно договору міни від 25.09.2007; акт від 26.09.2007 про приймання-передачу нежилих приміщень згідно договору міни від 25.09.2007; розпорядження КМУ від 26.09.2007 р. №782-р «Про передачу нежитлових будівель у м. Києві»; свідоцтво серія А01 №258627 про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «ТАНТАЛІТ»; довідка про взяття на облік платника податків від 27.08.2007 № 45940; довідка № 2394; протокол № 1 Установчих зборів учасників ТОВ «Танталіт» від 06.08.2007; протокол № 4 Установчих зборів учасників ТОВ «Танталіт» від 12.11.2007; протокол № 3 Установчих зборів учасників ТОВ «Танталіт» від 12.11.2007; договір купівлі-продажу від 19.11.2007 (продаж Комплексу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2 », урочища «Межигір`я»); договір купівлі-продажу від 19.11.2007 (продаж будинку АДРЕСА_6 ); договір купівлі-продажу від 30.10.2008 р. (продаж будинку АДРЕСА_8); протокол допиту свідка ОСОБА_13 від 28.04.2014 р.; протокол допиту підозрюваного ОСОБА_5 від 16.11.2015 р.; протокол допиту свідка ОСОБА_14 від 04.04.2017 р.; протокол допиту свідка ОСОБА_15 від 01.08.2017 р.; протокол допиту свідка ОСОБА_16 від 11.08.2017р.; протокол допиту свідка ОСОБА_17 від 16.02.2017 р.

Матеріали вказують на те, що ОСОБА_1 , із урахуванням обсягу своїх повноважень як Прем`єр-міністра України та у подальшому Президента України (в подальшому був позбавлений цього статусу Законом України «Про позбавлення ОСОБА_18 звання Президента України» від 04.02.2015), що надавали йому можливість приймати рішення або здійснювати вплив на прийняття рішень щодо зміни правового статусу об`єктів нерухомого майна, що не підлягали приватизації або відчуженню у будь-який спосіб, а також беручи до уваги факт того, що він був кінцевим вигодонабувачем вчинених дій, оскільки проживав у Межигір`ї , міг щонайменше бути причетним до вчинення дій із заволодіння комплексом споруд на території урочища Межигір`я . Також, надані докази вказують на залучення осіб, близьких до ОСОБА_1 , для успішного переходу майна у фактичне володіння ОСОБА_1 . При цьому, обставини зміни статусу нерухомого майна на таке, що може бути приватизовано та відчужено, передачі майна зі сфери управління Державного управління справами до управління НАК «Надра України» як складової її статутного фонду, обміну майна на інше майно, що перебувало у власності підприємства, що могло бути пов`язане зі сином ОСОБА_1 (ТОВ «Медінвесттрейд») та могло мати завищену оціночну вартість, а також беручи до уваги можливе порушення законодавства про міну (бартер) у сфері господарювання при обміні, вказують на можливі відхилення від встановлених законом процедур із злочинним умислом. Також, необхідно врахувати, що подальші дії щодо перепродажу майна між підприємствами, що могли бути пов`язані із ОСОБА_1 та членами його сім`ї (ТОВ «Танталіт», ТОВ «Медінвесттрейд»), можуть вказувати на легалізацію набутого майна. Слідча суддя, оцінюючи докази у сукупності, також критично оцінює доводи сторони захисту щодо недопустимості деяких доказів, оскільки питання допустимості доказів вирішується лише при розгляді справи по суті.

Зважаючи на викладене вище, слідча суддя переконана, що надані достатні підстави для наявності обґрунтованої підозри стосовно можливого вчинення ОСОБА_1 дій, що кваліфікуються за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 368, ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 255 КК України. При цьому, остаточна оцінка та кваліфікація, а також оцінка всіх епізодів здійснюється судом під час судового розгляду справи.

Далі, слідча суддя оцінює наявність ризиків, передбачених ст. 178 КПК України. Сторона обвинувачення зазначає про чотири ризики.

Ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду

Прокурор зазначає, що на цей ризик впливає тяжкість покарання за інкримінований ОСОБА_1 злочин; наявність достатніх майнових ресурсів ( ОСОБА_1 є власником об`єктів нерухомості на території України); наявність вироку Оболонського районного суду міста Києва від 24.01.2019, яким ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 437 КК України, та йому присуджено покарання у виді 13 років позбавлення волі; оголошення ОСОБА_1 у міжнародний розшук постановою детектива Національного бюро від 05.03.2020, яку направлено в Департамент міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України для організації виконання; використання рівня влади, можливостей та системних корупційних зв`язків для залишення ОСОБА_1 території України в обхід систем державного прикордонного контролю; ймовірне перебування у Ростові-на-Дону в Російській Федерації з метою переховуватися від слідства та суду.

