- Головуючий суддя (АП ВАКС): Панаід І.В.
Справа № 761/35760/19
Провадження №11-кп/991/47/22
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції з державною установою «Київський слідчий ізолятор»),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судуапеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, за ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 КК України у кримінальному провадженні №32013110110000482 від 25 жовтня 2013 року, на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 24 травня 2022 року про застосування запобіжного заходу,
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 24 травня 2022 року застосовано до ОСОБА_7, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України у кримінальному провадженні №32013110110000482 від 25 жовтня 2013 року, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів з дня його фактичного затримання до 19 липня 2022 року. Окрім цього, як альтернативний запобіжний захід визначено заставу у розмірі 1 240 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 3076440 (три мільйони сімдесят шість тисяч чотириста сорок) гривень.
Не погоджуючись з даним рішенням, вважаючи його таким, що ухвалене при неповному дослідженні всіх обставин справи, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, де просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_7 більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби. Вважає, що враховані судом ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, не доведені прокурором. Будь-яких доказів, які б свідчили про дійсну наявність ризиків, на думку захисника, встановлено не було. Ризик переховування від органу досудового розслідування заперечує, зазначаючи, що тривале перебування обвинуваченого за кордоном, зокрема з 10.02.2017 по 21.05.2022, було пов`язане з влаштуванням на роботу. Весь цей час, зі слів захисника, ОСОБА_7 не був обізнаний про те, що перебуває в розшуку. З початку військової агресії Російської Федерації на території України останній повернувся додому та звернувся у військкомат щоб стати на облік. Про розшук обвинуваченому стало відомо лише від працівників патрульної поліції, які 21.05.2022 зупинили його за порушення ПДР. Заперечує, що наявність закордонного паспорту та регулярні виїзди у 2015-2016 рр. в РФ та Королівство Таїланд свідчать про можливість залишити територію України та достатнє матеріальне становище для цього, з урахуванням введеного воєнного стану в Україні та забороною чоловікам покидати територію країни. Окрім цього, заперечує й ризик впливу на потерпілого, свідків, інших учасників кримінального провадження, який, на думку захисника, не має жодного підтвердження. Вважає недостатнім обізнаність обвинуваченого з мірою покарання як єдиний чинник для обрання найбільш суворого запобіжного заходу. Стверджує, що визначений розмір застави є необґрунтованим та явно таким, що не відповідає матеріальному становищу обвинуваченого.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу, просили скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою обрати більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби, а також думку прокурора, який просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги захисника, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали провадження, колегія суддівдійшла наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів провадження та встановлено Вищим антикорупційним судом, 28 жовтня 2013 року до Єдиного реєстру досудового розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, за № 32013110110000482.
25 квітня 2017 року у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. Останній набув статусу підозрюваного згідно положень ст.42 КПК України. Зокрема, повідомлення про підозру направлялось та, згідно ч. 1 ст.278 КПК України у зв`язку з відсутністю ОСОБА_7 за місцем проживання, вручалось його батьку - ОСОБА_8, який відмовився від його отримання.
03 травня 2017 року постановою прокурора у кримінальному провадженні №32013110110000482 оголошено розшук підозрюваного ОСОБА_7
31 травня 2017 року досудове розслідування стосовно ОСОБА_7 про вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, було виділене з кримінального провадження № 32013110110000482 в окреме за № 52017000000000360.
19 липня 2017 року до обліків Генерального Секретаріату Інтерполу внесено повідомлення про розшук ОСОБА_7
14 вересня 2017 року ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва у справі № 760/17761/17 (провадження № 1-кс/760/12911/17) у кримінальному провадженні №52017000000000360 обрано відносно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, постановлено, що на підставі ч. 6 ст. 193 КПК України після його затримання та не пізніше як через 48 годин з часу доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя повинен розглянути питання застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою або зміну його на більш м`який запобіжний захід.
09 жовтня 2017 року ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва у справі № 760/19598/17 (провадження № 1-кс/760/19783/17) у кримінальному провадженні № 52017000000000360 надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_7
18 жовтня 2017 року постановою прокурора кримінальне провадження №52017000000000360 було об`єднане із кримінальним провадженням №32013110110000482 із присвоєнням номера останнього.
