- Головуючий суддя (АП ВАКС) : Чорна В.В.
справа № 991/961/22
провадження № 11-сс/991/190/22
слідчий суддя: ОСОБА_1
доповідач: ОСОБА_2
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2022 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5,
за участі адвоката ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 - захисника підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09.06.2022 р. про арешт майна, -
ВСТАНОВИЛА:
15 червня 2022 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга (т. 4 а.с. 36-43), яку того ж дня призначено до розгляду (т. 4 а.с. 45).
1.Короткий зміст оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді від 09.06.2022 р. задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_8, погоджене з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9, та з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання накладено арешт на майно ОСОБА_10, що належить підозрюваному ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності, з обмеженням права розпорядження таким майном, а саме:
- автомобіль марки «TOYOTA RAV4», 2021 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, VIN (номер кузова) НОМЕР_2 ;
- автомобіль марки «OPEL VIVARO», 2012 року випуску, д.н.з НОМЕР_3, VIN (номер кузова) НОМЕР_4 .
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання детектива про накладення арешту на майно ОСОБА_10, оскільки факт спільного проживання ОСОБА_7 зі ОСОБА_10 однією сім`єю не доведений, останній лише приймає участь у вихованні спільних дітей, проте вони не проживають разом, а тому слідчий суддя дійшов хибного висновку про те, що автомобілі, які зареєстровані за ОСОБА_10, є їх спільною сумісною власністю. Апелянт стверджує, що зазначення у деклараціях підозрюваного за 2019-2020 р.р. в якості дружини ОСОБА_10 не є обставиною, що беззаперечно свідчить про набуття вищезазначених автомобілів саме у спільну сумісну власність, оскільки таке майно могло бути набуте й в інший спосіб, визначений законом - наприклад, шляхом отримання спадщини, придбання за власні кошти, та інше. На підтвердження наявності у ОСОБА_10 власних коштів стороною захисту надано копії договорів купівлі-продажу земельних ділянок в період 2020-2021 р.р., у відповідних пунктах яких нотаріусом доведено до відома покупців зміст заяв продавця - ОСОБА_10 про те, що відчужувані за цими договорами земельні ділянки є особистою власністю продавця та набуті нею у власність, не перебуваючи у шлюбі. За твердженням захисника, зазначені обставини залишились поза увагою слідчого судді, а тому висновок оскаржуваної ухвали щодо перебування вказаного майна у спільній сумісній власності підозрюваного та ОСОБА_10 є передчасним та таким, що порушує основоположні поняття сімейного права.
2.Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні адвокат ОСОБА_6 підтримав свою апеляційну скаргу та додатково зазначив, що жодних доказів того, що ОСОБА_10 та підозрюваний проживають однією сім`єю та ведуть спільний побут, окрім фотографій шлюбної церемонії, детективом не надано. Вважає, що оскаржувана ухвала порушує законні права та інтереси як власника транспортних засобів - ОСОБА_10, так і підозрюваного, за яким фактично визнано право власності на частину майна ОСОБА_10, а також факт наявності сімейних відносин, що не відповідає дійсності.
Підозрюваний ОСОБА_7, належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, в судове засідання не з`явився, з клопотанням про відкладення апеляційного розгляду не звертався. В судовому засіданні адвокат ОСОБА_6 повідомив, що підозрюваний перебуває у відрядженні, тому не зміг особисто з`явитись в судове засідання, однак не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за його відсутності.
Власник майна ОСОБА_10, а також прокурор САП ОСОБА_11, належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду (т. 4 а.с. 71-74, 77-78), в судове засідання не з`явились, з клопотанням про відкладення апеляційного розгляду не звертались.
Враховуючи положення ч. 4 ст. 405 КПК України та те, що вищевказані учасники провадження належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, та своїм правом взяти участь в судовому засіданні не скористались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за їх відсутності, оскільки їх неявка не перешкоджає судовому розгляду.
3. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.
3.1. Короткий зміст та мотиви клопотання про арешт майна.
До Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання детектива НАБУ ОСОБА_8, погоджене з прокурором САП Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9, про арешт майна, зокрема - транспортних засобів ОСОБА_10, що належать підозрюваному ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності, а саме: автомобіля «TOYOTA RAV4», 2021 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, та автомобіля «OPEL VIVARO», 2012 року випуску, д.н.з НОМЕР_3 .
За змістом клопотання, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52021000000000144 від 23.03.2021 р. за підозрою ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368 КК України.
Клопотання про арешт майна обґрунтовується тим, що у органу досудового розслідування є достатньо підстав вважати, що до ОСОБА_7, який набув статус підозрюваного у кримінальному провадженні, у випадку визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368 КК України, може бути застосовано обов`язкове додаткове покарання, передбачене санкцією цієї статі, у вигляді конфіскації майна, у зв`язку з чим детектив, серед іншого, просив накласти арешт і на майно підозрюваного, яке перебуває у спільній сумісній власності із цивільною дружиною ОСОБА_10, що набуте з 2019 року по теперішній час.
Як на правову підставу для застосування арешту майна, сторона обвинувачення у клопотанні посилається на п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України.
3.2. Мотиви слідчого судді.
Слідчим суддею встановлено, що ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 14.02.2022 р. зазначене клопотання детектива було задоволено частково - зокрема, накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_7 та на майна ОСОБА_10, що належать підозрюваному на праві спільної сумісної власності (на частину автомобіля марки «TOYOTA RAV4» та на частину автомобіля марки «OPEL VIVARO»).
Втім, ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 20.05.2022 р. скасовано вказану ухвалу в частині накладення арешту на майна ОСОБА_10, що належить підозрюваному на праві спільної сумісної власності, та в цій частині призначено новий розгляд у суді першої інстанції, з посиланням на передчасність висновків про перебування спірного майна у спільній сумісній власності та необхідність належної перевірки вищевказаних обставин. Крім того, з урахуванням відповідної правової позиції Верховного Суду, суду першої інстанції було вказано на помилковість застосування арешту майна до його частки у спільній сумісній власності осіб, які проживають однією сім`єю, коли така частка в натурі не виділялась, у зв`язку з чим зазначено, що у випадку підтвердження факту спільного проживання осіб в період набуття такого майна, арешт має бути застосований до майна вказаних осіб без зазначення частки, у відповідності до ч. 3 ст. 368 ЦК України.
З урахуванням наведеного, під час нового судового розгляду предметом розгляду слідчого судді було клопотання детектива про арешт майна лише в частині накладення арешту на майно ОСОБА_10, що належить ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності.
Вирішуючи питання, визначені у ст. 170 КПК України, слідчий суддя зазначив, що на даному етапі досудового розслідування наявна обґрунтована підозра вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368 КК України, що може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, а також визнав достатніми підстави вважати, що суд може призначити ОСОБА_7 покарання у виді конфіскації майна у разі його подальшого засудження.
Дослідивши матеріали клопотання, зокрема, інформацію з електронних декларацій ОСОБА_7 за 2019-2020 р. р., де останній зазначив ОСОБА_10 в якості дружини; суперечність пояснень останніх, наданих під час судового розгляду, щодо проживання однією сім`єю; пояснення підозрюваного, надані в апеляційному суді, згідно з якими автомобілі «TOYOTA RAV4» та «OPEL VIVARO» придбані особисто його цивільною дружиною; наявність спільних дітей ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_2, та надавши їм відповідну оцінку, слідчий суддя дійшов висновку, що факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_7 та ОСОБА_10 підтверджений, починаючи з 2019 року.
При цьому, доводи підозрюваного про те, що ОСОБА_10 не перебуває з ним у зареєстрованому шлюбі та не проживає однією сім`єю, з посиланням на відомості, що містяться у договорах купівлі - продажу земельних ділянок, слідчим суддею не прийняті, оскільки вказані відомості занесені до зазначених договорів нотаріусом зі слів самої ОСОБА_10 під час оформлення правочинів, та нотаріус обмежений в можливостях перевірки таких фактів, окрім якщо факт спільного проживання встановлений судовим рішенням або шлюб зареєстровано у встановленому порядку.
