- Головуючий суддя (АП ВАКС): Глотов М.С.
Слідчий суддя у 1-й інстанції: ОСОБА_1 Справа № 991/1378/22Доповідач: ОСОБА_2 Провадження №11-сс/991/149/22
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
20 квітня 2022 рокумісто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5,
прокурора ОСОБА_6,
представників ОСОБА_7 адвокатів ОСОБА_8,
ОСОБА_9, ОСОБА_10,
представників ОСОБА_11 адвокатів ОСОБА_12, ОСОБА_10,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 квітня 2022 року у кримінальному провадженні №52022000000000056,
В С Т А Н О В И Л А:
Зміст оскаржуваного рішення
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 квітня 2022 року прокурору ОСОБА_6 було відмовлено в задоволенні клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні №52022000000000056, відомості про яке 21 лютого 2022 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань /далі ЄРДР/.
Ухвала мотивована тим, що: (1) відсутні відомості, які б свідчили про наявність ознак вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 Кримінального кодексу України /далі КК України/;(2) майно, на яке прокурор просив накласти арешт, не відповідає ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 Кримінального процесуального кодексу України /далі КПК України/; (3) прокурор недовів,що ОСОБА_7 знала або повинна була і могла знати, що зазначене майно і грошові кошти відповідають будь-якій із ознак, зазначених у п. п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України; (4) наявні розбіжності щодо кількості монет з металу жовтого кольору, вилучених під час обшуку, на які прокурор просив накласти арешт.
Вимоги та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
У поданій апеляційній скарзі прокурор просить (1) ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 квітня 2022 року скасувати та (2) постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора - накласти арешт на майно із забороною відчуження, розпорядження та користування ним.
Апеляційна скарга мотивована тим, що: (1) існують відомості, які вказують на наявність ознак вчинення ОСОБА_13 у період зайняття посади першого заступникаГолови Державноїподаткової службиУкраїникримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України; (2) майно, на яке прокурор просить накласти арешт, відповідає ознакам речових доказів, оскільки відповідні готівкові кошти та цінності є предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України; (3) особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, разом з уповноваженою нею на використання банківського сейфу (скриньки) особою достовірно знали про джерело походження коштів та майна, які поміщалися до нього для зберігання; (4) висновки слідчого судді з приводу розбіжностей щодо кількості монет, вилучених під час обшуку, є безпідставними.
Узагальнені позиції інших учасників
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 просив задовольнити апеляційну скаргу з мотивів, наведених у ній.
Власник майна ОСОБА_7, будучи обізнаною про дату, час і місце апеляційного розгляду, в судове засідання не прибула, із клопотаннями про відкладення судового засідання чи розгляду апеляційної скарги за її особистої участі не зверталася.
У судовому засіданні представники ОСОБА_7 та ОСОБА_11 просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора з мотивів законності та обґрунтованості рішення слідчого судді.
Мотиви суду
Надаючи оцінку обставинам, установленим слідчим суддею, та зробленим ним висновкам, апеляційний суд виходить із такого.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).
Відповідно до ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини /далі ЄСПЛ/.
У силу cтатті 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Кримінальним процесуальним законом визначено, що обов`язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.
Під заходами забезпечення кримінального провадження прийнято розуміти передбачені КПК заходи примусового характеру, які застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановленому законом, з метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Згідно з ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Частиною 2 статті 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно доч.3ст.170КПК Україниу випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 цієї статті цього Кодексу, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України, а саме:
1) одержане внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;
2) призначалось (використовувалось) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
3) було предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;
4) було підшукане, виготовлене, пристосоване або використане як засіб чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Разом з тим, згідно зі ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п. 3 та 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Вказані норми узгоджується зі статтею 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав та основоположних свобод /далі Конвенція/, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Зазначені положення кримінального процесуального закону також узгоджуються з практикою ЄСПЛ, у відповідності до якої володіння майном повинно бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Іатрідіс проти Греції» 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення ЄСПЛ у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року та у справі «Кушоглу проти Болгарії» від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року). Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року).