Сторона захисту заперечила проти цього ризику, та вважає його недоведеним. ОСОБА_1 перебуває на території Російської Федерації з лютого 2014 року, тобто ще до того як до ЄРДР було внесено відомості про кримінальне провадження № 42014000000000069 від 06.03.2014 (з якого було виділено кримінальне провадження № 42015000000002833) та до складення повідомлення про підозру від 16.06.2015. Ці обставини було встановлено під час розгляду слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва справи за клопотаннями Генеральної прокуратури України про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування відносно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42015000000002833. З лютого 2014 року і до зараз ОСОБА_1 вимушено перебуває у Російській Федерації, оскільки наявна загроза для його життя та здоров`я, та є встановлений факт, що невідомі особи протягом 22-23 лютого 2014 року здійснили ряд замахів на ОСОБА_1 , стосовно чого ГСУ НП України здійснює досудове розслідування. Ці особи станом на зараз не встановлені. ОСОБА_1 та його адвокати під час досудового розслідування неодноразово подавали стороні обвинувачення офіційні відомості щодо його місцезнаходження, а також про його готовність брати участь у процесуальних діях (заяви ОСОБА_1 , документи на підтвердження проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_5 , його статусу тощо). ОСОБА_1 допитувався як свідок із застосування відеоконференції 28.11.2016 в іншому кримінальному провадженні, що підтверджує факт повідомлення та підтвердження його адреси перебування, і факт того, що він не ухиляється від співпраці з національними правоохоронними чи судовими органами. Печерський районний суд міста Києва в ухвалі від 08.10.2018 також встановив, що відсутні відомості щодо переховування ОСОБА_1 від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності. ОСОБА_1 не може прибути для участі у процесуальних діях, оскільки рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.03.2021, введене Указом Президента України № 151/2021 від 09.04.2021, застосовує до нього персональні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), які передбачають у тому числі обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України. Сторона обвинувачення упродовж тривалого часу має відомості про місцеперебування ОСОБА_1 та відомості про його готовність до участі у процесуальних діях. Аргумент щодо нібито наявності достатніх майнових ресурсів спростовується тим, що 07.03.2014 слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва в іншому кримінальному провадженні наклав арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 , розташоване в Україні. Аргумент щодо наявності вироку стосовно ОСОБА_1 не стосується цього кримінального провадження, та цей вирок, на думку сторони захисту, є незаконним і перебуває на стадії оскарження. ОСОБА_1 не оголошений у міжнародний розшук, на що вказує відсутність рішення про міжнародний розшук Генерального секретаріату Інтерполу, а також ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 26.10.2020 у справі № 991/4717/20. У клопотанні про обрання запобіжного заходу зазначено, що перебування ОСОБА_1 на території Російської Федерації нібито з метою переховування доводиться певними документами, проте такі твердження є необґрунтованими. Сторона обвинувачення не здійснила жодних заходів, які би свідчили про бажання провести процесуальні дії безпосередньо з ОСОБА_1 , зокрема, жодного разу не зверталася із запитом про міжнародну правову допомогу з питання допиту ОСОБА_1 попри завірення компетентними органами Російської Федерації щодо правового статусу, місця реєстрації ОСОБА_1 та готовності організувати із ним допит. Виклики на процесуальні дії також не відповідають вимогам КПК України, зокрема, в порушення положень ч. 8 ст. 135 КПК України.

В розумінні Кримінального кодексу України інкриміновані ОСОБА_1 злочини є особливо тяжкими. Корупційні злочини мають високий ступінь суспільної небезпеки, у цьому випадку злочини стосуються можливого заволодіння чужим майном найвищим представником влади в Україні - Президентом України, із використанням свого службового становища, в особливо великих розмірах. При визначенні імовірності переховування ОСОБА_1 від органів досудового розслідування та суду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України також необхідно враховувати тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 у разі визнання його винним у злочинах, у вчиненні яких він підозрюється. Врахування цієї обставини відповідає практиці Європейського суду з прав людини. При цьому, цей фактор не є визначальним.

