Документ № 100975121

Справа № 991/2519/20

Провадження 1-кп/991/72/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2021 року м. Київ

Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді - Федорова О.В.,

суддів - Шкодіна Я.В., Задорожної Л.І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Никитюк Н.І.,

прокурорів - Ткача І.М., Панченко О.О., Демківа Д.М.,

захисників - Тимошина Ю.В., Тимошина В.В.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Вищого антикорупційного суду угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52017000000000144 від 27 лютого 2017 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця смт. Арбузинка Миколаївської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з вищою освітою, працюючого директором ДП «ДГ «Агрономія», одруженого, який має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України,

ВСТАНОВИВ:

1.Історія провадження.

30 вересня 2020 року на розгляд колегії суддів Вищого антикорупційного суду у складі: головуючого судді Федорова О.В., суддів - Шкодіна Я.В. та Задорожної Л.І. надійшли матеріали вказаного кримінального провадження.

Ухвалою суду від 04 листопада 2020 року у вказаному кримінальному провадженні було призначено судовий розгляд, який здійснювався у загальному порядку до 10 листопада 2021 року.

У зазначену дату у судовому засіданні по цьому кримінальному провадженню прокурор Ткач І.М. подав угоду про визнання винуватості, укладену між ним та обвинуваченим, а тому, в порядку ч. 3 ст. 474 КПК України, суд невідкладно зупинив проведення процесуальних дій і перейшов до розгляду поданої угоди.

2.Відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та узгоджену міру покарання.

Вказана угода укладена 10 листопада 2021 року у м. Києві, в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52017000000000144 від 27 лютого 2017 року, між прокурором п`ятого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Ткачем І.М. та обвинуваченим ОСОБА_1 , за участю захисника останнього - адвоката Тимошина В.В.

2.1.Формулювання обвинувачення, в якому ОСОБА_1 визнає себе винуватим.

За змістом цієї угоди, ОСОБА_1 визнає себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, за таких обставин.

Так, ОСОБА_1 на підставі рішення Миколаївської обласної ради від 03 грудня 2015 року № 1 «Про підсумки виборів депутатів Миколаївської ради сьомого скликання та визнання їх повноважень» обраний депутатом Миколаївської обласної ради 7-го скликання.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов`язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Стаття 8 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» визначає, що депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та член ради, здійснюючи депутатські повноваження, повинен дотримуватися правил депутатської етики, у тому числі керуватися у своїй діяльності та поведінці загальновизнаними принципами порядності, честі і гідності.

16 лютого 2017 року, приблизно о 14 години 00 хвилин, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «TOYOTA LAND CRUISER 200», державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , який на праві власності належить Державному підприємству «Дослідницьке господарство «Агрономія» Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України, був зупинений неподалік будинка № 96 по вулиці Херсонське шосе в місті Миколаєві Миколаївської області екіпажем Управління патрульної поліції міста Миколаєва «КАНТ 251» у складі тимчасово виконуючого обов`язки командира роти № 2 батальйону № 2 старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 та інспектора роти № 2 батальйону № 2 молодшого лейтенанта ОСОБА_3 на підставі пункту 3 частини 1 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» з метою перевірки інформації про можливе керування вказаним транспортним засобом водієм у стані алкогольного сп`яніння.

Після зупинки транспортного засобу ОСОБА_2 на підставі пункту 2.1 та пункту 2.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (надалі - ПДР), висловив ОСОБА_1 вимогу пред`явити посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб. ОСОБА_1 на вказану вимогу надав посвідчення водія на право керування транспортними засобами НОМЕР_2 від 21.10.2004, видане на його ім`я, а вимогу про надання реєстраційного документа на транспортний засіб проігнорував.

Під час розмови ОСОБА_2 зауважив ОСОБА_1 на тому, що у останнього наявні ознаки алкогольного сп`яніння, визначені пунктом 3 розділу І спільного наказу Міністерства охорони здоров`я та Міністерства внутрішніх справ від 09.11.2015 № 1452/735, що відповідно до пункту 2.5 ПДР є підставою для обов`язкового проходження водієм медичного обстеження.

В свою чергу, ОСОБА_1 усвідомив, що його дії, які виразилися у керуванні транспортного засобу в стані алкогольного сп`яніння та непред`явлення документів на право керування автомобілем, призведуть до складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення в порядку, передбаченому статтями 254, 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), покарання за яке передбачено ч. 1 ст. 130 КУпАП (керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції) та винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП (керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки).

