- Головуючий суддя (ВАКС): Коліуш О.Л.
Справа № 688/3517/16-к
Провадження № 1-кп/991/157/19
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
ОКРЕМА ДУМКА
судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1
щодо ухвали Вищого антикорупційного суду від 19.08.2022
26 серпня 2022 року м. Київ
19.08.2022 Вищим антикорупційним судом у складі колегії суддів: головуючий суддя ОСОБА_2, судді ОСОБА_3, ОСОБА_1, розглянуто клопотання прокурора про закриття кримінального провадження за обвинуваченням померлої особи ОСОБА_4 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.12.2015 за № 52015000000000011, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 369-2 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
За результатами розгляду клопотання постановлено ухвалу, відповідно до якої кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, закрито у зв`язку зі смертю обвинуваченого на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Користуючись правом, передбаченим ч. 3 ст. 375 КПК України, вважаю за необхідне висловити окрему думку щодо ухваленого рішення. Із вказаним рішенням я в повному обсязі не згодний і вважаю його неправильним з огляду на таке.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого. Тобто для закриття провадження на підставі вказаної норми повинно бути дотримано одночасно двох умов: 1) смерть підозрюваного, обвинуваченого, 2) відсутність необхідності провадження для реабілітації померлого. За відсутності однієї з цих умов кримінальне провадження не підлягає закриттю і продовжується відповідно до вимог КПК України.
В матеріалах цього кримінального провадження міститься заява ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 17 серпня 2016 року, які є відповідно вдовою і сином померлого обвинуваченого ОСОБА_4, про продовження розгляду кримінального провадження щодо нього для реабілітації померлого (том 1 а.с. 220).
Отже, виходячи з вимог п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, судове провадження як стадія кримінального провадження щодо померлого обвинуваченого ОСОБА_4 має бути продовженим і закінчитися ухваленням вироку.
Однак, мотивуючи рішення про закриття провадження, суд посилається на відсутність в матеріалах кримінального провадження будь-яких фактичних даних та невстановлення обставин, які підтвердили б необхідність продовження судового розгляду обвинувального акта у частині обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, для його реабілітації, зазначаючи, що необхідність цього кримінального провадження для реабілітації обвинуваченого ОСОБА_4 не є наочною та очевидною, оскільки за наслідками такого провадження суд ухвалює вирок, який не обов`язково може бути виправдувальним, а може бути і обвинувальним.
Таким чином, колегія вважає, що необхідність провадження стосовно померлого обвинуваченого повинна бути доведена певними фактичними даними та обставинами, вочевидь, особами, які звернулися із заявою про продовження кримінального провадження, підтвердженням чого є такий висновок колегії: «Суд виходить з того, що ним фактично у повному обсязі було проведено судове провадження за обвинувальним актом за обвинуваченням ОСОБА_4, під час якого представник родичів померлого обвинуваченого мав усі можливості для доведення перед судом необхідності цього провадження для реабілітації, а також і для вчинення у межах цього провадження процесуальних та/або слідчих дій, зокрема, у порядку ст. ст. 332 і 333 КПК України, спрямованих на досягнення мети реабілітації.»
Вказані висновки колегії, на мою думку, є помилковим, з огляду на таке.
Діючий Кримінальний процесуальний кодекс не містить визначення реабілітації померлої особи. Однак в теорії кримінального процесуального права під «реабілітацією» розуміють як комплекс соціальноправових заходів, направлених на повне відновлення у попередніх правах особи, протиправно притягнутої до кримінальної відповідальності або засудженої, та відшкодування завданого їй збитку, так і виправдання особи, закриття кримінальної справи щодо неї за реабілітуючими підставами. Наступне ж відновлення порушених, обмежених прав цієї особи вважається вже наслідком реабілітації.
На мою думку, у кримінальному процесуальному аспекті необхідність кримінального провадження для реабілітації померлого слід розглядати як можливість встановлення невинуватості померлого у вчиненні кримінального правопорушення шляхом продовження кримінального провадження щодо нього після його смерті, яке здійснюється за ініціативи інших осіб. Іншими особами, зазвичай, є родичі померлого підозрюваного чи обвинуваченого, які, звертаючись із заявою про необхідність продовження кримінального провадження, сподіваються (розраховують) на можливість всебічного поновлення особи у втрачених правах внаслідок незаконного кримінального переслідування, в разі її виправдання, та можливість скористатися після цього, зокрема правами, передбаченими Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
При цьому, ані вказані особи, ані хто інший, не повинні доводити наявність підстав для продовження судового провадження, оскільки така необхідність випливає із принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, передбаченого ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України, а також із семантичного значення норми п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК.
Враховуючи, що винуватість чи невинуватість особи може бути встановлена лише вироком суду, в разі ініціювання відповідними особами продовження кримінального провадження з метою реабілітації померлого обвинуваченого, судове провадження щодо нього в суді першої інстанції повинно бути проведено до ухвалення і проголошення відповідного вироку. В разі недоведення обставин, передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 373 КПК України, суд ухвалює виправдувальний вирок, що, у свою чергу, і є констатацією наявності підстав для подальшої реабілітації померлого обвинуваченого. В разі ж ухвалення обвинувального вироку щодо цієї особи, такі підстави відсутні, і суд, визнавши обвинуваченого винуватим, повинен закрити провадження у зв`язку з його смертю. Саме такий зміст закладений законодавцем в тексті п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Крім того, слід зазначити, що посилання в ухвалі на правовий висновок, який міститься у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 761/33482/16-к, є нерелевантним, оскільки вказана справа стосувалася питання можливості закриття касаційного провадження, відкритого за заявою засудженого, у випадку його смерті.
Враховуючи викладене, вважаю, що суд неправильно застосував норми кримінального процесуального законодавства України при задоволенні клопотання прокурора про закриття кримінального провадження за обвинуваченням померлої особи ОСОБА_4, у зв`язку з чим помилково задовольнив зазначене клопотання.
Суддя ОСОБА_1