Крім того, у своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відмовляючи у задоволенні клопотання прокурора у кримінальному провадженні від 21 лютого 2022 року №52022000000000056 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 368-5 КК України, про накладення арешту на вилучені 21 січня 2022 року під час обшуку у банківській скриньці в приміщенні АТ «Таскомбанк» за адресою: м. Київ, вул. Петлюри, 30, речові докази із забороною відчуження, розпорядження та користування ними, а саме: - готівкові кошти, у сумі 535 200 доларів США; - готівкові кошти, у сумі 95 500 Євро; - один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 5 гр; - один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 10 гр; - один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 20 гр; - один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 50 гр; - два огранованих каміння зовні схожі на діаманти; - 8 монет з металу жовтого кольору, слідчий суддя виходив з того, що прокурором не доведена необхідність арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів та спеціальної конфіскації.
При цьому, колегія суддів погоджується з такими висновками слідчого судді, оскільки аналіз матеріалів провадження у судовому засіданні суду апеляційної інстанції показав, що прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.
Так, колегія суддів звертає увагу, що НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП процесуальне керівництво, у кримінальному провадженні №52021000000000323 від 22 червня 2021 року. За версією органу досудового розслідування вказане кримінальне правопорушення полягало у нездійсненні в межах своїх повноважень контрольно-перевірочних заходів, зокрема, ТОВ «ДЕКОПЛЮС», щодо операцій з реалізації об`єктів нерухомості фізичним особам з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної особи, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.
Зокрема, в ході розслідування було встановлено, що: (1) з грудня 2019 року по лютий 2020 року, тобто в період коли ОСОБА_13 обіймала посаду директора Департаменту податкового та митного аудиту ДПС (з 28 травня 2020 року - посаду Першого заступника Голови), ТОВ «ДЕКОПЛЮС» реалізувало її зятю ОСОБА_11 за балансовою вартістю 44 (сорок чотири) машино-місця та 1 (одне) веломісце в ЖК «Французький квартал 2», розташованому по вул. Джона Маккейна та по вул. Предславинській у м. Києві, тобто за ціну в розмірі від 150 тис. грн до 210 тис. грн за 1 (одне) машино-місце та 45 тис. грн за 1 (одне) веломісце, а загалом на суму 6 723 750 грн на умовах відстрочення оплати їх придбання; (2) вказані машино-місця та веломісце за декілька днів після оформлення права власності на себе ОСОБА_11 продав вже за ринковими цінами на користь третіх осіб, отримавши за це 31 656 600 грн.
Під час досудового розслідування у зазначеному провадженні виявлено відомості, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України, у зв`язку із чим розпочато розслідування у кримінальному провадженні №52022000000000056.
У вказаному провадженні НАБУ розслідує обставини набуття ОСОБА_13 як особою, уповноваженою на виконання функцій держави та яка в період з 28 травня 2020 року до 02 грудня 2021 року обіймала посаду першого заступника Голови ДПС, активів, вартість яких більше ніж на 6500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян перевищує її законні доходи.
Під час розгляду клопотання прокурора слідчий суддя дійшов висновків, які узгоджуються з практикою ЄСПЛ та є джерелом права в Україні. Зокрема те, що обґрунтована підозра це стандарт доказування, який передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об`єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (стандарт, визначений у Рішенні у справі Fox, Campbell and Hartley проти Сполученого Королівства від 30 серпня 1990 року, заяви № 12244/86, 12245/86, 12383/86, параграф 32). Обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри, не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення, або навіть винесення вироку (Рішення Великої Палати у справі Merabishvili проти Грузії від 28 листопада 2017 року, заява № 72508/13, параграф 184). Тому, цей стандарт доказування є досить низьким необхідно встановити чи наявні (або відсутні) факти чи інформація, що в сукупності може переконати слідчого суддю в тому, що особа могла вчинити кримінальне правопорушення.
Слідчий суддя врахував, що на даному етапі провадження він не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину, тому на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів правильно визначив, що вчинення кримінального правопорушення є вірогідним та достатнім для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є арешт майна.