29 січня 2018 року ОСОБА_7 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення. Повідомлення було направлено захиснику обвинуваченого, у порядку ст. 297-5 КПК України.
11 вересня 2019 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №32013110110000482 за обвинуваченням, серед інших, ОСОБА_7, надійшов до суду.
23 жовтня 2020 року ухвалою Вищого антикорупційного суду постановлено здійснювати спеціальне судове провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_7
21 травня 2022 року обвинуваченого ОСОБА_7 затримано.
23 травня 2022 року прокурор САП Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 звернувся до ВАКС з клопотанням про застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вигляді тримання під вартою терміном на 60 днів.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 24 травня 2022 року вищезазначене клопотання задоволено частково, а саме: застосовано відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів (до 19 липня 2022 року); визначено заставу у розмірі 1240 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 3076440 гривень; у разі внесення застави покладено обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Статтею 177 КПК встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
За змістом ч. 6 ст. 193 КПК у разі обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Згідно з ч. 2 ст. 194 КПК суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави у розмірі 3076440 грн., колегія суддів виходила з обґрунтованості підозри, наявності підтверджених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема, наявності ризиків переховування від суду та впливу на свідків та інших учасників провадження, а також врахувала положення ст. 178 та ст. 194 КПК України.
Колегія суддів вважає, що суд дійшов вірного висновку щодо наявності відповідних ризиків. Злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_7 належить до особливо тяжких, за який передбачено відповідальність у виді позбавлення волі строком до 12 років з конфіскацією майна. Даний факт у сукупності з обставинами, що характеризують особу обвинуваченого, його соціальні зв`язки, фактичне переховування протягом 5 (п`яти) років від органів слідства та суду, вказує на наявність ризику переховування від суду, про що обґрунтовано зробила висновок колегія суддів Вищого антикорупційного суду. Доводи сторони захисту щодо вільного перетину кордону та виїзду обвинуваченого в 2017 році за кордон з метою влаштування на роботу, а не з метою переховування від слідства та уникнення кримінальної відповідальності, є непереконливими. Це обґрунтовується присутністю ОСОБА_7 за декілька днів до від`їзду на обшуку його житла, що вказує на обізнаність з наявністю кримінального провадження. Згідно реєстру матеріалів досудового розслідування (т.3, а.с. 1-101) ОСОБА_7 покинув територію України саме після затримання інших п`яти учасників цього кримінального провадження. Отже, посилання сторони захисту на приховування батьком обвинуваченого відомостей щодо кримінального провадження й процесуального статусу ОСОБА_7 в ньому колегія оцінює критично, адже про таке провадження останній був достеменно обізнаний, тим більше, що підозрюваною в цьому провадженні була також і його матір ОСОБА_9 . Наявність захисників, запити про отримання інформації щодо обробки даних стосовно ОСОБА_7 в інформаційній системі Інтерполу, спілкування в телефонному режимі з працівниками НАБУ в сукупності з обставинами виїзду ОСОБА_7 за межі України після проведення обшуку його житла та затримання інших учасників даного кримінального провадження виключають можливість несприйняття ОСОБА_7 його процесуального статусу в такому провадженні. Таким чином, доводи сторони захисту щодо необізнаності ОСОБА_7 про кримінальне провадження щодо нього, а відтак і перебуванням в АР Крим не з метою переховування від органів слідства та суду, колегія відхиляє.
Окрім цього, обґрунтованим є висновок суду, що в`їзд з АР Крим на територію України в березні 2022 з паспортом громадянина України для виїзду за кордон, термін дії якого сплив 11 січня 2018 року, відбувся фактично нелегальним шляхом з тимчасово окупованої території України. Це вказує на можливість для ОСОБА_7 повторно нелегально здійснити перетин кордону в іншу країну з метою уникнення кримінальної відповідальності. Тому доводи сторони захисту про обмеження перетину кордону чоловікам у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні є сумнівними. Як вірно зазначив суд, наразі відсутній належний контроль перетину кордону у місцях активних бойових дій, зокрема, де і відбувався в`їзд ОСОБА_7 на підконтрольну територію України.