У клопотанні зазначається, що ОСОБА_1 перебуває за кордоном з 2014 року, та з цього часу не повертався в Україну. Із наданими відомостями щодо виїзду ОСОБА_1 за межі України в обхід системи прикордонного контролю у сукупності, обставини його перебування в Російській Федерації, що визнана державою-агресором, вказують на можливий намір ОСОБА_1 не повертатися в Україну. Також, беручи до уваги те, що ОСОБА_1 неможливо було вручити повідомлення про підозру у порядку міжнародної правової допомоги через відмову компетентних органів Російської Федерації співпрацювати в цьому питанні, є підстави вважати, що виїзд саме до Російської Федерації, що системно не виконує норм міжнародного права (що підтверджується, зокрема, резолюціями Генеральної Асамблеї ООН, наприклад, A/RES/75/192 «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна» від 16.12.2020) був зумовлений наміром переховуватися на її території з метою ухилитися від притягнення до відповідальності. Слідча суддя критично оцінює доводи сторони обвинувачення щодо наявності достатніх майнових ресурсів у ОСОБА_1 із посиланням на його ресурси в України (сторона обвинувачення не доводить наявності інших ресурсів), та бере до уваги доводи сторони захисту щодо накладення на них арешту іншим судом, але також і те, що ОСОБА_1 , перебуваючи на території Російської Федерації не може ефективно розпоряджатися цим майном. У цьому контексті також доцільно згадати про накладення на нього персональних економічних санкцій. Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.03.2021, введене Указом Президента України № 151/2021 від 09.04.2021, застосовує до нього персональні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), із урахуванням Закону України «Про санкції» від 14.08.2014 із змінами, через які він не може розпоряджатися своїм майном (блокування активів). Втім, слідча суддя критично оцінює доводи сторони захисту щодо неможливості ОСОБА_1 прибути в Україну через такі санкції, оскільки обмеження щодо обмеження, часткового чи повного припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України мають трактуватися лише як економічні санкції, та не забороняють ОСОБА_1 в`їзд в Україну. Конституція України гарантує, що громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну (ч. 2 ст. 33 Конституції України), та громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в`їзд в Україну (абзац 4 статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України).

Слідча суддя також враховує той факт, що 24.01.2019 Оболонський районний суд міста Києва ухвалив вирок, яким ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 437 КК України, та йому присуджено покарання у виді 13 років позбавлення волі. Аргументи сторони захисту щодо того, що такий вирок не стосується цього кримінального провадження та є незаконним і перебуває на стадії оскарження є неналежними. Безумовно, наявність вироку щодо особи із присудженням їй тривалого покарання у виді позбавлення волі впливає на бажання та наміри особи повертатися у країну, де таке рішення стосовно неї було прийнято. Обставини законності вироку та його оскарження не беруться до уваги, оскільки має значення лише обставина, що наявність такого судового рішення може створювати потенційний фактор, що впливає на переховування особи.

Слідча суддя зважає на доводи сторони захисту щодо того, що ОСОБА_1 вимушено перебуває у Російській Федерації, оскільки наявна загроза для його життя та здоров`я, та є встановлений факт, що невідомі особи протягом 22-23 лютого 2014 року здійснили ряд замахів на ОСОБА_1 , стосовно чого ГСУ НП України здійснює досудове розслідування, а також підтверджуючі це документи (зокрема, копію заяви про вчинення злочину, відомості про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000001067 від 29.05.2015, копію листа ГСУ НП України № 24/Ф-361аз від 15.06.2020), проте критично їх оцінює. Твердження про загрозу життю ОСОБА_1 не можуть підтверджуватися наявністю щодо цих обставин кримінального провадження на стадії досудового розслідування, яке не встановило осіб, що можуть бути причетні до таких стверджуваних дій. Ці твердження не є встановленим фактом чи обставиною, а тому щодо них є обґрунтовані сумніви, особливо із урахуванням інших обставин щодо виїзду та перебування ОСОБА_1 у Російській Федерації у сукупності.

Слідча суддя також критично оцінює доводи сторони захисту щодо бажання ОСОБА_1 співпрацювати зі слідством. По-перше, встановлене місцезнаходження ОСОБА_1 із наданих стороною захисту документів, а також за інформацією від компетентних органів Російської Федерації не виключає того, що він може переховуватися в іншій країні, оскільки, за наявності щодо нього кримінального провадження, не прибуває у судові засідання (як, наприклад, це засідання до моменту здійснення у провадженні спеціального досудового розслідування), хоча при цьому він належно повідомляється про них. По-друге, навіть бажання співпрацювати у виді участі у слідчих (розшукових) діях, висловлене у письмових заявах, не зумовлює переконання, що ОСОБА_1 не ухиляється від слідства саме у статусі підозрюваного. По-третє, твердження компетентних органів Російської Федерації щодо готовності співпрацювати у цьому кримінальному провадженні є декларативними із урахуванням відмови у задоволенні запиту про вручення повідомлення про підозру ОСОБА_1 .