Розуміючи невідворотність настання покарання у вигляді притягнення до адміністративної відповідальності та розуміючи протиправний характер своїх дій ОСОБА_1 , намагаючись уникнути покарання, приблизно о 14 годині 19 хвилин 16 лютого 2017 року, залишаючись на місці керування в салоні автомобіля «TOYOTA LAND CRUISER 200», державний номерний знак НОМЕР_1 , який зупинений неподалік будинка № 96 по вулиці Херсонське шосе міста Миколаєва, вирішив надати пропозицію неправомірної вигоди службовим особам Управління патрульної поліції міста Миколаєва тимчасово виконуючому обов`язки командира роти № 2 батальйону № 2 старшому лейтенанту поліції ОСОБА_2 та інспектору роти № 2 батальйону № 2 молодшому лейтенанту ОСОБА_3 за не притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 126 КУпАП та ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до примітки 1 ст. 364 КК України станом на 16 лютого 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обіймали посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків, тобто були службовими особами, які діяли в межах своїх повноважень в частині припинення адміністративних правопорушень, складання протоколів про вчинення адміністративних правопорушень та винесення постанов про притягнення до адміністративної відповідальності.

Реалізуючи свій злочинний умисел щодо надання пропозиції неправомірної вигоди службовим особам Управління патрульної поліції міста Миколаєва, ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_2 і ОСОБА_3 неправомірну вигоду в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень за те, щоб останні не складали стосовно нього протокол про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, та не виносили постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до висновку експерта за результатами експертизи відео-звукозапису від 05.05.2017 № 1847/1848, проведеної експертами Львівського Науково-дослідного інституту судових експертиз, у відеоматеріалах, які вилучені 06.03.2017 із відео реєстратора ОСОБА_3 , зафіксоване усне мовлення ОСОБА_1 без ознак монтажу фонограми.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення комплексної судової психолого-лінгвістичної експертизи від 26.03.2018 № 4205/4207/18-61, проведеної експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, у висловлюваннях ОСОБА_1 містяться ознаки прохання і пропозиції службовій особі надати неправомірну вигоду за вчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Ознаки прохання і пропозиції з боку ОСОБА_1 службовій особі надати їй неправомірну вигоду за вчинення цією службовою особою в інтересах ОСОБА_1 запропонованих ним дій, зокрема звільнення його від відповідальності, з використанням наданої службовій особі влади чи службового становища, виражені у прямому і непрямому (імпліцитному) спонуканні працівників поліції до конкретної дії - отримання від ОСОБА_1 неправомірної вигоди (грошей у сумі 1000 (тисяча) гривень) за те, щоб працівники поліції його відпустили з місця встановлення правопорушення без його оформлення і , таким чином звільнили ОСОБА_1 від відповідальності.

2.2.Правова кваліфікація кримінального правопорушення, у якому ОСОБА_1 визнає себе винуватим.

Відповідно до змісту укладеної угоди, діяння обвинуваченого ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 369 КК України, а саме як пропозицію службовій особі надати їй неправомірну вигоду за невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

2.3.Обставини, які враховано прокурором при вирішенні питання про можливість укладення даної угоди.

Відповідно до її змісту, прокурором при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості у відповідності до вимог статтей 469, 470 КПК України, враховано такі обставини:

-потерпілі у кримінальному провадженні відсутні, цивільний позов не заявлявся;

-ступінь та характер сприяння обвинуваченого у кримінальному провадженні щодо нього, а саме: беззаперечне визнання ним своєї винуватості в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, щире каяття;

-характер і тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, зокрема, належність кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , до нетяжкого, а також відсутність заподіяння матеріальної шкоди його вчиненням;

-особу обвинуваченого, його пенсійний вік, стан здоров`я, наявність відзнак за участь у суспільному житті на місцевому та загальнодержавному рівнях;

-наявність суспільного інтересу в швидкому судовому провадженні, яке забезпечить справедливе, своєчасне та невідворотне покарання обвинуваченого за вчинення корупційного кримінального правопорушення в межах санкції статті Кримінального кодексу України;

-наявність суспільного інтересу в запобіганні повторного вчинення кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, в тому числі більш тяжких;

-відсутність внаслідок укладення угоди порушень прав, свобод чи інтересів інших осіб, з огляду на те, що її укладення не має преюдиційного значення для кримінального провадження щодо будь-яких інших осіб;

-наявність обставин, які згідно зі ст. 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого, а саме: щире каяття;

-наявність обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів;

-спеціальна конфіскація не застосовується.

2.4.Позиція ОСОБА_1 щодо пред`явленого обвинувачення.

Відповідно до цієї угоди, обвинувачений ОСОБА_1 щиро розкаюється і беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, в обсязі та за обставин, викладених у обвинувальному акті від 18 березня 2020 року і зобов`язується беззастережно визнати свою винуватість в обсязі висунутого обвинувачення у судовому провадженні.

Сторони визнають правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 369 Кримінального кодексу України як пропозицію службовій особі надати їй неправомірну вигоду за невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

2.5.Узгоджене сторонами покарання та згода обвинуваченого на його призначення.

