Документ № 100451938

Справа № 991/4410/21

Провадження №11-кп/991/84/21

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2021 року м. Київ

Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Панаід І.В., перевіривши апеляційну скаргу, подану адвокатом Литвин О.В. в інтересах іншої особи, права та інтереси якої порушуються - ОСОБА_1 , на вирок Вищого антикорупційного суду від 10 вересня 2021 року у кримінальному провадженні №52021000000000171 від 02 квітня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Вироком Вищого антикорупційного суду від 10 вересня 2021 року затверджено угоди про визнання винуватості від 30 травня 2021 року, в редакції від 09 вересня 2021 року, укладені між прокурором САП Кричуном Василем Васильовичем та підозрюваними ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №52021000000000171 від 02 квітня 2021 року.

Даним вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України та призначено покарання: за ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 364 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 (три роки) з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців зі штрафом в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 (вісім тисяч п`ятсот) грн.; за ч. 1 ст. 366 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій строком на 1 (один) рік.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців зі штрафом в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 (вісім тисяч п`ятсот) грн.

На підставі ч. 2 ст.75 КК України, ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання та встановлено іспитовий строк 3 (три) роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 та п. 2 ч. 3 ст.76 КК України.

Цим же вироком ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України та призначено покарання: за ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 364 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 (три роки) з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців зі штрафом в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 ( вісім тисяч п`ятсот) грн.; за ч. 1 ст. 366 КК України - у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій строком на 1 (один) рік.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим останньому остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців зі штрафом в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 ( вісім тисяч п`ятсот) грн.

На підставі ч. 2 ст.75 КК України, ОСОБА_3 звільнено від відбування основного покарання та встановлено іспитовий строк 3 (три) роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 та п. 2 ч. 3 ст.76 КК України.

На зазначений вирок адвокат Литвин О.В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Стверджує, що вирок стосується прав та порушує інтереси особи, яку вона представляє, що дає право на його оскарження відповідно до ст.ст. 24, 394 КПК України. Зазначає, що зі змісту оскаржуваного вироку можна безпосередньо ідентифікувати в особі в.о. генерального директора ДП «Первомайськвугілля» саме ОСОБА_4 , керівників ВП «Шахта «Золоте», ВП «Спеціалізоване управління», у співучасті з яким діяли обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Вказує, що відсутність у вироку посилання на прізвища посадових осіб вказаних підприємств не означає неможливості ідентифікації останніх. Крім того, зазначає, що зміст вироку однозначно стверджує про співучасть ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із ОСОБА_1 як керівником ВП «Шахта «Золоте» у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України. Викладений у вироку опис дій створює юридичну преюдицію та всупереч презумпції невинуватості фіксує винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вищезазначених злочинів, а також визначає його саме як співучасника кримінальних правопорушень. Адвокат вважає, що вирок винесено всупереч вимог ч. 7 ст. 474 КПК України, зокрема, умови угоди містять зобов`язання, покладені на обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які неможливо буде виконати, а саме надати в подальшому аналогічні покази, надані під час досудового розслідування, оскільки це порушуватиме їх права як свідків, передбачених ст. 63 Конституції України. На думку адвоката, умови угоди очевидно не відповідають інтересам суспільства, чим порушено вимоги ст. 474 КПК України.

Перевіривши матеріали вважаю, що апеляційна скарга підлягає поверненню з наступних підстав.

Особливості оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості передбачено ч. 4 ст. 394 КПК України. Зокрема, вирок може бути оскаржено: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Разом з тим, відповідно до п.8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення. Згідно ст.24 КПК України, гарантується право на перегляд вироку, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді. Саме з цього виходить прецедентна практика Верховного Суду, що відображено, серед іншого, в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі №639/2837/19, провадження №51-5394кмо19. Згідно правового висновку, викладеного у цій постанові, передбачено можливість оскарження вироку й іншими особами (захисником чи представником іншої особи), за наявності двох підстав: у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволять судді при вирішенні питання про відкриття провадження з впевненістю ідентифікувати іншу особу; вирок має стосуватись прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:

- ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК України, а саме у пособництві у зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для самого себе та іншої фізичної та юридичної особи використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, яке спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам, у вигляді завищення обсягів та вартості робіт на суму 16 701 386 грн, з яких 13 218 689 грн сплачено на рахунок ТОВ «Е-МКЗ», а 3 482 697 грн обліковувалась як кредиторська заборгованість ДП «Первомайськвугілля» перед «ТОВ «Е-МКЗ», та понесенням ДП «Первомайськвугілля» непродуктивних (зайвих) витрат на суму 540 870 грн, вчиненому у співучасті з особами, матеріали стосовно яких розслідуються в окремому провадженні;

- ч. 1 ст. 366 КК України, а саме у складанні, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, вчиненими у співучасті особами, матеріали стосовно яких розслідуються в окремому провадженні.