Щодо встановлення факту переховування, необхідно також звернути увагу на правову позицію Верховного Суду України (в постанові Верховного Суду України від 19.03.2015, № 5-1кс15) та, зокрема, рішення Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05.06.2019 (справа № 639/793/17). Так, під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що скоїла певний злочин і вчинила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Разом з тим, це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правоохоронних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.

У матеріалах клопотання містяться копії повісток про виклик ОСОБА_1 для проведення слідчих дій, зокрема, на 07.07.2021, 08.07.2021, 12.07.2021 та інші дати, що було направлено захисникам ОСОБА_1, а також копії офіційної публікації Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» від 17.06.2021, 16.07.2021 із розміщенням відповідних повідомлень. Сторона обвинувачення зазначає, що ОСОБА_1 неодноразово викликали до органу досудового розслідування для проведення слідчих дій, проте безрезультатно. Сторона захисту стверджує, що здійснення таких викликів та залучення до слідчих дій мало відбуватися через механізми міжнародної правової допомоги.

До здійснення таких викликів ОСОБА_1 може бути застосовано ч. 8 ст. 135 КПК України, яка передбачає, що повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам). У цьому кримінальному провадженні є підстави вважати, що вручення повістки ОСОБА_1 у інший спосіб, аніж у порядку ч. 8 ст. 135 КПК України є обґрунтовано неможливим (зокрема, про механізми міжнародної правової допомоги згадувалося раніше). Враховуючи спеціальний порядок досудового розслідування у цьому провадженні із 25.08.2021 на підставі судового рішення, та враховуючи те, що спеціальне досудове розслідування здійснюється лише стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук, тобто, судом вже було встановлено, що станом на зараз особа переховується, слідча суддя вважає достатніми підстави вважати, що ОСОБА_1 повідомлений про підозру, може усвідомлювати юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, проте сам він не перебуває в межах досяжності органу досудового розслідування. Станом на зараз нема жодних підстав вважати, що він повернеться в Україну.

Враховуючи викладене вище, слідча суддя доходить висновку, що існує ризик переховування ОСОБА_1 від органів досудового розслідування та/або суду.

Слідча суддя зобов`язана встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий (п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК України). Втім, для всебічної оцінки обставин справи, слідча суддя аналізує доводи слідчого (детектива) та прокурора стосовно інших ризиків, про які згадано у клопотанні.

Ризик знищення, ховання або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення

Прокурор зазначає, що цей ризик доводиться тим, що під час залишення території України ОСОБА_1 та підконтрольні йому особи вчинили дії, спрямовані на приховування слідів своєї протиправної діяльності за період перебування на державних посадах, зокрема, масово вивозили речі та документи, які можуть представляти цінність та бути предметом конфіскації за результатами розгляду кримінальних справ за обвинуваченням ОСОБА_1 , а також знищували іншу частину речей і документів шляхом їхнього спалення та/або викидання до Дніпра. Сторона захисту заперечила проти наявності такого ризику. Розслідування фактів, викладених у тексті повідомлення про підозру, здійснюється вже понад сім років. Доцільно допустити, що такий період часу був більш ніж достатнім для збору всіх необхідних для сторони обвинувачення доказів. Крім того, ОСОБА_1 готовий надати показання по справі.

Слідча суддя керується загальними засадами кримінального провадження, а саме принципами законності та верховенства права (пункти 1-2, частини 1 статті 7 КПК України). Слідча суддя також зазначає, що судове рішення повинно бути обґрунтованим і вмотивованим (частина 1 статті 370 КПК України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до правил оцінки доказів (частина 3 статті 370 КПК України). Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, суд повинен виносити вмотивовані рішення (наприклад, Рішення Великої Палати у справі Moreira Ferreira проти Португалії (no. 2) від 11 липня 2007 року, Заява № 19867/12, параграф 84). Вмотивованість вимагає від суду чітко вказати на підстави тієї чи іншої аргументації.