За змістом угоди, сторони дійшли згоди про призначення ОСОБА_1 покарання у виді штрафу у розмірі семисот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На призначення вказаного покарання обвинувачений згоден.

2.6.Відомості про обізнаність сторін про наслідки укладення та затвердження угоди, а також про наслідки невиконання цієї угоди.

Так, за змістом угоди, сторонам відомо та зрозуміло, що у відповідності до вимог ст. 473 КПК України наслідком укладення та затвердження даної угоди про визнання винуватості для прокурора і обвинуваченого є обмеження їх права на оскарження вироку згідно з положеннями ч. 4 ст. 394 КПК України та ч. 3 ст. 424 КПК України, а для обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України.

В угоді сторонами обумовлено також і наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України.

3.Позиція учасників у судовому засіданні.

Під час судового засідання прокурор Ткач І.М. угоду підтримав, вказавши про її повну відповідність вимогам чинного законодавства та добровільність її укладення. Повідомив, що дане кримінальне правопорушення належить до числа тих, щодо яких законом передбачена можливість укладення угоди про визнання винуватості, а також, що існують достатні фактичні дані для визнання обвинуваченим своєї винуватості у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, що підтверджується сукупністю зібраних в ході досудового розслідування доказів.

Також прокурор вказав, що умови угоди в повному обсязі відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.

Крім того, прокурор повідомив про відсутність потерпілих та шкоди, завданої інкримінованим обвинуваченому злочином.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначив про добровільність свого наміру щодо укладення угоди та просив суд її затвердити. Повідомив, що в повному обсязі розуміє характер обвинувачення та погоджується з його формулюванням, зазначеним в угоді та обвинувальному акті, беззастережно визнає свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні та щиро розкаюється.

Обвинувачений також зазначив, що він цілком розуміє, що має право на повний судовий розгляд, у якому прокурор має довести усі обставини кримінального правопорушення, і що він при цьому матиме право мовчати, допитати під час такого розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь.

Також обвинувачений повідомив, що цілком розуміє наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України та наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України. Разом з тим, все одно наполягав на її затвердженні.

ОСОБА_1 також вказав, що повністю усвідомлює вид покарання, призначення якого обумовлене угодою, а також інші заходи, що будуть застосовані до нього у разі її затвердження.

Захисник Тимошин В.В. повідомив, що він брав участь в укладенні цієї угоди, а тому вважає, що її умови в повному обсязі відповідають вимогам законодавства, її укладення є добровільним, а тому вона підлягає затвердженню.

4.Мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам законодавства і при ухваленні вироку, а також положення законодавства, якими він керувався.

Відповідно до вимог розділу VI глави 35 КПК України, для вирішення питання про можливість затвердження угоди суд має встановити, що подана угода відповідає вимогам законодавства і що відсутні підстави для відмови в її затвердженні.

Дослідивши зміст угоди про визнання винуватості, заслухавши думки прокурора, обвинуваченого та його захисника, суд приходить до таких висновків.

4.1.Зміст угоди про визнання винуватості відповідає вимогам ст. 472 КПК України.

Так, укладена угода про визнання винуватості відповідає вимогам ст. 472 КПК України, оскільки, у ній зазначено її сторони, формулювання обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті закону України про кримінальну відповідальність, істотні для даного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода обвинуваченого на його призначення, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 КПК України, та наслідки невиконання угоди.

4.2.Кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_1 , належить до числа тих, щодо яких законом передбачена можливість укладення угоди про визнання винуватості.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких та тяжких злочинів.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 369 КК України, у якому обвинувачується ОСОБА_1 , відповідно до положень ст. 12 КК України, належить до нетяжких злочинів.

Крім того, судом встановлено, що вказаним кримінальним правопорушенням завдано шкоди виключно державним та суспільним інтересам і при цьому не завдано та не могло бути завдано шкоди правам та інтересам окремих громадян та/або інтересам юридичних осіб, а також не завдано та не могло бути завдано матеріальних збитків.

Також дане кримінальне провадження не здійснюється щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи.

Таким чином, з огляду на вимоги ч. 4 ст. 469 КПК України, суть інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення дозволяє укладення угоди про визнання винуватості у даному кримінальному проваджені.

4.3.Правова кваліфікація дій ОСОБА_1 є вірною.

З огляду на вимоги ст. 474 КПК України, колегія суддів має пересвідчитись, що прокурором дії обвинуваченого кваліфіковано вірно і що його діяння дійсно містить ознаки складу кримінального правопорушення, щодо якого законом передбачена можливість укладення угоди про визнання винуватості.

З метою здійснення такої перевірки, враховуючи формулювання та межі пред`явленого обвинувачення, а також диспозицію ч. 1 ст. 369 КК України, яка передбачає відповідальність за інкримінований обвинуваченому злочин, суд має надати відповіді на такі питання:

1)Чи є ОСОБА_1 суб`єктом інкримінованого йому злочину?