Також, слідчий суддя врахував суперечність пояснень ОСОБА_10, її матері ОСОБА_19 та підозрюваного ОСОБА_7, наданих в судовому засіданні з приводу коштів, за які придбано автомобіль «TOYOTA RAV4», відсутність доказів на підтвердження придбання ОСОБА_10 вказаних автомобілів, а також відсутність документів на підтвердження походження коштів на їх придбання - при тому, що офіційний дохід ОСОБА_10 за період з 2006 по 2021 р.р. склав лише 95 332 грн.
З урахуванням вищевказаних обставин та положень ст. ст. 60, 74 СК України, слідчим суддею встановлено, що майно, зареєстроване за ОСОБА_10, належить їй та підозрюваному ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності, та накладено арешт на зазначене у клопотанні майно.
4.Мотиви суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Адвокат ОСОБА_6 в апеляційній скарзі не ставить під сумнів висновки оскаржуваної ухвали щодо обґрунтованості повідомленої ОСОБА_7 підозри, а також щодо інших обставин, які підлягають встановленню при вирішенні питання про накладення арешту на майно, посилаючись лише на необґрунтованість накладення арешту на два автомобіля, які зареєстровані за ОСОБА_10 та визнані слідчим суддею спільною сумісною власністю. Отже, перегляд оскаржуваної ухвали здійснюється виключно в частині правильності зазначених висновків та в межах доводів апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Частиною другої цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.
Під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах зазначених доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь - якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Наразі, Верховним Судом сформовано ряд сталих правових позицій щодо визначення критеріїв, за наявності яких особи складають сім`ю.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 644/6274/16-ц зазначено, що обов`язковими умовами для визнання членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, купівля майна для спільного користування, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї, натомість визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання, спільний побут і взаємні права й обов`язки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 554/8023/15-ц зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (ст. ст. 3, 74 СК України).
При цьому, факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою, без встановлення факту спільного проживання, ведення спільного господарства, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу (постанова Верховного Суду від 05.02.2020 р. у справі № 712/7830/16-ц). Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання фактичного подружжя сім`єю без наявності інших ознак сім`ї (постанова Верховного Суду від 16.01.2019 р. у справі № 343/1821/16-ц).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 60 СК України, кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності. Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї; 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Отже, щодо майна, набутого за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
У силу ч. 2 ст. 74 СК України, ця презумпція поширюється на майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому зареєстрованому шлюбі.
Тобто, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Положення ст.ст. 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно - правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, є особистою приватною власністю кожного з них.
Однак, з метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості, СК України містить і винятки із загального правила. Зокрема, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто. При цьому, джерело походження грошових коштів є визначальним фактом для віднесення майна до особистої або спільної сумісної власності подружжя.
Отже, при вирішенні спору щодо поділу майна суд має встановити не лише факт спільного проживання сторін, але й обставини придбання спірного майна. Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є час набуття, джерело набуття, мета придбання.
Як вбачається з матеріалів провадження, відомості про реєстрацію шлюбу ОСОБА_7 відсутні (т. 1 а.с. 53-56).
Поряд з цим, у електронних деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданих підозрюваним за 2019-2020 р.р., останній вказує дружиною ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 45-52). Крім того, підозрюваний та ОСОБА_10 мають спільних малолітніх дітей: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 53 - 56).
На підтвердження факту проживання однією сім`єю підозрюваного зі ОСОБА_10, стороною обвинувачення надано протокол огляду мобільного телефону від 07.06.2022 р., яким користувався підозрюваний, у якому виявлено світлини з весільної церемонії ОСОБА_10 та ОСОБА_7 (т. 3 а.с. 223-228). Заперечуючи таке тлумачення оглянутих фотоматеріалів, ОСОБА_10 та підозрюваний стверджували слідчому судді, що світлини зафіксували не весільну церемонію, а її імітацію - свято, влаштоване для родичів підозрюваного, за релігійними поглядами якого діти мають народжуватися у шлюбі.
