Документ № 102813891

справа № 991/8424/21

провадження №11-сс/991/23/22

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2022 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді Семенникова О.Ю.,

суддів: Михайленка Д.Г., Панкулича В.І.,

секретаря судового засідання Ворони К.О.,

за участю підозрюваного ОСОБА_1 ,

захисників Іваніна В.В., Пересунька С.В., Ханіна С.Г.,

прокурора Панченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві апеляційну скаргу захисника Іваніна Вадима Вікторовича, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 , на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16 грудня 2021 року про відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16 грудня 2021 року відмовлено у задоволенні скарги захисника Іваніна В.В. на повідомлення про підозру.

Висновки слідчого судді щодо відмови у задоволенні скарги мотивовані тим, що захисниками не наведено у скарзі обставин, які б очевидно та беззаперечно вказували на будь-яку непричетність ОСОБА_1 до кримінального правопорушення, у вчиненні якого йому повідомлено про підозру, перевірка повідомлення про підозру з точки зору обґрунтованості підозри з врахуванням ст.17 КПК може бути лише предметом безпосереднього судового розгляду кримінального провадження судом, оскільки на стадії досудового розслідування слідчий суддя може оцінити лише достатність зібраних доказів для підозри певної особи, не вдаючись до їх оцінки як допустимих.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді, вважаючи її незаконною, оскільки викладені у ній висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на припущеннях, захисник підозрюваног адвокат Іванін В.В. звернувся з апеляційною скаргою, за вимогами якої просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою задовольнити скаргу на повідомлення детектива про підозру та скасувати повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК, здійснене 21 серпня 2021 року в межах кримінального провадження №52021000000000060 від 03 лютого 2021 року.

В обґрунтування апеляційної скарги та доповнень до неї захисник вказує, що повідомлена підозра є очевидно необґрунтованою, так як у ній відсутній виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, не зазначено, які саме діяння в інтересах того, хто дає неправомірну вигоду або в інтересах інших осіб, вчинив ОСОБА_1 з використанням наданої влади, що дає підстави для притягнення його до кримінальної відповідальності за ч.4 ст.368 КК. Тому, невстановлення на момент повідомлення особі про підозру всіх елементів складу злочину, зокрема об`єктивної сторони кримінального правопорушення, свідчить про незаконність здійснення такого повідомлення та незаконність притягнення особи до кримінальної відповідальності. При цьому, опис лише обставин (дій), які відповідно до закону не є кримінально караними, свідчить про невиконання вимог п.6 ч.1 ст.277 КПК при здійсненні повідомлення про підозру.

Разом з тим, чинний КПК не розкриває поняття стандартів «достатніх підстав (доказів) для підозри» та «обґрунтованої підозри», а так само не містить норм, які визначають, що перший стандарт є нижчим за другий стандарт. Отже, висновки слідчого судді в оскаржуваній ухвалі про згадані вище стандарти та про їх критерії не ґрунтуються на положеннях КПК, не відповідають суті та змісту національного законодавства, Конвенції та рішенням ЄСПЛ, практику якого не можна використовувати проти підозрюваного/обвинуваченого.

Посилаючись на матеріали провадження, наполягає на тому, що повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення ґрунтується на доказах, здобутих в результаті провокації злочину, тому висновок слідчого судді про те, що на досудовому розслідуванні перевіряється достатність доказів без перевірки їх допустимості є хибним, оскільки положення ст.ст. 84, 94 КПК вказують на те, що слідчий суддя спочатку повинен перевірити належність, допустимість та достовірність доказів, а сукупність належних, допустимих, достовірних доказів - з точки зору достатності. Наявні в матеріалах кримінального провадження докази є недопустимими, оскільки отримані в наслідок порушення права особи на захист, зокрема, в протоколі допиту свідка ОСОБА_2 відсутній підпис в графі «Згода давати покази без адвоката», захисту відмовлено в урахуванні питань захисту при призначенні експертиз або в призначенні експертиз, копіюванні карт пам`яті розсекречених протоколів НСРД, а тому відповідно з п.3 ч.2 ст.87 КПК такі докази отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. З огляду на це реєстрація кримінального провадження, матеріали НСРД та інші зібрані докази згідно з доктриною плодів отруйного дерева є недопустимими, що мало бути встановлено слідчим суддею. Цього факту, на погляд захисту, достатньо щоб переконатися в відсутності наявності достатніх доказів та скасувати повідомлення про підозру.

