Документ № 100988247

справа № 757/28191/18-к

провадження №11-кп/991/69/21

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2021 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді Семенникова О.Ю.,

суддів: Калугіної І.О., Михайленка Д.Г.,

секретаря судового засідання Ворони К.О.,

за участю особи, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1 ,

прокурора Андронової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 23 липня 2021 року про відмову в задоволенні клопотання про повернення оригіналів речових доказів,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

За ухвалою Вищого антикорупційного суду від 24 листопада 2020 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 квітня 2017 року за №52017000000000276 щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за ст.366-1 КК, закрито на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 КПК та вирішено питання щодо долі речових доказів.

Ухвалою колегії суддів Вищого антикорупційного суду від 23 липня 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 та заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про повернення оригіналів речових доказів внаслідок необґрунтованості.

Вказане рішення мотивоване, зокрема тим, що згідно з наданим стороною обвинувачення переліком письмових матеріалів, які підлягали дослідженню у ході судового розгляду обвинувального акту, такому дослідженню загалом підлягало 29 томів матеріалів, проте внаслідок закриття кримінального провадження у процесі судового розгляду велика кількість матеріалів провадження залишилась як недосліджена у сторони обвинувачення, а відтак суд не може повернути оригінали документів внаслідок їх відсутності в матеріалах судового провадження.

Вимоги апеляційної скарги і доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати у зв`язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та постановити нову ухвалу про задоволення клопотання.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що судом не враховані положення п.1 ч.6 ст.100 КПК, оскільки вказані у клопотанні речі та документи не містять і не можуть містити слідів будь-якого кримінального правопорушення, в тому числі, передбаченого ст.366-1 КК, а тому їх повернення не завдасть шкоди для кримінального провадження. Висновки суду про те, що для вирішення питання повернення речових доказів заявники мають звернутися безпосередньо до органів в розпорядженні яких вони знаходяться, а також про необхідність доведення такого повернення є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Разом з тим під час розгляду клопотання, суд першої інстанції не був позбавлений можливості витребувати у прокурора речі та документи, які є предметом клопотання та дослідити обставини, з`ясування яких має істотне значення для його вирішення. Також ОСОБА_1 вказує, що речі та документи вилучені із квартири, що належить ОСОБА_2 , при цьому ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є її синами, а тому факт знаходження зазначених речей та документів у квартирі свідчить про їх належність власнику квартири та її родині. На думку особи висновки суду щодо відмови в задоволенні клопотання свідчать про фактичне ухилення судом від його розгляду по суті з формальних підстав.

Позиції учасників судового провадження.

ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити із зазначених у ній підстав, наполягав, що незалежно від доведеності ним необхідності повернення оригіналів доказів, останні мають бути надані заявнику після закриття кримінального провадження.

Прокурор в судовому засіданні, посилаючись на безпідставність апеляційної скарги просив відмовити у її задоволенні, подав до суду письмові заперечення, в яких зазначив про неправомірність посилань особи, яка подала апеляційну скаргу, на неврахування судом першої інстанції положень п.1 ч.6 ст.100 КПК, за якими речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення повертаються власнику або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливе без шкоди для кримінального провадження. Враховуючи, що вказані у клопотанні речі та документи мають відповідно до ст.98 КПК ознаки речових доказів та через це обґрунтовано визнані речовими доказами, норми ч.6 ст.100 КПК у даному випадку не можуть бути застосовані. Також прокурор вказує про невідповідність дійсності доводів про те, що 09 липня 2021 року у судовому засіданні суд доручив прокурору надати в судове засідання 23 липня 2021 року речові докази, зазначені у клопотанні, оскільки у вказаному судовому засіданні суд просив прокурора надати інформацію про місцезнаходження речових доказів, зазначених у клопотанні, що в подальшому зроблено прокурором. Не ґрунтуються на нормах кримінального процесуального законодавства і твердження ОСОБА_1 щодо незгоди з доводами суду про те, що для повернення оригіналів документів, які мають статус речових доказів, має бути доведена належним чином фактична необхідність такого повернення, та з огляду на положення на ч.3 ст. 100 КПК є очевидним те, що у клопотанні володільця документів має бути наведене обґрунтування такої необхідності видачі саме оригіналу документу. Окремо прокурор зазначає, що частина документів із наведеного у заяві переліку взагалі ніколи не визнавались детективом речовими доказами та були повернуті ОСОБА_1 ще 20 жовтня 2017 року, а тому ніяк не можуть бути повернуті особі ще раз.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі заявлені у ній вимоги, зазначили, що речі та документи вилучені під час обшуку із квартири, що належить на праві власності ОСОБА_2 , є власністю останньої та її синів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Проте, на переконання осіб, закриваючи кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 суд дійшов до помилкового висновку про залишення належних їм речей і документів у матеріалах кримінального провадження, чим порушив право власності законних володільців.

ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу також підтримав у повному обсязі заявлені у ній вимоги,вказавши, що йому на праві власності належить гараж (бокс) № НОМЕР_1 , розташований за адресою вул. Дніпровський узвіз, 1 в м. Києві, при цьому оригінали правовстановлюючих документів на вказане майно тимчасово знаходились у ОСОБА_2 за місцем її проживання та були безпідставно вилучені працівниками НАБУ і до цього часу не повернуті. Разом з цим, рішенням Вищого антикорупційного суду зазначені документи протиправно залишені в матеріалах кримінального провадження, чим порушено його право власності.

ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , а також адвокати Кравець Р.Ю., Черненко П.С. та Мартиненко А.В. в судове засідання не з`явились, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомили. Відповідно до ч.4 ст.405 КПК неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, у зв`язку з чим розгляд апеляційної скарги проведено без їх участі.

Мотиви суду.

Відповідно до ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Як вбачається з ухвали про закриття кримінального провадження від 24 листопада 2020 року суд першої інстанції вирішив долю речових доказів таким чином: 1) визнані речовими доказами за постановами від 25 липня 2017 року, 09 серпня 2017 року, 09 серпня 2017 року документи повинні бути залишені у матеріалах даного провадження; 2) визнані речовими доказами за постановами від 11 серпня 2017 року, 15 серпня 2017 року, 15 серпня 2017 року, 16 серпня 2017 року, 16 серпня 2017 року, 16 серпня 2017 року речі, які були передані на відповідальне зберігання, повинні бути залишені їх володільцям; 3) визнані речовими доказами за постановами від 15 серпня 2017 року, 18 серпня 2017 року, 18 серпня 2017 року речі, які зберігаються у камері схову, повинні бути повернуті володільцям.

Одночасно судом роз`яснено, що відповідно до частини 3 статті 100 КПК за клопотанням володільця документа слідчий, прокурор, суд можуть видати копії цього документа, за необхідності - його оригінал, долучивши замість них до кримінального провадження завірені копії. За частиною 12 статті 100 КПК спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання рішенням суду законної сили.

Зазначене рішення суду першої інстанції в частині вирішення долі речових доказів не оскаржувалось, ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13 січня 2021 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Кравця Р.Ю. з підстав порушення загальних засад кримінального провадження та помилковості закриття кримінального провадження саме судом на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК, залишено без задоволення, а ухвалу від 24 листопада 2020 року без змін, вимог та обгрунтувань стосовно невірного вирішення питання долі речових доказів в апеляційній та касаційній скаргах не зазначено.

31 травня 2021 року ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись до суду першої інстанції з заявою, а в подальшому з клопотанням від 15 червня 2021 року про повернення володільцям наявних в матеріалах кримінального провадження низки речей та документів, вказаних в пунктах 2.1.2 та 2.1.3 пункту 2.1 резолютивної частини ухвали від 24 листопада 2020 року про закриття кримінального провадження, з посиланням на те, що «вилучені при проведенні обшуків оригінали документів є правовстановлюючими документами на об`єкти нерухомості, транспортний засіб та інше майно, і мають знаходитись у їх власників, як і документи, пов`язані із придбанням, користуванням та обслуговуванням вказаного майна», проте оскаржуваним рішенням від 23 серпня 2021 року у його задоволенні відмовлено.

Вказане рішення мотивоване тим, що суд не може повернути оригінали документів внаслідок їх відсутності в матеріалах судового провадження. Крім того, згідно з наданою прокурором інформацією, оригінали документів знаходяться частково у прокурора, а частково у Національному антикорупційному бюро України (далі - НАБУ), деякі з них повернуті або знищені, а тому для вирішення питання щодо повернення оригіналів документів заявники мають право звернутись безпосередньо до таких органів, яким вони не скористались до теперішнього часу. При цьому для повернення оригіналів документів, що мали статус речових доказів, має бути доведена належним чином фактична необхідність такого повернення.

