Документ № 100905012

справа № 760/9481/17

провадження №1-кп/4910/34/17

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

судді Вищого антикорупційного суду Шкодіна Я.В.

до ухвали від 02 листопада 2021 року у справі № 760/9481/17

(провадження № №1-кп/4910/34/17)

"02" листопада 2021 р. м. Київ

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 02 листопада 2021 року, постановленою колегією суддів у складі головуючого судді Задорожної Л.І., суддів Федорова О.В. та Шкодіна Я.В., відмовлено в задоволенні клопотання третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про скасування арешту, ОСОБА_1 , про скасування арешту.

Частиною третьою статті 375 КПК України передбачено, що кожен суддя з колегії суддів має право викласти письмово окрему думку.

Вважаю за необхідне висловити окрему думку щодо ухваленого рішення.

Загалом поділяючи мотиви та висновки суду, не погоджуюся із прийнятим ним рішенням та вважаю за необхідне у цій окремій думці висловити своє, відмінне правове обґрунтування позиції з питання, щодо якого, на моє переконання, суд прийшов до невірного висновку.

Так, ОСОБА_1 у своєму клопотанні просив суд частково скасувати необґрунтовано накладений слідчим суддею Солом`янського районного суду м. Києва арешт на майно, зокрема на Ѕ суми всіх коштів, що знаходяться на банківських рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , які належать його дружині - обвинуваченій ОСОБА_2 , мотивуючи це тим, що грошові кошти на цих банківських рахунках є сімейними заощадженнями, тобто їх спільною сумісною власністю, а також частина коштів є його власними, однак арешт накладено на всю суму грошових коштів, у зв`язку з чим він позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися як власними грошовими коштами, так і часткою у грошових коштах, що є спільною сумісною власністю подружжя, хоч і не має жодного відношення до кримінального провадження, в межах якого накладено арешт.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його клопотання про скасування арешту майна суд виходив з того, що арешт, який було накладено ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду від 09 серпня 2016 року є таким, що передбачений КПК України. З приводу аргументів заявника про належність йому Ѕ частини майна суд зазначив, що поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Оскільки режим спільної сумісної власності не визначає розміру часток кожного власника, що унеможливлює ідентифікацію конкретних часток обвинуваченої та її чоловіка у спільному майні, то суд у кримінальному провадженні позбавлений можливості визначити їх поза межами цивільного провадження. Суд критично поставився до пояснень заявника, що саме його особисті кошти було розміщено на депозитних рахунках, оскільки ним не надано доказів на підтвердження джерела отримання цих коштів та їх розміру, а також не надано доказів того, що ці грошові кошти належать саме йому. Тому, враховуючи зазначене вище, колегія суддів прийшла до висновку, що єдиним можливим та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження у таких випадках є накладення обтяження саме на весь об`єкт права спільної сумісної власності в цілому. Отже, на думку суду, заявником не доведено, що арешт на майно був накладений необґрунтовано, або що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту, оскільки провадження у цьому кримінальному провадженні на даний час не завершено, а арешт було накладено для забезпечення спеціальної конфіскації майна. При цьому, намір заявника ОСОБА_1 звернутися до суду в порядку цивільного судочинства за відшкодуванням коштів, які, на його думку, були втрачені з вини державних органів, не може бути пов`язаним з тим, чи перебувають під арештом ці кошти, адже визначальним тут є фактична їх наявність чи відсутність на банківських рахунках.