2)Чи наявні у діях ОСОБА_1 ознаки об`єктивної сторони складу інкримінованого йому злочину?

3)Чи наявні в діях ОСОБА_1 ознаки суб`єктивної сторони складу інкримінованого йому злочину?

4)Чи відповідає об`єкт посягання ознакам безпосереднього об`єкту інкримінованого обвинуваченому злочину?

Проаналізувавши формулювання обвинувачення наведеного в обвинувальному акті та угоді про визнання винуватості, заслухавши пояснення самого обвинуваченого, та його захисника, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів, надаючи відповіді на вказані запитання, приходить до такого.

Чи є ОСОБА_1 суб`єктом інкримінованого йому злочину?

Суб`єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, може бути будь-яка фізична, осудна особа, яка досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

ОСОБА_1 є фізичною особою, доказів його неосудності не надано і судом цього факту не встановлено.

За змістом ст. 22 КК України, кримінальній відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 369 КК України, підлягають особи, яким до вчинення кримінального правопорушення виповнилось 16 років

На момент вчинення інкримінованого діяння обвинувачений досяг 55 років, тобто віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за вчинений ним злочин.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 на момент вчинення злочину був фізичною, осудною особою, яка досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, а отже є суб`єктом інкримінованого йому злочину.

Чи наявні у діях ОСОБА_1 ознаки об`єктивної сторони складу інкримінованого йому злочину?

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст. 369 КК України, полягає у вчиненні одного з таких діянь: пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

ОСОБА_1 обвинувачується і визнає себе винним в пропозиції неправомірної вигоди службовим особам за невчинення в його інтересах дій з використанням наданої їм влади чи службового становища.

Тому, вирішуючи питання щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак об`єктивної сторони інкримінованого йому злочину, суду необхідно встановити:

-Чи пропонував ОСОБА_1 службовим особам неправомірну вигоду?

-Чи обумовлювалась пропозиція неправомірної вигоди невчиненням такими службовими особами дій з використанням наданої їм влади чи службового становища?

Під пропозицією неправомірної вигоди у статті 369 КК України слід розуміти висловлення службовій особі наміру про надання такої неправомірної вигоди (примітка до ст.354 КК України).

У свою чергу, під неправомірною вигодою слід розуміти, зокрема, грошові кошти, які пропонують без законних на те підстав (примітка до ст. 364-1 КК України).

За змістом пред`явленого обвинувачення ОСОБА_1 запропонував працівникам поліції грошові кошти у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн. за непритягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст. 130 та ст. 126 КУпАП.

Службовими особами, яким згідно зі ст. 369 КК України заборонено пропонувати, обіцяти чи надавати неправомірну вигоду, є зокрема, особи які постійно здійснюють функції представників влади, до переліку яких належать і поліцейські.

Згідно з положеннями ст. 94 ЗУ «Про Національну поліцію», за службу в поліції поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення поліцейського входять:

1) посадовий оклад;

2) оклад за спеціальним званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер);

4) премії;

5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

При цьому, згідно з положеннями ЗУ «Про запобігання корупції», який поширюється і на поліцейських, їм забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди.

Тобто поліцейські у зв`язку з проходженням служби в поліції і виконанням своїх повноважень не мають права одержувати будь-які грошові кошти, крім передбаченого законодавством грошового забезпечення.

Вказаному кореспондує встановлена законодавством про кримінальну відповідальність заборона для громадян пропонувати, обіцяти чи надавати поліцейським грошові кошти у зв`язку із вчиненням ними дій, обумовлених наданою їм владою, службовими повноваженнями або службовим становищем.

Тому, у розумінні ст. 369 КК України, грошові кошти, які не входять до складу грошового забезпечення поліцейського, а пропонуються йому у зв`язку із використанням ним службових повноважень або службового становища та пов`язаних із цим можливостей, є неправомірною вигодою.

За змістом пред`явленого обвинувачення, матеріалів кримінального провадження і наданих обвинуваченим пояснень, 16 лютого 2017 року працівниками Управління патрульної поліції у м. Миколаїв ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зупинено автомобіль «ТOYOTA LAND CRUISER 200», д.н.з. НОМЕР_1 , за кермом якого перебував обвинувачений ОСОБА_1 та який за зовнішніми ознаками перебував в стані алкогольного сп`яніння. Працівниками патрульної поліції висловлено вимогу пред`явити посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. На вказану вимогу обвинувачений передав лише посвідчення водія, під час спілкування інспектор вказав водію, що у нього присутні ознаки алкогольного сп`яніння, на що останній почав вибачитися за те, що п`яний. Після неодноразово висловлених працівниками УПП вимог надати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, обвинувачений ОСОБА_1 почав умовляти пробачити його. Працівниками УПП умовляння не бралися до уваги, під час розмови останні намагалися з`ясувати причини керування транспортного засобу в нетверезому стані, обвинувачений відповідаючи на їхні запитання та намагаючись комусь зателефонувати, продовжував умовляннями просити відпустити його, обіцяючи керувати автомобілем обережно.