Також суд першої інстанції не встановив обґрунтованих правових підстав вважати ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 володільцями документів щодо яких подано клопотання та зазначив, що це питання може бути вирішене лише в порядку цивільного судочинства.

Зазначені обставини покладені судом першої інстанції в обґрунтування мотивів прийняття рішення про відмову в задоволенні клопотання про повернення речових доказів

Враховуючи вимоги і доводи апеляційної скарги, правову позицію, висловлену в ухвалі суду про закриття кримінального провадження від 24 листопада 2020 року та в оскаржуваній ухвалі від 23 серпня 2021 року, колегія суддів приходить до наступного.

Пунктом 14 ч.1 ст.537 КПК встановлено, що суд має право вирішувати питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Вирішення питання про речові докази у кримінальному провадженні нерозривно пов`язано з примусовим обмеженням або позбавленням права власності особи, а тому гарантією забезпечення цього конституційного права особи та попередження незаконного та необґрунтованого його обмеження чи припинення є обов`язкове дотримання належної правової регламентації підстав та порядку вирішення зазначеного питання.

Із урахуванням специфіки речових доказів, законодавець приділяє їм підвищену увагу, закріплюючи поняття речових доказів, перелік їх видів за зв`язком із подією кримінального правопорушення, способи збирання речових доказів стороною обвинувачення, строки і порядок їх зберігання, способи і порядок вирішення питання про них тощо.

Способи вирішення долі речових доказів обумовлені їх видами, що виділяються за критерієм зв`язку речових доказів із подією кримінального правопорушення (за винятком речових доказів зазначених у п.1 ч.6 ст.100 КПК, способи вирішення долі яких залежать від особливих властивостей самих речових доказів та їх вартості). Забезпечення недоторканності права власності у ході вирішення питання про долю речових доказів і спеціальну конфіскацію зумовлює обґрунтованість законодавчого підходу щодо визнання пріоритету повернення речових доказів власнику (законному володільцю) перед іншими способами вирішення їх долі. Щодо низки речових доказів законодавець закріплює повноваження застосувати один з передбачених способів вирішення їх долі, вибір конкретного з яких покладається на розсуд суду та здійснюється ним залежно від обставин кримінального провадження.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 суд враховує таке.

Частиною 3 статті 100 КПК зокрема визначено, що документ повинен зберігатися протягом усього часу кримінального провадження.

Питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили (ч.9 ст.100 КПК).

Згідно з нормою пункту 7 частини 9 статті 100 КПК документи, що є речовими доказами, залишаються в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Відповідно до ч.5 ст.100 КПК речові докази та документи, надані суду, зберігаються в суді, разом з цим за клопотанням володільця документа слідчий, прокурор, суд можуть видати копії цього документа або оригінал (ч.3 ст.100 КПК).

Аналіз зазначеної норми, всупереч доводам апеляційної скарги щодо виникнення у суду обов`язку повернення оригіналів речей і документів за зверненням законних володільців, дає можливість дійти висновку про відсутність юридичних підстав для надання судом володільцю копій або оригіналів документи, які суду не надавались і в судовому засіданні не досліджувалися.

Разом з цим, як зазначалось раніше, за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалу від 24 листопада 2020 року, якою в тому числі вирішено долю речових доказів, ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 13 січня 2021 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу без змін.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд. У п.40 рішення по справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine) від 03 квітня 2008 року, заява №3236/03, ЄСПЛ зазначив, що «одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Рябих проти Росії» (980Ц 72) (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х)».

У ч.3 ст.100 КПК зазначено, що за клопотанням володільця документа слідчий, прокурор, суд можуть видати копії цього документа, за необхідності - його оригінал, долучивши замість них до кримінального провадження завірені копії.

Отже вказана норма містить умовну вимогу до клопотання про надання оригіналу документа, який повинен зберігатися в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання, зокрема, як це зазначено в ухвалі Вищого антикорупційного суду від 24 листопада 2020 року, а саме обґрунтування необхідності отримання оригіналу документа на підтвердження наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру, оскільки вирішення питання про повернення оригіналу документа, доля якого вже вирішена відповідним рішенням суду, може призвести до фактичної зміни раніше ухваленого рішення в цій частині.