Оцінюючи матеріали клопотання та встановлені під час судового розгляду обставини у їх сукупності, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_7 та ОСОБА_10, надав правильну оцінку суперечливим поясненням останніх та свідка ОСОБА_19 з приводу обставин набуття спірного майна у власність та джерел походження коштів на його придбання, врахував наявність двох спільних дітей - 2014 та 2020 років народження.
Надані органом досудового розслідування фотоматеріали, які фіксують родинне свято, що відбулося за участі ОСОБА_7 та ОСОБА_10, з урахуванням їх вилучення з мобільного телефону, яким користувався підозрюваний ОСОБА_20, у сукупності з іншими вищенаведеними доказами підтверджують наявність родинних відносин між вказаними особами станом на 2021 рік.
З матеріалів провадження встановлено, що автомобілі «TOYOTA RAV4» та «OPEL VIVARO» набуті у власність ОСОБА_10 15.01.2020 р. та 25.08.2021 р.
При цьому, офіційний дохід ОСОБА_10 за період з 2006 по 2021 р. р. склав 95 332 грн., що ставить під сумнів можливість придбання автомобілів за власні кошти останньою (т. 3 а.с. 221-222).
Колегія суддів також враховує, що ані під час розгляду слідчим суддею, ані в суді апеляційної інстанції ОСОБА_10 не надано доказів на підтвердження придбання вказаних автомобілів нею особисто, не надано платіжних документів або інших документів, що підтверджували б набуття майна на підставі договору дарування чи в порядку спадкування або за кошти, які належали їй особисто. Також, нею не підтверджено походження коштів, за які вказані автомобілі було придбано.
Відповідно до вимог ч. 1 і ч. 2 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Втім, під час апеляційного розгляду стороною захисту, всупереч вимогам ч. 5 ст. 132 КПК України, не надано доказів придбання ОСОБА_10 вищевказаних транспортних засобів за рахунок власних особистих коштів. Відтак, майно, зареєстроване за нею, можливо віднести до об`єктів спільної сумісної власності подружжя.
При цьому, колегія суддів наголошує, що майно є спільною сумісною власністю подружжя незалежно від того, на чиє ім`я видано та оформлено правовстановлюючий документ.
Вирішуючи питання про дотримання справедливого балансу між правом особи на мирне володіння своїм майном та інтересами суспільства під час розгляду питання про арешт майна, слідчий суддя врахував наявність на утриманні ОСОБА_10 та ОСОБА_7 двох малолітніх дітей та визначив обмеження у вигляді права розпорядження майном. Колегія судів погоджується з таким висновком та зазначає, що оскаржувана ухвала не містить жодних обмежень щодо права користування арештованим майном, а тому не є занадто обтяжливою для власників майна.
Крім того, колегія суддів враховує, що апеляційну скаргу подано адвокатом ОСОБА_6, який є захисником підозрюваного ОСОБА_7 та не надав документів на підтвердження повноважень на представництво інтересів у кримінальному провадженні власника майна - ОСОБА_10 . Зважаючи на принцип диспозитивності, враховуючи відсутність повноважень апелянта представляти інтереси ОСОБА_10, відсутність апеляційної скарги останньої на ухвалу слідчого судді, якою накладено арешт на майно, титульним власником якого вона є, оцінку доводам адвоката ОСОБА_6 про порушення прав та законних інтересів особи, на представництво якої він не уповноважений, колегія суддів не надає.
5. Висновки суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи, що під час апеляційного розгляду не встановлено порушень норм кримінального процесуального кодексу України, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, слідчим суддею вірно визначено правову підставу для накладення арешту, надано оцінку розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, а доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Відповідно, оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 369-372, 170-173, 407, 409, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09.06.2022 р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
ОСОБА_4