Позиції учасників судового провадження.

Підозрюваний та його захисники у судовому засідання апеляційну скаргу підтримали, просили задовольнити у повному обсязі з підстав, зазначених у ній.

Прокурор у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважала оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просила ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника без задоволення.

Мотиви суду.

Повідомлення про підозру є одним з найважливіших етапів стадії досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування законної і обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваним, можливості захищатись усіма дозволеними законом засобами і способами.

Викладена в письмовому повідомленні підозра служить підґрунтям для початку реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні, у підозрюваного з`являються можливості впливати на зміст підозри та на подальше формулювання обвинувачення у обвинувальному акті, яким завершується досудове розслідування. Сформульована підозра встановлює межі здійснення слідчим і прокурором обвинувальної діяльності, а підозрюваний, його захисник та законний представник одержують можливість більш цілеспрямовано реалізовувати функцію захисту.

Загальний порядок повідомлення про підозру передбачений главою 22 КПК, із системного аналізу якої вбачається, що процедуру здійснення повідомлення про підозру особі умовно можна поділити на такі етапи:

1) етап прийняття рішення щодо необхідності здійснення особі повідомлення про підозру, який передбачає перевірку підстав здійснення такого повідомлення згідно з частиною першою статті 276 КПК.

2) етап об`єктивації/вираження сформованого внутрішнього волевиявлення уповноваженої посадової особи щодо прийнятого рішення в зовнішню форму шляхом складання тексту повідомлення про підозру відповідно до вимог, передбачених ст.277 КПК, та його підписання;

3) етап доведення інформації до відома адресата, щодо якого прийняте рішення про повідомлення про підозру, шляхом безпосереднього вручення його тексту особі згідно зі ст.278 КПК.

Рішення слідчого або прокурора про повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину після спливу двох місяців з дня повідомлення особі про таку підозру може бути оскаржено до слідчого судді під час досудового розслідування (п.10 ч.1 ст.303 КПК).

З матеріалів судового провадження вбачається, що захисник Іванін В.В., який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Вищого антикорупційного суду зі скаргою на повідомлення про підозру, в якій вказав на її необґрунтованість,оскільки зазначене повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України, ґрунтується на доказах, здобутих в результаті провокації злочину, обставини, зазначені у ньому є суперечливими, не відповідають матеріалам кримінального провадження, докази, якими воно обґрунтоване, зібрані у спосіб, що суперечить вимогам закону, містять ознаки провокативної, штучно створеної версії подій, яких насправді не було.

У обґрунтування доводів скарги сторона захисту надала копії матеріалів, які досліджені у судовому засіданні, а саме: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань; заяву ОСОБА_2 від 03лютого 2021 року про вчинення злочину; протокол допиту свідка ОСОБА_2 (зі зміненими анкетними даними) від 03 лютого 2021 року; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-, відеоконтроль особи від 10 серпня 2021 року; протокол огляду та вручення грошових коштів від 20 травня 2021 року; повідомлення про підозру від 21 серпня 2021 року; вилучені на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 жовтня 2021 року у справі №991/6935/21 копії службових записок щодо отримання підтверджуючих документів про отримання грошових коштів від 01 жовтня 2021 року та 04 жовтня 2021 року, видаткових касових ордерів від 06 серпня 2021 року на суму 50 000 доларів США та від 10 серпня 2021 року на суму 50 000 доларів США.

Як зауважено слідчим суддею в оскаржуваному рішенні,зі змісту повідомлення про підозру слідує, що в ньому логічно та послідовно викладені фактичні обставини можливого вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК,на цій стадії досудового розслідування відсутні підстави вважати, що повідомлення про підозру вручене за відсутності достатніх підстав для підозри.

При перегляді оскаржуваної ухвали в межах апеляційної скарги, дослідивши надані матеріали, заслухавши пояснення учасників провадження та перевіривши обґрунтованість їх доводів, колегія зазначає наступне.

Дотримання встановленої правової процедури повідомлення про підозру означає, що дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону, має забезпечувати відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні і публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.

Порушення порядку повідомлення про підозру призводить до нівелювання завдань кримінального провадження, окреслених у ст.2 КПК, що полягають в охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення того, щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру.

