Документ № 105238785

Справа № 991/10566/20

Провадження № 11-кп/991/51/22

Головуючий в суді першої інстанції: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2022 року місто Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

секретар судового засідання ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Суми, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,

який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст.15, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 369 Кримінального кодексу України, у кримінальному провадженні №52020000000000450 від 17 липня 2020 року,

за участю:

прокурора ОСОБА_7,

обвинуваченого ОСОБА_6,

захисників обвинуваченого ОСОБА_6 адвокатів ОСОБА_8, ОСОБА_9,

У С Т А Н О В И Л А:

У провадженні Апеляційної палати Вищого антикорупційного перебуває кримінальне провадження № 52020000000000450 від 17липня 2020 року, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_9, поданою в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6, на вирок Вищого антикорупційного суду від 18 травня 2022 року.

07 липня 2022 року прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора подав до Апеляційної падати Вищого антикорупційного суду клопотання, в якому просить продовжити на 60 днів строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 .

Обґрунтовуючи клопотання посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України), а саме: можливість переховування від органів досудового розслідування та суду, незаконний вплив на свідків та потерпілого у цьому кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Зазначає, що наразі відсутні відповідні запобіжники для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на обґрунтування доводів клопотання, заперечення обвинуваченого та його захисників щодо заявленого клопотання, перевіривши наявні матеріали провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.

Так, вироком Вищого антикорупційного суду від 18 травня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27,ч. 2 ст.15, ч. 1 ст. 369 Кримінального кодексу України (далі КК України).

На підставі ч. 1 та 3 ст. 70 КК України, остаточне покарання ОСОБА_6 призначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 7 (семи) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна, з позбавленням 6 рангу державного службовця та з позбавленням на 3 (три) роки права обіймати посади державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті).

Разом із тим, до набрання вироком законної сили до ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Частина 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачає вичерпний перелік підстав обмеження гарантій права на свободу та особисту недоторканність.

Крім того, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (частина 5 статті 9 КПК).

У пунктах 46, 47 рішення у справі «Руслан Яковенко проти України», заява № 5425/11, рішення від 04 червня 2015 року, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) чітко розмежував підстави обмеження гарантій, встановлених статтею 5 Конвенції.

Суд зазначив, що попереднє ув`язнення в розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції.

Також Суд вказав, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні пп. «а» п. 1 ст. 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити. У зв`язку з цим Суд дійшов висновку, що словосполучення «після засудження» не може тлумачитися як таке, що обмежується вироком, який набрав законної сили, оскільки це виключатиме випадки затримання під час судового засідання осіб, яких за результатами судового розгляду було засуджено і які на такий судовий розгляд з`явилися, ще будучи вільними, незалежно від доступних їм засобів юридичного захисту (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany), від 27 червня 1968 року, С. 23, п. 9, Series А № 7).

Відповідно до п. 4 ст. 5 Конвенції кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

Починаючи з дати постановлення вироку (навіть якщо лише судом першої інстанції), підсудний перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні пп. «а» п. 1 ст. 5 Конвенції.

Згідно з практикою ЄСПЛ у такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно з п. 4 ст. 5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання (справа «Руслан Якловенко проти України», п. 32).

Необхідно враховувати, що у пункті 32 рішення у справі «Руслан Яковенко проти України» ЄСПЛ також зауважив, що коли виникають нові питання щодо законності такого тримання під вартою, знову застосовується п. 4 ст. 5 Конвенції (див. рішення у справі «Стоїчков проти Болгарії» (Stoichkov v. Bulgaria), заява № 9808/02, пп. 64 та 65, від 24 березня 2005 року, з подальшими посиланнями).

Тобто, доктрина інкорпорування не означає, що питання тримання під вартою після оголошення вироку не охоплюються гарантіями п. 4 ст. 5 Конвенції. Зі спливом часу можуть виникнути обставини, які потребують перегляду підстав тримання під вартою. У такому випадку знов підлягатиме застосуванню п. 4 ст. 5 Конвенції.

Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає можливість ініціювання сторонами перегляду застосування запобіжного заходу шляхом подання клопотання про зміну запобіжного заходу.

У цьому випадку прокурор звернувся з клопотанням, яким фактично просить змінити запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_6 встановивши граничний строк перебування його під вартою до 60 днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 КПК України апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою, а згідно з положеннями ч. 1 та 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Питання обґрунтованості підозри не є предметом судового розгляду, з огляду на стадію кримінального провадження, а саме, що стосовно ОСОБА_6 вже ухвалений обвинувальний вирок суду, зокрема для забезпечення його виконання розглядається доцільність продовження застосування запобіжного заходу.

Крім того, згідно п. 3 ст. 5 Конвенції, …після спливу певного часу подальше існування обґрунтованої підозри перестає само по собі бути підставою для позбавлення свободи, а суди зобов`язані обґрунтовувати рішення про продовження тримання під вартою іншими підставами які мають бути чітко вказані (Єлоєв проти України від 06 листопада 2008 року п. 59-61 та рішення «Свершов проти України» від 27 листопада 2008 року п. 63-65).

Перевіряючи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів доходить висновку, що прокурором доведений ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який об`єктивно існує і для запобігання його настання необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою.

Так, на переконання колегії суддів, ймовірна можливість переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду підтверджується тим, що кримінальні правопорушення, у вчиненні яких він обвинувачується, передбачають, зокрема, покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду.

Колегія суддів наголошує, що звільнення від відбування покарання з випробуванням чи призначення покарання більш м`якого, ніж передбачено законом, за вчинення корупційного злочину КК України не передбачено. Водночас одне з кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 є корупційним.

Окрім того, ОСОБА_6 має паспорти громадянина України для виїзду за кордон та протягом 2016-2020 років він неодноразово виїжджав за кордон, що свідчить про можливість обвинуваченого, з метою уникнення кримінальної відповідальності, покинути територію України.

Зазначені обставини, на думку колегії суддів, свідчать про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливого ухилення обвинуваченого від суду.

Водночас, колегія суддів вважає, що прокурором не доведено в судовому засіданні існування ризику незаконного впливу на свідків та потерпілого в цьому кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК), оскільки останній не підтверджений матеріалами кримінального провадження, а також, що всі свідки та потерпілий допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції.

Також прокурором не доведено існування ризику перешкоджання кримінальному провадженню (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України) шляхом не прибуття обвинуваченого ОСОБА_6 до суду, оскільки його не прибуття не перешкоджає проведенню апеляційного розгляду.

Разом з тим, колегія суддів уважає, що обставини цього провадження указують на те, інші, більш м`які запобіжні заходи, не забезпечуватимуть дієвості кримінального провадження.

Тому, з метою забезпечення апеляційного перегляду справи, як складової кримінального провадження, з урахуванням наведених вище ризиків подальше тримання обвинуваченого під вартою колегія суддів вважає обґрунтованим, у зв`язку з чим клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 177-178, 196-197, 331, 376, 405 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 09 вересня 2022 року включно.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4