Слідча суддя звертає увагу на те, що дійсно, зі спливом часу такий ризик поступово зменшується, втрачаючи свою актуальність (компетентний орган, здійснюючи досудове розслідування, виявляє докази у виді речей, документів, допитує свідків щодо обставин тощо). Хоча попередня поведінка підозрюваного може впливати на наявність такого ризику, сторона обвинувачення не наводить підтвердження того, що такий ризик, з урахуванням обставин перебування ОСОБА_1 за кордоном та досудового розслідування, що триває із 2014 року, досі є актуальним.

Відповідно, слідча суддя вважає, що такий ризик не доведено.

Ризик незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні

Прокурор зазначає, що на наявність ризику впливає: 1) факт перебування ОСОБА_1 на посадах керівника Уряду України та Президента України протягом тривалого проміжку часу, протягом якого останній сформував стійку ієрархічну вертикаль влади, розвинув тісні професійні і дружні відносини з вищими посадовими особами держави різних рівнів, більшість з яких після подій, які мали місце в Україні в лютому 2014 року також покинули територію України з метою уникнення від кримінальної відповідальності, що дає змогу підтримувати вказаним особам тісні зв`язки та комунікацію між собою, яка, серед іншого може вплинути на формування планів уникнення від кримінальної відповідальності та впливу на свідків, які все ще знаходяться в адміністративній або фінансовій залежності від ОСОБА_1 ; 2) факт того, що інші з числа пов`язаних з протиправною діяльністю ОСОБА_1 осіб, в тому числі підозрюваних у цьому кримінальному провадженні, усвідомлюючи невідворотність наслідків настання кримінальної відповідальності за вчинені злочини, також покинули територію України в лютому 2014 року та мають змогу перебувати в комунікації з ОСОБА_1 , узгоджувати їхні дії та вживати заходів спрямованих на уникнення від кримінальної відповідальності; 3) те, що слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, спочатку на стадії досудового розслідування, а згодом й під час судового засідання при усній дачі показань суду, які сприймаються ним безпосередньо, оскільки обґрунтовувати свої рішення на цій стадії процесу суд не вправі на підставі показань, наданих слідчому, прокурору; 4) наявність у підозрюваного наукового ступеня у галузі права та володіння на достатньому рівні професійними навичками у сфері юриспруденції. Сторона захисту вважає такий ризик недоведеним, оскільки сторона обвинувачення посилається на абстрактні твердження, не зазначає про будь-які конкретні факти та докази, які би його підтверджували.

Слідча суддя, оцінюючи докази у сукупності, зважає на вид зв`язків між особами, що є свідками та підозрюваними у цьому кримінальному провадженні. Факт того, що ОСОБА_1 , перебуваючи на зазначених посадах міг впливати на осіб у кримінальному провадженні не заперечується, проте нема жодних об`єктивних обставин, що можуть вказувати на те, що станом на зараз він, з урахуванням того, що він не має владного чи адміністративного впливу, був позбавлений звання Президента України, досі може використовувати цей вплив для того щоби незаконно впливати на осіб у кримінальному провадженні. Такі твердження сторони обвинувачення є лише припущеннями.

Таким чином, слідча суддя вважає, що стосовно ОСОБА_1 не доведено ризик незаконно впливу на осіб у кримінальному провадженні.

Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином

Прокурор зазначає, що про цей ризик свідчить можливість використання ОСОБА_1 з огляду на своє соціальне становище та коло спілкування засобів масової інформації, стійку сформовану вертикаль влади, майнові ресурси та рівень впливу в очолюваному ним злочинному середовищі з метою формування суспільної думки щодо здійснення щодо нього «політичного переслідування», висвітлює в засобах масової інформації Російської Федерації викривлену інформацію для здійснення тиску на інших, крім свідків, учасників кримінального провадження з метою схилити їх до приховання від слідства наявних у їх розпорядженні відомостей, речей і документів, зміни або знищення таких речей і документів, з метою перешкодити реалізації співробітниками органу досудового розслідування, прокуратури та судом належній реалізації їх повноважень. Сторона захисту заперечила наявність такого ризику через його необґрунтованість та абстрактні твердження сторони обвинувачення, якими він обґрунтовується.

Слідча суддя звертає увагу на те, що прокурор не зазначає про причинно-наслідковий зв`язок між діями ОСОБА_1 щодо формування суспільної думки про здійснення щодо нього «політичного переслідування», викривленням інформації у засобах масової інформації Російської Федерації, та дійсним перешкоджанням кримінальному провадженню, а також яким чином застосування запобіжного заходу може запобігти стверджуваному перешкоджанню. Прокурор не доводить, яке саме соціальне становище, коло спілкування ОСОБА_1 , а також «майнові ресурси та рівень впливу в очолюваному ним злочинному середовищі» може свідчити про його перешкоджання кримінальному провадженню. Тому, слідча суддя доходить висновку, що такий ризик не доведено.