Підозра - це ймовірне судження, припущення, попередній висновок про причетність конкретної особи до вчинення кримінального правопорушення. У разі отримання нових доказів раніше повідомлена підозра може бути змінена. Це відрізняє підозру від підсумкового висновку слідчого чи прокурора про винуватість особи, який формулюється у обвинувальному акті, та має бути з точки зору сторони обвинувачення обґрунтованим, достовірним та остаточним, оскільки саме направленням до суду обвинувального акта, зокрема, закінчується досудове розслідування як стадія кримінального провадження. Саме тому обвинувачення відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК є твердженням про вчинення певною особою діяння, передбаченого Законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, установленому КПК.

В той же час підозра повинна бути обґрунтованою, оскільки закон вимагає, що особа обов`язково повідомляється про підозру передусім за наявності достатніх доказів для її підозри у вчиненні кримінального правопорушення (п.3 ч.1 ст.276 КПК). Якщо про підозру повідомляється особа у разі обрання щодо неї запобіжного заходу, у клопотанні слідчого також уже мають бути такі достатні докази, оскільки КПК встановлює, що підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення (ч.2 ст.177 КПК). Підставою для ймовірного висновку про причетність особи до вчинення злочину та повідомлення особи про підозру є також сам собою факт затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення (п.1 ч.1 ст.276 КПК). Цим фактом і обґрунтовується виникнення припущення про вчинення кримінального правопорушення певною особою, яке має бути перевірене під час кримінального процесуального доказування для її спростування або підтвердження та трансформації в обвинувальне твердження, що знайде своє відображення в обвинувальному акті.

Слід констатувати, що КПК не містить положень, якими були б визначені підстави для скасування повідомлення про підозру та не встановлює будь-яких обмежень щодо предмету перевірки слідчим суддею такого повідомлення, проте положення п.3 ч.1 ст.276 та п.10 ч.1 ст.303 КПК в їх системному зв`язку вказують на те, що можливість оскарження повідомлення про підозру пов`язана виключно з питанням її обґрунтованості, тобто достатності доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, а не з будь-якими іншими.

Тобто під час розгляду скарг зазначеної категорії предметом перевірки слідчого судді є не лише питання дотримання процесуального порядку вручення повідомлення про підозру, а й питання дотримання стандарту «достатніх підстав (доказів)» для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок повідомлення її про підозру та строк здійснення досудового розслідування.

Із урахуванням цього, стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей повідомлення особі про підозру передбачає наявність доказів, які лише об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри.

Таким чином, слідчий суддя на стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, щодо достатньої обґрунтованості підозри, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення саме вини особи у вчиненні кримінального правопорушення чи її відсутності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення. Факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для висунення обвинувачення чи обґрунтування обвинувального вироку.

Отже, на стадії досудового розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих доказів таких же високих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направлені справи до суду.

Як убачається з матеріалів провадження повідомлення про підозру ОСОБА_1 від 21 серпня 2021 року містить, зокрема, такі відомості: зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_1 , стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється.

Зі змісту повідомлення про підозру слідує, що в ньому логічно та послідовно викладені фактичні обставини можливого вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК.

Відповідно до змісту ст.368 КПК питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні та винуватості особи в його вчиненні вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.

Дослідивши матеріали провадження в межах своєї компетенції, слідчий суддя при перевірці доводів та обставин, на які посилалась сторона захисту, як на підстави для скасування повідомлення про підозру, дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що захисником не наведено у скарзі обставин (відсутність складу злочину або інше), які б очевидно та беззаперечно вказували на непричетність підозрюваного до кримінального правопорушення, у вчиненні якого йому повідомлено про підозру, та відсутність достатніх підстав для підозри, тобто про її необґрунтованість.

При цьому, висловлені під час апеляційного розгляду скарги доводи сторони захисту на порушення слідчим суддею принципу змагальності під час розгляду скарги є помилковими. Так, сторона захисту зауважила, що слідчий суддя обмежився дослідженням доданих до скарги стороною захисту доказів, натомість стороною обвинувачення крім письмових заперечень суду не надавалось доказів на спростування доводів сторони захисту щодо необґрунтованості підозри.