А тому посилання ОСОБА_1 як в апеляційній скарзі, так і під час апеляційного розгляду на безпідставність висновку суду першої інстанції про те, що для повернення оригіналів документів, які мали статус речових доказів, має бути доведена належним чином фактична необхідність такого повернення, ґрунтуються виключно на власному трактуванні відповідних положень КПК.

Разом з тим прокурором як в суді першої інстанції, так і під час провадження в суді апеляційної інстанції зазначалось що речові докази, зазначені у заяві ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 та ОСОБА_3 , перебувають у розпорядженні сторони обвинувачення, та з огляду на те, що суду вказані у клопотанні речові докази не надавались під час судового розгляду, вони ним не досліджувались та не оцінювались, а перебували у сторони обвинувачення, суд обґрунтовано роз`яснював ОСОБА_1 під час судових засідань та зазначив у своїй ухвалі від 23 липня 2021 року, що володільцям майна доцільно звернутись з аналогічними клопотаннями саме до прокурорів САП та детективів НАБУ, у розпорядженні яких перебувають ці речові докази. Проте ОСОБА_1 категорично відмовився від подання таких клопотань, мотивуючи це тим, що не довіряє детективам і прокурорам та вважає, що приймати рішення про повернення речових доказів у кримінальному провадженні зобов`язаний виключно суд, навіть, якщо вони йому і не були надані під час судового розгляду.

При цьому особою не надано до суду доказів звернення до слідчого (детектива) або прокурора у розпорядженні яких перебувають речові докази з будь-якими заявами про вирішення цього питання у позасудовому порядку. Таким чином суд констатує, що у випадку наявності такого звернення та відмови у його вирішенні, звернення до суду було б способом захисту права власності, проте у даному випадку вбачається принципова позиція особи не звертатися до прокурорів САП та детективів НАБУ, що не може свідчити про наявність обставини реальної необхідності отримання особою вищевказаних документів.

За таких обставин, колегія суддів констатує, що за змістом поданого клопотання (заяви) та позицією висловленою особою під час апеляційного розгляду, вбачається не вимога про їх повернення з обставин необхідності, а фактична незгода з бездіяльністю детектива чи прокурора, в розпорядженні котрих на даний час перебувають речові докази, долю яких вирішено ухвалою суду, щодо «автоматичного» неповернення доказів без відповідного звернення лише на підставі факту закриття кримінального провадження.

Разом з цим, висновок суду першої інстанції про відсутність обґрунтованих правових підстави вважати ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 володільцями документів, про повернення яких зазначено в клопотанні, на переконання колегії суддів є передчасним, та має вирішуватись судом з урахуванням ч.3, 5 ст.100 КПК, а саме лише за наявності в розпорядженні суду таких документів.

Проте такий висновок не вплинув на правильність вирішення судом першої інстанції заявлених клопотань по суті.

При цьому положення п.1 ч.6 ст.100 КПК, на які посилається ОСОБА_1 , у даному випадку не можуть бути застосовані, оскільки зазначені речові докази (документи) не є великими партіями товарів, громіздкими предметами та/або такими, що створюють труднощі у їх зберіганні, не потребують спеціальних умов для зберігання тощо. Зазначені особою доводи нівелюються раніше висвітленим судом загальним правилом, за яким документи, визнані речовими доказами, зберігаються з матеріалами провадження весь час, відповідно до ч.3 ст.100КПК.

В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні при вирішення питання щодо правомірності прийнятого судом рішення про відмову у задоволенні клопотання про повернення оригіналів речових доказів.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 6§1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент (VandeHurk v. theNetherlands, 19 April 1994, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (Boldea v. Romania, 15 February 2007§30). При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09 грудня 1994 року, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04, § 58).

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що як неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, заява № 49684/99, § 30).

Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали судом дотримано передбачені кримінальним процесуальним законодавством вимоги, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст.ст. 2, 8, 98, 100, 370, 404, 405, 407, 418, 419, 424, 537, 539 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу Вищого антикорупційного суду від 23 липня 2021 року про відмову в задоволенні клопотання про повернення оригіналів речових доказів залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

______________ _____________ ______________

Семенников О.Ю. Калугіна І.О. Михайленко Д.Г.