На думку колегії суддів, обґрунтованим є висновок суду про наявність ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні. Колегія зазначає, що висновок про збереження такого ризику не лише на час досудового розслідування є вірним і з огляду на вимоги законодавства щодо безпосередності сприйняття судом зібраних доказів в ході розгляду кримінального провадження по суті, а в даній справі судовий розгляд кримінального провадження ще не завершено, свідки не допитані, ризик впливу досі має місце. З огляду на це, доводи захисту в цій частині вважає непереконливими.
Щодо зазначеного в апеляційній скарзі ризику, передбаченого п. 5 ч.1 ст. 177 КПК України, він не був предметом клопотання про застосування запобіжного заходу, прокурором не заявлявся, а судом не розглядався й не оцінювався. Ризик перешкоджання кримінальному провадженню (п.4 ч.1 ст.177 КПК України) шляхом використання тісних ділових та партнерських зв`язків з представниками кримінальних і бізнес-структур, а також іншими особами, які мають змогу впливати на кримінальне провадження прокурором не доведено та судом не було враховано при застосуванні запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 3 ст. 176 КПК України суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. Водночас, найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.
Пунктом 4 ч. 2 ст. 183 КПК України визначено, що захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років
З урахуванням того, що злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 належить до категорії особливо тяжких, відповідальність за який передбачена у вигляді позбавлення волі строком від 7 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна, розмір майнової шкоди згідно обвинувального акту становить 27940176,87 грн., а також те, що з метою ухилення від кримінальної відповідальності обвинувачений має реальну можливість змінити місце свого перебування та незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, колегія суддів цілком погоджується із висновками суду, що застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не зможе забезпечити здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов`язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою сторонами не надано.
Колегія суддів вважає, що застосування більш м`якого запобіжного заходу, зокрема, домашній арешт у нічний час доби, не зможе забезпечити належного виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а відтак і дієвості кримінального провадження, тому доводи захисника вбачає не переконливими в цій частині.
Згідно з ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. У відповідності до ч. 4 ст. 182 КПК України при визначенні розміру застави суд враховує обставини вчинення кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан обвинуваченого, інші дані про його особу та ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Колегія суддів вважає висновки суду щодо встановлення суми застави вірними. З урахуванням розміру шкоди, міри покарання, яка може бути застосована до обвинуваченого в разі доведеності його вини та наявністю визнаних судом ризиків, застава у розмірі 1240 прожиткових мінімумів для працездатних осіб ( 3076000 гривень) відповідає меті застосування запобіжного заходу. Саме такий розмір застави, на думку колегії суддів, слугуватиме достатнім стимулюючим фактором, який обвинувачений та/або заставодавець боявся б втратити у разі невиконання покладених процесуальних обов`язків.
Доводи сторони захисту про непомірний розмір застави для обвинуваченого колегія суддів вважає необґрунтованими. Доказів, підтверджуючих матеріальне становище стороною захисту не надано. Окрім цього, чинне законодавство України не покладає можливість внесення застави виключно на обвинуваченого, але вимагає забезпечення дієвості провадження, тобто співмірності застави не лише матеріальному стану особи, а й забезпеченню виконання покладених на особу процесуальних обов`язків. Судом першої інстанції при оцінці доводів прокурора щодо розміру застави як альтернативного запобіжного заходу в повній мірі враховані вимоги щодо співмірності застави й обґрунтовано в оскарженій ухвалі її розмір, з чим погоджується колегія суддів.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів вважає ухвалу Вищого антикорупційного суду від 24 травня 2022 року законною, обґрунтованою та вмотивованою. Підстави для задоволення апеляційної скарги захисника відсутні.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.131, 176, 177, 178, 182, 183, 194,405,407,419, 424 КПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Ухвалу Вищого антикорупційного суду від 24 травня 2022 року у кримінальному провадженні №32013110110000482 від 25 жовтня 2013 року про застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3