Проте, згідно із ч.1, 2 ст.22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Аналіз вказаної норми свідчить про відсутність обов`язку у слідчого судді вимагати від сторони обвинувачення доказів на спростування доводів сторони захисту, так само і сторона обвинувачення не зобов`язана надавати суду такі докази, адже принцип змагальності не передбачає обов`язку сторони кримінального провадження надавати докази на спростування позиції або сумнівів іншої сторони. Таким чином, з урахуванням зазначеного та враховуючи, що стороною захисту на підтвердження своєї позиції надавались доказі, які зібрані стороною обвинувачення, колегія суддів не вбачає порушення принципу змагальності при розгляді скарги слідчим суддею за вказаних обставин.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з доводами сторони захисту щодо хибності висновку слідчого судді про те, що на досудовому розслідуванні перевіряється достатність доказівдля підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення без перевірки їх допустимості.

Так, до повноважень слідчого судді віднесено здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні у порядку, передбаченому цим Кодексом (ст.3 КПК). Відповідно до ч.3 ст.17 КПК підозра не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Надаючи оцінку доводам сторони захисту про те, що повідомлення про підозру ОСОБА_1 ґрунтується на доказах, здобутих в результаті провокації злочину, суд виходить з того, що на стадії досудового розслідування визнання доказів слідчим суддею, судом недопустимими можливо лише у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого розслідування чи судового розгляду або шляхом надання додаткових матеріалів, які вже є у розпорядженні сторони кримінального провадження. Тобто, висновок про недопустимість відповідного доказу є категоричним навіть із врахуванням відповідних особливостей стадії досудового розслідування. Суд на цій стадії може визнати недопустимими лише очевидно недопустимі докази, порушення збирання яких не може бути спростоване будь-якими іншими матеріалами.

Однак, доводи сторони захисту не свідчать про очевидну і категоричну недопустимість доказів, а остаточна оцінка зібраним у кримінальному провадженні доказам і, за наявності правових підстав, визнання їх недопустимими може бути здійснено під час розгляду кримінального провадження по суті.

Крім того, у §46 рішення ЄСПЛ від 08 липня 2021 року у справі «Берлізев проти України» (CASE OF BERLIZEV v. UKRAINE) (Заява №43571/12)надано оцінку твердженню щодо провокації працівників міліції, а саме:«З точки зору фактів Суд вважає непослідовним заперечення заявником вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги, що його спровокували його вчинити. Захист від провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання з боку працівників міліції. Однак, як вбачається з доводів заявника, він повністю заперечував свою причетність до злочину, що, на думку Суду, перешкодило йому висунути обґрунтовану скаргу на «таємного агента» (agent provocateur).

Тож колегія суддів зауважує, що мотивуючи необґрунтованість повідомлення про підозру ОСОБА_1 , захисник в апеляційній скарзі посилається на провокацію злочину з боку правоохоронних органів, та наводить для порівняння відповідні рішення ЄСПЛ, зокрема: «Разом з тим, повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК України, ґрунтується на доказах, здобутих в результаті провокації злочину, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.» (аркуш 4, абзац 3 апеляційної скарги); «Визначена органом досудового слідства сума провокації є надуманою.»(аркуш 5, абзац 3 апеляційної скарги); «З якою метою провокатором ОСОБА_3 уточнювалась так би мовити сума неправомірної вигоди 09.08.2021, якщо ще 04.08.2021 вона була для слідства достеменно відома, а гроші вже були видані. Відповідь очевидна: в даному випадку мала місце штучно створена провокація вчиненого злочину.» (аркуш 5, абзац 5 апеляційної скарги);«Показовим рішенням, де окреслені правові позиції Європейського суду з прав людини щодо провокації неправомірної вигоди, є рішення Великої Палати ЄСПЛ у справі Раманаускас проти Литви (N 74420/01, 2008 рік).»(аркуш 8, абзац 2 апеляційної скарги);«Зокрема, у §54-56 рішення ЄСПЛ Раманаускас проти Литви визначено наступні умови, які підлягають оцінці при вирішенні питання, чи відповідає провокація отримання хабара статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: 55. Підбурювання з боку поліції має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений (див. зазначене рішення у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії», п. 38; з метою протиставлення див. ухвалу від 7 вересня 2008 р. щодо неприйнятності справи «ЮрофІнаком» проти Франції», № 58753/00). 56. Постановляючи зазначене рішення у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії» (п. 38), Суд дійшов висновку, що працівники поліції не обмежилися «пасивним розслідуванням протиправної діяльності п. Тейксейра де Кастро, а вплинули на нього, підбуривши до вчинення злочину». Він установив, що їхні дії вийшли за межі функцій негласних агентів, оскільки вони спровокували злочин і не було підстав вважати, що його було б вчинено без їхнього втручання (п. 39).»(аркуш 8, абзац 3-5 апеляційної скарги); «Наведене свідчить, що правоохоронними органами було штучно створено доказову базу для незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, а відтак повідомлена ОСОБА_1 підозра ґрунтується на доказах, здобутих в результаті провокації злочину, а тому вона підлягає скасуванню.»(аркуш 9, абзац 1 апеляційної скарги).