На відмову відпустити його, обвинувачений ОСОБА_1 запропонував останнім 1000 (одну тисячу) грн. для уникнення адміністративної відповідальності, про що свідчить фраза: «Ребят, я Вас прошу, тисячу гривень даю, відпустіть мене».

Тобто, ОСОБА_1 , розуміючи, що вчинив порушення правил дорожнього руху, та усвідомлюючи обов`язок працівників УПП скласти відповідний адміністративний протокол та винести відповідну постанову, з метою уникнення адміністративної відповідальності, умовляннями просить не виконувати поліцейських їх обов`язку та відпустити його і після їхньої відмови пропонує грошові кошти в розмірі 1 000 (одна тисяча) грн.

Таким чином, пропозиція ОСОБА_1 надати працівникам патрульної поліції грошові кошти обумовлювалася саме невчиненням останніми дій, з використанням наданої їм влади чи службового становища, а саме - непритягненням обвинуваченого до адміністративної відповідальності, шляхом нескладання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення за статтею 130 КУпАП, та неприйняття постанови про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.126 КУпАП.

Вказане свідчить про здійснення ОСОБА_1 пропозиції неправомірної вигоди службовим особам за невчинення в його інтересах дій з використанням наданої їм влади чи службового становища, тобто про виконання об`єктивної сторони складу інкримінованого йому злочину.

Чи діяв ОСОБА_1 з прямим умислом?

З суб`єктивної сторони, злочин, передбачений ч. 1 ст. 369 КК України, може бути вчинений лише з прямим умислом.

Прямий умисел у злочинах з усіченим складом (яким є інкримінований ОСОБА_1 злочин) характеризується психічним ставленням виключно до діяння.

Тож, для встановлення прямого умислу на вчинення злочину з усіченим складом слід з`ясувати, чи усвідомлює особа суспільно-небезпечний характер свого діяння (інтелектуальна ознака умислу) і чи бажає вчинити таке суспільно-небезпечне діяння (вольова ознака умислу).

Враховуючи специфіку діяння, яке становить об`єктивну сторону інкримінованого обвинуваченому злочину, суду необхідно надати відповіді на такі питання:

-чи усвідомлював обвинувачений, що пропонує грошові кошти службовим особам саме як неправомірну вигоду за невчинення ними дій з використанням наданої їм влади чи службового становища?

-чи усвідомлював обвинувачений суспільно-небезпечний характер своєї поведінки і чи бажав діяти саме таким чином?

Вирішуючи вказані питання, суд виходить з таких міркувань.

ОСОБА_1 , пропонуючи грошові кошти, цілком усвідомлював, що вони пропонуються ним в якості неправомірної вигоди за невчинення поліцейськими дій спрямованих на притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху.

Так, під час розмови з поліцейськими ОСОБА_1 неодноразово звертався до них із проханням вибачити його за допущене правопорушення та відпустити з місця події, після чого запропонував за це грошові кошти у сумі 1000 (одна тисяча) гривень. Зі змісту їх розмови однозначно зрозуміло, що пропонуючи вказані грошові кошти, ОСОБА_1 схиляє поліцейських до невчинення ними передбачених законодавством дій, спрямованих на притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що обвинувачений беззаперечно усвідомлював, що пропонує грошові кошти службовим особам саме в якості неправомірної вигоди за невчинення ними дій з використанням наданої їм влади та службового становища.

Вирішуючи питання про те, чи усвідомлював обвинувачений суспільно-небезпечний характер своєї поведінки, суд виходить із того, що відповідно до ст. 8 ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад», депутат місцевої ради повинен дотримуватися правил депутатської етики, зокрема, керуватися загальнодержавними інтересами та загальновизнаними принципами порядності, честі і гідності. Крім того, суд враховує, що на депутатів місцевих рад поширюються вимоги та обмеження, встановлені Законом України "Про запобігання корупції", а тому ОСОБА_1 був обізнаний із його змістом, зокрема, з положеннями про те, що поліцейським забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди.

З огляду на це, пропозиція поліцейським надати неправомірну вигоду за невиконання ними передбачених законодавством повноважень з очевидністю для обвинуваченого порушує загальновизнані принципи порядності, честі і гідності, прямо суперечить загальнодержавним інтересам у виконанні службовими особами своїх обов`язків незалежно та неупереджено, а також нівелює значимість державного механізму запобігання корупції, а отже є суспільно-небезпечним діянням.