Із клопотання та додатків до нього вбачається, що 21 січня 2022 року проведено обшук банківської скриньки у приміщенні АТ «Таскомбанк» на підставі ухвали слідчого судді ВАКС від 17 січня 2022 року в справі №991/334/22, якою надано детективам НАБУ, які у складі слідчої групи здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні від 22 червня 2021 року №52021000000000323 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 364 КК України, дозвіл на проведення обшуку у приміщенні ПАТ «Таскомбанк», розташованому за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30 (майновий комплекс літ. А, Л, Б, К, П, Ф, У) з метою відшукання та вилучення договорів оренди індивідуальних банківських сейфів, укладених з ОСОБА_7 ІдН: НОМЕР_1, індивідуальних банківських сейфів, право користування якими має вказана особа, а також речей і документів, які зберігаються у даних сейфах, а саме: документів в паперовому або електронному вигляді, рукописних або друкованих носіїв інформації, а також технічних носіїв інформації, мобільних терміналів зв`язку, що можуть містити відомості щодо купівлі ОСОБА_11 гаражів (машино-місць) (договори купівлі-продажу, звіти про оцінку майна, документи, що подавалися для проведення оцінки майна тощо) № 43, 38, 37, 34, 28, 27, 25, 24, 22, 20, 15, 8 за адресою: АДРЕСА_1, гаражів (машино-місць) № НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, АДРЕСА_7, АДРЕСА_8, АДРЕСА_9, АДРЕСА_10, АДРЕСА_11, АДРЕСА_12, АДРЕСА_13, АДРЕСА_14, АДРЕСА_15, АДРЕСА_16, АДРЕСА_17, АДРЕСА_18, АДРЕСА_19, АДРЕСА_20, АДРЕСА_21, АДРЕСА_22, АДРЕСА_23, АДРЕСА_24, АДРЕСА_25, АДРЕСА_26, АДРЕСА_27 за адресою: АДРЕСА_1, гаражу (машино-місця) № НОМЕР_7 за адресою: АДРЕСА_28, приміщення (веломісця) № НОМЕР_8 за адресою: АДРЕСА_28, а також подальшого продажу ОСОБА_11 вказаних об`єктів.
У подальшому, постановою детектива від 23 лютого 2022 року у даному кримінальному провадженні від 21 лютого 2021 року №52022000000000056, визнано речовими доказами вилучені в ході проведеного 21 січня 2022 року обшуку в приміщенні АТ «Таскомбанк» (- готівкові кошти, у сумі 535 200 доларів США; - готівкові кошти, у сумі 95 500 Євро; - один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 5 гр; - один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 10 гр; - один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 20 гр; - один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 50 гр; - два огранованих каміння зовні схожі на діаманти; - 8 монет з металу жовтого кольору) із зазначенням лише того, що такі можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, передбаченого ст. 368-5 КК України.
Разом з тим, доказів, які б свідчили про належність цього майна ОСОБА_13, органом досудового розслідування не надано.
Наведені в клопотанні прокурора підстави для накладення арешту, зокрема на відповідність вилученого майна критеріям ст. 98 КПК України, а також на наявність достатніх підставвважати,що вказанемайно підлягатимеспеціальній конфіскаціїу випадках,передбачених ККУкраїни,перевірялись слідчим суддею при розгляді клопотання. При цьому, у судовому засіданні було заслухано прокурора, з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, та була надана ретельна оцінка, з якою погоджується і колегія суддів.
Доводи, викладені на обґрунтування апеляційної скарги, не спростовують висновків слідчого суді, а лише зводяться до незгоди з рішенням, фактично дублюючи зміст клопотання про арешт майна.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що здійснюючи судовий контроль під час досудового розслідування в даному кримінальному провадженні, слідчий суддя обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про арешт на майна з огляду на те, що таке втручання органів досудового розслідування у права і свободи особи, на даній стадії кримінального провадження, не є виправданим та пропорційним меті кримінального провадження, а доводи апеляційної скарги не спростовують законність висновків, викладених в оскаржуваній ухвалі.
В апеляційній скарзі містяться також інші дані, які не потребують детального аналізу, оскільки колегією суду надано відповіді на всі вагомі аргументи апеляційної скарги.
При цьому, колегія суддів виходить з усталеної практики ЄСПЛ, яка орієнтує, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. пункт 29 рішення у справі «RuizTorija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, № 303-A; пункт 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04).
Оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку (стаття 310 КПК України).
Рішення, одне з яких за результатами розгляду апеляційної скарги може постановити апеляційний суд, передбачені ст. 407 КПК України.
Колегія суддів вважає, що рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст. ст. 370, 376, 395, 405, 407, 409, 418, 422, 532 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
У задоволенні апеляційної скарги прокурора відмовити, ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 квітня 2022 року залишити без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:ОСОБА_2 Судді: ОСОБА_3 ОСОБА_4