В тексті вироку суддями Вищого антикорупційного суду не зазначено жодних даних, які б дали змогу при вирішенні питання про відкриття провадження за апеляційною скаргою ідентифікувати безіменну особу, про співучасть з якою йдеться у вироку щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Твердження адвоката про те, що особу, в інтересах якої вона діє, можна однозначно ідентифікувати є необґрунтованими. З одного лише тексту вироку без проведення судового розгляду та дослідження доказів немає змоги ідентифікувати ОСОБА-2, в співучасті з якою діяли обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а отже такі формулювання є лише елементом конкретизації їх обвинувачення за ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України.

Посилання адвоката на те, що вироком порушено принцип презумпції невинуватості ОСОБА_1 шляхом формулювань у вироку словосполучень про причетність, співучасть та винуватість у вчиненні злочину є також безпідставними. Інформація, яка міститься у вироку щодо формулювання обвинувачення стосовно співучасті з ОСОБОЮ-2, яке визнано судом доведеним, стосується лише обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Судом не здійснювалось дослідження та оцінка правомірності дій ОСОБА-2 та не встановлювалось наявність чи відсутність вини цієї особи, а також жодних преюдиційних фактів щодо неї. На цьому наголошено безпосередньо в тексті вироку в р. 6 (а.с. 128, т. 2) , де зазначено, що судом не встановлено обставин, які б могли свідчити, що умови угод порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, з огляду на те, що їх укладення не має преюдиційного значення для кримінального провадження щодо будь-яких інших осіб. На це також вказують ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч.1 ст.11 Загальної декларації прав людини, ч.1 ст.62 Конституції України. Згідно практики ЄСПЛ, що, відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права, обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження. Особливо це стосується вироків, ухвалених на підставі угоди (справа «Навальний і Офіцеров проти Росії, заява №46632/13 і №28671/14).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Згідно роз`яснень, які містяться в абзаці 3 пункту 9 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №13 від 11.12.2015 року «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб, не має преюдиційного значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою особою не є доказом вини останніх. Отже, доводи адвоката щодо порушення прав ОСОБА_1 є безпідставними.

Безпідставними є доводи захисника про порушення у вироку ст. 474 КПК України через покладення на обвинувачених обов`язку надати свідчення про інших осіб в даному або пов`язаному з даним кримінальному провадженні. Згідно ст. 472 КПК України однією з умов укладення угоди про визнання винуватості є взяття обов`язку підозрюваним чи обвинуваченим щодо співпраці з правоохоронними органами у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою. Таким чином, вирок, яким затверджено угоди про визнання винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не порушує даних норм.

З огляду на зазначене, вирок, на який подано апеляційну скаргу, не містить жодних відомостей щодо особи, інтереси якої представляє адвокат Литвин О.В. - Бєліцького М.Г., не порушує прав та законних інтересів останнього.

Таким чином, адвокат Литвин О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , не є особою, яка має право на апеляційне оскарження вироку Вищого антикорупційного суду від 10 вересня 2021 року стосовно обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у відповідності до вимог статей 393, 394 КПК України. Решту доводів апеляційної скарги не береться до уваги, оскільки вирок про затвердження угоди про визнання винуватості не передбачає інших підстав оскарження, аніж ті, що проаналізовані вище.

Враховуючи наведені обставини, а також положення п.2 ч.3 ст.399 КПК України, адвокату Литвин О.В. належить повернути апеляційну скаргу, оскільки вона подана особою, яка не має права на її подання.

Керуючись ст.ст. 393, 399 КПК України, суддя-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу, подану адвокатом Литвин О.В. в інтересах іншої особи, права та інтереси якої порушуються - ОСОБА_1 на вирок Вищого антикорупційного суду від 10 вересня 2021 року у кримінальному провадженні №52021000000000171 від 02 квітня 2021 року- повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення апеляційної скарги разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а у разі постановлення ухвали без виклику особи, яка її оскаржує, з дня отримання нею копії судового рішення.

Суддя І.В. Панаід