Про бажання ОСОБА_1 діяти саме таким чином свідчить той факт, що пропозиції неправомірної вигоди передували неодноразові вибачення перед поліцейськими, визнання ним своєї провини за вчинене адміністративне правопорушення та прохання відпустити його. Водночас, у відповідь на такі звернення обвинувачений отримав від поліцейських чітку відмову. Тому, усвідомлюючи, що він вчинив адміністративне правопорушення і що шляхом вмовлянь і вибачень йому не вдасться уникнути відповідальності за скоєне, у обвинуваченого виник умисел на надання працівникам поліції неправомірної вигоди, реалізуючи який він висловив пропозицію надати таку вигоду, що виразилась у фразі: «…Ребят, я Вас прошу, тисячу гривень даю, відпустіть мене...».

Такі фрази і поведінка обвинуваченого однозначно свідчать про бажання уникнути відповідальності за вчинене ним правопорушення шляхом надання працівникам поліції неправомірної вигоди.

Тож, встановлені судом обставини однозначно свідчить про повне усвідомлення ОСОБА_1 суспільно-небезпечного характеру своїх дій та бажання їх вчинити.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що обвинувачений діяв з прямим умислом, а тому в його діях наявні ознаки суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України.

Чи відповідає об`єкт посягання ознакам безпосереднього об`єкту інкримінованого обвинуваченому злочину?

Безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ст. 369 КК України, - є відносини, які забезпечують неупереджене виконання службовими особами своїх функцій та дотримання ними передбачених законодавством вимог, заборон і обмежень. Такі відносини очевидно порушуються внаслідок незаконного втручання в службову діяльність таких осіб, зокрема, шляхом пропозицій неправомірної вигоди за вчинення чи невчинення дій, обумовлених займаною ними посадою.

За обставинами цього кримінального провадження, ОСОБА_1 висловив пропозицію працівникам поліції надати їм неправомірну вигоду за те, щоб останні не виконували передбачених законом повноважень, спрямованих на притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху.

Такі дії обвинуваченого несуть загрозу існуючій системі охорони правопорядку, оскільки формують у свідомості громадян уявлення про те, що виконання поліцією своїх обов`язків залежить від одержання ними неправомірної вигоди, а тому підривають віру суспільства у можливість працівників поліції діяти незалежно та неупереджено.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вчинені обвинуваченим дії спричиняють шкоду відносинам з приводу належного виконання службовими особами своїх функцій, що відповідає ознакам безпосереднього об`єкту злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що діяння обвинуваченого містить у собі усі ознаки складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, а отже кваліфікація його дій, здійснена прокурором, є вірною, що дозволяє укладення угоди про визнання винуватості у даному кримінальному провадженні.

4.4.Наявні фактичні підстави для визнання обвинуваченим своєї вини.

Вивченням фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті та угоді про визнання винуватості, а також матеріалів кримінального провадження з`ясовано, що існують достатні фактичні підстави стверджувати, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 369 Кримінального кодексу України.

Так, судом встановлено, що факт вчинення обвинуваченим інкримінованого йому злочину підтверджується сукупністю зібраних під час досудового розслідування та досліджених під час судового розгляду доказів, а саме - письмовими та електронними документами, висновком експерта, показаннями свідків.

Усе викладене дає можливість суду дійти однозначного висновку про існування фактичних підстав для визнання обвинуваченим винуватості. Колегія суддів вважає, що вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому злочину знайшло своє підтвердження сукупністю зібраних доказів, а визнання ним своєї вини не є результатом самообмови.

4.5.Умови угоди відповідають інтересам суспільства.

На переконання колегії суддів, інтерес для суспільства в затвердженні угоди про визнання винуватості у даному провадженні полягає у скороченні часу розгляду кримінальної справи щодо нетяжкого злочину, яким не завдано істотної шкоди окремим фізичним чи юридичним особам та не спричинено будь-яких тяжких наслідків.

Крім того, суд враховує, що під час судового розгляду обвинувачений щиро розкаявся у вчиненому та надав зізнавальні свідчення проти себе.

Затвердження угоди у даному провадженні забезпечить справедливе та в розумні строки вирішення кримінальної справи, досягнення цілей та завдань кримінального провадження при мінімальних затратах державних ресурсів, а також зменшить навантаження на органи прокуратури і суд.

На думку колегії суддів, було б недоцільним продовжувати здійснювати судовий розгляд в загальному порядку, враховуючи беззаперечне визнання обвинуваченим своєї вини, характер та тяжкість інкримінованого правопорушення, особу винного та його ставлення до вчиненого.

Колегія суддів вважає, що укладена угода відповідає інтересам суспільства і в частині узгодженого покарання. Так, на думку колегії суддів, воно відповідає загальним засадам призначення покарання, є співмірною та достатньою реакцією держави на вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення, виходячи з меж, встановлених санкцією статті, що передбачає відповідальність за нього.