Строки досудового розслідування у контексті звернення із клопотанням про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою

Сторона захисту також зазначає, що клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_1 було подано за межами строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002833 від 25.12.2015. Зокрема, захисники ОСОБА_1 надали свій розрахунок строків досудового розслідування, стверджуючи, що у кримінальному провадженні досудове розслідування здійснювалося протягом 380 днів, тобто за межами строку досудового розслідування. Сторона обвинувачення заперечує проти цього, надаючи свій обрахунок строків досудового розслідування.

До кримінального провадження № 42015000000002833 від 25.12.2015 застосовуються положення щодо обчислення строків досудового розслідування, які діяли до березня 2018 року. Втім, навіть беручи це до уваги, положення ст. 219 КПК України вказують на те, що досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, а строк досудового розслідування із продовженням його у порядку, передбаченому параграфом 4 Глави 24 КПК України не може перевищувати дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину. Безумовно, період зупинення досудового розслідування не враховується у загальний строк.

Втім, слідча суддя критично оцінює доводи сторони захисту. У розпорядженні слідчої судді є матеріали (постанови про продовження строку досудового розслідування, про об`єднання матеріалів досудового розслідування, про виділення матеріалів досудового розслідування, про зупинення досудового розслідування), що стосуються цього кримінального провадження, провадження № 4201400000000069 від 06.03.2014, із якого воно було виділено, а також проваджень, що було виділено/об`єднано із цим кримінальним провадженням. Основним аргументом сторони захисту є те, що при об`єднанні кримінального провадження № 42015000000002833 та № 42017000000000871, строку досудового розслідування № 42015000000002833 підлягають додаванню 104 дні використаного у кримінальному провадженні № 42017000000000871 строку.

Ці кримінальні провадження було об`єднано 05.07.2017. У редакції КПК України, що діяла на цей момент, зазначалося, що загальний строк досудового розслідування при об`єднанні кримінальних проваджень у порядку, передбаченому статтею 217 КПК України, визначається: 1) у провадженнях, які розслідувалися в один проміжок часу, - шляхом поглинання меншого строку більшим; 2) у провадженнях, які розслідувалися в різні проміжки часу, - шляхом додавання строків досудового розслідування по кожному із таких проваджень, які не пересікаються, в межах строків досудового розслідування злочину, який передбачає найбільш тривалий строк досудового розслідування з урахуванням можливості його продовження, передбаченої частиною другою цієї статті (ч. 4 ст. 219 КПК України).

Разом із тим, є підстави вважати, що кримінальні провадження № 42015000000002833 та № 42017000000000871 здійснювалися в один проміжок часу. Зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000002833 одразу ж після виділення із нього кримінального провадження № 42017000000000871 не свідчить про те, що у цих кримінальних проваджень різні проміжки часу здійснення досудового розслідування. КПК України не передбачає «розривів» у стадії досудового розслідування, визначаючи її як стадію кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України).

Відповідно, беручи до уваги надані процесуальні рішення у кримінальних провадженнях, слідча суддя вважає, що у кримінальному провадженні не закінчився строк досудового розслідування, та на момент звернення із клопотанням 28.07.2021 він складав 3 місяці та 5 днів.

Оскільки встановлено наявність ризику, передбаченого ст. 177 КПК України, аналізуючи зібрані у сукупності докази, обґрунтованість підозри, слідча суддя вважає, що ОСОБА_1 необхідно обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою. Постановлення цієї ухвали необхідно для належного здійснення кримінального провадження, можливого відшукання ОСОБА_1 через канали міжнародного розшуку, а також з метою подальшого розгляду питання про застосування обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 176, 183, 193 КПК України, слідча суддя

ПОСТАНОВИЛА

Клопотання детектива Національного бюро Першого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Швидкого Я. Ю., погоджене із прокурором САП Скибенком О. І., про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Єнакієвому Донецької області, українця, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, останнє місце роботи - Президент України, та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 у кримінальному провадженні № 42015000000002833 від 25.12.2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 368, ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 255 КК України - задовольнити.

Обрати відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Після затримання і не пізніш як через сорок вісім годин з часу доставки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 до місця кримінального провадження розглянути за його участю питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід у встановленому законом порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідча суддя Широка К. Ю.