Проте, на моє переконання, презумпція рівності часток подружжя у спільній сумісній власності не може бути обмежена метою забезпечення майбутньої конфіскації майна як виду покарання, оскільки при застосуванні заходів кримінального провадження повинно гарантуватися дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов за якими жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Разом з цим, відповідно до листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) від 10 вересня 2021 №46-12448/21, на підставі рішення Правління НБУ від 15 листопада 2016 року №416-рш/БТ «Про віднесення ПАТ «АРТЕМ-БАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 06 листопада 2016 року №2447 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «АРТЕМ-БАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». На виконання вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) уповноважена особа Фонду на ліквідацію АТ «АРТЕМ-БАНК» листом від 07 грудня 2016 року №3749 повідомила Фонд, що згідно даних облікової системи Банку, грошові кошти, належні ОСОБА_2 , які заходяться на банківських рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , перебувають під арештом відповідно до ухвали слідчого. 16 грудня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про початок процедури ліквідації АТ «АРТЕМ-БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно ст. 44 Закону, Фонд з дня початку процедури ліквідації банку протягом 3 років (у разі ліквідації системно важливого банку - протягом 5 років) забезпечує виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів. Відповідно до ч.8 ст. 49 цього Закону вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними. 24 жовтня 2019 року Фонд повідомив про завершення виплат гарантованого відшкодування вкладникам АТ «АРТЕМ-БАНК». Згідно з п.11 розділу VI Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, у разі наявності арешту на рахунках, на яких обліковуються кошти, за якими не були пред`явленні кредитором кредиторські вимоги шляхом подання письмової заяви у встановлений Законом строк та не були затвердженні у реєстрі акцептованих вимог кредиторів, відповідно до вимог Закону і цього Положення не підлягають задоволенню в ліквідаційній процедурі та вважаються погашеними. У своєму листі Фонд звертає увагу, що на залишки коштів, які розміщенні на рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 та на які накладено арешт на підставі ухвали слідчого судді кредиторську вимогу до Банку ОСОБА_2 не заявляла, у зв`язку з чим, з урахуванням положень ст. 49 Закону, такі вимоги вважаються погашеними. 24 червня 2019 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення, яким затвердила ліквідаційний баланс АТ «АРТЕМ-БАНК» станом на 03 червня 2019 року та звіт про завершення ліквідації банку, а отже ліквідаційна процедура Банку вважається завершеною.

Слід зазначити, що арешт майна, як один із заходів забезпечення кримінального провадження, маючий спеціальну, обумовлену його специфікою мету застосування відповідно до ч.2 ст. 170 КПК України, повинен при цьому сприяти досягненню загальної мети застосування таких заходів, а саме - забезпеченню досягнення дієвості кримінального провадження, що знайшло своє відображення у ч. 1 ст. 131 КПК України.

Отже, під загальною метою арешту майна як одного із заходів забезпечення кримінального провадження можна розуміти його здатність забезпечити органам та посадовим особам, що здійснюють кримінальне провадження, сприятливих умов для здійснення ефективної та результативної діяльності, спрямованої на досягнення завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2 КПК України, а специфічна (безпосередня) мета арешту майна, обумовлена функціональним призначенням цього заходу в системі заходів забезпечення кримінального провадження, передбачена у ч. 2 ст. 170 КПК України та залежить від кінцевого результату, який бажано досягти за допомогою арешту майна: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Тож досягнення безпосередньої мети накладення арешту на майно створює умови для досягнення мети заходів забезпечення кримінального провадження, а в підсумку - в цілому завдань кримінального провадження.

Відповідно до вимог ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю або частково ухвалою суду під час судового провадження за клопотанням обвинуваченого, його захисника чи законного представника, іншого власника чи володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Як вбачається з ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 09 серпня 2016 року, арешт на банківські рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 був накладений з метою застосування в подальшому можливої спеціальної конфіскації майна як окремого виду покарання за злочин.

Проаналізувавши інформацію, яка міститься у листі Фонду від 10 вересня 2021 року №46-12448/21, відповідно до якого ліквідаційна процедура АТ «АРТЕМ-БАНК» завершена, а кредиторські вимоги ОСОБА_2 вважаються погашеними через не заявлення нею кредиторської вимоги до Банку на залишки коштів, які розміщенні на рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 стає очевидним, що арештовані кошти на зазначених рахунках відсутні.

Оскільки через відсутність коштів на рахунках, на які ухвалою слідчого суді накладено арешт, досягти мету, з якою накладався арешт (спеціальна конфіскація) неможливо, перебуваючи в меншості, вважаю, що суд мав би клопотання третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про скасування арешту, ОСОБА_1 задовольнити частково та скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 09 серпня 2016 року, так як на даний час у ньому відпала потреба.

Суддя Я.В. Шкодін