Слід зазначити, що поданою угодою не передбачено покладення на обвинуваченого будь-яких обов`язків щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою і так само прокурором при її укладені не враховано, що обвинувачений не надавав будь-яких викривальних свідчень щодо інших осіб та не сприяв розкриттю інших кримінальних правопорушень.

Разом з тим, на переконання суду, наявність вказаних складових у змісті угоди є необов`язковою і залежить від суті та характеру вчиненого кримінального правопорушення. Так, кримінальне правопорушення, інкриміноване обвинуваченому, було вчинено одноособово, без будь-якого сприяння з боку інших осіб, з огляду на що обвинуваченим не могли і не можуть в майбутньому надаватись будь-які викривальні свідчення щодо них.

За таких обставин, не покладення відповідних обов`язків на обвинуваченого та не врахування відповідних фактів прокурором не може свідчити про відсутність суспільного інтересу в укладенні угоди, оскільки це б ставило обвинуваченого у нерівноцінне становище порівняно із тими особами, які вчинили злочин за допомогою співучасників та були обізнані про вчинення інших кримінальних правопорушень.

4.6.Умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.

Судом встановлено, що в укладенні даної угоди згідно з п. 9 ч. 2 ст. 52 КПК України, брав участь захисник і що її умови не є невиправдано обтяжливими для будь-якої із сторін.

Крім того, укладена угода не має преюдиціального значення для кримінального провадження щодо будь-яких інших осіб.

У даному кримінальному провадженні відсутні потерпілі, кримінальним правопорушенням не завдано шкоди правам та інтересам окремих громадян або інтересам юридичних осіб, а внаслідок вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення не завдано матеріальних збитків.

Таким чином, судом не встановлено порушення угодою прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб.

4.7.Укладення угоди є добровільним актом її учасників.

Обвинувачений під час судового засідання підтвердив свій намір щодо укладення угоди та просив суд її затвердити, вказавши, що це є результатом його внутрішнього переконання і він зробив це добровільно.

Також обвинувачений та його захисник повідомили, що укладення угоди не є наслідком будь-якого неправомірного впливу на них, вказали, що насильства, примусу чи погроз до ОСОБА_1 ніхто не застосовував, будь-яких обіцянок чи пропозицій, ніж ті, що передбачені угодою, їм ніхто не надавав.

Так само і прокурор повідомив, що її укладення було добровільним, сторони розуміють наслідки її затвердження та невиконання.

Отже, усі сторони угоди підтвердили добровільність її укладення та спільну узгодженість усіх викладених у ній умов.

З огляду на вказане, у суду не виникло жодних сумнівів у добровільності укладення угоди про визнання винуватості.

4.8.Узгоджене сторонами покарання відповідає вимогам закону.

Так, відповідно до змісту угоди, сторони дійшли згоди про призначення ОСОБА_1 покарання у межах, передбачених санкцією ч. 1 ст. 369 КК України (в редакції, що діяла на час вчинення злочину), а саме - покарання у виді штрафу у розмірі семисот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

На переконання колегії суддів, домовленості сторін угоди щодо узгодженого покарання не виходять за межі загальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність, а узгоджена міра покарання має конкретний вираз.

Зі змісту угоди вбачається, що при узгодженні вказаного покарання сторонами враховано і дотримано:

1) положення пунктів 1-2 ч. 1 ст. 65 КК України, а саме:

- сторони узгодили покарання у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

- при визначенні меж покарання виходили із положень розділу X Загальної частини КК України;

2) положення п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, а саме:

- сторони врахували характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину;

- взяли до уваги особу винного та врахували його поведінку після вчинення злочину;

- встановили наявність обставин, що пом`якшують покарання - щире каяття, та обставин, що його обтяжують - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

При вирішенні питання про те, чи є узгоджене сторонами покарання необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів, суд враховує ступінь та характер сприяння обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього, зокрема, надання зізнавальних свідчень стосовно себе, беззаперечне визнання ним своєї винуватості та щире каяття.

Також суд враховує, що в матеріалах справи міститься досудова доповідь, складена відносно ОСОБА_1 . Арбузинським МРВ філії ДУ «Центр пробації» у Миколаївській області. За змістом цієї доповіді, результати оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення відносно обвинуваченого ОСОБА_1 показали середній ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та середній ризик небезпеки для суспільства у тому числі для окремих осіб.

Крім того, орган пробації зазначив, що, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також середню ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення, виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення або обмеження волі, та не становить високої небезпеки для суспільства.

Крім викладеної в досудовій доповіді характеристики обвинуваченого, суд враховує, що непогашених та незнятих судимостей він не має, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, одружений і має на утриманні двох неповнолітніх дітей.