Поряд з цим, мотивуючи необґрунтованість повідомлення про підозру ОСОБА_1 , захисником в апеляційній скарзі заперечується факт вчинення злочину із посиланням на фальсифікацію подій та недоведеність через недопустимість доказів з інших ніж провокація злочину підстав, зокрема:«Вивченням змісту вказаних документів встановлено, що у копії видаткового касового ордеру від 06.08.2021 на суму 50 000, 00 доларів США зазначається про те, що підставою для видачі грошових коштів ОСОБА_4 стала заявка від 05.08.2021 №15/1396т, а згідно з копією видаткового касового ордеру від 10.08.2021 на суму 50 000, 00 доларів СІЛА підставою для видачі грошових коштів ОСОБА_4 стала заявка від 06.08.2021 №15/1415т. Безпосереднє співставлення розсекречених матеріалів негласних слідчих розшуковик дій, зокрема, протоколу від 10.08.2021 за результатами проведення 04.08.2021, 06.08.2021 та 09.08.2021 негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-, відеоконтроль особи із заявками від 05.08.2021 і 06.08.2021 та видатковими касовими ордерами щодо видачі коштів як неправомірної вигоди від 06.08.2021 та 10.09.2021 свідчить про те, що зазначені у повідомленні про підозру обставини, є суперечливими, не відповідають матеріалам кримінального провадження, докази, якими обґрунтоване повідомлення про підозру, зібрані у спосіб, що суперечить вимогам закону, містять ознаки провокативної, штучно створеної версії подій, яких насправді не було.» (аркуш 4, абзац 8,9 апеляційної скарги).

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали слідчого судді суд зауважив про суперечливу позицію сторони захисту та запропонував уточнити та конкретизувати підстави необґрунтованості та недоведеності повідомленої підозри, визначившись на позиції наявності провокації з боку працівників правоохоронних органів або недоведеності наявності об`єктивної сторони злочину та причетності ОСОБА_5 до його вчинення. Проте, стороною захисту не конкретизувала дані обставини, обмежившись посиланнями на вказані в апеляційній скарзі та письмових доповненнях до неї обґрунтування.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що твердження пронеобґрунтованість повідомлення про підозру ОСОБА_1 , з урахуванням суперечливих позицій сторони захисту є явно необґрунтованими та не підтверджуються наданими матеріалами судового провадження, підстав, передбачених ст.ст.87-89 КПК щодо визнання доказів, про які зазначали захисники, недопустимими під час розгляду апеляційної скарги не встановлено, а тому на стадії досудового розслідування зазначені стороною захисту доводи колегія суддів вважає передчасними, а відповідні вимоги щодо визнання доказів недопустимими такими, що не підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи сторони захисту, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 6§1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені. При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчий суддя помилково дійшов висновку про те, що на досудовому розслідуванні перевіряється достатність доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення без перевірки їх допустимості. Однак це не вплинуло на правильність висновку слідчого судді в межах розгляду скарги та наданих стороною захисту доказів щодо відсутності обставин, які б очевидно та беззаперечно вказували на будь-яку непричетність підозрюваного до кримінального правопорушення, у вчиненні якого йому повідомлено про підозру. Порушень інших норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними захисником підозрюваного в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді підлягає залишенню без змін, а відтак вимоги апеляційної скарги захисника Іваніна В.В., який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 , підлягають залишенню без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 395, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16 грудня 2021 року про відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

______________ _____________ ______________

Семенников О.Ю. Михайленко Д.Г. Панкулич В.І.