Також судом встановлено, що обвинувачений має вищу освіту, науковий ступінь доктора економічних наук та обраний член-кореспондентом НААН України, а також протягом тривалого часу очолює ДП «ДГ «Агрономія» Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України» Арбузинського району Миколаївської області.

З огляду на викладене, враховуючи наявність стійких соціальних зв`язків, обов`язків щодо утримання неповнолітніх дітей, громадську діяльність, вклад у розвиток сільського господарства та багаторічну роботу на державному підприємстві, беручи до уваги позитивну характеристику обвинуваченого як за місцем роботи, так і за місцем проживання, а також враховуючи висновки, викладені у досудовій доповіді, колегія суддів вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції його від суспільства, а тому узгоджене сторонами покарання за своїм видом та розміром відповідає характеру, тяжкості вчиненого діяння та особі винного, а також загальним засадам його призначення, встановленим законом України про кримінальну відповідальність, та забезпечить досягнення мети його застосування.

5.Висновок суду.

Таким чином, судом встановлено, що укладена у даному кримінальному проваджені угода про визнання винуватості відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства та закону України про кримінальну відповідальність.

Також судом не встановлено підстав для відмови в її затвердженні, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про необхідність затвердження вказаної угоди про визнання винуватості між сторонами, шляхом ухвалення вироку та призначення обвинуваченому узгодженої міри покарання.

6.Вирішення інших питань

6.1.Рішення щодо долі документів

При ухваленні вироку, керуючись положеннями ч. 9 ст. 100 КПК України, суд має вирішити питання про долю документів та речових доказів, які були надані сторонами і долучені до матеріалів судової справи.

Документи, передані суду сторонами кримінального провадження, колегія суддів вирішує залишити в матеріалах кримінального провадження.

6.2.Рішення щодо розподілу процесуальних витрат

Відповідно до вимог чинного Кримінального процесуального кодексу (ст. ст. 124, 368 КПК України) при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, суд повинен вирішити, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.

Враховуючи ухвалення обвинувального вироку, у відповідності до положень ч. 2 ст. 124 КПК України, суд вирішує стягнути з обвинуваченого витрати на проведення експертиз, загальна вартість яких складає 15 202 грн., а саме:

-за проведення комплексної судової психолого-лінгвістичної експертизи на загальну суму 11 440,00 грн. (сума витрат підтверджується відомостями з супровідного листа до висновку експертизи - т.4, а/с №231);

-за проведення експертизи відео- звукозапису на загальну суму З 762,00 грн. (сума витрат підтверджується відомостями з супровідного листа до висновку експертизи - т.3, а/с №140).

6.3.Рішення щодо запобіжного заходу

Враховуючи, що протягом судового розгляду у Вищому антикорупційному суді будь-який запобіжний захід до ОСОБА_1 не застосовувався, а також з огляду на те, що узгоджене сторонами угоди покарання не пов`язане з позбавленням волі, застосування будь-якого запобіжного заходу було б невиправданим.

6.4.Речові докази суду для дослідження не надавались;

6.5.Захід забезпечення у виді арешту майна не застосовувався;

6.6.Цивільний позов не заявлявся;

6.7.Спеціальна конфіскація не застосовується;

6.8.Підстави для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру відсутні;

6.9.Підстави для виплати винагороди викривачу відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 369, 373, 374-376, 469-476 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

1.Затвердити угоду, укладену 10 листопада 2021 року у м. Києві, в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52017000000000144 від 27 лютого 2017 року, між прокурором п`ятого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Ткачем І.М. та обвинуваченим ОСОБА_1 , за участю захисника останнього - адвоката Тимошина В.В.

2. ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України (у редакції від 26 листопада 2015 року).

3.Призначити йому узгоджену між сторонами угоди міру покарання у виді штрафу у розмірі 750 (семисот п`ятидесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 12 750 (дванадцять тисяч сімсот п`ятдесят) гривень.

4.Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів, а саме витрати на проведення:

-Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз комплексної судової психолого-лінгвістичної експертизи, за результатами якої складено висновок експерта № 4205/4207/18-61 від 26.03.2018 - на загальну суму 11 440,00 грн.;

-Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз експертизи відео- звукозапису, за результатами якої складено висновок експерта № 1847/1848 від 05.05.2017 - на загальну суму З 762,00 грн.

5.Документи, передані суду сторонами кримінального провадження, залишити в матеріалах кримінального провадження.

6.Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, та з урахуванням обмежень, визначених ч. 2 ст. 473 КПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Вищий антикорупційний суд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

7.Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

8.Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

9.Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право ознайомитись із журналом судового засідання та подати до нього письмові зауваження.

10.Роз`яснити учасникам провадження, що згідно з положеннями статті 476 КПК України, у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цього кримінального правопорушення.

11.Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності за ст. 389-1 КК України.

Головуючий: О.В. Федоров

Судді: Л.І. Задорожна

Я.В. Шкодін